Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки

ЕВОЛЮЦІЯ ТА АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ: РИМСЬКІ ТРАДИЦІЇ ТА СУЧАСНА ЦИВІЛІСТИЧНА ПРАКТИКА

2026-10-02T14:15:38+03:00

У статті здійснено дослідження історико-правової еволюції судового захисту права власності від класичного римського приватного права до сучасної вітчизняної цивілістичної практики. Проаналізовано правову природу та функціональне призначення класичних римських позовних конструкцій, спрямованих на повернення речі неволодіючому власнику, усунення перешкод у здійсненні права власності та охорону добросовісного набувача, який не набув формального права власності. Визначено їхній вплив на формування сучасної системи речово-правових способів захисту та розкрито зміст переходу від залежності захисту від наявності позову до пріоритету суб'єктивного права. Охарактеризовано положення вітчизняного цивільного законодавства та узагальнено судову практику щодо розмежування речово-правових способів захисту, зокрема критеріїв відмежування вимоги про повернення майна від вимоги про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Виконано аналіз проблематики захисту добросовісного набувача, у межах якого з'ясовано співвідношення принципу неможливості передання більших прав, ніж має відчужувач, із необхідністю стабільності обороту. Визначено особливості співвідношення права власності з державною реєстрацією речових прав та встановлено, що реєстраційний запис створює легітимне очікування належності майна, проте не усуває матеріально-правових дефектів його набуття. Обґрунтовано перехід судової практики від формального до функціонального підходу у виборі способу захисту, за якого визначальним є здатність рішення реально відновити порушений майновий стан особи. Розкрито стандарти захисту власності на конвенційному рівні, включно з автономним тлумаченням поняття майна та вимогою пропорційності втручання у право мирного володіння майном, а також охарактеризовано специфіку такого захисту в умовах збройної агресії та окупації територій. Узагальнено, що сучасний судовий захист власності орієнтується не на формальну конструкцію позову, а на реальне відновлення порушеного права.

ЗАСТОСУВАННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ КОНСТРУКЦІЇ ДОБРОСОВІСНОГО НАБУВАЧА ЯК ЗАСІБ ПРОТИДІЇ СПОТВОРЕННЮ ДАНИХ ДЕРЖАВНОГО РЕЄСТРУ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ

2026-10-02T14:29:02+03:00

Статтю присвячено дослідженню застосування цивільно-правової конструкції добросовісного набувача як засобу протидії негативним наслідкам спотворення даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Розкрито проблему співвідношення права первісного власника на витребування нерухомого майна та інтересів добросовісного набувача, який при вчиненні правочину покладався на офіційні відомості державного реєстру і не знав та об’єктивно не міг знати про дефекти правового титулу відчужувача. Встановлено, що державна реєстрація права власності не створює безумовного та неспростовного титулу на нерухоме майно, однак юридичне значення реєстрових відомостей зумовлює необхідність урахування обґрунтованої довіри учасників цивільного обороту до їх достовірності. Проаналізовано співвідношення конструкції добросовісного набувача з віндикаційним захистом та концепцією книжкового володіння. Обґрунтовано, що ризик спотворення реєстрових даних, яке виникло внаслідок незаконних реєстраційних дій, підроблених правочинів або інших недоліків функціонування державної реєстраційної системи, не повинен автоматично покладатися на останнього добросовісного набувача. Розглянуто законодавчі новели 2025 року щодо посилення захисту прав добросовісного набувача, зокрема обмеження можливості витребування окремих об’єктів нерухомості та запровадження компенсаційного механізму. Запропоновано розглядати добросовісність набувача з урахуванням перевірки ним реєстрових відомостей, проявленої обачності та об’єктивної можливості встановити дефекти зареєстрованого права. Зроблено висновок про необхідність забезпечення справедливого розподілу ризиків спотворення даних Державного реєстру між первісним власником, добросовісним набувачем та державою.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ДОГОВОРУ ПОСТАЧАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ ТА ІНШИМИ РЕСУРСАМ ЧЕРЕЗ ПРИЄДНАНУ МЕРЕЖУ

2026-10-02T15:11:03+03:00

У статті досліджено проблемні аспекти договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу крізь призму співвідношення договірних і публічно-правових засад його регулювання. Проаналізовано наукові підходи до визначення правової природи відповідного договору, його предмета, способу виконання та особливостей правового регулювання постачання окремих видів енергетичних ресурсів. Обґрунтовано, що специфіка електричної енергії, теплової енергії, природного газу та інших ресурсів, а також особливості їх постачання через приєднані мережі не зумовлюють необхідності формування окремих цивільно-правових договірних конструкцій щодо кожного виду ресурсу. Визначено домінуюче значення публічно-правового регулювання, зумовлене особливостями функціонування мережевої інфраструктури, стратегічним значенням енергетичних ресурсів та необхідністю державного регуляторного впливу. Запропоновано поєднання єдиної цивільно-правової моделі договору постачання через приєднану мережу зі спеціальним публічно-правовим регулюванням окремих видів ресурсів.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

2026-10-02T15:19:11+03:00

У статті розглянуто сучасний стан та особливості нормативно-правового забезпечення функціонування автоматизованих інформаційних систем, що використовуються у діяльності правоохоронних органів України. Обґрунтовано значення інформаційних технологій та автоматизованих інформаційних систем для підвищення ефективності запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронної діяльності. Проаналізовано основні нормативно-правові акти, що регламентують інформаційні відносини, функціонування інформаційно-комунікаційних систем, захист інформації та персональних даних, електронну інформаційну взаємодію, а також функціонування інформаційних ресурсів і систем органів МВС та Національної поліції України. Визначено основні проблеми правового регулювання, зокрема фрагментарність та недостатню узгодженість окремих нормативних положень, необхідність чіткого визначення повноважень користувачів інформаційних систем, порядку доступу до інформації, її актуалізації, передачі, зберігання та знищення. Запропоновано основні напрями вдосконалення нормативно-правового забезпечення, серед яких систематизація та уніфікація законодавства, визначення єдиних підходів до функціонування автоматизованих інформаційних систем, удосконалення механізмів контролю доступу, посилення гарантій захисту інформації та встановлення належної відповідальності за її неправомірне використання. Зроблено висновок про необхідність комплексного вдосконалення нормативно-правової бази з урахуванням стрімкого розвитку цифрових технологій та потреб правоохоронної практики. Наголошено, що ефективне правове регулювання має забезпечувати оптимальне поєднання технологічної ефективності автоматизованих інформаційних систем із принципами законності, інформаційної безпеки, пропорційності та дотримання прав і свобод людини.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА УМИСНИХ ВБИВСТВ, УЧИНЕНИХ ГРУПОЮ ОСІБ

2026-10-02T15:30:33+03:00

Статтю присвячено дослідженню кримінально-правової характеристики умисних вбивств, учинених групою осіб, як однієї з найбільш суспільно небезпечних форм кримінальних правопорушень проти життя людини. Проаналізовано особливості кримінально-правової кваліфікації таких діянь з урахуванням положень Кримінального кодексу України, судової практики та сучасних наукових підходів. Встановлено, що вчинення умисного вбивства групою осіб суттєво підвищує рівень суспільної небезпечності кримінального правопорушення, ускладнює механізм його вчинення, а також процес доказування під час досудового розслідування і судового розгляду. Особливу увагу приділено дослідженню поняття співучасті, форм співучасті, розмежуванню ролей співучасників, а також особливостям кримінальної відповідальності виконавця, організатора, підбурювача та пособника у випадках умисного позбавлення життя людини. У статті проаналізовано характерні ознаки умисних вбивств, учинених групою осіб, визначено їх місце у системі кримінальних правопорушень проти життя та здоров'я особи, а також досліджено проблемні питання кваліфікації дій співучасників залежно від форми співучасті та ступеня реалізації спільного умислу. Акцентовано увагу на необхідності встановлення єдиного умислу, узгодженості дій учасників, причинного зв'язку між поведінкою кожного співучасника та наслідками кримінального правопорушення. Обґрунтовано, що правильне визначення форми співучасті має вирішальне значення для індивідуалізації кримінальної відповідальності та забезпечення принципу справедливості під час застосування кримінального закону. Зроблено висновок, що вдосконалення кримінально-правової характеристики умисних вбивств, учинених групою осіб, потребує комплексного дослідження норм кримінального законодавства, сучасної судової практики та наукових підходів до інституту співучасті. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів під час кваліфікації кримінальних правопорушень, підготовки методичних рекомендацій для органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а також у процесі вдосконалення кримінального законодавства України.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ РЕЙДЕРСТВУ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ (ПЕРЕГОВОРНИЙ РОЗДІЛ 11 «СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ТА РОЗВИТОК СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ»)

2026-10-02T15:40:31+03:00

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі кримінально-правової охорони земель сільськогосподарського призначення та об'єктів агропромислового комплексу України в контексті виконання Україною зобов'язань за переговорним розділом 11 «Сільське господарство та розвиток сільських територій» у межах вступу до Європейського Союзу. Проблемою, на вирішення якої спрямовувалося це дослідження, є з'ясування того, наскільки чинна система кримінально-правових норм, якими охороняються земельні відносини (статті 197-1, 199, 205-1, 206, 206-2, 358 Кримінального кодексу України), відповідає вимогам acquis ЄС щодо прозорості ринку землі, захисту права власності та протидії корпоративним поглинанням, а також у визначенні практичних механізмів протидії рейдерству на об'єктах агропромислового комплексу в умовах воєнного стану. Суть отриманих результатів полягає у встановленні системних вад чинного кримінального законодавства – розпорошеності складів кримінальних правопорушень, пов'язаних із рейдерством, між різними розділами Особливої частини Кримінального кодексу України, неузгодженості санкцій статей 205-1, 206 та 206-2, високого рівня латентності земельних кримінальних правопорушень – та у формулюванні пропозицій щодо вдосконалення кримінально-правового механізму захисту земельних відносин з урахуванням права ЄС і позитивного зарубіжного досвіду. Завдяки поєднанню системно-структурного, статистичного та порівняльно-правового підходів ці результати дозволили виявити прогалини кримінально-правової охорони земель, які не охоплюються традиційним (вузьким) розумінням рейдерства, зокрема у сфері використання підставних осіб, фіктивного банкрутства та маніпуляцій з державними реєстрами. Отримані результати пояснюються перехідним характером земельної реформи в Україні, відкриттям ринку землі з 2021 року та послабленням інституційного контролю в умовах повномасштабної війни. Результати можуть бути використані на практиці правотворчими органами під час гармонізації Кримінального кодексу України з правом ЄС у межах розділу 11, а також правоохоронними органами під час кваліфікації кримінальних правопорушень, пов'язаних із протиправним заволодінням землями агропромислового комплексу.

АНТИКОРУПЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ЯК ФОРМА ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

2026-10-02T15:52:04+03:00

У статті досліджується юридична природа Антикорупційної стратегії як особливого інструменту реалізації державної антикорупційної політики. Обґрунтовується, що Антикорупційна стратегія не може розглядатися виключно як документ стратегічного планування, оскільки її функціональне призначення полягає у правовому закріпленні стратегічних цілей, пріоритетів та основних напрямів розвитку державної політики у сфері запобігання та протидії корупції. З огляду на особливості змісту, юридичної форми та механізму реалізації запропоновано розглядати її як спеціальний програмний правовий акт, що посідає особливе місце на межі нормативно-правового регулювання та стратегічного планування. Досліджено співвідношення Антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми як стратегічного й операційного рівнів реалізації державної антикорупційної політики. Проаналізовано механізми координації, моніторингу та оцінювання реалізації Антикорупційної стратегії на 2021–2025 роки та Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки. Особливу увагу приділено розмежуванню моніторингу виконання окремих програмних заходів та оцінювання досягнення стратегічних результатів. Досліджено роль Національного агентства з питань запобігання корупції у координації реалізації, моніторингу та оцінюванні відповідних документів, а також значення Національної доповіді щодо ефективності реалізації державної антикорупційної політики. Виявлено інституційний ризик, пов’язаний із концентрацією в одному органі функцій координації, моніторингу та оцінювання, що актуалізує питання незалежності оцінювання результативності державної антикорупційної політики. Обґрунтовано, що якість правового регулювання у цій сфері залежить від здатності встановленої законодавцем моделі забезпечувати не лише виконання передбачених заходів, а й досягнення визначених стратегічних результатів.

ПРАВОВЕ ГАРАНТУВАННЯ БЕЗПЕКОВИХ ПЕРЕВАГ НА ДЕРЖАВНОМУ КОРДОНІ: СТРАТЕГІЧНИЙ ПРІОРИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

2026-10-02T16:04:12+03:00

Наукове дослідження спрямоване на напрацювання доктринальних ініціатив для потреб Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ), а також аналіз діючих нормативно-правових актів, що встановлюють безпекові імперативи та забезпечують сталість сфери охорони державного кордону України в контексті прямих військових загроз. Завдяки нормативно-правовому підсиленню гарантійних механізмів у прикордонному безпековому секторі, впроваджувана в ДПСУ концепція інтегрованого управління кордонами отримає додаткові важелі для підтримання розумного балансу між необхідними заходами прикордонного контролю та їх сервісною складовою. Ці зусилля, в підсумку, призведуть до напрацювань наскрізних стандартів в ієрархії нормативно-правових актів щодо закріплення безпекових переваг забезпечення стану захищеності та стабільності на державному кордоні України, в тому числі при проведенні заходів прикордонного контролю. Нормативна усталеність є дієвим базовим орієнтиром та однією із безпекових гарантій. В умовах безпрецедентного геополітичного тиску на політичне керівництво держави – це відчутне підсилення захисту, особливо в питаннях збереження незалежності та суверенних прав у межах міжнародно визнаних державних кордонів України. Поряд з демонстрацією безпекової міці військовим блоком держави, до якого входять органи та підрозділи ДПСУ, прикордонне відомство повинно мати додаткові важелі та алгоритми дієвих правових інструментів гарантування безпекових переваг, що регламентують допустимі дії та надають право на застосування сил і засобів, спрямованих на захист меж державної території, прав і свобод людини та громадянина. Прикордонне відомство України впевнено тримає лідерство в питаннях досягнення безпекової переваги України на державних кордонах. Подальше нарощування військового потенціалу, операційних та захисних спроможностей, а також впровадження технологічних інновацій на державних рубежах вже зараз потребує якісного доктринального підсилення законодавчих ініціатив. Досягнення такого своєчасного симбіозу само по собі стає безпековою перевагою, адже виводить на якісно новий рівень взаємодію відомчої та законодавчої нормотворчості. Ця актуальна проблематика потребує невідкладної уваги та вирішення. Здатність України до повноцінного багатовекторного забезпечення прикордонної безпеки як пріоритету національних інтересів є серйозним аргументом у північноатлантичній співпраці та евроінтеграційних процесах. І одним із таких векторів є встановлення нормативно-правової домінанти для подальшого впровадження безпекових переваг у прикордонній політиці Державної прикордонної служби України. Збереження недоторканності державних кордонів, конституційного ладу та державної влади, забезпечення національної безпеки та суверенних інтересів України за наявності наростаючих зовнішніх та внутрішніх загроз спонукає до аналізу, наукового пошуку та напрацювання конкретних пропозицій для вдосконалення нормативного забезпечення і закріплення безумовної безпекової переваги України в реалізації прикордонних політик.

ЕВОЛЮЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ГРОМАДЯН У ПРОЦЕСІ РОЗШИРЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПОВИННОСТІ ТА ЗАЛУЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ДО УЧАСТІ У ВІЙНАХ

2026-10-02T16:13:49+03:00

У статті досліджено взаємозв’язок між масовим залученням громадян до участі воєн і поступовим розширенням конституційних прав, насамперед виборчих прав та права на участь в управлінні державними справами. За основу взято концептуальну рамку, у якій війна розглядається як один із чинників формування держави, політичної ідентичності, правових інститутів і колективних уявлень про громадянство. У статті обґрунтовується, що сучасна конституційна держава розвивалася через філософію природних прав, парламентаризм і ліберальні революції. Одночасно з тим, еволюціонував практичний політико-правовий обмін. Держава вимагала від дедалі ширших мас населення податків, дисципліни, військової служби, мобілізації, праці в тилу та готовності захищати державу в умовах високого ризику. Натомість громадяни дедалі частіше вимагали більшого політичного представництва, виборчих прав, соціальних гарантій, рівності перед законом і визнання своєї ролі у формуванні державної волі. Масова війна створила конституційний парадокс. Чим більше держава потребувала громадянина як солдата, платника податків, працівника оборонної економіки, волонтера або учасника національного спротиву, тим менш переконливим ставав зв’язок людини і держави. Показано, що цей зв’язок був нерівномірним, конфліктним і часто непослідовним. Жінки, колоніальні солдати, національні меншини, бідні верстви, поневолені або расово-дискриміновані групи нерідко виконували воєнні обов’язки без негайного отримання рівних прав. Тому війна не автоматично породжувала демократію, але вона радикально загострювала питання про легітимність влади, межі громадянського обов’язку та справедливий обсяг конституційних прав.

ВИДИ МАЙНОВИХ ПРАВ, НА ЯКІ МОЖЕ БУТИ ЗВЕРНЕНО СТЯГНЕННЯ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ

2026-10-02T16:22:21+03:00

Статтю присвячено дослідженню проблематики співвідношення майнового права та зобов’язального права вимоги як майна, на яке може бути звернено стягнення. Проаналізовано правову природу права вимоги одночасно як елемента змісту зобов’язального правовідношення та як самостійного майнового активу, здатного за певних умов виступати об’єктом цивільного обороту і примусової реалізації. Визначено, що для набуття правом вимоги значення самостійного майнового активу істотними є його реальність, визначеність за підставою виникнення, змістом та обсягом, економічна цінність, відчужуваність і можливість відокремлення від особи первісного кредитора. Досліджено положення Закону України «Про виконавче провадження» та Господарського процесуального кодексу України, які регулюють звернення стягнення на майно і грошові кошти, що належать боржникові від інших осіб. Встановлено необхідність розмежування двох юридичних конструкцій: звернення стягнення безпосередньо на право вимоги як майнове право боржника та звернення стягнення на грошові кошти чи інше майно, які третя особа зобов’язана передати боржникові внаслідок виконання відповідного зобов’язання. Обґрунтовано, що до моменту такого виконання складовою майнової сфери боржника є саме право вимоги, а не конкретне майно третьої особи. На підставі аналізу практики Верховного Суду встановлено, що застосування механізму звернення стягнення потребує підтвердження реального існування відповідної заборгованості, її розміру та інших обставин, які характеризують право вимоги як визначений майновий актив. Звернуто увагу на можливість примусового переходу права вимоги незалежно від волі його носія та збереження при цьому похідного характеру набутого права. Виявлено недостатню узгодженість між цивільно-правовою природою зобов’язального права вимоги та процесуальними механізмами спрямування його економічної цінності на задоволення вимог кредитора. Обґрунтовано доцільність законодавчого розмежування звернення стягнення на майнове право та на майновий результат його реалізації, а також запровадження диференційованих процедур примусової реалізації окремих видів майнових прав з урахуванням їх правової природи.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАІНИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЕКСПОРТУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

2026-10-02T16:30:36+03:00

У статті досліджено адміністративно-правові засади формування Кабінетом Міністрів України державної політики у сфері експорту сільськогосподарської продукції в умовах європейської інтеграції, глобалізації аграрних ринків та необхідності забезпечення продовольчої безпеки держави. Обґрунтовано, що аграрний сектор є одним із ключових елементів національної економіки України, а ефективна державна політика у сфері експорту сільськогосподарської продукції виступає важливим чинником економічного розвитку, наповнення державного бюджету та зміцнення міжнародних торговельних позицій держави. Проаналізовано нормативно-правові засади діяльності Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади, уповноваженого забезпечувати реалізацію внутрішньої та зовнішньої політики держави, у тому числі у сфері аграрного виробництва та експорту сільськогосподарської продукції. Визначено основні адміністративно-правові інструменти формування державної політики у зазначеній сфері, серед яких стратегічне планування, нормотворча діяльність, координація діяльності центральних органів виконавчої влади, механізми державної підтримки експортерів, регуляторні та контрольні заходи. Особливу увагу приділено аналізу сучасних викликів, що впливають на формування державної експортної політики, зокрема наслідкам збройної агресії проти України, логістичним обмеженням, необхідності диверсифікації ринків збуту, адаптації національного законодавства до права Європейського Союзу та впровадженню міжнародних стандартів якості й безпечності сільськогосподарської продукції. Доведено, що ефективність діяльності Кабінету Міністрів України у досліджуваній сфері значною мірою залежить від узгодженості дій органів публічної влади, стабільності нормативно-правового регулювання та використання сучасних механізмів публічного адміністрування. За результатами дослідження сформульовано висновок про необхідність подальшого вдосконалення адміністративно-правового забезпечення формування державної політики у сфері експорту сільськогосподарської продукції шляхом підвищення інституційної спроможності органів виконавчої влади, розвитку цифрових інструментів управління, розширення механізмів підтримки національних виробників та гармонізації вітчизняного законодавства з європейськими стандартами. Запропоновані положення спрямовані на підвищення конкурентоспроможності української аграрної продукції на світових ринках та забезпечення сталого розвитку аграрного сектору економіки.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА СКЛАДОВА ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

2026-10-02T16:44:33+03:00

Статтю присвячено дослідженню структурно-функціональної складової протидії злочинності у сфері охорони земель. Актуальність дослідження зумовлена особливим значенням земельних ресурсів для екологічної, продовольчої та економічної безпеки України, а також поширеністю кримінальних посягань, пов’язаних із порушенням установленого порядку використання та охорони земель. Метою статті є розкриття змісту структурно-функціональної складової протидії злочинності у сфері охорони земель, визначення її основних елементів та обґрунтування характеру взаємозв’язків між ними. Обґрунтовано необхідність розгляду протидії злочинності у сфері охорони земель як системної діяльності, що передбачає узгоджене функціонування її структурних елементів. Визначено, що структурно-функціональна складова охоплює рівні, об’єкти, суб’єктів та інтегративні зв’язки протидії. Виокремлено глобальний, національний, регіональний, місцевий та галузевий рівні, взаємодія яких забезпечує поєднання загальних стратегічних орієнтирів із конкретними умовами поширення злочинності у сфері охорони земель. Розкрито зміст об’єктів протидії, до яких віднесено управлінські, економічні, соціально-поведінкові, територіально-екологічні та корупційні чинники. Охарактеризовано систему спеціалізованих і неспеціалізованих суб’єктів протидії та визначено значення їх функціональної диференціації. Обґрунтовано, що системність відповідної діяльності забезпечується передусім інтегративними зв’язками між її суб’єктами, цілями, завданнями та функціями. Визначено особливе місце Спеціалізованої екологічної прокуратури у забезпеченні координації діяльності відповідних суб’єктів у межах установленої законом компетенції. Сформовано авторське бачення структурно-функціональної побудови протидії злочинності у сфері охорони земель як взаємопов’язаної системи, функціонування якої має враховувати різноманітність кримінальних проявів, криміногенних чинників та територіально-галузевих особливостей їх поширення.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ДОСТОВІРНОСТІ ЦИФРОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У СУДОВОМУ ЗАХИСТІ ВИБОРЧИХ ПРАВ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЙНИМ РИЗИКАМ

2026-10-02T16:55:34+03:00

У статті досліджено адміністративно-правові гарантії достовірності цифрової інформації у судовому захисті виборчих прав та протидії корупційним ризикам виборчого процесу України з урахуванням підготовки до виборів після припинення або скасування воєнного стану. Розмежовано чотири масиви інформації: офіційні виборчі дані; матеріали передвиборної агітації та політичної реклами; контент цифрових платформ; персональні дані виборців. Доведено, що поряд із належним адміністративним управлінням цими масивами необхідний процесуальний маршрут їх перетворення на електронні докази, придатні для своєчасного судового контролю. Запропоновано модель подвійного контуру доказової довіри. Адміністративний контур охоплює автентифікацію джерела, журналювання, простежуваність фінансування політичної реклами, мінімізацію персональних даних і невідкладне збереження матеріалів. Судовий контур передбачає перевірку належності, допустимості, достовірності, цілісності та достатності електронних доказів із дотриманням рівності сторін і скорочених виборчих строків. Показано, що розбіжності у даних про оплату реклами, цифрові сліди підкупу виборців, зловживання адміністративними ресурсами чи маніпуляції реєстрами є сигналами для перевірки, але не автоматичним доказом корупційного або кримінального правопорушення. Наукова новизна полягає у цифровому доказовому маршруті від виникнення інформації до її судової оцінки.

ЕЛЕКТРОННЕ СУДОЧИНСТВО: ЕТАПИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ ТА АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

2026-10-02T17:06:55+03:00

У сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства та цифрової трансформації державного управління особливої актуальності набуває питання впровадження електронного судочинства як важливого інструменту забезпечення ефективного, доступного та своєчасного правосуддя. Цифровізація судової системи України стала закономірним етапом судової реформи, спрямованої на підвищення рівня відкритості, прозорості та оперативності судового розгляду. Водночас особливого значення процеси діджиталізації набули в умовах пандемії COVID-19 та запровадження воєнного стану, коли виникла необхідність забезпечення безперервного функціонування судової системи та реалізації права на судовий захист за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. У статті здійснено комплексне дослідження етапів становлення та розвитку електронного судочинства в Україні. Проаналізовано нормативно-правові засади цифровізації судової влади, особливості створення та функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), її окремих підсистем та сервісів, зокрема підсистеми «Електронний суд», механізмів електронного документообігу, дистанційної участі в судових засіданнях та використання електронних засобів ідентифікації учасників процесу. Особливу увагу приділено аналізу судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо застосування електронних документів, подання процесуальних звернень через електронні сервіси, використання електронних доказів та забезпечення процесуальних гарантій учасників кримінального провадження. Досліджено позитивний досвід Естонської Республіки у сфері цифровізації правосуддя та визначено можливості його адаптації до українських реалій. Виявлено основні проблеми функціонування електронного судочинства, серед яких недосконалість окремих положень процесуального законодавства, технічні збої в роботі електронних систем, недостатня уніфікація судової практики та ризики порушення процесуальних прав учасників судового провадження. За результатами дослідження сформульовано пропозиції щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства України, підвищення ефективності функціонування ЄСІТС та забезпечення належного балансу між технологічними інноваціями й гарантіями справедливого судового розгляду.

СТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ АДВОКАТУРИ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УСРР (1922–1939 РР.): ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-10-02T17:26:48+03:00

У статті здійснено історико-правовий аналіз становлення радянської адвокатури та трансформації кримінально-процесуального законодавства Української Соціалістичної Радянської Республіки у 1922–1939 роках. Досліджено організаційно-правові засади створення колегій захисників після судової реформи 1922 року, особливості правового регулювання адвокатської діяльності відповідно до Положення про адвокатуру УСРР 1922 року, а також еволюцію процесуальних гарантій у КПК УСРР 1922 та 1927 років. Особливу увагу приділено суперечності між декларативним закріпленням права особи на захист та фактичним обмеженням незалежності адвокатури в умовах формування тоталітарної системи. Проаналізовано вплив державного контролю, ідеологізації адвокатського корпусу, ліквідації приватної практики, запровадження колективних форм роботи та адміністративного планування на професійну автономію захисників. Розглянуто особливості кримінального процесу радянського періоду, зокрема посилення обвинувального ухилу у КПК УСРР 1927 року, легалізацію аналогії закону, обмеження адвокатської таємниці у справах про контрреволюційні злочини, а також функціонування надзвичайного судочинства у період масових репресій 1930-х років. Обґрунтовано висновок, що впродовж 1922–1939 років відбулася поступова трансформація адвокатури від формально самоврядного інституту до контрольованого державою елементу радянської системи юстиції. Водночас історичний досвід цього періоду має важливе значення для сучасного розвитку принципів незалежності адвокатури, змагальності кримінального процесу та забезпечення реального права особи на професійну правничу допомогу.

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОМЕННИХ ІМЕН В УКРАЇНІ

2026-10-02T17:41:37+03:00

Стаття аналізує проблемні аспекти правового регулювання доменних імен в Україні крізь призму судової практики та наявних прогалин законодавства. Розглянуто відсутність визначення поняття «кіберсквотинг» у національному законодавстві, невизначеність місця доменного імені серед об'єктів права інтелектуальної власності, обмежувальний характер вимоги про наявність торговельної марки для реєстрації в доменній зоні .ua, процесуальні складнощі встановлення особи порушника та наслідки нефункціонування Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Аналіз судових рішень у справах Google.ua, Exxon Mobil, Coca-Cola та Miele виявляє стійку тенденцію судової практики до захисту прав власників торговельних марок, тоді як низка системних питань залишається неврегульованою на законодавчому рівні. Порівняльно-правовий аналіз досвіду США (Anticybersquatting Consumer Protection Act) та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для пропозицій щодо рецепції окремих механізмів у національне законодавство.

РОЛЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У ВІДБУДОВІ ПОВОЄННИХ ТЕРИТОРІЙ: ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

2026-10-02T17:51:26+03:00

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації органами місцевого самоврядування повноважень щодо відбудови територіальних громад в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення України. У статті досліджено державно-правові засади діяльності органів місцевого самоврядування у сфері відновлення постраждалих територій, проаналізовано особливості трансформації їх компетенції в умовах воєнного стану, взаємодію з військовими адміністраціями, органами державної влади та іншими суб'єктами публічного управління. Особливу увагу приділено аналізу сучасного законодавства України, що регулює повноваження органів місцевого самоврядування у сфері стратегічного планування, фінансового забезпечення, організації відбудови територій та залучення громадськості до прийняття управлінських рішень. За результатами дослідження встановлено, що сучасна модель місцевого самоврядування зазнала суттєвої трансформації та набула ознак комплексного механізму забезпечення стійкості територіальних громад, у межах якого органи місцевого самоврядування виконують не лише традиційні функції місцевого значення, а й здійснюють стратегічне планування відновлення, координацію реалізації проєктів, взаємодію з міжнародними партнерами та забезпечують ефективне використання фінансових ресурсів. Обґрунтовано, що ефективність повоєнної відбудови значною мірою залежить від інституційної спроможності територіальних громад, належної координації між органами місцевого самоврядування, військовими адміністраціями та центральними органами виконавчої влади, а також від забезпечення прозорості, відкритості та участі громадськості у прийнятті управлінських рішень. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному державно-правовому аналізі сучасної ролі органів місцевого самоврядування у процесі повоєнного відновлення територій та обґрунтуванні необхідності подальшого вдосконалення правового механізму координації їх діяльності з іншими суб'єктами публічної влади. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання під час удосконалення законодавства України, розроблення стратегій відновлення територіальних громад, а також у діяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади при реалізації політики повоєнної відбудови.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНА

2026-10-02T18:16:14+03:00

У статті здійснено порівняльний аналіз правових підстав застосування вогнепальної зброї працівниками Національної поліції України та поліції Федеративної Республіки Німеччина. Досліджено положення Закону України «Про Національну поліцію», Федерального закону Федеративної Республіки Німеччина «Про безпосередній примус при здійсненні публічної влади службовцями федеральних органів» (UZwG), Федерального закону про поліцію (BPolG), а також законодавства окремих федеральних земель. Проведений аналіз показав, що застосування вогнепальної зброї поліцейськими Федеративної Республіки Німеччина має певні відмінності з правилами застосування вогнепальної зброї працівниками Національної поліції України. Особливу увагу при проведенні порівняльного аналізу приділено підставам застосування вогнепальної зброї, принципу пропорційності, вимогам щодо заподіяння необхідної та достатньої шкоди, застосуванню зброї проти осіб у натовпі, попередженню про застосування зброї та діям поліцейського після її застосування. Слід зазначити, що поліцейські Федеративної Республіки Німеччина чітко дотримуються вимог міжнародних нормативних актів стосовно застосування сили і зброї таких як «Основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку», які ухвалені на 8-му Конгресі ООН у вересні 1990 року, а також Європейского Кодексу поліцейської етики, який був прийнятий Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2001 року. На підставі проведеного аналізу сформульовано ряд конкретних пропозицій щодо можливого вдосконалення національного законодавства України з урахуванням досвіду Федеративної Республіки Німеччина, а також практичних дій працівників Національної поліції України.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ АРЕШТУ ЯК ВИДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

2026-10-02T18:28:03+03:00

У статті здійснено комплексне науково-теоретичне та практичне дослідження одного із найбільш дієвих видів забезпечення позову у господарському процесі, а саме описано особливості застосування накладення арешту. Актуальність теми зумовлена необхідністю формування балансу у боротьбі між застосуванням всіх можливих варіантів захисту прав власника з виконанням судового рішення щодо арешту такого майна. Накладання арешту є дієвим, але одночасно і найбільш складним видом забезпеченням позову, тому суди враховують велику кількість аспектів з метою збереження балансу сторін. Дослідження охоплює нормативне регулювання інституту, ознаки та зачіпає судову практику з огляду на матеріальні та процесуальні критерії. Особливу увагу надано процедурі доказування існування загрози незастосування заходу забезпечення позову у виді арешту та як така бездіяльність вплине на майбутні судові рішення. Розглянуто питання про необхідність доведення реальних дій боржника щодо відчуження чи наміру на вчинення таких дій стосовно спірного майна. Проаналізовано судову практику та вибудовано колізії, що виникають під час виконання ухвал суду про накладення арешту та зроблено на основі проведеного аналізу рекомендації для формування балансу інтересів сторін та процесуального примусу. Наведено аналітику неналежного виконання ухвал суду про накладення арешту на рахунки, а саме недосконалості процедури в ході якої можуть бути заблоковані рахунки із спеціальними режимами користування, що одночасно із забезпеченням прав та інтересів заявника порушує баланс інтересів сторін шляхом порушення прав відповідача. Сфокусовано особливу увагу на захисті операційної діяльності об’єктів господарювання від зупинки роботи підприємства через накладення арешту в межах судового провадження. В розрізі описаної проблематики запропоновано посилення ролі інституту зустрічного забезпечення з метою збереження балансу прав та інтересів сторін та створення бар’єру від процесуальних зловживань сторін.

КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН: ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ РЕЙДЕРСТВУ НА ОБ’ЄКТАХ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ І СВІТІ

2026-10-02T18:35:50+03:00

Актуальність дослідження зумовлена тим, що земля сільськогосподарського призначення залишається найважливішим і водночас найбільш вразливим активом агропромислового комплексу України, а рейдерські посягання на неї в умовах воєнного стану та відновлення ринку землі набувають дедалі більш організованого й насильницького характеру. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі кримінально-правової охорони земель та об’єктів агропромислового комплексу від протиправного заволодіння ними. Метою статті є з’ясування закономірностей кримінально-правової кваліфікації рейдерських посягань на землі та майно агровиробників, оцінка ефективності чинних кримінально-правових засобів протидії такому посяганню та розроблення пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства України з урахуванням зарубіжного досвіду. У статті на основі офіційних статистичних даних Офісу Генерального прокурора встановлено, що кількість облікованих кримінальних правопорушень у сфері земельних відносин зросла з 475 у 2022 році до 1260 у 2023 році, а за перший квартал 2024 року вже становила 307, що свідчить про стійку тенденцію до зростання. Доведено, що чинна конструкція статей 190, 191, 197-1, 206, 206-2 Кримінального кодексу України не охоплює повною мірою типові способи рейдерського заволодіння землями та майном підприємств агропромислового комплексу, зокрема фізичне захоплення посівів і врожаю, зловживання договорами оренди та фальсифікацію документів. На підставі порівняльно-правового аналізу законодавства Республіки Молдова, Республіки Казахстан, держав Європейського Союзу, а також узагальнення міжнародного досвіду протидії глобальному феномену «land grabbing» запропоновано напрями вдосконалення кримінально-правового та організаційного механізму протидії рейдерству на об’єктах агропромислового комплексу України. Результати дослідження можуть бути використані у законопроєктній роботі, правозастосовній діяльності органів досудового розслідування та в подальших наукових дослідженнях кримінально-правової охорони земельних відносин.