Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки

ПОЛІЦЕЙСЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ ЄС ТА УКРАЇНОЮ: ПОТОЧНІ ПИТАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Руслан БІРЮКОВ — 2025-03-26

В статті розглядається проблематика поліцейського співробітництва між Європейським Союзом та Україною. Наголошується, що з точки зору організації поліцейського співробітництва в Європі Україна є третьою державою, до якої застосовуються звичайні правила та процедури співробітництва з третьою державою. Досліджується порядок врегулювання поліцейського співробітництва між Україною та ЄС за Угодою про Асоціацію та спеціальними документами, зокрема Меморандумом про взаєморозуміння між Україною та Європолом та Угодою про стратегічне та оперативне співробітництво. Розглядається порядок взаємодії між Європолом та державними органами України, в тому числі, Міністерством внутрішніх справ, Генеральною прокуратурою України, Державною прикордонною службою України тощо.Наголошується, що поліцейське співробітництво між Україною та ЄС не обмежується співпрацею з Європолом, а включає також взаємодію з іншими інституціями ЄС, такими як Євроюст та Frontex. Досліджується співпраця в з реагування на конкретні загрози організованої злочинності, зокрема з незаконного переправлення осіб через кордон, контрабанди, економічних злочинів, корупції, підробки документів та кіберзлочинності, що відбуваються в форматі обміну інформацією та кращими практиками щодо методик розслідування злочинів, а також в форматі взаємної правової допомоги в кримінальних провадженнях. Розглядаються механізми, що залучені до такого обміну.Приділяється увага діяльності Спільної робочої групи України, держав-учасниць ЄС та Міжнародного кримінального суду в питаннях розслідування міжнародних злочинів скоєних в Україні під час збройної агресії російської федерації. Досліджуються характер та порядок взаємодії в рамках механізму Спільної робочої групи. Розглядається обмін даними при здійсненні співробітництва в зазначеному механізмі, зокрема механізм обміну розвідувальними даними між Україною та Європолом. Встановлюються напрямки співпраці України з Європолом та перспективи такої діяльності, в тому числі, в форматі аналітичної, логістичної та фінансової підтримки розслідувань в Україні.

ІНСТИТУТ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ

Євгеній БОГДАНОВ — 2025-03-26

У науковій статті встановлено, що інститут присяжних в Україні перебуває на етапі трансформації та потребує суттєвого реформування відповідно до міжнародних стандартів здійснення правосуддя. Досліджено основні виклики, що постають перед функціонуванням суду присяжних в Україні, зокрема: недосконалість процедури формування списків присяжних, низький рівень правової культури та свідомості громадян, відсутність належного механізму матеріального забезпечення присяжних, проблеми організаційного характеру при формуванні складу суду присяжних.Обґрунтовано, що ефективне функціонування інституту присяжних потребує системного підходу до його реформування, що включає удосконалення законодавчої бази, запровадження освітніх програм для присяжних, створення єдиної електронної системи формування списків присяжних, розробку механізмів захисту прав та гарантій діяльності присяжних. Встановлено необхідність розширення категорій справ, які розглядаються за участю присяжних, та запровадження класичної моделі суду присяжних.Здійснено висновок, що реформування інституту присяжних має відбуватися з урахуванням міжнародного досвіду, особливо практики США та Великобританії, де цей інститут функціонує найбільш ефективно, та національних особливостей правової системи України. Визначено, що ключовими напрямами реформування мають стати: удосконалення процедури відбору присяжних через створення єдиної електронної системи формування списків та встановлення чітких критеріїв відбору; підвищення рівня їх правової освіти шляхом запровадження спеціальних навчальних програм та тренінгів; посилення гарантій незалежності через встановлення додаткових механізмів захисту від незаконного впливу та тиску; забезпечення належного матеріально-технічного забезпечення їх діяльності включно з адекватною оплатою праці та компенсацією витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків присяжного; створення ефективного механізму взаємодії присяжних з професійними суддями, що передбачає чіткий розподіл повноважень та налагоджену систему комунікації. Така комплексна реформа сприятиме підвищенню ефективності суду присяжних як важливого інституту демократичного суспільства та забезпечить його відповідність міжнародним стандартам здійснення правосуддя.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРИСЯЖНИХ: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ

Богдана МЕЛЬНИЧЕНКО — 2025-03-26

Статтю присвячено дослідженню правового статусу присяжних. Констатовано, що правовий статус – це комплексна, інтеграційна категорія, що відображає відносини людини і суспільства, громадянина та держави, індивіда й колективу, інші соціальні зв’язки. Фіксуючи взаємозв’язки в державі, правовий статус відображає демократичність суспільства та реальний стан відносин, що в ньому панують. З’ясовано, що загалом в юридичній науці вирізняють три види правового статусу особи: 1) загальний – поширюється на всіх людей і громадян; 2) спеціальний – характеризує особливості становища окремих категорій людей і громадян; 3) індивідуальний – притаманний окремому індивіду. Серед основних ознак правового статусу виокремлено такі: 1) має універсальний характер, оскільки містить статуси різних суб’єктів правовідно- син – держави, суспільства, особи тощо; 2) відображає становище особи у суспільстві; 3) ядром право- вого статусу є права та обов’язки, що реалізуються завдяки зв’язкам між їх носіями – правовідносинам;4) регламентований нормами права. Зроблено висновок про те, що правовий статус присяжного стано- вить собою систему прав і обов’язків, що дозволяє йому здійснювати функцію правосуддя. Встановлено, що правовий статус присяжних належить до різновиду спеціальних правових статусів, для якого характерна наявність спеціальних прав і обов’язків. Звернено увагу на недостатню законодавчу регламентованість правового статусу присяжних в нашій державі. Визначено потребу в його подальшому науковому обґрун- туванні та законодавчому закріпленні у самостійному нормативно-правому акті з метою забезпечення ефективного правосуддя.

ПЕРШОПОЧАТКОВІ СЛІДЧІ (РОЗШУКОВІ) ДІЇ У ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Віталій ОСМОЛЯН — 2025-03-26

У статті автором викладаються правові основи та перспективи розвитку кримінального процесуального права в світлі правової реформи в України. Розглядаються процесуальні ситуації, які виникають на етапі першопочаткових слідчих (розшукових) дій при розслідуванні кримінальних правопорушень, які вчинені неповнолітніми. У статті досліджуються та аналізуються прийоми допиту неповнолітніх свідків (потерпілих) як головний критерій формування показів у кримінальних провадженнях та збору доказової бази у кримінальному процесі України. Обґрунтовується необхідність ефективної співпраці працівників досудового розслідування та суду для якісного та об’єктивного виконання завдань кримінального провадження. Акцентується увага на дотриманні загальних засад кримінального провадження та покращення інноваційної політики України загалом. Сформовані та наведені авторські пропозиції щодо покращення тактики та методики проведення допиту неповнолітнього свідка (потерпілого) під час здійснення кримінального провадження. Автором наданий на розгляд науково-практичному загалу власний (авторський) перелік осіб, які підлягають обов’язковому допиту у рамках провадження для встановлення об’єктивної істини у справі, пропонуються для обговорення особливості допиту зазначених учасників. Автором статті розроблено та запропоновано власний перелік питань, які можуть бути поставлені на вирішення судово-психологічної експертизи. Розкривається значення та місце цих новел в системі права, судової експертизи та кримінального процесу у цілому. Зроблені висновки та надані рекомендації щодо узгодженого застосування норм діючого законодавства у практичній діяльності криміналіста, слідчого (детектива) та судді.Привернуто увагу на необхідність подальшої наукової співпраці вчених, спеціалістів у галузі матеріального та процесуального права.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ НЕСПРОМОЖНОСТІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Роман ПОЛІЩУК — 2025-03-26

Стаття присвячена дослідженню іноземного досвіду розвитку інституту неспроможності та його впливу на становлення в Україні. Виокремлено шість загальносвітових історичних етапів становлення інституту банкрутства та п’ять – загальноукраїнських. Автор, застосувавши порівняльний підхід, дійшов до висновку, що дані етапи відрізняються між собою тривалістю становлення через об’єктивні історичні процеси, які відбулися на територіях різних держав світу, у тому числі і українських земель. Стаття висвітлює започаткування засад конкурсного права у Римській імперії, його подальший розвиток у періоди феодалізму та капіталізму через призму розвитку передових країн світу, вплив світових стандартів інституту неспроможності на ефективність розроблення та застосування відповідних правових норм та законодавчих актів на території українських земель. Вивчено та відображено зміст нормативно-правових актів вітчизняного та загальносвітового законодавства у сфері банкрутства через ретроспективу, починаючи з часів Стародавнього світу до сьогодення. Досліджено праці багатьох вітчизняних наукоуців щодо впливу зародження та подальшої еволюції грошово-кредитних правовідносин на становлення інституту неспроможності. Резюмовано, що розвиток банкрутного законодавства супроводжувалося переходом від засад особистої немайнової відповідальності боржників перед кредиторами, а згодом і майнової, до вироблення ефективних та дієвих у практичному аспекті нормативних механізмів з метою запобігання неспроможності боржників. Розкрито зміст та положення діючих законодавчих актів у розвинутих державах світу, зокрема, Кодексу про банкрутство США, Закону Німеччини «Про банкрутство», Закону Республіки Польщі «Про банкрутство», Регламенту ЄС 2015/848 від 20 травня 2015 р. «Про процедури неспроможності (нова редакція)», тощо, та їх вплив на еволюцію становлення та розвиток інституту банкрутства в Україні.

РОЛЬ КОЗАЦЬКОЇ РОЗВІДКИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПІДРИВНОЇ РОБОТИ В ТИЛУ ЗАГАРБНИКІВ ПІД ЧАС НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ (1648–1657 РР.)

Іван СЕРВЕЦЬКИЙ — 2025-03-26

У статті здійснено комплексний аналіз розвідувально-диверсійної діяльності, організованої Богданом Хмельницьким на початковому етапі Національно-визвольної війни середини XVII століття. Розглянуто, як унаслідок утворення Української гетьманської держави вона одразу ж опинилася в ролі буферної зони між впливовими сусідами, котрі прагнули зміцнити власні позиції в регіоні. З’ясовано, що, усвідомлюючи вразливість нового державного утворення, Богдан Хмельницький із самого початку свого правління надав великого значення питанням розвідки, активно налагоджуючи систему збору інформації та здійснення підривних заходів.Акцент зроблено на багатогранності козацької розвідки, що не обмежувалася лише шпигунством, а охоплювала організацію повстань, вербування командирів ворожих підрозділів і проведення диверсій у глибокому тилу супротивника. Показано, що, завдяки агентам, гетьман міг швидко реагувати на зміни військово-політичної обстановки: перехоплювати ініціативу, відволікати сили противника на периферійні театри воєнних дій і формувати міцне військо з різних соціальних груп. У дослідженні наведено приклади, коли козаки проводили масштабні акції навіть поза межами власних володінь, зокрема на території Білорусі та околицях Варшави, що суттєво послаблювало оборонні можливості Речі Посполитої. Водночас виявлено низку проблем у координації дій: відсутність єдиного центру керівництва розвідувальною мережею спричиняла розрізненість зусиль, а недоліки в оцінці ворожих планів інколи призводили до воєнних поразок, як у випадку з битвою під Берестечком. У статті також наголошено на ролі розвідки у встановленні союзницьких відносин із Кримським ханством та переманюванням реєстрованих козаків та старшин, що виявилося одним із ключових чинників перших успіхів козацької держави. Зроблено висновок про надзвичайно важливу роль розвідувально-диверсійної діяльності у становленні Гетьманщини та підкреслено, що досвід Хмельницького надалі може слугувати історичним прецедентом, важливим для розуміння сучасних безпекових викликів. Зокрема, дослідження польських джерел і новітніх наукових праць дозволяє уточнити низку фактів, розширити уявлення про масштаби та ефективність козацької розвідки, а також переосмислити її значення для зміцнення державного суверенітету в складних геополітичних умовах.

ЕЛЕКТРОННЕ ГОЛОСУВАННЯ ДЛЯ ПРОКУРОРІВ: ПЕРЕВАГИ ТА ВИКЛИКИ НА ШЛЯХУ ДО ПРОЗОРОСТІ

Марина ЦИМБАЛ — 2025-03-26

Сучасні виклики, що постають перед органами прокуратури, роблять питання реформування виборчих процедур надзвичайно актуальним. Від ефективності та прозорості механізмів ухвалення рішень залежить довіра суспільства до правозахисних інституцій. У статті досліджено перспективи впровадження електронного голосування в процесі обрання членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (КДКП).Особлива увага приділяється тому, як цифрові технології можуть сприяти демократизації процесу, мінімізувати адміністративний вплив і забезпечити справедливість виборів.Розглянуто переваги електронного голосування, серед яких – прозорість процедури, доступність для всіх учасників незалежно від їхнього місця перебування, швидкий підрахунок голосів і зниження ризику людських помилок. Водночас проаналізовано й можливі виклики, зокрема питання кібербезпеки, необхідність створення надійної технологічної платформи та прийняття відповідної нормативно-правової бази.Також увагу приділено і міжнародному досвіду, зокрема практиці впровадження електронного голосування в Естонії. Визначено ключові аспекти, які можуть бути адаптовані до українських реалій, такі як правові гарантії безпеки, захист персональних даних виборців та механізми незалежного нагляду. Підкреслюється, що незалежність прокуратури неможлива без прозорого й демократичного формування її органів. Запровадження електронного голосування може стати важливим кроком у цьому напрямі, підвищивши рівень довіри до діяльності прокуратури та її рішень. Впровадження такої системи сприятиме модернізації виборчих процесів і стане частиною ширшої цифрової трансформації державного управління в Україні.

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ І ОБОВ’ЯЗКІВ ВОДІЇВ ЛЕГКОВИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ ТА КРАЇНАХ ЄВРОПИ

Кирило ШИПОВ — 2025-03-26

Людина, її життя та здоров’я, недоторканість повага до честі і гідності визначені Конституцією України як найвища соціальна цінність, а забезпечення дотримання прав і свобод людини, надання їй дієвих гарантій є пріоритетними завданнями держави.Здавна рівень забезпечення прав і свобод людини є своєрідним критерієм оцінки рівня розвитку того чи іншого суспільства та держави в цілому.Нормотворчі процеси в Україні та світі у сфері забезпечення прав і свобод громадян спираються не тільки на існуючі потреби соціуму, але і орієнтуються на історичні передумови та чинники, які підвели законодавця до потреби правового регулювання певних процесів. Однією з нових гілок розвитку правових систем світу стало регулювання відносин у сфері дорожнього руху, що отримало потужний поштовх до розвитку вкінці ХІХ – початку ХХ століття внаслідок винайдення і поширення автомобіля.Темпи розвитку автомобільної промисловості, введення нових технологій як в самі автомобілі, так і в механізми державного контролю дорожнього руху обумовлюють актуальність дослідження історичного шляху становлення галузі правового регулювання дорожнього руху та потреб і перспектив його подальшого розвитку. Дослідження та аналіз історичного розвитку державного регулювання прав та обов’язків водіїв дає можливість якісно оцінити передумови та чинники формування діючих норм права в даній галузі, свідомо підійти до викликів сьогодення та пошуку способів поліпшення правового регулювання водійських прав і обов’язків в ході наступних досліджень.Метою даної статті є розкриття історичних віх становлення та розвитку державного (адміністративного) регулювання дорожнього руху від часів винаходу колеса, як беззаперечної передумови виникнення сучасного дорожнього руху, і до сьогодення. Досліджено основні етапи розвитку правил дорожнього руху наприкінці ХІХ – початку ХХ століть в Європі та на території України безпосередньо, встановлено і описано спільні та відмінні риси початкового етапу формування правил дорожнього руху, оцінено проблеми та перспективи подальшого розвитку даного напрямку знань.