Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Педагогічні науки

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ СТВОРЕННЯ ЦИФРОВОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-05-27T11:22:27+03:00

Стаття присвячена обґрунтуванню та визначенню педагогічних умов формування й функціонування цифрового освітнього середовища в закладах вищої освіти. Мета дослідження – на основі аналізу наукових підходів з’ясувати та систематизувати сукупність педагогічних умов, що забезпечують ефективність цифровізації освітнього процесу у вищій школі. В ході наукового дослідження використовувалися загальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація, порівняння та інтерпретація наукових джерел. Результати дослідження показують, що здійснено аналіз сучасних наукових підходів до організації цифрового освітнього середовища у закладах вищої освіти та визначено комплекс педагогічних умов, реалізація яких забезпечує результативність цифрової трансформації освітньої діяльності. Досліджено, що до таких умов належать формування цифрової компетентності учасників освітнього процесу, інтеграція традиційних та цифрових методів навчання, створення інноваційного цифрового освітнього середовища, а також здійснення психолого-педагогічного супроводу процесів цифровізації. Показано, що саме їх цілісне та взаємопов’язане впровадження створює передумови для системного оновлення освітнього процесу. Зроблено висновок, що формування цифрової компетентності передбачає цілеспрямований розвиток умінь та навичок використання сучасних цифрових інструментів викладачами й здобувачами освіти. Досліджено, що інтеграція традиційних і цифрових методів навчання забезпечує поєднання класичних педагогічних підходів із потенціалом освітніх платформ і мультимедійних засобів. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання визначених педагогічних умов для вдосконалення процесу цифровізації у закладах вищої освіти.

РОЗВИТОК МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НА УРОКАХ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ: МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ТА ПЕДАГОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ

2026-05-27T11:27:10+03:00

Глобальні тенденції інтеграції значно розширили рамки процесу міжкультурної комунікації. Розвиток міжкультурної компетентності являє собою процес формування стійких знань, навичок та умінь для ефективної взаємодії з представниками різних культур, підготовки до професійної діяльності в сучасному багатокультурному світі. Метою статті є аналіз сучасних педагогічних практик та інноваційних методик викладання німецької мови для розвитку міжкультурної компетентності. У дослідженні розглянуто основні шляхи інтеграції крос-культурних концепцій у середовище вивчення німецької мови, зокрема: включення в навчальні програми курсів та тем, пов’язаних з історією та культурою різних народів, міжкультурною взаємодією; впровадження спільних онлайн-проєктів з іноземними навчальними закладами; стимулювання здобувачів освіти до вивчення іноземних мов як основного інструменту міжкультурної комунікації. Виокремлено основні принципи міжкультурного освітнього середовища, серед яких – демократія, відкритість до світу, толерантність, повага до різноманіття; а також ключові аспекти викладання – культурологічний та лінгвістичний, етичний, психологічний та соціально-комунікативний. Розглянуто основні аспекти, на яких ґрунтуються моделі міжкультурних викладацьких практик: ознайомлення із культурними кодами, нормами та цінностями, які визначають світогляд особистостей та впливають на їхню поведінку в процесі комунікації; опанування соціальних аспектів комунікаційної взаємодії, включно з спілкуванням між представниками різних вікових і соціальних груп, статусів тощо; вивчення мовної специфіки різних культур, включаючи мовні бар’єри, невербальні засоби та труднощі перекладу, котрі можуть потенційно викликати непорозуміння; дослідження культурних норм та правил етикету, які врегульовують поведінкові особливості в різних культурах; ознайомлення із психологічними механізмами, що лежать в основі формування етнічної свідомості та національної самобутності, впливу культурних відмінностей на взаємодію індивідів. Розглянуто окремі педагогічні інновації, що сприяють формуванню міжкультурної компетентності здобувачів освіти, що включають аналіз конкретних ситуацій (case-study), моделювання культурних сценаріїв («культурна капсула»), групові дискусії («мозковий штурм»), модерація та аналітичні техніки (SWOT-аналіз). У дослідженні обґрунтовано необхідність залучення цифрових та інтерактивних технологій, у тому числі, медіа-освіти у контексті розвитку міжкультурних навичок.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕГРАЦІЇ МОБІЛЬНОГО НАВЧАННЯ В ЕКОСИСТЕМУ ЦИФРОВОЇ ОСВІТИ

2026-05-27T11:31:39+03:00

У сучасних умовах глобальних технологічних зрушень цифрова трансформація закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО) перестає бути факультативним процесом, перетворюючись на базову умову виживання та розвитку освітньої системи. Стаття розкриває сутність цього переходу, визначаючи інтеграцію мобільних пристроїв не просто як технічне оновлення, а як фундамент для адаптації школи до реалій інформаційного суспільства. Центральна ідея роботи полягає в доведенні того, що педагогічно зважене використання гаджетів не обмежується механічною заміною паперових носіїв цифровими аналогами. Йдеться про глибинну трансформацію навчання, де технології виступають інструментом підвищення внутрішньої мотивації та формування цілісної цифрової компетентності школяра. Методологічний апарат дослідження побудований на поєднанні системного, компетентнісного, діяльнісного та аксіологічного підходів. Такий синтез дозволяє розглядати цифровізацію не як самоціль, а як засіб гуманізації освіти. Зокрема, аксіологічний підхід забезпечує фокус на формуванні етики цифрового спілкування, що є критично важливим в умовах мережевого суспільства. Автори обґрунтовують, що сучасні мобільні термінали (смартфони, планшети) сьогодні еволюціонували до статусу повноцінного освітнього ресурсу. Вони гарантують безбар’єрний доступ до світового інформаційного простору, перетворюючи учня з пасивного споживача контенту на активного дослідника. У роботі детально виокремлено ключові переваги такої інтеграції: гнучка індивідуалізація: можливість побудови персональних освітніх траєкторій, де темп і рівень складності адаптуються під потреби кожного учня; ситуативне засвоєння знань: навчання в контексті реального часу та життєвих ситуацій, що робить знання більш прикладними; подолання меж між формальною та неформальною освітою: гаджети дозволяють навчанню виходити за межі класної кімнати, стимулюючи безперервну самоосвіту. Отже, перехід до мобільного навчання є неминучим етапом розвитку школи, який за умови фахового методичного супроводу здатен кардинально змінити якість освітнього процесу, роблячи його динамічним, відкритим та орієнтованим на успіх особистості в цифровому світі.

ІНТЕГРАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЙ ДОПОВНЕНОЇ ТА ВІРТУАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС: ДИДАКТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ВИКЛИКИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

2026-05-27T11:35:07+03:00

У процесі дослідження авторами проаналізовано теоретико-методологічні засади інтеграції технологій доповненої та віртуальної реальності в освітній процес, а також розглянуто їх дидактичний потенціал і основні виклики впровадження у системі освіти України. У роботі здійснено аналіз сучасних наукових підходів до використання імерсивних технологій у навчанні, визначено їх роль у формуванні інноваційного освітнього середовища та досліджено можливості застосування AR і VR для підвищення ефективності навчально-пізнавальної діяльності здобувачів освіти.Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні дидактичного потенціалу технологій доповненої та віртуальної реальності в освітньому процесі, а також у визначенні основних проблем і перспектив їх інтеграції у систему сучасної освіти в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на системному, та міждисциплінарному підходах, що дозволяють розглядати використання імерсивних технологій як комплексний педагогічний феномен. У процесі дослідження застосовано методи аналізу наукових джерел, узагальнення педагогічного досвіду та систематизації теоретичних положень.Актуальність дослідження зумовлена процесами цифрової трансформації освіти, активним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та зростаючою потребою у використанні інноваційних цифрових інструментів для підвищення якості освітнього процесу. Технології AR та VR відкривають нові можливості для створення імерсивних освітніх середовищ, які сприяють візуалізації складних наукових явищ, моделюванню професійних ситуацій, розвитку практико-орієнтованих компетентностей здобувачів освіти.Наукова новизна дослідження полягає у комплексному обґрунтуванні дидактичних можливостей технологій доповненої та віртуальної реальності у контексті цифровізації освіти, а також у визначенні ключових викликів їх впровадження в освітній процес України. У роботі систематизовано основні напрями використання імерсивних технологій у навчанні та окреслено педагогічні умови їх ефективного застосування. У результаті проведеного дослідження зроблено висновки, що інтеграція технологій AR та VR у освітній процес сприяє підвищенню рівня наочності навчального матеріалу, активізації пізнавальної діяльності здобувачів, розвитку дослідницьких і цифрових компетентностей, а також формуванню інноваційного освітнього середовища.

РОЗВИТОК ДОСЛІДНИЦЬКИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН ЗАСОБАМИ ПРОЄКТНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

2026-05-27T11:39:57+03:00

У процесідослідження авторами проаналізованонауковіпідходи до трактування понять «дослідницькакомпетентність», «проєктне навчання», а також узагальнено сучасні концепції формування дослідницьких умінь майбутніх бакалаврів у контексті компетентнісного підходу. Обґрунтовано доцільність використання проєктних методів навчання як ефективного засобу розвитку дослідницьких компетентностей у процесі вивчення природничих дисциплін. Зазначено, що інтеграція проєктної діяльності в освітній процес сприяє активізації пізнавальної діяльності здобувачів освіти, формуванню їхньої здатності до наукового пізнання, критичного мислення та самостійного вирішення професійно орієнтованих завдань.Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації підготовки майбутніх бакалаврів відповідно до вимог сучасного суспільства знань, що передбачає формування здатності до дослідницької діяльності, інноваційного мислення та безперервного професійного розвитку. Особливу роль у цьому процесі відіграють природничі дисципліни, які мають значний дидактичний потенціал для формування дослідницьких компетентностей.Методологія дослідження базувалася на використанні комплексу взаємодоповнювальних методів: аналізу та синтезу науково-педагогічної літератури, узагальнення теоретичних положень. Це дозволило визначити сутність дослідницької компетентності та окреслити педагогічні можливості проєктних методів навчання у її формуванні. У результаті дослідження встановлено, що ефективний розвиток дослідницьких компетентностей майбутніх бакалаврів забезпечується за умов цілеспрямованого впровадження проєктних методів навчання, які сприяють поєднанню теоретичної підготовки з практичною діяльністю, розвитку навичок планування та організації дослідження, обробки й інтерпретації результатів, а також формуванню комунікативних і рефлексивних умінь.

КОМУНІКАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СИСТЕМІ ОСВІТНЬОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ТРЕТЬОГО РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-05-27T11:44:16+03:00

У статті обґрунтовано сучасне розуміння комунікаційних технологій як інтегрованого інструмента освітнього менеджменту підготовки здобувачів третього рівня вищої освіти. Актуальність теми зумовлена цифровою трансформацією аспірантури, поширенням змішаних форматів взаємодії, інституційною вимогою до прозорості та доказовості освітньо-наукового процесу, а також стрімким входженням систем штучного інтелекту, науково-інформаційних платформ і профільних сервісів у дослідницьку практику PhD. Теоретично обґрунтовано роль комунікаційних технологій у системі освітнього менеджменту підготовки здобувачів ступеня доктора філософії, уточненні їхніх управлінських функцій, виявленні ризиків і визначенні напрямів результативного інституційного використання. Методологія дослідження поєднує системний, структурно-функціональний, компетентнісний і діяльнісний підходи; застосовано аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, контент-аналіз джерел та елементи описової статистики. Наукова новизна полягає в тому, що комунікаційні технології інтерпретовано не як сукупність окремих цифрових сервісів, а як керований комунікаційно-аналітичний контур підготовки PhD, що поєднує офіційні канали взаємодії, системи управління освітнім процесом, засоби спільної дослідницької роботи, профільно-ідентифікаційні сервіси, інтегровані інформаційні системи та AI-орієнтовані інструменти підтримки. Доведено, що провідними управлінськими функціями комунікаційних технологій у підготовці здобувачів PhD є інформаційно-координаційна, консультативно-супровідна, спільно-дослідницька, ідентифікаційно-аналітична, моніторингова, якісно-забезпечувальна та етико-регуляторна. Підкреслено необхідність створення в закладі вищої освіти цілісного цифрового комунікаційного середовища аспірантури, стандартизації офіційних каналів взаємодії, інтеграції електронних сервісів із процедурами моніторингу та атестації, а також запровадження локальних правил відповідального використання штучного інтелекту у підготовці докторів філософії.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У СИСТЕМІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ: АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД МОЖЛИВОСТЕЙ І ВИКЛИКІВ

2026-05-27T11:49:12+03:00

У статті досліджується роль штучного інтелекту у процесі вивчення іноземних мов з теоретичної перспективи. Замість того, щоб зосереджуватися на конкретних інструментах чи емпіричних результатах, автори аналізують, як практики, пов’язані зі ШІ, взаємодіють із ключовими концепціями другої мови та педагогіки мов. Основна мета дослідження полягає в концептуалізації педагогічних наслідків інтеграції ШІ та уточненні його місця у межах як усталених, так і новітніх теоретичних рамок. Дослідження здійснене за допомогою якісного аналітичного підходу, що базується на порівняльному та інтерпретативному аналізі сучасної літератури з прикладної лінгвістики, освітніх технологій і когнітивної науки. Аналіз охоплює різні типи інструментів ШІ, включно з розмовними агентами, інтелектуальними системами навчання та автоматизованими системами оцінювання, та розглядає їхні педагогічні функції на концептуальному рівні. Особлива увага приділяється впливу цих технологій на автономію учня, процеси зворотного зв’язку, моделі взаємодії та розподіл навчальних ролей між людиною та цифровими системами. Результати дослідження демонструють, що технології ШІ суттєво трансформують традиційні моделі навчання мови, забезпечуючи адаптивні та індивідуалізовані траєкторії навчання, оперативний зворотний зв’язок і ширший доступ до освітніх ресурсів. Водночас вони спричиняють нові форми залучення учнів і переосмислюють природу взаємодії в освітньому контексті, включно з моделями людина–машина та гібридними форматами навчання. Окремо підкреслюються ключові виклики інтеграції ШІ, зокрема етичні питання, проблеми конфіденційності даних, ризики надмірної автоматизації та зміну професійної ролі й відповідальності викладача. Автори наголошують, що ШІ не слід розглядати виключно як технологічний інструмент, а радше як комплексний чинник, який трансформує навчальні середовища та потребує системної теоретичної інтерпретації. Дослідження сприяє подоланню розриву між швидко змінними технологічними практиками та теоретичними основами вивчення іноземних мов. У завершенні окреслено перспективи подальших досліджень, спрямованих на вивчення фундаментальних механізмів, педагогічних обмежень, довгострокових результатів навчання та сталих моделей мовної освіти за підтримки ШІ.

ВПЛИВ ЗМІШАНИХ ВИДІВ ФІТНЕСУ НА ПОКАЗНИКИ ЗАГАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ЖІНОК 20–30 РОКІВ

2026-05-27T11:53:23+03:00

Мета дослідження полягала в експериментальному визначенні впливу змішаних видів фітнесу на показники загальної фізичної підготовленості жінок 20–30 років у процесі систематичних занять. У дослідженні взяли участь 17 практично здорових жінок репродуктивного віку, які протягом 6 місяців (24 тижні) виконували тренувальну програму з частотою 4 рази на тиждень (60–75 хв). Програма мала змішаний характер і поєднувала силові вправи з обтяженнями (60–75% від умовного максимуму) та функціональні інтервальні комплекси, спрямовані на розвиток сили, витривалості, координації та гнучкості. Для оцінки рівня загальної фізичної підготовленості застосовували комплекс тестів: біг на місці з високим підніманням стегна, стрибки у випаді, бурпі з медболом, пліометричні віджимання, вправа «скелелаз», підйом таза в TRX та нахил тулуба вперед. Тестування проводили до початку та після завершення експерименту. Обробку результатів здійснювали методами математичної статистики з використанням t-критерію Стьюдента (p<0,05). Результати дослідження засвідчили статистично достовірне покращення всіх показників загальної фізичної підготовленості. Зокрема, у тесті бігу на місці приріст становив 6,9 разів (t=2,89; p<0,05), у стрибках у випаді – 7,0 разів (t=3,18; p<0,01), у бурпі – 2,9 разів (t=3,98; p<0,001). Показники швидкісно-силової підготовленості верхнього плечового поясу зросли на 2,3 рази (t=2,68; p<0,05), координаційні здібності та функціональна витривалість – на 3,3 рази (t=2,68; p<0,05). Рівень гнучкості підвищився на 3,4 см (t=3,06; p<0,01). Отримані результати свідчать про інтегральний характер адаптаційних змін, що проявляється у комплексному розвитку сили, витривалості, координації та гнучкості. Встановлено, що змішані фітнес-програми забезпечують більш ефективний вплив на загальну фізичну підготовленість порівняно з ізольованими видами тренування. Запропонована програма може бути рекомендована для використання у практиці фітнес-клубів з метою підвищення рівня фізичної підготовленості жінок молодого віку.

ДИЗАЙН ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ ПЕДАГОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ З AGILE-ОРІЄНТОВАНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ІТ-ФАХІВЦІВ

2026-05-27T11:58:54+03:00

Метою статті є обґрунтування дизайну та інструментарію педагогічного експерименту з перевірки ефективності Agile-орієнтованої підготовки майбутніх ІТ-фахівців. Актуальність дослідження зумовлена потребою модернізації ІТ-освіти відповідно до сучасної логіки розроблення програмного забезпечення, що передбачає командну взаємодію, короткі цикли планування, гнучкість, постійний зворотний зв’язок і поетапне вдосконалення результату. За таких умов важливим є не лише впровадження окремих Agile-практик у навчальний процес, а й науково обґрунтована перевірка їх педагогічної доцільності. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні теоретичних та емпіричних методів. Аналіз, синтез, узагальнення, систематизація та порівняння наукових джерел дали змогу визначити стан розробленості проблеми, логіку педагогічного експерименту та його основні складники. Емпіричний блок охоплював педагогічне спостереження, анкетування, аналіз результатів навчальної діяльності студентів, самооцінювання, взаємооцінювання та експертне оцінювання. Для обробки результатів передбачено кількісний і якісний аналіз, зіставлення результатів контрольної та експериментальної груп, а також фіксацію динаміки змін. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні дизайну педагогічного експерименту з урахуванням специфіки професійної ІТ-освіти. Уточнено логіку формувального етапу, що базується на циклічній організації навчання та послідовному ускладненні студентського проєкту в межах дисциплін професійного циклу. Визначено критерії, показники та рівні сформованості готовності майбутніх ІТ-фахівців до професійної діяльності в умовах Agile-орієнтованої підготовки. У висновках наголошено, що Agile-орієнтована підготовка є педагогічно доцільною за умови її цілісної інтеграції в професійну ІТ-освіту. Запропонований дизайн педагогічного експерименту та відповідний інструментарій створюють методичне підґрунтя для подальшої експериментальної перевірки результативності такого підходу.

ФОРМУВАННЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЧЕРЕЗ ОРГАНІЗАЦІЮ ВІЛЬНОЇ ГРИ

2026-05-27T12:02:15+03:00

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми формування фізичного розвитку та екологічної свідомості дітей дошкільного віку в умовах сучасних соціально-економічних і екологічних викликів. Обґрунтовано актуальність інтеграції фізичного розвитку й екологічного виховання як взаємопов’язаних складників гармонійного становлення особистості дошкільника. Проаналізовано науково-педагогічні підходи до розуміння сутності фізичного розвитку, рухової компетентності та екологічної свідомості дітей дошкільного віку. Аналіз науково-педагогічних джерел показав, що науковці (Волкова Л., Дідун В., Довбня С., Михайлова К.) розглядають вільну ігрову діяльність просто неба як процес формування ціннісного ставлення до природи та навичок дбайливого поводження з довкіллям. Наукові розвідки (Бухтєєв А., Дмитрів Р., Гориневський В., Журавель Т., Кошель А., Кошель В., Пангелова Н., Тимчишин І. та ін.) визначають вільну ігрову діяльність як ключове завдання фізичного виховання дошкільників: розвиток моторики, координації, сили, витривалості та формування здорового способу життя. Особливу увагу приділено ролі вільної гри як провідного виду діяльності, що забезпечує природну рухову активність, розвиток самостійності, креативності та соціальної взаємодії дітей. Визначено потенціал вільної гри просто неба у формуванні ціннісного ставлення до природи, екологічно доцільної поведінки та відповідальності за збереження довкілля. Розкрито можливості використання інноваційних освітніх практик, зокрема дослідницьких, ігрових та інтегрованих форм діяльності, у поєднанні фізичного розвитку з екологічним змістом. Доведено, що організація вільної гри за умови педагогічного супроводу та створення розвивального середовища сприяє зміцненню фізичного здоров’я дітей, формуванню екологічної культури й позитивної мотивації до пізнання навколишнього світу. Матеріали статті можуть бути використані у практиці закладів дошкільної освіти та в подальших наукових дослідженнях проблеми інтегрованого розвитку дошкільників.

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ

2026-05-27T12:06:16+03:00

Метою статті є комплексний аналіз європейського та світового досвіду впровадження інклюзивної освіти й визначення перспектив його адаптації в Україні з урахуванням національного нормативного, організаційного та кадрового контексту. Дослідження ґрунтується на аналізі міжнародних правових актів, зокрема Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, стратегічних документів Європейського Союзу, матеріалів Європейського агентства з особливих освітніх потреб та рецензованих наукових публікацій. Використано методи порівняльного аналізу, узагальнення освітніх моделей, систематизації практик інклюзивного навчання, а також інтерпретації емпіричних результатів сучасних досліджень. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному порівняльному аналізі європейських моделей інклюзивної освіти та обґрунтуванні можливостей їх системної адаптації до умов української освітньої системи. У статті систематизовано ключові моделі організації інклюзивного навчання в країнах ЄС (повна інтеграція, трирівнева модель підтримки, комбінована модель, впровадження Universal Design for Learning) у взаємозв’язку з нормативно-правовими, організаційними та фінансовими механізмами їх реалізації. Узагальнено чинники ефективності інклюзивної політики як цілісної міжсекторальної системи та обґрунтовано доцільність інтеграції принципів універсального дизайну навчання в українську освітню практику. Розширено наукове розуміння взаємозв’язку між інклюзивною політикою загальної та вищої освіти як безперервного процесу формування інклюзивного освітнього простору. Європейський досвід демонструє системність і міжсекторальну узгодженість інклюзивної політики, що забезпечує соціалізацію та академічні результати учнів. Для підвищення ефективності української моделі необхідні інтеграція принципів універсального дизайну навчання, розвиток міждисциплінарної підготовки педагогів, стабільне фінансування та послідовна імплементація інклюзивної стратегії на всіх рівнях освіти.Європейські практики можуть бути ефективно впроваджені в Україні за умови врахування специфіки національної освітньої системи.

ЦИФРОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ЧИННИК ОНОВЛЕННЯ ПІДХОДІВ ДО ПІДГОТОВКИ ЕКОНОМІСТІВ

2026-05-27T12:09:41+03:00

У статті розглянуто вплив цифрового середовища на підготовку студентів економічних спеціальностей. Метою дослідження є обґрунтування змін у підготовці економістів під впливом цифровізації та визначення основних напрямів оновлення освітнього процесу.У роботі використано такі загальнонаукові методи, як аналіз, узагальнення, порівняння та системний підхід. Отримані результати свідчать про те, що підготовка економістів змінюється під впливом цифрових процесів, зокрема посилюється міждисциплінарний характер навчання та розширюється спектр практичних навичок, яких набувають здобувачі освіти. Досліджено ключові проблеми підготовки економістів, серед яких визначено недостатній рівень практичної підготовки, інертність освітніх програм щодо оновлення змісту, обмежену увагу до розвитку комунікаційних та аналітичних навичок, а також слабку взаємодію закладів освіти з бізнесом.Обґрунтовано напрями оновлення підходів до підготовки економістів, зокрема впровадження цифрових освітніх технологій, розвиток дуальної освіти, інтеграцію економічних знань із інформаційними технологіями, орієнтацію на принципи сталого розвитку, розширення міжнародної співпраці та використання інструментів штучного інтелекту. Показано, що сучасний економіст повинен володіти цифровою грамотністю, навичками роботи з великими даними, аналітичним мисленням, здатністю до економічного моделювання, а також розвиненими комунікаційними, підприємницькими та етичними компетентностями. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання запропонованих підходів для модернізації освітніх програм підготовки економістів.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ІТ-ФАХІВЦІВ У КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2026-05-27T12:12:28+03:00

Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні педагогічних умов формування екологічної компетентності майбутніх ІТ-фахівців у контексті сталого розвитку. Актуальність дослідження зумовлена зростанням екологічного впливу цифрових технологій, що виявляється у підвищенні енергоспоживання цифрової інфраструктури, збільшенні вуглецевого сліду програмних продуктів і накопиченні електронних відходів. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичному аналізі, порівнянні, систематизації та узагальненні наукових джерел, присвячених інтеграції екологічного виміру сталого розвитку у професійну підготовку ІТ-фахівців. Наукова новизна полягає в уточненні сутності екологічної компетентності майбутнього ІТ-фахівця як складової його професійної компетентності, визначенні її структури та обґрунтуванні педагогічних умов формування. Визначено, що зміст цієї компетентності охоплює знання про екологічний вплив цифрових технологій, уміння застосовувати принципи зеленого програмування, енергоефективної оптимізації, ресурсозбереження, LCA-методології та циркулярного дизайну, а також ціннісну орієнтацію на відповідальне проєктування і використання цифрових рішень. У її структурі виокремлено когнітивний, діяльнісний, ціннісно-мотиваційний і рефлексивний компоненти. Обґрунтовано, що екологічна компетентність має інтегративний характер і пронизує зміст фахових дисциплін, методи й форми навчання, проєктну підготовку та результати навчання. Установлено, що найбільш доцільними для її формування є проблемно-орієнтоване, проєктне та кейс-орієнтоване навчання, а ефективними інструментами оцінювання є аналіз проєктних робіт, кейс-завдань, практичних вправ, портфоліо та рефлексивних завдань. Результативність формування екологічної компетентності забезпечується системним включенням екологічного аспекту сталого розвитку до змісту фахової підготовки, використанням діяльнісних методів навчання, створенням відповідного освітнього середовища та застосуванням комплексного оцінювання.

ПРИНЦИПИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ ЗАКЛАДІВ ПРОФЕСІЙНОЇ (ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ) ОСВІТИ

2026-05-27T11:21:38+03:00

У статті здійснено теоретичне обґрунтування принципів розвитку професійної культури практичних психологів закладів професійної (професійно-технічної) освіти.
Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні принципів розвитку професійної культури практичних психологів закладів професійної (професійно-технічної) освіти та визначенні їх ролі у професійному розвитку фахівців і забезпеченні психологічно безпечного освітнього середовища.
Методологія дослідження ґрунтується на теоретичних методах: системно-структурного аналізу (ієрархічної класифікація та диференціації принципів розвитку професійної культури практичних психологів закладів професійної (професійно-технічної) освіти на фундаментальні (загальні) та контекстуальні (специфічні); термінологічного аналізу для уточнення дефініцій; методу моделювання для визначення логічних зв'язків між внутрішніми трансформаціями особистості психолога та зовнішніми вимогами освітнього середовища.
Наукова новизна полягає в обґрунтуванні поділу принципів розвитку професійної культури практичних психологів на загальні та специфічні, розробленні класифікації загальних принципів (методологічні, психолого-педагогічні, організаційно-професійні, особистісно-аксіологічні) та визначенні системи специфічних принципів розвитку професійної культури практичних психологів закладів професійної освіти, які об’єднано у такі групи: етико-професійні, організаційно-функціональні, принципи професійної безпеки та благополуччя, соціально-орієнтовані.
Реалізація загальних і специфічних принципів розвитку професійної культури практичних психологів закладів професійної освіти сприяє підвищенню якості психологічного супроводу освітнього процесу, формуванню психологічно безпечного освітнього середовища, розвитку психологічної культури учасників освітнього процесу, професійному розвитку вищезгаданого фахівця та забезпеченню його професійного благополуччя.

СПЕЦИФІКА НАУКОВО-ПРЕДМЕТНОЇ СКЛАДОВОЇ СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МОЛОДІ ДО РОБОТИ В СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ В У МОВАХ ВІЙНИ

2026-05-27T11:26:42+03:00

У статті проаналізовано специфіку науково-предметної складової соціально-професійної підготовки молоді до роботи в соціальній сфері в умовах воєнного стану. Обґрунтовано, що трансформація соціальних процесів, спричинена пандемією COVID-19 та воєнними діями в Україні, зумовлює зростання ролі фахівців соціальної сфери та підвищення вимог до їх професійної підготовки. Визначено, що соціально-професійна підготовка молоді виступає важливим чинником формування людського капіталу, розвитку соціальної компетентності, адаптивності та здатності до ефективної діяльності в системі «людина-людина».
Розкрито сутність поняття науково-предметної складової як сукупності нормативних освітніх компонентів, спрямованих на формування професійних знань і компетентностей майбутніх фахівців. На прикладі освітньо-професійної програми «Соціальна робота» Криворізького державного педагогічного університету здійснено аналіз змісту відповідних дисциплін, що забезпечують підготовку здобувачів освіти до діяльності в соціальній сфері. Встановлено, що науково-предметна складова має комплексний та міждисциплінарний характер і включає теоретико-методологічний, організаційно-управлінський, соціально-практичний і кризово-психологічний блоки.
Доведено, що така структура підготовки сприяє формуванню готовності молоді до професійної діяльності в умовах підвищеної соціальної напруженості, невизначеності та зростання соціальних ризиків. Окреслено напрями вдосконалення підготовки, зокрема посилення міждисциплінарності, практико-орієнтованості, розвитку дослідницьких компетентностей і оновлення змісту навчання відповідно до викликів воєнного та післявоєнного періоду.

ВПЛИВ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОНЯТТЯ «ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ» НА РОЗВИТОК ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

2026-05-27T11:31:26+03:00

У статті досліджено вплив трансформації поняття «педагогічні технології» на розвиток понятійно-термінологічної системи педагогіки вищої школи. Актуальність дослідження зумовлена динамічними змінами в освітній сфері, переходом до компетентнісної парадигми, цифровізацією освітнього процесу та необхідністю уточнення і систематизації педагогічної термінології.
Метою роботи є аналіз еволюції поняття «педагогічні технології» та визначення його ролі у формуванні сучасної терміносистеми педагогіки вищої школи.
Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системного, діяльнісного та компетентнісного підходів. Використано методи теоретичного аналізу, порівняння, узагальнення та систематизації наукових джерел, що дозволило виявити основні тенденції розвитку досліджуваного поняття та його функціонування в науковому дискурсі.
Наукова новизна полягає у комплексному обґрунтуванні впливу трансформації поняття «педагогічні технології» на розвиток понятійно-термінологічної системи педагогіки вищої школи. Встановлено, що зміна змісту цього поняття зумовила розширення педагогічної термінології, формування нових термінологічних підсистем, посилення міждисциплінарних зв’язків та інтеграцію вітчизняної педагогічної науки у світовий освітній простір.
Доведено, що еволюція поняття «педагогічні технології» від інструментального до системного та інтегративного розуміння сприяла якісним змінам у структурі педагогічної терміносистеми. Сучасна педагогічна технологія розглядається як цілісна система організації освітнього процесу, що забезпечує досягнення прогнозованих результатів навчання та формування компетентностей здобувачів освіти. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом цифрових педагогічних технологій та процесів стандартизації педагогічної термінології.

ВИДИ НЕСТАНДАРТНИХ УРОКІВ У КОНТЕКСТІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

2026-05-27T11:34:13+03:00

У статті досліджується проблема використання нестандартних уроків у контексті реформування сучасної української освіти та впровадження компетентнісного підходу, передбаченого Концепцією Нової української школи. Розкрито сутність поняття «нестандартний урок» та його роль у розвитку ключових компетентностей учнів, зокрема комунікативної, соціальної, громадянської, навчально-пізнавальної та ініціативності. Визначено класифікацію видів нестандартних уроків (інтерактивні, інтегровані, ігрові, рольові, дослідницькі, тренінги), охарактеризовано їхні можливості для розвитку критичного мислення та пізнавальної активності школярів. Проаналізовано теоретичні підходи до організації нестандартного уроку у працях українських педагогів: П. Горохівського, І. Кучеренко, В. Шуляра, які пропонують власні моделі побудови таких занять. Підкреслено, що проведення нестандартних уроків сприяє підвищенню мотивації до навчання, створенню позитивного психологічного клімату, формуванню навичок співпраці та партнерської взаємодії в освітньому середовищі. Доведено, що успішність реалізації нестандартних уроків залежить від професійної майстерності вчителя, його здатності поєднувати традиційні та інноваційні методи, а також від залучення учнів до планування навчального процесу.
Додатково обґрунтовано, що нестандартні уроки сприяють розвитку в учнів умінь працювати в групах, висловлювати власну думку та аргументовано її відстоювати. Наголошено на важливості дотримання принципів діяльнісного, особистісно зорієнтованого та компетентнісного підходів під час організації таких занять. У статті наведено приклади ефективного використання ігрових і дослідницьких форм роботи, які дозволяють поєднувати навчальний матеріал із реальними життєвими ситуаціями. Окремо акцентовано на необхідності використання міжпредметних зв’язків та інтеграції змісту освіти. Зазначено, що впровадження нестандартних уроків відповідає сучасним вимогам суспільства, адже готує учнів до життя в умовах швидких соціальних і технологічних змін. Матеріали дослідження можуть бути корисними не лише вчителям загальноосвітніх закладів, а й авторам освітніх програм і методичних рекомендацій. Отримані результати можуть стати основою для подальших досліджень у галузі педагогічної інноватики.

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОЇ МОТИВАЦІЇ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

2026-05-27T11:38:04+03:00

У статті досліджено можливості використання технологій штучного інтелекту як чинника розвитку внутрішньої мотивації майбутніх фахівців професійної освіти в умовах цифрової трансформації освіти. Актуальність теми зумовлена необхідністю підвищення ефективності професійної підготовки здобувачів освіти, розвитку їхньої пізнавальної активності, здатності до саморозвитку та готовності до використання інноваційних цифрових інструментів у майбутній педагогічній діяльності. В умовах активної цифровізації освіти особливого значення набуває дослідження потенціалу технологій штучного інтелекту для стимулювання внутрішньої мотивації здобувачів освіти та підвищення їхньої зацікавленості у професійному навчанні.
Метою роботи є теоретичне обґрунтування та аналіз можливостей використання технологій штучного інтелекту як чинника розвитку внутрішньої мотивації майбутніх фахівців професійної освіти. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення наукових підходів до понять «внутрішня мотивація» та «технології штучного інтелекту», а також педагогічний аналіз досвіду використання інтелектуальних цифрових інструментів у підготовці здобувачів вищої освіти.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні ролі технологій штучного інтелекту як педагогічного інструменту розвитку внутрішньої мотивації майбутніх фахівців професійної освіти та узагальненні практичного досвіду їх використання у освітньому процесі. Проаналізовано інтеграцію інтелектуальних сервісів у професійну підготовку студентів освітньо-професійної програми «Професійна освіта. Цифрові технології» у Карпатському національному університеті імені Василя Стефаника.
У результаті дослідження встановлено, що використання технологій штучного інтелекту сприяє персоналізації навчання, підвищенню інтерактивності освітнього середовища, розвитку творчого мислення та автономності студентів. Практичний досвід їх застосування підтверджує значний потенціал у формуванні внутрішньої мотивації до навчання та розвитку готовності студентів до використання інноваційних технологій у майбутній професійній діяльності.
У висновках зазначено, що технології штучного інтелекту виступають важливим чинником модернізації освітнього процесу у закладах вищої освіти та створюють нові можливості для розвитку внутрішньої мотивації майбутніх фахівців професійної освіти.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОБУДОВИ ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ВАЖКОАТЛЕТОК 15–17 РОКІВ У ДВОРІЧНОМУ МАКРОЦИКЛІ НА ОСНОВІ ЗАСТОСУВАННЯ РІЗНИХ МЕТОДІВ ШВИДКІСНО-СИЛОВОЇ ПІДГОТОВКИ

2026-05-27T11:41:39+03:00

Мета дослідження полягала у визначенні ефективності побудови тренувального процесу важкоатлеток 15-17 років у межах дворічного макроциклу на основі застосування різних методів швидкісно-силової підготовки. У дослідженні взяли участь 30 спортсменок, які мали кваліфікацію І розряду та кандидатів у майстри спорту України. Учасниць було розподілено на контрольну та експериментальну групи. Методологія дослідження передбачала використання теоретичного аналізу, педагогічного тестування, педагогічного експерименту та методів математичної статистики. Оцінювання спеціальної фізичної підготовленості здійснювали за показниками змагальних і спеціально-підготовчих вправ: ривок класичний, поштовх класичний, тяга ривкова, тяга поштовхова та присідання зі штангою на плечах. На початку експерименту достовірних відмінностей між показниками контрольної та експериментальної груп не виявлено (p>0,05), що підтвердило їх однорідність і коректність подальшого порівняльного аналізу. Після завершення експерименту встановлено статистично значущі відмінності між групами за всіма досліджуваними показниками (p<0,05). Зокрема, у ривку класичному результат у експериментальній групі був вищим на 8,0 кг (t=2,40; p<0,05), у поштовху класичному – на 8,6 кг (t=2,38; p<0,05), у тязі ривковій – на 9,0 кг (t=2,40; p<0,05), у тязі поштовховій – на 9,4 кг (t=2,61; p<0,05), у присіданні зі штангою на плечах – на 9,5 кг (t=2,33; p<0,05) порівняно з контрольною групою. Отримані результати свідчать про вищу ефективність застосування різних методів швидкісно-силової підготовки у тренувальному процесі важкоатлеток 15-17 років. Встановлено, що їх цілеспрямоване використання забезпечує більш інтенсивний розвиток спеціальної фізичної підготовленості та підвищення результативності змагальних вправ. Запропонована методика може бути рекомендована для впровадження у практику підготовки спортсменок у дитячо-юнацьких спортивних школах та системі багаторічної підготовки.

СУЧАСНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УКРАЇНІ

2026-05-27T11:45:57+03:00

У статті розглянуто сучасні концептуальні підходи до розвитку системи освіти дітей з особливими освітніми потребами в Україні в умовах модернізації національної освітньої політики та впровадження інклюзивного навчання.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення рівного доступу до якісної освіти, створення безбар’єрного освітнього середовища та вдосконалення організації освітнього процесу для дітей з різними освітніми потребами.
Метою роботи є теоретичне обґрунтування сучасних концептуальних підходів до розвитку системи освіти дітей з особливими освітніми потребами в Україні.
Методологію дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема аналіз і узагальнення наукової літератури, систематизація теоретичних положень сучасної педагогічної науки, порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду розвитку інклюзивної освіти.
У процесі дослідження проаналізовано нормативно-правові засади функціонування інклюзивної освіти, визначено роль компетентнісного підходу, інноваційних педагогічних технологій та системи психолого-педагогічного супроводу у забезпеченні ефективності освітнього процесу.
Наукова новизна дослідження полягає в узагальненні сучасних наукових підходів до розвитку системи освіти дітей з особливими освітніми потребами, а також у визначенні ключових напрямів удосконалення організації інклюзивного освітнього середовища в умовах сучасних соціально-освітніх трансформацій.
У результаті дослідження встановлено, що ефективний розвиток системи освіти дітей з особливими освітніми потребами передбачає поєднання гуманістичних цінностей, компетентнісного підходу, індивідуалізації навчання та використання інноваційних освітніх технологій. Зроблено висновок, що подальше вдосконалення інклюзивної освіти потребує розвитку системи підготовки педагогічних кадрів, розширення ресурсного забезпечення та посилення міждисциплінарної взаємодії у сфері психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ТАКТИЧНІ ДІЇ БЕЗ М’ЯЧА ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У БАСКЕТБОЛІ ТА ВОЛЕЙБОЛІ

2026-05-27T12:12:24+03:00

У статті розглянуто особливості індивідуальних тактичних дій без м’яча як важливого чинника підвищення ефективності ігрової діяльності спортсменів у баскетболі та волейболі.
Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні ролі індивідуальних тактичних дій без м’яча у структурі сучасної техніко-тактичної підготовки спортсменів та визначенні їх значення для підвищення результативності ігрової діяльності у командних видах спорту.
Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні комплексу загальнонаукових методів, зокрема аналізу та узагальнення науково-методичної літератури, систематизації теоретичних положень з проблеми підготовки спортсменів у баскетболі та волейболі, а також порівняльного аналізу сучасних підходів до організації техніко-тактичної підготовки в ігрових видах спорту. У процесі дослідження було проаналізовано сучасні наукові праці, присвячені проблемам техніко-тактичної підготовки спортсменів, розвитку фізичних якостей та удосконалення тактичного мислення гравців у командних видах спорту.
Наукова новизна дослідження полягає у систематизації теоретичних положень щодо ролі індивідуальних тактичних дій без м’яча у структурі ігрової діяльності спортсменів, а також у визначенні їх значення для підвищення ефективності командної взаємодії у баскетболі та волейболі. Обґрунтовано, що раціональні переміщення гравців без м’яча, своєчасний вибір позиції на майданчику, відкривання для отримання передачі та створення просторової переваги є важливими передумовами реалізації тактичних задумів команди.
Встановлено, що індивідуальні тактичні дії без м’яча відіграють важливу роль у підвищенні ефективності ігрової діяльності спортсменів, оскільки забезпечують оптимальну організацію ігрового простору, створення сприятливих умов для розвитку атакувальних дій та підвищення результативності командної взаємодії. Результати дослідження підтверджують доцільність удосконалення методики підготовки спортсменів з урахуванням розвитку індивідуальних тактичних дій без м’яча у процесі навчально-тренувальної діяльності.

МОДЕРНІЗАЦІЯ ВИКЛАДАННЯ ФІЗИКИ В ЗВО В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

2026-05-27T12:19:55+03:00

У процесі дослідження авторами проаналізовано теоретичні та методичні засади модернізації викладання фізики у закладах вищої освіти в умовах цифровізації освітнього процесу, а також сучасні підходи до інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій, імерсивних середовищ, віртуальних лабораторій та мультимедійних ресурсів у структуру професійної підготовки здобувачів освіти. Особливу увагу приділено можливостям використання цифрових освітніх платформ, симуляційних програм і технологій доповненої та віртуальної реальності як засобів підвищення ефективності навчально-пізнавальної діяльності здобувачів. Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні й аналізі сучасних підходів до модернізації викладання фізики у закладах вищої освіти в умовах цифровізації освітнього процесу, а також у визначенні педагогічних умов ефективної інтеграції інформаційно-комунікаційних та імерсивних технологій у навчання. Методологія дослідження ґрунтується на системному, інформаційному та комплексному підходах, що дозволяють розглядати цифровізацію навчання фізики як багатовимірний процес трансформації освітнього середовища, змісту навчання та педагогічних технологій. У роботі використано методи аналізу наукових джерел, узагальнення педагогічного досвіду, систематизації теоретичних положень. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному обґрунтуванні педагогічних умов модернізації викладання фізики у закладах вищої освіти в умовах цифровізації освітнього середовища.
Авторами зроблені висновки, що ефективна модернізація викладання фізики у закладах вищої освіти можлива за умови створення сучасного цифрового освітнього середовища, підвищення цифрової компетентності викладачів, інтеграції інноваційних технологій у структуру освітнього процесу та поєднання традиційних і цифрових методів навчання. Такі підходи сприяють підвищенню якості природничо-наукової підготовки здобувачів та їх адаптації до вимог цифрового суспільства. До того ж, взявши до уваги своєрідність досліджуваного конструкту, принципово важливо не лише вдосконалювати зміст фізичної освіти, але й розширювати спектр цифрових інструментів навчання, інтегруючи в освітній процес інтерактивні моделі, віртуальні експерименти, симуляційні платформи та технології доповненої реальності.

ВПЛИВ РЕГУЛЯРНОЇ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ НА ФІЗИЧНИЙ СТАН ТА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-05-27T12:23:40+03:00

Сучасні умови навчання у вищих закладах освіти зумовлюють необхідність формування у студентів здорового способу життя та високого рівня фізичної підготовленості. Мета роботи полягає у дослідженні впливу регулярної рухової активності на фізичний стан здобувачів вищої освіти та формування у них здорового способу життя, а також у експериментальній перевірці ефективності комплексної програми фізичних вправ.
Методологія дослідження ґрунтувалася на використанні аналізу та узагальнення науково-методичної літератури, педагогічного експерименту, педагогічного тестування та методів порівняльного аналізу отриманих результатів. У дослідженні взяли участь студенти віком 18–20 років, які були поділені на контрольну та експериментальну групи. Для оцінювання рівня фізичної підготовленості використовувалися показники витривалості, сили, гнучкості та швидкісно-силових якостей. Програма занять для експериментальної групи передбачала поєднання аеробних, силових і координаційних вправ, а також елементів сучасних фітнес-технологій.
Наукова новизна полягає у систематизації сучасних підходів до організації рухової активності студентів та експериментальному обґрунтуванні ефективності комплексної програми фізичних вправ, спрямованої на покращення показників фізичної підготовленості та формування мотивації до здорового способу життя.
Результати дослідження показали, що впровадження комплексної програми рухової активності сприяє достовірному покращенню показників фізичної підготовленості студентів експериментальної групи порівняно з контрольною. Отримані дані свідчать про доцільність інтеграції різноманітних форм фізичної активності у процес фізичного виховання студентів з метою підвищення рівня їх фізичного розвитку, працездатності та формування стійких навичок здорового способу життя.

ДОСВІД УПРОВАДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ МЕТОДІВ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-05-27T12:27:08+03:00

У процесі дослідження автором проаналізовано сучасні наукові підходи до формування іншомовної комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти, розглянуті дефініції «компетентність» та «компетенція»; узагальнено досвід упровадження ефективних методів навчання іноземних мов у закладах вищої освіти. Зазначено, що іншомовна комунікативна компетентність виступає ключовою складовою професійної підготовки майбутніх фахівців, оскільки забезпечує їхню здатність до ефективної міжкультурної взаємодії, професійної мобільності та інтеграції у глобалізований освітній і професійний простір. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю модернізації освітнього процесу в умовах цифровізації, глобалізації і підвищення вимог до рівня іншомовної підготовки фахівців. Сучасні виклики освітнього середовища потребують впровадження інноваційних методів навчання, орієнтованих на розвиток практичних мовленнєвих умінь, критичного мислення та автономності здобувачів освіти. Методологія дослідження включала використання системного, компетентнісного та діяльнісного підходів, що дозволило комплексно розглянути процес формування іншомовної комунікативної компетентності. У роботі застосовано методи аналізу й узагальнення наукових джерел, порівняльний аналіз сучасних педагогічних технологій. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації та обґрунтуванні ефективних методів формування іншомовної комунікативної компетентності з урахуванням сучасних освітніх тенденцій, зокрема цифровізації, персоналізації навчання та використання інноваційних технологій.
У результаті дослідження встановлено, що найбільш ефективними є комунікативний, проєктно-орієнтований, інтерактивний навчання, а також метод занурення, які забезпечують активізацію мовленнєвої діяльності здобувачів освіти та формування практичних навичок іншомовного спілкування.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР

2026-05-27T12:32:58+03:00

Статтю присвячено ключовому аспекту підготовки майбутніх медичних сестер у фахових коледжах в умовах сьогодення – формуванню їхньої екологічної компетентності. У пропонованому матеріалі презентовано аналіз праць сучасних вітчизняних науковців, які становлять підґрунтя розгорнутого дослідження екологічної компетентності молодших спеціалістів медичної галузі, обґрунтовано педагогічні умови сформованості цього феномену. Ці умови виступають складовим елементом педагогічної системи, відображаючи не лише об’єктивні можливості освітнього середовища, а й потенціал його динамічного впливу на освітній процес у фахових коледжах; охоплюють широкий спектр його компонентів – від матеріально-технічного забезпечення та організаційно-методичних заходів – до суб’єктивних характеристик взаємодії між викладачами та здобувачами фахової передвищої освіти.
Мета статті: визначити комплекс педагогічних умов формування екологічної компетентності майбутніх медичних сестер у фахових коледжах.
Методологія: у результаті експертного оцінювання визначено найвагоміші педагогічні умови, які сприятимуть ефективності процесу формування екологічної компетентності майбутніх медичних сестер у фахових коледжах.
Наукова новизна: спрогнозовано, що сукупність виокремлених педагогічних умов, які взаємопов’язані та взаємодоповнюють одна одну, сприятимуть оптимізації формування екологічної компетентності.
Висновки: виокремлені й охарактеризовані основні педагогічні умови формування екологічної компетентності майбутніх медичних сестер у фахових коледжах покликані забезпечити методологічну цілісність досліджуваного феномену. Особливу увагу приділено інноваційним та традиційним формам і методам активізації процесу формування екологічної компетентності студентської молоді як вагомої складової їхнього професійного становлення та розвитку особистості.

SPECIFIC LEARNING DISORDERS – DYSGRAPHIA, DYSORTHOGRAPHY – CASE STUDY

2026-05-27T12:36:20+03:00

Introduction. Specific learning disorders (SLD) are among the most common developmental disorders in childhood and significantly affect children’s academic performance as well as their psychological well-being. These disorders manifest in various forms, most commonly as difficulties in reading, writing, and mathematics, despite average or above-average intelligence. Early identification and appropriate educational interventions are crucial for minimizing their negative impact. Methods. The study is based on a theoretical analysis of professional literature combined with a qualitative case study of a primary school student with special educational needs. The case study includes pedagogical and psychological diagnostics conducted in a counseling center, observation in the classroom, and analysis of recommended intervention strategies and teaching practices. Results. Findings indicate that SLD arise from a combination of biological, cognitive, and environmental factors, often linked to central nervous system dysfunction. The analyzed case demonstrates typical manifestations such as deficits in attention, fine motor skills, auditory processing, and writing abilities. Effective support includes individualized teaching approaches, reeducation methods targeting perceptual and motor functions, use of multisensory techniques, and close cooperation between school and counseling services. The implementation of targeted strategies led to improved student engagement, motivation, and partial compensation of difficulties. Discussion. Early diagnosis and systematic re-education play a key role in reducing the long-term impact of SLD. Individualized instruction, supportive classroom environments, and appropriate assessment methods contribute to better academic outcomes and improved self-esteem in affected children. Advances in neuroscience, particularly the concept of neuroplasticity, offer new possibilities for intervention. The study highlights the importance of a holistic approach involving teachers, parents, and specialists to support the overall development and success of students with SLD.