Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління

HATEFUL COMMENTS IN THE SOCIAL NETWORKS (CYBERHATE) AGAINST ROMA. HOW TO FIGHT IT?

2026-06-09T13:49:55+03:00

In the 21st century, along with technological development, social problems in the social networks have also significantly expanded, especially the phenomenon of cybernetics on social networks. Despite the absence of accurate statistics on the use of social networks by the Roma community in Slovakia, their presence in the online environment can be assumed. The study focuses on manifestations of cyberhate against Roma on the social network Facebook. Research using qualitative analysis of comments from the social network Facebook. Four selected Slovak media contributions related to the Roma community were analyzed. The comments were anonymized, linguistically edited and examined in terms of the occurrence of dehumanizing, stereotypical and segregating expressions. The analysis showed a high incidence of hate speech against Roma, including dehumanization, stereotyping and calls for violence. Cyberhate often intertwined with criticism of social policy and contained expressive and even satirical language. In addition, there were also isolated comments that appeared to be a more balanced view or pointed to systemic causes of discrimination. The findings point to the need for systematic prevention of cyberhate, which includes an educational campaign, the development of critical thinking and intervention programs for different age groups, not only youth. It is important to expand the population to include the adult population and improve research on the demographic characteristics of social media users. Effectively combating cyberhate requires educational preparation, online intervention and a better understanding of users' behavior in the digital space

ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ІНТЕГРАЦІЇ БЕЗПЕКОВИХ КОМПОНЕНТІВ В ОСВІТНЮ ПОЛІТИКУ

2026-06-09T14:11:30+03:00

Стаття розкриває правові механізми інтеграції фізичної, цифрової та психосоціальної безпеки в освітню політику України в умовах воєнного стану та тривалих криз. Мета статті полягає в теоретико-правовому обґрунтуванні освіти як складової критичної інфраструктури та в розробленні багаторівневої рамки узгодження норм матеріального й процесуального права, управлінських процедур, стандартів і показників, що забезпечують безпечне й безперервне функціонування освітньої системи. Методологія дослідження ґрунтується на аналізі й узагальненні національного законодавства України у сфері освіти, цивільного захисту, режиму воєнного стану, публічних закупівель, захисту персональних даних і кібербезпеки, а також на вивченні міжнародних стандартів управління ризиками, інформаційною безпекою та безперервністю діяльності. Аналітичний інструментарій доповнено концепціями “public value” (публічна цінність), “cogovernance” (співврядування) та “resilience thinking” (підхід до мислення крізь призму стійкості), що інтегруються із системним, інституційним і ризик-орієнтованим підходами до публічного управління. Наукова новизна отриманих результатів полягає в обґрунтуванні освіти як елемента критичної інфраструктури, від здатності якого підтримувати безперервність навчання, захищати життя, здоров’я та гідність учасників освітнього процесу, забезпечувати довіру громад до публічних інституцій залежить стійкість держави, а також у розробленні матриці правових інструментів, відповідальних суб’єктів і ключових індикаторів безпеки. Показано, що узгоджене застосування вимог цивільного захисту, особливостей правового режиму воєнного стану, процедур публічних закупівель, правил захисту персональних даних і кібербезпеки з інструментами бізнес- та освітньої безперервності формує цілісну архітектуру безпечної освіти на державному, регіональному та інституційному рівнях. Окреслено матрицю, яка охоплює фізичну інфраструктуру (укриття, евакуаційні маршрути, технічну безпеку), цифрові сервіси (електронні журнали, платформи дистанційного навчання, засоби автентифікації), психосоціальну підтримку учасників освітнього процесу, фінансову прозорість і механізми участі громад у прийнятті рішень. У висновках обґрунтовано підхід до моніторингу безпеки освіти, заснований на відкритих даних, співучасті зацікавлених сторін і циклі “плануй – дій – перевіряй – коригуй” як умові підзвітності та адаптивності освітньої системи в умовах тривалих криз. Зазначено напрями подальших досліджень, пов’язані з оцінюванням ефективності безпекових інвестицій, валідацією індикаторів, удосконаленням механізмів залучення громад та порівнянням моделей співврядування в різних територіальних громадах

МІЖНАРОДНА ДОПОМОГА ЯК РЕСУРСНИЙ ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ У КОНТЕКСТІ ДОСВІДУ УКРАЇНИ

2026-06-09T14:20:24+03:00

Міжнародна допомога є стратегічним ресурсним чинником, що безпосередньо впливає на рівень національної стійкості. Наукова проблема включає потребу проаналізувати характеристики процесу імплементації міжнародної допомоги як ресурсного чинника, детермінувати характеристику інституційної трансформації, проаналізувати основні дієві напрями міжнародної підтримки (фінансова, гранти та технічна допомога, інвестиції та поглиблення економічного співробітництва). Мета статті полягає в обґрунтуванні міжнародної допомоги як чинника національної стійкості та безпеки в умовах воєнного стану в Україні. Визначено, що міжнародна допомога надала можливість Україні повністю забезпечити соціальні видатки, вивільнивши внутрішні фінансові ресурси для пріоритетного спрямування на сектор безпеки та оборони. Визначені управлінські механізми залучення, розподілу та моніторингу використання зовнішніх ресурсів в умовах безпекових викликів, що будуть корисними в реаліях воєнного стану в Україні. Аналіз переваг міжнародної підтримки свідчить про значну варіативність її механізмів – від грантових ресурсів і пільгових кредитів до інструментів технічної допомоги. Така багатовекторність джерел забезпечує комплексність залучення капіталу та високу адаптивність до актуальних потреб держави. Визначальним пріоритетом у цьому процесі стає інтеграція міжнародних ресурсів у національні стратегічні проєкти, що виступає фундаментальною умовою сталого соціально-економічного поступу та посилення національної стійкості. Обґрунтовано: ключовий акцент зміщується у бік провадження адаптивних механізмів координації складних багатосторонніх ініціатив, що дозволяє гнучко реагувати на динамічні виклики глобального середовища. Виявлено: ефективність зовнішньої підтримки детермінує не тільки її обсяги, а й здатність держави імплементувати адаптивні механізми координації та фокусувати зусилля на розбудові місцевого потенціалу. Саме синергія міжнародних фінансових інструментів та інституційної спроможності громад строює надійний фундамент для довгострокового прогресу навіть у складних безпекових умовах

РЕЛІГІЙНИЙ ФРОНТ: ДІЯЛЬНІСТЬ ПЦУ ЯК ВІДПОВІДЬ НА РОСІЙСЬКУ ЗБРОЙНУ АГРЕСІЮ (2014 – 2026 РР.)

2026-06-09T14:29:55+03:00

У статті проаналізовано трансформацію суспільно-політичної та соціальної діяльності Православної Церкви України (ПЦУ) в умовах тривалої російської збройної агресії. Досліджено роль ПЦУ як активного суб’єкта загальнонаціонального опору, що виходить за межі традиційної релігійної практики. Визначено, що отримання Томосу про автокефалію стало не лише релігійною подією, а й стратегічним чинником забезпечення ідеологічної безпеки України та боротьби з концептами «русского міра». Особливу увагу приділено діяльності ГО «Елеос-Україна» як провідної синодальної установи, що реалізує концепцію «діаконії дії». Висвітлено ключові проєкти організації: створення мережі шелтерів Святої Ольги, допомогу постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК) у межах проєкту «Поруч з тобою», а також евакуаційні місії та гуманітарну логістику. Розглянуто еволюцію інституту військового та медичного капеланства, роль духовенства у підтримці морально-психологічного стану Збройних Сил України та участь у комеморативних практиках (зокрема, створення меморіалу «Стіна пам’яті»). Доведено, що ПЦУ інтегрувалася в систему національної безпеки як важливий інструмент соціальної згуртованості та гуманітарного забезпечення. Зроблено висновок, що поєднання духовної місії з професійною соціальною роботою та патріотичною позицією дозволило ПЦУ стати одним із найбільш довірених суспільних інститутів сучасної України

ЧИННИКИ ЗАНЕПАДУ ЛІБЕРАЛІЗМУ ТА ПОЯВИ ПОСТЛІБЕРАЛІЗМУ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

2026-06-09T14:40:32+03:00

У статті представлені результати дослідження, присвяченого виявленню та аналізу чинників кризи лібералізму та формування постлібералізму на теренах Європейського Союзу. Стверджується, що криза лібералізму штовхає практиків і теоретиків до пошуку ефективних альтернатив, і саме таким чином з’являються ідейні та ідеологічні рішення: проміжне – неолібералізм та більш радикальне – постлібералізм. Останній наполягає на поверненні до класичних сімейних цінностей, релігійної етики та національної ідентичності. Багато політиків у ЄС, не занурюючись в глибину положень постліберальної теорії демократії, популяризують її власне «прочитання» і з метою збільшення кола своїх виборців, просувають популярні та популістські ідеї, які, у свою чергу, сприяють посиленню євроскептицизму. Серед ключових чинників занепаду ліберальної традиції та появи постліберальної альтернативи виділено: недостатньо керовану економічну глобалізацію з її поляризуючим впливом на суспільства (зростає соціальна нерівність, якість життя пересічного європейця знижується, соціальний розвиток уповільнюється тощо); екзистенційний страх людини (через загрози терористичних атак громадяни погоджуються на обмеження власних прав в надії на «умовну» безпеку та гарантії); окремі непередбачувані наслідки цифрової революції (фрагментація публічної сфери, персоналізація політики, обмеження реальної політичної участі громадян); трансформацію політичної ідентичності (відхід від космополітизму, проблеми мультикультуралізму, зростання ксенофобських настроїв, неможливість сформувати політичну ідентичність, яка спроможна замінити національну ідентичність). Криза лібералізму в Європейському Союзі наражає на небезпеку євроінтеграційні процеси, адже унія зрештою стала менш егалітарною, менш демократичною та менш відкритою до культурного розмаїття.