Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління

НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОГО ВЕКТОРУ

Ярослав ГАЛИЧ — 2024-12-10

У статті досліджено питання сучасних напрямів реформування системи публічного управління в Україні в контексті євроінтеграційного вектору. Для створення ефективної та дієвої системи публічного управління слід здійснити ряд дієвих реформ щодо удосконалення існуючої системи. Визначено, що реформи мають стосуватися як діяльності органів публічного управління, так й скеровані на взаємодію з громадянським суспільством. Встановлено, що важливе місце відводиться стабільності, яка є основою для євроінтеграції. Закцентувано, що реформування системи публічного управління в Україні здійснюється в умовах сучасних безпекових викликів, спричинених війною та спричиняє до сповільнення реформ. Ключовими позитивними тенденціями євроінтеграції вважається зміцнення стабільності демократичної політичної системи, модернізація правового поля, гарантування прозорості українського законодавства, зміцненням національної безпеки та безпеки громадян. Для подальшого процесу європейської інтеграції України та максимального ефекту її переваг, зменшення викликів визначено відповідні стратегії в цьому напрямі. У аспекті європеїзації державного управління в Україні охарактеризовано три напрями, за якими здійснюють відповідні зміни. Закцентувано увагу на значимості здійснення стратегічного публічного управління в умовах євроінтеграції та наведено практичні кроки удосконалення стратегічного публічного управління у контексті євроінтеграційного вектору розвитку. Обґрунтовано основі напрями трансформації системи публічного управління. Підкреслено, що важливою умовою постає реформування організації та нормативного забезпечення публічного управління, приведення системи публічного управління України у відповідність до міжнародних стандартів управління. Акцентовано на важливості активної участі інститутів громадянського суспільства щодо реформування системи публічного управління в Україні. Виокремлено пріоритетні тенденції, що пов’язаних з успішним процесом вступу до ЄС, початковим діалогом з ОЕСР щодо вступу, а також післявоєнним відновленням та модернізацією системи державного управління.

ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ У ПИТАННЯХ МІЖНАРОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВЧИНЕННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

Дмитро ГРИГОР’ЄВ — 2024-12-10

Відповідальність за вчинення міжнародних воєнних злочинів регулюється міжнародним гуманітарним правом та міжнародним кримінальним правом. Основна проблематика їх дієвості на даний час полягає у невідповідності чинних норм національного та міжнародного законодавства сучасним реаліям ведення бойових дій, оскільки новітні злочини, що вчиняє агресор просто не передбачені у законодавстві як воєнні злочини, або як злочини в цілому, оскільки видозмінювались протягом багатьох десятиліть ведення війн. У ході роботи проаналізовано сучасні думки науковців щодо поняття політичної волі, теоретико-правових основ застосування політичної відповідальності міжнародними організаціями; поняття міжнародно-правової відповідальності; методологічних засад компенсації матеріальної та моральної шкоди спричиненої у результаті військових дій; зарубіжного досвіду конфіскації об’єктів права власності держави-агресора та пов’язаних з нею осіб для відшкодування шкоди, що заподіяна внаслідок бойових дій; проблематики застосування норм міжнародного права під час конфіскації активів щодо відшкодування завданих війною збитків; застосування репарації як інструменту притягнення до відповідальності за скоєні воєнні злочини тощо. Основним завданням даної статті є дослідження поняття політичної волі, визначення її впливу на процес формування актуальних процедур та механізмів притягнення до відповідальності за вчинення воєнних злочинів, що визначені міжнародним законодавством про закони та звичаї війни, а також оцінка особливостей чинних міжнародних та національних політико-правових механізмів притягнення до відповідальності винних у вчиненні новітніх суспільно-небезпечних діянь, що не врегульовані нормами чинного законодавства.

СУТНІСНИЙ ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРОБІЗНЕСУ

Руслан ДМИТРЕНКО — 2024-12-10

Мета роботи. Уточнити сутнісний зміст державного регулювання розвитку агробізнесу. Методологія. Методологія проведення дослідження ґрунтується на вивченні літературних джерел з проблем державного регулювання розвитку агробізнесу, узагальненні теоретичних положень. У процесі дослідження використано загальнонаукові методи теоретичного та емпіричного пізнання: аналізу та синтезу, монографічний, дедукції та індукції. Крім того, використовувався експериментальний метод, практичне моделювання, що включає проведення теоретичнгого експерименту, аналізу та узагальнення отриманих даних. Наукова новизна. Наведено авторське трактування «державне регулювання розвитку агробізнесу» – особлива форма державної активності у сільському господарстві, заснована на державних спонуканнях з метою отримання доходу та законно-зареєстрована як фермерські господарства, індивідуальні підприємці, особисті селянські господарства. Зазначено відмінність у агробізнесі за метою ведення та товарності. Для особистих селянських господарств ключова мета – виробництво агропродукції для власного споживання. Для фермерського господарства пріоритетною метою є виробництво продукції з подальшою її реалізацією, тобто товарне виробництво. Висновки. Поняття «підприємництво» та «бізнес» не можуть вважатися синонімами під час розгляду економічної сфери їхньої дії. Поняття «бізнес» набагато ширше, визначається як система виробництва для задоволення потреб та бажань суспільства. Бізнес охоплює відносини між усіма учасниками ринкової економіки та включає дії підприємців, найманих працівників, службовців державних структур. В узагальненому вигляді – це ділова активність людини у системі ринкових відносин. Крім того, бізнесмен є основним суб'єктом, наділений підприємницькими здібностями, чия поведінка характеризується творчим, пошуковим та інноваційним характером. Бізнесмен перебуває у центрі економічних зв'язків, є двигуном процесу, що він організує реалізації можливостей підприємницької діяльності, враховують як особистісні, так і громадські інтереси. Щоб агробізнес міг повною мірою виконувати свої економічні та соціальні функції, необхідні створені державою умови, які забезпечать життєздатність даного суб'єкта господарювання.

ПОЛІТИЧНІ ІДЕНТИЧНОСТІ ВЕТЕРАНСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

Михайло КОВТУН — 2024-12-10

Стаття присвячена аналізу концепту політик ідентичності в умовах сучасного розвитку українського суспільства. Особлива увага приділена формуванню нової ідентичності ветеранських організацій, що виникла як відповідь на сучасні безпекові виклики, зокрема в контексті війни та захисту національних інтересів України. Виокремлено специфічні риси цієї ідентичності, які відображають унікальну роль ветеранів у забезпеченні обороноздатності держави. Дослідження також включає концептуалізацію цієї ідентичності як важливого елемента політичної самоідентифікації значної частини українського суспільства, що сформувалася під впливом війни та суспільних трансформацій та поступово перетворилася на стійку базисну політику ідентичності, яка характеризується високою автономністю та сформованими принципами. Метою дослідження є аналіз процесу формування політики ідентичності ветеранських організацій та оцінка їхнього впливу на безпекові процеси в Україні. Дослідження зосереджене на вивченні трансформацій політичної ідентичності, що відбуваються під впливом війни, а також на особливостях самоідентифікації ветеранських організацій, які, будучи новими суб’єктами політичної системи, відіграють важливу роль у захисті національних інтересів та зміцненні безпеки держави. У статті ставляться завдання визначити ключові аспекти політик ідентичності в сучасній Україні, зокрема дослідити їх вплив на різні соціальні групи, які в умовах війни формують власні політики самоідентифікації. Особливу увагу приділено аналізу ветеранської ідентичності як відповіді на нові виклики у сфері національної безпеки, враховуючи значення колективної ідентичності для згуртування ветеранів навколо спільних цінностей і цілей. Важливим аспектом є дослідження процесів самоідентифікації ветеранських організацій, що формуються на основі особистого і колективного досвіду участі у захисті країни. Ветеранські організації розглядаються як колективний феномен, що має вплив на формування нових соціально-політичних реалій в умовах війни. Крім того, дослідження охоплює аналіз ролі ветеранських організацій у процесі суспільного визнання, їхнього внеску у формування національної безпеки та особливо їхньої ключової ролі у відновленні держави після війни. Методологічна основа дослідження включає застосування загальнонаукових і спеціальних методів, серед яких системний підхід, структурно-функціональний аналіз та порівняльно-історичний метод. Системний підхід дозволяє вивчити політичну ідентичність ветеранських організацій як складний феномен, що формується під впливом численних факторів і взаємодії різних суспільних інститутів. Порівняльний аналіз забезпечує можливість співставлення процесів формування ідентичностей у різних контекстах та історичних періодах, а також оцінку відмінностей у розвитку ветеранських організацій як суб'єктів політики ідентичності. Історичний підхід дозволяє розглянути витоки і трансформації ветеранської ідентичності в умовах глобальних безпекових викликів та з урахуванням динаміки соціально-політичних змін. Досліджено процес становлення ветеранських організацій як самостійних суб'єктів політики ідентичності, що мають вплив на безпекові та суспільні процеси в Україні. Доведено, що нова ветеранська ідентичність є важливим чинником зміцнення політичної стабільності та національної безпеки України. Висновки дослідження свідчать про те, що формування політики ідентичності ветеранських організацій є важливим процесом самоідентифікації та колективної організації українського суспільства в умовах війни. Ветеранські організації мають значний вплив на безпеку держави та повоєнне відновлення, що свідчить про їх інституційну зрілість і суспільне визнання. Особливу увагу приділено створенню сприятливих організаційно-правових умов для реалізації прав ветеранів та їхніх сімей як основних носіїв цієї нової політичної ідентичності.

ФАКТОРИ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОННОГО ВРЯДУВАННЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: НА ПРИКЛАДІ КЕЙСУ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ

Андрій КОНЮШКОВ — 2024-12-10

У статті проаналізовано теоретичні підходи до понять «адміністративна послуга» та «електронного управління системою надання адміністративних послуг». Виділено найбільш характерні ознаки понять, що розглядаються, розглянуто критерії належності послуг до адміністративних, на основі яких сформульовано авторське визначення поняття «електронне управління» та розглядається еволюція правового забезпечення сфери надання адміністративних послуг. Особливу увагу приділено інформаційним технологіям електронного управління, що дозволяють реалізувати транспарентність процесу надання адміністративних послуг та адміністративних процедур. Також, докладно аналізується становлення взаємовідносин суб'єктів звернення та суб'єктів надання адміністративних послуг за допомогою електронного комунікаційного каналу на державному, регіональному та локальному рівнях. У даному контексті виділено основні законодавчі та нормативно-правові акти, які потребують нормування. Напрямками для вдосконалення вітчизняної правової бази визначено поновлення робіт над Кодексом адміністративних процедур та внесення змін до правових актів, що регламентують фінансування, оскільки очевидно, що за державний бюджет досягти значних результатів не реально. Здійснено аналіз електронного уряду, як засобу інтерактивно-комунікативної взаємодії органів державної влади та громадськості, який дозволив ідентифікувати його, як самоорганізаційний інструментарій для ухвалення ефективних державно-управлінських рішень, забезпечення прозорості механізмів контролю за їх реалізацією. Показано, що темпи запровадження електронного управління в Україні значно відстають від темпів розвитку провідних країн світу.

ВПЛИВ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ НА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ТА ІНВЕСТИЦІЙ КЛІМАТ КРАЇНИ

В’ячеслав КОСТЮКОВ — 2024-12-10

Автором розглянуто вплив антикорупційної політики в сучасному світі, який стає важливим і необхідним елементом для забезпечення сталого економічного розвитку та покращення інвестиційного клімату у країні. Автор вивчає вплив антикорупційних заходів на економічний розвиток і інвестиційний клімат, розглядаючи ключові аспекти цього взаємозв'язку та пропонуючи шляхи подолання корупційних викликів. Висвітлено вплив антикорупційної політики на прозорість та довіру у суспільстві. Ефективна антикорупційна політика сприяє створенню більш прозорого та довіреного владного та ділового середовища. Це сприяє підвищенню довіри як місцевих, так і зовнішніх інвесторів до економіки країни, що може стимулювати зростання обсягів інвестицій та розвиток бізнесу. Досліджено, що зниження ризиків для бізнесу та інвесторів відбувається через впровадження антикорупційних заходів. Поганий рівень корупції може стати перешкодою для інвестицій та розвитку бізнесу, оскільки він призводить до непрозорих умов укладення угод, високих платежів хабарів та небезпечної недостатньої захищеності прав власності. Антикорупційні заходи спрямовані на зменшення цих ризиків, що може стимулювати збільшення обсягів інвестицій у країну. Визначено стимулювання конкуренції. Корупція може пригнічувати конкуренцію, оскільки деякі підприємства отримують переваги завдяки корумпованим зв'язкам. Антикорупційна політика спрямована на створення рівних умов для всіх учасників ринку, що стимулює конкуренцію та сприяє більш ефективному використанню ресурсів. Крім того, досягнуте підвищення ефективності державних витрат. Корупція може призвести до неефективного використання державних ресурсів та зниження якості державних послуг. Антикорупційні заходи спрямовані на зменшення цього явища, що може призвести до більш ефективного використання бюджетних коштів та покращення життєвого рівня громадян. Визначено підвищення привабливості для іноземних інвесторів. Країни з низьким рівнем корупції зазвичай є більш привабливими для іноземних інвесторів, оскільки вони пропонують менші ризики та більш прозорі умови бізнесу. Це може привести до збільшення обсягів іноземних інвестицій, що сприяє економічному зростанню та створенню нових робочих місць. Підкреслено важливість антикорупційної політики для забезпечення сталого економічного розвитку та привабливого інвестиційного клімату. У статті пропонується комплексний підхід до боротьби з корупцією, що має потенціал підвищити ефективність управління країною та покращити її економічний стан.

ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В СУЧАСНОМУ ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Володимир КРЕЙДЕНКО — 2024-12-10

Парламентаризм є важливим елементом державного управління та демократії в сучасному світі. Він не тільки надає можливість громадянам бути представленими у владі, але також виконує функцію контр- олю за виконавчою владою, забезпечує розподіл повноважень між різними гілками влади і сприяє захисту прав і свобод людей. В умовах глобальних викликів, війн, зростання загроз для демократичних систем і постійної трансформації, політичного та державно-управлінського ландшафту парламентаризм стика- ється з багатьма проблемами, які потребують реформ і нових підходів. Одним із найбільших викликів для сучасного парламентаризму є зниження довіри громадян до представ- ницьких інституцій. Це явище спостерігається у багатьох країнах і призводить до кризи легітимності, коли парламент перестає бути ефективним інструментом для відображення інтересів громадян. Водно- час, загострення політичної поляризації та посилення впливу популізму ставлять під загрозу здатність парламентів до ухвалення збалансованих і довгострокових рішень. Ще одним важливим викликом є трансформація парламентів у придаток виконавчої влади. У багатьох демократичних державах спостерігається тенденція до зростання впливу урядів на законодавчі процеси, що обмежує незалежність парламенту та його роль у формуванні політики. Це призводить до порушення балансу між гілками влади і створює ризики для функціонування демократичної системи. Попри це, парламентаризм залишається потужним інструментом для забезпечення стабільності та розвитку держави. Однією з перспективних стратегій є посилення інституційної спроможності парламентів через впровадження механізмів прозорості, підвищення відповідальності депутатів перед виборцями та розвиток міжпартійного діалогу. Такі заходи можуть сприяти підвищенню ефективності законодавчих органів та поверненню довіри громадян до політичних процесів. Крім того, для адаптації парламентаризму до сучасних умов необхідно переглянути взаємодію між національними парламентами та міжнародними організаціями, оскільки зростаюча інтеграція та взаємозалежність країн потребують нового підходу до вирішення глобальних викликів. Співпраця парламентів з міжнародними інституціями може стати запорукою успішної адаптації до нових умов. Отже, попри численні виклики, парламентаризм має значний потенціал для розвитку. Його перспективи залежатимуть від здатності держав до інституційних реформ та адаптації до змін у світовій політиці.

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОФСПІЛКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ РФ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ УКРАЇНИ, ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОСИЛЕННЯ ПОЛІТИКИ ЕКСПАНСІОНІЗМУ

Павло ЛИСЯНСЬКИЙ — 2024-12-10

У статті досліджується діяльність профспілкових організацій російської федерації на тимчасово окупованих територіях України, зокрема їхня роль у легітимізації окупаційного режиму й інтеграції цих територій до політичного простору рф. Актуальність цієї теми обумовлена тривалим конфліктом між Україною й росією, який супроводжується спробами останньої закріпити свій контроль на окупованих територіях за допомогою різних соціальних інституцій, включно з профспілковими організаціями. Профспілки, які традиційно мають виконувати функцію захисту трудових прав працівників, у цьому контексті стають інструментом політичної й соціальної експансії. Метою цього дослідження є комплексний аналіз діяльності профспілкових організацій рф на окупованих територіях України, виявлення їхнього впливу на соціально-політичну ситуацію й розроблення рекомендацій щодо протидії таким формам експансіонізму. Основні завдання дослідження: визначення ключових напрямів діяльності профспілок, оцінка їхнього впливу на легітимізацію окупаційної влади, а також розробка стратегій протидії експансіоністським практикам рф. У роботі використано різні методи дослідження, включно з контент-аналізом офіційних документів, порівняльний аналіз й аналіз вторинних даних. Проведено ретельний огляд наявних досліджень і публікацій з цієї тематики, що дало змогу виявити основні тенденції й прогалини в наукових знаннях. Особливу увагу звернено на порівняння діяльності профспілкових організацій рф з аналогічними структурами на інших окупованих територіях у світовій практиці. Результати дослідження показали, що профспілкові організації рф на тимчасово окупованих територіях України виконують функції інструменту соціальної стабілізації й політичної пропаганди. Вони активно підтримують ініціативи окупаційної влади, що сприяє зміцненню її позицій і перешкоджає поверненню цих територій під контроль України. Водночас профспілки майже не захищають трудові права місцевого населення, а їхня діяльність спрямована на інтеграцію окупованих територій до рф. У висновках статті наголошується на необхідності посилення міжнародного тиску на росію з метою припинення використання профспілкових організацій для легітимізації окупаційного режиму. До того ж запропоновано конкретні рекомендації для української влади щодо захисту прав працівників на окупованих територіях і створення умов для їхньої реінтеграції в українське суспільство після деокупації. Подальші дослідження мають зосереджуватися на вивченні довгострокових наслідків діяльності таких профспілок і їхньої ролі в соціально-політичних процесах на окупованих територіях.

ПЕРСПЕКТИВИ ПОВЕРНЕННЯ ЗАКОРДОННИХ ІРЛАНДЦІВ НА БАТЬКІВЩИНУ ТА ПРОБЛЕМИ ІММІГРАЦІЇ В РЕСПУБЛІЦІ ІРЛАНДІЯ

Маріанна МАРУСИНЕЦЬ — 2024-12-10

Встановлено, що багаторічна еміграція з Республіки Ірландія призвела до утворення численної ірландської діаспори. Сьогодні деякі члени діаспори повертаються додому – до Республіки Ірландія, до них приєднуються іммігранти, особливо з інших країн ЄС. Відносини з Великою Британією, США, Канадою, Австралією та ЄС, де проживає найбільша кількість вихідців з Ірландії, визначили імміграційну політику Республіки Ірландія, що зосереджена на питаннях інтеграції та надання притулку всім громадянам, які мають ірландське коріння. Незважаючи на деякі побоювання, ставлення ірландців до імміграції загалом залишається позитивним. Виявлено, що на початку 1990–х рр. у Республіці Ірландія розпочинається епоха імміграції, що пов’язана як із поверненням частини численної діаспори ірландської держави, так і з періодом швидкого економічного зростання країни – перетворення Республіки Ірландія на «Кельтського тигра» аж до глобальної фінансово-економічної кризи 2008 р., що серйозно зачепила ірландську державу. Багато членів ірландської діаспори по всьому світу повертаються, до них приєднуються іммігранти, особливо з інших країн ЄС. Відносини зі Сполученим Королівством та ЄС сформували імміграційну політику Республіки Ірландія. Сучасні політичні дискусії в Республіці Ірландія зосереджені на питаннях, пов’язаних з інтеграцією та притулком. Незважаючи на деякі побоювання, ставлення ірландців до імміграції залишається загалом позитивним З’ясовано, що протягом останніх п’яти років близько 100 тис. ірландців повертаються на батьківщину з-за кордону на рік, що є безпрецедентним. Більшість емігрантів, які повертаються, – це люди віком від 30 до 44 років, які мають дітей та освіту в ірландській системі освіти. Доведено, що сьогодні іммігранти стикаються з труднощами в пошуку роботи, особливо в Дубліні, з визнанням своїх кваліфікацій, з пошуком житла, з доглядом за дітьми та з медичним обслуговуванням. Сьогодні актуальним залишається питання необхідності спрощення процесу визнання іноземних кваліфікацій та забезпечення доступу до різних програм підтримки, таких як «Допоможи купити». Важливо спростити процес працевлаштування та забезпечити підтримку самозайнятості. Необхідно створити умови для отримання медичної допомоги та доступ до приватної медичної страховки. Ірландські емігранти, які повертаються, стикаються з проблемами під час реінтеграції в ірландське суспільство.

ВПЛИВ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ НА ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ ТА ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ В УКРАЇНІ

Олександр НАЗАРЧУК — 2024-12-10

Вплив політичних еліт на державну політику та громадські ініціативи в Україні є одним з найважливіших чинників формування системи управління державою, особливо в умовах пострадянського перехідного періоду й поточних політичних реформ. У цій статті розглядається актуальність вивчення політичних еліт як ключових акторів у процесі ухвалення рішень, акцентується увага на їхній ролі у визначенні напрямів державної політики та впливі на громадські ініціативи. Зважаючи на складний політичний простір України, якому притаманні часті зміни влади, партійних блоків та зовнішній тиск, вивчення особливостей впливу еліт є важливим для аналізу загальних процесів політичного й соціально-економічного розвитку в державі. Метою цієї статті є дослідження впливу політичних еліт на формування й реалізацію державної політики та громадських ініціатив в Україні. Завдання дослідження – визначити основні інструменти, за допомогою яких еліти здійснюють свій вплив, дослідити взаємозв’язок між політичною владою й результатами політики, а також оцінити наслідки для демократичного врядування й участі громадянського суспільства. Результати дослідження свідчать про те, що політичні еліти в Україні часто використовують своє становище й ресурси для просування політики, яка відповідає їхнім власним інтересам або інтересам афілійованих з ними груп. Це призвело до створення політичної системи, в якій громадські ініціативи часто кооперуються або перебувають під впливом елітних мереж, що обмежує можливості для масових рухів і незалежної громадянської активності. Результати дослідження показують, що відсутність інституціоналізованих механізмів стримувань і противаг ще більше підсилює контроль еліти над державною політикою, що призводить до нерівномірності результатів політики в різних регіонах і галузях. Отже, вплив політичних еліт на державну політику в Україні створює значні виклики для розвитку прозорої й підзвітної політичної системи. Щоб зменшити цей вплив, вкрай важливо зміцнювати демократичні інститути, сприяти верховенству права й заохочувати активнішу участь громадськості в процесах формування політики. Без вирішення проблеми концентрації влади серед еліт перспективи справжніх реформ та інклюзивного врядування в Україні залишаються невизначеними.

МІЖМОР'Я ТА БЕЗПЕКА СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА: ПЕРСПЕКТИВИ І ВИКЛИКИ

Дарина СЕХ — 2024-12-10

Стаття спрямована на дослідження концепції «Міжмор'я» як потенційного механізму для посилення безпеки країн Центральної та Східної Європи в умовах сучасних геополітичних викликів, зокрема, агресії з боку Російської Федерації. Окрема увага приділяється ролі цієї концепції в забезпеченні регіональної безпеки та енергетичної незалежності країн-учасниць. Методологія. У роботі використано комплекс методів дослідження, включно з історичним та порівняльним аналізом. Застосовано системний підхід до вивчення історичного розвитку концепції «Міжмор'я» від її початкової ідеї до сучасного контексту. Також було проведено аналіз актуальних безпекових та економічних загроз для країн регіону, а також оцінено геополітичні виклики та можливості для співпраці країн-учасниць. Наукова новизна. Дослідження дозволяє поглибити розуміння сучасної ролі концепції «Міжмор'я» у геополітичному середовищі Центральної та Східної Європи. На основі аналізу поточних викликів та перспектив безпекової ситуації в регіоні визначено нові шляхи розвитку співпраці між країнами-учасницями. У роботі обґрунтовано можливість використання «Міжмор'я» не лише як оборонного альянсу, а й як платформи для економічної інтеграції, енергетичної диверсифікації та політичної співпраці. Висновки. Концепція «Міжмор'я» має значний потенціал для посилення безпеки країн Центральної та Східної Європи. Створення регіонального альянсу може сприяти більшій незалежності цих держав у прийнятті рішень щодо національної безпеки та енергетичної політики. Однак реалізація цієї концепції залежить від подолання політичних розбіжностей між країнами-учасницями, а також від економічної підтримки міжнародних організацій, таких як ЄС і НАТО. Дослідження підкреслює необхідність тіснішої координації в оборонних питаннях, розвиток спільних інфраструктурних проектів та поглиблення дипломатичної інтеграції для забезпечення стійкості регіону до зовнішніх загроз.

ПОЛІТИКА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Віталій СІЛАЄВ — 2024-12-10

Стаття присв’ячена аналізу сучасного стану політики інформаційної безпеки в умовах цифрової трансформації України; виокремленню основних викликів і загроз інформаційної безпеки України та формулюванню шляхів протидії ним, що має особливе значення для формування системи безпеки та обороноздатності країни в умовах військової російської агресії. Авторами сформовано наступні завдання: проаналізувати основні підходи до розуміння політики інформаційної безпеки; напрямки політики цифрової трансформації інформаційної сфери; проаналізувати основні здобутки цифрової трансформації та, виділивши інформаційні та кіберзагрози, запропонувати шляхи їх розв’язання. Методологія дослідження базується на комплексному використанні загальнонаукових та спеціально-наукових методів наукового пізнання, що дали можливість дослідити тематику інформаційної безпеки в умовах цифрової трансформації, яка має особливе значення для формування системи інформаційної безпеки та обороноздатності країни. Авторський підхід полягає у поєднанні використання наукових підходів, аналітичних матеріалів, досвіду діяльності державних органів і міжнародних організацій в зазначеній сфері. Авторами акцентується увага на зростанні актуальності питання протидії інформаційним загрозам у системі заходів світової безпеки заради майбутнього. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі сучасного стану політики інформаційної безпеки цифрової трансформації та існуючих інформаційних викликів і кіберзагроз для визначення шляхів їх подолання. Автори наголошують, що основною метою державної політики в умовах цифрової трансформації є управління існуючими та можливими викликами і загрозами інформаційній безпеці для створення необхідних умов щодо функціонування інформаційного суспільства, вільного та безпечного кіберпростору, реалізація інформаційних прав людини і громадянина, цифрова трансформація держави і суспільства, захист національних інтересів України у сфері безпеки. Автори наголошують на необхідності вдосконалення та розширення космічної та аерокосмічної галузі держави як базової галузі національної безпеки та оборони, а також підвищення рівня інформаційної та політико-правової освіти для протидії маніпулюванню інформацією та запобіганню кіберзагрозам.

ПРОПАГАНДА ЯК ЗАСІБ ВИПРАВДАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЗЛОЧИНІВ НЕДЕМОКРАТИЧНИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ: ВІД НАЦИЗМУ І БІЛЬШОВИЗМУ ДО РАШИЗМУ

Ірина СТОРОЖУК — 2024-12-10

У статті розглянуто актуальну проблему використання пропаганди тоталітарними та авторитарними режимами для виправдання військової агресії, геноцидів, репресій та інших злочинів. На прикладі російсько-української війни аналізується роль рашистської пропаганди, яка маніпулює громадською думкою для виправдання міжнародних злочинів. Наведено історичний огляд нацистської Німеччини та більшовицької Росії, для порівняння методів та результатів пропагандистської діяльності. Дослідження підкреслює важливість вивчення пропаганди для розуміння її впливу на суспільство та необхідність протидії інформаційним війнам. Аналіз останніх публікацій і досліджень показує, що пропаганда як засіб виправдання злочинів тоталітарних та авторитарних режимів потрапляла до поля зору дослідників. Традиційно пропаганда була важливим інструментом не демократичних режимів для маніпуляції масовою свідомістю. Історичним прикладом є нацистська Німеччина, де пропаганда зіграла ключову роль у поширенні ідеології нацизму та виправданні злочинів проти людства. Таким чином дослідження на прикладах порівняє методи нацистської Німеччини, СРСР та РФ.

ФЕНОМЕН ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА В. ЗЕЛЕНСЬКОГО: АНАЛІЗ СКЛАДОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ

Ганна ТРУШЕВИЧ — 2024-12-10

У статті досліджено складові елементи феномену політичного лідерства Президента України Володимира Зеленського. Актуальність даного дослідження полягає в тому, що політичне лідерство особливо проявляється в кризові періоди певної країни чи регіону, що вимагає за собою вияв особистих якостей та вміння приймати відповідальні рішення, які можуть вплинути на хід історії певної нації. Дослідження політичного лідерства завжди є актуальним, адже змінюються не лише лідери на політичній арені, а й підходи, які вони використовують, елементи їх образів та, звісно, запити на них і сприйняття їх самими громадянами. Розглянуто поняття політичного лідерства з огляду різних аспектів та досліджень науковців. Висвітлено результати рейтингів та аналіз їх зміни, починаючи від передвиборчої кампанії на президентських виборах 2019 року, закінчуючи станом рейтингів на травень 2024 року. Пояснено максимально великі рейтинги Володимира Зеленського в історії української політики. Обгрунтовано в чому ж полягає символізм образу політичного лідера Президента України та вплив на українське суспільство, його роль в історії. Проаналізовано образ політичного лідерства Володимира Зеленського за елементами, які виділяє британський науковець Сіріл Норткот Паркінсон: уява, знання, жорсткість, рішучість, тяжіння і талант. Вказано на ті риси характеру, дії, вчинки та прийняті рішення, які пояснюють кожен з елементів. Розглянуто, які елементи мають підтвердження рисами, якими володіє президент від народження, які були здобуті досвідом і які проявились під час кризового періоду в Україні: російсько-української війни. Зроблено висновки в чому ж полягає саме феномен політичного лідерства Президента України Володимира Зеленського, як він змінювався та трансформувався.

СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «КОНКУРЕНТНА РОЗВІДКА», «ЕКОНОМІЧНА РОЗВІДКА» ТА «РОЗВІДУВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ» У ПОЛІТОЛОГІЧНОМУ ВИМІРІ

Дмитро УСОВ — 2024-12-10

У статті визначено співвідношення понять «конкурентна розвідка», «економічна розвідка» та «розвідувальна діяльність в економічній сфері» у їх політологічному вимірі. Доведено, що термін «конкурентна розвідка» доцільно використовувати для означення діяльності зі збору й аналізу інформації економічного характеру з відкритих джерел з метою розробки ефективної маркетингової стратегії й тактики конкретного підприємства в конкурентному середовищі. Суб’єктами конкурентної розвідки можуть бути як безпосередньо зацікавлені підприємства, так і (за їх замовленням) приватні розвідувальні компанії. Економічна розвідка здійснюється як приватними розвідувальними кампаніями, так і державними структурами, що належать до розвідувального співтовариства ‒ з використанням не лише відкритих джерел, а й конспіративних методів збору інформації. Економічна розвідка, на відміну від конкурентної, має політологічний вимір, оскільки може використовуватися не лише для забезпечення конкурентоспроможності певного підприємства, а й цілої господарської галузі чи транснаціональної корпорації, а також для забезпечення та зміцнення національної безпеки й суверенітету держави, зростання добробуту її громадян ‒ через прийняття важливих рішень політичним керівництвом держави (коли замовником інформації виступає держава та її розвідувальні органи). Розвідувальна діяльність в економічній сфері значно вужча від економічної розвідки за суб’єктним складом. Таку діяльність слід розуміти як систему гласних і негласних, технічних, соціальних й аналітичних заходів, що здійснюється суб’єктами розвідувального співтовариства з метою одержання інформації економічного характеру, необхідної політичному керівництву держави для прийняття тактичних і стратегічних рішень щодо забезпечення та зміцнення державного суверенітету, національної безпеки (зокрема економічної та інформаційної), а також сталого соціально-економічного розвитку держави, добробуту її громадян.

СУЧАСНИЙ СТАН ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Юрій ШЕВЧУК — 2024-12-10

Стаття присвячена теоретичному дослідженню сучасного стану публічного управління у сфері національної безпеки України. Констатовано, що все нові загрози від повномасштабного вторгнення росії вносять свої корективи у сферу публічного управління, яка потребує постійного вдосконалення у системі національної безпеки та оборони України. На основі аналізу наукових джерел та нормативно-правового забезпечення автором було зазначено, що всі сфери діяльності безпосередньо трансформуються у напрямку публічного управління, тому сфера національної безпеки не є виключенням, і складає собою публічне управління забезпеченням національної безпеки. У статті зазначено, що державне регулювання у сфері національної безпеки спрямоване на захист: людини і громадянина; суспільства; держави та території загалом від надзвичайних ситуацій. Автором зазначено та проаналізовано сучасний сектор національної безпеки та оборони України, що складається з чотирьох складових, які є взаємопов’язаними між собою: сили безпеки, сили оборони, оборонно-промисловий комплекс, громадяни та громадські об’єднання, які долучаються добровільно за власним бажанням до забезпечення національної безпеки. На основі аналізу дослідження феномену самоорганізації і гуртування українського суспільства під час війни підтверджено, що українське громадянське суспільство становлять громадяни з високим рівнем правосвідомості, освіченості, відповідальності, які є політично активними та знають свої права та обов’язки, відстоюють їх у взаємодії з державними інститутами, впливають на життєдіяльність суспільства. Автор вбачає подальше дослідження даної теми вже з більш практичної точки зору у напрямку напрацювання пропозицій щодо удосконалення публічного управління у сфері національної безпеки.

АНАЛІЗ РІВНЯ ПОЛІТКОРЕКТНОСТІ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ ТА СПОСОБИ ЙОГО ПІДВИЩЕННЯ

Анастасія ШУЛЬГА — 2024-12-10

Стаття присвячена визначенню аналізу рівня політкоректності публічних службовців за сучасних умов та формулювання способів його підвищення. На початку статті обґрунтовано актуальність дослідження ідеї політкоректності, особливо на публічній службі. Розкрито зміст досліджуваного поняття на основі двох підходів – лінгвістично-комунікативного та поведінкового. Основна частина статті присвячена аналізу рівня політкоректності публічних службовців за сучасних умов шляхом проведення анонімного опитування працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування Миколаївської області. Респондентами були люди різної статево-вікової групи, які мають неоднаковий стаж публічної служби та займають нерівнозначні посади. Питання анкети-опитувальника стосувались випадків прояву неполіткоректної поведінки на публічній службі, видів неполіткоректної поведінки із якими зіштовхувались публічні службовці під час виконання ними своїх професійних обов’язків, можливості висловлення власної думки на публічній службі, визначення ступеню задоволеності службовців рівнем політкоректності на публічній службі за відповідною шкалою, а також періодичності проведення консультативно-роз’яснювальних заходів з питань політкоректної поведінки на публічній службі. Отримані дані аналізувались у вигляді статистичних узагальнень. Так, під час проведення анонімного опитування було з’ясовано, що різноманітні види прояву неполіткоректної поведінки є відносно частими випадками на публічній службі. При цьому більшості публічних службовців важко сказати, які саме це були прояви неполіткоректної поведінки. Наприкінці статті зроблено висновок, що сьогодні на публічній службі в Україні переважає низький рівень політкоректності. Неполіткоректна поведінка притаманна не лише рядовому складу публічних службовців й керівництву. Це зумовлено, насамперед, негативним ставленням громадян до представників влади, безвідповідальним та/або занадто авторитарним керівництвом, некомпетентністю самих службовців.

ТЕМПОРАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ТА УПРАВЛІНСЬКОЇ ЕЛІТИ В УКРАЇНІ

Олег ЯЦИНО — 2024-12-10

Під час російсько-української війни 2014-2024 рр. нам стало зрозумілим, що наявність боєздатної армії має важливе значення для відстоювання незалежності країни. Схожа ситуація склалася і на початку ХХ ст., коли наявність збройних сил визначало майбутнє держави. У період Центральної Ради українізація військових частин царської армії стала важливим етапом у формуванні національної армії. Цей процес здійснювався з метою створення самостійної української військової сили, здатної захищати молоду Українську Народну Республіку (УНР). Державні структури, зокрема Генеральний військовий секретаріат та інші військові органи Центральної Ради, почали займатися переформуванням російських військових підрозділів в українські частини. Вагомим аспектами цього процесу були національно-патріотичне виховання, зміна командного складу на український, використання української мови та символіки. Незважаючи на складнощі та опір з боку деяких військових та політичних сил, українізація армії сприяла зміцненню національної свідомості та закладенню основ для створення регулярних збройних сил незалежної України. Проте цей процес затягнувся в часі та не був цілеспрямованим. Мета публікації ‒ проаналізувати процес організації державними органами Центральної Ради українізації військових частин царської армії у період Української революції 1917-1921 рр. Наукова новизна. Аналізуються чинники, які завадили УНР утворити регулярну боєздатну армію. Процес моделювання управління військовою сферою проєктується на сьогодення.