Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління

ДУХОВНО-АНТРОПОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ АГРЕСІЇ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ ЯК ОСНОВА ЇЇ ВЕЛИКОДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Микола ГОЛОВАТИЙ, Світлана БОЙКО — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У запропонованій статті робиться спроба теоретичного узагальнення історичного досвіду України в галузі зовнішньої політики й національної безпеки останніх років. Ідеться саме про історичний досвід, адже за кілька років українське суспільство й держава пережили і зрозуміли багато. Актуальність означеної теми публікації найбільшою мірою обумовлена ситуацією у відносинах росії і України після розпаду СРСР та проголошення (1991р.) незалежності України, розв’язаною широкомасштабною війною росії проти України, у 2022 році, а також геополітичною ситуацією у Європі, світі в цілому на початку XX століття. Збройне протистояння агресії росії увійшло в затяжну фазу оборонної війни, одночасно виснажуючи та гартуючи українське суспільство.

РЕФОРМУВАННЯ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ НОВИХ РЕАЛІЙ

Зоряна БУРИК, Андрій КАРСІМ — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Процеси європеїзації в Україні вимагають інституційних змін та перебудови системи публічного управління задля покращення якості публічних послуг, забезпечення ефективності діяльності державного апарату та службовців, посилення їх спроможності до задоволення суспільних потреб та вимог. У статті висвітлюються процеси реформування системи публічного управління в умовах нових реалій за такими складовими, як стратегічні засади реформування, формування та координація політики, реформування державної служби та управління людськими ресурсами, підзвітність, надання публічних послуг, управління державними фінансами та державним бюджетом, публічні закупівлі, зовнішній аудит. До основних переваг реформування публічного управління віднесено електронне врядування та цифровізацію адміністративних послуг; зростання рівня підзвітності та прозорості управління публічними фінансами; розвитку законодавчої бази як основи для управління; зростання ролі місцевої влади в управління територіями; покращення стратегічних засад в різних сферах публічного менеджменту та середньострокового планування політик. При цьому, існує ряд проблем, які варто вирішити для продовження процесів трансформації: управління в державній службі та оплата праці державних службовців; зменшення залежності реформи від зовнішніх консультативних служб та зовнішнього фінансування; середній або низький рівень виконання завдань та заходів реформування; корупційні ризики та бюрократичні процедури. Процеси реформування системи публічного управління потребують запровадження кількісних індикаторів вимірювання фактичного стану запровадження заходів для покращення різних сфер суспільного життя.

ДЕКОНСТРУКЦІЯ ІМІДЖУ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ: МЕХАНІЗМИ ПРОПАГАНДИ ТА МАНІПУЛЯЦІЙ

Світлана ВОВК, Антон БАДЕР — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню процесу деконструкції іміджу Російської Федерації в контексті сучасних міжнародних відносин, зокрема в умовах російсько-української війни. Імідж держави є кількістю елементів її політичного позиціонування, що впливає на сприйняття країни на міжнародній арені, легітимізації її політики та формування суспільної думки. У статті аналізуються основні складові іміджу Росії, включаючи ідеологічний, мовний і візуальний компоненти, які є ключовими інструментами її пропагандистської стратегії. На основі критичного дискурсивного аналізу розглядається, як російська пропаганда використовує історичні, культурні та релігійні наративи для формування ідеологічного обґрунтування агресивної політики. таким чином, висвітлюються такі аспекти, як концепція «русского мира», апеляція до «традиційних цінностей» та боротьба з «неонацизмом», які активно використовують для створення позитивного образу Росії серед внутрішньої аудиторії та виправдання її дій на міжнародному рівні. Особливо увага приділяється мовному компоненту, через який пропаганда формує явлення про конфлікт як про боротьбу добра зі злом. Аналізуються риторичні прийоми, такі як використання евфемізмів («спеціальна військова операція»), емоційно забарвленої лексики («націоналісти», «карателі») та маніпуляції фактами, які сприяють створенню дезінформаційного поля. Мовний дискурс не тільки формує національну ідентичність, але й служить інструментом політичного впливу на міжнародну громадськість. Візуальний компонент аналізується через семіотичний підхід, що дозволяє визначити символічні значення, закладені в пропагандистських матеріалах. У статті розглядається роль візуального контенту, включаючи пропагандистські відеороліки, мемі, інфографіку та інші візуальні елементи, які використані для створення іміджу «міротворця» або «захисника традиційних цінностей». Виявлено, що ці візуальні елементи апелюють до колективної пам’яті, патріотичних почуттів та національної гордості, легітимізуючи агресивні дії Росії. У статті обґрунтовано важливість застосування методів критичного дискурсивного аналізу, контент- аналізу та візуального семіотичного аналізу для деконструкції іміджу росії. Показано, що ці підходи не дозволяють розкрити приховані механізми маніпуляції та дезінформації, які використовують для створення позитивної форми держави. У підсумку пропонуємо стратегічні напрямки протидії інформаційній агресії Росії, зокрема через розробку контрнаративів, викриття маніпуляцій та розвінчання ідеологічних міфів. Доведено, що аналіз іміджу росіє потребує всебічного дослідження її ідеологічних, лінгвістичних та візуальних аспектів, які взаємодіють, формуючи й підтримуючи обґрунтування її агресивної зовнішньої стратегії. Інструменти деконструкції дають можливість виокремити основоположні наративи, їхню ідеологічну природу та сприяють формуванню ефективних заходів протидії. Окреслені заходи повинні включати розробку альтернативних інформаційних наративів, що виявляють реальні наміри російської політики, а також просування демократичних принципів і формування культури критичного мислення.

СУЧАСНИЙ СТАН РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ БЕЗПЕКОВИХ ВИКЛИКІВ

Ярослав ГАЛИЧ, Віталій ЛУКАЧ — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті здійснено аналіз нормативно-правових актів, звітів, наукової літератури, що стосується питання сучасного стану системи публічного управління в Україні в контексті безпекових викликів. Визначено, що на сьогодні актуальним напрямом є реформа децентралізації влади як одна з важливих для побудови демократичної та європейської держави, що має сформувати нову демократичну модель управління. Сфокусовано увагу на конституційних змінах й трансформаційних перетворення, що зумовлюють потребу в удосконаленні законодавчої бази. Проаналізовано законодавство про державну службу та зміни в умовах воєнного стану, зазначено про розпочату реформу оплати праці державних службовців, проблемних аспектах, що стосуються плинності кадрів, призупинення проведення конкурсів, урегульованість питання організації роботи за умов воєнного стану органів публічного управління. Охарактеризовано стратегію реформування державного управління та визначено результати, що вже мають позитивний ефект, обґрунтовано подальші пріоритетні напрями стратегії, важливість та актуальність ухваленого законодавчого акту про загальну адміністративну процедуру. Підкреслено досягнення високого рівня цифровізація надання послуг. Відзначено, система публічно управління в період воєнного стану довела свою стійкість, проте реформа по деяких секторах сповільнилася або зупинилася. Приділено увагу місцевому рівню впровадження системи публічного управління, адже саме означений рівень відзначається реформування системи державного управління, переходячи на систему публічного управління із застосуванням європейського досвіду. Виявлено пріоритетні напрями реформування у сфері публічного управління: здійснення реформи оплати праці; розгортання електронної системи управління людськими ресурсами, підвищення рівня прозорості та ефективності; спрощення організаційної структури органів публічного управління; покращення системи відбору на державну службу на засадах процедури відбору, заслуг; підвищення кваліфікації державних службовців (гарантування ринкового рівня компенсації); цифровізація та покращення доступу до публічних послуг; удосконалення засобів управління політикою у міністерствах та інше.

ІНСТРУМЕНТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ ВІДКРИТОСТІ ТА ПРОЗОРОСТІ У ПРОЦЕСІ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Людмила ГОРБАТА — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджено інструменти забезпечення принципів відкритості та прозорості у процесі надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування. Акцентовано увагу на важливості цих принципів у контексті підвищення рівня довіри громадян до органів місцевого самоврядування та створення умов для ефективного функціонування демократичного суспільства. Визначено, що прозорість та відкритість сприяють зменшенню корупційних ризиків, забезпеченню доступу до інформації, а також стимулюють участь громадськості в публічному управлінні. У роботі систематизовано основні інструменти, що застосовуються органами місцевого самоврядування для дотримання зазначених принципів. До них належать: електронні сервіси (запровадження порталів для надання адміністративних послуг, електронних черг та систем для моніторингу звернень громадян); публічні звіти (систематизована публікація звітів про діяльність органів місцевого самоврядування, зокрема у відкритих реєстрах і на офіційних сайтах); інтерактивна комунікація (використання соціальних мереж, чат-ботів, гарячих ліній для оперативного інформування громадян); громадський контроль (створення механізмів для залучення громадян до оцінки якості надання послуг, проведення публічних обговорень та консультацій). Досліджено досвід впровадження зазначених інструментів. Особливу увагу приділено цифровізації як ключовому чиннику модернізації процесів надання адміністративних послуг. Проаналізовано виклики, що виникають у процесі впровадження інновацій, серед яких виділено низький рівень цифрової грамотності населення, обмеженість фінансування та недосконалість нормативно-правової бази. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення механізмів забезпечення відкритості та прозорості, включно з розвитком технологічної інфраструктури, навчанням посадових осіб органів місцевого самоврядування та активізацією взаємодії з громадськістю.

ОСОБЛИВОСТІ ДЕМОКРАТИЧНОГО ПЕРЕХОДУ У ПОСТКОЛОНІАЛЬНИХ КРАЇНАХ АЗІЇ

Михайло ДУБЕЛЬ, Оксана КУРАН — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена всесторонньому порівняльному аналізу моделей управління Тайваню та Бангладеш через призму Індексу демократії (Democracy Index) від The Economist Intelligence Unit та Всесвітніх показників управління (WGI). Наукове дослідження розкриває історичне підґрунтя формування політичних систем обох держав, визначає їхній шлях від авторитарних режимів до демократичних структур. Обидві країни мають спільне авторитарне минуле і пройшли важкі періоди до демократизації суспільства, однак їхні шляхи зростання мають певні відмінності. Методологічним фундаментом дослідження слугують кількісні показники Індексу демократії за період 2006–2023 рр. та Всесвітніх показників управління за період 2013–2023 рр. Проаналізовано динаміку п’яти «підіндексів» (а у тексті шість, наче) Індексу демократії: виборчого плюралізму, функціонування уряду, політичної участі, політичної культури та громадянських свобод. Особливу увагу приділено еволюції шести ключових індикаторів якості управління: праву голосу та підзвітності, політичній стабільності, ефективності управління, регуляторній якості, верховенству права та контролю корупції. Результати дослідження показують вагомі відмінності в еволюції демократії Тайваню та Бангладеш. Тайвань ілюструє стабільну демократію з високими показниками виборчого плюралізму та громадянських свобод, тоді як Бангладеш протягом довгого часу залишається країною з перехідним режимом. Також він виявляє стабільно високі індикатори демократичних інститутів, ефективного державного управління та розвиненого політичного клімату. Бангладеш перебуває в перехідному режимі з вираженими авторитарними тенденціями, що характеризується обмеженими громадянськими свободами, політичною нестабільністю та низькою якістю державного управління. Порівняння двох цих країн дозволяє визначити ключові чинники, що сприяють або перешкоджають еволюції демократії в різних обставинах. Наукова новизна наукового дослідження полягає в всесторонньому порівняльному аналізі демократичних змін у Тайвані та Бангладеш на основі сучасних кількісних методик оцінки державного управління. Практичне значення роботи полягає в можливості використання результатів для розуміння трансформаційних процесів у демократичних системах, що розвиваються, та прогнозування подальших тенденцій інституційного розвитку.

НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЛОРУСІ ЯК ІНДИКАТОР ВЗАЄМИН ВЛАДИ Й ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Олег КОНДРАТЕНКО — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена сутності та стану розвитку громадянського суспільства у Білорусі контексту діяльності неурядових (НУО) та некомерційних (НКО) організацій, а також їх протидії правлячому режиму. Підтверджено, що такі відносини та прагнення відстоювання громадських прав і свобод формуються під тиском репресивної політики уряду. Задля демонстрації/імітації лояльності до громадянського суспільства білоруський режим санкціонував створення підконтрольних проурядових організацій ‒ GONGO. Саме на них покладається місія ретрансляції офіційної пропаганди держави, покликаної забезпечити стійкість не громадянського суспільства, а владного режиму. Доведено, що задля зміцнення суспільного впливу білоруським НУО також бракує досвіду створення позитивного іміджу, що тим самим знижує можливості їхньої суспільно-політичної спроможності. Встановлено, що законодавча база Білорусі не забезпечує належного захисту прав громадянського суспільства, а навпаки стала додатковим репресивним інструментом проти громадських активістів та правозахисників. З’ясовано, що білоруський режим всіляко перешкоджає отриманню НУО та НКО західної фінансової підтримки, визначаючи їх у якості іноземних агентів. Більше того, державою накладено вето на функціонування незареєстрованих НУО та громадських ініціатив, а також на участь у роботі ліквідованих громадських об’єднань за що провадиться кримінальне переслідування. Саме тому кількість нових НУО в Білорусі упродовж чотирьох останніх років різко скоротилася, а переслідування громадського активу супроводжувалося обшуками, затриманнями та арештами силами спецслужб та внутрішніх органів. Визначено, що посилення наступу на громадянське суспільство білоруського авторитарного режиму відбулося під час та після президентської кампанії 2020 року, яка супроводжувалася масовими протестами й затриманнями активістів. Здобувши черговий (шостий) президентський термін за рахунок масових фальсифікацій О. Лукашенко санкціонував репресивний наступ на права й свободи правозахисних, благодійних, екологічних, просвітницьких та релігійних організацій, котрі позбавлялися державної реєстрації, а їх лідери піддавалися арештам.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ ЯК ЗАСІБ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ В УКРАЇНІ

В’ячеслав КОСТЮКОВ, Андрій МОШНІН — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Автором досліджено та проаналізовано, що цифровізація публічних послуг в Україні відіграє важливу роль у протидії корупції. Виявлено впровадження електронних систем та інформаційних технологій, що допомагає зменшити можливості корупційних дій, забезпечує більшу прозорість та відкритість управління державними ресурсами і підвищує відповідальність посадових осіб перед громадянами. Досліджено різні аспекти цифровізації, від зменшення людського втручання до застосування блокчейн-технологій, та надає рекомендації для успішного впровадження цифровізації в Україні. Автор розглядає важливість електронних сервісів у зменшенні корупції в Україні. Автором обґрунтоване, що електронні сервіси дозволяють громадянам отримувати доступ до публічних послуг онлайн, уникнувши прямого контакту з посадовцями, що сприяє зменшенню можливості корупційних угод. Крім того, автор розглядає, як цифрові інструменти створюють ефективні механізми моніторингу та контролю за використанням бюджетних коштів, що допомагає вчасно виявляти неправомірні витрати. Такий підхід сприяє підвищенню ефективності управління та зменшенню корупційних ризиків у сфері публічних послуг. Крім цього, ця стаття обговорює застосування блокчейн-технологій у контексті боротьби з корупцією в Україні. Підкреслено, що блокчейн забезпечує надійність та недоторканість даних, ускладнюючи можливість їх фальсифікації та створюючи ефективний механізм відстеження транзакцій. Зазначено, що цифровізація публічних послуг є важливим інструментом для створення прозорої та ефективної системи управління, яка сприяє боротьбі з корупцією та підвищенню довіри громадян до владних структур. Ця стаття важлива для розуміння того, як сучасні технології можуть вплинути на зменшення корупції та покращення управління в державі.

ІННОВАЦІЙНІ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У ВІДБУДОВІ ЗРУЙНОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Ганна КУЗЬМЕНКО, Андрій ТЕЛЕНДІЙ — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У запропонованій статті досліджено роль і значення публічно-приватного партнерства у процесі відбудови зруйнованих територій в Україні, які постраждали внаслідок військових конфліктів. Автором зазначено, що війна, яка розпочалася на сході України у 2014 році, та повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року спричинили значні руйнування інфраструктури та житлового фонду, створивши критичні соціально-економічні виклики для українського суспільства. У таких умовах ППП стає ключовим інструментом для забезпечення ефективного та швидкого відновлення зруйнованих регіонів. Автор статті підкреслює, що публічно-приватне партнерство дозволяє залучити додаткові фінансові ресурси та технологічну експертизу приватного сектора, що є критично важливим в умовах обмежених державних бюджетів. ППП сприяє покращенню координації зусиль між державними органами, місцевими громадами та приватними компаніями, що забезпечує більш узгоджене і оперативне виконання відновлювальних проєктів. Це особливо важливо для відновлення критичної інфраструктури, такої як дороги, мости, енергетичні системи, житлові будинки, школи та лікарні. У статті також розглянуто ключові моделі ППП, які можуть бути застосовані у відбудові зруйнованих територій України. Серед них виділяються моделі «Build-Operate-Transfer», «Public-Private Innovation Hubs» та «Revenue-Share Partnerships». Автор статті підкреслює важливість інноваційного підходу до відбудови, який включає не лише відновлення зруйнованих об’єктів, але й їх модернізацію відповідно до сучасних стандартів і потреб сталого розвитку. Публічно-приватне партнерство відіграє ключову роль у впровадженні новітніх технологій, що підвищує ефективність та якість відновлювальних робіт. Загалом, стаття демонструє, що публічно-приватне партнерство є потужним інструментом для подолання викликів відбудови зруйнованих територій в Україні. Співпраця між державою та приватним сектором дозволяє не лише забезпечити фінансування та управління проєктами, але й сприяє розвитку інновацій та сталому економічному зростанню.

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ КІБЕРБЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ ЯК НАПРЯМ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВА В ДЕРЖАВІ

Юлія ЛЕПЕХ — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Подано законодавче визначення кібербезпеки в Україні та статистичні дані щодо цього питання. Зазначено про низьку кількість наукових праць із даного питання. Визначено основні причини кіберзлочинності. Подано причини прогалин у нормативно-правовому регулюванні питання забезпечення кібербезпеки в Україні. Виокремлено психологічні, соціальні та економічні аспекти вищевказаного. Зазначено, що кібербезпека є терміном ширшим за своїм значенням, ніж кіберзахист. Подано систему суб’єктів кібербезпеки в Україні. Визначено рівні суб’єктів забезпечення кібербезпеки в Україні. Подано перелік спеціальних суб’єктів у сфері забезпечення кібербезпеки в Україні. Визначено структурні елементи механізму протидії та запобігання кіберзлочинності. Зазначено про низьку кількість наукових праць та досліджень у сфері реалізації механізму забезпечення кібербезпеки в Україні. Зроблено висновок щодо міжнародного досвіду запобігання та протидії насильства у сфері кіберзлочинності. Зроблено висновок про те, що відсутність належного механізму протидії та запобігання кібербезпеки в Україні призводить до виникнення, поширення психологічного, економічного, сексуального, фізичного насильства, що є загрозою функціонування правової Української держави та розвитку громадянського суспільства. Подано пропозицію щодо отримання працівниками кібербезпеки вищої освіти у спеціальних навчальних закладах, та при необхідності проходити спеціальні курси. Звернено увагу на те, що освітній напрям підготовки працівників кібербезпеки, зважаючи на темпи зростання кіберзлочинності в Україні, в умовах сьогодення повинен здійснюватися з урахуванням матеріальних потреб суспільства та можливостей їхніх громадян.Запропоновано зазначити те, що належний економічний соціальний розвиток держав та суспільства сприяє відсутністю високих показників вчинення кіберзлочинів.

РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ ФОНДІВ І ПРОГРАМ У ВСТАНОВЛЕННІ ТА ПІДТРИМЦІ МИРУ В ПІВНІЧНІЙ ІРЛАНДІЇ

Маріанна МАРУСИНЕЦЬ — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті підкреслюється важливість спеціальних міжнародних фінансових програм і фондів у встановленні та підтримці миру в Північній Ірландії. Аналізується роль економічної допомоги для миробудівництва в Північній Ірландії. Констатовано, що міжнародні фінансові фонди та проекти зміцнюють міжгромадські стосунки католиків і протестантів Північної Ірландії через боротьбу з міжконфесійним протистоянням, що пов’язане з діяльністю радикальних релігійно-політичних угруповань, сприяють консолідації суспільства та примиренню за допомогою участі протиборчих сторін у спільних проектах. Аналізується роль серії транскордонних програм: «Мир-I» (1995–1999) – спрямована на згуртування громад, залучених до конфлікту в Північній Ірландії та прикордонних графствах Республіки Ірландія, і на підтримку економічної та соціальної стабільності; «Мир-II» (2000–2006) – спрямована на зміцнення прогресу на шляху до мирного та стабільного суспільства і сприяння примиренню; «Мир-III» (2007–2013) – продовжувала деякі пріоритети попередніх програм; «Мир-IV» (2014–2020) – акцент було зроблено на інвестиціях, спрямованих на дітей і молодих людей; «Мир-Плюс» (2021–2027) – програма з підтримки миру та процвітання в Північній Ірландії та прикордонних графствах Ірландії вартістю 1,1 млрд. євро, що спільно фінансується Великою Британією та ЄС; Міжнародний фонд Ірландії (МФІ); Фонд «Атлантична Філантропія»; та серія програм – «Інтеррег», що фінансуються Європейським фондом регіонального розвитку, охоплює Північну Ірландію, прикордонні райони Республіки Ірландія та Західну Шотландію. Програма «Інтеррег» підтримує стратегічне транскордонне співробітництво для створення більш процвітаючого і стійкого регіону Аргументовано, що Північна Ірландія є чудовим прикладом впливу цільового фінансування миробудівництва на трансформацію конфлікту. Міжнародним урядовим і неурядовим організаціям, фінансовим фондам, які виділяють цільові кошти на миробудівництво в Північній Ірландії необхідно мати більше емпіричних даних для прийняття рішень. Це особливо важливо в контексті взаємозв’язку між цільовим фінансуванням миробудівництва та його результатами в розділеному суспільстві з історією затяжного насильства. Економічні труднощі нині визнано ключовою причиною конфлікту в Північній Ірландії. Організації громадянського суспільства (ОГС) за підтримки міжнародних фінансових фондів і програм сприяють встановленню та підтримці миру. ОГС сприяли забезпеченню місцевого економічного розвитку та зміцненню міжгромадських відносин упродовж усього періоду «Смути» ще до появи зовнішнього фінансування.

РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН ТА БЕЗПЕКИ

Владислав ПУСТОВАР — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

У статті розглядається фундаментальна роль політичних інститутів у забезпеченні економічної стабільності та безпеки в умовах глобалізації. Проаналізовано взаємозв’язок між ефективністю політичних інститутів та стійкістю економічних систем, акцентуючи увагу на їх функціях регулювання внутрішніх і зовнішніх економічних процесів. Особливу увагу приділено значенню політичної стабільності для підтримки правопорядку, верховенства права та прозорості ринкових відносин. Дослідження підкреслює значення класифікації політичних інститутів за функціональними, організаційними, територіальними та історичними критеріями, що дозволяє оцінити їхню роль у формуванні інституційного середовища для економічної діяльності. Зазначено, що ефективність інститутів визначається їх здатністю швидко реагувати на економічні кризи, адаптувати політику до змін глобального середовища та запобігати корупції. Окрему увагу приділено впливу політичного режиму на функціонування інститутів. Демократичні інститути, завдяки своїй підзвітності та прозорості, забезпечують стійкість економіки та сприятливий інвестиційний клімат, тоді як авторитарні режими демонструють швидкість ухвалення рішень, але стикаються з довгостроковими ризиками через низький рівень підзвітності. Гібридні моделі управління мають як переваги, так і недоліки в контексті забезпечення економічної стабільності. Особливий акцент зроблено на викликах, з якими стикаються політичні інститути в умовах корупції, соціальних конфліктів та економічних криз. Зазначено, що здатність політичних інститутів забезпечувати правове регулювання, ефективну боротьбу з корупцією та соціальну рівність є ключовими факторами їх успішності в забезпеченні макроекономічної стабільності. Підкреслено, що політична стабільність є базовою умовою для реалізації економічних реформ, підтримки інвестиційного клімату та довгострокового економічного розвитку, а ефективні політичні інститути здатні забезпечити не лише економічну стійкість, а й створити сприятливе середовище для соціально-економічного прогресу в умовах глобальних змін.

ТЕХНОЛОГІЇ І МЕТОДИКИ ВЕРИФІКУВАННЯ ТА ПОШУКУ ІНФОРМАЦІЇ, ЯК ЗАСІБ ПРОТИДІЇ ПРОПАГАНДІ РФ В УМОВАХ ВІЙНИ

Ігор РУДЬ — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена. технологіям і методикам верифікування та пошуку інформації , як засобу протидії пропаганді РФ в умовах війни. У зв’язку з постійним розвитком інформаційних комп’ютерних технологій, у суспільстві сформувалася позитивна громадська думка щодо корисності Інтернету, а стрімке розширення його технічних можливостей і аудиторії зумовило появу безлічі інформаційних сервісів і ресурсів. Однак, на фоні очевидних плюсів, з’явились і суттєві мінуси – в гонитві за оперативністю часто страждає достовірність. Дезінформація в мережі набирає, на жаль, масового характеру, тому такими важливими стають інструменти не лише пошуку, але й верифікації інформації – визначення її достовірності, чітке окреслення правдивих ЗМІ та тих, що можуть надавати читачам фейки. Пошук чесної достовірної інформації має здійснюватись за допомогою правильних тегів. Говорячи про технології і методики пошуку інформації в умовах сучасної України, слід зазначити, що з 2022 р. на перший план стала виходити потреба верифікації інформації і новин на фоні фейків і вкидів різноманітних ворожих ЗМІ та боротьба як з відвертою дезінформацією, так і з не такими вже очевидними інформаційними «вкидами», які спрямовані на формування громадської думки вигідної ворогу, поширення наративів, що відповідають інтересам певних еліт, створення інфоприводів, які будуть відволікати суспільство від вирішення нагальних потреб воєнного часу. Дана стаття розкриває методологію і засоби протидії шкідливим впливам, дає огляд основних засобів верифікації, описує небезпеки, які несе дезінформація у новітніх засобах комунікації, і можливості протидії цьому.

РЕЗОЛЮЦІЇ ООН ЩОДО РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ 2014–2023: АНАЛІЗ ДИСКУРСУ

Галина СОЛОВЕЙ, Володимир КРУГЛЬОВ — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Організація Об’єднаних Націй є головною міжнародною організацією, яка з моменту свого заснування після закінчення Другої світової війни має на меті запобігти розв’язанню Третьої світової війни. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, попри те, що мають рекомендаційний, а не обов’язковий для виконання усіма державами характер, формують контекст і смислові рамки значень термінів у глобальній системі міжнародних відносин. Метою дослідження є з’ясування особливостей риторики ООН щодо російської агресії проти України протягом 2014–2023 років у рамках теорії конструктивізму. Задля цього було здійснено дискурс-аналіз резолюцій, прийнятих ООН щодо України, протягом обраного часового проміжку за методологію Т. ван Дейка, що є провідним спеціалістом у сфері дискурс-аналізу. Дослідники оцінюють реакції ООН на російську агресію з позиції міжнародного права [1] чи з позиції лібералізму, діаметрально протилежно оцінюючи ефективність ООН як міжнародної інституції, мета якої полягає у запобіганні та вирішенні конфліктів [2, 3, 4, 5]. Новизною цього дослідження є методологічний підхід, адже за допомогою методу дискурс-аналізу можна проаналізувати всі прийняті ООН резолюції щодо збройного конфлікту в Україні з 2014 по 2023 рік і визначити зміну риторики цієї організації. Було з’ясовано, що з 2014 року і до початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році, війна Росії проти України не називається війною в резолюціях ООН, а Росія прямо не називається агресором, натомість виступає державою, відповідальною за безпеку в регіоні. Після початку повномасштабної війни, Росія в резолюціях ООН визнається агресором, що є повною мірою відповідальним за свої вчинки, проте, війна все одно не називається війною, а є «ситуацією», «кризою» або «конфліктом». Така риторика впливає на сприйняття подій в Україні лідерами світових держав та міжнародним суспільством як заспокоююча та така, що не сприяє закінченню війни за допомогою консолідованих зусиль світового співтовариства проти країни-агресора, а робить її можливою через ігнорування реальності.

СТРАТЕГІЯ «ОДИН ПОЯС, ОДИН ШЛЯХ» У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ: ІСТОРИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ ТА РЕЗУЛЬТАТИ

Чу ЧУ — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Стратегія «Один пояс, один шлях» має глибоке історичне коріння, що сягає часів стародавнього Шовкового шляху ‒ мережі торговельних шляхів, що сполучали Схід і Захід. Всебічний аналіз зв’язку між ініціативою «Один пояс, один шлях» і стародавнім Шовковим шляхом дає можливість пролити світло на стратегічні мотиви та цілі, які є рушіями цього амбітного проєкту розвитку інфраструктури та економіки, а також є метою цієї статті. Методологічну основу статті становить комплекс класичних методів і принципів наукового дослідження. Зокрема, за допомогою принципів аналогії та порівняння, окреслено конотацію Шовкового шляху, який у стародавньому Китаї слугував взаємодії із Заходом, а також висвітлено подібності та відмінності між стародавнім Шовковим шляхом і сьогоднішнім «Одним поясом, одним шляхом». У статті також використано такі теоретичні методи, як індукція, аналіз, синтез і узагальнення, що дало змогу осмислити результати реалізації проєкту «Один пояс, один шлях», оцінити вплив стратегії «Один пояс, один шлях» на країни-учасниці та регіони. Всебічна вивчення історичного коріння і підсумків реалізації ініціативи «Один пояс, один шлях», сприятиме глибшому розумінню значущості багатогранних аспектів ініціативи «Один пояс, один шлях» в українському експертному середовищі. Наукова новизна роботи полягає у комплексному аналізі ініціативи «Один пояс, один шлях» як глобальної стратегії, що поєднує історичний досвід Шовкового шляху з сучасними геополітичними та економічними реаліями. У статті вперше систематизовано історичне підґрунтя ініціативи, розкрито її багатовекторний вплив на міжнародну систему через інфраструктурні, економічні та культурні проєкти. Висновки. Пропонована нова економічна модель «Один пояс, один шлях» ‒ це поєднання історії та реальності, між якими існує щільний зв’язок, оскільки і морський Шовковий шлях, і сухопутний Шовковий шлях характеризуються широтою географічного охоплення. Ініціатива «Один пояс, один шлях» ‒ це концепція, побудована та прагненні розвитку співпраці з опорою на історичних традиціях стародавнього Шовкового шляху і спрямована на активний розвиток економічного партнерства з країнами, розташованими вздовж маршруту, а також на побудову спільноти інтересів, заснованої на взаємній політичній довірі, економічній та культурній інтеграції.

ПОНЯТТЯ НАСИЛЬНИЦЬКОГО ЗНИКНЕННЯ

Вікторія ЯВОРСЬКА — Mon, 30 Dec 2024 00:00:00 +0200

Проблема визнати насильницьке зникнення злочином проти людяності періодично порушувалася вченими та представниками правоохоронних органів нашої держави. В період війни насильницькі зникнення набувають масового характеру та значної поширеності. В міжнародному праві насильницьке зникнення передбачене як окремий злочин, проте Кримінальний кодекс України доповнений нормою відносно кримінальної відповідальності за насильницьке зникнення відносно недавно. Після початку збройного конфлікту насильницькі зникнення кваліфікували з позиції загальних кримінальних злочинів чи порушення законів та звичаїв війни, причому навіть зараз немає узагальненої практики правової кваліфікації насильницького зникнення. Потрібно провести аналіз поняття та кримінальної відповідальності за насильницьке зникнення в значенні злочину проти людяності відповідно до Кримінального кодексу України. В історії насильницькі зникнення відомі з часів французького абсолютизму та нацистської Німеччини, в якій відбувалися насильницькі зникнення осіб з окупованих територій, що загрожували державі. Визнання насильницького зникнення злочином проти людяності відбувається за умови вчинення широкомасштабного або систематичного свідомого нападу на цивільних осіб. Проведення кваліфікації насильницького зникнення достатньо ускладнене через можливе включення до нього декількох злочинів (наприклад, викрадення, катування, вбивства, приховування тіла). Враховуючи велику небезпеку насильницького зникнення, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього» від 9 жовтня 2024 р. Кримінальний кодекс України доповнений статтею 442-1 «Злочини проти людяності», в якій передбачений п. 6 ч. 1 насильницьке зникнення.