Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія

МАНІПУЛЯЦІЯ СТРАХОМ: ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФРОНТ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОЇ ВІЙНИ

2026-03-17T09:53:29+02:00

У статті розглядається феномен страху як потужний інструмент маніпуляції інформаційним простором в умовах українсько-російської війни. Мета роботи полягає в розробці психологічних рекомендацій щодо мінімізації інформаційного впливу на свідомість курсантів. Для реалізації даної мети у дослідженні аналізуються основні механізми та методи використання страху для впливу на громадську думку, дестабілізації суспільства, підриву морального духу та створення атмосфери паніки. Розглядаються ключові наративи, що використовуються російською пропагандою для деморалізації українських громадян і військових, зокрема залякування масовими жертвами, економічним колапсом, зрадою у вищих ешелонах влади та військового командування. Аналізуються методи створення та розповсюдження фейкових новин, маніпулятивних відео, вирваних із контексту свідчень і перекручених фактів, які спрямовані на розпалювання страху та невпевненості. Вивчається психологічний вплив подібного інформаційного тиску на майбутніх офіцерів. Запропоновано напрями мінімізації маніпулятивного впливу страху, зокрема розвиток критичного мислення й медіаграмотності, підвищення обізнаності щодо психологічних механізмів страху, формування навичок саморегуляції та посилення інформаційної безпеки. Наукова новизна роботи полягає у дослідженні механізмів створення та використання страху в інформаційному контенті, з урахуванням особливостей вітчизняного медіаполя та кіберпростору, аналізі методів його поширення та сприйняття майбутніми офіцерами в умовах війни. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язаних з розробкою та емпіричною перевіркою психологічних і освітніх інтервенцій.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕСКРИПТОРИ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ХІРУРГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2026-03-17T10:21:27+02:00

У статті розглянуто соціально-психологічні дескриптори резильєнтності медичних працівників хірургічного профілю. Емпірично у 2023-2024 рр. досліджено 267 медичних працівників хірургічного профілю (лікарі, середній медичний персонал) комунальних та комерційних закладів охорони здоров’я. У дослідженні застосовано «Опитувальник професійної життєстійкості (українська версія)» (Кокун О.М.). Результати свідчать, що для більшості медичних працівників хірургічного профілю характерним є середній рівень загальної професійної життєстійкості, при цьому спостерігаються професійні відмінності. Лікарі-хірурги та лікарі-анестезіологи частіше демонструють високий рівень загальної життєстійкості, зокрема за показниками професійного контролю та власного професійного компоненту, що відображає сформоване відчуття впливу на професійні події та готовність діяти в складних клінічних ситуаціях. Прийняття професійного виклику у цих груп має дещо нижчі значення, що може свідчити про накопичену втому та тривале перебування в умовах хронічного стресу. Для операційних медичних сестер і медичних сестер відділень характерна більша частка показників із низьким рівнем емоційного компоненту, що проявляється у виснаженні та зниженні емоційної залученості, при цьому мотиваційний компонент зберігається на середньому або високому рівні, вказуючи на підтримання професійної значущості діяльності. Узагальнено, що професійна життєстійкість медичних працівників хірургічного профілю має багатокомпонентний характер та опосередковується посадою й стажем роботи, що підкреслює необхідність диференційованих підходів до психологічної підтримки різних професійних груп. Перспективами подальшого дослідження у даному напрямі є розробка програми психологічної підтримки і профілактики дезадаптивних станів у медичного персоналу та оцінки її ефективності.

ПСИХОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ, СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ТА ПОСТТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ В ЗАКАРПАТТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

2026-03-17T10:38:04+02:00

Російсько-українська війна сформувала затяжний кризовий контекст із тривалим психосоціальним навантаженням. Метою пілотного дослідження є опис психологічних ресурсів, стратегій подолання та посттравматичного зростання (PTG) угорськомовних фахівців у сфері ментального здоров’я Закарпаття, порівняння допоміжних і недопоміжних респондентів, а також визначення предикторів резилієнтного профілю. У дослідженні використано стандартизовані самооцінювальні методики (IES-6, CISS-21, Ways of Coping Checklist, PTGI – адаптація), а також вико- нано факторний аналіз розширеного блоку CISS-21. Через ненормальність розподілів застосовано U-критерій Манна – Уїтні та бінарну логістичну регресію Кластерні зіставлення проводили на вибірці N=171. Порівняння допоміжних і недопоміжних респондентів проводили окремо на шкалоспецифічних підвибірках; через пропуски даних розміри підвибірок відрізнялися (до n=40 та n=169). Факторний аналіз виокремив 11 змістовно інтерпретованих вимірів подолання. Допоміжні фахівці виявили вищі ранги за «особистісним зростанням» (p=0,005) і «орієнтацією на дію» (p=0,021). Кластеризація за показниками психічного здоров’я визначила два профілі: «ресурсно-дефіцитний» (N=90) і «високофункціональний, резилієнтний» (N=81). Резилієнтний кластер характеризувався нижчим рівнем емоційно-фокусованого неадаптивного копінгу та румінацією, а також вищими показниками проблемно-фокусованого копінгу, соціальної підтримки й релігійно-духовного копінгу (p≤0,016). PTG було одним із найсильніших чинників диференціації (Z=-4,833; p<0,001) і зберігало статистичну значущість як предиктор у регресійній моделі. Висновок: резилієнтність у цій вибірці пов’язана не лише зі зниженням симптомного навантаження, а й із процесами смислотворення та позитивних психологічних змін; практичний фокус інтервенцій – посилення проблемно-орієнтованого інструментарію, активна мобілізація соціальної підтримки, підтримка духовних ресурсів і зниження рівня румінації

ОСОБЛИВОСТІ РОЛЬОВОЇ ДЕЦЕНТРАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ПОЗИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ КОНТЕКСТУ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

2026-03-17T11:04:35+02:00

У статті здійснюється аналіз особливостей рольової децентрації як інструменту позиційного аналізу контексту соціальної взаємодії. Здійснений аналіз розуміння сутності децентрації з позиції інтраперсонального та інтерперсонального підходів дали підстави стверджувати, що децентрація: 1) є балансним механізмом егоцентризму особистості; універсальною, інтегративною психічною властивістю, яка визначає особливості сприйняття людиною самої себе та інших людей, сутністю якої є здатність перейти на позицію іншої людини; 2) як психічне явище характеризується динамічністю, етапністю свого розвитку – від відсутності як такої до часткової, ситуативної, нестійкої і тотальної, стійкої; 3) визначає особливості психічного розвитку особистості на всіх етапах онтогенезу людини – від народження до смерті; 4) є критерієм психічного здоров’я особистості. Децентрація за свою структурою містить когнітивний, емотивний, поведінковий та ціннісний компоненти; виявляється у чотирьох інтраперсональних формах та інтерперсональній формі – рольовій децентрації як здатність особистості змінити власну рольову (гендерну, вікову, статусну, етнічну, ідеологічну та професійну) позицію і стати на позицію – роль іншої людини – партнера по взаємодії, спілкуванню. Як складне психічне явище децентрація виявляється як: психічний процес – децентрування, психічний стан – децентрованість та психічна властивість особистості – децентричність, що виявляється на чотирьох рівнях розвитку: від егоцентричності особистості до децентричності як професійної якості фахівців. Результати емпіричного дослідження рольової децентрації майбутніх фахівців соціально-гуманітарної сфери, для яких децентричність є однією з провідних професійних якостей, що забезпечують успішність їхньої професійної діяльності, засвідчили про її недостатній рівень розвитку та важливість актуалізації рефлексивних механізмів у процесі аналізу контексту соціальної взаємодії.

ЗООПСИХОЛОГІЯ В ДЗЕРКАЛІ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ

2026-03-17T11:38:33+02:00

У статті здійснено комплексний історико-науковий аналіз становлення та розвитку зоопсихології як окремої галузі психологічного знання, що формується на перетині біології, еволюційної теорії, психології та етики взаємодії людини з тваринами. Продемонстровано, що витоки ідей про психіку тварин беруть початок у античній філософії, однак ключовим моментом стало виникнення еволюційної парадигми, запропонованої Ч. Дарвіном. Вона обґрунтувала концепцію безперервного психічного розвитку та створила основу для порівняльного наукового вивчення поведінки тварин. Проаналізовано внесок класичних напрямів психології, таких як біхевіоризм, експериментальна психологія та етологія, які сформували методологію та емпіричну базу для дослідження навчальних процесів, інстинктів, адаптивної поведінки та соціальних взаємодій у тваринному світі. Особливу увагу приділено роботам Е. Торндайка, Б.Ф. Скіннера, К. Лоренца та Н. Тінбергена, чиї дослідження стали основою сучасних експериментальних підходів. Окреслено особливості сучасного етапу розвитку зоопсихології, який відзначається підвищеним інтересом до когнітивних процесів, емоційної сфери, соціального інтелекту тварин і міжвидової комунікації. Акцентовано значення зоопсихології для прикладної практичної діяльності: ветеринарної медицини, екопсихології, охорони природи, зоотерапії, програм реабілітації тварин, розвитку гуманного ставлення до живих істот у суспільстві та в освітньому середовищі. Порушено питання етичних аспектів наукових досліджень і дотримання міжнародних стандартів гуманного ставлення до тварин. Зроблено висновок, що сучасна зоопсихологія виступає міждисциплінарною науковою системою, яка поєднує фундаментальні дослідження з прикладними завданнями. Вона має значний потенціал розвитку завдяки цифровізації науки, вдосконаленню дослідницьких методів і зміцненню гуманістичного підходу до спільного існування людей і тварин.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ РЕСУРС ПІДТРИМКИ МОТИВАЦІЇ В УМОВАХ СТРЕСОГЕННОСТІ

2026-03-17T12:07:56+02:00

Стаття присвячена дослідженню емоційного інтелекту як внутрішнього психологічного ресурсу підтримки та збереження мотивації особистості в умовах підвищеної стресогенності. Актуальність дослідження. У сучасних умовах глобальної нестабільності, соціально-економічних криз та зростання інтенсивності стресогенних впливів проблема підтримання мотивації особистості набуває особливої наукової й практичної значущості. Хронічний стрес асоціюється зі зниженням продуктивності, порушенням емоційної рівноваги та зменшенням ефективності саморегуляції, що ускладнює збереження цілеспрямованої активності й мотиваційної стійкості в навчальній та професійній діяльності. За таких умов актуалізується потреба у виявленні внутрішніх психологічних ресурсів, здатних забезпечити адаптацію до навантажень і підтримання досягальної поведінки. Одним із ключових ресурсів розглядається емоційний інтелект як інтегральна система здібностей/компетентностей, пов’язаних із розпізнаванням, розумінням і регуляцією емоцій, що опосередковує процеси самоконтролю, копінгу та прийняття рішень. У вітчизняному науковому дискурсі емоційний інтелект трактується як чинник мотиваційної саморегуляції та стресостійкості; в емпіричних роботах показано його зв’язок із наполегливістю, залученістю та профілактикою вигорання. У зарубіжних концепціях емоційний інтелект пов’язується з ефективністю цілепокладання, самоконтролю та адаптивних стратегій регуляції емоцій, які знижують виснаження й підтримують мотиваційну енергію в умовах тривалого стресу. Отже, дослідження взаємозв’язку емоційного інтелекту з показниками мотиваційної сфери в умовах стресогенності є своєчасним, теоретично обґрунтованим і практично значущим для розроблення психопрофілактичних та розвивальних програм, спрямованих на підвищення мотиваційної стійкості й психологічного благополуччя. Наукова новизна полягає у комплексному емпіричному обґрунтуванні ролі емоційного інтелекту як психологічного ресурсу підтримки автономної мотивації особистості в умовах підвищеної стресогенності шляхом поєднання двох незалежних моделей його вимірювання з показниками мотиваційної сфери, сприйманого стресу та афективних станів. Практичне значення дослідження полягає у розробці та апробації психологічної програми розвитку емоційного інтелекту як ресурсу підтримки мотивації особистості в умовах підвищеної стресогенності. Отримані результати та сформульовані рекомендації можуть бути використані у діяльності практичних психологів, у системі психологічного супроводу студентів і працівників, а також у сфері організаційної та освітньої психології з метою підвищення мотиваційної стійкості, ефективності саморегуляції та зниження негативного впливу стресових чинників на мотиваційну сферу особистості.

ЕМПІРИЧНІ КОНСТРУКТИ СОЦІО-ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ МЕДИЧНОЇ СФЕРИ

2026-03-17T12:31:21+02:00

Статтю присвячено аналізу соціально-емоційної компетентності акушерів-гінекологів як чинника професійної діяльності в медичній галузі. Здійснено теоретичний аналіз та узагальнення сучасних підходів до розуміння соціоемоційної компетентності як інтегративного, полікомпонентного утворення, що сприяє емоційно-регулятивній, соціально-комунікативній, когнітивній та поведінковій складовості, синергія яких забезпечує ефективну професійну комунікацію, саморегуляцію та психологічну стійкість фахівця. Встановлено, що соціоемоційна компетентність акушерів-гінекологів має переважно середній рівень сформованості, що підтверджується узгодженими показниками за більшістю структурних компонентів. Дані свідчать про наявність достатнього ресурсу для ефективної професійної взаємодії, вказуючи на обмежені можливості реалізації ресурсів в умовах тривалого емоційного напруження, високої відповідальності та професійного стресу. Виявлено статеві відмінності за загальним показником СЕК та такими її складовими, як соціоемоційна обізнаність, самосвідомість і соціальне керування, з вищими значеннями у жінок-акушерів-гінекологів. Розглянуті емпіричні дані, підтверджують взаємозв'язок рівня соціо-емоційної компетентності з показниками професійної ефективності, саморегуляції, емпатії та стресостійкості медичних працівників. Підкреслено, що сформованість соціально-емоційної компетентності сприяє оптимізації професійної комунікації з пацієнтами, зниженню психоемоційного напруження та підвищенню якості медичної допомоги. Показано, що сформованість соціально-емоційної компетентності сприяє зниженню психоемоційного напруження, підвищенню професійної бадьорості та підвищенню якості медичної допомоги в умовах високої емоційної відповідальності. Зроблено висновок про необхідність цілеспрямованого розвитку соціально-емоційної компетентності в процесі професійної підготовки та післядипломної освіти акушерів-гінекологів як складової їх професійної компетентності.

ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ТА ВРАЗЛИВОСТІ ПОЖЕЖНИХ-РЯТУВАЛЬНИКІВ ДСНС УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2026-03-17T14:00:06+02:00

У статті подано результати дослідження соціально-психологічної стійкості та вразливості пожежних-рятувальників ДСНС України в умовах воєнного стану. Серед професійних груп, що працюють в екстремальних умовах, рятувальники належать до найбільш уразливих до психоемоційних навантажень через високу відповідальність, інтенсивний стрес та регулярний контакт із травматичними подіями. У роботі проаналізовано взаємодію соціально-психологічної стійкості та вразливості в контексті професійної діяльності рятувальників, а також роль психологічної підтримки у збереженні їх психічного здоров’я. Показано, що в умовах війни рятувальники демонструють поєднання емоційної вразливості та внутрішньої стійкості, що безпосередньо впливає на ефективність професійної діяльності й здатність адаптуватися до стресових ситуацій. Дослідження проводилося з використанням авторської анкети, яка охоплювала такі блоки: професійна самоефективність, емоційна регуляція, стигма та бар’єри звернення за психологічною допомогою, адаптаційний стрес, соціальна підтримка та психологічна адаптивність. Застосовано статистичний аналіз із використанням t-тесту для порівняння середніх значень між групами рятувальників із різних регіонів, а також коефіцієнта ефекту Коена для оцінки практичної значущості результатів. Встановлено, що рятувальники з прифронтових територій мають більш виражені ознаки емоційного перенапруження та вищий рівень стигматизації звернення за психологічною допомогою порівняно з рятувальниками з регіонів, віддалених від зони бойових дій. Водночас представники віддалених територій демонструють вищий рівень соціальної підтримки та більш позитивне ставлення до відновлення психоемоційного стану після стресових ситуацій. Отримані результати підкреслюють необхідність упровадження систем психологічної підтримки, регулярних дебрифінгів і цільових програм для зниження ризику психосоціальної дезадаптації та професійного вигорання серед рятувальників, а також актуалізують потребу подальших досліджень механізмів їх психологічної адаптації в умовах війни.

МОТИВАЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ БІЙЦІВ ІЗ ДОСВІДОМ БОЙОВИХ ДІЙ

2026-03-17T14:16:36+02:00

У статті представлено результати дослідження мотиваційних особливостей військовослужбовців територіальної оборони із досвідом бойових дій у контексті сучасних соціально-психологічних та військово-професійних викликів. Актуальність дослідження зумовлена тривалою війною, інтенсивністю бойового досвіду та необхідністю глибшого розуміння внутрішніх детермінант діяльності військових, які визначають їхню стійкість, ефективність виконання службово-бойових завдань і подальшу професійну та життєву самореалізацію. У фокусі аналізу перебуває мотиваційна сфера особистості бійця територіальної оборони як динамічна система, що зазнає суттєвих трансформацій під впливом бойового стресу, екстремальних умов діяльності, ціннісних зрушень та змін смисло-життєвих орієнтацій. Метою статті є виявлення та теоретико-емпіричне обґрунтування специфіки мотиваційних особливостей військовослужбовців територіальної оборони із бойовим досвідом, а також аналіз чинників, що зумовлюють їхню професійну активність, моральну готовність і стійкість до психоемоційного виснаження. Методологічну основу дослідження становлять положення військової, соціальної та мотиваційної психології, концепції професійної мотивації, моральної готовності та психологічної стійкості військовослужбовців. У межах дослідження використано теоретичні методи аналізу, синтезу, узагальнення наукових джерел, а також емпіричні методи психологічного дослідження мотиваційної сфери військовослужбовців із різним бойовим досвідом, із подальшою статистичною обробкою та інтерпретацією отриманих даних. Наукова новизна дослідження полягає в уточненні змісту та структури мотивації військовослужбовців територіальної оборони в умовах бойових дій, виокремленні домінантних мотиваційних чинників, пов’язаних із ціннісно- смисловою сферою, професійною ідентичністю та моральною відповідальністю за виконання військового обов’язку. Встановлено, що бойовий досвід сприяє зміщенню мотиваційних акцентів від зовнішніх стимулів до внутрішніх, зокрема таких, як усвідомлення значущості служби, почуття обов’язку, згуртованість із побратимами та смислотворчі орієнтації. Водночас виявлено ризики зниження мотивації в умовах тривалого бойового навантаження, емоційного вигорання та недостатньої психологічної підтримки. У висновках обґрунтовано, що мотиваційна сфера військовослужбовців територіальної оборони із досвідом бойових дій є ключовим психологічним ресурсом забезпечення їхньої професійної ефективності та психічної стійкості. Отримані результати можуть бути використані у системі психологічного забезпечення військової служби, підготовки командного складу, розробленні програм психологічної підтримки, профілактики емоційного вигорання та підвищення мотиваційної готовності військовослужбовців в умовах війни.

ВПЛИВ ПСИХОЛОГІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ФАКТОРІВ НА ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПАТОЛОГІЄЮ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ: КРОС-СЕКЦІЙНЕ ОПИСОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-03-17T14:30:22+02:00

Захворювання щитоподібної залози часто супроводжуються вираженим психологічним навантаженням, однак дані щодо психологічних потреб таких пацієнтів в Україні залишаються обмеженими. Метою дослідження було виявлення потреб у психологічній підтримці пацієнтів із тиреоїдною патологією, аналіз поширеності психологічних проблем, стратегій подолання та бар’єрів доступу до психологічної допомоги. Проведено кроссекційне описове дослідження з використанням онлайн-анкетування (Google-форма). У дослідженні взяли участь 51 пацієнт віком 18–68 років із підтвердженим захворюванням щитоподібної залози. Результати засвідчили наявність п’яти основних напрямків незадоволених потреб: інформаційно-освітня підтримка, психологічна та психотерапевтична допомога, підтримка соціального оточення, доступність медичної допомоги та комплексний моніторинг психоемоційного і фізичного стану. Виявлено значний розрив між потребою у взаємопідтримці та її фактичною доступністю: жоден респондент не брав участі у групах підтримки. Основними бар’єрами доступу до психологічної допомоги були фінансові обмеження, стигматизація та недостатня комунікація з медичними працівниками. Найпоширенішою психологічною проблемою була тривога (54,9%), далі порушення сну (45,1%), депресія (35,3%) та дратівливість (31,4%); лише 15,7% не повідомили про психологічні труднощі. Найчастіше використовувались такі стратегії подолання, як спілкування з близькими, фізична активність і медикаментозна терапія. Соціальні труднощі включали навантаження на родину, матеріальні проблеми та зниження працездатності. Отримані дані можуть бути використані для планування психокорекційних і реабілітаційних заходів у роботі з пацієнтами з ендокринними захворюваннями.