Науковий вісник: Державне управління

УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СФЕРИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ: НАУКОВІ ПІДХОДИ

2026-03-02T15:09:02+02:00

Анотація. Здійснено аналіз наукових підходів до управління людським капіталом (далі - ЛК) для забезпечення функціонування сфери цивільного захисту. Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення управління ЛК з метою підвищення ефективності діяльності. Узагальнено результати наукових досліджень щодо термінології, сутності та складових, способів оцінки ЛК, а також підходи до класифікації його окремих видів. ЛК є важливим елементом для формування методологічної основи процесу, що забезпечує ефективне управління цим феноменальним ресурсом. Визначено, що підходи науковців різняться. Виявлено, що цінність ЛК є мотиваційним фактором для сфери цивільного захисту та впровадження людиноцентричної політики. Аргументовано, що складові ЛК є важливими її об’єктами ефективного управління. Зазначене впливає на зміну стратегічного вектора трансформації системи цивільного захисту та спрямовано на досягнення максимальної ефективності разом з упровадженням нефінансових категорій. Доведено тісний взаємозв’язок ефективності досліджуваної сфери з використанням унікальних ресурсів ЛК. Встановлено, що на противагу моделям управління ЛК, суттєвими перевагами яких є задоволення потреб індивідів із орієнтацією на перспективу, заохочення нового, інноваційності, креативності, творчого пошуку, превалювання низького ступеня керованості, вітчизняна модель управління ЛК сфери цивільного захисту сформована на принципах традиційного підходу. Зазначене не дає можливості цілісно вирішувати проблеми розвитку індивідів, ураховуючи потреби сьогодення. Перспективною вбачається модель переходу від ресурсно-витратної моделі управління ЛК до його формування, розвитку та відтворення на основі підвищення соціальної мобільності, модернізації системи медичного забезпечення, дерегуляції освітньої сфери, формування інвестиційного компонента розвитку ЛК як визначального підґрунтя трансформації інфраструктури і системи формування високорозвиненого людського капіталу. Накопичення ЛК є драйвером розвитку сфери цивільного захисту. Для ефективного реагування на сучасні виклики необхідно постійно оновлювати та вдосконалювати систему державного управління ЛК.

ПРОТИДІЯ УХИЛЕННЮ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ ЧЕРЕЗ МОДЕРНІЗАЦІЮ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ

2026-03-02T16:54:45+02:00

Анотація. Статтю присвячено визначенню перспектив щодо протидії ухиленню від сплати податків через обґрунтування шляхів удосконалення спрощеної системи оподаткування для малого та середнього бізнесу. Доведено, що одним із головних способів ухилення та мінімізації оподаткування в України є зловживання спрощеною системою. Система, запроваджена з метою виведення бізнесу з «тіні», підтримки мікробізнесу та боротьби з контрабандою, в нинішньому вигляді перетворилася на загрозу фінансово-економічній безпеці держави. Проаналізовано світову практику запровадження особливих режимів оподаткування для суб’єктів малого (мікро-) і середнього бізнесу. Розглянуто такі основні преференційні концепти, як спрощений режим на загальній системі оподаткування та спеціальні режими оподаткування. У міжнародній практиці передбачаються різноманітні ефективні механізми спрощеного оподаткування для підтримки мікробізнесу. Обгрунтовано, що в Україні внаслідок негативного впливу політикуму, популістичної спрямованості ініціатив, недобросовісного (корупційного) лобіювання окремих бізнес-груп, патерналістських настроїв сформувалися системні законодавчі прогалини, що уможливили ухилення від оподаткування. Виокремлено основні парадигми нівелювання можливостей зловживання спрощеною системою оподаткування, серед яких: парадигма якості надання сервісних послуг, парадигма примусу правозастосування та парадигма довіри. Наведено змістову характеристику кожної з них, а також відповідні методи та інструменти публічного управління. Запропоновано на основі досвіду розвинених демократій світу з упровадження концепту електронних механізмів реєстр для ефективної протидії зловживанню спрощеними системами оподаткування. Передбачено впровадження систем фіскального обліку, які мають знизити рівень ухилення платників податків від реєстрації платежів.

РОЗВИТОК МЕТОДОЛОГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ДЕРЖАВИ

2026-03-02T17:05:18+02:00

Анотація. Розглянуто питання формування та розвитку методології, яка допоможе забезпечити розв’язання завдань щодо дослідження проблеми теорії й практики публічного управління фінансово-економічною безпекою держави, зокрема підбір методів, способів та інструментів організації наукового пошуку. Проаналізовано базові положення методології публічного управління як основи вивчення фінансово-економічної безпеки держави. Обґрунтовано застосування ризико орієнтованого підходу як засадничого для подальшого методологування. Із урахуванням положень Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року формується перелік ризиків фінансово-економічної безпеки, який доповнюється групами ризиків, пов’язаних із повномасштабним вторгненням РФ і з фінансово - економічною безпекою територіальних громад, а отже, з діяльністю органів місцевого самоврядування. Серед основних ризиків: війна, втрата територій, корупція, зовнішня ресурсна залежність, дефіцит державного бюджету, брак довгострокового бюджетного планування, зниження економічної активності, монополізація внутрішнього ринку, низька ефективність діяльності органів місцевого самоврядування у фінансово-економічній сфері, міграція, втрати економічного потенціалу, зниження кредитних рейтингів, імпортозалежність, зниження інноваційної активності, тінізація економіки, неякісне управління активами, що перебувають у власності громади, порушення внутрішніх логістичних зв’язків, деіндустріалізація економіки, провадження політики «сировинного придатку», брак ресурсів для повоєнного відновлення України, уповільнення розвитку світової економіки та інші. Здійснено пошук методів систематизації та аналізу наведених ризиків через визначення критеріїв їх класифікації. Пропонується застосування матричного моделювання для розвитку методології дослідження. Завдяки побудові матриці ризиків визначається їх пріоритетність, вони розподіляються за ймовірністю настання та рівнем наслідків впливу від реалізації кожного з них.

СУПЕРЕЧНОСТІ ПОНЯТІЙНОГО АПАРАТУ В НОРМАТИВНО-ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ЕКСПЛУАТАЦІЇ БЕЗПІЛОТНОЇ АВІАЦІЇ УКРАЇНИ

2026-03-02T17:12:10+02:00

Анотація. Наведено результати дослідження понятійного апарату, що використовується в нормативно-правових актах регулювання експлуатації безпілотної авіації України. Проблемною визначено ситуацію, що пов’язана як з уніфікацією понятійного апарату нормативно-правових актів щодо регулювання експлуатації безпілотної авіації України, так і з тлумаченням суті понятійного апарату, що призводить до суперечностей у розумінні суті низки понять. У меті статті наголошується на необхідності дослідити ці суперечності та з’ясувати причини виникнення з наданням надалі рекомендацій щодо їх усунення. Дослідження змісту суті дефініцій «комплекс» і «система» надало можливість окреслити якості, що ідентифікують і дають змогу розділити зазначені дефініції за змістом. На підставі цих досліджень зроблено висновок про неправомірне використання словосполучення «безпілотна авіаційна система» в нормативно-правових актах. Причиною появи зазначеного словосполучення виявився науково необгрунтований переклад з англійської мови на українську. Досліджено правомірність використання в нормативно-правових актах регулювання експлуатації безпілотної авіації України словосполучення «зовнішній пілот (оператор)». За підсумками дослідження зроблено висновок про заміну в деяких нормативно-правових актах словосполучення «зовнішній пілот» на «дистанційний пілот» і помилковість використання дефініції «оператор» щодо управління польотом безпілотного літального апарата. З огляду на ситуацію, що склалася, та вимоги Класифікатора професій ДК 003:2010 Національного класифікатора України запропоновано уніфікувати термінологію та її зміст щодо авіаційного персоналу безпілотної авіації через удосконалення змісту і введення понять «дистанційний пілот безпілотного повітряного судна» та «дистанційний пілот безпілотного повітряного судна - оператор корисного навантаження». На підставі одержаних результатів досліджень понятійного апарату рекомендовано внести відповідні зміни до наказів Міністерства оборони України та у Повітряний кодекс України. Напрямами подальших наукових досліджень щодо нормативно-правового регулювання експлуатації безпілотної авіації в Україні запропоновано вважати: регулювання спільного використання безпілотної та пілотованої авіації в несегрегованому повітряному просторі; імплементацію законодавства ЄС щодо регулювання експлуатації безпілотної авіації в законодавство України тощо.

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОМУ ПАРТНЕРСТВІ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ДЛЯ УКРАЇНИ

2026-03-02T17:20:29+02:00

Анотація. Проведено аналіз застосування інноваційних технологій у моделях державно-приватного партнерства (далі - ДІЛІ) та можливості їх адаптації в Україні на основі досвіду країн Європейського Союзу. Основна тема роботи стосується інтеграції технологічних інновацій, таких як цифровізація, розумна інфраструктура та аналіз даних, у процеси ДПП, що сприяє підвищенню ефективності та прозорості управління публічними ресурсами. Проблематика полягає в необхідності оптимізації ресурсів і покращенні надання державних послуг в Україні, зокрема в контексті її у післявоєнного відновлення. Метою роботи є дослідження досвіду ЄС впровадженні інноваційних технологій у ДПП та формування рекомендацій для України щодо адаптації вказаних підходів у національній інфраструктурі. Проаналізовано сучасні дослідження, в яких доводиться важливість інноваційних технологій для успіху ДПП, а також розглянуто виклики, з якими стикається Україна, включаючи правові та інвестиційні ризики. За результатами дослідження виявлено значний потенціал інноваційних технологій у модернізації державного управління та покращенні якості державних послуг через механізми ДПП. Зосереджено увагу на таких сферах, як транспорт, охорона здоров’я, енергетика та освіта, де використання технологій може значно підвищити ефективність надання послуг. Наголошено на необхідності створення сприятливого регуляторного середовища для успішної реалізації технологічних інновацій у ДПП. Наукова новизна роботи полягає у розширеному аналізі можливостей застосування інноваційних технологій у ДПП, базуючись на передовому європейському досвіді, та розробленні рекомендацій для України щодо їх упровадження в умовах сучасних викликів. Розроблені підходи та рекомендації можуть стати основою для формування національної стратегії розвитку ДПП, що сприятиме стійкому економічному зростанню і підвищенню якості життя громадян України.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ РЕКРЕАЦІЙНИМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ НА ЗАСАДАХ СТАЛОГО ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ УРБАНІЗАЦІЇ

2026-03-02T17:30:11+02:00

Анотація. Розкрито теоретичні засади здійснення публічного управління рекреаційним природокористуванням в умовах урбанізації, надано практичні рекомендації щодо забезпечення сталого інклюзивного розвитку територій. Встановлено, що повоєнне відновлення територіальних громад потребує зміни підходів до багаторівневого публічного управління. Застосування комплексного еколого-соціально-економічного підходу до налагодження ефективної взаємодії суспільства із довкіллям дає змогу збалансувати впровадження досягнень науково-технічного прогресу, забезпечити збереження екологічної рівноваги та функціонування інструментів раціонального природокористування. Впровадження екосистемного підходу до ухвалення управлінських рішень на національному, регіональному та місцевому рівнях позитивно позначиться на добробуті громадян. Визначено, що стратегії й плани соціально-економічного та культурного розвитку територіальних громад мають містити розділи щодо рекреаційного природокористування, а програми з благоустрою мають розширювати території ландшафтно-рекреаційного простору, робити його інклюзивним та задовольняти потреби громадськості. Під час реалізації програм соціально-економічного та культурного розвитку органи місцевого самоврядування мають сприяти налагодженню різних форм співробітництва та розвитку підприємництва у лісовому й рибному господарствах, створювати зони екотуризму для любительського рибальства, стимулювати залучення інвестицій в інші об’єкти розвитку соціальної інфраструктури та відпочинку жителів населених пунктів. Запропоновано розвивати різні форми й види рекреаційної діяльності, наголошуючи на створенні інфраструктури для маломобільних груп населення.

ЗВ’ЯЗКИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

2026-03-02T17:43:12+02:00

Анотація. Зв’язки з громадськістю стали невід’ємною частиною сучасної системи державного управління в усіх країнах, які послуговуються у своїй політиці демократичними принципами. Однак сьогодні Україна опинилася в умовах повномасштабної агресії сусідньої країни, яка має потужну пропаганду та регулярно вчиняє інформаційно-психологічні атаки. Як за цих умов працюють зв’язки з громадськістю та яка їхня роль у боротьбі з несправедливою агресією? Та чи діють взагалі ці принципи під час повномасштабної війни? Наукова стаття присвячена аналізу зв’язків із громадськістю в контексті трансформацій, які відбуваються в системі державного управління під час війни та пошуку ефективних моделей зв’язків із громадськістю в системі державного управління під час війни. Дослідження засноване на аналізі відомих теоретичних підходів, а також досвіду країн, які зазнали трансформації зв’язків із громадськістю у системі державного управління внаслідок воєнних конфліктів. Для досягнення мети статті використано методи системного та компаративного аналізу. У дослідженні детально розглянуто різні підходи іноземних та вітчизняних дослідників до визначення терміна «зв’язки з громадськістю». Завдяки використанню компаративного та системного методу дослідження запропоновано класифікацію «зв’язків з громадськістю» залежно від заданих дефініцією функцій. Проаналізовано досвід комунікації країн зі своїми громадянами і мешканцями окупованих територій під час Другої світової війни та війни у В’єтнамі. Визначено роль та важливість пропаганди під час війни у залучені громадськості, зокрема через ефективну комунікацію, активну участь громадян і підтримку соціальної солідарності. Надалі у наукових дослідженнях варто зосередити більше уваги на вивченні вітчизняного досвіду трансформації та використання зв’язків громадськістю в системі державного управління під час дії воєнного стану.

ІННОВАЦІЇ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

2026-03-02T17:50:11+02:00

нотація. управлінні Стаття присвячена дослідженню інновацій в публічному для забезпечення соціальної безпеки та обґрунтуванню інноваційної людиноцентричної моделі модернізації публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки України. В умовах динамічних соціально-економічних змін, війни та демографічних викликів упровадження моделей забезпечення соціальної безпеки є необхідним для збереження стійкості сфери соціального захисту й підвищення рівня довіри громадян до публічних інститутів. Розглянуто концептуальні засади людиноцентричної моделі, проаналізовано ключові елементи інновацій у публічному управлінні та соціальній безпеці, а також запропоновано рекомендації щодо їх упровадження. Обґрунтовано важливість введення людиноцентричних підходів у системі соціальної безпеки. Доведено, що чинниками успішної модернізації досліджуваної системи є впровадження інноваційних підходів до публічного управління. Використання передових технологій для забезпечення соціальної безпеки дасть змогу такій системі не лише долати наявні проблеми і загрози, а й насамперед сприятиме розробленню інструментів запобігання, убезпечення суспільства від їх настання. Модернізація публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки має здійснюватися з орієнтацією на людину; сприяти інклюзивності, технологічній інновації, партнерству між державою та громадянами. Зазначене передбачає використання новітніх технологій, зокрема електронного урядування, платформ для прозорої взаємодії з громадянами, а також аналітичних інструментів для ухвалення управлінських рішень на основі даних за допомогою цифровізації послуг; використання big Data та штучного інтелекту тощо. Розглянуто виклики, прояви, шляхи подолання цих викликів та перспективи впровадження людиноцентричної моделі публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки. Обґрунтовано інноваційну людиноцентричну модель модернізації публічного управління в системі забезпечення соціальної безпеки, метою якої є гарантування ефективного функціонування механізмів та інструментів, котрі сприяють соціальній стабільності, стійкості, захищеності спільноти від загрози втрати її ідентичності, забезпеченню соціального захисту всіх верств населення з фокусом розроблення публічної політики соціальної безпеки, зміщеної від загроз, викликів, ризиків і небезпек на превентивні заходи за допомогою розроблення та моніторингу реалізації політик із використанням управління, орієнтованого на результат, антикризового, ризико орієнтованого управління, проєктного та проактивного підходів із залученням засобів та інструментів цифровізації і соціального діалогу.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

2026-03-02T17:57:38+02:00

Анотація. Предметом публікації статті є дослідження питань формування та реалізації державної політики, державного управління у сфері захисту критичної інфраструктури та забезпечення національної системи стійкості України. Проаналізовано наукові надбання вітчизняних учених, національне законодавство щодо захисту критичної інфраструктури та його подальше вдосконалення в умовах воєнного стану. Теоретичними методами досліджено роль та місце уповноважених органів із питань захисту критичної інфраструктури в Україні в мирний період та під час дії воєнного стану, визначених національним законодавством секторів критичної інфраструктури та секторальних органів у сфері захисту критичної інфраструктури; організаційні заходи щодо розроблення нормативно-правової та нормативно-технічної бази з питань забезпечення безпеки об’єктів критичної інфраструктури, методології аналізу результативності у сфері захисту критичної інфраструктури; питання підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, тренування працівників національної системи захисту критичної інфраструктури. Розглянуто деякі питання взаємодії національної системи захисту критичної інфраструктури з єдиною державною системою цивільного захисту, функціонування сектору критичної інфраструктури «Цивільний захист населення і територій», забезпечення пожежної та техногенної безпеки об’єктів критичної інфраструктури в умовах воєнного стану та їх залежність від ефективності формування та реалізації державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури. Зроблено висновок, що, попри значну кількість наукових досліджень у сфері захисту критичної інфраструктури, питання формування та реалізації державної політики, державного управління у сфері захисту критичної інфраструктури, зокрема в умовах дії воєнного стану, залишаються мало дослідженими.

МАРКЕТИНГОВИЙ МЕХАНІЗМ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

2026-03-03T20:22:24+02:00

Анотація. Маркетингова концепція вже продемонструвала свою ефективність під час використання її у сфері економіки (передусім реалізації підприємницької діяльності) в сучасних умовах. Вона широко використовується під час вирішення проблем у соціальній та політичній сферах. Упровадження маркетингу стало масовим у реалізації політики певних територій та навіть окремих особистостей. На сучасному етапі вже накопичено багатий практичний досвід успішного використання маркетингових принципів та інструментів у сфері публічного управління насамперед у цивілізованих економічно розвинених країнах. Позитивний досвід у цій царині накопичено і в Україні. Під час дослідження зазначеного питання автор використав традиційні теоретичні підходи, зокрема аналіз наукових публікацій у сфері публічного управління. Для досягнення мети статті використано й методи системного аналізу та порівняння. Результатом наукової розвідки, проведеної під час написання статті, стало визначення сутності, ролі та структури маркетингового механізму публічного управління, його взаємозв’язків з іншими типами механізмів публічного управління. З огляду на проведений аналіз наукові засади цієї проблематики в Україні сформовані не повністю та потребують більш глибокого опрацювання.

ПРОБЛЕМА ЗАХИСТУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

2026-03-03T20:31:30+02:00

Анотація. Здійснено аналіз ключових засад державно-управлінського впливу на розв’язання проблем захисту культурної спадщини під час війни. Констатовано факт нарощування Росією культурного впливу на Україну, щоб не випустити її зі своєї цивілізаційної орбіти. Водночас російські окупанти безжально нищать культурні цінності в нашій країні: пошкоджують об’єкти культурної інфраструктури, руйнують пам’ятки культурної спадщини. Наголошено на необхідності активізації державно-управлінського чинника впливу на розв’язання проблем захисту культурної спадщини. Обґрунтовано важливість притягнення до відповідальності Росії як держави-агресора, а також конкретних фізичних осіб, винних у знищенні, пошкодженні та викраденні культурних цінностей України. Зазначено, що придатним для застосування на вітчизняних теренах є досвід формування та реалізації політики ЄС і Ради Європи щодо культурної спадщини, коли її охорону здійснюють у межах не лише культурної політики, а й у межах інших галузевих політик ЄС: стійкість, управління ризиками стихійних лих, охорона природи, цифрові політики, освіта. Важливим напрямом діяльності зі збереження культурної спадщини є оцифрування та інвентаризація архівних фондів, музейних колекцій, картографування. Наведено позитивні приклади діяльності неурядових організацій міжнародного рівня та вітчизняних організацій громадянського суспільства щодо захисту культурної спадщини. Дійшли висновку, що в Україні має бути удосконалено законодавство щодо захисту об’єктів культурної спадщини. Слід більше уваги приділяти превентивним заходам, зокрема освітнім програмам і просвітницькій роботі. Держава має опікуватися також інвентаризацією культурних цінностей та формуванням відповідних баз даних, аналізом загроз та управлінням ризиками. Таким чином, йдеться про системну роботу, здійснювану у співпраці з неурядовим сектором, із залученням міжнародних організацій та максимальним використанням можливостей міжурядового співробітництва.