Публічне урядування

ОРГАНІЗАЦІЙНІІ ТА ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ГАЛУЗІ: НА ПРИКЛАДІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ ЯК СКЛАДОВОЇ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

2026-06-16T09:02:29+03:00

У статті досліджено розвиток електроенергетики як базового елементу енергетичної інфраструктури та ключової складової забезпечення енергетичної безпеки України в умовах воєнних викликів і післявоєнної трансформації. Розкрито сутність електроенергетики як інтегрованої системи об’єктів генерації та споживачів, об’єднаних єдиною мережею, а також обґрунтовано її стратегічну роль у гарантуванні безперебійного енергопостачання та стійкості національної економіки. Визначено особливості інвестиційного процесу в сегменті електрогенерації, який має поетапний характер і зумовлений необхідністю інноваційно-технологічної модернізації, декарбонізації та інтеграції з європейським енергетичним ринком. Особливу увагу приділено підвищенню інвестиційної привабливості енергогенеруючих компаній через удосконалення корпоративного управління, фінансової стійкості. Обґрунтовано визначальну роль механізмів державного управління у формуванні сприятливого інвестиційного середовища, зокрема шляхом удосконалення регуляторно-правової бази, лібералізації ринку електроенергії, стимулювання розвитку відновлюваної та розподіленої генерації, інтеграції до європейської енергосистеми, запровадження фінансових гарантій і страхових інструментів, розвитку державно-приватного партнерства та посилення вимог до енергетичної та кібербезпеки. Зроблено висновок, що попри значний потенціал галузі, інвестиційна привабливість електрогенерації України залишається обмеженою через високі воєнні, регуляторно-правові та фінансово-технологічні ризики. Доведено, що ключовою передумовою активізації інвестицій є послідовна державна політика, спрямована на зниження ризиків, розвиток гарантійних механізмів і реалізацію довгострокової стратегії енергетичної трансформації та відбудови країни.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КАДРОВИХ ПРОЦЕСІВ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

2026-06-16T09:09:06+03:00

Об’єктом дослідження є кадрові процеси у системі публічної служби України, що охоплюють планування потреби в персоналі, добір, призначення, адаптацію, оцінювання службової діяльності, професійний розвиток, службову кар’єру, мотивацію, відповідальність, забезпечення доброчесності та припинення служби. Проблема дослідження полягає у недостатній інтеграції нормативного регулювання кадрових процедур із практичними інструментами управління людським капіталом, компетентнісним підходом, цифровими сервісами, кадровим моніторингом і HR-аналітикою. Актуальність теми зумовлена потребою підвищення інституційної спроможності органів публічної влади в умовах воєнного стану, європейської інтеграції, цифрової трансформації, кадрового дефіциту та зростання суспільних очікувань щодо якості публічних послуг. Метою статті є обґрунтування організаційно-правового регулювання кадрових процесів як цілісної управлінсько-правової системи, здатної забезпечити професіоналізацію, доброчесність і результативність публічної служби. Методологічну основу становлять системний підхід, контент-аналіз нормативно-правових актів, структурно-функціональний аналіз кадрового циклу, порівняльне узагальнення наукових джерел та емпірична систематизація відкритих даних Національного агентства України з питань державної служби. У результаті уточнено зміст кадрових процесів, систематизовано їх нормативну основу, визначено проблемні зони кадрового регулювання: кадровий дефіцит, формалізацію оцінювання, слабку інтеграцію добору, адаптації, навчання і кар’єрного розвитку, обмежене використання даних та недостатнє вкорінення доброчесності в організаційну культуру. Запропоновано концептуальну модель, що поєднує нормативно-організаційну основу, компетентнісну модель посади, кадровий цикл, HR-аналітику, управлінські рішення і зворотний зв’язок. Одержані результати можуть бути використані службами управління персоналом для вдосконалення добору, адаптації, оцінювання, професійного навчання, кадрового резерву, моніторингу кадрових ризиків та оновлення HR-процедур.

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРАНТІЙ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР

2026-06-16T09:27:16+03:00

Стаття присвячена дослідженню теоретичних підходів до забезпечення гарантій конституційних прав людини і громадянина в умовах правового режиму воєнного стану з позиції публічного управління та адміністрування. Актуальність обраної теми зумовлена тим, що з 24 лютого 2022 року Україна перебуває в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації, що спричинило введення воєнного стану на всій території держави та суттєвий вплив на реалізацію конституційних прав і свобод громадян. На підставі аналізу останніх наукових досліджень і публікацій встановлено, що питання забезпечення конституційних гарантій в умовах воєнного стану розглядається переважно з позиції юридичної науки, тоді як публічно-управлінський аспект залишається недостатньо висвітленим. Мета статті полягає у систематизації теоретичних підходів до забезпечення гарантій конституційних прав людини і громадянина в умовах воєнного стану з акцентом на роль та механізми публічного управління у сфері забезпечення гарантій прав людини і громадянина. У процесі дослідження використано методи системного аналізу, порівняльно-правовий метод, метод узагальнення, метод документального аналізу та формально-логічний метод. У результаті дослідження виокремлено три основні теоретичні підходи: правозахисний (зосередження на непорушності абсолютних прав), безпековий (пріоритетність національної безпеки з допустимим обмеженням окремих прав) та балансовий (пропорційне поєднання безпекових інтересів та правозахисних гарантій). Встановлено, що найбільш ефективним в умовах публічного управління є саме балансовий підхід, який відповідає міжнародним стандартам, зокрема практиці Європейського суду з прав людини щодо застосування тесту пропорційності. Сформульовано висновки про необхідність вдосконалення механізмів публічного управління для забезпечення балансу між потребами національної безпеки та захистом конституційних прав громадян, а також визначено перспективи подальших досліджень у напрямку розробки практичних рекомендацій для органів публічної влади.

ПІВДЕННОАЗІЙСЬКИЙ ВЕКТОР ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ КИТАЮ: ІНСТРУМЕНТИ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ТА БОРОТЬБА ЗА РЕГІОНАЛЬНЕ ЛІДЕРСТВО

2026-06-16T09:32:26+03:00

Здійснено аналіз регіону Південної Азії (Афганістан, Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдіви, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка) в контексті забезпечення національної безпеки та досліджено, що інтереси окремих країн регіону можуть суперечити спільним інтересам регіону загалом у сфері безпеки. Відзначено ключові особливості регіону Південної Азії, зокрема індоцентричність (Індія посідає центральне місце як у географічному плані, так і з точки зору соціокультурної спадкоємності, імперської та колоніальної історії, а також економічної інфраструктури); асиметричність та ієрархічність структури влади; етнічна, культурна та мовна різноманітність регіонів в Індо-Тихоокеанському регіоні. Зазначено про виклики у сфері безпеки в Південній Азії, класифіковані за сімома категоріями: геополітика, неврегульовані територіальні конфлікти, відкриті кордони, тероризм і екстремізм, проблеми клімату та захисту довкілля, економічна безпека. Наголошено на ключових положеннях, дотримання яких сприятиме зміцненню безпеки в Південній Азії, зокрема дотримання принципів Статуту ООН; повага до суверенітету та територіальної цілісності інших країн; увага до питань безпеки, що є важливими для інших країн; орієнтація на економічну інтеграцію через розвиток, розбудову транспортних зв’язків та інтеграцію; пріоритетність реальних проблем населення: боротьба з бідністю, економічна безпека, продовольча, енергетична безпека, зміна клімату, професійна підготовка та освіта, технології, торгівля та інвестиції; діалог та дипломатія повинні бути найкращим способом вирішення спільних проблем; сприяння та зміцнення міжособистісних зв’язків. Зауважено про зростання впливу Китаю в досліджуваному регіоні, який трансформувався із суто економічного партнерства у стратегічне та військове домінування через провадження політики «м’якої сили», що поширюється далеко за межі Південноазіатського регіону та на Україну зокрема. Зазначено про стратегію «низки перлів», яку використовує Китай, що передбачає посилення та зміцнення впливу на країни, територіально розташовані на шляху постачання нафти в Китай (де «перлина», це порт або морська база (Пакистан (Гвадар дає прямий вихід до Аравійського моря в обхід Південно-Східної Азії), Шрі-Ланка (Хамбантота), Бангладеш (Читтагонг), порти в М’янми). Акцентовано увагу, що в перспективі такі дії дають можливість Китаю використовувати цивільну інфраструктуру країн-партнерів у військових цілях.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ І КОНТРОЛЬНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

2026-06-16T09:36:48+03:00

У статті досліджується вплив на ефективність державного управління забезпеченням національної безпеки і оборони контрольних повноважень Президента України – питання, що набуває особливої актуальності в умовах відбиття Україною широкомасштабного російського вторгнення. Аналізується еволюція законодавчого закріплення контрольних повноважень Президента України. Аналізуються правові підвалини контрольних повноважень Президента України у сфері національної безпеки і оборони та правові форми їх реалізації. Визначається характер впливу останніх на ефективність державного управління забезпеченням національної безпеки і оборони. Виокремлюються маркери неефективності державного управління: структурно-функціональне дублювання; зайва ієрархічна надбудова, що породжує додаткові ланки перевірки об’єктів контролю; суперечливий характер нормативно-правових актів глави держави щодо утворення та функціонування суб’єктів контролю, підпорядкованих Президентові України. Аналізуються управлінські структури Ради національної безпеки і оборони України і Офісу Президента України як допоміжних органів, через яких реалізуються контрольні повноваження глави держави. Обґрунтовується теза про формування мережі фактично паралельного - вертикалі виконавчої влади - державного управління, що складається з допоміжних органів при Президентові України і може виступати фактором інституційного дисбалансу державної влади та негативного впливу на ефективність державного управління забезпеченням національної безпеки і оборони. Пропонується вирішення виявлених проблем шляхом внесення змін до відповідних законів України задля усунення правових прогалин, що призводять до неповної урегульованості нормотворчої діяльності глави держави як правової форми реалізації його, у тому числі контрольних, повноважень.

ЦИФРОВІ ТРЕНДИ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ НА ПРИКЛАДІ СФЕРИ ВИЩОЇ ОСВІТИ: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

2026-06-16T09:49:37+03:00

Питання розвитку критичного мислення студентів завжди залишаються актуальними для системи вищої освіти. Цифрова трансформація освітнього процесу – це глобальний тренд, який кардинально змінює способи навчання та пізнання. Сучасне цифрове освітнє середовище характеризується експоненційним зростанням обсягів доступної інформації, що створює нові виклики для розвитку аналітичних навичок студентів. Інформаційне перенасичення стає серйозною перешкодою для ефективного навчання та формування критичного мислення. У зв’язку зі зростаючим впливом цифрових технологій на освітні процеси більшість навчальних закладів світу переосмислюють підходи до розвитку когнітивних компетентностей студентів. Вивчаючи практики сучасної вищої освіти, можна відзначити, що університети більшості країн світу, розуміючи зростаючу важливість цифрової грамотності, поступово інтегрують нові технологічні рішення в освітній процес. Однак питання ефективного розвитку критичного мислення в умовах інформаційного перенасичення залишається недостатньо дослідженим. У статті проаналізовано процес розвитку критичного мислення студентів в умовах цифрового освітнього середовища. Актуальність дослідження визначається особливою роллю критичного мислення в житті сучасного суспільства, орієнтованого на принципи та цінності інформаційної епохи. Від ефективності формування аналітичних навичок значною мірою залежить якість підготовки майбутніх фахівців та їхня готовність до викликів цифрового суспільства. Наразі у світовій практиці не існує єдиної успішної та перевіреної системи розвитку критичного мислення в умовах інформаційного перенасичення цифрового освітнього середовища. Метою статті є дослідження взаємозв’язку між критичним мисленням, цифровою грамотністю та інформаційним перенасиченням у студентів вищих навчальних закладів та розробка рекомендацій щодо оптимізації освітнього процесу в умовах цифрової трансформації.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗБУДОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ СТІЙКОСТІ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО АДАПТАЦІЇ В УКРАЇНІ

2026-06-16T09:54:46+03:00

Формування цілісної національної системи стійкості потребує глибокого аналізу глобальних трендів та апробованих світових стратегій, що продемонстрували свою життєздатність у кризових ситуаціях. Наукова проблема включає потребу проаналізувати специфіку зарубіжних практик та підходів до управління ризиками: від моделей, орієнтованих на централізований державний контроль, до системи, що базується на широкому залученні громадянського суспільства та приватного сектору. Дослідження цього широкого спектру досвіду дозволяє виділити універсальні принципи готовності та адаптивності, які можуть стати основою для національної модернізації. Ключовим завданням при цьому є не просто копіювання іноземних інституційних структур, а критичне осмислення механізмів їхнього функціонування з метою подальшої адаптації найбільш ефективних інструментів до правових, соціальних та безпекових реалій України. Мета статті полягає в обґрунтуванні можливостей застосування кращих зарубіжних практик розбудови системи національної стійкості в умовах воєнного стану в Україні. Проведено аналіз стратегічних засад розбудови національної стійкості зарубіжних країн (Велика Британія Естонія, Ізраїль, Канада, Нідерланди, США, Фінляндія, Швеція) та провідних міжнародних організацій (ЄС, НАТО), що дозволило ідентифікувати ключові особливості їх функціонування та виокремити найбільш ефективні інструменти для адаптації у вітчизняну практику. на динамічні виклики глобального середовища. Доведено, що на особливу увагу для впровадження в Україні заслуговують: досвід державно-громадського партнерства у сфері забезпечення національної стійкості, підготовки мобілізаційного резерву, формування культури тотальної стійкості, де кожен громадянин є підготовленим учасником системи безпеки, а цифрові платформи слугують інструментом їхньої негайної координації та ін.

ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ЯК МЕХАНІЗМ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

2026-06-16T10:00:59+03:00

У представленій статті здійснюється комплексний теоретико-прикладний аналіз інституту публічних закупівель, який концептуально розглядається не лише як базовий транзакційний механізм задоволення матеріально-технічних потреб держави, але й як багатовекторний стратегічний інструмент державного управління, здатний формувати архітектуру економічних відносин та виступати потужним дайвером структурних трансформацій. Досліджується системний вплив прозорих закупівельних процедур на практичне досягнення пріоритетних глобальних цілей сталого розвитку, включаючи підвищення соціальної відповідальності та посилення екологічної безпеки. Науковий акцент робиться на фундаментальному значенні абсолютної відкритості та добросовісної ринкової конкуренції для гарантованого забезпечення максимальної раціональності та експлуатаційної ефективності використання наявних бюджетних коштів, що безпосередньо корелює з рівнем суспільної довіри до ключових державних інституцій. У роботі ґрунтовно аналізується безпрецедентна трансформаційна роль новітніх цифрових технологій, зокрема практичне функціонування вітчизняної електронної системи Prozorro, Обґрунтовується критична необхідність застосування виключно інтегрованого підходу до управління складною сферою публічних закупівель, а також максимально активне залучення інститутів громадянського суспільства до здійснення незалежного моніторингу, що в сукупності формує надійний інституційний фундамент для гарантованого забезпечення національної економічної безпеки.