Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТА ПОСТКОНФЛІКТНОГО ВІДНОВЛЕННЯ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ

І.М. Беженар — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Об’єктом дослідження є сільські території України в умовах постконфліктного відновлення та переходу до сталого розвитку на інноваційній основі. Проблема полягає у відсутності моделі, що поєднує сталий розвиток сільських територій з їх постконфліктним відновленням: на основі довоєнної динаміки населення, зайнятості й оплати праці та оцінок воєнних втрат доведено, що таке відновлення не може розглядатися як повернення до вихідної точки. Суть результатів полягає у побудові інтегральної моделі забезпечення сталого розвитку і постконфліктного відновлення, дефініцію яких уточнено ознакою резильєнтності. Систематизовано міжнародний досвід постконфліктного відновлення аграрних економік, визначено сфери ризику та обґрунтовано диференціацію політики відновлення за чотирма типами територій. Запропоновано модель інноваційного реагування (цифровий, кооперативно-інституційний, еколого-циркулярний, підприємницько-крафтовий контури), доповнену компонентою інтелектуального капіталу території на основі аналізу регіональної диспропорції фінансування науки й патентної активності. Ці результати дозволили вирішити проблему завдяки диференційованому підходу до типів територій, обґрунтуванню підприємницько-крафтового контуру як низькопорогового каналу відновлення зайнятості та інституційному механізму реалізації моделі через принцип «четверної спіралі», підхід LEADER/CLLD і поетапне впровадження змішаного фінансування. Результати пояснюються виявленим відставанням інноваційної активності аграрного сектору України від ЄС та підтверджуються верифікованими інструментами підтримки малих виробників (ARISE, гарантійний фонд, «5-7-9%»). На практиці модель, типологія територій та індекс спроможності сільської території (I_СТ) можуть використовуватися органами влади й місцевого самоврядування для розроблення диференційованих стратегій відновлення відповідно до типу території.

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ФАРМАЦЕВТИЧНОГО БІЗНЕСУ УКРАЇНИ: ЕКОНОМІЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЕКОСИСТЕМНІ ЧИННИКИ

О.І. Дацій, К.А. Андрющенко — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Об’єктом дослідження є економічні процеси інноваційного розвитку фармацевтичного бізнесу України в умовах зміни ринкової місткості, структури попиту та посилення міжорганізаційної взаємодії. Проблема полягає у суперечності між номінальним зростанням аптечного ринку та скороченням фізичних обсягів реалізації лікарських засобів, що обмежує можливість трактувати збільшення виручки як достатню ознаку інноваційно зумовленого розвитку. На основі перевірюваних даних PharmXplorer компанії Proxima Research встановлено, що у 2021–2025 рр. обсяг роздрібного продажу лікарських засобів зріс із 110,56 до 171,74 млрд грн, або на 55,3 %, тоді як кількість реалізованих упаковок скоротилася з 1067,7 до 804,4 млн, або на 24,7 %, а середня вартість упаковки збільшилася на 106,2 %. Для середньострокового прогнозу застосовано демпфовану трендову модель експоненційного згладжування Еверетта Гарднера та Еда Маккензі. Базовий прогноз передбачає збільшення ринку до 221,9 млрд грн у 2030 р. із поступовим уповільненням річного темпу приросту до 2,8 %. Запропоновано трактувати екосистемну взаємодію фармацевтичних компаній, наукових установ, технологічних постачальників, інвесторів, регуляторів і системи охорони здоров’я як економічний механізм скорочення трансакційних витрат, розподілу ризику та прискорення комерціалізації інновацій. Практичне використання результатів можливе під час формування інноваційних портфелів, планування досліджень і розробок, партнерств та інвестиційних рішень фармацевтичних підприємств. Запропонований підхід дає змогу відокремити цінове розширення ринку від інноваційно зумовленого зростання та використовувати прогноз як базову траєкторію для сценарного планування.

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ МОНІТОРИНГУ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНА В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Л.Г. Квасній, Ю.О. Шульжик, О.М. Громико, К.О. Балабан — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Актуальність теми зумовлена необхідністю підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності України в умовах поглиблення інтеграції до Європейського Союзу та посилення глобальної конкуренції. Водночас формування дієвого механізму моніторингу її результативності є ключовою передумовою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень і адаптації національної економіки до європейських стандартів. Об’єктом дослідження є процеси формування та функціонування механізму моніторингу ефективності зовнішньоекономічної діяльності України в умовах євроінтеграційних трансформацій. Проблема, що вирішувалася у статті, полягає у відсутності цілісного інституційного підходу до оцінювання результативності зовнішньоекономічної діяльності держави, що ускладнює адаптацію національної економічної політики до стандартів Європейського Союзу. Суть отриманих результатів полягає в обґрунтуванні інституційних засад формування механізму моніторингу ефективності зовнішньоекономічної діяльності, визначенні його принципів, а також розробленні системи індикаторів оцінювання, що охоплює показники зовнішньої торгівлі, інвестиційної активності, конкурентоспроможності експорту та рівня інтеграції до європейського економічного простору. Отримані результати дозволили вирішити зазначену проблему завдяки їх комплексності, системності та орієнтації на інституційну узгодженість між державними органами, нормативно-правовим забезпеченням і інформаційно-аналітичною інфраструктурою. Важливою відмінністю запропонованого підходу є поєднання стратегічної спрямованості з практичними інструментами моніторингу. Ці результати пояснюються необхідністю реагування на сучасні виклики глобалізації, трансформації міжнародних економічних відносин та посилення інтеграційних процесів у напрямі Європейського Союзу. Практичне використання результатів можливе за умов удосконалення інституційного середовища, впровадження сучасних цифрових інформаційно-аналітичних систем та забезпечення координації між суб’єктами державного управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

РОЗВИТОК ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ ЯК МОЖЛИВІСТЬ ДЛЯ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК-КЕРІВНИКІВ НА ЗАСАДАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

М.Й. Малік, С.А. Кравченко, О.М. Могильний — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Розвиток фермерських господарств як можливість для самореалізації жінок-керівників в умовах воєнного стану є невід’ємною складовою організаційно-економічного механізму стимулювання євроінтеграційного розвитку підприємницької діяльності на селі. Мета статті полягає в обґрунтуванні особливостей розвитку фермерських господарств, очолюваних жінками, на засадах євроінтеграції в умовах воєнного стану. Використано аналітико-статтистичний, графічний, соціологічний, систематизації й групування, абстрактно-логічний, системно-функціональний, екосистемний підхід та ін. Обгрунтовано, що підприємці Чернігівської і Сумської областей завершили 2025 рік із позитивним приростом виробництва завдяки значної ролі фермерських господарств і особистих селянських господарств, очолюваних жінками. Виявлено, що для жінки бізнес це можливість поліпшити самореалізацію та самоповагу. З позиції жінок-керівників зменшення купівельної спроможності населеня є основною перешкодою ведення бізнесу. Розкрито основні показники та результати фінансового моніторингу діяльності фермерських господарств, які досліджувались у Дніпропетровській, Львівській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській областях, де головами є жінки. Визначені критерії соціально-економічної ефективності фермерства; розкриті характерні особливості розвитку фермерських господарств, очолюваних жінками, залежно від часу заснування, спеціалізації та розміру аграрних активів; висвітлело складові державної підтримки фермерських господарств та шляхи подальшого їх розвитку в умовах кризових ситуацій, викликаних воєнним станом. Результати можливо використати під час розроблення державної цільової програм розвитку сімейних фермерських господарств, очолюваних жінками, на засадах євроінтеграції в умовах війни та повоєнного відновлення тимчасово окупованих територій.

TRUST, CONSUMER RISK AND INSTITUTIONAL RELIABILITY IN E-COMMERCE DEVELOPMENT: EVIDENCE AND POLICY IMPLICATIONS FOR AZERBAIJAN

Nijat Ahmadli — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

The expansion of digital payments has lowered one practical barrier to electronic commerce in Azerbaijan, but access to payment technology does not by itself create durable online-market participation. This article examines how consumer trust, perceived risk and institutional reliability shape the conversion of digital infrastructure into repeated e-commerce use. It combines a structured review with descriptive analysis of official card-payment data for 2021-2023, an UNCTAD global benchmark, and publicly observable business-model examples from Azerbaijan. Domestic card-based e-commerce operations rose from 110.1 million in 2021 to 563.4 million in 2023, while transaction value increased from AZN 7.50 billion to AZN 39.17 billion. Over the same period, cashless POS-terminal payments, used only as a proxy for in-person card commerce, increased from 105.1 million operations and AZN 3.93 billion to 416.6 million operations and AZN 9.79 billion. E-commerce value therefore grew faster and reached approximately four times the POS value by 2023; however, the comparison excludes cash and cannot represent total traditional trade. Across 43 economies covered by UNCTAD, business e-commerce sales increased from approximately US$21 trillion in 2020 to almost US$27 trillion in 2022. The Bravo and Birmarket examples illustrate how omnichannel stores, marketplaces, delivery, pickup and returns shift risk from physical inspection toward seller verification, fulfilment, data protection and redress. The results support a three-level framework linking consumer confidence, merchant capability and institutional safeguards. For Azerbaijan, payment modernization should be complemented by predictable dispute resolution, merchant verification, cybersecurity, reliable logistics and competition rules. The evidence describes market development and risk mechanisms; it does not identify causal effects or firm-level financial performance.

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ФІНАНСОВОГО РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТУ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Т.М. Радь, В.С. Дяченко, Н.П. Дяченко, О.О. Лапко, Р.Р. Калин — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Здійснено комплексне дослідження теоретико-методологічних засад та поетапної організації наукових досліджень фінансового ризик-менеджменту у сфері інтелектуальної власності. Розкрито діалектичну суперечність між детермінованістю математичного апарату та імперативом оперативності прийняття стратегічних управлінських рішень. Доведено, що ускладнення стохастичних моделей створює часовий лаг, а класична методологія, базована на нормальному розподілі, є неадекватною для оцінки атипових подій з катастрофічними наслідками. Висвітлено системні виклики та модельні ризики, пов'язані з алгоритмічною непрозорістю інструментів штучного інтелекту (Machine Learning, Big Data), упередженістю вхідних даних і загрозами кібербезпеці. Обґрунтовано необхідність відмови від уніфікованого підходу на користь авторської систематизації фінансових ризиків та інструментарію їх аналізу за категоріями об'єктів інтелектуальної власності (патенти, торговельні марки, авторські права, ноу-хау). Визначено, що ефективність управління нематеріальними активами досягається шляхом синтезу квантифікаційних моделей (Value-at-Risk, Expected Shortfall, метод реальних опціонів, Relief from Royalty), системи стрес-тестування та обов'язкового ретроспективного апробування (backtesting). Сформований методологічний фреймворк мінімізує інформаційну асиметрію та забезпечує адаптивну стійкість суб'єктів господарювання в умовах цифровізації та ринкової волатильності.

МОДЕЛЮВАННЯ БАГАТОКРИТЕРІАЛЬНОГО ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ ТА РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

О.О. Соломенний — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

У статті досліджено проблему формування науково обґрунтованого підходу до комплексного оцінювання стану та розвитку інтелектуально-інноваційних технологій в умовах цифрової трансформації економіки. Зростання ролі інтелектуального капіталу, цифровізації виробничих процесів, розвитку штучного інтелекту, автоматизації прийняття управлінських рішень та інноваційної діяльності підприємств зумовлює необхідність удосконалення методичних підходів до оцінювання рівня розвитку інтелектуально-інноваційних технологій. Існуючі методики переважно базуються на використанні окремих показників або інтегральних індексів, що не забезпечують одночасного врахування різнорідних економічних, технологічних, наукових та організаційних характеристик. Метою дослідження є розроблення моделі багатокритеріального оцінювання стану та розвитку інтелектуально-інноваційних технологій, яка забезпечує комплексний аналіз досліджуваних об'єктів шляхом поєднання системи показників, рейтингового оцінювання та класифікаційного аналізу. Запропонований підхід базується на використанні методів багатокритеріального аналізу, нормалізації показників, визначення вагових коефіцієнтів, інтегрального оцінювання та подальшої класифікації об'єктів за рівнем розвитку. Наукова новизна роботи полягає у поєднанні рейтингової та класифікаційної моделей в єдину систему комплексного оцінювання інтелектуально-інноваційних технологій. Це дозволяє не лише визначати інтегральний рівень розвитку досліджуваних об'єктів, але й здійснювати їх групування за якісними рівнями розвитку, що підвищує аналітичні можливості оцінювання. Практична цінність отриманих результатів полягає у можливості використання запропонованої моделі органами державного управління, науковими установами, закладами вищої освіти та підприємствами для оцінювання ефективності розвитку інтелектуально-інноваційних технологій, формування інноваційної політики та прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ У 2025 РОЦІ: ІНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ТА СЕКТОРАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ

І.І. Танцюра — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний науковий аналіз трансформації оборонно-промислового комплексу України у 2025 році в умовах воєнної економіки та тривалої високої інтенсивності безпекових викликів. Досліджено еволюцію державної політики у сфері розвитку ОПК від ситуативного та реактивного управління до формування системного інституційного середовища. Особливу увагу приділено аналізу інституційно-правових змін, зокрема впровадженню спеціального правового режиму «Defence City», податкових і митних стимулів. У роботі досліджено трансформацію фінансової архітектури оборонно-промислового комплексу, яка у 2025 році набула ознак гібридної моделі, що поєднує пряме державне фінансування, інструменти пільгового кредитування та механізми міжнародної кооперації. Визначено, що запровадження інноваційних моделей фінансування, зокрема «данської моделі», забезпечило не лише залучення значних обсягів зовнішніх ресурсів, але й сприяло підвищенню ефективності використання фінансових коштів, скороченню логістичних витрат та стимулюванню розвитку внутрішнього виробництва озброєння. Проведено секторальний аналіз розвитку ключових сегментів оборонної промисловості України, зокрема безпілотних систем, ракетного озброєння та виробництва боєприпасів. Встановлено, що технологічна трансформація галузі має нерівномірний характер і супроводжується концентрацією ресурсів на розвитку асиметричних засобів ураження. Обґрунтовано, що активне впровадження інновацій, зокрема технологій штучного інтелекту у безпілотних системах, а також розвиток ракетних програм і локалізація виробництва боєприпасів, забезпечують зростання оборонної спроможності держави та формування її технологічної автономії. Доведено, що інституційні, фінансові та організаційні трансформації оборонно-промислового комплексу України у 2025 році сприяли підвищенню виробничої ефективності, зміцненню інноваційного потенціалу та формуванню нової моделі функціонування галузі. Визначено, що подальший розвиток ОПК потребує поглиблення міжнародної кооперації, розширення виробництва критичних компонентів, зміцнення інфраструктурної та енергетичної стійкості підприємств.

ДОМІНУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА: ДЕРЖАВНІ БАНКИ ЯК КАНАЛ КОНЦЕНТРАЦІЇ СУВЕРЕННОГО РИЗИКУ В УКРАЇНІ

Н.І. Тімко — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

Об’єктом дослідження є банківська система України в умовах воєнного стану, зокрема діяльність державних банків як ключового сегмента фінансового сектору. У роботі розглянуто проблему зростання частки державного боргу в активах банків та пов’язаної з цим трансформації фінансового посередництва. Метою дослідження є аналіз впливу домінування державних банків на структуру активів банківської системи та обґрунтування напрямів зниження концентрації ризиків. У процесі дослідження встановлено, що державні банки відіграють провідну роль у фінансуванні державного бюджету через активне інвестування в облігації внутрішньої державної позики. Частка цих інструментів у їхніх активах суттєво зросла, що свідчить про переорієнтацію банківської діяльності від кредитування до обслуговування державного боргу. Доведено, що така тенденція супроводжується ефектом витіснення кредитування реального сектору та формує підвищену залежність банківської системи від фіскального стану держави. Отримані результати пояснюються впливом регуляторних стимулів, підвищеного рівня економічної невизначеності та необхідністю забезпечення макрофінансової стабільності в умовах війни. На відміну від існуючих підходів, у дослідженні акцентовано увагу на визначальній ролі державних банків у формуванні сучасної моделі функціонування банківської системи. Практичне значення результатів полягає у визначенні стратегічних напрямів зниження концентрації суверенного ризику, зокрема через диверсифікацію активів, стимулювання кредитування реального сектору та поступове зменшення частки держави у банківському секторі. Результати можуть бути використані при формуванні державної фінансової політики в умовах післявоєнного відновлення.

ГІБРИДНІ МОДЕЛІ ОПТИМІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ТА ЕНТРОПІЇ

Ю.О. Чалюк, Ю.А. Перегуда — Wed, 28 Oct 2026 00:00:00 +0200

У статті обґрунтовано методичні засади оптимізації інвестиційного портфеля підприємства на основі гібридних підходів у контексті цифрової трансформації фінансового менеджменту. Показано, що корпоративний портфель не може оцінюватися лише за співвідношенням очікуваної дохідності й ризику, оскільки має враховувати ліквідність, календар платежів, валютну структуру зобов’язань, строковість інструментів, операційну платоспроможність і внутрішні ліміти ризику. Методологічну основу дослідження становлять систематизація підходів до портфельної оптимізації, порівняльний аналіз моделей середньої дохідності та дисперсії, Black–Litterman, CVaR, робастної оптимізації й підходів із прогнозними модулями штучного інтелекту, структурно-функціональне моделювання та сценарний розрахунок. На відкритих даних НБУ і Міністерства фінансів України показано режимну неоднорідність фінансового середовища у 2020–2026 рр. Запропоновано архітектуру оптимізації портфеля підприємства, яка поєднує блоки даних, прогнозу, оцінки ризику, оптимізації, корпоративних обмежень і контролю моделі. Сценарна ілюстрація для консервативного, збалансованого й адаптивного портфелів засвідчила, що приріст очікуваної дохідності супроводжується непропорційним зростанням ризику, тому придатність портфеля має визначатися через операційну платоспроможність, валютну відповідність і доступність коштів.