Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління

ОКРЕСЛЕННЯ КОЛА ПОТЕНЦІЙНИХ УЧАСНИКІВ МИРОВОЇ УГОДИ: ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ РАКУРС

2024-11-01T16:02:39+02:00

Анотація. Незважаючи на перспективність мирного вирішення правових спорів та чільне місце інституту мирової угоди в цивільному судочинстві, все ж він не позбавлений слабких місць, зокрема, існує ряд проблем, що стосуються окреслення кола учасників цивільного процесу, котрі мають можливість звернутися до укладення мирової угоди, які не мають однозначного вирішення в літературі, а іноді й чіткої законодавчої позиції. Тому в даній науковій статті на підставі аналізу норм чинного законодавства та поглядів науковців-правників окреслено коло учасників цивільного судочинства, які наділені правом укладати мирову угоду, критично проаналізовано зарубіжний досвід щодо його можливості та доцільності затосування у національній правовій системі, а також сформульвано власні висновки та пропозиції щодо удосконалення нормативного регулювання суб’єктного складу мирової угоди. В публікації проаналізована здатність третіх осіб укладати мирову угоду і обґрунтовано, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть укладати мирову угоду в межах поданого ними позову в зв’язку з тим, що вони були безпосередніми учасниками спірних правовідносин, котрі розглядаються судом, а також висловлено позицію, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору теж не повинні бути позбавлені такої можливості, оскільки, укладеною мировою угодою можуть зачіпатись їх права та інтереси, а безпосередня участь в ній надасть їм здатність передбачити такі варіанти, за яких їх права не будуть порушені і максимально захищатимуться їхні інтереси. В ключі закріплення такої можливості чинне цивільне процесуальне законодавство потребує редагування. Досліджено правові нюанси укладення мирової угоди через представників, і обґрунтовано вдалість чинної у вітчизняному цивільному процесуальному законодавстві презумпції користування представником всіма правами особи, яку він представляє, з подальшими обмеженнями відповідного права, шляхом здійснення застережень у довіреності. Розширено коло учасників укладення мирової угоди включенням до нього стягувача та боржника – сторін виконавчого провадження, це обґрунтовано визнанням виконавчого провадження в якості завершальної стадії цивільного судочинства, що підтверджено і законодавчими нормами, і практикою Європейського Суду з прав людини та доведенням ефективності конструкції мирової угоди на етапі виконання рішення, ухваленого судом.

СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА У ЗВ’ЯЗКУ З ПРОЦЕСАМИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2024-11-01T16:18:24+02:00

Анотація. У науковій статті встановлено, що на сьогодні міжнародне право та національне право України досить тісно взаємодіють. Це викликане явищем, яке отримало назву «глобалізація». Зазначений процес найбільш активно розвивається в Європі, адже країни Європейського Союзу в переважній більшості мають вже досить уподібнені правові норми, а країни, які бажають вступити до Європейського Союзу повинні вносити до свого національного права ряд норм, які носять назву «acquis communautaire». Як свідчать дослідження глобалізаційні процеси певною мірою встановлюють однакові правові норми для всіх країн. Проте у кожній країні залишаються правові норми, які регламентують правовідносини у сферах культури, мови, сімї, місцевого самоврядування та ряду інших, які не можуть бути уніфіковані, адже в такому випадку держава втрачає свою ідентичність. Разом з тим правові норми, які регулюють відносин у сфері виробництва продукції, торгівлі, руху капіталу та товарів стають загальними, що полегшує зазначені процеси і спрощує рух капіталу та товарів. Обґрунтовано, що в Україні на сьогодні вже імплементовано цілий ряд правових норм Європейського Союзу, адже метою нашої держави є приєднання до Європейського Союзу. Разом з тим в Україні на сьогодні немає чіткої позиції стосовно поділу правових норм на ті які мають залишитися в системі національного регулювання, а які можуть бути уніфіковані з правовими нормами Європейського Союзу. Зроблено висновок, що в цілому глобалізаційні процеси є позитивним явищем, адже завдяки уніфікації правових норм, які регламентують виробництво промислової продукції, торгівлю, застосування нових форм і методів у промисловості та сільському господарстві буде зростати кількість продукці , а також її якість та знижуватимуться ціни. Разом з тим Україні необхідно чітко визначити свої національні пріоритети, визначити систему правових норм, які підкреслюватимуть нашу ідентичність та культуру.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ МІЖ ПРАВОВОЮ ОСВІТОЮ ТА ФОРМУВАННЯМ ПРАВОСВІДОМОСТІ ГРОМАДЯН В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

2024-11-01T16:31:19+02:00

Анотація. У статті розкривається взаємозвʼязок правової освіти та правовосвідомості, а також визначаються особливості такого взаємозвʼязку в умовах сучасного суспільства. Причому під сучасним етапом розуміється період формування правової системи незалежної України. Дослідження поєднує три етапи, кожен з яких присвячений окремому компоненту дослідження. Так, на першому етапі розглядаються підходи до формування державної політики та правового регулювання в сфері правової освіти. Надаються визначення правової освіти на визначаються її рівні. Другий етап дослідження сконцентрований на понятті правосвідомості. На третьому етапі визначається, яким чином правова освіта впливає на розвиток правосвідомості. Відмічається, що формування правової системи є мобільним явищем і відповідно реагує на внутрішньополітичні та зовнішньополітичні зміни, наводяться приклади деяких істотних змін, що вплинули на зміст правової освіти та правосвідомість громадян.

КЛАСИФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ У ПРАКТИЦІ МІЖНАРОДНИХ СУДОВИХ УСТАНОВ

2024-11-01T16:36:48+02:00

Анотація. У статті розкрито проблемні питання класифікації міжнародних збройних конфліктів у практиці міжнародних судових установ. Окрема увага приділяється нормативним засадам класифікації збройних конфліктів, що встановлені міжнародним правом. Висвітлено основні юридичні критерії для визначення наявності міжнародного збройного конфлікту та його відмінності від інших конфліктів. Дослідження також включає огляд міжнародних судових установ, таких як Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд ООН та інші трибунали, юрисдикція яких поширюється на розгляд справ про міжнародні злочини, зокрема воєнні злочини та злочини проти людяності. Встановлено, що кожна з цих установ має свої особливості та підходи до класифікації збройних конфліктів, що може впливати на їхню правозастосовну практику. З’ясовує відмінності у підходах трибуналів та міжнародних судів до класифікації збройних конфліктів, аналізуючи конкретні випадки та прецеденти. Виявлено, що такі відмінності можуть призводити до різних юридичних наслідків, впливаючи на ефективність міжнародного правосуддя та забезпечення справедливості для постраждалих сторін. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що класифікація збройних конфліктів залишається складним та багатоаспектним питанням, яке потребує подальших досліджень для вдосконалення міжнародної правової системи.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗБУДОВИ ЕЛЕКТРОННОГО ВРЯДУВАННЯ

2024-11-01T16:47:06+02:00

Анотація. У статті визначені основні переваги надання електронних державних послуг: запобігання та протидія корупції шляхом відкритого доступу до електронних декларацій публічних управлінців усіх рівнів, доступ до державних органів осіб з особливими потребами, які мають фізичні обмеження у пересуванні та знаходженні у чергах, можливість дистанційного навчання публічних управлінців. Основними недоліками надання електронних державних послуг є нерівний доступ громадян до електронних державних послуг не лише через відсутність комп’ютера або смартфона, але і швидкісного інтернету або інтернету взагалі, ризики вчинення кіберзлочинів та атак на державні сервери тощо. Виокремлено перспективи імплементації світового прогресивного досвіду надання електронних державних послуг, що надали підстави для виокремлення таких рекомендацій, першочергово важливих, зокрема у процесі впровадження проєкту «Цифрова держава» в Україні: адаптувати нормативні акти для реалізації Законів України «Про електронні довірчі послуги» та «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України»; закласти основи нормативного і технологічного регулювання для сфери електронної ідентифікації та створити умови легалізації нових технологій; переглянути і погодити списки і зміст електронних довірчих послуг; законодавчо чітко визначити необхідність електронного цифрового підпису як складової електронного документа при реалізації підходу «електронного врядування» та електронної демократії; підтримати постачальників електронних довірчих послуг державної форми власності незалежно від ринкових коливань і тенденцій; розробити узгоджений з європейськими партнерами та всіма зацікавленими сторонами новий план реалізації Стратегії кібербезпеки України. Узагальнено міжнародний досвід у галузі цифрової трансформації та його застосування в Україні. Визначено, що міжнародний досвід у галузі цифрової трансформації (розробка інфраструктури для обробки та обміну даними, розширення спектру електронних послуг, забезпечення кібербезпеки, розвиток інтероперабельності між системами, партнерство з громадськістю та приватним сектором, навчання та розвиток персоналу, вимірювання та оцінку результатів для забезпечення успішної цифрової трансформації) є корисним для України. Передові країни вже показали, як цифрові інновації можуть покращити публічне управління та надання послуг громадянам. Адаптація цього досвіду для українського контексту вимагатиме системної роботи, але це відкриє нові можливості для розвитку транспарентності та ефективності державного управління в Україні, в тому числі в умовах надзвичайних обставин, посилення безпекових викликів та загроз.

ВПЛИВ ВОЄННОГО СТАНУ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН: ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

2024-11-01T16:54:58+02:00

Анотація. У статті розглянуто вплив воєнного стану на реалізацію основних прав і свобод громадян в Україні. Воєнний стан, як надзвичайний правовий режим, вводиться з метою захисту національної безпеки та територіальної цілісності держави. Запровадження цього режиму передбачає обмеження певних прав і свобод громадян, що потребує ретельного правового аналізу для забезпечення їх правомірності та обґрунтованості. Проаналізовано законодавчі акти України, зокрема Конституцію України, закони «Про правовий режим воєнного стану» та «Про оборону України», а також міжнародні правові норми, такі як Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. У статті визначено, які права і свободи громадян можуть бути тимчасово обмежені під час воєнного стану, серед яких право на вільне пересування, право на вільний вибір праці та право на участь в управлінні державними справами. Також розглянуто можливість втручання в особисте життя громадян під час дії воєнного стану, що включає контроль засобів зв’язку, перевірку речей та документів. Наголошено на тому, що конституційні права і свободи людини та громадянина, передбачені статтею 64 Конституції України, не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного стану. Це включає право на життя, право на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, а також права, пов’язані з рівністю громадян перед законом і захистом від дискримінації. Доведено, що для ефективного захисту прав і свобод громадян під час воєнного стану необхідно не лише закріплення відповідних норм у законодавстві, але й забезпечення діяльності органів, які здійснюють контроль за дотриманням цих норм. Зокрема, значну роль відіграє інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який контролює та гарантує захист прав і свобод громадян. Узагальнено, що в умовах війни для підтримання безпеки та функціонування держави деякі права можуть бути обмежені, проте ці обмеження повинні бути чітко регламентовані законом і не можуть порушувати основоположні права людини. Забезпечення балансу між національною безпекою та правами людини є ключовим завданням для держави під час дії воєнного стану. Таким чином, стаття підкреслює важливість комплексного підходу до захисту прав і свобод громадян в умовах надзвичайного правового режиму.

ПОСИЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ У СВІТЛІ ЗАРУБІЖНИХ МОДЕЛЕЙ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ

2024-11-04T08:02:09+02:00

Анотація. Третій рік повномасштабної збройної російської агресій проти України висвітлив або загострив низку проблем інституційного характеру у царині державного управління в сфері національної безпеки і оборони. Зокрема, це стосується і Президента України як інституційного суб’єкта, який згідно п.17 ч.1 ст.106 Конституції України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. З огляду на ці та інші повноваження основного суб’єкта державного управління в сфері національної безпеки і оборони, яким є глава держави, особливої гостроти набуває наріжна умова ефективності державного управління: наявність необхідної компетенції у суб’єкта управління. Аналіз зарубіжних моделей державного управління національною безпекою і обороною засвідчив, що запобігання дилентантизму і непрофесійності глави держави у цій сфері, які можуть призвести до катастрофічних наслідків для усієї країни, у низці країн забезпечується як на законодавчому рівні, так і усталеною практикою репутаційної культури. Виходячи з проведеного у статті аналізу, запропоновано доповнити ч.2 ст.103 Конституції України вимогою до кандидата на посаду Президента України про проходження військової служби або базової загальновійськової підготовки, виклавши ч.2 ст.103 у такій редакції: Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою, пройшов базову загальновійськову підготовку або військову службу в лавах Збройних Сил України або Збройних Сил країн-членів НАТО.

ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ОДОРОЛОГІЇ ТА ОЛЬФАКТОРНИХ ЗНАНЬ У ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

2024-11-04T08:13:55+02:00

Анотація. У статті розглядається роль та значення діяльності службових собак, які беруть участь у розшуку осіб, що здійснили втечу з місць позбавлення волі, або вчинили інше кримінальне правопорушення у місцях позбавлення волі. Розглянуто та оцінено позитивну діяльність службових собак під час розшуку речей та документів, а також під час огляду місць можливого укриття підозрюваних осіб та інших речових доказів. Крім того, було досліджено роль і значення судової одорології під час розслідування втечі з місць позбавлення волі та вчинення інших кримінальних правопорушень у межах виправної установи, а також погляди різних вчених, які стосуються питань у сфері використання службового собаки у досудовому розслідуванні кримінальних правопорушень або у сфері діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України. В залежності від напрямку підготовки службових собак, як правило, виділяють дві категорії: розшукові та спеціальні собаки. Розшукових службових собак спеціально готують до розшуку, виявлення та затримання правопорушників. А спеціальних службових собак тренують саме для пошуку заборонених предметів та засобів, зокрема в багажі, в транспортних засобах чи на тілі людини, там де візуально неможливо помітити схованку, обстеження житлових та виробничих приміщень виправної установи для забезпечення нормального функціонування режимної установи. Ці два напрями підготовки собак не перетинаються.

ВИЗНАЧЕННЯ ГЕНОЦИДУ В МІЖНАРОДНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ТА КРИМІНАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ

2024-11-04T08:31:25+02:00

Анотація. Злочин геноциду посягає на основну цінність держави – людину, зокрема її життя, здоров’я, дітонародження, передачу дітей в іншу групу з метою знищити, цілком чи частково певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу. В міжнародних документах надається визначення злочину та перелік дій, які відносять до злочину геноциду, проте виникає питання ефективності Конвенції на практиці, а саме притягнення до відповідальності винних у вчиненні геноциду, правового регулювання геноциду з метою збільшення ефективності притягнення до кримінальної відповідальності за вказаний злочин. Мета статті – проаналізувати визначення та правове регулювання злочину геноцид в міжнародному кримінальному праві та Кримінальному кодексі України. Збільшити ефективність міжнародних норм про кримінальну відповідальність за геноцид можна за умов впливу на правозастосування норм права про геноцид, вдосконалення міжнародного механізму притягнення до кримінальної відповідальності та кримінального законодавства з метою уникнення недоліків у кваліфікації геноциду. Проявляється геноцид у діяннях: позбавлення життя членів будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи, заподіяння тілесних ушкоджень чи психічного розладу, навмисне створення для групи таких умов життя, які націлені на повне чи часткове фізичне її знищення, запобігання дітородіння в середовищі такої групи, насильницька передача дітей із однієї групи в іншу. При порівнянні міжнародного права та Кримінального кодексу України можна дійти висновку про однакове розуміння змісту цього злочину. Виникає запитання відносно перспектив правового регулювання кримінальної відповідальності за вчинення геноциду, вдосконалення правового регулювання геноциду для ефективності застосування норм права на практиці, визначення механізму притягнення винних у вчиненні геноциду до кримінальної відповідальності.