Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЙОГО АДАПТАЦІЯ В УКРАЇНІ

Олег Романович Гончарук — 2024-07-02

У статті йдеться про європейський досвід формування ефективної моделі публічно-управлінської діяльності. Актуалізується необхідність дослідження засад трансформаційних процесів у системі публічного управління, а також розробки на основі компаративного аналізу практичних рекомендацій і наукових пропозицій щодо наукового забезпечення ефективності діяльності органів публічного управління в умовах децентралізації влади в Україні. Європейський досвід формування ефективної моделі публічно-управлінської діяльності розглядається як орієнтир для розробки комплексу заходів реформування системи публічного управління в Україні. Звертається увага на базові характеристики та ознаки, які притаманні європейським країнам. Встановлено, що зарубіжний досвід формування базових засад публічно-управлінської діяльності свідчить про спрямованість сучасних реформ публічного управління на оптимізацію саме публічно-управлінської діяльності, на створення таких умов функціонування органів публічної влади, які здатні реалізовувати модель ефективного раціонального управління. Ефективне управління – це підхід до управлінської діяльності, що забезпечує участь в управлінні, верховенство права, економне використання ресурсів, соціальну і економічну ефективність, результативність і відповідальність. Доведено, що впровадження досвіду окремих європейських країн щодо організації демократичного управління необхідно здійснювати з урахуванням національних особливостей державотворення та поступового входження України до єдиного європейського правового простору в контексті пріоритетного напряму державної політики – інтеграції до ЄС. Визначаються окремі особливості надання управлінських послуг в таких країнах, як Великобританія, Франція, ФРН та Італія. Проведений аналіз дає змогу дійти висновку про те, що при імплементації європейського досвіду варто враховувати особливості українського менталітету та правової культури, сучасні глобальні ризики та виклики.

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ

Дмитро Іванович Дзвінчук — 2024-07-02

У статті йдеться про людський капітал як основний чинник розвитку територіальних громад в Україні. Актуалізується необхідність дослідження людського капіталу у зв’язку із процесами децентралізації в Україні та становленням економіки знань. Людський капітал розглядається як фундаментальна основа трудового потенціалу територіальної громади. Людський капітал виступає фактором виробництва, що приносить дохід в результаті ефективного використання знань, навичок, досвіду, мобільності набутих в результаті здійснення інвестицій основними суб’єктами. Звертається увага на усвідомлення ключової ролі людини та її здібностей в отриманні економічних, соціальних та статусних ефектів, зміщення зайнятості у нематеріальну сферу виробництва, інтелектуалізацію управлінської діяльності. Доведено, що елементами впливу на соціально-економічний та культурний розвиток громади є спільна діяльність та партнерство органів місцевого управління, підприємницьких структур, населення території на підставі визначених принципів щодо їх взаємодії. Визначаються окремі організаційно-управлінські та психологічні труднощі, які заважають сталому розвитку територіальних громад. Акцентовано увагу на необхідності постійного навчання та підвищення кваліфікації управлінців, здобуття ними спеціальної управлінської освіти, розвитку лідерських якостей шляхом участі в різних науково-комунікативних заходах. Проведений аналіз дає змогу дійти висновку про те, що індивідуальний людський капітал лежить в основі людського капіталу суб’єкта господарювання та територіальної громади. Кожен житель громади є цінним інтелектуальним ресурсом і суб’єктом життєдіяльності громади та вносить свій вклад у сталий розвиток територіальної громади.

РОЛЬ ІННОВАЦІЙ У ВДОСКОНАЛЕННІ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ ДЛЯ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ: АНАЛІЗ НАУКОВОЇ РОЗРОБЛЕНОСТІ ТА ІНОЗЕМНОГО ДОСВІДУ

Олена Василівна Іванова — 2024-07-02

Наукова стаття присвячена вивченню актуальної проблеми в сучасній педагогіці та фізичній культурі – ролі інновацій у вдосконаленні механізмів державного управління в області фізичної активності для молодших школярів. Відзначено, що роль інновацій у вдосконаленні механізмів державного управління стає ключовою, особливо в контексті навчання учнів молодшого шкільного віку. Аналіз сучасного стану фізичного розвитку учнів молодшого шкільного віку вказує на необхідність перегляду та удосконалення механізмів державного управління в цій сфері. Зокрема, в контексті стрімкого технологічного прогресу та змін в соціокультурному середовищі, використання інновацій може стати ключовим чинником покращення результатів фізичного виховання. Саме тому проблема використання інновацій у державному управлінні в сфері фізичної культури та спорту для учнів молодшого шкільного віку стає об’єктом наукового дослідження. Автор статті здійснив ретельний аналіз існуючих наукових розробок та публікацій, що стосуються застосування інновацій у системі державного управління у сфері фізичної культури та спорту для молодших школярів. Розглянуті важливі аспекти, такі як: управлінські стратегії та міжнародний досвід. Основною метою статті є визначення ролі інновацій у вдосконаленні механізмів державного управління у сфері фізичної культури і спорту для учнів молодшого шкільного віку в контексті українського та міжнародного досвіду. На основі проведеного аналізу автор сформував висновки про те, що впровадження інновацій у механізми державного управління у сфері фізичної культури та спорту для учнів молодшого шкільного віку є необхідним етапом для досягнення оптимальних результатів. Відзначено необхідність постійного оновлення методологічних підходів та стратегій управління. У країнах з розвинутою системою фізичного виховання для молодших школярів активно використовують інноваційні технології для досягнення більш високих результатів у розвитку фізичних навичок та загальної фізичної активності. Також важливою є взаємодія між науковими дослідженнями та практичною реалізацією інноваційних підходів у закладах освіти. Також визначив можливості подальших досліджень та розвитку цієї теми в майбутньому.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ: ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ СТАНДАРТІВ ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАВОСУДДЯ

Ігор Васильович Розовик — 2024-07-02

Ця стаття присвячена темі трансформації судово-медичної експертизи в Україні з метою впровадження нових стандартів та підвищення ефективності правосуддя. Автор розглядає ключові аспекти реформи, зосереджуючись на важливості стандартизації процесів експертизи та її впливу на справедливість та об’єктивність судових вирішень. Зазначено, як нові стандарти можуть покращити якість експертних висновків і сприяти взаємодії з системою правосуддя. Висвітлюються практичні аспекти впровадження реформи та можливі перспективи розвитку судово-медичної експертизи в Україні. Автор також розглядає вплив трансформації судово-медичної експертизи на ефективність правосуддя та довіру до судової системи. Досліджено ключові аспекти інновацій, включаючи використання новітніх технологій та міжнародний досвід упровадження сучасних стандартів. Підкреслено, що важливим джерелом для фахівців судово-медичної сфери, є законодавці та дослідники, які цікавляться покращенням якості та об’єктивності судових рішень через реформу судово-медичної експертизи. Визначено, як нові стандарти можуть сприяти покращенню якості експертних висновків і сприяти взаємодії з системою правосуддя. Детально розглядаються практичні аспекти впровадження реформи та можливі перспективи розвитку судово-медичної експертизи в Україні. Розглядено вплив трансформації судово-медичної експертизи на ефективність правосуддя та довіру до судової системи. В статті досліджуються ключові аспекти інновацій, зокрема використання новітніх технологій та міжнародного досвіду упровадження сучасних стандартів. Важливим аспектом є також підкреслення, що фахівці судово-медичної сфери, законодавці та дослідники є ключовими учасниками у процесі реформи, які мають інтерес до покращення якості та об’єктивності судових рішень через вдосконалення системи судово-медичної експертизи. Досліджено конкретні заходи, спрямовані на стандартизацію судово-медичної експертизи, такі як розробка однозначних протоколів та критеріїв проведення експертизи. Автор висвітлює, як ці стандарти можуть допомогти уникнути суб’єктивності та різниці в підходах, що часто виникають у процесі експертизи. Підкреслено, що впровадження нових технологій, таких як сучасні методи обробки медичних даних чи використання передових інструментів для образної діагностики, може значно покращити точність та об’єктивність експертних висновків. Досліджено інновації не лише в технічному плані, а й у взаємодії експертів з іншими суб’єктами правосуддя. Автор обговорює можливості залучення експертів на різних етапах судового процесу, а також розглядає важливість їхньої ефективної комунікації з судовими органами та сторонами справи. У статті також наголошується на важливості навчання та підготовки експертів, оскільки розвиток нових стандартів вимагає високого рівня компетентності та професійної підготовки. З’ясовано можливі перспективи розвитку судово-медичної експертизи в Україні, зокрема в контексті її взаємодії з міжнародними стандартами та технологічними інноваціями. Пропонується глибокий аналіз і план дій щодо трансформації судово-медичної експертизи в Україні, заснований на стандартизації, інноваціях та співпраці всіх стейкхолдерів у цьому важливому сегменті правосуддя.

КОЛАБОРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ: НЕДОСКОНАЛОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ТЕХНІКИ ЧИ ЛОГІКИ

Роман Миколайович Шестопалов — 2024-07-02

У статті йдеться про особливості колабораційної діяльності та заперечення збройної агресії проти України з точки зору недосконалостей юридичної техніки та логіки цих норм Закону про кримінальну відповідальність. Даною статтею проведено науково-практичне дослідження стану правозастосування окремих положень закону про кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність та виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників. Працю виконано крізь призму аналізу недоліків юридичної техніки і прорахунків логіки в нововведених у 2022 році положеннях Кримінального Кодексу України. З цією метою на прикладі філософсько-правового та науково-практичного аналізу найбільш неоднозначних положень статей 111-1 та 436-2 Кримінального Кодексу України вибірково розглянуто окремі сучасні проблемні питання їх правозастосування, як кримінально-правових засобів протидії злочинам у сфері національної безпеки, під кутом часу і простору, з точки зору їх відповідності Конституції України та імплементації національного законодавства до європейського. Висловлено позицію щодо недосконалості юридичної техніки при законодавчому закріпленні гіпотези та диспозиції в загальному контексті об’єктивної сторони складів кримінальних правопорушень за певними частинами статей 111-1 та 436-2 Кримінального Кодексу України, а також юридичної логіки практичного застосування їх санкцій. Результатом цього дослідження стали авторські висновки про невідповідність окремих положень статей 111-1 та 436-2 Кримінального Кодексу України положенням Основного Закону Держави та міжнародним договорам, що дає законодавцю правові підстави для їх декриміналізації.