Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління

ОРГАНІЗАЦІЯ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ У ФРАНЦУЗЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ: ДОСВІД ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Валентин Анатолійович Бортник — Wed, 31 Oct 2018 00:00:00 +0200

Враховуючи глобальні зміни, що відбуваються останнім часом в Україні, розвиток місцевого самоврядування є одним з пріоритетних напрямів державної політики. Феномен Євромайдану окреслив європейський вибір громадян України. Розуміючи важливість цієї проблеми, розглянуто можливість пошуків оптимальної моделі організації влади на місцях з урахуванням досвіду Європейських країн, а також удосконалення теорії та практики сучасного державотворення, зумовленого трансформаціями в політичній системі суспільства, проведення адміністративно-територіальних регіональних реформ, упровадження конструктивного соціального партнерства між центром і територіями. Актуалізовано проблему реалізації ратифікованих угод з країнами ЄС, у тому числі положень Європейської хартії місцевого самоврядування, а також забезпечення якісного розвитку регіонів країни як важливих складових економічної системи України. У період проголошення реформ в Україні, спрямованих на розбудову державності в цілому, що мають на меті побудову сучасної європейської держави, пропонується здійснення низки заходів щодо децентралізації влади. Визначено, що адміністративно-територіальна реформа та реформи місцевого самоврядування неможливі без урахування думки громадянського суспільства. Слід зазначити, що українська громадськість уже напрацювала кілька варіантів проведення реформи, кожен з яких має свої позитивні та негативні сторони. Серед них ті, що враховували окремі риси муніципального устрою Франції та елементи яких використовуються для удосконалення вітчизняної моделі, а саме досвід департаментів. Пропонується, врахувати досвід Франції, яка не зменшувала примусово кількість комун, а максимально сприяла асоціативним об’єднанням місцевих громад. Отже, враховуючи досвід Франції, константою мети адміністративно-територіальної реформи в Україні має стати максимальна комфортність проживання її громадян та якість послуг, що надаються владою.

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ РИНКУ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Андрій Олегович Дєгтяр, Олег Олександрович Калюга — Wed, 31 Oct 2018 00:00:00 +0200

Визначена роль іпотечного кредитування в розвитку економіки країни. В сучасних умовах розвитку банківської системи України іпотечному кредитуванню приділяється особлива увага. У світовій практиці іпотечне кредитування є дієвим інструментом розвитку житлового сектора і суттєвим фактором економічного і соціального розвитку України. Розвиток іпотечного кредитування позитивно позначається на розвитку реального сектору економіки, особливо сільського господарства, і значною мірою впливає на подолання соціальної нестабільності. Система іпотечного кредитування є важливою складовою забезпечення громадян власним житлом, а також стимулом зростання житлового будівництва в країні, що істотно впливає на рівень економічного зростання країни. Досліджено тенденції розвитку сучасного ринку іпотечного кредитування в контексті впливу макроекономічних факторів, нормативно-правової бази та аналізу основних показників розвитку ринку іпотечного кредитування. Виділено ключові проблеми ринку іпотечного кредитування та основні пріоритетні напрями державного управління щодо розвитку ринку іпотечного кредитування. Доведено, що розвиток ринку іпотечного кредитування неможливий без державної підтримки. До основних форм державної підтримки належать: цільове субсидіювання, податкові пільги, підвищення реальних доходів населення, страхування ризиків, державні гарантії по іпотечним цінним паперам. Проведений аналіз розвитку ринку іпотечного кредитування дав можливість виявити основні проблеми у цій сфері: недосконалість вітчизняного законодавства, висока вартість позичкового капіталу, нестабільність обмінного курсу національної валюти, повільний розвиток ринків нерухомості, біржового ринку цінних паперів, а також спеціалізованих іпотечних банків. Реалізація та впровадження пріоритетних напрямів державної політики та основних форм державної підтримки забезпечать розвиток фондового ринку, ринку фінансових послуг, банківського та небанківського секторів та економіки в цілому.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ

Ольга Михайлівна Кісілевич-Чорнойван, Ірина Олександрівна Шашкова-Журавель — Wed, 31 Oct 2018 00:00:00 +0200

Обґрунтовано, що питання міжнародного співробітництва у сфері викорінення корупції є надзвичайно важливою проблемою для сучасної міжнародної спільноти. Незважаючи на це, простежується відсутність належного обсягу міжнародного нормативного масиву забезпечення ефективності універсальної міжнародно-правової системи протидії корупції. Проаналізовано фундаментальні конвенційні норми Організації Об’єднаних Націй щодо викорінення корупції. Так, звертається увага на криміналізацію окремих категорій суспільно-небезпечних діянь як різновидів корупції та на окреслення кола суб’єктів корупційних діянь. Конвенції вимагають від держав-учасниць вживати законодавчих, адміністративних або інших ефективних заходів на національному рівні для сприяння викорінення корупції, а також передбачають механізми міжнародної співпраці в даній сфері. При цьому розмежовуються зобов’язання держав щодо протидії корупції в публічному та приватному секторах. Також, у статті висвітлено основні аспекти міжнародного співробітництва у боротьбі з виявами корупції на європейському регіональному рівні та підкреслено їх зв’язок з відповідними нормативними актами ООН. Зокрема, досліджено основні напрями нормативно-правового регулювання протидії корупції в рамках Ради Європи та Європейського Союзу. У цих документах зафіксована вимога від держав-членів вказаних організацій криміналізувати окремі види діянь в публічному та приватному секторах, в тому числі: підкуп посадових осіб міжнародних організацій, підкуп членів міжнародних парламентських зборів, підкуп суддів та посадових осіб міжнародних судів. Зокрема, в них передбачена обов’язковість включення в національне законодавство такого покарання за вказані злочини як позбавлення волі. В документах ЄС та РЄ крім іншого на держави покладено зо- бов’язання співробітництва між собою згідно з положеннями відповідних міжнародних договорів та вживання різноманітних заходів для ефективного викорінення корупції. Авторами підкреслюється, що загальноєвропейське кримінальне право у сфері боротьби з корупцією йде шляхом не уніфікації, а так званої “мінімальної гармонізації”.

ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД ТА НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ СИСТЕМИ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

Олександр Іванович Козаченко — Wed, 31 Oct 2018 00:00:00 +0200

Доведено, що поняття та зміст забезпечення безпеки суб’єктів системи негласних слідчих (розшукових) дій перебуває у правовій площині нормативно-правового регулювання та організаційного забезпечення цієї діяльності. У теорії проблема реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасниками суб’єктів системи негласних слідчих (розшукових) дій є надзвичайно складною, що потребує системних досліджень. Це питання постало з початком процесу визнання власних за природою негласних слідчих (розшукових) правовідносин. Вважаємо, що у процесі досудового розслідування правовий характер мають відносини під час відкриття кримінального провадження, проведення у процесі розслідування окремих законодавчо визначених заходів, використанні конфіденційного співробітництва, отримання доказів, відомчому контролі, процесуальному керівництві. Доведено, що нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Зазначений порядок закритого судового засідання. У випадках, коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, які потребують захисту, за мотивованою ухвалою суду може проводитися закритий судовий розгляд кримінального провадження або допит свідка чи потерпілого за відсутності інших учасників процесу. Визначено, що регулювання безпеки осіб залучення до виконання проведення негласних слідчих (розшукових) дій є окремим, специфічним напрямом правоохоронної діяльності. Національна правоохоронна система повинна досконало вивчити та взяти на озброєння позитивний іноземний досвід у сфері проведення негласних слідчих (розшукових) дій за різними напрямами, особливо щодо питання функціонування системи негласного розслідування. Такий підхід сприятиме підвищенню рівня теоретичних знань та вдосконаленню практичних навичок українських правоохоронців, а також використанню ефективних підходів та найкращих міжнародних стандартів в межах кримінального провадження.

ТВОРЧА ПРАЦЯ ЯК ІНВЕСТИЦІЙНА ВАРТІСТЬ КІБЕРКАПІТАЛУ У ЗАПОБІГАННІ КОРУПЦІЇ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Юлія Петрівна Лісовська — Wed, 31 Oct 2018 00:00:00 +0200

Увага фокусується на теорії інвестиційної вартості. Визначено, що сьогодні інвестиційна вартість становить основу суспільного устрою у боротьбі з корупцією. На цій основі дослідниця розглядає творчу працю як критеріальний конструкт у правовій ентропії. Висувається гіпотеза, що саме така праця має інвестиційну вартість, оскільки рушійна праця є творцем усіх вартостей у протидії з корупцією. При цьому зазначено, що необхідно виходити з широкого комплексного питання кіберкапіталу, в якому потреби та інтереси можна вважати головними критеріальними мотивами в кіберкапіталі. Акцентовано увагу на тому, щоб здобути інвестиційну вартість із споживання товару, власникові коштів на ринку праці необхідно мати оригінальну властивість як джерело вартості робочої сили. Проаналізовано, що метою накопичення та самозбереження здоров’я людини та громадянина є саме ця людська творча праця, яка має бути інноваційною як критеріальний конструкт у правовій ентропії. Обґрунтовано, що в сучасних умовах інформаційного суспільства, коли відбуваються всілякі катаклізми та соціальні конфлікти, сфера інвестиційної діяльності набирає повних обертів. Це інвестиційний рух витрат і доходів, ресурсів, продукції в різних сферах фінансово-економічної діяльності. Саме сучасна кіберінфраструктура містить у собі підприємства, що виробляють, купують, зберігають і продають товари домашнім господарствам чи державним організаціям, а також підвищують продуктивність виробництва, вкладаючи нові інвестиції. При цьому, питання розвитку інвестиційної привабливості в Україні в системі кіберкапіталу як адміністративно-правового забезпечення у запобіганні та протидії корупції потребує більш ретельного дослідження.

ЕЛЕКТРОННІ ДОКАЗИ: РЕАЛІЇ СЬОГОДЕННЯ

Альона Михайлівна Найченко, Ганна Олександрівна Куртакова — Wed, 31 Oct 2018 00:00:00 +0200

Електронних доказів існує досить багато. Останнім часом набули значного поширення партнерські переговори на відстані за допомогою мережі Інтернет, дистанційні презентації, переписка між контрагентами щодо укладення договорів, пересилання актів прийому-передачі, замовлень, різноманітних підтверджень, рахунків-фактур. У зв’язку з цим, одним із різновидів способів доказування в господарському судочинстві є електронна переписка. На практиці даний вид доказів застосовується все частіше. Електронний документ має змішаний характер. Відмінність його від письмового доказу в тому, що в письмовому документі висловлена думка автора. В письмовому документі ґрунтується на суб’єктивній переробці отриманої інформації. Матеріали застосування науково-технічних засобів (це стосується не всіх електронних документів, а звуко- і відеозаписів) не містять суб’єктивну переробку інформації. З речовими доказами електронні засоби доказування об’єднує те, що електронні документи самі по собі не доступні людському сприйняттю, а служать лише засобом встановлення обставин, що мають значення для справи. Разом з тим інформація, що міститься в пам’яті електронно-обчислювальної машини, є тиражованою, тобто має властивість письмового доказу. Таким чином, електронні докази мають істотну специфіку, яка повинна відображатися в матеріальному та процесуальному законодавстві, оскільки існують специфічні вимоги, що висуваються до форми електронного документа, які забезпечують його доказову функцію. У зв’язку з недостатнім врегулюванням інституту електронних доказів у господарському процесі з’являються багато проблемних питань під час їх використання. Перші проблеми виникають вже на етапі залучення електронних документів до матеріалів справ. У законі відсутні вимоги щодо форми та формату надання будь-яких фактичних даних в електронній формі, щодо порядку дослідження форм надання електронних документів і порядку залучення їх до матеріалів судової справи. Найчастіше електронні документи повинні подаватися в суд не на технічному, а на паперовому носії, тобто перетвореними в друкований вигляд, що дозволяє візуально досліджувати і обговорювати подані докази. На практиці виникає ситуація, коли електронні докази не досліджуються судом як прямі в силу технічної непідготовленості суду або існуючого протягом тривалого часу паперового документообігу в судах. Суд буде оцінювати як прямий доказ або копію електронного документа на паперовому носії (коли електронний документ несе в собі текстову або графічну інформацію), або висновок експерта (якщо оскаржується електронний цифровий підпис на електронному документі і призначається експертиза). Зміни, які внесені до процесуальних кодексів тривалий час потребують удосконалення інструкції з діловодства в господарських судах. Адже відповідно до цих інструкцій документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв’язку, не належать до офіційних. Необхідно зазначити, що процес впровадження інноваційних технологій не може мати виключно позитивний характер. Будь-яке реформування має свої наслідки і недоліки, породжує суперечності і нові питання, деякі з яких можливо сформулювати відразу, а інші можна буде виявити тільки в ході правозастосовної практики. А тому, на сьогодні, залишається відкритим питання дослідження й оцінки електронних доказів. Тому враховуючи рівень розвитку інформаційних комп’ютеризованих систем досить актуальним є інститут електронних доказів. Під час судового розгляду справи суд має всебічно, повно та безпосередньо дослідити наявні у справі докази, в т. ч. й електронні докази.

ПОДАЛЬШЕ ВКЛЮЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РОБОТІВ ТА ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ЧЕСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

Karel Nedbálek — Tue, 24 Feb 2026 00:00:00 +0200

Розглядаються проблеми, що можуть виникнути в найближчо- му майбутньому з роботами та штучним інтелектом. Системи нейромереж починають працювати так, що навіть їх творці точно не знають, що відбува- ється всередині. Наше суспільство чекає визначення кримінального право- порушення, яке ці роботи можуть вчинити через їх високу здатність навча- тися всередині без людської індукції. Наведено можливі кримінальні правопорушення, визначені у Кримі- нальному кодексі, і участь роботів у них, і це пов’язано з влаштовуванням ознак злочину. Після можливого прийняття цього закону Парламентом у дусі принципу “немає злочину без права”, кожен злочин має визначатися законом. Досліджено останні публікації про легальне існування роботів та штучного інтелекту в Чеській Республіці. Цього року святкується сто ро- ків з моменту заснування Чехословацької держави. Сто років, мабуть, чоти- ри–п’ять поколінь людської історії. Перше і останнє покоління в більшості випадків не знають одне одного. Сьогодні історія останніх сто років повто- рюється в засобах масової інформації, і здається, що за цей час відбувається неймовірна кількість історичних подій та інновацій. Деякі епохи в людському суспільстві існували десятиліттями, а деякі не існували в глобальному світі протягом ста років. Сьогодні не можна перед- бачити, коли і як капіталістична система буде замінена системою, яка при- несе щось позитивне для людства. Але багато людей у світі мають набагато кращі життєві умови, ніж на початку цього соціального етапу. Відбувалася боротьба за ринки та територію, виникли дві світові війни зі зброєю масово- го знищення, яку світ ще не відчував. Остання капіталістична система спричинила страждання і загибель близько 100 млн людей. Тому слід згадати цитату Альберта Ейнштейна, який сприяв будівництву атомної бомби, але після війни він намагався її роззброїти. Він писав: “Я не знаю, з якою зброєю буде вестися Третя світова війна, але Четверта світова війна буде вестись з палицями та ка- мінням”.

АДВОКАТУРА УКРАЇНИ ЯК ПРАВОЗАХИСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

Валерій Васильович Нікітченко — Tue, 24 Feb 2026 00:00:00 +0200

Обґрунтовано необхідність виокремлення адвокатури як правозахисної організації: визначено її предмет, структуру та систему. Досліджено поняття та структуру основ адвокатури у системі захисту прав та свобод людини і громадянина. Визначено місце адвокатури серед інших правозахисних організацій. Визначено, що основною функцією адвокатури є надання правової допомоги, а додатковими — участь у формуванні визначених законодавством органів та участь у здійсненні ними повноважень. Виходячи з сучасного змісту правозахисної ідеї, інститут адвокатури характеризується як елемент правової системи України, а правозахисна діяльність адвокатів — як частина юридичної практики в цій правовій системі, як діяльність правотворча, правозастосовча та правоохоронна; як особливий правозахисний інститут громадянського суспільства, який представляє інтереси цього суспільства перед державою, взаємодіє з державою і водночас протистоїть державі в особі її органів з питань захисту прав та свобод людини і громадянина, зокрема в судових органах; як професійна організація адвокатів зі спеціальним статусом, яка діє на засадах самоврядування і через яку реалізуються права юриста на зайняття адвокатською діяльністю. Важливо підкреслити, що сучасна складова характеристики вітчизняного інституту адвокатури безпосередньо пов’язана зі зміною вектора не тільки у сфері вдосконалення судової системи, але й як самостійного інституту громадянського суспільства, що формується в Україні. Пріоритетними напрямами удосконалення адвокатури є організаційна незалежність, професійна компетентність, самоврядність, невід’ємність адвокатури від правосуддя і від ефективного захисту прав і свобод людини.

СУЧАСНИЙ СТАН ТА СИСТЕМНИЙ РОЗВИТОК ФОРМ ТА МЕТОДІВ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ДЕРЖАВОЮ І ГРОМАДЯНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ В ЄС

Євген Олександрович Романенко, Ірина Віталіївна Чаплай — Tue, 24 Feb 2026 00:00:00 +0200

Обґрунтовано, що питання представництва зазвичай є серйозною проблемою для третього сектора в силу його різноманіття і динамічності, а також щодо слабкого рівня інституціоналізації. Державі необхідна чіткість у таких питаннях: хто кого і як представляє; який мандат має інша сторона переговорів. Сторони мають дійти згоди у тому, що жоден орган чи група організацій не можуть представляти увесь спектр інтересів неурядового сектора в його відносинах з державою. Однак, за наявності визнаних представницьких органів третього сектору вони мають у своїй функції дотримуватися певних правил. На запит держави щодо їхньої думки вони мають відреагувати у визначений термін. Також вони мають показати, як консультуються зі своїми членами, як забезпечують підзвітність і точне відображення поглядів зацікавлених сторін. Уряд цікавить думка представницького органу, яка відображає не тільки переваги діяльності його членів, а й інтереси до діяльності тих, хто не входить до числа його членів. Така думка має бути нейтральною та об’єктивною. Визначено, що нерідко під час вирішення питань представництва забувають про низові організації і неформальні групові спільноти. Важливо підкреслити їх роль у процесі консультацій, а також обов’язок зонтичних організацій консультуватися з такими групами при формуванні спільної думки. З боку держави питання про представництво вирішити набагато легше. Проте, як нерідко трапляється в країнах, де публічні інститути та адміністративна культура слабкі або знаходяться на стадії формування, вирішення питання про представництво не є задовільним, навіть незважаючи на те, що це питання є вкрай важливим для партнерів і необхідне для досягнення хороших результатів. Тут присутні дві основні проблеми. По-перше, не існує чітких, доступних і добре розвинених каналів взаємодії неурядових організацій з державою. Тому уряд слід зобов’язати в межах договору не тільки вказати свої пріоритети і цілі співпраці, а й створити чіткі та доступні канали взаємодії. По-друге, якщо методи взаємодії недостатньо розвинені, то реально представити інтереси спільнот неможливо.

АСПЕКТИ ВРОВАДЖЕННЯ АНАЛІЗУ РИЗИКІВ ТА КРИТИЧНИХ КОНТРОЛЬНИХ ТОЧОК У ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ БЕЗПЕЧНОГО ВОДОКОРИСТУВАННЯ

Аліна Юріївна Якимчук, Юлія Миколаївна Семенова — Tue, 24 Feb 2026 00:00:00 +0200

Розглянуто сутність системи сертифікації води для використання на промислових підприємствах, в тому числі підприємствах харчової галузі. Досліджено проблематику впровадження НАССР в сучасних умовах в Україні, обґрунтовано необхідність системного менеджменту якості та безпеки водних ресурсів як складової харчових продуктів, наведено аналіз існуючих умов для розробки і використання таких систем в Україні. Розглянуто основні підходи до впровадження НАССР, здійснено економічну оцінку ефективності впровадження даної системи для збільшення кон- курентоспроможності підприємства і покращення його фінансових показників. Проаналізовано ступінь впливу запровадження системи НАССР для функціонування механізму раціонального водокористування. Визначено ключову проблематику водокористування промислових підприємств, що мають стосунок до харчової галузі і визначені шляхи вирішення цих проблем через запровадження програм-передумов НАССР. Запропоновано викори- стання методики НАССР з метою прямування до покращення якісних показників води, що використовується у харчовій галузі. Визначено стратегію підвищення конкурентоспроможності підприємств внаслідок покращення показників води, що використовується для виробництва напоїв; а також покращення фінансових показників підприємства внаслідок зменшення екологічних платежів. Запропоновано методику визначення критичних точок контролю та відповідних до цих точок рішень щодо безпечності води, що дасть можливість встановлювати заходи контролю для зменшення до прийнятного рівня або усунення небезпечних факторів на певних технологічних процесах. Вивчено досвід запровадження системи НАССР у контексті раціонального водокористування за кордоном. Використано порівняння технічних мож- ливостей якісного функціонування системи на закордонних та вітчизняних підприємствах. Науковий та практичний інтерес у роботі становить запропонований механізм включення НАССР до системи раціонального водокори- стання промислових підприємств. Досліджено структуру управління етапами впровадження даної системи на підприємствах України, проаналізовано законодавчу базу, систему розстановки кадрів для управління процесами раціонального водокористування у рамках НАССР на промислових підприємствах. Доведено економічну доцільність впровадження даної системи на підприємствах України.