ІСТОРІЯ РОЗВІДУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЦ УНР (1926–1936 РР.)

Анотація

У статті здійснено історичний аналіз розвідувальної діяльності в Україні. Розглянуто історичний етапи розвитку розвідувальної діяльності (1926-1936 ), який свідчить про складні процеси, що відбувалися у цей період часу. Основний увага приділена видатним керівникам розвідувальної діяльності у цей період часу та їх неймовірні зусилля, які вони приділяли формування національних розвідувальних підрозділів. Також основний акцент зроблено на можливостях пошуку розвідувальній інформації, яку вони добували для України.Однак така зацікавленості у відродженні спецслужб УНР був зумовлений не лише бажанням емігрантів продовжити боротьбу за визволення України, а й подіями, що відбувалися тоді на території Польщі.У травні 1926 року в Польщі стався переворот, у результаті якого до влади прийшов Ю. Пілсудський, який дозволив створити Генеральний штаб екзильного Військового міністерства України, до складу якого увійшло понад сто офіцерів УНР. У цей час у Польщі набирає сили рух «прометеїзму», основною ідеєю якого було об’єднання різних емігрантських рухів у боротьбі проти Москви. Зрозуміло, що така підтримка існувала перш за все для того, щоб польська сторона могла зміцнити власні спецслужби. Разом з тим, зважаючи на повну економічну та політичну залежність від поляків, керівники ДЦ УНР не могли розраховувати на інші варіанти розвитку подій.На той час питаннями розвідки почав опікуватися Генеральний штаб, що входив до складу Військового міністерства, очолюваного відомим військовим генералом Володимиром Сальським. Він був досвідченим керівником штабної роботи та військовим організатором.Разом з тим, він розумів, що зберегти регулярну армію неможливо, тому вважав, що найголовнішим завданням міністерства та штабу є збереження найбільш кваліфікованих офіцерів і солдатів, а також спрямування їхніх фахових знань і підготовки на служіння національній ідеї. З цією метою, він активно залучав діячів еміграції до створення різних українських розвідувальних організацій, які б займалися консолідацією українських емігрантів. Однак такі організації ставали мішенню для розвідувальної та вербувальної діяльності більшовицьких спецслужб. Тому нагальним стало питання протидії їхній діяльності, і генерал підходив до цього питання з великою ретельністю. Для захисту організації національно-культурного життя військових емігрантів він розгорнув діяльність агентурної мережі в країнах Європи та деяких державах. На місцях його агенти займалися вивченням ситуації, виявленням сприятливих умов і недоліків щодо консолідації колишніх вояків, а також збором інформації про політичні настрої серед керівництва європейських держав та вплив політичних чинників на ситуацію всередині української громади.Саме тому у цей час розвідувальні органи контролюють, аналізують та використовують усю інформацію, що надходить до розвідників.