Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СХІДНИХ КОРДОНІВ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО У XVIII СТОЛІТТІ

Андрій БЕНІЦЬКИЙ — 2025-08-29

В роботі проаналізовано етапи формування східних кордонів земель війська Запорозького у XVIII столітті. Зазначено, що перші спроби офіційного визначення кордонів запорозьких земель відбувались в ході роботи московсько-турецької межової комісії 1704–1705 рр., яка була утворена після укладення Константинопольського договору 1700 р. Зауважено, що після поразки у 1711 р. Московського царства у війні з Османською імперією кордони між цими державами було змінено. Андріанопольським договором 1713 р. було утворено московсько-турецький кордон в басейні річок Лугань, Міус та ін. Військо Запорозьке отримало протекторат Османської імперії й зимівники запорожців облаштовувались в донецьких та приазовських степах.Звернуто увагу на те, що Белградським договором 1739 р. та Нісськими Конвенціями 1739–1742 рр. було змінено російсько-турецькі кордони. До середини XVIII ст. були визначені східні кордони земель війська Запорозького, яке межувало там із землями війська Донського. Встановлення кордонів між цими військами поклало край суперечкам між запорозькими та донськими козаками, які доходили до збройного насильства серед козацьких громад.Зазначено, що у 1760–1770-х рр. межові суперечки запорожців виникали із адміністраціями Бахмутської та Ізюмської провінцій за право користування землями на правобережній частині Сіверського Дінця в місцевості річок Берека, Сухий Торець та ін. Вказано, що з метою урегулювання цих спорів у 1769 р. була утворена комісія. Делегації бахмутських, ізюмських та запорозьких козаків зустрічались й обговорювали питання щодо вирішення земельних суперечок та встановлення межових кордонів.З’ясовано, що на сході кордонів війська Запорозького юрисдикція Коша Запорозької Січі розповсюджувалась на місцевість річки Кальміус, а також верхів’я річки Міус. Ці землі були у підпорядкуванні Кальміуської паланки війська Запорозького.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ

Валентин БОРТНИК — 2025-08-29

У статті розглянуто сучасні аспекти податкового адміністрування. На сьогоднішній день у світлі економічної політики України, що динамічно прогресує, податкове адміністрування кардинально відрізняється від учорашнього податкового контролю. Слід зазначити, що вектор розвитку у цій сфері переважно позитивний. Така тенденція пов’язана з тим, що всі сфери життя суспільства на сучасному етапі схильні до цифровізації, при цьому податковий контроль не є винятком.Визначено пріоритетні напрями його удосконалення і розвитку в умовах трансформаційних змін; сформульовано систему першочергових заходів, які відкриють можливості для підвищення ефективності системи податкового адміністрування в країні, що надасть новий поштовх для розвитку національної економіки та української держави загалом.Особливу актуальність аналізованої нами проблематики викликають зовнішні фактори, з якими зіткнулося суспільство у період війни.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ НА ПОВІТРЯНОМУ, МОРСЬКОМУ ЧИ РІЧКОВОМУ СУДНІ, ЩО ПЕРЕБУВАЄ ЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ ПІД ПРАПОРОМ УКРАЇНИ

Євгеній НАЛИВАЙКО — 2025-08-29

Стаття присвячена аналізу проблемних питань щодо реалізації процесуальних повноважень під час здійснення кримінального провадження на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України. Підкреслено, що під час здійснення таких процесуальних дій необхідно дотримуватися необхідного балансу існуючих принципів кримінального провадження (верховенства права, законності, забезпечення права на захист) та забезпечення виконання його завдань, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, і водночас, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Обґрунтовано, що здійснення кримінального провадження на суднах, що перебувають за межами України, є складним і специфічним процесом, який потребує врахування міжнародного права, національного законодавства та особливостей юрисдикційної діяльності. У статті запропоновані законодавчі зміни, зокрема щодо конкретизації терміну «інша службова особа» та доповнення переліку обставин, за яких виникає необхідність її призначення.Також наведено думку щодо доцільності закріплення у КПК України обов’язку внесення капітаном судна України або іншої уповноваженої особи первинних даних у відповідному журналі судна, стосовно правопорушення, із зазначенням дати, часу, обставин події, статті Кримінального кодексу України, даних про особу, яка могла вчинити правопорушення (за наявності), та потерпілої особи (за наявності). Проаналізовані та надані пропозиції можливості застосування певних видів процесуальних/слідчих дій на судні, що перебуває за межами України.Досліджено та порівняно із законодавством України положення законодавства, процесуальні норми що застосовується у Франції, Німеччині, Великої Британії у разі розслідування злочинів вчинених на судні, що перебуває за межами відповідної держави, але під її прапором.Унаслідок дослідження досвіду Європейських країн запропоновано перейняти встановлений у Великої Британії, зокрема, обов’язок ведення бортового журналу, у який вносяться дані про правопорушення, фіксацію події, що мала місце на судні.

ПРОЦЕСУАЛЬНО-ПРАВОВА СПЕЦИФІКА РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЯКІ ВЧИНЕНІ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Віталій ОСМОЛЯН — 2025-08-29

У статті автором викладаються правові основи та перспективи розвитку кримінального процесуального права в світлі правової реформи в України. Розглядається процесуальна-правова та психолого-педагогічна особливість проведення слідчих (розшукових) дій під час розслідування кримінальних правопорушень, які вчинені неповнолітньою особою. Обґрунтовується необхідність ефективної співпраці працівників досудового розслідування та суду для якісного та об’єктивного виконання завдань кримінального процесу, дотримання загальних засад кримінального провадження та покращення інноваційної політики України загалом. Сформовані та наведені пропозиції щодо покращення тактики та методики проведення слідчих (розшукових) дій за участі неповнолітнього у кримінальному процесі України. Автором наданий на розгляд науково-практичному загалу власний (авторський) перелік розроблених питань, які в обов’язковому порядку потребують свого з’ясування під час розслідування кримінальної справи. На обговорення теоретиків та практиків представлений алгоритм можливої взаємодії слідчих (детективів) та інших правоохоронних підрозділів під час планування та реалізації процесуальних заходів, які направлені на збирання та дослідження доказової бази щодо причетності неповнолітньої особи до вчинення кримінального правопорушення. Розкривається значення цих новел в системі права, криміналістики та кримінального процесу у цілому, а також їх місце у сучасній педагогіці та психології. Зроблені висновки та надані рекомендації щодо узгодженого застосування норм діючого законодавства у практичній діяльності слідчого (детектива) та педагога (психолога), які приймають участь у ювенальному кримінальному процесі. Привернуто увагу на необхідність подальшої наукової співпраці вчених, спеціалістів у галузі матеріального та процесуального права, психології та педагогіки.

ІМУНІТЕТИ ТА ВИКЛЮЧЕННЯ ЗІ СФЕРИ МІЖНАРОДНОЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ПРИВАТНИХ ВІЙСЬКОВИХ КОМПАНІЙ

Олександр САВКА — 2025-08-29

Стаття присвячена дослідженню імунітетів та виключення зі сфери міжнародної кримінальної відповідальності співробітників приватних військових компаній. Проведений історичний аналіз випадків виключення осіб із сфери міжнародної кримінальної відповідальності низки країн США, Велика Британія, Австралія, Канада, Латвія, Естонія. Визначено, що імунітети та механізми виключення зі сфери міжнародної кримінальної відповідальності для приватних військових компаній та їх співробітників спрямовані на захист власних громадян від дії кримінального права та від кримінального переслідування з боку держави, на території якої такий персонал здійснював військово-охоронну діяльність. Доведено, що будь-яке звільнення від відповідальності за порушення норм міжнародного гуманітарного права має бути заборонено на міжнародному рівні, а держави мають бути зобов’язані залучати співробітників приватних військових та охоронних компаній та за злочини по національному законодавству, в юрисдикції якого перебуває вчинене діяння.

УТИЛІТАРИСТСЬКИЙ, ЛІБЕРАЛІСТСЬКИЙ ТА КОМУНІТАРИСТСЬКИЙ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ЕТИКО-ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Оксана САРАБУН — 2025-08-29

У процесі аналізу різних підходів до інтерпретації природи справедливості показано, що з позиції утилітаризму справедливість визначається як максимізація сукупної корисності в суспільстві, де розподіл благ та покарань є справедливим тією мірою, якою він сприяє досягненню цього найбільшого блага для найбільшої кількості людей. У межах ліберального підходу, як правило, акцент є на індивідуальних правах, свободі та рівності всіх людей, де справедливість часто пов’язана із забезпеченням цих прав та свобод. У свою чергу, комунітаризм зосереджує увагу на важливості громади, традицій і соціальних зв’язків. З точки зору комунітаристів, справедливість не може існувати поза контекстом спільноти і вона тісно пов’язана з культурними та історичними особливостями суспільства, з колективними цінностями та спільними практиками. Міркування про природу справедливості є надзвичайно важливими в контексті російсько-української війни, адже в її поле потрапляють проблеми, пов’язані з: – відновленням порушеного правового порядку (міжнародного права, територіальної цілісності України та базових людських прав); – відповідальністю агресора за спричинені руйнування (виплата репарацій, покарання винних у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та злочині агресії); – відповідальністю Росії за геноцидальну політику та насильну зміну української ідентичності; – здійсненням коригувальної (відплатної) справедливості – після війни постане величезне завдання відновлення країни та справедливого розподілу ресурсів, насамперед, для забезпечення потреб військових та їхніх родин, а також внутрішньо переміщених та постраждалих осіб; – відновленням гідності і прав, а також повернення додому всіх насильно депортованих російськими окупантами українських громадян та військовополонених; – реформуванням міжнародного правопорядку, щоб унеможливити уникнення відповідальності агресором у майбутньому та забезпечити надійні гарантії безпеки; – подоланням травм та загоєнням суспільних ран, відновленням довіри та забезпеченням єдності суспільства.

ВИДИ МАСОВИХ ЗАХОДІВ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ І КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРОВЕДЕННЯ МАСОВИХ ЗАХОДІВ

Роман СВИСТОВИЧ — 2025-08-29

У науковій статті встановлено, що під час проведення масових заходів, які проводяться в Україні досить часто допускаються порушення. Зазначені порушення можуть створювати загрози для громадського порядку та громадської безпеки а в окремих випадках і для життя і здоров’я громадян Проведення аналізу виді масових заходів сприяло визначенню найбільш небезпечних масових заходів, які можуть нести відповідні загрози. Встановлено, що політичні масові заходи є найбільш схильними до переростання у масові заворушення та інших порушень громадського порядку та громадської безпеки.Здійснено висновок, що як статичні так і рухливі масові заходи можуть бути причиною порушень громадського порядку та громадської безпеки. При цьому це залежить від багатьох факторів таких як кількість учасників, причина проведення чи виникнення масового заходу, політична ситуація та реакція влади на проведення масових заходів.Проведення аналізу відповідних статей Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення під час проведення масових заходів показало, що перш за все прямих правових норм, які б визначали види адміністративної та кримінальної відповідальності в законодавстві не існує . Є окремі статті як у Кодексі України про адміністративні правопорушення так і в Кримінальному кодексі України, що передбачають відповідальність учасників масових заходів. Проте питання відповідальності представник місцевої влади, місцевого самоврядування та Національної поліції України в законодавстві практично не визначено.На основі аналіз відповідних статей Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України зроблено відповідні пропозиції щодо доповнення існуючого законодавства у сфері притягнення до відповідальності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення під час проведення та організації масових заходів

ІСТОРІЯ РОЗВІДУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЦ УНР (1926–1936 РР.)

Іван СЕРВЕЦЬКИЙ — 2025-08-29

У статті здійснено історичний аналіз розвідувальної діяльності в Україні. Розглянуто історичний етапи розвитку розвідувальної діяльності (1926-1936 ), який свідчить про складні процеси, що відбувалися у цей період часу. Основний увага приділена видатним керівникам розвідувальної діяльності у цей період часу та їх неймовірні зусилля, які вони приділяли формування національних розвідувальних підрозділів. Також основний акцент зроблено на можливостях пошуку розвідувальній інформації, яку вони добували для України.Однак така зацікавленості у відродженні спецслужб УНР був зумовлений не лише бажанням емігрантів продовжити боротьбу за визволення України, а й подіями, що відбувалися тоді на території Польщі.У травні 1926 року в Польщі стався переворот, у результаті якого до влади прийшов Ю. Пілсудський, який дозволив створити Генеральний штаб екзильного Військового міністерства України, до складу якого увійшло понад сто офіцерів УНР. У цей час у Польщі набирає сили рух «прометеїзму», основною ідеєю якого було об’єднання різних емігрантських рухів у боротьбі проти Москви. Зрозуміло, що така підтримка існувала перш за все для того, щоб польська сторона могла зміцнити власні спецслужби. Разом з тим, зважаючи на повну економічну та політичну залежність від поляків, керівники ДЦ УНР не могли розраховувати на інші варіанти розвитку подій.На той час питаннями розвідки почав опікуватися Генеральний штаб, що входив до складу Військового міністерства, очолюваного відомим військовим генералом Володимиром Сальським. Він був досвідченим керівником штабної роботи та військовим організатором.Разом з тим, він розумів, що зберегти регулярну армію неможливо, тому вважав, що найголовнішим завданням міністерства та штабу є збереження найбільш кваліфікованих офіцерів і солдатів, а також спрямування їхніх фахових знань і підготовки на служіння національній ідеї. З цією метою, він активно залучав діячів еміграції до створення різних українських розвідувальних організацій, які б займалися консолідацією українських емігрантів. Однак такі організації ставали мішенню для розвідувальної та вербувальної діяльності більшовицьких спецслужб. Тому нагальним стало питання протидії їхній діяльності, і генерал підходив до цього питання з великою ретельністю. Для захисту організації національно-культурного життя військових емігрантів він розгорнув діяльність агентурної мережі в країнах Європи та деяких державах. На місцях його агенти займалися вивченням ситуації, виявленням сприятливих умов і недоліків щодо консолідації колишніх вояків, а також збором інформації про політичні настрої серед керівництва європейських держав та вплив політичних чинників на ситуацію всередині української громади.Саме тому у цей час розвідувальні органи контролюють, аналізують та використовують усю інформацію, що надходить до розвідників.

ПРАВОВИЙ СТАТУС КУРСАНТІВ У ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ

Дмитро ЦІСАР — 2025-08-29

Наукова стаття присвячена висвітленню правового статусу військовослужбовців/курсантів під час проходження ними військової служби чи навчання у вищих військових навчальних закладах України. Розкрито проблеми, ризики та загрози спричиненні повномасштабною військовою агресією РФ проти України, що виникли у сфері здійснення та забезпечення процесів набуття громадянами вищої освіти у закладах вищої освіти, що надають таку послугу. Визначено що університети, академії, інститути, коледжі, які діють у системі військової освіти являються спеціалізованими навчальними закладами та здійснюють підготовку військовослужбовців, які під час навчання проходять військову службу на добровільній основі, та на цей період набувають статусу «курсант». Доведено що визначені норми загальної площі для розміщення військовослужбовців/курсантів в казармах тотожні із нормами утримання заарештованих, затриманих, узятих під варту, засуджених осіб. При цьому особи засудженні до позбавлення волі наділенні правом щодо покращення своїх житлових умов, на відміну від військовослужбовців/курсантів які такого права не мають. Встановлено що військовослужбовцям як і засудженим заборонено самовільно залишати установу свого перебування/навчання, а за належне чи неналежне дотримання умов та порядку відбування покарання до засудженого застосовуються заходи щодо змін умов його тримання, в той час як до засудженого військовослужбовця застосовуються лише заходи заохочення чи стягнення. Розглянуто питання тривалості робочого тижня та відмінностей між засудженими та курсантами, які як встановлено навчаються в тиждень на один день більше від засуджених, яким за законодавством визначено п’ятиденний робочий тиждень або тривалістю 40 годин. Визначено прямий вплив умов утримання військовослужбовців на їхній морально-психологічний стан, що як наслідок відображається на відношенні до виконання службових обов’язків та не сприяє популяризації військової служби.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ЗАФІКСОВАНИХ В АВТОМАТИЧНОМУ РЕЖИМІ, ВЧИНЕНИХ ВОДІЯМИ ЛЕГКОВИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Кирило ШИПОВ — 2025-08-29

У статті досліджено особливості кваліфікації адміністративних правопорушень, зафіксованих в автоматичному режимі, вчинених водіями легкових транспортних засобів. Актуальність теми обумовлена підвищенню ролі цифрових технологій в галузі безпеки дорожнього руху, постійним планомірним поширенням в Україні систем автоматичної фіксації порушень правил дорожнього руху, що змінює класичний підхід до визначення складу адміністративного проступку. Основна увага приділяється аналізу складу правопорушення (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), визначенню особливостей застосування положень статей 14-2, 122, 123 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також аналізу правових колізій щодо відповідальності осіб, які фактично не вчиняли порушення.У статті підкреслено, що у випадках автоматичної фіксації правопорушення відповідальність покладається на власника або належного користувача транспортного засобу незалежно від того хто фактичного перебуває за кермом. При цьому презюмується вина, а обов’язок доведення непричетності до правопорушення покладається на особу яка притягається до відповідальності. Зазначається, що такий спосіб правового регулювання може посягати на принцип презумпції невинуватості та індивідуалізації юридичної відповідальності. Крім того, проаналізовано специфіку доказування, виявлено процедурні прогалини та проблеми реалізації права на захист. Розглянуто також положення щодо іноземних громадян, які ввезли транспортний засіб на територію України, і складнощі притягнення до відповідальності таких осіб.Наголошується на потребі внесення змін до законодавства, спрямованих на вдосконалення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, шляхом запровадження чіткого розмежування між автоматичною та не автоматичною фіксацією; регламентацію механізмів перевірки достовірності доказів; інформування відповідальних осіб про факт складення постанови через цифрові канали зв’язку, зокрема інтеграцію з мобільними додатками. Стаття має теоретичну та практичну цінність для удосконалення процесу кваліфікації окремих адміністративних правопорушень в сфері безпеки дорожнього руху.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСТОБУДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ ТА ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ

Дмитро КІРЮШИН — 2025-08-29

У статті представлено ґрунтовне дослідження правового регулювання містобудівної діяльності в Україні. Автор аналізує ключові нормативно-правові акти, що регламентують відносини у сфері містобудування, виявляє їхні сильні та слабкі сторони, а також висвітлює основні положення, які впливають на регулювання даних правовідносин. Особливу увагу приділено характеристиці дозвільних процедур у сфері містобудування, зокрема аргументам на користь стандартизації та сертифікації цих процесів.У статті розглянуто наукові позиції, що підтримують такі пропозиції, та окреслено проблему нерівномірного законодавчого регулювання галузі в цілому.Автор наголошує на необхідності вдосконалення правових норм через ефективне законодавче регулювання, підзаконні нормативні акти, а також узгодження дій органів державної влади у цій сфері. До уваги також береться аналіз впливу нинішніх законодавчих норм на реальне функціонування дозвільних процедур у містобудуванні, акцентується на перевагах і недоліках відповідних положень.Наукова праця пропонує поетапний огляд розвитку нормативного регулювання містобудівної діяльності в Україні, створюючи основу для критичного осмислення існуючої законодавчої бази та її потенційного вдосконалення.Стаття пропонує шляхи вдосконалення правового регулювання містобудівної діяльності в Україні. Акцентовано увагу на важливості прозорості правових процедур, особливо дозвільних, у цій сфері. Відзначено, що підвищення прозорості таких процесів сприяє ефективнішому управлінню дозвільною системою через її внутрішнє впорядкування відповідно до актуальних потреб суспільства. Це можна розглядати як один із ключових напрямків державного управління у галузі містобудування. Крім того, внутрішнє управління колективом визначається як важлива функція керівника, незалежно від типу його управлінських обов’язків – лінійного чи функціонального.

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ У ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ ДОСЛІДНИКІВ

Сергій МАРТИНЮК — 2025-08-29

Стаття присвячена дослідженню національної безпеки як об’єкту адміністративно-правового забезпечення, пропонуючи робоче визначення та структурну модель цього об’єкта крізь призму української правової доктрини й сучасних управлінських практик у секторі безпеки й оборони. Показано, що саме адміністративне право задає нормативні межі, процедурну логіку й інструментарій публічної адміністрації щодо ідентифікації, запобігання, нейтралізації та мінімізації загроз, а також визначає баланс між вимогами безпеки та гарантіями прав і свобод людини. На основі узагальнення позицій вітчизняних дослідників у галузі адміністративного права та безпекознавства, розкрито зміст ключових елементів механізму: нормотворення і регуляторні режими, контроль і нагляд, адміністративні процедури й примус, міжвідомчу координацію, ризик-менеджмент та цифрові інструменти управління. Особливу увагу приділено інституційному дизайну (Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, РНБО, секторні органи), співвідношенню їхніх повноважень і вимогам демократичного цивільного контролю, а також процедурним гарантіям пропорційності управлінських втручань.Запропоновано авторське, доктринально-узгоджувальне визначення: національна безпека як об’єкт адміністративно-правового забезпечення — це сфера публічно-управлінських відносин, у якій через норми адміністративного права встановлюються повноваження, процедури, режими та засоби примусу й сервісні механізми держави і органів місцевого самоврядування, спрямовані на охорону конституційного ладу, прав і свобод людини, суверенітету, територіальної цілісності та сталості критичних функцій держави. Результатом дослідження є рамка оцінювання «процедурної сталості» механізму, що поєднує ризикорієнтоване регулювання з операційними метриками підзвітності і є придатною для імплементації в нормотворчих і управлінських рішеннях.

КОРПОРАТИВНИЙ ДОГОВІР: ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ В УКРАЇНІ

Олександр МАРТИНЮК — 2025-08-29

У статті розглядається поняття корпоративного договору в українському законодавстві, аналізуються його суб’єктний склад, предмет та способи реалізації. Окрему увагу приділено дослідженню останніх змін у національних законодавчих нормах, зокрема в Законі України «Про акціонерні товариства» та Законі України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», які стосуються корпоративних договорів. У статті досліджуються особливості процедури укладання корпоративного договору, а також аналізується сучасний стан законодавства, яке регулює корпоративні відносини. Автори визначили ключові фактори, що дозволяють розглядати корпоративний договір як самостійну правову конструкцію серед інших договірних форм у сфері господарських правовідносин.У статті здійснено аналіз актуальних проблем, які виникають під час виконання корпоративного договору. Розглянуто основні принципи дотримання зобов’язань, запропоновано заходи відповідальності за їх порушення, а також проведено огляд способів забезпечення виконання зобов’язань, що мають відношення до корпоративного договору. Результати дослідження свідчать, що введення воєнного стану в Україні призвело до суттєвих змін у регулюванні договірних відносин. Зокрема, угоди, укладені після початку цього періоду, включають чіткіші положення про форс-мажор. Це дає можливість сторонам враховувати потенційні ризики та відповідно коригувати договірні зобов’язання, адаптуючи їх до змінених умов.Форс-мажорні обставини не звільняють сторону від виконання умов договору, а лише тимчасово призупиняють строк його виконання на період дії таких обставин. Після їхнього завершення суб’єкт господарювання зобов’язаний виконати умови договору в повному обсязі..

РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ВЧИНЕНИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ: ВИКЛИКИ ВОЄННОГО СТАНУ ТА ШЛЯХИ АДАПТАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Анатолій ПОДОЛЯКА — 2025-08-29

Актуальним є дослідження проблем розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, що набуло особливої гостроти в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації та дії правового режиму воєнного стану в Україні. Стаття висвітлює проблему необхідності адаптації системи кримінальної юстиції до безпрецедентних викликів, пов'язаних із веденням бойових дій. Зростання чисельності Сил оборони, екстремальні психологічні навантаження та специфіка військового середовища об'єктивно призводять до збільшення кількості правопорушень, розслідування яких ускладнюється через об'єктивні (неможливість доступу до місця події, втрата доказів, загибель учасників провадження) та суб'єктивні (тиск командування, психологічний стан військовослужбовців) фактори.У статті обґрунтовується необхідність глибокого наукового осмислення та вдосконалення кримінального процесуального законодавства і правозастосовної практики. Методами дослідження були формально-юридичний аналіз норм Конституції України, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, законів України та військових статутів. Також застосовано системно-структурний метод для аналізу взаємодії органів військової юстиції та метод аналізу судової практики для вивчення ключових позицій Верховного Суду щодо кваліфікації військових кримінальних правопорушень, таких як непокора та дезертирство, що дозволило виявити складні правові дилеми та підходи до їх вирішення. У статті аналізується специфіка кваліфікації військових кримінальних правопорушень з урахуванням таких обтяжуючих обставин, як «вчинення в умовах воєнного стану», та досліджується їхній вплив на ступінь суспільної небезпечності діяння. Автор статті вважає, що ігнорування цієї кваліфікуючої ознаки є грубим порушенням, що призводить до призначення невиправдано м'якого покарання. Розглядається суб'єктний склад військових правопорушень, кримінологічний портрет правопорушника та ключові фактори, що сприяють їх вчиненню, зокрема погіршення стану психічного здоров'я військовослужбовців. У роботі зроблено висновок, що ефективне розслідування військових кримінальних правопорушень в умовах війни вимагає комплексного підходу. Особлива увага приділяється поняттям «непокора», «дезертирство», «крайня необхідність» та «сильне душевне хвилювання» в контексті бойової обстановки. Встановлено доцільність посилення інституційної спроможності Державного бюро розслідувань. Автор пропонує власні пропозиції щодо вдосконалення, зокрема запровадження обов'язкових судово-психологічних експертиз, розробку спеціалізованих методик розслідування та внесення змін до КПК України для адаптації слідчих дій до умов бойових дій, забезпечуючи при цьому дотримання фундаментальних прав військовослужбовців.

ПРОТИДІЯ ВТРУЧАННЮ В ДІЯЛЬНІСТЬ СУДОВИХ ОРГАНІВ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

Анатолій ПОДОЛЯКА — 2025-08-29

Актуальним є дослідження проблеми забезпечення реальної, а не декларативної незалежності судової влади в Україні, що набуває особливої ваги в умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації та реалізації стратегічного курсу на європейську інтеграцію. Стаття висвітлює проблему недостатньої ефективності існуючих кримінально-правових та процесуальних механізмів протидії втручанню в діяльність суддів. Автор наголошує, що лише неупереджений та безсторонній суд здатен виконати своє головне завдання – здійснення правосуддя, а будь-який незаконний вплив на суддів підриває основи правової держави та довіру суспільства до системи правосуддя.У статті обґрунтовується необхідність комплексного підходу до захисту суддівської незалежності, що має поєднувати як норми матеріального, так і процесуального права. Методами дослідження були формально-юридичний, що дозволив проаналізувати положення Конституції України, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів, законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя»; системно-структурний, який застосовувався для вивчення системи гарантій незалежності суддів як єдиного цілого; а також метод аналізу наукової доктрини та емпіричних даних, зокрема звітів Вищої ради правосуддя, що дало змогу виявити типові форми втручання та проблеми правозастосування.У статті аналізується склад кримінального правопорушення, передбаченого статтею 376 КК України «Втручання в діяльність судових органів», зокрема його об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони, суб'єкт та потерпілий. Автор статті вважає, що чинна редакція цієї норми є неповною та потребує вдосконалення. Особлива увага приділяється поняттям «правосуддя» та «втручання», а також аналізу процесуальних гарантій, серед яких ключова роль відводиться Вищій раді правосуддя, інституту відводу (самовідводу), заходам безпеки щодо учасників судочинства та потенціалу діджиталізації правосуддя, зокрема функціонуванню Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У роботі зроблено висновок, що ефективна протидія тиску на суд можлива лише за умови синергії надійних кримінально-правових заборон та дієвих процесуальних механізмів, адаптованих до сучасних викликів, зокрема воєнного стану. Встановлено доцільність розширення кола потерпілих від втручання та посилення відповідальності за такі діяння, вчинені спеціальними суб'єктами. Автор пропонує власні пропозиції щодо вдосконалення кримінального та процесуального законодавства, спрямовані на створення більш надійного правового щита для захисту незалежності судової влади в Україні.

ДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПІВ ДОБРОСОВІСНОСТІ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ В ГОСПОДАРСЬКО-ДОГОВІРНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Олексій ЮЛДАШЕВ — 2025-08-29

Стаття присвячена аналізу принципів доброчесності та справедливості як основних засад господарсько-договірного права. Незважаючи на відсутність чіткої нормативної регламентації у господарському законодавстві, їх присутність і потенціал регулювання підтверджуються доступним правовим масивом.У матеріалі розглянуті підходи до взаємозв’язку цих принципів у договірних відносинах, а також виявлено науковий потенціал концептуального зв’язку між чесністю і справедливістю через призму правового аналізу.У статті акцентується увага на важливості принципів доброчесності та справедливості в контексті господарсько-договірних зобов’язань, що є надзвичайно актуально в умовах недосконалості нормативно-правової бази України. Підкреслюється їх негативна роль у несправедливих відносинах і позитивний вплив на забезпечення балансу між сторонами підприємницької діяльності. Зазначено, що дотримання цих принципів сприяє прозорості договірних процедур, запобігає маніпуляціям і порушенням, які можуть призвести до дестабілізації економічних процесів.Встановлено, що принципи права значно впливають на договірні відносини між сторонами, зокрема тими, які включають суб’єктів господарювання. Проте через недостатню дослідженість у сфері господарського права особливий інтерес і наукову перспективу становить аналіз взаємозв’язку та впливу принципів свободи договору та добросовісності в контексті господарських договірних відносин. В українській правовій системі добросовісність і справедливість виступають важливими засобами: чесність допомагає уникнути юридичного формалізму, тоді як справедливість служить критерієм для усунення правових диспропорцій, що виникають через надмірну свободу договорів. Автор підкреслює, що ці принципи мають не лише практичну користь, але й становлять основоположну базу для вдосконалення регулювання угод у бізнесовій сфері. У дослідженні використано положення чинного законодавства, представлені позиції експертів у юриспруденції.