Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЛУЧЕННЯ ТА АВТЕНТИФІКАЦІЇ ЦИФРОВИХ ДОКАЗІВ ІЗ МОБІЛЬНИХ ПРИСТРОЇВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ ФІШИНГОВИХ АТАК

Лариса АРКУША, Олександр ЧЕРНОВ, Євген ХИЖНЯК — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджуються окремі криміналістичні та організаційно-процесуальні аспекти вилучення і автентифікації цифрових доказів із мобільних пристроїв під час розслідування фішингових атак. Актуальність теми зумовлена стрімким зростанням кількості кіберзлочинів, у яких мобільні телефони виступають основним інструментом комунікації між злочинцем і потерпілим, засобом доступу до банківських сервісів та водночас носієм значної кількості цифрових слідів. У таких умовах мобільний пристрій стає важливим джерелом доказової інформації, що дозволяє відтворити механізм злочинної діяльності, встановити послідовність подій, ідентифікувати причетних осіб та підтвердити факт незаконного отримання конфіденційних даних або коштів. У роботі проаналізовано специфіку формування цифрових слідів у мобільному середовищі під час реалізації фішингових схем, що здійснюються через SMS-повідомлення, електронну пошту, месенджери, соціальні мережі та підроблені вебресурси. Обґрунтовується, що ефективність розслідування таких правопорушень значною мірою залежить від правильності початкових дій щодо виявлення, фіксації, вилучення та збереження даних із мобільних пристроїв. Особливу увагу приділено технічним і криміналістичним особливостям роботи з цифровою інформацією, що зберігається у смартфонах, зокрема журналам дзвінків, листуванню у месенджерах, історії вебперегляду, системним журналам, метаданим файлів, даним банківських застосунків та іншим артефактам користувацької активності. Розкрито проблемні питання забезпечення цілісності цифрових доказів, що пов’язані з їх динамічним характером, можливістю дистанційного видалення або зміни, використанням сучасних механізмів шифрування, а також синхронізацією даних із хмарними сервісами. У статті проаналізовано сучасні підходи до вилучення даних із мобільних пристроїв, окреслено значення логічного, файлового та фізичного отримання інформації, а також підкреслено необхідність дотримання принципів збереження первісного стану цифрових даних. Окремо розглянуто питання автентифікації цифрових доказів, зокрема застосування криптографічних контрольних сум, забезпечення ланцюга збереження доказів та використання спеціальних знань у галузі цифрової криміналістики. Зроблено висновок, що належна організація процесу вилучення та автентифікації цифрових доказів із мобільних пристроїв має визначальне значення для встановлення об’єктивних обставин фішингових атак і забезпечення допустимості доказів у кримінальному провадженні. Запропоновано узагальнений підхід до дослідження мобільних пристроїв як джерела криміналістично значущої інформації, що передбачає поєднання технічних методів цифрової криміналістики з процесуальними вимогами доказування.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСВІТНІХ ФУНКЦІЙ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Станіслав ГОЦАЛЮК — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

В статті досліджено деліктну проблематику щодо нормативно-правового забезпечення державними органами освітніх процесів у сучасній Україні. Наголошується на наявності функціонування тих заходів, що регулюються системою державних органів та забезпечують динамічний розвиток освіти, реалізацію її урізноманітнених освітніх рівнів. Окремої уваги заслуговує висвітлення проблематики особливостей тенденцій практичної реалізації питань, що стосуються забезпечення якісної освіти громадян та гарантування державою нормативно-правових механізмів надання освітніх функцій у сучасній Україні. Варто зазначити, що особлива увага приділяється впровадженню в освітній процес пропозицій, спрямованих на акумуляцію досвіду європейських стандартів, щодо інноваційних багатоаспектних підходів в системі адміністративно-правового урегулювання освітньої сфери нашої держави. Практичного значення набувають актуальні питання нормативно-правового забезпечення навчання молоді з обмеженими особливими потребами. У сучасному глобалізованому світі актуалізується питання визначення прав людини та її свобод і, безперечно, визначним етапом розвитку нашої правової держави, стало оновлення законодавства поло- женнями Закону України від 5 вересня 2017 року «Про освіту». Одним із вирішальних кроків в зазначеному напрямку для забезпечення розробки програмного навчання та суттєвих зрушень ситуаційного порядку, виявили себе, як безумовно необхідні положення, визначені наказами МОН України, щодо питань кадрового забезпечення закладів освіти. Водночас, незважаючи на потенційну спрямованість цільового призначення з питань системи низки нормативно-правових актів урегулювання існуючих норм та сукупність послуг і заходів, гарантуючих управління освітнього процесу, варто відзначити практичну відсутність законодавчого акту, передбачаючого деліктне спрямування правових норм в системі ключових питань індивідуальної визначеності законодавчих ініциатив визначеності інноваційних рішень в освітній галузі, їх обумовленості.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОКРЕМИХ ВІДМІННОСТЕЙ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ В ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНАХ УКРАЇНИ

Володимир ЗАРОСИЛО, Олена БРИТАНСЬКА, Анатолій ТАЛАХ — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті визначено поняття функції управління у правоохоронній діяльності та зроблено порівняння систем управління в різних правоохоронних органах. Досліджено основні підходи до терміну «державне управління» та визначено, що управління у системі правоохоронної діяльності є одним з видів державного управління, проте воно має свої відмінності. З цією метою проаналізовано основні підходи до визначення цілей державного управління та цілей управління у правоохоронній діяльності. Водночас, зроблений аналіз поняття правоохоронної діяльності, як одного з найбільш важливих видів державної діяльності. Доведено, що правоохоронна діяльність має свої відмінності, які впливають на систему управління. До відмінностей, які впливають на систему управління у правоохоронній діяльності віднесено такі: ряд правоохоронних органів мають напіввійськові структури і тому у них можуть використовуватися військові методи управління. Крім того в діяльності правоохоронних органів існує чітка регламентація дій співробітників, і будь-яке порушення встановлених законодавством норм та відповідних наказів і інструкцій тягне за собою відповідальність. Як і у інших системах державного управління одним з головних методів визначено контроль за виконанням тих чи інших наказів вказівок та т. ін. Проте в системі управління у правоохоронній діяльності окремі співробітники мають дискреційні повноваження, особливо у сфері розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, адже форми і методи розкриття та розслідування вимагають в першу чергу різних підходів. Головним методом управління у правоохоронній діяльності є імперативний, адже в переважній більшості виконання завдань у сфері правоохоронної діяльності є забезпечення безпеки громадян, а також безперешкодного використання громадянами свої прав. Як і у кожній системі державного управління в системі управління у правоохоронній діяльності застосовуються функції контроль, планування, організації, координації, регулювання та частково прогнозування.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ШАХРАЙСТВА У СФЕРІ НЕРУХОМОГО МАЙНА, ЩО ВЧИНЯЄТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, ЯК ІНФОРМАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ РОЗСЛІДУВАННЯ

Олеся УРЛАПОВА, Руслан ПИНЯГА — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджуються теоретичні основи формування криміналістичної характеристики шахрайства у сфері нерухомого майна, вчиненого з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій (далі – ІТТ), у вигляді інформаційної моделі розслідування. Автор обґрунтовує необхідність системного підходу до побудови криміналістичної характеристики, що відображає закономірності злочинної діяльності, особливості організації та здійснення шахрайських схем, а також процеси збору, обробки та використання криміналістично значущої інформації у слідчій практиці. Висвітлюється вплив цифрової трансформації суспільства на розвиток шахрайських схем у сфері нерухомості, зокрема використання електронних документів, дистанційних технологій та засобів анонімізації, що ускладнює виявлення злочинців та встановлення місця скоєння злочину. Запропонована інформаційна модель дозволяє систематизувати дані про злочинні схеми, інтегрувати правові, криміналістичні та цифрові аспекти розслідування, а також забезпечує ефективне прогнозування та планування слідчих дій. Розроблена модель методики розслідування спрямована на підвищення ефективності досудового розслідування, удосконалення процедур збору та аналізу електронних доказів, а також створює основу для формування приватних видів методик розслідування шахрайства у сфері нерухомого майна. Практичне застосування запропонованої моделі сприятиме підвищенню результативності протидії сучасним шахрайським схемам з використанням ІТТ.

ЗМІНА СПОСОБУ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ЯК ЗАСІБ ПРИВАТНОПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СТЯГУВАЧА

Андрій АВТОРГОВ — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню зміни способу виконання судового рішення як процесуального засобу, що дозволяє забезпечити інтерес стягувача у практичному результаті вже наданого судового захисту. Обґрунтовано, що після ухвалення судового рішення право стягувача формально є підтвердженим, однак його реальне значення залежить від можливості фактичного виконання такого рішення. У випадках, коли первісно визначений спосіб виконання виявляється неможливим або не забезпечує належного результату, збереження такого способу може призводити до ситуації, за якої судове рішення залишається чинним, але не виконує своєї правовідновлювальної функції. Проаналізовано попередні підходи судової практики, відповідно до яких зміна способу виконання рішення з повернення майна на стягнення його вартості нерідко розглядалася як фактична зміна способу захисту права. Звернено увагу, що такий підхід обмежував можливість стягувача отримати практичний результат судового захисту та змушував його повторно звертатися до суду з новим позовом. Окрему увагу приділено положенням Закону України № 4094–IX від 21 листопада 2024 р., яким оновлено процесуальне регулювання зміни способу і порядку виконання судових рішень. Показано, що запровадження можливості стягнення вартості майна у разі невиконання рішення про вчинення дій щодо майна стягувача або майна, присудженого на його користь, свідчить про відхід від надмірно формального підходу до виконання судового рішення. Зроблено висновок, що зміна способу виконання судового рішення не є повторним захистом права і не повинна ототожнюватися зі зміною рішення по суті. Її призначення полягає у зміні способу реалізації вже встановленого обов’язку боржника з метою забезпечення інтересу стягувача. У цьому аспекті досліджуваний інститут розглядається як один із прикладних напрямів модернізації приватноправового забезпе- чення національних інтересів України, оскільки дієвість виконання судових рішень є необхідною умовою правової визначеності, стабільності цивільного обороту, довіри до правосуддя та відповідності сучасному розумінню ефективного судового захисту.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ КАПЕЛАНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Віктор БІЛОУС, Антон ЛІВАК, Петро ЛІВАК — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено правові засади капеланської діяльності у сфері охорони здоров’я України, проаналізовано сучасний стан нормативно-правового забезпечення медичного капеланства, визначено ключові проблеми його впровадження та запропоновано шляхи їх вирішення. Особливу увагу приділено питанням реалізації конституційного права на свободу світогляду і віросповідання у медичних закладах, правовому статусу медичних капеланів, міжнародному досвіду організації душпастирської опіки у закладах охорони здоров’я. Встановлено, що відсутність комплексного законодавчого регулювання тривалий час стримувала розвиток інституту медичного капеланства в Україні. Обґрунтовано необхідність ухвалення спеціального закону, який би визначав правовий статус капеланів у сфері охорони здоров’я, порядок їхньої діяльності, джерела фінансування та механізми взаємодії з медичними установами.

ЕТИКА ТА ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВЕДІНКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

Надія БОРТНИК, Олег ДУБИНСЬКИЙ, Катерина ДУБОВА — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

Стаття досліджує питання етики та законодавчого регулювання поведінки державних службовців, акцентуючи увагу на їхній ключовій ролі у забезпеченні ефективності державного апарату та зміцненні довіри громадян до інституцій влади. В умовах глобалізації, зростання прозорості управлінських процесів і підвищення суспільних очікувань щодо доброчесності посадових осіб, етичні принципи набувають особливого значення. Чесність, професіоналізм, неупередженість і повага до прав людини стають основою виконання службових обов’язків, запобігання корупції та формування позитивного іміджу державного апарату. Етичні стандарти виступають моральними орієнтирами, які визначають поведінку службовців, забезпечуючи об’єктивність, відповідальність і прозорість у прийнятті рішень. Правове регулювання є ключовим інструментом для забезпечення ефективного впровадження етичних стандартів у різних сферах суспільного життя, оскільки воно створює правові механізми для запобігання конфліктам інтересів, мінімізації ризиків зловживання владними повноваженнями та гарантування прозорості й підзвітності управлінських процесів. Водночас законодавство повинно відповідати сучасним викликам, таким як цифровізація, глобалізація та зміна суспільних пріоритетів, а також інтегрувати найкращі міжнародні практики, забезпечуючи гармонізацію національних норм із загальновизнаними стандартами. Комплексний підхід до формування нормативно-правової бази має включати не лише регламентацію поведінки суб’єктів, але й створення умов для підвищення правової культури та етичної свідомості, що є необхідною передумовою сталого розвитку правової держави. Підкреслено, що значну увагу доцільно приділяти створенню ефективних механізмів контролю та відповідальності, включаючи незалежні органи моніторингу, які гарантують дотримання етичних стандартів. Важливим аспектом є формування культури доброчесності серед службовців через освітні програми та заходи, спрямовані на розвиток етичної свідомості й професійної компетентності. У висновку зазначено, що гармонійне поєднання морально-етичних цінностей із законодавчим регулюванням є необхідною умовою для забезпечення прозорості, справедливості та ефективності діяльності державного апарату, що сприятиме розвитку демократичного суспільства та зміцненню довіри громадян до органів влади.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ХТО ТАКІ ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ЧОМУ МИ ГОВОРИМО ПРО НЕОБХІДНІСТЬ ЗАХИСТУ ЇХНІХ ПРАВ?

Оксана ЛІТВІНОВА — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті розглядається історична еволюція, правові основи та сучасні тенденції розвитку місцевого самоврядування в Україні. Відстежуючи витоки від Магдебурзького права до сучасних реформ, дослідження підкреслює важливість автономії для місцевих громад та правові механізми, які захищають їхні права. Дослідження показують, що постійні реформи та активна участь громад є необхідними умовами забезпечення захисту прав і подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні. В умовах нової соціальної реальності, що характеризуються стрімкою цифровізацією та демократичними перетвореннями в Україні, відбувається помітне прискорення розвитку самоуправлінських інститутів і вдосконалення їх правового захисту. На основі емпіричного аналізу результатів опитування громадян виявлено ключові проблеми взаємодії суспільства та влади. Проаналізовано форми участі громадян, систему гарантій місцевого самоврядування та запропоновано конкретні кроки для подолання інституційної недовіри і формалізму в роботі органів місцевого самоврядування.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАВЕРШЕННЯ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Іван ПЕЛІВАН — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено проблемні питання завершення досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень в умовах сучасного реформування кримінального процесуального законодавства України. Проаналізовано особливості реалізації процесуальних повноважень прокурора, слідчого та сторони захисту на завершальному етапі досудового розслідування, а також визначено основні практичні труднощі, що виникають під час відкриття матеріалів кримінального провадження, дотримання розумних строків та укладення угод у кримінальному провадженні. Особливу увагу приділено законодавчим змінам щодо можливості застосування узгодженого додаткового покарання у вигляді штрафу, навіть у випадках, коли такий вид покарання не передбачено санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Здійснено аналіз правових підстав та меж судового розсуду при визначенні розміру штрафу у межах угод, а також досліджено ризики неоднакового застосування кримінального закону та потенційних зловживань дискреційними повноваженнями. Наголошено, що значний діапазон можливого розміру штрафу може негативно впливати на забезпечення принципів правової визначеності, справедливості та рівності учасників кримінального провадження перед законом і судом. У роботі акцентовано увагу на необхідності забезпечення балансу між публічними інтересами держави у сфері протидії корупції та гарантіями права особи на захист. Встановлено, що ефективність завершення досудового розслідування значною мірою залежить від належного процесуального керівництва прокурора, своєчасного виконання процесуальних обов’язків сторонами кримінального провадження та чіткого нормативного врегулювання окремих процесуальних механізмів. Зроблено висновок про доцільність подальшого вдосконалення кримінального процесуального законодавства України в частині конкретизації підстав та порядку завершення досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень, а також визначення чітких критеріїв реалізації дискреційних повноважень прокурора та суду. Реалізація таких змін сприятиме забезпеченню єдності судової практики, підвищенню ефективності кримінального провадження та зміцненню довіри суспільства до системи кримінальної юстиції.

ДЕЯКІ ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Ірина УСТИНОВА, Юлія КОРНІЄНКО — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено деякі питання фінансової відповідальності у бюджетній сфері, і є комплексним дослідженням правової природи фінансової відповідальності за порушення бюджетного законодавства України, а також визначення особливостей її застосування в сучасних умовах. Окрема увага приділяється аналізу механізмів притягнення до відповідальності та шляхів підвищення ефективності бюджетного контролю. Методи дослідження: у процесі дослідження використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи, зокрема аналіз, синтез, системно-структурний та порівняльно-правовий підходи. Застосування формально-юридичного методу дозволило розкрити зміст норм бюджетного законодавства, а також визначити особливості їх практичного застосування. Окрім цього, використано метод узагальнення для формулювання теоретичних висновків і пропозицій. Результати: у результаті дослідження встановлено, що фінансова відповідальність за порушення бюджетного законодавства України має комплексний характер і поєднує елементи публічно-правового впливу. Визначено ключові проблеми практичного застосування відповідних норм, зокрема недостатню ефективність механізмів контролю та притягнення до відповідальності. Обґрунтовано необхідність удосконалення правового регулювання у цій сфері з метою підвищення дисципліни у бюджетних правовідносинах. Обговорення результатів дослідження свідчить про наявність системних недоліків у механізмі реалізації фінансової відповідальності за порушення бюджетного законодавства України. Зокрема, проблемним залишається питання ефективності бюджетного контролю та узгодженості дій уповноважених органів. Водночас актуалізується потреба в удосконаленні нормативно- правової бази та підвищенні рівня правозастосовної практики. Запропоновані підходи можуть сприяти зміцненню фінансової дисципліни та забезпеченню належного функціонування бюджетної системи.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ІНШОЇ ОСОБИ ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ АРЕШТУ МАЙНА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Вікторія ЧЕРВАНЧУК — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено процесуальні гарантії іншої особи під час застосування арешту майна у кримінальному провадженні. Проаналізовано положення чинного кримінального процесуального законодавства України, наукові підходи та окремі аспекти судової практики щодо забезпечення прав осіб, стосовно майна яких вирішується питання про арешт. Встановлено, що чинне нормативне регулювання не повною мірою забезпечує належний рівень правової визначеності процесуального статусу іншої особи та містить окремі суперечності у частині реалізації процесуальних прав під час застосування арешту майна. Акцентовано увагу на тому, що арешт майна належить до найбільш поширених заходів забезпечення кримінального провадження, застосування якого пов’язане з тимчасовим обмеженням права власності особи. Саме тому особливого значення набуває належне забезпечення процесуальних гарантій осіб, чиї майнові права обмежуються у межах кримінального провадження. Насамперед ідеться про право особи бути повідомленою про розгляд клопотання щодо арешту майна, брати участь у судовому розгляді, користуватися правничою допомогою та оскаржувати ухвалене судове рішення. Зазначено, що окремі положення КПК України, які регулюють порядок накладення арешту на майно, потребують подальшого вдосконалення, оскільки під час досудового розслідування виникають складнощі у визначенні процесуального статусу особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також у забезпеченні реалізації її процесуальних прав. Окрему увагу приділено неоднаковим підходам судової практики до вирішення питань щодо скасування арешту майна та необхідності дотримання балансу між інтересами кримінального провадження і захистом права власності особи.. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок про необхідність удосконалення кримінального процесуального законодавства України у частині регламентації процесуальних гарантій іншої особи під час застосування арешту майна. Запропоновано окремі напрями вдосконалення, спрямовані на підвищення рівня захисту майнових прав особи, забезпечення правової визначеності процесуального статусу учасників кримінального провадження та формування більш єдиного підходу у правозастосовній практиці.

ІНСТИТУТ НЕОБҐРУНТОВАНИХ АКТИВІВ У СИСТЕМІ АНТИКОРУПЦІЙНОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СУМІСНОСТІ ТА ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ

Руслан ЧОРНОЛУЦЬКИЙ — Fri, 12 Jun 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексне наукове дослідження інституту визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у контексті розвитку антикорупційного та цивільного законодавства України. Розкрито його ключові теоретико-правові аспекти, правову природу та особливості функціонування, а також окреслено потенційний вплив на практику цивільного судочинства. Інститут розглядається як альтернативний механізм реагування держави на корупційні правопорушення поза межами кримінальної юстиції, що обумовлює необхідність його оцінки з позицій ефективності, правової визначеності та відповідності конституційним засадам. У дослідженні акцентовано увагу на наявності істотних недоліків і колізій нормативного регулювання цього інституту. Зокрема, проаналізовано його неузгодженість із завданнями цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів. Обґрунтовано, що підставою позову про визнання активів необґрунтованими не є класичний факт порушення інтересів держави, оскільки відповідні правовідносини не відповідають деліктній чи неделіктній природі. Доведено існування особливого публічного інтересу, спрямованого на формування ефективних превентивних антикорупційних механізмів та запобігання конфлікту інтересів. Його судовий захист пов’язаний із доведенням факту набуття активів із порушенням вимог антикорупційного законодавства. Проаналізовано конституційну сумісність інституту крізь призму гарантій права приватної власності, визначено ризики порушення конституційних стандартів і необхідність забезпечення балансу між публічним інтересом та правами особи.