Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Педагогічні науки

ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ З ДОРСОПАТІЄЮ ПОПЕРЕКОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА

2025-07-15T11:31:11+03:00

Аналіз науково-методичної літератури з проблеми фікультурно-спортивної реабілітації осіб похилого віку з дорсопатією поперекового відділу хребта показав, що в даний час розроблено та апрабовано велику кількість чимало методик з використання сучасних підходів. Однак, експериментально обґрунтованого правильного поєднання комплексного використання засобів фізкультурно-спортивної реабілітації осіб похилого віку з дорсопатією поперекового відділу хребта у науково-методичній літературі надано недостатньо. Тому розробка та впровадження запропонованої програми фізкультурно-спортивної реабілітації для даного контингенту є вкрай актуальною. Мета дослідження полягає у розробці та апробації програми фізкультурно-спортивної реабілітації осіб похилого віку з дорсопатією поперекового відділу хребта. У представленому досліджені взяли участь 10 жінок похилого віку (60-70 років), програма фізкультурно-спортивної реабілітації була реалізовано протягом 4 тижнів. У експерименті було застосовано наступні методи дослідження: теоретичні (аналіз, узагальнення, порівняння синтез даних літературних джерел); педагогічні (спостереження, експеримент, тестування («Пальці – підлога», візуальна аналогова шкала болю, тест Шобера, мануально-м’язового тестування); анкетуваня (анкета оцінки якості життя SF – 36); математичні. Складовими програми фізкультурно-спортивної реабілітації осіб похилого віку з дорсопатією поперекового відділу були: оздоровча гімнастика з застосуванням дихальних вправ за системою Пілатесу, спеціальних та коригуючих вправ, загальнорозвиваючих вправ; фізіотерапії; коригувальної гімнастики у водному середовищі; тейпування; масажу. Застосування запропонованої програми фізкультурно-спортивної реабілітації осіб похилого віку з дорсопатією поперекового відділу хребта сприяла поліпшенню функціонального стану опорно-рухового апарату та рухової функції досліджуваних.

ФОРМУВАННЯ В МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ УМІНЬ АНАЛІЗУВАТИ ІЛЮСТРАЦІЮ ДИТЯЧОЇ КНИГИ ЯК ЕЛЕМЕНТ ЇХНЬОЇ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

2025-07-15T11:38:45+03:00

У сучасній системі професійної підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти особливої актуальності набуває формування умінь комплексного аналізу дитячої книги, зокрема її ілюстративного наповнення. Ілюстрації в дитячій літературі виконують не лише естетичну, а й пізнавальну, комунікативну та розвивальну функції, впливають на уяву, емоційний інтелект, формування художнього смаку й моральних орієнтирів дитини. З огляду на це, здатність вихователя правильно інтерпретувати візуальний матеріал, аналізувати його відповідність змісту твору, віковим особливостям дітей і педагогічним завданням, є невіддільною складовою його фахової компетентності. Отже, метою дослідження є теоретичне обґрунтування та визначення шляхів формування в майбутніх вихователів умінь аналізувати ілюстрацію дитячої книги як елемента їхньої фахової компетентності. У процесі дослідження застосовувалися загальнонаукові методи: описовий – для окреслення ролі ілюстрацій у дитячій літературі; аналіз – з метою виокремлення критеріїв і параметрів педагогічного аналізу; порівняльний – для розгляду різновидів ілюстративного супроводу; моделювання – при конструюванні структури формування аналітичних умінь у здобувачів вищої освіти; узагальнення – для систематизації отриманих результатів. Результати дослідження підтвердили, що систематична робота з ілюстраціями в освітньому процесі сприяє розвитку в майбутніх вихователів здатності критично оцінювати художні твори, розуміти їхній виховний потенціал і добирати відповідний візуальний матеріал у практичній діяльності. У межах дослідження було запропоновано інтеграцію міждисциплінарного підходу, активне залучення майбутніх фахівців до аналізу конкретних кейсів, спільне обговорення та критичне осмислення зразків сучасної та класичної дитячої книги. У висновках підсумовано, що формування в майбутніх вихователів умінь аналізувати ілюстрацію дитячої книги є важливим чинником професійного становлення педагогів, який підвищує ефективність освітньо-виховної роботи з дітьми дошкільного віку та забезпечує якісну реалізацію завдань художньо-естетичного розвитку в дошкільній освіті.

СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ПЕДАГОГІКА»

2025-07-15T11:44:29+03:00

Стаття розкриває дидактичний сегмент процесу професійної підготовки майбутніх учителів у розрізі формування їх міжкультурної комунікативної компетентності. Мета статті полягала у специфікації процесу формування міжкультурної комунікативної компетентності майбутніх учителів засобами інтерактивного навчання в освітньому просторі сучасного педагогічного університету. Методологія дослідження ґрунтується на параметрах компетентнісного, структурно-системного та інституціонального підходу в освіті. Наукова новизна: вперше сформульовано зміст категорії «міжкультурна комунікативна компетентність учителя; конкретизовано зміст поняття «комунікативна компетентність учителя»; специфіковано фаховий сегмент (дисципліна «Педагогіка») процесу формування міжкультурної комунікативної компетентності майбутніх учителів; уточнено роль інтерактивного навчання у підготовці майбутніх учителів до міжкультурної взаємодії в освітньому просторі. Встановлено, що комунікативна компетентність учителів віддзеркалює здатність фахівця розробляти стратегії міжособистісної взаємодії із усіма суб’єктами освітнього простору; його прагнення до налагодження конструктивної узаємодії з учнями, їхніми батьками, академічною спільнотою; підготовленість до освітньої інтеракції на засадах толерантності та взаємоповаги. Міжкультурну комунікативну компетентність сучасного вчителя потлумачено як конструкт, що фіксує світоглядне ставлення педагога до необхідності сприйняття артефактів етноментального та націокультурного різноманіття; здатність розробляти стратегію і тактики комунікації в освіті на засадах толерантності та паритетності; функціональну готовність вчителя до інтеракції із представниками різних культурних груп в неоднорідному мультикультурному просторі педагогічної взаємодії. Доведено, що формування міжкультурної комунікативної компетентності майбутніх учителів найбільш ефективно відбувається під час використання інтерактивних методів навчання (інтерактивні лекції, мозкові штурми, дискусії, круглі столи, рольові ігри, тренінги, метод проєктів).

НАВЧАННЯ ІВЕНТ-МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ТИМБІЛДИНГУ МАЙБУТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ПСИХОЛОГІВ

2025-07-15T11:55:00+03:00

У статті розкрито педагогічні засади підготовки майбутніх організаційних психологів до впровадження HR‑ініціатив, тимбілдинг-заходів та івент-активностей у контексті трансформацій сучасного ринку праці, цифровізації, віддаленого навчання та воєнного стану в Україні. Метою дослідження є аналіз ефективних підходів до формування у студентів-психологів професійних компетентностей, необхідних для організації командної взаємодії та підтримки корпоративної культури в сучасному організаційному середовищі. Методологія дослідження ґрунтується на теоретичному аналізі наукових джерел з організаційної психології, педагогіки та HR-менеджменту, узагальненні практик освітнього процесу, а також елементів проєктного навчання та моделювання професійних ситуацій. Наукова новизна полягає у виявленні специфіки педагогічної підготовки організаційних психологів до діяльності у кризових умовах, а також у визначенні комплексу методів і засобів навчання (тренінги, кейс-методи, симуляції, онлайн-івенти), які забезпечують розвиток практичних навичок фасилітації, лідерства, командної взаємодії та емоційного інтелекту. У висновках обґрунтовано доцільність інтеграції в освітні програми спеціалізованих модулів з івент-менеджменту та тимбілдингу, запропоновано педагогічні умови, що сприяють формуванню гнучкого, адаптивного фахівця, здатного ініціювати HR-інтервенції у складних соціокультурних умовах.

ВЗАЄМОДІЯ ФАХІВЦІВ: СТРАТЕГІЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ІЗ ЗАЇКАННЯМ

2025-07-15T12:00:34+03:00

У статті розглянуто проблему заїкання у дітей як складного багатофакторного розладу, що впливає не лише на мовленнєву функцію, а й на емоційний стан, соціальну взаємодію та навчальні досягнення. У сучасних умовах інклюзивної освіти особливого значення набуває міжпрофесійна взаємодія фахівців, яка дозволяє забезпечити цілісний психолого-педагогічний супровід дитини з мовленнєвими порушеннями. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування стратегій співпраці фахівців (логопеда, психолога, педагога, психотерапевта, тьютора, медичного працівника та батьків), також виявлення ефективних моделей взаємодії для реалізації індивідуалізованої допомоги дітям із заїканням. У процесі аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури окреслено п’ять ключових підходів до міжфахової співпраці: міждисциплінарний, транспрофесійний, інтегративно-когнітивний, сімейно-центрований та технологічний. Детально проаналізовано функції кожного фахівця у команді, визначено напрями спільної роботи, труднощі комунікації, де наведено переваги злагодженої міжпрофесійної діяльності у контексті інклюзивного освітнього простору. У статті подано практичні рекомендації щодо покращення фахової взаємодії, зокрема шляхом розробки єдиних карт супроводу дитини, впровадження нормативного регламенту співпраці, організації міждисциплінарних нарад, навчальних семінарів і залучення батьків до терапевтичного процесу. Зроблено висновок про те, що скоординована робота фахівців різних спеціальностей є ключовим чинником у побудові ефективної системи психолого-педагогічного супроводу, спрямованої на гармонійний розвиток дитини з мовленнєвими порушеннями. Сучасна інклюзивна освіта висуває нові вимоги до професійної діяльності спеціалістів: вони повинні не лише глибоко орієнтуватися у власній галузі, а й володіти навичками командної взаємодії, узгодження дій та обміну інформацією. Водночас потребують суттєвого вдосконалення організаційно-методичні основи співпраці фахівців у межах освітніх установ, адже відсутність чітко визначених механізмів взаємодії ускладнює впровадження результативних форм підтримки дітей. З метою підвищення якості супроводу дітей із заїканням доцільно впроваджувати уніфіковані картки командної роботи, проводити міжпрофесійні тренінги, супервізійні сесії та семінари, створювати умови для активного залучення батьків до корекційного процесу.

НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» НАПРИКІНЦІ ХІХ– НА ПОЧ. ХХ СТОЛІТТЯ

2025-07-15T12:06:42+03:00

У статті досліджено національно-виховну діяльність товариства «Просвіта» в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. Проаналізовано форми та засоби, за допомогою яких здійснювалося національне виховання населення в умовах колоніального тиску з боку Російської та Австро–Угорської імперій. Особливу увагу приділено таким напрямам діяльності товариства, як створення читалень, розвиток театрального руху, організація освітніх курсів, видавнича справа, а також формування мережі культурно-просвітницьких осередків у містах і селах. Визначено роль української інтелігенції, вчительства та духовенства у поширенні просвітницьких ідей. Розкрито значення просвітянського руху для формування національної свідомості, збереження мови, культури, історичної пам’яті українського народу. Здійснено порівняльний аналіз діяльності «Просвіти» у Західній і Східній Україні з урахуванням різних політичних умов. Питання формування національної свідомості засобами культурно-просвітницької роботи набуває особливої актуальності й у сучасному контексті – в умовах реформування освіти, загострення інформаційної війни, загроз втрати національної єдності. Саме тому вивчення історичного досвіду діяльності «Просвіти» є важливим для переосмислення ефективних практик національного виховання, що можуть бути адаптовані до реалій сьогодення. Доведено, що «Просвіта» стала не лише освітньою, а й суспільно-політичною силою, яка підготувала ґрунт для майбутнього українського державотворення. Отримані результати дозволяють глибше зрозуміти потенціал громадянських ініціатив у процесі національного виховання, що є актуальним і в сучасному контексті українського суспільства.

МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНЦІЯ В ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

2025-07-15T12:25:58+03:00

У статті досліджується розвиток міжкультурної комунікативної компетентності (МКК) у процесі викладання іноземних мов у цифровому середовищі. На тлі глобалізації, інтенсифікації міжкультурної комунікації та динамічної еволюції інформаційно-комунікаційних технологій традиційні підходи до освіти зазнають суттєвих трансформацій. Актуальність теми підкреслюється зростаючою потребою не лише у формуванні мовних навичок, але й у забезпеченні здатності здобувачів освіти ефективно взаємодіяти в різноманітних культурних контекстах за допомогою цифрових засобів. Проблема дослідження сформульована як необхідність ідентифікувати інноваційні підходи до розвитку МКК в умовах цифрової освіти. Обґрунтовано, що формування МКК є критично важливим не лише для успішної професійної самореалізації, але й для інтеграції здобувачів освіти у світову спільноту, а також для розвитку емоційного інтелекту, критичної цифрової грамотності та соціальної відповідальності. Традиційні методи навчання іноземних мов часто ігнорують міжкультурний та цифровий аспекти, що актуалізує потребу переосмислення змісту, форм та стратегій освіти відповідно до вимог XXI століття. У дослідженні проаналізовано сучасну наукову літературу, присвячену розвитку МКК за допомогою цифрових технологій. Зокрема, розглянуто внесок М. Байрам, Д. Дердорф, М. Дулі, Р. Дарвіна, С. Крама, Е. Б. Басоглу, К. Томпсона, С. Гіллеран та інших учених. Обговорено ключові принципи розвитку МКК – відкритість, культурну самосвідомість і критичну рефлексію. Також на основі моделі Дердорф окреслено базові компоненти МКК: мовна компетентність, соціолінгвістична чутливість, прагматична адаптивність та міжкультурна обізнаність. Огляд досліджень виявив, що, попри значний прогрес у розвитку віртуальних обмінів, гейміфікації, цифрового сторітелінгу та використання VR/AR технологій, спостерігається нестача інтегрованих методологічних моделей, які одночасно сприяють розвитку міжкультурної компетентності, цифрової грамотності та емоційної емпатії. Спираючись на аналіз сучасних досліджень, автор пропонує інтегративну концептуальну модель розвитку МКК через систематичне застосування інноваційних цифрових технологій. Кожна технологія – телеколаборація, гейміфікація, цифровий сторітелінг і VR/AR – стратегічно поєднана із конкретними компонентами МКК, педагогічними цілями та очікуваними результатами. Віртуальні обміни визначено як засіб розвитку емоційної емпатії та культурного розуміння; гейміфікація сприяє підвищенню мотивації та засвоєнню моделей культурної поведінки; цифровий сторітелінг формує навички критичного мислення і рефлексії; VR/AR-технології розвивають практичні навички міжкультурної комунікації через моделювання ситуацій у віртуальному середовищі. У статті висвітлено як переваги, так і виклики використання цифрових технологій у міжкультурній освіті. До переваг належать зростання доступності, інтерактивності та можливість створення автентичних міжкультурних досягнень. Водночас залишаються виклики, пов’язані з автентичністю цифрових взаємодій, необхідністю критичного осмислення культурного контенту та подоланням технічних і соціокультурних бар’єрів. Наукова новизна дослідження полягає у всебічному теоретичному обґрунтуванні та систематизації цифрових підходів до розвитку МКК. Запропонована модель акцентує необхідність інтегративних практик, що одночасно формують мовні навички, критичну цифрову грамотність, емоційний інтелект та міжкультурну чутливість. У висновках підкреслено потребу в подальшій емпіричній верифікації запропонованих підходів, розробленні електронних курсів із міжкультурним компонентом та дослідженні впливу інтенсивності цифрової взаємодії на глибину формування міжкультурної компетентності. Загалом стаття пропонує ґрунтовну теоретичну базу та практичні орієнтири для удосконалення навчання іноземних мов у цифрову епоху, що відповідає нагальній потребі підготовки здобувачів освіти до ефективної міжкультурної взаємодії в умовах глобалізованого й технологічно розвиненого суспільства.

УДОСКОНАЛЕННЯ ЗМІСТУ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В ОРГАНАХ ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ

2025-07-15T12:33:09+03:00

Метою статті є здійснення аналітичних досліджень та розроблення пропозицій щодо оптимізації змісту фізичної підготовки військовослужбовців органів військового управління в умовах дії правового режиму воєнного стану. Основну увагу зосереджено на важливості вдосконалення цього змісту з урахуванням специфіки службової діяльності, яку виконують військовослужбовці для захисту територіальної цілісності держави від російської агресії. Методологія дослідження: методи системного аналізу, порівняльний аналіз та узагальнення даних, отриманих із відкритих джерел, зокрема звітів, наукових публікацій та офіційних документів. Наукова новизна дослідження полягає у розробці моделі оптимізації змісту фізичної підготовки військовослужбовців органів військового управління на період дії правового режиму воєнного стану, яка інтегрує тактичні елементи, функціональний тренінг та психофізіологічну підготовку для підвищення бойової готовності. Висновки. Оптимізований зміст включає адаптовані фізичні вправи, сфокусовані теоретичні знання, тактичні елементи, психофізіологічну підготовку та практичні організаційно-методичні компетенції, що забезпечують ефективну бойову готовність. Такий підхід дозволяє раціонально використовувати час і ресурси, враховуючи обмеження воєнного часу, та підвищує здатність особового складу виконувати оперативно-управлінські завдання. Таким чином, оптимізація змісту фізичної підготовки є ключовим кроком для забезпечення професійної спроможності військовослужбовців під час дії правового режиму воєнного стану. Отримані висновки можуть бути використані для розробки оновлених програм підготовки, спрямованих на зміцнення фізичної спроможності військовослужбовців органів військового управління в період дії воєнного стану, а також для підвищення їхньої готовності до виконання завдань в умовах сучасних збройних конфліктів.