Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Педагогічні науки

ІННОВАЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

Тетяна БАКУМЕНКО — 2025-12-30

У статті досліджено сутність та значення інноваційних педагогічних технологій у контексті підвищення якості освіти. Узагальнено теоретичні підходи до визначення поняття «інноваційна технологія навчання» як системного методу створення, застосування й оцінювання педагогічних процесів. Розкрито провідні напрями інноваційної діяльності – використання інформаційно-комунікаційних, інтерактивних, проєктних, дистанційних і змішаних форм навчання, які забезпечують індивідуалізацію освітньої траєкторії та розвиток ключових компетентностей здобувачів освіти. Обґрунтовано, що якість освіти залежить від рівня інноваційності педагогічної діяльності, здатності педагога до творчого пошуку, дослідницької активності та саморозвитку. Висвітлено роль інноваційної педагогічної діяльності у формуванні життєтворчої компетентності, розвитку критичного мислення, самостійності й відповідальності особистості. Зроблено висновок, що впровадження інновацій сприяє переходу від знаннєвої до компетентнісної моделі освіти, підвищує її ефективність, відкритість та відповідність європейським освітнім стандартам.

ФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ АСПІРАНТІВ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ

Іван БАХОВ — 2025-12-30

У статті розглянуто проблему формування науково-дослідницької компетентності аспірантів у контексті оновлення третього рівня вищої освіти, викликів воєнного стану, цифровізації та посилення вимог до академічної доброчесності. На основі аналізу нормативних документів, праць вітчизняних і зарубіжних учених уточнено сутність науково-дослідницької компетентності як інтегральної здатності аспіранта здійснювати повний цикл наукового дослідження – від постановки проблеми до впровадження результатів та презентації – з дотриманням етичних та методологічних стандартів. Запропоновано структуру компетентності, що охоплює мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційно-діяльнісний і рефлексивно-оцінний компоненти, а також розкрито роль аналітико-пізнавальної активності й академічної доброчесності в забезпеченні її цілісності. Розроблено модель формування науково-дослідницької компетентності аспірантів, яка включає цільовий, змістовий, процесуальний та оцінювально-результативний блоки й орієнтована на інтеграцію освітніх і наукових практик, індивідуалізацію дослідницьких траєкторій, використання цифрових інструментів і технологій штучного інтелекту на засадах етичного їх застосування. Обґрунтовано педагогічні умови ефективної реалізації моделі, зокрема розвиток наставництва й супервізії, створення дослідницько орієнтованого освітнього середовища і впровадження системи багатовимірного оцінювання результатів. Отримані результати можуть бути використані для модернізації освітньо-наукових програм підготовки докторів філософії та вдосконалення організації дисертаційних досліджень у закладах вищої освіти України. Перспективи подальших досліджень пов’язані з емпіричною перевіркою ефективності моделі, розробленням інструментів діагностики рівнів сформованості компетентності та аналізом впливу міжнародної академічної мобільності на розвиток дослідницького потенціалу аспірантів.

ЗМІСТОВИЙ КОМПОНЕНТ DEVOPS-ПІДХОДУ ЯК ФАКТОР МОДЕРНІЗАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ІТ-ФАХІВЦІВ

Михайло ЛУЧКЕВИЧ — 2025-12-30

У статті теоретично обґрунтовано роль змістового компоненту DevOps-підходу як чинника модернізації професійної підготовки майбутніх ІТ-фахівців у контексті цифрової трансформації освіти. DevOps розглядається як інтегрована педагогічна парадигма, що поєднує технічні, організаційні та гуманітарні аспекти навчання, орієнтовані на формування системного мислення, командної взаємодії та безперервного вдосконалення. Визначено, що змістовий компонент педагогічної рамки DevOps виконує системоутворювальну функцію, поєднуючи когнітивні, діяльнісні та рефлексивні складники професійної підготовки. Його впровадження забезпечує узгодження між освітнім змістом і реальними технологічними процесами сучасної ІТ-індустрії. Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі ролі змістового компоненту DevOps-підходу як інструменту модернізації професійної освіти, а також у визначенні його структури, функцій і педагогічних можливостей. Методологія ґрунтується на застосуванні теоретичних методів аналізу, синтезу, узагальнення, системно-структурного та моделювального підходів для побудови логіки змістового блоку DevOps-освіти й формування його дидактичних принципів. Наукова новизна полягає в уточненні змістового наповнення DevOps у педагогічному вимірі, його трактуванні як ядра сучасної моделі професійної освіти, що узгоджує технологічні процеси індустрії та освітні результати. Запропоновано структурну модель змістового блоку DevOps-освіти, що охоплює концептуально-знаннєву, інструментально-практичну та комунікативно-рефлексивну підсистеми. Висновки показують, що змістовий компонент DevOps-підходу забезпечує перехід від дисциплінарної до інтеграційної моделі освіти, сприяє дигіталізації практичної підготовки, розвитку рефлексивно-аналітичної культури студентів та їх професійної мобільності. Його реалізація формує підґрунтя для підготовки конкурентоспроможних ІТ-фахівців, орієнтованих на вимоги індустрії 4.0.

ВПЛИВ КЛАСИЧНОЇ ПРОГРАМИ ПІДГОТОВКИ НА АНТРОПОМЕТРИЧНИЙ ПРОФІЛЬ СПОРТСМЕНІВ 17-19 РОКІВ В УДАРНИХ ВИДАХ ЄДИНОБОРСТВАХ

Дарія ОКУНЬ — 2025-12-30

Мета статті полягала у порівняльному аналізі антропометричних показників спортсменів 17-19 років ударних видів єдиноборств (сават, кікбоксинг, бокс, тайський бокс) для виявлення стилеспецифічних морфологічних профілів і практичних орієнтирів індивідуалізації тренувань. Дослідження виконано на базі двох ДЮСШ м. Харкова (ДЮСШ № 9 та ДЮСШ «ХТЗ») за участі 40 спортсменів, розподілених на чотири групи: I – сават (n=8), II – кікбоксинг (n=12), III – бокс (n=10), IV – тайський бокс (n=10). Для оцінки морфологічного профілю застосовано стандартизоване антропометричне тестування (довжина тіла; довжина верхньої та нижньої кінцівок; окружності плеча, стегна та грудної клітки; маса тіла); міжгрупові відмінності визначали t-критерієм Стьюдента (p<0,05–0,001). Результати засвідчили виразну стилеспецифічність компонентів антропометричних показників. За довжиною тіла найвищі значення відмічено у тайбоксерів та кікбоксерів; боксери були істотно нижчими за IV і II. Довжина верхньої кінцівки була більшою у кікбоксерів та боксерів порівняно з саватом. За довжиною нижньої кінцівки лідирували тайбоксери та кікбоксери (перевага над саватом і боксом). Окружність плеча була максимальною у боксерів (III), що достовірно перевищували кікбоксерів і тайбоксерів (p<0,001), група савату також переважала II та IV. Окружність стегна була найбільшою у тайбоксерів, з перевагою над усіма групами, кікбоксери також випереджали сават і бокс (p<0,001). За окружністю грудної клітки боксери мали статистично вищі значення порівняно з іншими (p<0,01), а за масою тіла – достовірну перевагу над кікбоксерами та тайбоксерами, а також над саватом (p<0,001). Виявлено виразні стиль-специфічні морфологічні профілі у спортсменів 17–19 років: тайбоксери та кікбоксери характеризуються більшими «довжинами» нижніх кінцівок і окружністю стегна (акцент на роботі ногами та клінчі), тоді як боксери – більшими окружностями плеча й грудної клітки та більшою масою тіла (вища потреба у потенціалі верхнього плечового поясу).

НЕСТАНДАРТНІ УРОКИ ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

Олексій ОСКИРКО — 2025-12-30

У статті розглянуто теоретичні та методичні засади організації нестандартних уроків у сучасній школі в контексті реалізації компетентнісного підходу. Визначено сутність поняття «нестандартний урок», його роль у розвитку пізнавальної активності, комунікативних та творчих здібностей учнів. Детально проаналізовано різні підходи до класифікації та етапів проведення нестандартних уроків, зокрема узагальнено погляди П. Горохівського, І. Кучеренко, В. Шуляра, О. Пєхоти та інших дослідників, які пропонують власні моделі організації навчальної діяльності. Наголошено, що нестандартні уроки є важливим засобом подолання стереотипності та рутинності традиційної класно-урочної системи, адже сприяють формуванню стійкої пізнавальної мотивації та внутрішньої потреби у навчанні. Доведено, що використання елементів інтерактивних технологій і творчих методів забезпечує розвиток критичного мислення, комунікативних умінь, навичок самостійної та групової роботи. Особливу увагу приділено етапам проведення нестандартних уроків, серед яких виокремлюються мотиваційно-орієнтаційний, операційно-діяльнісний, контрольний та рефлексивний. Підкреслено, що чітке планування кожного етапу дозволяє вчителю досягти максимального залучення всіх учнів, урахувати їхні індивідуальні особливості та рівень підготовленості. Проаналізовано різноманітні види нестандартних уроків: інтегровані заняття, рольові та ділові ігри, театралізовані вистави, брейн-ринги, КВК, прес-конференції, дебати та дискусії. Показано, що вони не лише підвищують інтерес учнів до навчання, але й формують уміння працювати в команді, аргументувати власну позицію та здійснювати самооцінку результатів діяльності. У статті також розкрито роль вчителя як організатора та фасилітатора освітнього процесу, здатного створити творчу атмосферу та умови для активної взаємодії учасників освітнього процесу. Наголошено на важливості інтерактивної взаємодії та партнерської співпраці між учителем і учнями. Автор підкреслює, що систематичне застосування нестандартних уроків сприяє не лише засвоєнню навчального матеріалу, але й розвитку особистісних якостей школярів – упевненості, відповідальності, толерантності та комунікативної культури.

ЦИФРОВІ ОСВІТНІ ІНСТРУМЕНТИ ПІДТРИМКИ АКАДЕМІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ В СУЧАСНОМУ ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Тарас ПАСКА — 2025-12-30

У статті досліджено роль цифрових освітніх інструментів у підтримці академічної мобільності в сучасному закладі вищої освіти. Мета роботи – дослідження ролі та можливостей цифрових освітніх інструментів у підтримці академічної мобільності в сучасному закладі вищої освіти, аналіз їхнього впливу на формування нової моделі освітньої взаємодії в умовах цифрової трансформації. Підкреслено актуальність проблеми в контексті глобалізаційних процесів, воєнного стану та євроінтеграційних тенденцій. Методологічну основу становлять аналіз, синтез, узагальнення й порівняння сучасних наукових підходів до понять «цифрові освітні технології», «цифрові освітні інструменти» та «академічна мобільність». Систематизовано цифрові освітні інструменти, що забезпечують різні аспекти мобільності: управління програмами обмінів (Erasmus Dashboard, Mobility Tool+, MoveON), організацію навчання (Moodle, Microsoft Teams, Zoom), командну взаємодію (Padlet, Miro) та цифрову сертифікацію результатів (Open Badges, Europass, Credly). Наукова новизна полягає у визначенні цифрових освітніх інструментів як стратегічного ресурсу розвитку академічної мобільності та інтернаціоналізації освіти. Доведено, що ефективна інтеграція цих інструментів сприяє формуванню нової культури академічної мобільності, розвитку цифрової компетентності учасників освітнього процесу, посиленню академічного партнерства й підвищенню конкурентоспроможності університетів на міжнародному рівні. Окреслено досвід Карпатського національного університету імені Василя Стефаника, який упроваджує цифрові рішення у програми міжнародної академічної мобільності, зокрема в межах проєкту «StuttWay4Ukraine» у співпраці з Університетом Штутґарта (Німеччина). Це підтверджує практичний потенціал цифрових освітніх інструментів у забезпеченні безперервності освітнього процесу та розвитку цифрової компетентності учасників освітнього процесу. У висновках зазначено, що цифрові освітні інструменти оптимізують управління академічною мобільністю, забезпечують відкритість, інклюзивність і персоналізацію навчання. Вони стають ключовим чинником модернізації вищої освіти України та формують фахівця нового покоління — мобільного, компетентного й готового діяти в умовах цифрової економіки.

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОГРАМИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ КВАЛІФІКОВАНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

Кирило ПОНОМАРЕНКО — 2025-12-30

У статті автором висвітлено питання удосконалення програми спеціальної фізичної підготовки кваліфікованих волейболістів із урахуванням амплуа спортсменів та сучасних засобів тренування. Актуальність роботи зумовлена необхідністю підвищення індивідуальної ефективності гравців у змагальному періоді, що потребує цілеспрямованого розвитку провідних фізичних якостей волейболістів відповідно до специфіки їх ігрового амплуа. Необхідність дослідження полягає в тому, що традиційні тренувальні програми не завжди забезпечують належний рівень фізичної адаптації спортсменів, що особливо важливо в умовах висококонкурентного ігрового процесу. У роботі сфокусовано увагу на доцільності вважати запропоновану експериментальну програму ефективним інструментом для розвитку стрибкової витривалості, вибухової сили, координації, швидкості та інших якостей волейболістів, які мають провідне значення для кожної ігрової позиції. У межах дослідження був проведений педагогічний експеримент із залученням 15 спортсменів-волейболістів. Результати педагогічного експерименту засвідчили позитивну динаміку більшості показників: збільшення висоти атакуючого стрибка, кількості підтягувань, кількості повторень у стрибках за 30 с, а також зменшення часу бігу з прискоренням та зміною напрямку. Найбільший приріст спостерігався у ліберо та центральних блокуючих. Експериментальна програма базувалася на оптимальному поєднанні специфічних і неспецифічних засобів тренування, включаючи пліометрію, інтервальні навантаження, сенсорні вправи та тренування з нестійкою опорою. Таким чином, розроблена та апробована експериментальна програма довела ефективність індивідуалізованого підходу до розвитку фізичних якостей волейболістів, сприяла зниженню ризику виснаження та травмування, підвищила рівень змагальної готовності спортсменів.

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЗВО УКРАЇНИ ЧЕРЕЗ ІНТЕГРАЦІЮ В НАУКОВИЙ ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ПРОСТІР ЄС

Оксана СТРІЛЬЧУК — 2025-12-30

У процесі дослідження авторами було системно проаналізовано стратегічні вектори модернізації вищої освіти України в умовах незалежності, акцентуючи увагу на її ролі як рушійної сили суспільства. Обґрунтовано, що метою цієї трансформації є забезпечення випереджального, стійкого розвитку та інноваційного прориву країни у науково-технологічній, виробничо-економічній та соціально-гуманітарній сферах. Доведено, що це завдання є актуальним в умовах розбудови суспільства знань та вимагає тісного узгодження національних реформ із цілями та стандартами Європейського дослідницького простору (ERA). Ми виходимо з визнання, що досліджувана проблема формування міжнародної конкурентоспроможності закладів вищої освіти України є багатоаспектною та інтеграційною, а її ефективне вирішення неможливе без повної та системної інтеграції до ERA. Цей простір, відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», визначено як ключову систему програм та політичних інструментів, що об’єднує інституційне середовище досліджень ЄС для забезпечення вільного трансферу знань та мобільності дослідників. Інтеграція дослідницької інфраструктури України до ERA є важливою складовою загальної стратегії євроінтеграції, що чітко зафіксовано в Дорожній карті європейської інтеграції України (Наказ МОН № 1501 від 11 грудня 2023 року). У процесі дослідження ми намагалися максимально повноцінно використати потенціали комплексного, структурно-логічного методів. Це дозволило не лише описати поточний стан інтеграційних процесів, а й виявити певні бар’єри, що гальмують повноцінну участь ЗВО у ключових європейських програмах. Здійснено систематизацію історичного досвіду участі України у європейських програмах («Tempus», «Socrates»), які виступили каталізаторами первинної гармонізації освітніх стандартів, заклавши основи для подальшої інституційної готовності до входження в ERA. Дотримуючись логіки наших розмірковувань, вважаємо за необхідне перейти від констатації євроінтеграційних намірів до розробки конкретних інструментів і механізмів посилення конкурентоспроможності ЗВО. На основі отриманих висновків сформульовано комплекс практичних рекомендацій, спрямованих на інституційну трансформацію ЗВО.

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ ДИСЛЕКСІЇ ТА ДИСГРАФІЇ ЗАСОБАМИ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР У СПЕЦІАЛЬНИХ КЛАСАХ ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ

Наталія ТРУЛЯЄВА — 2025-12-30

У статті проаналізовано теоретичні та методичні засади використання дидактичних ігор для корекції дислексії та дисграфії у дітей з порушеннями мовлення. Метою дослідження визначено розкриття можливостей дидактичних ігор у контексті логопедичної корекції специфічних порушень читання й письма та визначення методичних особливостей їх упровадження у навчально-корекційну діяльність спеціальних класів. У процесі дослідження систематизовано наукові підходи до розуміння природи дислексії та дисграфії як складних багаторівневих порушень, зумовлених недорозвиненням психолінгвістичних, сенсомоторних і когнітивних функцій; уточнено їхні психолого-педагогічні механізми; охарактеризовано основні труднощі, що виникають у процесі формування навичок читання та письма в дітей із мовленнєвими розладами. Проаналізовано сучасні напрями логопедичної корекції, доведено доцільність поєднання традиційних методик із нейропсихологічними, когнітивними та лінгводидактичними підходами. Доведено, що дидактична гра виступає ефективним психолого-педагогічним засобом активізації мовленнєвої, пізнавальної та емоційно-вольової сфер дитини, забезпечує гармонійне поєднання навчального й корекційного компонентів. Систематизовано функції та принципи використання ігор у роботі з дітьми з порушеннями мовлення, зокрема принцип поетапності, варіативності, мотиваційної залученості та сенсорної інтеграції. Обґрунтовано умови ефективності ігрової діяльності, серед яких провідну роль відіграє професійна компетентність логопеда, індивідуалізація підбору ігор і створення позитивного емоційного середовища навчання. Розроблено методичні орієнтири щодо добору ігрових вправ відповідно до типів порушень, спрямованих на розвиток звуко-буквеного аналізу, просторової орієнтації, зорово-рухової координації та граматичного структурування мовлення. Проведено порівняльний аналіз концептуальних особливостей використання дидактичних ігор у корекції дислексії та дисграфії. Встановлено, що у випадку дислексії вони спрямовані переважно на формування процесів сприймання, розпізнавання та диференціації графем і фонем, тоді як при дисграфії акцент робиться на вдосконаленні моторно-графічних, орфографічних та аналітико-синтетичних умінь. Узагальнено, що дидактичні ігри підвищують ефективність логопедичної корекції, сприяють розвитку комунікативної компетентності, пізнавальної мотивації та впевненості дитини у власних навчальних можливостях. У висновках підкреслено, що дидактична гра є перспективним напрямом розвитку сучасної спеціальної педагогіки, оскільки поєднує елементи науково обґрунтованого корекційного впливу з природною ігровою активністю дитини.

ЯКІСТЬ ОСВІТИ ЖУРНАЛІСТІВ В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ШІ

Ангеліна ХОМЕНКО — 2025-12-30

Стаття присвячена дослідженню стійкості внутрішнього забезпечення якості освітніх програм для журналістів в умовах системної кризи, спричиненої повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну. На прикладі освітньої програми «Соціальна та культурна журналістика» Харківської державної академії культури проаналізовано, як криза впливає на дотримання стандартів якості, зокрема ESG (2015) та критеріїв Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО). Методологія дослідження базується на змішаному підході: контент-аналізі програмної документації, якісній експертній оцінці та критеріальному аналізі відповідності до стандартів ESG і вимог НАЗЯВО. У процесі оцінювання застосовано як кількісні, так і якісні методи аналізу, що дозволило виявити сильні та слабкі сторони внутрішньої системи забезпечення якості. Результати дослідження демонструють, що попри надзвичайно складні умови функціонування, освітня програма зберігає базову відповідність національним та європейським стандартам якості. Серед сильних сторін – практико-орієнтований зміст, відповідність Національній рамці кваліфікацій та підтримка академічної доброчесності. Водночас зафіксовано значні виклики: недопрацьовані механізми залучення стейкхолдерів, слабка цифровізація освітнього процесу, недостатня прозорість та несвоєчасне оновлення інформації. Окреслено напрями вдосконалення системи забезпечення якості в умовах кризи, зокрема через інтеграцію елементів антикризового менеджменту.

ЕТАПНІ ЗРУШЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ ЮНИХ ПАУЕРЛІФТЕРІВ 15–17 РОКІВ У МЕЖАХ КЛАСИЧНОЇ ПРОГРАМИ ПІДГОТОВКИ

Сергій ЧЕРНИШОВ — 2025-12-30

Мета дослідження полягала у кількісному встановленні етапних зрушень функціональної спроможності юних пауерліфтерів 15–17 років у процесі класичної програми підготовки ДЮСШ. У дослідженні взяли участь 26 спортсменів (щорічні зрізи у 15, 16 і 17 років), які систематично тренувалися за уніфікованою програмою у комунальному закладі «Комплексна ДЮСШ № 9». Для оцінки кардіореспіраторних можливостей застосовано маркери: ЧСС у спокої, артеріальний тиск (систолічний та діастолічний), життєва ємність легень (ЖЄЛ), частота дихання (ЧД), проби Штанге і Генчі. Вимірювання виконували у стандартизованих умовах на початку кожного навчально-тренувального року, статистичне опрацювання здійснювали параметричними методами (t-критерій Стьюдента). Результати засвідчили послідовну позитивну динаміку. ЧСС у спокої знизилася (t₁,₃=3,72; p<0,01), що відображає «економізацію» серцевої діяльності. САТ (t₁,₃=2,87; p<0,01), ДАТ (t₁,₃=3,30; p<0,01), формуючи раціональнішу гемодинаміку. ЖЄЛ (t₁,₂=2,22; p<0,05; t₁,₃=2,62; p<0,05), а ЧД (t₁,₃=2,25; p<0,05), що свідчить про розширення вентиляційних резервів і підвищення ефективності газообміну. Толерантність до гіпоксії зросла: проба Штанге (t₁,₂=2,24; p<0,05; t₁,₃=3,83; p<0,001), проба Генчі (t₁,₂=2,25; p<0,05; t₁,₃=3,50; p<0,01). Найбільші між вікові відмінності зафіксовано між 15- та 17-річними спортсменами, між суміжними етапами зміни були вибірковими або помірними. Сукупність зрушень підтверджує ефективність класичної програми ДЮСШ у формуванні кардіореспіраторних резервів і безпечної адаптації до силових навантажень у підлітковому віці. Практично доцільним є регулярний моніторинг ЧСС у спокої, АТ, ЖЄЛ, ЧД та показників гіпоксичної стійкості для етапної індивідуалізації обсягу та інтенсивності навантажень, оптимізації співвідношення гіпертрофічних, силових і техніко-координаційних блоків та профілактики перевантажень. Перспективи подальших робіт: стандартизація протоколів функціонального тестування для підлітків-пауерліфтерів, валідація «чутливих» порогів змін для тренувальної корекції та побудова прогностичних моделей, що інтегрують вік, морфологічні особливості й функціональні маркери.