Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Філологія

ОРФОЕПІЧНА ГРАМОТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ЖУРНАЛІСТА

Любов БАШМАНІВСЬКА — 2025-12-29

У статті обґрунтовано значення орфоепічної грамотності як важливої складової культури мовлення майбутнього журналіста, визначено її вплив на ефективність професійної комунікації; вказано на типові порушення орфоепічних норм у сучасному медіапросторі; з’ясовано шляхи вдосконалення орфоепічної грамотності під час фахової підготовки в закладі вищої освіти. Зазначено, що досконале володіння орфоепічними нормами сприяє ефективній діяльності медіафахівців, зокрема радіо– та тележурналістів. Правильна вимова слів забезпечує виразність, переконливість і професійну достовірність, свідчить про високий фаховий і культурний рівень журналістського мовлення. Виокремлено типові порушення орфоепічних норм у медіасередовищі, серед яких неправильне наголошування термінів, слів іншомовного походження, власних назв, загальновживаної лексики; неправильна артикуляція голосних і приголосних звуків; порушення норм асиміляції приголосних. Окреслено шляхи вдосконалення орфоепічної грамотності в процесі підготовки майбутніх журналістів: проведення артикуляційних тренінгів, виконання артикуляційних вправ, відпрацювання орфоепічних норм з використанням медіаматеріалів: репортажів, новинних сюжетів, інтерв’ю; робота з орфоепічними словниками, що допоможуть оволодіти нормами української літературної вимови; записування власних відеосюжетів; організація майстер-класів з орфоепічної вправності; проведення індивідуальних консультацій; запрошення професійних дикторів і телеведучих. Зроблено висновок, що в поєднанні з теорією, тренінговими технологіями й індивідуальною мовною практикою здобувачі вищої освіти будуть розвивати орфоепічну грамотність як основу професійної майстерності журналіста.

МЕДІА ЯК ПРОСТІР СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ЖУРНАЛІСТИКА І СОЦІАЛЬНА РОБОТА В СОЦІОНІМІЧНОМУ ВИМІРІ

Леся БІЛОВУС — 2026-01-29

У статті проаналізовано трансформацію сучасного медіапростору в умовах повномасштабної війни та обґрунтовано доцільність розгляду журналістики як складової соціонімічної сфери, орієнтованої на взаємодію з людиною та соціально вразливими групами. Особливу увагу приділено функціонуванню медіа у контексті соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб, координації допомоги та репрезентації психосоціальних потреб населення в умовах воєнних викликів. Метою статті є теоретичне осмислення журналістики як соціонімічної практики у сучасному медіапросторі та аналіз специфіки її взаємодії із соціальною роботою в умовах війни. Методологічну основу дослідження становить аналіз медіатекстів із використанням інтерпретативного підходу, що дозволяє розглядати журналістські та публічні комунікації не лише як інформаційні продукти, а як форми соціальної взаємодії, посередництва та підтримки. У роботі також застосовано елементи дискурс-аналізу для виявлення соціальних смислів і наративів, пов’язаних із досвідом війни та вимушеного переселення. Емпіричну базу дослідження становлять публічні медіатексти українських і міжнародних інституцій, матеріали громадських організацій, а також приклади інформаційної комунікації щодо психологічної, соціальної та правової допомоги внутрішньо переміщеним особам. Нормативну рамку аналізу доповнюють положення чинного законодавства України у сфері медіа та соціальних послуг, що дозволяє зіставити практики медіакомунікації з вимогами соціальної відповідальності та етичних стандартів. Наукова новизна статті полягає в застосуванні соціонімічного підходу до аналізу журналістики воєнного часу та в обґрунтуванні медіа як простору соціальної взаємодії, де поєднуються функції інформування, соціального посередництва та психосоціальної підтримки. Доведено, що в умовах війни журналістика дедалі частіше реалізує функції, близькі до практик соціальної роботи, зокрема через репрезентацію досвіду вразливих груп, поширення інформації про ресурси допомоги та формування наративів солідарності. У висновках наголошено, що трансформація медіапростору в умовах війни зумовлює переосмислення професійної ролі журналіста та актуалізує потребу міжпрофесійної взаємодії медіа, соціальних служб і громадських інституцій. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом жанрових моделей соціально орієнтованої журналістики та вивченням ефективності медіакомунікації у процесах соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб і постраждалих від війни груп населення

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ МОДЕЛІ ДАВНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇХ РЕЦЕПЦІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ ХХ–ХХІ СТОЛІТЬ

Леся БІЛОВУС — 2025-12-29

У статті проаналізовано інтертекстуальні моделі давньої української літератури та особливості їхньої рецепції в сучасній українській прозі ХХ–ХХІ століть. Вихідним контекстом є біблійний, агіографічний і риторично-полемічний пласти давньої словесності (зокрема «Слово про закон і благодать», «Києво- Печерський патерик», барокова проповідь і полемічна проза), які розглядаються як джерело стабільних наративних, образних і риторичних моделей. На основі теоретичних підходів Ю. Крістевої, Ж. Женетта, Ю. Лотмана та українських інтертекстуальних студій показано, що біблійні та житійні архетипи, барокові риторичні структури й полемічні стратегії не зникають у новітню добу, а трансформуються, набуваючи нових семантичних і функціональних вимірів. Предметом аналізу стали твори В. Підмогильного, Григора Тютюнника, В. Шевчука, О. Забужко, Ю. Андруховича, Т. Прохаська, С. Жадана, М. Матіос, які демонструють широкий спектр функціонування давніх інтертекстів: від латентної біблійної типології та модернізованих житійних структур до іронічної деконструкції барокової риторики. Показано, що у прозі воєнного й поствоєнного досвіду (зокрема в текстах С. Жадана і А. Чеха) агіографічні моделі «праведного страждальця» й «шляху випробування» трансформуються в антропологічні схеми осмислення граничних ситуацій. Особливу увагу приділено рецептивному аспекту: інтертекст розглядається як механізм формування подвійного адресата, інструмент естетичного ескейпізму й засіб конструювання національної та історичної пам’яті. Зроблено висновок, що інтертекстуальні моделі давньої української літератури в сучасній прозі виступають водночас маркером тяглості традиції та ресурсом художнього новаторства, забезпечуючи багаторівневість читацького досвіду та відкриваючи нові можливості для осмислення історичних травм, ідентичнісних криз і духовних пошуків.

КАТЕГОРІЯ ПЕРСУАЗИВНОСТІ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ: СТАТУС, ФУНКЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ

Каріна БОРТУН — 2025-12-29

У статті здійснено комплексне теоретичне осмислення категорії персуазивності у сучасній лінгвістиці в контексті антропоцентричної парадигми мовознавства, що акцентує увагу на мові як інструменті цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку реципієнта. Персуазивність розглянуто як складну багаторівневу модусну категорію, яка не обмежена актом переконування, а охоплює когнітивні, прагматичні та комунікативно-дискурсивні механізми формування й трансформації інтенцій адресата. Обґрунтовано положення про те, що будь-який комунікативний акт, зорієнтований на досягнення певного прагматичного ефекту, має персуазивну природу. Особливу увагу зосереджено на описі ієрархічної архітектоніки персуазивності, представленої як п’ятирівнева екосистема, що поєднує функційну домінанту тексту, пропозиційну організацію висловлювань, стратегічний вибір мовних засобів, реалізацію комунікативних тактик та досягнення прагматичного ефекту. Зазначені лінгвістичні засоби фіксують ступінь упевненості адресанта та виконують функцію передавання цієї впевненості реципієнтові, підвищуючи рівень достовірності повідомлюваного. Доведено, що ефективність персуазивного впливу ґрунтовано на діалектичній синергії когнітивного аспекту, пов’язаного з процесами концептуалізації та рефреймінгу картини світу реципієнта, і комунікативно-дискурсивного аспекту, який передбачає свідомий відбір стратегій і тактик мовленнєвої дії. Запропонована модель архітектоніки персуазивності дозволяє системно описати механізми мовленнєвого впливу в різних типах дискурсу та має значний теоретичний і прикладний потенціал для подальших лінгвістичних досліджень. Перспективним вважаємо подальше вивчення особливостей архітектоніки персуазивності, що відкриває нові обрії для аналізу й паспортизації спеціалізованих типів дискурсу, зокрема юридичного й академічного, у яких точність мовного кодування та передбачуваність прагматичного ефекту є визначальними чинниками ефективної професійної комунікації.

МОВНИЙ ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ: ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ О. ВАЙЛДА ТА ЙОГО ЕКРАНІЗАЦІЇ 1945 РОКУ)

Ельдар ВЕРЕМЧУК — 2025-12-29

У статті розглянуто ілокутивні та перлокутивні ефекти реплік як прагматичні механізми конструювання мовного портрету Доріана Грея в романі О. Вайлда The Picture of Dorian Gray та в екранізації 1945 року (реж. А. Левін). Матеріалом дослідження слугують текст роману та діалогічний компонент кінотексту, репрезентований у скрипті фільму. Методологічну основу становить теорія мовленнєвих актів і дискурсивно-орієнтовані підходи до прагматики фікційного дискурсу. Аналітичний фокус спрямовано на встановлення типових ілокутивних дій (директивів, репрезентативів, комісивів, експресивів) і на опис їхніх перлокутивних наслідків у межах сцен, що задають поворотні точки моральної трансформації персонажа. Зіставний аналіз показав, що в романі перлокутивні ефекти значною мірою «розгортаються» через наративну експлікацію внутрішніх змін і реакцій адресата, тоді як у фільмі вони частіше подані як швидкий причинно-наслідковий ланцюг «репліка – л реакція – дія», що посилює видимість прагматичної результативності мовлення. Виявлено, що лорд Генрі виступає первинним індуктором перлокутивних зсувів у Доріанові через афористично організовані директиви й оцінні репрезентативи. Натомість у міру розвитку сюжету Доріан переходить до домінування власних високосильних ілокутивів, зокрема заборон, ультиматумів і комісивів-погроз, які забезпечують контроль рамки взаємодії та керування доступом до «істини» про портрет. Найістотніший адаптаційний зсув полягає в прагматичному «ущільненні» діалогу: екранізація не змінює базових комунікативних стратегій, однак підвищує їхню експліцитність і темп перлокутивних наслідків, унаслідок чого мовний портрет Доріана раніше набуває рис агента комунікативної влади. Зроблено висновок, що різниця між романом і кінотекстом визначається не репертуаром мовленнєвих актів, а способом їхньої прагматичної роботи в характеротворенні.

ІНТЕРНЕТ-ВИДАННЯ ЛЬВІВЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОСУВАННЯ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ У КРИЗОВИХ СИТУАЦІЯХ

Андрій ВІЛЬЧИНСЬКИЙ — 2025-12-29

Стаття присвячена аналізу інтернет-видань Львівщини як інструменту просування туристичних послуг у кризових ситуаціях. Відомо, що цей регіон, як і в сусідні області карпатського регіону, розвинений та користується популярністю не лише в літній, а й зимовий період. Курорти Трускавця, Моршина. Східниці, Славського, інших міст та й самого Львова готові приймати відпочивальників і туристів упродовж всього року. Особливо значення Львівщини як туристичного регіону зросло після початку повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 р. через її зручне географічне розташування в глибокому тилу, далеко від бойових дій. Разом із тим сьогодні важко уявити надання туристичних послуг без використання інформаційних технологій. Метою статті було простежити вплив інтернет-видань Львівщини в умовах воєнного конфлікту та кризових ситуацій, з’ясувати їхню роль у підтримці туристичної галузі, а також оцінці переваг і ризиків використання цифрових медіа для формування туристичного іміджу регіону. Під час дослідження як основний використано описовий метод, а також метод контент-аналізу журналістських текстів, прийоми синтезу, аналізу, узагальнення. Наукова новизна визначається малодослідженістю проблеми впливу інтернет-видань Львівщини на просування туристичних послуг в регіоні. У роботі було проаналізовано публікації на туристичну тематику у провідних інтернет-виданнях Львівщини («Lviv.travel», «Leopolis.News», «Zaxid.net», «Варта 1», «СихівМедіа»), що дало змогу зробити низку висновків. Виявлено, що інтернет-видання дозволяють формувати динамічні інформаційні потоки, які оперативно інформують туристів про зміни в роботі об’єктів, наявність квитків, безпекові умови, акції та спеціальні пропозиції. Простежено просування як загальних, так і конкретних туристичних послуг, а також корекції негативного іміджу в умовах кризових ситуацій. Встановлено, що інтернет-видання Львівщини є потужним чинником просування туристичних послуг у кризових ситуаціях

МОВНІ ЗАСОБИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМУНІКАТИВНИХ СТРАТЕГІЙ УРБАНІСТИЧНОЇ БРЕНД-КОМУНІКАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ІСПАНСЬКОМОВНИХ МІСТ)

Аліна ГАЛИЦЬКА — 2025-12-29

Стаття присвячена системному вивченню лінгвістичних механізмів формування та реалізації бренду міста у межах сучасного урбаністичного дискурсу. У центрі дослідження – мова як інструмент ідентифікації, презентації й просування урбаністичних цінностей у глобалізованому комунікативному просторі. Метою статті є виявлення, опис і систематизація мовних засобів та комунікативних стратегій, за допомогою яких у сучасному іспанськомовному дискурсі формується образ міста як цілісного соціокультурного утворення з власною ідентичністю, ціннісними орієнтирами та символічним капіталом. Матеріалом дослідження слугують тексти офіційних туристичних веб-ресурсів, бренд-кампаній, слоганів і промоційних повідомлень міст Іспанії та країн Латинської Америки, які репрезентують різні моделі мовного позиціонування міського простору. Методологічну основу роботи становлять дискурсивно-аналітичний, лінгвопрагматичний, структурно-семантичний та інтерпретаційний методи, які дали змогу виявити функціонально-прагматичні особливості мовних одиниць у бренд-комунікації міста. У роботі виокремлено й систематизовано провідні комунікативні стратегії урбаністичної бренд-комунікації: 1) стратегія позиціонування історичної та культурної автентичності; 2) стратегія глобальної присутності; 3) стратегія антропоморфізації міського простору; 4) стратегія створення відчуття унікальності; 5) стратегія соціальної інклюзивності. Установлено, що мовні стратегії урбаністичної бренд-комунікації забезпечують когерентність бренд-дискурсу міста, виконують ідентифікаційну та іміджетворчу функції й сприяють закріпленню локальних культурних смислів у ширшому глобальному комунікативному контексті. Зроблено висновок, що системне використання мовних ресурсів у бренд-комунікації міста є ключовим чинником формування стабільного, упізнаваного та адаптованого до умов сучасної медіареальності урбаністичного образу.

ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІДЕРІВ ДУМОК, РЕКЛАМОДАВЦІВ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ РИНКУ ІНФЛЮЕНС-МАРКЕТИНГУ

Наталія ГРИЦЮТА — 2025-12-29

Актуальність дослідження обумовлена низкою чинників, серед яких головним є стрімкий розвиток інфлюенс-маркетингу, що, незважаючи на свою відносну молодість, набуває дедалі більшої популярності. Цей ринок ефективно відповідає на запити як представників бізнесу, так і споживачів. Унікальність та новизна інфлюенс-маркетингу спричиняють потребу у дослідженні його структурних компонентів, соціальних акторів, а також комунікаційних та маркетингових стратегій разом зі специфікою цільових авдиторій. Аналіз останніх досліджень і публікацій з’ясував, що основними напрямками наукових студій є проблеми правочинності, траспарентності та автентичності в діяльності інфлюенсерів, дилеми використання спонсорингу та віртуального інфлюенсерингу, соціальної відповідальності лідерів думок щодо вразливих верств суспільства, зокрема щодо дітей та підлітків. Наукова увага наразі недостатньо зосереджена на етичних аспектах цієї новітньої, проте вкрай затребуваної стратегії сучасних бізнес- комунікацій. Саме ці чинники обумовлюють вибір даної проблематики як об’єкта дослідження. Метою статті є аналітичне дослідження етичних проблемах діяльності учасників ринку інфлюенс-маркетингу, визначення шляхів вирішення наявних проблем і пропонування можливих рішень. Результати дослідження виявили, що етичні норми, яких повинні дотримуватися інфлюенсери, рекламодавці та інші учасники ринку, відіграють центральну роль у побудові прозорих і відповідальних комунікацій. Дотримання етичних стандартів сприяє зміцненню довіри аудиторії, захисту прав споживачів і забезпеченню стабільного розвитку всієї галузі. Етична принциповість та відповідальність усіх зацікавлених сторін є основою для створення сталого партнерства і гармонійного розвитку індустрії інфлюенс-маркетингу. Тому аналіз таких аспектів і пошук ефективних рішень стали ключовими завданнями дослідження, виконання яких привело до висновків, що питання етики – не лише концептуальні, а й основоположні у діяльності усіх учасників ринку інфлюенс-маркетингу.

ВІДТВОРЕННЯ РЕАЛІЙ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ НІМЕЦЬКОЮ МОВОЮ (НА МАТЕРІАЛІ ПЕРЕКЛАДІВ ПОЕЗІЙ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА)

Тетяна КОВАЛЬОВА — 2025-12-29

У статті на матеріалі німецькомовних перекладів поезій Тараса Шевченка, здійснених перекладачкою Юлією Вірґінією, проаналізовано способи відтворення реалій українського козацтва і виявлено перекладацькі прийоми, які дозволяють найбільш повно відтворити зовнішню форму, предметне значення і колорит українських історичних реалій засобами німецької мови. З’ясовано, що найуживанішим прийомом, який застосовує Юлія Вірґінія, є комбінована реномінація (60% прикладів). Саме поєднання декількох технік дозволяє відтворити фонетичну й графічну форму мовної реалії, розкрити її поняттєве значення та передати семантико-стилістичні відтінки, які відображають національно-культурні й соціально-історичні особливості українського козацтва. Серед комбінованих прийомів трансляції реалій найбільш продуктивними виявились моделі «транскодування + експлікація», «транскодування + експлікація + функціональний аналог», «функціональний аналог + експлікація». Прийом експлікації реалізується в 55% прикладів і майже виключно у вигляді розміщеного у виносках післятекстового коментаря, обсяг якого варіюється від одного до декількох речень. Коментар слугує ефективним способом розкриття предметно-логічного значення реалій, експлікації закладеної в них культурної інформації, а також забезпечує адекватне розуміння реалії цільовою аудиторією. У рівній пропорції з представлені прийоми транскодування та використання функціонального аналога (53%, відповідно). Транскодування дозволяє зберегти автентичну звукову й графічну форму мовної реалії, що підкреслює її культурну унікальність і надає експресивного забарвлення. Серед видів транскодування домінує адаптивне транскодування: переважно відбувається адаптація граматичної форми мовної реалії до граматичних норм мови перекладу. Цей прийом, поруч із використанням післятекстових коментарів та функціональних аналогів, спрямований на лінгво-культурну адаптаціїю тексту, його наближення до культури-реципієнта і відображає прагнення перекладачки зробити реалії козацької доби близькими і зрозумілими, а текст легким для сприйняття цільовою аудиторією. Загалом, перекладацька стратегія Юлії Вірґінії характеризується гнучкістю, поєднанням різнопланових технік, завдяки чому при збереженні автентичності реалій їй вдається досягти точності смислу й донести їхнє історико-культурне значення до представників німецькомовної культури.

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ У НАВЧАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ ВИМОВИ: РОЗПІЗНАВАННЯ АКЦЕНТІВ ТА ТРЕНУВАННЯ ВИМОВИ

Владислав КУКУШКІН — 2025-12-29

У статті розглянуто можливості інтеграції культурно-історичного підгрунтя в навчання сучасної англійської вимови на матеріалі курсу Modern English Pronunciation для студентів-філологів. У постановці проблеми обґрунтовано, що здобувачі вищої освіти мають розпізнавати й принаймні частково відтворювати кілька основних варіантів англійської мови (передусім британський та американський), проте часто сприймають акценти як набір розрізнених технічних правил і не можуть вибудувати цілісну «карту акцентів». В аналізі останніх досліджень залучено праці Дж. Веллса, В. Лабова, П. Трудґілла, П. Керсвіла та ін., які показують, що географія акцентів англійської мови безпосередньо пов’язана з історією переселень, урбанізацією, контактами діалектів і соціальною стратифікацією. На основі підходів до навчання вимови (М. Celce-Murcia, J. Jenkins, R. Cauldwell) окреслено потребу враховувати соціолінгвістичний вимір у роботі з вимовою. Мета статті – описати й апробувати комплекс вправ, у яких культурно-історичне підгрунтя британських та американських акцентів використовується як фасилітатор розпізнавання акцентів і тренування вимови. Методологія дослідження включає аналіз наукових джерел, розробку серії навчальних послідовностей (accent profiles, guided listening, рольові ігри, контрольовані й вільні висловлювання) та їх експериментальне впровадження у студентських групах. Матеріалом слугували автентичні записи з онлайн-ресурсів International Dialects of English Archive та Speech Accent Archive, відео BBC Learning English, а також власні навчальні тексти авторів. Для оцінки ефективності застосовано анкетування студентів і прості до- та післятестові завдання на розпізнавання акцентів і самозвіт щодо вмотивованості. У результатах описано, що студенти краще запам’ятовують відмінності між акцентами, коли пов’язують їх з конкретними регіонами, історичними подіями й соціальними групами, а не лише з абстрактними фонетичними схемами. Вправи з рольовою подачею (образ ведучого BBC, молодого професіонала з Лондона, студента американського кампусу) сприяють більш свідомому відпрацюванню /r-/- реалізації, голосних типу TRAP-BATH, явища flapping тощо, а також підвищують залученість і впевненість студентів. Висновки наголошують, що інтеграція культурно-історичного підгрунтя в тренуванні акцентів дає змогу поєднати вимогливість до фонетичної точності з розвитком соціолінгвістичної чутливості, а запропоновані послідовності можуть бути адаптовані до різних навчальних контекстів і рівнів підготовки.

СИНТАКСИЧНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ АГРЕСІЇ ТА НЕЗГОДИ В ДИСКУРСІ УКРАЇНСЬКОГО FACEBOOK

Олена КУЛИК — 2025-12-29

У статті автори досліджують синтаксичні засоби, які користувачі використовують для вираження агресії та категоричної незгоди в дискурсі українського сегмента соціальної мережі Facebook. Актуальність роботи зумовлена інтенсивним зростанням рівня емотивності та конфронтації в онлайновому публічному дискурсі, особливо в умовах суспільної напруги та війни. Метою статті є опис синтаксичних механізмів, які застосовуються в анонімних коментарях українського Facebook для підсилення агресії та незгоди. Матеріалом для аналізу слугували коментарі користувачів загальнодоступної групи «Корупція і політика», які є реакцією на перепубліковані матеріали з відомих українських медіа. На основі проведеного якісного аналізу встановлено, що агресивний дискурс у Facebook характеризується системною відмовою від нейтральних комунікативних моделей. Виявлено та систематизовано низку синтаксичних засобів, які набувають перлокутивного значення гніву, осуду та конфронтації: парцеляція та еліпсис слугують для сегментації синтаксичної структури, створюючи ефект «рубаного» мовлення, що надає висловленню категоричності та сигналізує про високий рівень емоційного залучення; номінативні та неповні речення функціюють як миттєві, безапеляційні експресивні вироки-оцінки; синтаксична антитеза та паралелізм або протиставлення номінативних рядів є ключовим механізмом вираження соціальної та політичної незгоди; риторичні питання застосовуються для вираження прямого звинувачення, скепсису та емоційного узагальнення, створюючи ефект емоційного вибуху; графічне підсилення є візуальним маркером вербальної агресії, імітуючи підвищення тону або крик у віртуальному просторі. Зроблено висновок, що синтаксичні засоби у дискурсі українського Facebook функціонують не лише як структурні елементи, а як комунікативні стратегії, спрямовані на вираження осуду, відмови від компромісу та емоційного домінування.

ІНТЕРФЕЙС INSTAGRAM ЯК ЗАСІБ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ АНГЛІЙСЬКОМОВНИХ ВІЗУАЛЬНО-МЕДІЙНИХ НАРАТИВІВ

Владислава КУЛІШ — 2025-12-29

У статті розглядається актуальна наукова проблема функціонування інтерфейсу соціальної мережі INSTAGRAM як складного мультимодального середовища, що трансформує традиційні методи репрезентації англомовних візуально-медійних наративів. Дослідження фокусується на тому, як візуально-композиційні рішення, типографіка та технологічні параметри інтерфейсу визначають спосіб навігації користувача, впливають на когнітивне навантаження та формують специфічні режими взаємодії з контентом. Обґрунтовано, що інтерфейс INSTAGRAM функціонує як інструмент семіотичного маркування наративу, забезпечуючи інтеграцію вербальних, візуальних та інтерактивних компонентів у єдиному комунікативному просторі. Теоретичну базу дослідження становлять розвідки провідних фахівців у галузі мультимодального аналізу та цифрової семіотики. Окрему увагу приділено теорії регістрів комунікації М. Галлідея, адаптованій О. Бабелюк та Ю. Зазаю для аналізу тенору як мультимодальної характеристики INSTAGRAM-профілю. У процесі дослідження встановлено, що INSTAGRAM-профіль постає як дискурсивно-текстовий макрознак, що характеризується структурною та семіотичною цілісністю. На основі аналізу п’яти популярних англомовних профілів психологічного спрямування було виявлено, що мультимодальна архітектоніка платформи сприяє семіотичній синергії вербальних і візуальних знаків. Доведено, що візуальна сітка (the nine-grid layout) виступає універсальним інструментом послідовної репрезентації матеріалу, створюючи атрактивну наративну побудову. Особливу роль у структурі профілів відіграють закріплені сторіс, які функціонують як когнітивні якорі, забезпечуючи ієрархізацію інформації та легітимацію знання. Проведене дослідження засвідчує, що інтерфейс INSTAGRAM є складним мультимодальним середовищем, де ефективність репрезентації наративів зумовлюється організацією параметра тенору. Емоційно-психологічний тенор у поєднанні з експертним виміром дозволяє моделювати соціальну близькість та довіру, одночасно закріплюючи професійний авторитет автора. INSTAGRAM-профіль як цілісний медіанаратив спрямований на психологічну підтримку та саморефлексію реципієнта, формуючи нові моделі популяризації знання в цифрову епоху.

МОВНА ГРА В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ: ВИКЛИКИ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ ТА ПОТЕНЦІАЛ ШІ

Мар’яна ОЛЕНЯК — 2025-12-29

Стаття присвячена комплексному аналізу мовної гри в сучасній українській поезії та специфіці її відтворення англійською мовою у перекладознавчому вимірі. У центрі уваги перебувають лексичні, фонетичні й морфологічні різновиди мовної гри, характерні для індивідуального стилю Галини Крук, репрезентованого у збірці «Прискорений курс з коктейлів Молотова». Мовну гру розглянуто як багатовимірне явище, що виконує не лише естетичну, а й когнітивно-емоційну та дискурсивну функції, посилюючи іронічність, експресивність і травматичну чутливість поетичного висловлення, сформованого досвідом війни. Матеріалом дослідження стали 87 одиниць мовної гри, дібрані методом суцільної вибірки, та їх англомовні переклади. Методологія роботи поєднує лінгвостилістичний, семантичний і перекладознавчий аналіз із кількісною обробкою даних. Визначено відсоток збереження мовної гри у перекладі, здійсненому перекладачем-людиною, та встановлено, що найбільш успішно відтворюється гра лексичного походження, тоді як фонетична та морфологічна мовна гра зазнають суттєвих втрат. Доведено, що основними чинниками редукції мовної гри є відсутність полісемічних відповідників у цільовій мові, культурно-специфічні конотації та об’єктивна неможливість відтворення омофонічних співзвуч. Окрему увагу приділено оцінці потенціалу штучного інтелекту (GPT-5 mini) у перекладі складних випадків мовної гри. Продемонстровано, що модель здатна компенсувати стилістичні втрати шляхом актуалізації англомовних ідіом, імітації паралельних структур та використання внутрішньої мотивації слова, зберігаючи прагматичну й стилістичну насиченість поетичного висловлення. Отримані результати поглиблюють уявлення про можливості взаємодії перекладача-людини та машинних систем у сфері художнього перекладу. Запропонований підхід може бути застосований до аналізу та перекладу інших жанрів, що характеризуються високим рівнем мовної креативності.

НОМІНАЦІЯ БОРОШНЯНИХ ВИРОБІВ ІЗ ДРІЖДЖОВОГО ТІСТА У ГОВІРКАХ СХІДНОГО ПОДІЛЛЯ

Олексій ОСКИРКО — 2025-12-29

У статті проаналізовано лексико-семантичну групу назв борошняних виробів із дріжджового тіста у східноподільських говірках. Дослідження виконано на матеріалі власних польових записів, здійснених у населених пунктах східної Вінниччини, західної Черкащини, північно-західної Кіровоградщини та північно-східної Одещини. Основну увагу зосереджено на виявленні номінаційних моделей, мотиваційних ознак та диференційних сем, що лежать в основі назв борошняних виробів із дріжджового тіста. Установлено, що в досліджуваних говірках переважають однослівні питомі лексеми, які функціонують як базові номени, тоді як аналітичні найменування, виражені узгодженими й неузгодженими атрибутивними словосполученнями, виконують уточнювальну та диференційну функцію. Найпродуктивнішими є моделі «іменник + прикметник» та «іменник + прийменник з (із) + іменник». Виокремлено основні диференційні ознаки номінації: спосіб приготування, форма виробу, призначення (повсякденне, святкове, обрядове), колір, ступінь пропікання та якість готового продукту. Особливу увагу приділено аналізу лексеми хліб як архілексеми, що об’єднує низку конкретизованих назв за формою, якістю випікання, кольором, а також станом тіста. Детально проаналізовано спеціалізовані обрядові номени калач і паска, які характеризуються високим ступенем семантичної стабільності та сакралізації. З’ясовано, що лексема калач диференціюється насамперед за ознаками форми та обрядового призначення, тоді як паска є моносемантичним номеном, прив’язаним до великоднього календарного циклу. Доведено, що лексика на позначення борошняних виробів із дріжджового тіста у східноподільських говірках відображає традиційні кулінарні практики, обрядову культуру та специфіку мовної картини світу носіїв діалекту.

ВІЗУАЛЬНО-ТЕКСТОВІ ФОРМИ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА НА СТОРІНКАХ РЕГІОНАЛЬНИХ ЖУРНАЛІВ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ

Ольга ПЕЛЕШОК — 2025-12-29

У статті досліджуються візуально-текстові форми репрезентації народного мистецтва на сторінках регіональних журналів Тернопільщини. Актуальність теми зумовлена недостатнім вивченням того, яким чином регіональні медіа використовують поєднання тексту й візуальних матеріалів для фіксації, інтерпретації та популяризації традиційних художніх практик, а також ролі таких публікацій у збереженні локальної культурної спадщини. Проаналізовано останні дослідження з історії та типології української літературно-мистецької періодики, що засвідчило наявність напрацювань щодо структури й тематичної специфіки мистецьких видань, проте виявило відсутність комплексного аналізу візуально- текстових стратегій репрезентації народного мистецтва саме в регіональних журналах. Метою статті є класифікація форм подання народної художньої традиції у друкованих виданнях Тернопільщини та з’ясування особливостей функціонування таких матеріалів у локальному медіапросторі. У межах дослідження систематизовано матеріали двох видань – «Літературного Тернополя» та «Золотої пекторалі», що репрезентують різні редакційні моделі та читацькі орієнтації. Виокремлено чотири форми репрезентації народного мистецтва: традицію в етнографічному середовищі; індивідуальну творчість майстрів; художні практики, зорієнтовані на зовнішній попит; професіоналізовані виробничі моделі, пов’язані з інституційно оформленими майстернями. Показано, як у кожному випадку поєднання тексту й візуальних матеріалів забезпечує цілісність відтворення культурного змісту та підтримує тяглість локальних художніх традицій. Зроблено висновок, що регіональна періодика виконує функції документування, інтерпретації й популяризації народного мистецтва, формуючи сталі моделі мультимодальної репрезентації в сучасному інформаційному середовищі.

ВИКОРИСТАННЯ МЕДІАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

Любов ПЕРШИНА — 2025-12-29

У статті проаналізовано роль медіації в процесі підготовки майбутніх перекладачів до професійної діяльності, розглянуто поняття перекладу та його види. В процесі дослідження визначено сутність особистості та особливості роботи перекладача. Доведено, що перекладач – це ключовий посередник, чия роль виходить за межі простого лінгвістичного транслятора і набуває функцій комунікативного та емоційного фасилітатора або медіатора. Проте перекладачеві мало знати лише лексику та граматику, задля якісно перекладу потрібно ще й володіти навичками медіації. Також виокремлено шляхи використання медіації та визначено її принципи. Медіація, як метод вирішення конфліктів, передбачає залучення третьої, нейтральної сторони для допомоги конфліктуючим сторонам у виробленні добровільного, взаємоприйнятного рішення. В контексті перекладу це означає здатність до деескалації, рефреймінгу та фокусування уваги сторін на інтересах. Основна мета роботи – обґрунтувати роль медіації у процесі підготовки майбутніх перекладачів. Стаття розкриває поняття медіації та переваги її ефективного використання у перекладацькій діяльності, з метою забезпечення конфіденційного та швидкого врегулювання конфліктів в процесі перекладу. Це допомагає зберегти або відновити ділові стосунки, оскільки процес є добровільним і гнучким, а учасники можуть самостійно впливати на результат та знаходити взаємоприйнятне рішення. Дослідження підтверджує, що набуття медіативних навичок перекладачами забезпечує недопущення виникнення конфліктів під час перекладу, збереженню стосунків між сторонами, конфіденційності процесу та можливості для сторін самостійно впливати на результат. Результати експериментального дослідження довели, що оволодіння навичками медіації перекладачами сприяє проведенню ефективних переговорів між сторонами різних етнічних культур

СТРАТЕГІЇ ВІДТВОРЕННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ АУДІОВІЗУАЛЬНОМУ ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ ТЕЛЕСЕРІАЛУ «ДИПЛОМАТКА»)

Марина ПОЛХОВСЬКА — 2025-12-29

Стаття присвячена вивченню специфіки перекладу дипломатичної термінології в українському дубляжі телесеріалу «Дипломатка» (The Diplomat, 2023) та виявленню домінантних перекладацьких стратегій і трансформацій, зумовлених поєднанням галузевої термінології з технічними й дискурсивними обмеженнями аудіовізуального перекладу. Дослідження спрямоване на оцінювання якості відтворення дипломатичної лексики з позицій термінологічної коректності, функціональної адекватності та відповідності нормам сучасної української мови. Матеріалом дослідження слугували репліки персонажів першого сезону серіалу «Дипломатка» в англомовному оригіналі та в офіційному українському дубляжі. Методологічну основу становлять зіставний перекладознавчий аналіз, термінологічний аналіз, функціонально-прагматичний підхід та елементи дискурсивного аналізу аудіовізуального тексту. Особливу увагу приділено впливу технічних параметрів дубляжу (синхронізація, темпоральні рамки, візуальний контекст) на вибір перекладацьких рішень. Наукова новизна полягає в системному аналізі дипломатичної термінології як динамічного компонента аудіовізуального дискурсу, що функціонує в умовах поєднання нормативності фахової мови та технічних обмежень дубляжу. На матеріалі українського дубляжу серіалу здійснено типологізацію дипломатичних термінів за тематичними групами та систематизовано перекладацькі стратегії їх відтворення з урахуванням мультимодальності екранного тексту. Установлено, що в українському дубляжі серіалу домінують стратегії прямого еквівалентування, калькування та функціонального аналога, тоді як експлікація й компресія зумовлені передусім технічними вимогами синхронізації. Переклад загалом характеризується високим рівнем термінологічної коректності та прагматичної адекватності, а випадки відхилення від прямої еквівалентності мають функціонально вмотивований характер. Отримані результати можуть бути використані для оптимізації перекладу дипломатичної термінології в українському дубляжі аудіовізуальних творів політико-дипломатичного жанру.

МИСТЕЦЬКА ЖУРНАЛІСТИКА У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ХХІ СТОЛІТТЯ: АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Світлана ПОРОЖНА — 2025-12-29

У статті здійснено комплексний аналітичний огляд наукових досліджень, присвячених феномену мистецької журналістики у ХХІ столітті. Постановка проблеми полягає у зростанні ролі культурно- комунікаційних процесів у сучасному суспільстві та трансформації функцій журналістики культури під впливом цифрових технологій. У добу мультимедійності та інтерактивності мистецька журналістика перестає бути лише інструментом оцінювання мистецьких творів і дедалі більше перетворюється на чинник формування суспільного дискурсу, естетичних орієнтирів та культурної ідентичності. Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що в українському науковому просторі проблематику культурної та мистецької журналістики досліджують О. Іванова, Л. Мар’їна, А. Пилипенко, К. Пирогова, О. Гарматій, які аналізують жанрову специфіку, комунікативні функції та тенденції розвитку медіа культури. Серед зарубіжних учених значний внесок зробили G. Harries, K. Wahl-Jørgensen, M. Jaakkola, H. Hellman, E. Alessandri, які розглядають зміни у ролі критика, цифровізацію культурної журналістики та її взаємодію з аудиторією. Метою статті є систематизація сучасних наукових підходів до вивчення мистецької журналістики, визначення її термінологічних меж і аналіз ключових тенденцій розвитку у ХХІ столітті. У викладі основного матеріалу уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження, розмежовано терміни «культурна журналістика», «мистецька журналістика», «арт-критика» та «медіакультура». Визначено чотири провідні напрями наукових досліджень: трансформація ролі критика у цифрову добу, зміни жанрової структури мистецьких матеріалів, економічні аспекти функціонування культурних медіа та взаємодія журналіста з аудиторією. Простежено, що в українських і зарубіжних працях мистецька журналістика розглядається у зв’язку з літературною, театральною, музичною та візуальною культурою. Автором систематизовано погляди дослідників щодо впливу диджиталізації, розвитку блогових форматів, мультимедійності та зростання участі користувачів у створенні культурного контенту. У висновках наголошено, що сучасна мистецька журналістика виконує не лише аналітичну чи критичну функцію, а й стає важливим елементом культурної політики та комунікативної екосистеми. Її дослідження потребує міждисциплінарного підходу, який поєднує журналістику, культурологію, соціальні комунікації та медіадослідження. Подальші наукові розвідки мають бути спрямовані на вивчення цифрових форматів арт-комунікації, взаємодії між журналістами, митцями та аудиторією, а також на формування нових етичних і професійних стандартів у сфері культурних медіа.

ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ДІАЛЕКТИЗМІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ВЕЛОСИПЕДА В ЗАКАРПАТСЬКІЙ ПРЕСІ

Василь ПУТРАШИК — 2025-12-29

У статті проаналізовано особливості функціонування діалектних назв велосипеда в мові закарпатської періодики двох періодів: 20–40-х років XX ст. та першої чверті XXI ст. Актуальність дослідження зумовлена потребою вивчення взаємодії діалектної та літературної лексики в регіональному медіапросторі, а також необхідністю простежити трансформацію стилістичних функцій регіоналізмів в умовах утвердження літературного стандарту. На основі аналізу джерельної бази встановлено, що пресовий дискурс першої половини XX ст. відображав активний пошук номінацій. В умовах відсутності єдиного правописного стандарту на шпальтах видань функціонував широкий спектр назв: велосипед, біціґлі, ровер, коло, байсикль. З’ясовано, що найчастотнішою серед регіоналізмів була лексема біціґлі (та варіанти бициклі, біціклі), поширеність якої корелює з даними діалектологічних праць. Доведено, що в досліджуваний період лексеми біціґлі та ровер були нейтральними назвами без стилістичного забарвлення й вільно вживалися в інформаційних жанрах. Розглянуто також лінгвопрагматику цих лексем у медіадискурсі першої чверті нинішнього століття. Виявлено, що за наявності літературної норми (велосипед) діалектні назви змінили функції. Біціґлі перейшли в розряд стилістично маркованої лексики, використовуваної для створення колориту, характеристики персонажів, комічного ефекту чи іронії. Водночас зафіксовано «урбанізацію» діалектизму в закарпатській пресі, де він стає маркером регіональної ідентичності. Натомість ровер функціонує переважно як нейтральний синонім для уникнення тавтології. Зроблено висновок про життєздатність діалектної основи в сучасній пресі, що підтверджує продуктивність словотвірного гнізда (біціґліст, біціґлістський) та розширення синоніміки. Обґрунтовано доцільність фіксації аналізованих лексем у новітніх тлумачних словниках із відповідним маркуванням, адже вони стали невід’ємним елементом публіцистичного стилю регіону

КОНЦЕПТУАЛЬНІ МЕТАФОРИ В МЕДІАДИСКУРСІ ВІЙНИ ТА КРИЗОВИХ КОМУНІКАЦІЙ: КОГНІТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ

Світлана РОМАНЧУК — 2025-12-29

У сучасному українському медіадискурсі, що формується в умовах широкомасштабної військової агресії та інформаційно-психологічних операцій (ІПСО), концептуальні метафори виконують роль критично важливого когнітивного інструменту. Постановка проблеми полягає у необхідності системного аналізу того, як неусвідомлені метафоричні системи впливають на раціональні та емоційні рішення реципієнтів у медіа та офіційній комунікації, особливо в контексті кризового управління та протидії ворожій пропаганді. Аналіз останніх досліджень (Лакоффа, Джонсона, Фуко, а також українських лінгвістів) підтверджує, що метафори є базовими ментальними моделями для розуміння абстрактних концептів (війна, агресор, національна стійкість). Однак недостатньо вивченою залишається динаміка цілеспрямованої експлуатації метафоричних фреймів для мобілізації суспільства та підтримання високого рівня довіри в умовах військової кризи. Мета статті полягає у виявленні та когнітивно-прагматичному аналізі домінантних концептуальних метафор у дискурсі кризових комунікацій під час російсько-української війни, а також у теоретичному обґрунтуванні їхнього впливу на формування когнітивної стійкості та національної єдності. Виклад основного матеріалу включає аналіз моделей нація – це сім’я /дім та ворог – це патоген/зло та інших. Показано, що метафора Дім консолідує суспільство на основі базових цінностей захисту та взаємодопомоги, тоді як метафора патоген слугує інструментом дегуманізації агресора та легітимізації рішучих дій. Це доводить, що в умовах війни метафори цілеспрямовано використовуються для спрощення складності, створення бінарних опозицій та підтримання високого рівня національної суб'єктності. Висновки підтверджують гіпотезу, що концептуальні метафори є ключовим механізмом конструювання соціальної реальності, а їхнє вивчення має критичне значення для розвитку медіаграмотності та стратегічних комунікацій держави.

ТЕМА МІГРАЦІЇ І МІГРАНТІВ В УКРАЇНСЬКОМОВНОМУ МЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ ПОЛЬЩІ (НА ПРИКЛАДІ ОНЛАЙН-ВИДАНЬ)

Оксана САВЧУК — 2025-12-29

Статтю присвячено науковому осмисленню актуальної теми висвітлення міграції та вимушених мігрантів українськими медіа Польщі. Джерельною базою дослідження став контент трьох діаспорних медій «Наше слово», «Наш вибір», «Сестри» за період першого півріччя 2025 року. У науковій розвідці, відповідно до поставленої мети, реалізовано такі завдання: з’ясовано термінологічні особливості теми, окреслено типологічні характеристики зазначених українських медій в Польщі, здійснено аналіз їхнього інформаційного поля, виокремлено проблемно-тематичні групи, визначено наративи та тональність журналістських матеріалів, відзначено роль діаспорних видань для збереження української спільноти в іноетнічному середовищі. За результатами контент-аналізу в статті вперше систематизовано проблематику досліджуваної теми, охарактеризовано тематичні групи, виокремлено основні вектори дискурсу: від соціально-економічної адаптації і правової підтримки до інтеграції та збереження національної ідентичності, реінтеграції та протидії дезінформації. Осмислено феномен українськомовної журналістики на теренах Польщі, наголошено, що вона відіграє важливу роль для розвитку етноспільноти. Встановлено, що онлайн-медіа є не лише джерелом інформації, але й потужними майданчиками для самоорганізації української спільноти та її репрезентації на міжнародному рівні. Отримані результати дають можливість стверджувати, що тема українських вимушених мігрантів у медійному дискурсі діаспорної журналістики Польщі актуальна та багатоаспектна.

АВТОМАТИЗАЦІЯ КОМУНІКАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ: ПЕРЕВАГИ ТА ЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Валентина СТЄКОЛЬЩИКОВА — 2025-12-29

Статтю присвячено комплексному аналізу автоматизації комунікаційних процесів у сучасному медіапросторі як ключового чинника трансформації журналістики, аудіовізуального мистецтва та документалістики. Мета дослідження – з’ясувати, яким чином впровадження технологій штучного інтелекту змінює структуру соціальних комунікацій, професійну роль журналіста та етичні межі використання інтелектуальних систем у медіавиробництві. Робота простежує перехід від технічної автоматизації до алгоритмічно керованих моделей створення й поширення контенту, що істотно впливають на достовірність інформації, природу авторства та характер взаємодії з аудиторією. Методологія має міждисциплінарний характер та поєднує підходи медіааналітики, теорії соціальних комунікацій, цифрової етики та когнітивних студій. Теоретичною основою слугують концепції алгоритмічної журналістики, персоналізації інформаційних потоків, генеративних технологій і цифрового гуманізму, що дозволяють інтерпретувати автоматизацію як багатовимірний соціокультурний процес. На основі аналізу наукових джерел систематизовано п’ять моделей автоматизації: алгоритмічну журналістику, автоматизований контент-менеджмент, медіамоніторинг, персоналізоване поширення контенту та генеративні системи. Наукова новизна полягає в комплексному осмисленні автоматизації не лише як технологічного механізму, а як феномену, що формує нову професійну ідентичність журналіста – від виробника інформації до куратора цифрового досвіду. Установлено, що саме аудіовізуальна сфера демонструє найбільший потенціал гармонізації технологічної ефективності й творчої виразності, але водночас загострює етичні ризики, пов’язані з маніпуляціями, deepfake-технологіями та непрозорістю алгоритмів. Дослідження продемонструвало, що стійкий розвиток медіа в добу штучного інтелекту можливий лише за умов дотримання балансу між інноваційністю й гуманістичними цінностями, прозорістю алгоритмічних практик і відповідальною журналістською етикою. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням етичних стандартів застосування алгоритмів у медіа та формуванням нової парадигми відповідальної цифрової журналістики

ЗНАЧЕННЯ ВЖИВАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ З КОМПОНЕНТОМ ”ЧАСТИНА ТІЛА” У ЛІТЕРАТУРНІЙ КАРТИНІ СВІТУ ГОТГОЛЬДА ЕФРАЇМА ЛЕСССІНГА: ТЕКСТОАНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

Ірина ТАРАБА — 2025-12-29

Метою дослідження є аналіз особливостей уживання фразеологізмів із соматичним компонентом у літературній картині світу Готгольда Ефраїма Лессінга. Основне завдання наукової розвідки полягає у вивченні текстів автора та їх інтерпретаційному аналізі крізь призму когнітивно-дискурсивного підходу, який розширює методологічний і методичний потенціал когнітивної лінгвістики та відкриває дискурсивні й семіотичні перспективи дослідження вербалізованих когнітивних структур. У цьому контексті вивчення фразеологізмів із соматичним компонентом видається особливо перспективним, оскільки вони експлікують концепти, що репрезентують як традиційні уявлення та інтерпретаційні стереотипи світу, так і нові концепти, які виникають у межах динамічно змінюваної мовної картини світу. Якщо процеси та форми мислення мають універсальний характер, то інформаційна база мислення – сукупність дискретних ментальних одиниць, упорядкованих у свідомості, іншими словами, когнітивна мапа світу – включає як загальні, так і специфічно авторські концепти, властиві свідомості досліджуваного письменника. На основі аналізованого матеріалу (вірші, пісні, оди, фрагменти, комедії, байки та оповідання загальною кількістю 207 творів) варто підкреслити, що концепти (метахтонічні, автохтонічні та алохтонічні), ідентифіковані завдяки концептуалізації фразеологізмів із соматичним компонентом, фактично підтверджують і характеризують досліджувані літературні тексти та авторську картину світу письменника. Нам вдалося не лише виокремити специфічний інструментарій концептів для кожного жанру літературного твору, але й проаналізувати та охарактеризувати основні дискурсотворчі процеси, які, на нашу думку, роблять внесок у розвиток проблем текстової лінгвістики, прагмалінгвістики та когнітивного аналізу. Як мовні комплекси з цілісною концептуальною та експресивно-образною структурою, фразеологізми кодують і зберігають пам’ять про глибинні ментальні процеси концептуалізації та категоризації інформації про світ людини. З іншого боку, вони забезпечують «оспівленння» світу й людини у новій парадигмі вимірів та уявлень. З метою визначення обсягу фразеологізмів із соматичним компонентом та частотності їх уживання у даній роботі було використано шість словників: чотири фразеологічні (три з них укладені німецькими авторами) та два одномовні універсальні словники. Усі словники було проаналізовано методом суцільної вибірки. Розроблено детальну класифікацію всіх фразеоактивних соматичних компонентів, що входять до складу фразеологізмів, на основі запропонованих нами класифікаторів. Дані цієї класифікації підтверджують ідею антропоцентричної спрямованості фразеології.

ФОТОКОЛАЖІ УКРАЇНСЬКОГО ЖУРНАЛУ «КІНО» ЗА 1929–1932 РОКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Ганна ХОЛОД — 2025-12-29

Стаття, актуальність якої зумовлена відсутністю досліджень з обраної авторкою теми, присвячена з’ясуванню специфіки фотоколажів журналу «Кіно» як інструменту соціальних комунікацій завдяки аналізу образної системи, функцій, оформленню вербального супроводу фотоколажів крізь призму історичного дискурсу 1929–1932 років. Для досягнення поставленої мети було використано аналіз, синтез, узагальнення, описовий, порівняльний, інтерпретаційний, системний методи, дискурс-аналіз. Під час дослідження 17 фотоколажів фільмів і фотоколажів, на яких зафіксовано індустріалізацію, мілітаризацію, третю всеукраїнську партконференцію, результат успішного функціонування фабрики з виготовлення радянської кіноплівки, було встановлено, що вищезазначені медіапродукти виконують пропагандистську функцію, використовуючи різні засоби. Серед них авторка статті зазначила моделювання образу «чужого», акцент на необхідності підвищення рівня фізичної підготовки завдяки використанню гіперболізованих образів, добір фотографій, які презентують готовність до мілітаризації, позитивне ставлення робітників до процесів і результату індустріалізації, зображення антагоністів – представників влади та її жертв. Транслюючи читацькій аудиторії вищезазначені образи, журнал «Кіно» завдяки зображальному контенту не тільки формував необхідні радянській владі ідеологічні коди, а й спонукав реципієнтів стати активними учасниками соціально-політичних і культурних процесів. У статті з’ясовано, що у фотоколажах суттєво зменшилося використання декоративних елементів через початок тотального контролю над усіма сферами життя в Україні наприкінці 20-х років ХХ століття й боротьбою з формалізмом, сформульовано моделі контрастного оформлення вербального супроводу фотоколажів

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ АКЦЕНТИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МЕДІАМОВЛЕННІ

Галина ШАПОВАЛОВА — 2025-12-29

Стаття присвячена аналізу лінгвостилістичних особливостей сучасного українського медіамовлення, яке за останні роки зазнало суттєвих змін під упливом російсько-української війни й трансформацій у соціально-політичному житті країни. У роботі окреслено специфіку медійного мовлення в умовах підвищеної суспільної напруги, інформаційних загроз та постійних комунікативних викликів, що обумовлюють появу нових лексичних, семантичних і стилістичних практик. Здійснено ґрунтовний огляд наукових джерел із теми дослідження; визначено актуальність вивчення таких лінгвостилістичних засобів, як військова лексика, неологізми, оцінно-експресивні одиниці, фраземи, стилістичні фігури, які формують емоційно- смислове тло сучасного медійного тексту. Метою статті є виявлення, опис і систематизація ключових лінгвостилістичних тенденцій українського медійного мовлення 2023–2025 років (на прикладі матеріалів онлайн-видань «Української правди, «Українського тижня», «АрміяINFO»). У межах поставленої мети здійснено контент-аналіз матеріалів провідних онлайн-видань, описано жанрово-тематичні домінанти й визначено способи актуалізації експресивності в новинних і аналітичних текстах. Особливу увагу приділено зміні конотацій військової лексики, активному поширенню іншомовних одиниць, неологізмів, а також ролі урочистої та розмовної лексики. У результаті дослідження виявлено, що сучасне українське медіамовлення характеризується поєднанням нейтрально-інформативних і виразно емоційних компонентів, підсиленою експресивністю й високою частотністю тропів і стилістичних фігур. Стаття розширює розуміння мовстилістичної специфіки сучасних медіа й може стати підґрунтям для подальших лінгвістичних і медіадосліджень

ЖУРНАЛ «ПЛАСТУН» ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ СВІДОМОСТІ МОЛОДІ В ПІДКАРПАТСЬКІЙ РУСІ

Василь ШАРКАНЬ — 2025-12-29

У статті на основі контент-аналізу часопису «Пластун» (1923–1935) досліджено еволюцію цього видання як чинника формування мовної свідомості пластової молоді в Підкарпатській Русі. Методологійною основою розвідки слугує типологія П. Селігея, який виділив початковий, середній і високий рівні мовної свідомості. З’ясовано, що в перші роки у виданні переважав прагматичний підхід (початковий і середній рівні мовної свідомості), за якого головною вимогою була комунікативна доступність, зрозумілість текстів для молоді. Однак програмові публікації С. Черкасенка вже тоді закладали підґрунтя для переходу до вищих рівнів свідомості, пропонуючи сприйняття мови як чинника, необхідного для формування національно зрілої особистості. На межі 20-х – 30-х рр. ХХ ст. у виданні зафіксовано виразне посилення народовецьких настанов і заклики до націоналізації пластового руху. Поява перших текстів, надрукованих фонетичним правописом (дописи В. Йосипчука, М. Вайди й ін.), за умов офіційного збереження етимологічної системи свідчила про свідому переорієнтацію молоді на загальноукраїнський культурний простір. Останній етап видання часопису позначений утвердженням високого, мовоцентричного рівня свідомості. Повний перехід на фонетичний правопис, публікації щодо культури мовлення й акцент на «рідномовних обов’язках» пластуна утверджували статус української мови як найвищої національної цінності. Публікації щодо плекання чистоти мови засвідчили формування зрілої позиції: почуття патріотизму поєднувалося з особистою відповідальністю за долю рідного слова. Зауважено, що часопис виступав виразником групової мовної свідомості й одночасно був чинником її підвищення. Еволюція видання відобразила зміну від утилітарного погляду на мову до усвідомлення її як інструменту націєтворення, що сприяло утвердженню української ідентичності в краї.

НЕОЛОГІЗАЦІЯ ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ВОЄННОГО ЧАСУ

Наталія ЮРІЙЧУК — 2025-12-29

Статтю присвячено аналізу процесів неологізації лексики сучасної української мови в умовах повномасштабної війни. Актуальність дослідження зумовлена стрімким оновленням лексичного складу мови під впливом соціальних трансформацій, появою нових реалій воєнного, інформаційного та медійного характеру, а також інтенсивним входженням англіцизмів і формуванням нового пласту військової та суспільно-політичної термінології. З’ясовано, що вітчизняна лінгвістика поки не має універсальної класифікації неологізмів воєнного часу, що обумовлено високою швидкістю появи та варіативністю таких лексем. Питання неологізації постійно перебувають у полі досліджень українських учених. Вітчизняні лінгвістичні праці з питань дослідження воєнної лексики представленні науковими розвідками таких учених як О. Селіванова, М. Степаненко, Г. Вусик, Н. Павлик, С. Гриценко та ін., що акцентують на специфіці воєнної термінології, мовлення мас-медіа та соціальних мереж. Дослідження даної проблематики є актуальним для подальшого вивчення та аналізу. Мета статті полягає у комплексному теоретичному аналізі процесів неологізації лексики сучасної української мови в умовах воєнного часу та визначенні основних механізмів, джерел і тенденцій формування нових лексичних одиниць. Дослідження спирається на методи опису, структурно-семантичного аналізу, дискурс-аналізу, а також на матеріали українських ЗМІ, публічної комунікації, соціальних мереж і сучасних словників. У роботі розглянуто ключові механізми творення нової лексики, зокрема: інституціоналізацію військових термінів, активізацію англійських запозичень, вторинну номінацію та переосмислення наявних слів, формування емоційно-експресивного словника, появу евфемізмів і дисфемізмів, вплив комунікації української діаспори та вимушених мігрантів. Неологізація в умовах війни – процес системно й екстралінгвістично зумовлений, що поєднує мовні закономірності з соціальними, політичними та культурними чинниками. Перспективи подальших досліджень убачаються у створенні корпусів неологізмів воєнного часу, розробленні стандартів військової термінології та вивченні психологічних аспектів мовотворення в умовах екстремальних ситуацій.

РОЛЬ СТИЛІСТИЧНИХ ФІГУР В КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ТА ТЕКСТОВОМУ УВИРАЗНЕННІ СТАНОВИЩА ГЛУХОЇ ЛЮДИНИ В СУСПІЛЬСТВІ (НА МАТЕРІАЛІ КНИГИ ІЗАБЕЛЬ ҐІЙОН «ГЛУХИХ ПОГАНО ЧУЮТЬ?»)

Наталія ЯРОШКО-КУШНІР — 2025-12-29

Труднощі комунікації повсякчас виникають у суспільстві, але вони можуть загострюватися, коли йдеться про спілкування зі спільнотами, які мають відмінності з огляду на фізичні, психологічні, культурні особливості. У цій статті йтиметься про осмислення місця спільноти людей із вадами слуху у сучасному франкомовному дискурсі на прикладі праці Ізабель Ґійон «Глухих погано чують?», якій передували автобіографічні романи Віктора Аббу «Ключ до світу» та Еммануель Лаборі «Крик чайки». Тут подано огляд ключових дослідницьких праць з антропології, соціології, літературознавства, лінгвістики (М. Да Сільвейра Шміц, А. Мінґі, Д. Пуарʼє К. Кюксака, Ф. Армстронг), які зосереджуються на проблемах становлення й спілкування людей з глухотою. У статті проаналізовано стилістичні засоби, які використовуються для зображення та увиразнення становища глухої людини у сучасному французькому суспільстві. Виявлено, що чільне місце серед них належить метафорі. Опираючись на наукові методи Дж. Лакоффа, М. Джонсона, М. Блека, Б. Пуделко було встановлено, що метафора дозволяє будувати та структурувати такі концепти як «Життя глухої людини – Боротьба / Війна» та «Маргіналізація глухої людини», вказуючи агента дії, саму дію, об’єкт / інструмент дії, обставин дії. Окрім цього у проаналізованому тексті виявлено метафоричні ланцюжки, які реалізують всі компоненти зазначених концептів у мікроконтексті. З метою експресивного увиразнення теми маргіналізації спільноти глухих у суспільстві авторка використовує гру слів на основі паронімії та полісемії, а також оксюморон. Зауважимо, що на відміну від метафори, яка є іконічною за своєю природою як і мова жестів, вони базуються насамперед на протиставленні фонетичної форми та семантики. Саме тому, на нашу думку, метафора є домінантною у свідченнях глухих людей, тоді як інші стилістичні фігури зустрічаються виключно у мовленні авторки, яка чує