Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління

УКРАЇНА В УМОВАХ ЦИФРОВОГО НЕОФЕОДАЛІЗМУ

2025-10-02T09:10:32+03:00

Стаття присвячена аналізу впливу цифрового неофеодалізму на політичні та соціально-економічні процеси в Україні. Застосовуючи методологію, яка включає концептуалізацію і SWOT-аналіз, в дослідженні ідентифікуються прояви цифрового неофеодалізму в Україні.Цифровий неофеодалізм визначається як система, що характеризується монополізацією даних, рентоорієнтованою економікою платформ і мережевою владою, створюючи залежності, подібні до феодальних.В Україні соціальна реальність формує бінарність, де швидка цифровізація співіснує з російською агресією.Такий стан речей, з одної сторони, становить загрозу втрати Україною суверенітету, але з іншої сторони також відкриває можливості для розвитку національних екосистем.За допомогою SWOT-аналізу розкриті сильні сторони України в умовах цифрового неофеодалізму, такі як ІТ-сектор і «Дія», які у поєднанні з можливостями (GDPR, 5G), створюють потенціал для цифрової екосистеми, тоді як слабкі сторони (цифровий розрив, залежність від хмарних сервісів) і загрози (кібератаки, дезінформація) формують ризик цифрової ізоляції.На основі SWOT-аналізу пропонуються стратегічні рекомендації, а саме локалізація даних і розвиток національних платформ, інтегрованих із «Дією», для зменшення залежності від технічних гігантів; інвестиції в 5G-мережі та цифрову освіту для усунення цифрового розриву; розробка національного стандарту захисту даних і інтеграція GDPR для обмеження впливу платформ; посилення співпраці з ЄС, НАТО та нейтральними країнами для залучення ресурсів; розвиток відкритих технологічних екосистем для демократизації цифрового простору.

ЕКОСИСТЕМА СОЦІАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

2025-10-02T09:17:13+03:00

Соціальне підприємництво є особливим видом господарської діяльності підприємців, у межах якої товари і послуги виробляються за ринковою моделлю, але прибуток насамперед використовується для здійснення соціального впливу на суспільство. Тобто соціальні цілі домінують над цілями забезпечення прибутків власникам, що стає актуальним в умовах зростання бідності та нерівності. Дослідженню діяльності підприємств, що працюють в інтересах громадян, присвячено достатньо публікацій, кількість яких постійно зростає. Метою статті є оприлюднення результатів дослідження впливу держави на розвиток мережі підприємств, організацій та установ, які, взаємодіючи між собою, сприяють подоланню соціальної несправедливості, підвищенню якості життя, розв’язанню екологічних проблем тощо (екосистеми соціальних підприємств). Обґрунтовано, що для розвитку соціального підприємництва надзвичайно важливе значення має партнерство, до якого, крім підприємницьких структур, залучені наукові та освітні заклади, органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Встановлено, що до основних проблем державного управління розвитком соціального підприємництва можна віднести невизначеність правового статусу соціального підприємства, відсутність спеціального законодавства та критеріїв віднесення підприємств до категорії соціальних, відсутність механізму стимулювання соціального підприємництва та сучасного ринку соціальних послуг. Здійснений аналіз діяльності соціальних підприємств, внесених до спеціального каталогу, свідчить про її нестійкість і високу динамічність змін у середовищі соціального підприємництва, викликану війною. Запропоновані основні заходи поліпшення дієвості впливу держави на розвиток екосистеми соціального підприємництва, до яких віднесено: розвиток системи підготовки соціальних підприємців; розширення міжнародного співробітницва у сфері соціального підприємництва; усунення правових колізій щодо оподаткування соціальних підприємств; чітке законодавче визначення правомірності отримання прибутку благодійними та громадськими організаціями, який спрямовується на здійснення статутної діяльності.

КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОГО ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОЄКТНОГО ПІДХОДУ В ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

2025-10-02T09:21:00+03:00

Статтю присвячено дослідженню комунікативної компетентності публічних службовців як чинника успішного впровадження проєктного підходу в системі публічного управління. Обґрунтовано, що модернізація державного управління, пов’язана із запозиченням ефективних управлінських практик із бізнес-середовища, створила передумови для широкого впровадження проєктного підходу в публічному секторі. Цей підхід забезпечує структурованість, гнучкість і результативність управлінських процесів, а також сприяє децентралізації влади, зміні організаційної культури й орієнтації на потреби громадян.Зазначено, що ефективність реалізації проєктного підходу значною мірою залежить від професійної підготовки публічних службовців, насамперед від рівня їхньої комунікативної компетентності. Досліджено структуру комунікативної компетентності публічного службовця, яка включає чотири основні компоненти: когнітивний, функціональний, особистісно-психологічний та соціально-рольовий. Визначено специфіку комунікативної діяльності публічних службовців, зумовлену необхідністю взаємодії з різноманітними аудиторіями, публічністю, правовим регулюванням та високим рівнем соціальної відповідальності. Особливу увагу приділено зв’язку між рівнем комунікативної компетентності й такими аспектами проєктної діяльності, як формування команд, координація рішень між різними організаційними рівнями, залучення громадськості до управлінських процесів. Доведено, що комунікативна компетентність є не лише професійною якістю, а й важливим чинником досягнення цілей проєкту. Наголошено на потребі системного розвитку комунікативних компетентностей як складової професійного навчання публічних службовців. Рекомендовано поєднувати внутрішні та зовнішні формати навчання, адаптовані до специфіки проєктної діяльності. Зроблено висновок, що комунікативна компетентність є системоутворюючим елементом успішного впровадження проєктного підходу в публічному управлінні та чинником формування сучасної культури публічної служби, заснованої на відкритості, результативності та відповідальності перед суспільством.

ПІДТРИМКА УКРАЇНИ ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ У ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ: ЦІННІСНО-МОРАЛЬНИЙ АСПЕКТ

2025-10-02T09:34:12+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз морально-ціннісного аспекту зовнішньої політики Великої Британії в контексті підтримки України у протидії російській агресії. Постановка проблеми полягає в потребі осмислити не лише політичну доцільність британської підтримки відповідно до своїх національних інтересів, а і її моральну природу, з огляду на глибокі традиції британської політичної культури. У статті акцентується увага на недостатній представленості цієї проблематики в українській науковій літературі.У розділі аналізу останніх досліджень та публікацій наведені посилання на публікації українських науковців, які досліджували двосторонні відносини між Україною та Великою Британією, окреслено внесок у вивчення військового, культурного та політичного аспектів співпраці. Разом з тим, наголошено на відсутності акценту на морально-ціннісному компоненті у мотивації зовнішньополітичної підтримки України зі сторони британських урядів різних років.Метою статті є виявлення та структуризація моральних мотивів у політиці Великої Британії щодо України. Методологічну основу дослідження складає модель Джозефа Ная – «Intentions – Means – Consequences», яка дозволяє розкласти політичну поведінку на наміри, засоби та наслідки, що в сукупності дозволяє краще осмислити її моральну сутність.У викладі основного матеріалу автор детально аналізує політичні заяви, стратегічні документи та фактичну допомогу, надану Україні з боку Великої Британії. Наведено приклади як моральних намірів (риторика британських лідерів), так і реальних інструментів (військова, гуманітарна, економічна допомога), а також конкретних наслідків (результатів) цієї підтримки (зміцнення обороноздатності України, інтеграція до євроатлантичного простору, стримування агресії РФ).У висновках стверджується, що морально-ціннісна мотивація є невід’ємним елементом британської зовнішньої політики, а підтримка України має характер не лише стратегічного партнерства, а й втілення морального імперативу.

СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ В ГЛОБАЛЬНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ВЗАЄМОДІЇ: ВИКЛИКИ ФЕЙКІВ, МАНІПУЛЯЦІЙ І ПОСТПРАВДИ У ЦИФРОВУ ДОБУ

2025-10-02T09:38:07+03:00

У статті розглядаються соціальні мережі як ключовий чинник трансформації сучасної політичної комунікації в умовах глобалізації та цифровізації. Постановка проблеми зумовлена тим, що соціальні медіа докорінно змінюють канали взаємодії політиків і громадськості, оминаючи традиційні ЗМІ, що призводить до персоналізації політики, формування іміджу та оперативного реагування на події. Проте водночас такі мережі створюють численні виклики, зокрема поширення фейків, дезінформації, маніпуляцій і формування феномену постправди, що підривають довіру до демократичних інституцій та сприяють поляризації суспільства. Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що проблематика соціальних мереж у політичній комунікації активно досліджується в контексті впливу цифрових технологій на демократичні процеси. Зокрема, роботи Х. Яші висвітлюють роль інфлюенсерів та комерціалізації політичного контенту; І. Олефір акцентує на залежності доступу до інформації від політичних уподобань; К. Афанасьєва досліджує соціально-безпекові наслідки поширення фейків, а П. Гербаудо та С. Блассніг – феномен цифрового популізму. Водночас у науковому дискурсі недостатньо уваги приділяється взаємодії універсалізації (через англомовні акаунти) та фрагментації (через локальні меми), а також ролі емоційних наративів у контексті постправди.Метою статті є комплексний аналіз впливу соціальних мереж на політичну комунікацію у глобальному контексті, дослідження трансформації політичної взаємодії, механізмів поширення інформації та дезінформації, а також окреслення основних ризиків для демократичних інституцій у цифрову добу.У викладі основного матеріалу дослідження проаналізовано, як соціальні мережі трансформують політичну комунікацію на локальному, національному та глобальному рівнях, персоналізуючи політичний дискурс і одночасно створюючи виклики фрагментації. Особливу увагу приділено домінуванню англійської мови в офіційних акаунтах та впливу локальних мемів на політичну мобілізацію. Досліджено поширення популістських меседжів через алгоритмічні механізми соцмереж, а також феномен постправди як результат переваги емоційних наративів над фактами, що посилюється у цифровому середовищі. Розкрито роль інфлюенсерів у просуванні політично орієнтованого контенту, акцентуючи на їхній комерціалізації та емоційності контенту.У висновках обґрунтовано, що соціальні мережі, попри демократизацію доступу до інформації, створюють ризики для стійкості демократичних інституцій, зумовлені фрагментацією, поляризацією та маніпуляціями. Підкреслено необхідність регулювання та впровадження етичних стандартів у цифровому середовищі для забезпечення відкритого діалогу, прозорості та захисту приватності.

ПОЛІТИЧНИЙ МОНІТОРИНГ У СИСТЕМІ СУЧАСНОГО ПОЛІТИЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ

2025-10-02T09:40:46+03:00

У статті розкривається сутність політичного моніторингу як інструментального елементу сучасного політичного консультування в сучасних умовах. Авторки акцентують увагу на зростаючій ролі моніторингу в системі прийняття політичних рішень, що вимагає високої швидкості, точності та аналітичної гнучкості. Аргументовано, що сучасне політичне консультування не може обмежуватися емпіричним підходом, а потребує системного аналізу соціально-політичної динаміки, електоральних уподобань, інформаційних впливів і поведінки політичних акторів.Проаналізовано основні підходи до розуміння сутності політичного моніторингу, його структурні компоненти, функції та види. Особливу увагу приділено методологічним засадам інституціоналізації політичного моніторингу, що забезпечують стабільність, системність та ефективність аналітичної діяльності. У статті розглянуто приклади реалізації моніторингових стратегій в Україні (Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, Центр «Нова Європа», Український центр економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова) та за кордоном (Brookings Institution, AAPOR), які демонструють переваги професіоналізованих форм аналітичного супроводу політики. Підкреслено значення технологічної стратегії, яка охоплює інструменти автоматизованого збору й аналізу даних, штучного інтелекту, візуалізації інформації, що дозволяють здійснювати політичну діагностику в реальному часі. Описано кейси використання цифрових платформ, таких як YouControl та ActivityInfo, для потреб моніторингу політичного та виборчого процесу.Окрему увагу приділено етичному аспекту політичного моніторингу. Наголошено на потребі дотримання стандартів професійної доброчесності, захисту персональних даних, недопущенні маніпулятивних інтерпретацій, а також забезпеченні публічної довіри. У цьому контексті розглянуто приклад Cambridge Analytica як негативний прецедент етичного порушення у сфері політичного аналізу.Також висвітлено роль комунікаційної стратегії як інструменту інтеграції результатів моніторингу в політичні рішення. Показано важливість візуалізації даних, адаптації аналітичної інформації до потреб замовника, уникнення інформаційного перевантаження й забезпечення змістовної ясності.У підсумку обґрунтовано, що ефективність політичного моніторингу залежить від синергії інституційної, технологічної, етичної та комунікаційної стратегій, які у своїй сукупності формують методологічний каркас сучасного політичного консультування. Якісний моніторинг виступає гарантом стратегічної стійкості, аналітичної доброчесності та репутаційної безпеки в добу цифрової політики.

КОРУПЦІЙНІ РИЗИКИ У НАДАННІ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

2025-10-02T09:49:57+03:00

В статті здійснено аналіз корупційних у наданні адміністративних послуг під час дії воєнного стану. Воєнний стан як особливий правовий режим суттєво впливає на функціонування державних інститутів, зокрема у сфері надання адміністративних послуг, які є інструментом реалізації прав громадян. У воєнний час вони стикаються з низкою викликів, що зумовлені безпековими, організаційними та ресурсними обмеженнями. Корупційна складова у наданні адміністративних послуг під час воєнного стану в Україні має значні негативні наслідки і проявляється через збільшення корупційних ризиків у різних сферах діяльності держави. В умовах воєнного стану, який введено через повномасштабне вторгнення Росії, корупція посилюється через розширення повноважень державних органів, економічні труднощі, обмежений громадський контроль і зниження прозорості.Окреслено, що воєнний стан в Україні створює безпрецедентні виклики для всіх сфер державного управління, зокрема й для системи надання адміністративних послуг населенню. Ефективність цієї сфери напряму впливає на стабільність функціонування держави, забезпечення прав громадян та підтримку соціальної згуртованості в умовах війни. Особлива увага приділяється проблемам корупції, яка особливо проявляється на місцевому рівні, під час отриманні дозволів, ліцензій чи інших адміністративних послуг.Визначено, що на Центри надання адміністративних послуг покладається особливе завдання з обслуговування громадян саме на місцях пропонуючи широкий спектр адміністративних послуг. У воєнний час органи влади можуть запроваджувати спеціальні режими, наприклад, обмеження роботи центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП) у зонах бойових дій або переведення певних послуг у цифровий формат.Такі зміни покликані адаптувати систему до кризових умов, але вони також створюють нові виклики.Зроблено висновок, що для протидії корупції необхідно в умовах сьогодення створити тимчасові органи громадського нагляду з участю міжнародних партнерів для моніторингу діяльності влади, внести зміни до КУПАП та КК щодо посилення відповідальності за корупційні правопорушення, особливо що стосується військової сфери.

ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНЦЕПТУ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-10-02T09:52:56+03:00

Стаття присвячена аналізу трансформації концепту політичної стабільності в умовах воєнного стану на прикладі російсько-української війни. Дослідження розкриває, як екстремальні умови війни змінюють тра- диційні уявлення про стабільність, акцентуючи увагу на адаптивності інститутів, суспільній консолідації, легітимності влади, балансі між безпекою та демократією, а також на ролі міжнародної підтримки в цих процесах. Політична стабільність в умовах військового стану в Україні в статті визначається як здатність системи підтримувати функціонування інститутів, зберігати єдність у суспільстві, ефективно протисто- яти воєнним викликам і гарантувати рівновагу між безпековими вимогами та дотриманням демократичних принципів. Ця концептуалізація ґрунтується на поєднанні класичних теорій політичної науки та сучасних підходів, адаптованих до кризових умов, враховує український досвід та відповідає міжнародній ситуації.На основі системного підходу Істона, теорій легітимності Вебера і Ліпсета, теорії конфліктів Козера, підходів Кеохейна і Ная розроблено концептуальну модель, що поєднує внутрішню стійкість (інституційна адаптивність, суспільна єдність, економічна стійкість), зовнішню підтримку (постачання військового об- ладнання, фінансування та санкції) та демократичні механізми. Досвід України демонструє ключову роль громадянського суспільства у зміцненні національної єдності, протидії дезінформації та сприянні пошукам ефективних стратегій. Водночас він дає змогу визначити політичну стабільність у воєнний час як дина- мічний процес, який залежить від взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів, і може слугувати основою для аналізу інших країн у подібних умовах.Доведено, що громадянське суспільство в Україні пом’якшує вплив обмежень демократичних свобод, які спричинені запровадженим 24 лютого 2022 року воєнним станом. Активна діяльність громадських органі- зацій, правозахисних ініціатив і волонтерських мереж сприяє збереженню демократичного контролю та підтримує суспільну довіру до інститутів держави. Війна, впливаючи на глобальну стабільність, змінює безпекові, економічні та енергетичні підходи.

ДЕРЖАВНИЦЬКІ ВІЗІЇ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО В АРТИКУЛЯЦІЇ В’ЯЧЕСЛАВА ЛИПИНСЬКОГО

2025-10-02T09:56:51+03:00

З’ясовуються концептуальні засади функціонування козацько-гетьманської держави як чинника українського націоґенезу. Державницька політика Богдана Хмельницького розглядається у тісній кореляції із притаманними для нього якостями харизматичного лідера й ефективного соціального менеджера, що сприяє успішному веденню ним мілітарної боротьби повсталого українського народу за визволення від іноземного панування. Візія свободи гетьмана резонувала з прагненнями й інтересами усього тодішнього українського суспільства. Жертовність й героїзм національно-визвольних змагань під проводом Б. Хмельницького засвідчує готовність і прагнення українців боротися за свободу, демократію й суверенне буття.Автор вважає, що виважене осмислення подій Хмельниччини здійснює теоретик українського консерватизму В. Липинський, який добре знав і польський, і російський варіанти прочитання тогочасної української історії. Державницькі візії Б. Хмельницького автор «Листів» трактує у консервативному вимірі як величний будівничий пафос становлення політичної суб’єктності українського соціуму. В. Липинський апелює до політичної діяльності Хмельницького, для якого власна територія й національні інтереси були абсолютно пріоритетними, з метою збереження тяглости українського державотворення. Саме «козацький період» історії України є ключовою віхою, найвищим злетом утвердження суверенної держави. Хмельниччина репрезентує точку біфуркації виборювання того соціального субстрату, на засадах якого постала сучасна українська державність. Сьогодні українці ведуть відчайдушну боротьбу з путінською агресією, щоб повністю й назавжди звільнитися від імперського поневолення та реалізувати мрію багатьох поколінь наших патріотів – жити у вільній і демократичній державі.Щоб мати успіх у захисті й розбудові сучасної України, нам треба переймати досвід жертовних змагань попередніх поколінь, шанувати героїчний чин борців за свою землю і гідно продовжувати їхню справу.У консервативній доктрині В. Липинського національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького розглядається як важливий етап у розвитку української політичної думки, національної свідомості українців та формування їх громадянського сумління. Боротьба з московським неоімперіалізмом сьогодні знову ставить на порядок денний апокаліптичний формат виживання українського етносу. Це актуалізує досвід Хмельниччини у здійсненні спротиву імперському поневоленню. В узагальнюючих рефлексіях наголошуємо на тому, що візії розбудови новітньої української державності мають спиратися на героїчний досвід національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького і наслідувати його безкомпромісність у виборюванні цілісності України.

СЦЕНАРІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМ У КРИЗОВИХ УМОВАХ: КОМПАРАТИВІСТСЬКИЙ АНАЛІЗ

2025-10-02T10:01:19+03:00

Стаття присвячена компаративістському аналізу трансформаційних процесів у політичних системах у кризових умовах, спричинених економічними, соціальними, політичними чи глобальними викликами, такими як війни, пандемії чи тероризм. Дослідження актуалізує проблему адаптації політичних систем до сучасної глобальної турбулентності, що проявляється у війнах (російсько-українська війна), економічних потрясіннях (глобальна криза 2008 року, наслідки COVID-19) та політичних протестах (Арабська весна, Білорусь-2020). У багатьох країнах кризи сприяють відходу від демократичних принципів до авторитаризму чи гібридних режимів, що підкреслює необхідність вивчення механізмів трансформації для прогнозування політичних змін і розробки стратегій управління кризами. В результаті дослідження було виявлено, що ключовим чинником адаптації є інституційна консолідація та суспільна довіра. Усталені демократії демонструють адаптивну еволюцію (Польща, Німеччина), тоді як перехідні системи схильні до революційних змін (Україна, 2014) або регресу до авторитаризму (Єгипет, 2013). Контент-аналіз показав, що дискурсивні стратегії впливають на траєкторію трансформацій: у Німеччині акцент на раціональності та солідарності посилив довіру, в Україні наративи єдності супроводжуються поляризацією, а в Єгипті стабільність легітимізувала авторитаризм. Виділено три сценарії трансформації: адаптивна еволюція, революційна трансформація та регрес до авторитаризму, які залежать від балансу між інститутами, елітами та громадянським суспільством.Теоретичний внесок дослідження полягає в уточненні понять «емерджентність» і «адаптивний потенціал» та розробці моделі оцінки трансформацій, що враховує тип кризи та глобалізаційні впливи. Практичні рекомендації включають створення антикризових інститутів, посилення децентралізації та розвиток громадянського суспільства.

СУЧАСНІ ІНСТРУМЕНТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

2025-10-02T10:06:24+03:00

Відзначено, що забезпечення національної безпеки є однією з найважливіших функцій будь-якої держави, оскільки воно гарантує захист інтересів та безпеки громадян, територіальної цілісності та суверенітету країни. Для досягнення цієї мети використовуються різноманітні інструменти. Інструменти публічного управління в контексті забезпечення національної безпеки включають в себе широкий спектр методів, процедур та політик, які спрямовані на виявлення, аналіз та реагування на потенційні загрози для безпеки держави.Визначено, що шляхом аналізу державної політики та праць науковців, було виділені такі інструменти: державний контроль, створення інституційних механізмів, законодавче регулювання, стратегічне планування, форсайт, міжнародне співробітництво, громадянська активність. Наголошено, що у ситуаціях кризи чи загроз для національної безпеки громадянська активність виявляється як ключовий фактор у мобілізації суспільства та подоланні негативних наслідків. Цей процес відіграє критичну роль у забезпеченні стабільності та безпеки в країні. Громадяни можуть активно взяти участь у різних аспектах відновлення та підтримки стабільності в умовах кризи. Вони можуть допомагати постраждалим, надаючи необхідну допомогу та підтримку. Це може включати матеріальну допомогу, волонтерську роботу, а також психологічну підтримку для тих, хто постраждав від кризової ситуації.Підкреслено, що громадяни можуть взаємодіяти з урядовими та недержавними організаціями для спільної реалізації заходів з протидії загрозам. Вони можуть брати участь у розробці та впровадженні програм та проектів, спрямованих на запобігання кризовим ситуаціям або зменшення їхніх наслідків. Громадянська активність може виявитися в мобілізації громадської думки для підтримки урядових заходів та стратегій у сфері національної безпеки. Громадяни можуть виступати за необхідність прийняття певних заходів або висловлювати свою підтримку заходам, спрямованим на запобігання кризовим ситуаціям. Якщо в поданих контекстах українська нація мобілізувалася в умовах війни, то власне мобілізація до лав ЗСУ останні роки демонструє спад та небажання населення виконувати свій конституційний обов’язок.

ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАЦІЇ ТА ПОЛІТИЧНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ: ОСНОВНІ КОНТЕКСТИ ПЕРЕТИНУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМОДІЇ

2025-10-02T10:09:39+03:00

У статті розглядається політичний порядок денний, який стає об'єктом впливу багатьох акторів, які раніше не були залучені до процесів ухвалення рішень за доцифрової доби. Проаналізовано військово-політичну комунікацію як системне цілісне явище, яке також набуває самодостатнього предметного значення через необхідність концентрації управлінських технологій та нових підходів цифрової комунікації в рамках швидких та ефективних військово-політичних рішень. Особливу увагу приділено значенню взаємодії політичного порядку денного та системи військово-політичної комунікації, яка потребує аналізу саме з точки зору синергійної взаємодії, пошуку гнучких механізмів координації та контролю тощо. Дослідження підкреслює значення сучасних цифрових медіа, які формують політичний порядок денний. Зазначено, що політичні актори враховують наслідки своїх конкретних дій в реальній політиці. Також Зазначено, що можливість реалізації політичних акцій внаслідок військового впливу уможливлює «зворотній ефект» управління позиціями аудиторії. Окрему увагу приділено налаштуванню реакції аудиторії на військові події, яке можливе як наслідок спільної роботи політичних та військових інституцій з просування військової інформації до пріоритетного фокусу суспільної уваги. З’ясовано, що військово-політична комунікація має демонструвати гнучкість у відповідності до реальних подій, а не їх медійного відображення. Це вимагає від військово-політичних комунікаторів високої інформаційної аналітичної спроможності. Виявлено, що сучасні цифрові медіа часто виступають вторинними афільованими акторами у взаємодіях з традиційними політичними суб'єктами.Особливий акцент зроблено на можливості підготовки певного ґрунту для сприйняття військових подій або операцій (акцій) на певному етапі військово-політичного управління. Зазначено, що досвід України під час війни свідчить, що політичним силам та іншим актором не властиві інтенції самообмеження консолідації та злагодженості дій навіть попри драматичний перебіг подій. Підкреслено, що в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації з'явилася необхідність ранжування політичних впливів та потреба змінити військово-політичні завдання відповідно до уявлень та інтенції політичних гравців.

СПЕЦИФІЧНІ РИСИ КОНФОРМІЗМУ ТА НОНКОНФОРМІЗМУ ЯК РІЗНОВИДУ ПОЛІТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

2025-10-02T10:13:00+03:00

Політична поведінка громадян є важливою складовою демократичного процесу, яка відображає рівень участі населення у формуванні та реалізації державної політики. Виокремлюються два ключові типи поведінки – конформістська та нонконформістська. Конформістська політична поведінка передбачає підтримку чинної влади, дотримання встановлених норм і правил, участь у виборах. Така поведінка сприяє стабільності політичної системи, але водночас може знижувати рівень критичного мислення та громадянської активності в умовах авторитаризму. Натомість нонконформістська поведінка проявляється у формі протестів, бойкоту виборів, створення альтернативних політичних рухів, участі в несанкціонованих акціях тощо. Вона свідчить про критичне ставлення до існуючої політичної системи й орієнтацію на її трансформацію. Хоча така поведінка може призводити до політичної нестабільності, вона також є важливою для забезпечення змін, відновлення справедливості та демократичних принципів. У статті проаналізовано соціально-психологічні чинники, що впливають на вибір тієї чи іншої моделі політичної поведінки, зокрема вплив групових норм, авторитету, освіти, рівня політичної культури та громадянської самосвідомості. Особливу увагу приділено взаємозв’язку між особистісними рисами індивіда та його політичною активністю. Актуальність дослідження обумовлена зростанням політичної поляризації в українському суспільстві та потребою в ефективному діалозі між громадянами і владою.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В ГРОМАДАХ: ТЕОРЕТИЧНЕ ПІДГРУНТЯ

2025-10-02T10:16:09+03:00

У сучасних реаліях розвитку публічної сфери стратегічне планування є невід’ємною складовою процесу управління – від національного рівня до рівня територіальних громад, а отже, стратегічне планування в громада, як предмет дослідження, не втрачає свою актуальність. Однак, попри поширення практики стратегічного планування, усе ще є певні труднощі з поясненням його сутності, чіткістю обґрунтування доцільності його обов’язкового застосування як в державному управлінні, так і в місцевому самоврядуванні. Звідси – домінування формального підходу при складанні стратегічних планів, відсутність гнучкості, невиконання поставлених завдань. Не зважаючи на об’ємний теоретичний багаж різних шкіл менеджменту щодо дефініцій, характеристики, відмінностей, складових стратегічного планування, осмислення цього процесу не є і не може бути завершеним, оскільки змінюються умови функціонування об’єктів планування. Метою статті є спроба пояснити зміст стратегічного планування, враховуючи наявну позицію об’єкта управління та перспективи його розвитку. Запропонована трактовка відомих понять: «стратегія», «стратегічне планування», «стратегічний план». Звертається увага на управління розвитком громад, яке, як і управління іншими об’єктами, здійснюється в умовах воєнного конфлікту, зростання невизначеності, поглиблення демографічної кризи, що має вирішальне значення для прийняття ефективних стратегічних рішень. Обґрунтовується необхідність здійснення стратегічного планування в громадах з орієнтацією на використання їх внутрішнього потенціалу, оскільки патерналістська політика держави по відношенню до регіонів і громад не створює імпульси до пошуку варіантів місцевого розвитку. Органам місцевого самоврядування при прийнятті рішень все частіше приходиться робити важкий вибір (спрямувати зусилля на підтримку підприємництва чи на соціальну допомогу), оскільки в усіх випадках є ризики не досягти бажаного результату. Ризики зазвичай важко усунути, а значить зусилля доцільно спрямовувати на підвищення шансів (можливостей) досягти наміченого. Тож методико-методологічного забезпечення стратегічного планування в громадах має удосконалюватися з урахуванням наявних відмінностей між стратегічним вибором і процесом планування.

СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРАКТ У ВОЄННИЙ ТА ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД: БАЛАНС БЮДЖЕТНОЇ СТІЙКОСТІ, ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ДОВІРИ В УКРАЇНІ

2025-10-02T10:19:48+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз трансформації соціального контракту в Україні в умовах війни та перспектив його адаптації до повоєнного періоду. З огляду на глибоку суспільно-політичну кризу, спричинену повномасштабним вторгненням, автором обґрунтовано, що традиційна модель взаємодії між державою і громадянами, заснована на централізованому прийнятті рішень і обмеженій участі населення, вичерпала свій потенціал.У статті доведено, що нова модель соціального контракту формується в напрямку партнерства, прозорості, відповідальності та залучення громадян до процесів прийняття управлінських рішень. Основну увагу приділено трьом ключовим складовим публічної політики: бюджетній стійкості, енергетичній безпеці та суспільній довірі.Здійснено критичний огляд практик державного управління в умовах війни, зокрема реакцій держави на виклики соціального захисту, фінансового забезпечення базових потреб населення, підтримки локальних громад і розбудови децентралізованої енергетичної інфраструктури. Показано, що під час війни найбільшу ефективність продемонстрували органи місцевого самоврядування та горизонтальні форми громадської мобілізації, що сприяло зростанню інституційної довіри. Обґрунтовано важливість переходу від декларативного до функціонального розуміння соціального контракту як динамічного механізму співдії держави і суспільства.У статті запропоновано узагальнену класифікацію етапів еволюції соціального контракту в Україні: довоєнний, воєнний та повоєнний, що дозволяє відстежити зміну пріоритетів у державній політиці, механізмах розподілу ресурсів та підходах до управління. Особливу увагу приділено проблемі енергетичної автономії громад, прозорості бюджетного процесу, ролі міжнародної допомоги та громадського контролю як чинників сталого розвитку. Зроблено висновок, що у повоєнний період для збереження політичної стабільності, відновлення інфраструктури та посилення легітимності публічної влади необхідною умовою стане наявність ефективного, справедливого та підзвітного соціального контракту. Запропонована модель соціальної взаємодії може стати основою для формування інституційно зрілої та стратегічно орієнтованої системи публічного управління в Україні.

МОВА ЯК ІНСТРУМЕНТ М’ЯКОЇ СИЛИ ТУРЕЧЧИНИ

2025-10-02T10:33:35+03:00

В статті досліджено розуміння сутності м’якої сили в сучасних міжнародних відносинах, а також окреслення ролі мови як інструменту ʼсили на прикладі Туреччини. Встановлено, що м’яка сила за своєю суттю є інтегрованою, складною та невимірюваною силою, що потребує більш систематичного та суворого підходу до дослідження. Теоретичний підхід до покращення національної м’якої сили вимагає кількісної оцінки м’якої сили як змісту реалізації з міждисциплінарної точки зору, а не вивчення її в одній галузі.Метою м’якої сили є переконати людей або лідерів інших країн добровільно співпрацювати і таким чином створити глобальне середовище, сприятливе для інтересів країни. Встановлено, що м’яка сила містить у собі потенціал і привабливість, які випливають із культури, цінностей і соціальних інститутів країни, що відповідає суті «культурної дипломатії» в політиці. Культурна дипломатія, як правило, передбачає тривалий процес досягнення взаєморозуміння і визнання між країнами за допомогою представлення одна одній своїх культур. Приділено увагу не те, що мова відіграє вирішальну роль у м’якій силі та культурній дипломатії. Країни використовують свої мови для поширення впливу, зміцнення взаєморозуміння та формування глобальних уявлень. У статті проаналізовано досвід реалізації м’якої сили Туреччиною та ролі мови як інструменту м’якої сили. Встановлено, що реформування мовної політики Кемалем Ататюрком дало змогу не лише демократизувати знання й грамотність, а й спрямувало розвиток турецької мови в новому напрямі, позбавивши її вікових нагромаджених впливів, щоб зміцнити унікальну турецьку культурну та мовну ідентичність для майбутніх поколінь. Сучасна турецька мова слугує мостом між османським минулим нації та її сучасною ідентичністю, втілюючи в собі вікову анатолійську спадщину та зміни в синтаксисі й семантиці. Визначено, що основна роль у популяризації турецької мови як інструменту м’якої сили в Туреччині належить Інституту Юнуса Емре.

РОЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ФОРМУВАННІ ЕФЕКТИВНИХ ВЛАДНИХ РІШЕНЬ ПІД ЧАС ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ

2025-10-02T10:37:25+03:00

У статті досліджується роль громадянського суспільства у формуванні ефективних владних рішень під час демократичного транзиту – складного процесу переходу від авторитарних чи гібридних режимів до демократичних інститутів із верховенством права та свободою слова. Громадянське суспільство, що охоплює неурядові організації, активістів, незалежні медіа та волонтерські ініціативи, відіграє ключову роль як посередник між державою та суспільством, забезпечуючи прозорість, підзвітність і залучення громадян до політичних процесів. У період трансформації, коли державні інститути є слабкими, а суспільна довіра до влади низькою, громадянське суспільство стає каталізатором реформ, артикулюючи суспільні потреби та контролюючи виконання владних рішень. На основі аналізу теоретичних концепцій виділено чотири основні функції громадянського суспільства: контроль за діяльністю уряду для запобігання корупції, представництво інтересів маргіналізованих груп для забезпечення інклюзивності, мобілізація громадян для підтримки демократичних процесів і надання експертних рекомендацій для компенсації інституційної слабкості. Запропоновано модель, яка систематизує ці функції, контекст демократичного транзиту, виклики (репресивні заходи, фрагментація суспільства, обмежені ресурси, спадщина авторитарного минулого) та результати діяльності, що оцінюються через прозорість, інклюзивність і легітимність владних рішень.Для посилення ролі громадянського суспільства необхідні правові гарантії свободи діяльності, прозоре фінансування через міжнародні гранти, розвиток інституційної спроможності шляхом навчання активістів і створення мереж співпраці, а також залучення молоді для забезпечення сталості реформ.У висновках підкреслюється, що громадянське суспільство є незамінним рушієм демократичних трансформацій, однак брак цілісних досліджень локальних контекстів, впливу гібридних режимів, де демократичні та авторитарні практики співіснують, а також економічних трансформацій і ролі цифрових технологій у формуванні нових форм громадянської участі вказує на перспективні напрямки для подальшого аналізу.

ЕВОЛЮЦІЯ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ: ЯК СУЧАСНІ ДЕРЖАВИ ФОРМУЮТЬ ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО

2025-10-02T10:44:27+03:00

У статті проведено комплексний аналіз еволюції виборчих систем у контексті становлення парламентаризму як інституту демократії. Розглянуто трансформацію моделей – від античних форм прямого народовладдя до сучасних мажоритарних, пропорційних, змішаних та альтернативних систем у різних країнах з урахуванням історичних і культурних особливостей. Автор аналізує внесок класиків політичної думки – Ж.-Ш. де Борда, Н. Кондорсе, К. Ерроу, М. Дюверже, Р. С. Каца, Дж. Сарторі, Г. Б. Павелла, Н.-К. Борманна та М. Голдера, що допомагає простежити генезу і політичні наслідки виборчих моделей. Виявлено глобальну тенденцію до переходу від мажоритарних до пропорційних і змішаних систем, особливо в країнах, що зазнали політичних трансформацій наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Застосовано міждисциплінарний підхід, що пояснює вплив виборчих механізмів на якість демократичного представництва, легітимність, політичну інклюзивність та підзвітність влади. Показано, що парламент є основним простором узгодження інтересів різних соціальних груп, а ефективність його роботи залежить від дизайну виборчої системи, політичної культури та дотримання демократичних процедур. Проаналізовано класичні системи: мажоритарну відносної більшості (FPTP); абсолютної більшості у два тури (TRS); пропорційну за партійними списками (List PR). Особливу увагу приділено змішаним системам, що поєднують персоналізоване й партійне представництво. Описано також альтернативні моделі: AV, Block Vote, SNTV, STV. Показано регіональні особливості поширення систем і тенденції до змішаних моделей у країнах з високою політичною конкуренцією.У підсумку доведено, що виборча система формує парламентську структуру, впливає на партійну систему, політичну стабільність і суспільну довіру. Автор використовує інституційний, історичний і порівняльний підходи для окреслення глобальних трендів і національних особливостей електоральної архітектури.

ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РІВНОСТІ

2025-10-02T10:53:27+03:00

У статті розглянуто проблему забезпечення соціальної рівності як одного з пріоритетних напрямів сучасної державної політики, що впливає на рівень соціальної згуртованості, економічної стабільності та демократичного розвитку суспільства. Незважаючи на наявність нормативно-правових засад, в Україні спостерігається значний розрив між мінімальною і максимальною зарплатою.У межах дослідження було проаналізовано напрацювання таких вітчизняних і зарубіжних науковців, які розглядали теоретико-методологічні основи соціальної справедливості, механізми подолання нерівності, роль держави у перерозподілі ресурсів. Проте в сучасному українському науковому дискурсі питання проблема забезпечення соціально справедливих обсягів доходів громадян, залишається невирішеною, зокрема, через вплив непередбачуваних раніше чинників та їх емерджентні прояви.Метою статті є дослідження проблеми соціальної нерівності та державних механізмів, що забезпечують її регулювання та вирішення.У процесі дослідження розглянуто теоретичний аспект забезпечення соціальної рівності, вибудуваний та проголошений державою як поєднання та взаємодоповнення напрямів державної політики, вектори державної політики у сфері соціальної рівності, які включають систему економічних, соціальних та правових заходів, зокрема: податково-бюджетну політику, регулювання ринку праці, освітню політику, охорону здоров’я, правове регулювання. Наведено огляд рівня заробітних плат чиновників в деяких установах нашої держави в 2024 р. та охарактеризовано розрив між мінімальною та максимальною зарплатою в окремих зарубіжних країнах. Автором висвітлено державні механізми, покликані сприяти зниженню соціальної нерівності та підходи до встановлення показника заробітної плати чиновників в нашій державі. Наведено базові принципи розрахунку заробітної плати чиновників у окремих зарубіжних країнах та сформульовано пропозиції щодо запровадження системи збалансованих державних механізмів, які не лише обмежують надмірну концентрацію доходів у верхньому сегменті, але й стимулюють поступове вирівнювання стартових можливостей для низькооплачуваних груп.

ПОЛІТИЧНІ ІНСТИТУТИ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКІ ВИКЛИКИ

2025-10-02T10:56:55+03:00

У статті досліджується вплив політичних інститутів на забезпечення економічної безпеки держави.Автор розкриває концептуальні засади інституціонального підходу в політичній науці, підкреслюючи, що стабільність та ефективність функціонування політичних механізмів безпосередньо визначають можливості держави у реалізації економічної політики, підтриманні макроекономічної рівноваги та протидії внутрішнім і зовнішнім викликам. Особливу увагу приділено аналізу світового досвіду реалізації політичних реформ, що стали каталізаторами економічних трансформацій. На прикладі Чилі, Польщі, Сінгапуру, Зімбабве та Венесуели досліджено результати реформ, визначено чинники їхньої ефективності або провалу. Успішні кейси свідчать про те, що ключову роль у досягненні економічного прориву відіграють такі чинники, як послідовність державної політики, інституційна спроможність та наявність політичної волі.У роботі акцентовано на зв’язку між інституційною якістю та здатністю держави забезпечувати економічну стійкість. Зазначено, що прозорі, підзвітні та інклюзивні політичні інститути формують передумови для розвитку підприємництва, захисту прав власності, залучення інвестицій та формування довіри до економічного курсу країни як з боку громадян, так і міжнародних партнерів.Автор аналізує міжнародні підходи до політичної інтеграції, зокрема участь держав у діяльності таких організацій, як ООН, ВТО, МВФ, ЄС, підкреслюючи, що адаптація до міжнародних стандартів сприяє підвищенню інституційної спроможності та відкриває доступ до глобальних ресурсів. Водночас звернено увагу на виклики, які постають перед державами у збереженні політичної автономії в умовах зовнішнього тиску.У контексті України автор підкреслює необхідність посилення політичних інститутів як передумови для післявоєнного відновлення та модернізації економіки. З огляду на досвід інших країн, визначено пріоритетні напрями інституційної реформи – подолання корупції, забезпечення верховенства права, стабільність управлінських рішень та посилення участі в міжнародних політичних і економічних структурах.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ КОНЦЕПЦІЇ ЦИФРОВОГО ГРОМАДЯНСТВА У ВІТЧИЗНЯНІЙ ТА ЗАРУБІЖНІЙ НАУКОВІЙ ДУМЦІ

2025-10-02T10:59:44+03:00

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз концепції цифрового громадянства у вітчизняній та зарубіжній науковій думці з метою визначення її потенціалу для інтерпретації трансформацій громадсько-політичної участі в умовах цифровізації. Дослідження акцентує увагу на динаміці розвитку цього міждисциплінарного концепту, що охоплює як нормативно-компетентнісний, так і соціально-політичний виміри.Проаналізовано основні наукові підходи, зокрема трактування М. Ріббла, К. Моссберґер, М. Чой, Е. Ісіна та Е. Рупперта, а також здійснено порівняння з українським дискурсом, у якому переважають правовий, освітній та прикладний напрями. Розкрито, як цифрові технології трансформують класичні елементи громадянства Т. Маршалла (цивільний, політичний, соціальний) та спричиняють появу нових форм громадянської активності, зокрема в соціальних мережах. Відзначено, що цифрове громадянство не обмежується технічною або правовою компетенцією, а формує нову модель політичної суб’єктності. Наукова новизна дослідження полягає в систематизації підходів до осмислення цифрового громадянства та його використанні як теоретичної рамки для аналізу трансформації моделей громадсько-політичної участі в умовах цифрової доби. Практичне значення полягає в можливості використання результатів для осмислення громадянської участі у кіберпросторі та формування ефективної цифрової політики.

РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ У СТРАТЕГІЧНОМУ УПРАВЛІННІ: ВІД ЗАГРОЗ ДО ПРОАКТИВНИХ СТРАТЕГІЙ

2025-10-02T11:03:57+03:00

Мета дослідження – виявити онтологічну природу ризику в якості категорії управління майбутнім в умовах стратегічної невизначеності, а також обґрунтувати необхідність створення спеціалізованих інте- лектуальних інструментів для ефективного ризик-менеджменту в різних сферах, зокрема у сфері держав- ного управління. У статті проаналізовано категоріальний зміст поняття ризику як феномену, що виникає на межі теперішнього й майбутнього. Особливу увагу приділено концептуалізації управління ризиками як інструменту підвищення ефективності управлінських рішень.Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує філософсько-ка- тегоріальний аналіз, логіко-семантичну реконструкцію понять, елементи системного мислення, а також інтерпретацію міжнародних стандартів управління ризиками (зокрема ISO 31000:2018 та ISO 31010:2009).У межах аналізу джерел застосовано також порівняльно-правовий аналіз українських нормативно-право- вих актів та міжнародних документів щодо термінів «ризик», «невизначеність», «загроза» і «небезпека».Наукова новизна полягає у формулюванні нового бачення ризику як інтелектуального інструменту управ- ління майбутнім у контексті теперішніх рішень. Ризик інтерпретується як вимірювана форма невизначе- ності, що дає змогу проєктувати поточні дії з урахуванням можливих майбутніх сценаріїв. Запропоновано розглядати ризик як керовану невизначеність, що потребує розробки спеціалізованих моделей реагування.Доведено, що ризик виконує функцію інтегративної управлінської категорії, яка дозволяє не лише ідентифіку- вати потенційні загрози, а й формувати проактивні стратегії прийняття рішень на рівні будь якої політики.Висновки. Ризик є ключовим елементом стратегічного управління в умовах багатозначної та динамічної невизначеності. Він постає не лише як виклик, а й як інструмент конструктивного формування майбут- нього. Ефективний ризик-менеджмент вимагає створення цілісного інтелектуального інструментарію, що поєднує аналітичні, прогностичні та нормативні механізми. У цьому контексті управління ризиками – це не лише реакція на потенційні небезпеки, а й активна стратегія проєктування безпечного й передбачуваного майбутнього. Стандартизація підходів до ризик-менеджменту (зокрема ISO 31000) створює методологічну основу для уніфікованого виявлення, аналізу й реагування на ризики у різних сферах: від державного управ- ління й національної безпеки – до економіки, техносфери та соціального середовища.

ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ ГІБРИДНИХ ВОЄН: ВІД БІБЛІЙНИХ ТЕКСТІВ ДО АЛГОРИТМІВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ

2025-10-02T11:08:33+03:00

У статті здійснено системний аналіз еволюції інформаційної складової збройних конфліктів від ритуалів і символів доісторичних спільнот до організованих державних пропагандистських систем ХХ століття.На матеріалі археологічних, біблійних, античних, середньовічних і модерних джерел показано, що вербальні формули, сакральні образи, наративи та візуальні символи слугували інструментом мобілізації власних армій і деморалізації противника протягом всієї воєнної історії людства. Вперше в українському політологічному дискурсі розглянуто відомий епізод біблійних оповідей в якості ранного прикладу інформаційно-психологічних операцій – нічний рейд Гедеона у табір мідіянітян. Також проаналізовано використання дезинформації в відомих прикладах з історії Троянської війни і риторичні практики афінської демократії, як прояв мобілізуючої пропаганди. Згадано монументальну репрезентацію перемог Древнього Риму, що сформувала візуально-інформаційний простір імперії Цезаря і Августа. При розгляді східних традицій ведення війни на прикладі фундаментального і до цих пір актуального трактату Сунь Цзи «Мистецтво війни» автор доходить висновку, що саме у Древньому Китаї вперше проблема досягнення переваги у воєнному протистоянні була доведена до рівня управління інтерпретаціями, заклавши основи сучасних інформаційних стратегій. Після винайдення друку пропаганда набула можливості масового тиражування і швидкого масштабування, що продемонстровано на прикладах Реформації та революійних рухів раннього Нового часу. Окремо охарактеризовано перехід до індустріальних медіа: плаката, кіно, радіо, які у Першій та Другій світових війнах перетворили інформацію на стратегічний ресурс. Аналіз міжвоєнних, як демократичних, так і тоталітарних моделей контролю медіа доповнено оглядом інформаційних кампаній Холодної війни, де радіомовлення, листівки й телевізійні сюжети визначально впливали на формування громадської думки та бойовий дух протиборствуючих сторін. Автор узагальнює типові тактики впливу – апеляція до страху, авторитету, колективної пам’яті і демонструє їх повторюваність у різні епохи. Практична цінність роботи полягає у створенні історичної матриці, що може слугувати основою для подальшого дослідження інформаційної складової сучасних воєн.

АНТИКОРУПЦІЙНІ ПРАКТИКИ В ПУБЛІЧНІЙ СЛУЖБІ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН, ВИКЛИКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

2025-10-02T11:12:11+03:00

Стаття присвячена комплексному аналізу сучасного стану, ідентифікації ключових викликів впровадження та визначення перспективних напрямів розвитку антикорупційних практик у публічній службі України. Здійснено аналіз нормативно-правової база у сфері запобігання та протидії корупції на публічній службі, охарактеризовано його інституційну основу. Акцентовано на питанні електронного декларуванні публічних службовців в умовах війни та внесенні додаткових законодавчих правок. Охарактеризовано основні показники діяльності профільної інституції в сфері запобігання корупції щодо повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя, неподання (несвоєчасного) подання декларацій, спеціальних перевірок публічних службовців та конфлікту інтересів. Акцентовано на антикорупційній стратегії та державній антикорупційній програмі як тактичному кроку реформи, спрямованому на зниження корупції в публічному управлінні. Наголошено на антикорупційній експертизі як механізму превенції корупції на стадії розробки нормативно-правових актів, що постає засобом досягненню цілей, сформованих у програмі та стратегії.Представлено узагальнені показники оцінки корупційного досвіду населення та виявлено за поширеністю такі ключові сфери як будівництво та земельні відносини, державна та комунальна медицина, діяльність правоохоронних органів та сервісних центрів МВС, послуги закладів вищої освіти. Виявлено, поточна методологія верифікації, що фактично копіює анкету самооцінки, не виконує цю функцію, створюючи додаткову завантаженість на уповноважених і спеціалістів НАЗК формуючи рутинні запити на відміну від аналізу ефективності антикорупційної діяльності. Зазначено про можливість громадян брати участь в реалізації антикорупційної діяльності. Акцентовано на запровадженні проактивних комунікацій в органах влади. Розглянуто просвітницькі проєкти для публічних службовців. Для досягнення відчутних результатів потрібно посилити моніторинг, забезпечити невідворотність покарання, а також підвищити рівень довіру громадян до антикорупційних органів.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ПРАКТИК У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ

2025-10-02T11:18:36+03:00

Серед інструментів залучення громадськості до впровадження антикорупційних практик акцентовано на громадських радах. З’ясовано, поінформованість населення щодо інструментів громадського контролю залишається критично низькою, а публічні службовці не є вмотивованими для проактивних кроків у цьому напрямі. На підставі аналізі класифіковано антикорупційні практики за функціональним призначенням, що слугує комплексному дослідженню та виявленню прогалини для ефективної боротьби з корупцією. Обґрунтовано, запровадження низки антикорупційних практик у публічній службі України підтверджує прогрес, проте результативність їх використання лишається змішаною.Публічну службу проаналізовано як законодавчо врегульовану системну професійну службову діяльність осіб в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, що реалізується публічно, з використанням владних повноважень, для досягнення публічних цілей в інтересах суспільства. Ключові елементи системи публічної служби – це види публічно-службової діяльності, що до неї належать. Відзначено, що за високого рівня корумпованості публічної служби корупція інкорпорується в систему публічного управління як складного економічного та соціально-політичного явища, яке включає комплекс протиправних дій різної спрямованості та мети. Запропоновано корупцію в системі публічної служби розуміти як складне, багатоаспектне та системне явище, що характеризується неправомірним використанням особами, наділеними владними (управлінськими, політичними) повноваженнями, свого службового становища або зловживання своїм впливом з метою отримання будь-якої неправомірної вигоди (матеріальної/нематеріальної) для себе або інших осіб за рахунок держави чи її громадян. Корупція, створюючи системний опір змінам та формуючи паралельні неформальні механізми управління, є головною перешкодою на шляху ефективного удосконалення системи публічної служби та реалізації реформ. Визнаечно, що антикорупційна експертиза, політика та програми є взаємопов’язаними і становлять невід’ємні компоненти антикорупційних практик. Ці практики охоплюють не лише конкретні дії, а й цілісний процес, що включає аналіз, стратегічне планування та превентивні механізми.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ ТА РОЗБУДОВА ДОБРОЧЕСНОСТІ

2025-10-02T11:27:58+03:00

Відзначено, що повномасштабна війна ставить перед публічною службою низку безпрецедентних викликів, які кардинально змінюють її звичайний режим функціонування. Від руйнування інфраструктури та міграційних процесів до забезпечення безпеки персоналу та перерозподілу ресурсів – кожен аспект вимагає негайного переосмислення та впровадження нових підходів. Проаналізовано окремі аспекти функціонування публічної служби в умовах війни як життєво необхідні для формування ефективних стратегій подолання кризових явищ та забезпечення стійкості державного управління. Стабільність державного управління в умовах воєнного стану забезпечується нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які унеможливлюють припинення повноважень органів державної влади та інших державних органів, що є ключовими для захисту суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки країни.Наголошено на необхідності удосконалення системи публічної служби, що обумовлена воєнним станом в Україні та вимагає врахування нових ризиків та обставин для забезпечення ефективної роботи. Виявлено, що законодавчо регламентований конкурсний відбір на публічну службу в Україні протягом останніх років функціонував з обмеженнями, зумовленими карантинними заходами та введенням воєнного стану. Водночас, чинні нормативно-правові акти, що регулюють права публічних службовців, не містять комплексного механізму, здатного повноцінно захистити їх права. З’ясовано, протягом трьох років активної фази воєнних дій добір на посади публічної служби відбувається переважно шляхом непрозорих прямих призначень. Ця практика створює значні ризики для втрати професійного рівня кадрового потенціалу публічної служби, оскільки обмежує конкурентний відбір та залучення найкращих фахівців, що становить серйозний ризик для ефективності та стабільності системи публічної служби. Проведений аналіз засвідчив високу ротацію кадрів в системі публічної служби. До детермінант, що сприяють цьому явищу належать: низький рівень оплати праці, відсутність чітких кар’єрних перспектив, неефективність існуючих систем мотивації, вплив політичних змін та надмірне навантаження.

ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ВРЯДУВАННЯ

2025-10-02T11:33:20+03:00

У статті проаналізовано електронне врядування у проблематиці сучасних підходів з розбудови системи публічного управління. Електронне врядування – один із засобів урегулювання суспільних відносин. Відзначено, що існування та функціонування зазначеного інституту повинно підпорядковуватися відповідним принципам.Загальне розуміння принципів зводиться до основоположних ідей, які окреслюють змістовне наповнення й засіб правового регулювання.Наголошено, що у наукових працях підходи щодо визначення принципів адміністративно-правового забезпечення опираються першорядно на загальне визначення принципів та принципів адміністративного права. У нашому дослідженні розглянемо загальнотеоретичні підходи до «принципів» та безпосередньо до «принципів адміністративно-правового забезпечення». Це надасть можливість ґрунтовно підійти до досліджуваного питання та на основі існуючих наукових доробків, загальних підходів визначити поняття «принципи адміністративно-правового забезпечення електронного врядування» та виокремити групу принципів, що визначають даний напрям.Принципи права, на відміну від норм права, не закріплюють в жорсткому форматі зміст поведінки, вони спроможні в більшій мірі оперативніше відгукуватися з приводу змін суспільного життя, й тому використання та інтерпретація норм права повинно здійснюватися згідно принципів права. Тобто, принципи права вважаються винятковою системою координат, в межах якої відбувається розбудова права, є упредметненням наслідку доцільного наукового визначення усталених закономірностей розвитку права, й одночасно – курсом, що визначає тренд його розвитку.Відзначено, що однією із фундаментальних основ адміністративно-правового забезпечення розбудови електронного врядування в Україні є принципи реалізації такої діяльності. Зазначене обумовлено тим, що будь-яке правове, соціально-економічне або суспільне явище має свої витоки. Зокрема мова йде про його формування та розвиток, про те, що лежить у його основі. Й саме через таку категорію як «принципи» розкривається його базис. Нормативне забезпечення розбудови електронного врядування в Україні є вагомим, адже саме ефективне адміністративно-правове забезпечення виступає однією із ключових детермінант розвитку електронного врядування в Україні. Принципи адміністративно-правового забезпечення виступають тими основними засадами, на яких базується вся система адміністративно-правового забезпечення електронного врядування в Україні.

ІНСТИТУЦІЙНІ ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-10-02T11:41:23+03:00

У статті досліджено сучасний стан системи охорони здоров’я України в умовах структурних трансформацій, зовнішньої агресії та внутрішніх викликів. Авторка зосереджує увагу на основних інституційних, кадрових та фінансових бар’єрах, що ускладнюють ефективне функціонування медичної галузі. Підкреслюється, що криза в системі охорони здоров’я має комплексний характер і потребує цілісного стратегічного реагування на політичному рівні.Окремо проаналізовано проблему дисбалансу між первинною, вторинною і третинною ланками медичної допомоги, хронічного недофінансування, низького рівня оплати праці та відтоку кадрів. Значна увага приділена викликам, пов’язаним з пандемією COVID-19 і збройною агресією Росії, які виявили слабкість інфраструктури, недостатню готовність системи до криз і зниження рівня доступності медичних послуг.Особливої уваги надано впливу фармацевтичного лобі, корупційним практикам у сфері управління охороною здоров’я, а також дефіциту ефективної комунікації з громадськістю. Авторка наголошує, що ці чинники формують високий рівень суспільної недовіри до реформ та ускладнюють їх реалізацію в довгостроковій перспективі.Важливим напрямом подолання кадрових викликів визначено впровадження професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я. На основі аналізу досвіду Сполучених Штатів Америки обґрунтовано доцільність створення незалежних професійних асоціацій, які б відігравали роль у сертифікації, атестації, контролі етичних стандартів і взаємодії з державою. Такий підхід може підвищити професійну мотивацію, знизити рівень еміграції та забезпечити стійкість системи.Запровадження професійного самоврядування розглядається як інструмент зміцнення інституційної цілісності та прозорості в системі охорони здоров’я. Авторка підкреслює його потенціал у боротьбі з корупцією, підвищенні рівня професійної етики та зміцненні внутрішньої культури галузі. Акцент зроблено на необхідності створення нормативної бази, яка би закріпила механізми автономного регулювання медичної професії.У підсумку стаття формує науково обґрунтовану концепцію модернізації системи охорони здоров’я України, що базується на посиленні кадрового потенціалу, розширенні громадської участі, забезпеченні фінансової стабільності та інституційному оновленні через професійну саморегуляцію. Матеріали дослідження можуть бути корисними для органів влади, фахівців галузі та представників громадянського суспільства, зацікавлених у реалізації ефективної медичної політики в умовах гібридної війни.

ТЕХНОЛОГІЇ ПІДТРИМКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ В ЗОНІ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛ (ВІЙСЬК): УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

2025-10-02T11:44:54+03:00

Наголошено, що розвиток морально-психологічної готовності військовослужбовців є важливим для забезпечення ефективності Збройних Сил України. З огляду на те, що війна стає все більш інтенсивною і непередбачуваною, підготовка військовослужбовців повинна охоплювати всі аспекти їх психологічної готовності, включаючи як особистісні, так і функціональні складові. Дослідження підкреслюють важливість системного підходу до формування психологічної готовності військовослужбовців, який починається на етапі базової підготовки і триває протягом усієї військової кар’єри.Відзначено, що якість професійної діяльності військовослужбовця залежить від рівня його активності, спрямованої на протидію негативному впливу стрес-факторів бойової обстановки; характеру застосовуваних ним способів подолання дестабілізуючого впливу бойових стресорів на психіку, поведінку і життєдіяльність в цілому; наявності у військовослужбовця досвіду копінг-поведінки в бойовій обстановці і його змісту. Значимість впливу на психіку військовослужбовця тих чи інших бойових стресорів визначається його індивідуально-психологічними особливостями і особистісними властивостями, психологічною та професійною готовністю до ведення бойових дій, характером і рівнем бойової мотивації, особливостями сприйняття військовослужбовцем місця і ролі бойових дій в історії та перспективі, його системі життєдіяльності.Наголошено, що психологічна реабілітація військовослужбовців у військових шпиталях акцентує увагу на наступному: наданні послуг фахівцями з психологічної допомоги, таких як психопрофілактика, психологічне консультування, психодіагностика, психологічна корекція, психологічна реабілітація, психотерапія, психологічний розвиток військовослужбовців; створенні сприятливих соціально-психологічних умов для психологічної реабілітації поранених в госпіталях; підвищенні об’єктивних умов психологічної реабілітації шляхом підвищення професійного рівня госпітальних психологів, включаючи їх професійну підготовку, розвиток професійно-значущих якостей та інше.

ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ІНСТРУМЕНТ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

2025-10-02T11:48:11+03:00

У статті досліджено публічно-приватне партнерство як потенційно ефективний інструмент протидії корупції в системі охорони здоров’я України. Визначено, що галузь охорони здоров’я традиційно вважається однією з найбільш вразливих до проявів корупції, зокрема через великі обсяги публічних фінансів, складність процедур закупівель, нерівний доступ до медичних послуг та низький рівень підзвітності в управлінні державним майном і ресурсами. У цьому контексті публічно-приватне партнерство розглядається не лише як засіб залучення інвестицій чи модернізації інфраструктури, але й як механізм, що здатний запровадити нові стандарти прозорості, відповідальності та ефективності управлінських рішень у публічному секторі.Авторами проаналізовано ключові характеристики ППП, що забезпечують його антикорупційний потенціал: контрактна природа взаємин, довгостроковий характер зобов’язань, участь незалежних аудитів, відкриті конкурси, обов’язковість звітності, а також впровадження цифрових технологій для моніторингу реалізації проєктів. Особливу увагу приділено аналізу ризиків, що супроводжують реалізацію ППП у медичній сфері: формальний підхід до оцінки корупційних ризиків, відсутність типових договорів із запобіжниками, низька професійна спроможність державних службовців та брак громадського контролю. У статті зроблено наголос на необхідності створення єдиної методології оцінювання доброчесності партнерських проектів, посиленні відкритості процедур укладення договорів та регулярному звітуванні про досягнуті результати.Дослідження акцентує, що ефективне використання ППП у боротьбі з корупцією можливе лише за умов створення цілісної інституційної моделі, що включає нормативне забезпечення, фахову підготовку кадрів, механізми запобігання конфлікту інтересів, прозору систему публічного контролю та наявність політичної волі. Окремо розглянуто значення ППП у контексті післявоєнного відновлення системи охорони здоров’я, коли держава об’єктивно не має достатніх ресурсів для забезпечення належного рівня медичних послуг, а потреба в доброчесному партнерстві стає стратегічною. Автор доводить, що саме в таких умовах необхідно вбудовувати антикорупційні запобіжники вже на етапі формування партнерських ініціатив, а також забезпечувати незалежний громадський і експертний супровід їх реалізації.Зроблено висновок, що публічно-приватне партнерство здатне не лише зменшити рівень зловживань у сфері охорони здоров’я, а й сприяти формуванню якісно нової моделі публічного управління, що базується на довірі, відкритості, ефективності та спільній відповідальності сторін. Запропоновано основні напрями удосконалення державної політики у цій сфері, серед яких: розвиток типових ППП-договорів, впровадження електронних платформ звітності, стандартизація процедур оцінки ризиків та створення інституційно незалежного органу для моніторингу реалізації партнерських проєктів у медичній сфері.

НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ КАДРОВИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

2025-10-02T11:51:41+03:00

Стаття присвячена пливу цифровізації на процеси управління кадровим потенціалом в органах публічної влади та обґрунтування основних напрямів для створення ефективної системи управління. Акцентовано на неузгодженості законодавства, регуляторних перепонах, що ускладнюють впровадження інформаційних технологій. У процесі цифровізації управління кадровим потенціалом значне місце відводиться саме організаційним викликам. Відсутність узгодженої взаємодії між підрозділами та відомствами гальмує інтеграцію інформаційних систем. Виявлено основні компоненти забезпечення управління кадровим потенціалом органів публічної влади в умовах цифровізації, які потребують нових підходів в організаційних структурах та здатні швидко реагувати на зміни та інновації – адаптивні механізми управління, децентралізація управління, розвиток цифрових платформ для управління кадровим потенціалом. Виявлено, цифровізація системи управління людськими ресурсами залишається недостатньою, а впровадження інформаційної системи HRMIS відбувається повільними темпами. Акцентовано на рекомендаціях в сфері реформи державного управління, що мають вплив на цифровізацію управління кадровим потенціалом органів публічної влади. Особлива увага приділена технічному забезпеченню системи відновлення конкурсів. До основних напрямів забезпечення цифровізації функцій з управління персоналом віднесено: впровадження інформаційної системи HRMIS, яка полягає у задоволенні потреб автоматизації та цифровізації процесів, пов’язаних із виконанням функцій щодо питань управління кадровим потенціалом; впровадження стандартизованої системи грейдингу в усіх органах публічної влади для формування репрезентативної бази даних глобального дослідження практик управління людськими ресурсами в країні; відновлення і модернізація Єдиного порталу вакансій державної служби через оптимізацію процедурного аспекту й розширення його функціоналу; використання інструментів Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «Дія» для працевлаштування; забезпечення стратегічної координації та мережевої взаємодії між усіма органами публічної влади в сфері цифровізації.Обґрунтовано, сучасне законодавство повинно адаптуватися до цифрової епохи для забезпечення кібербезпеки, регулювання електронної взаємодії та забезпечити юридичну силу цифрових документів; розробити нові підходи до обліку праці в дистанційному форматі.