Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЦИФРОВИМ РОЗВИТКОМ АЗЕРБАЙДЖАНУ

2025-07-15T10:25:14+03:00

Метою статті є розкриття можливостей державного управління у прогнозуванні та скануванні горизонтів цифрових технологій. На прикладі Азербайджанської Республіки розглядається цифровий розвиток як стратегічний пріоритет державної політики. Методологія та методи. Використана методологія включає комплексний огляд міжнародних документів щодо стратегій цифрового розвитку та національних документів, які розкривають принципи та методи цифрової трансформації в Азербайджані. Методологія порівняльного аналізу міжнародних рейтингів та індексів цифрового розвитку дозволяє досліджувати можливості для цифрової трансформації, цифрової інклюзії та створення екосистемних моделей в Азербайджані.Новизна статті визначається аналізом цифрових технологій нового покоління як ресурсу для управління соціально-економічними процесами в контексті інтеграції Азербайджану в глобальну цифрову екосистему. Висновки: населення країни значною мірою адаптувалося до цифрових технологій. Цей фактор дозволяє владі впроваджувати інноваційні рішення в політичній, соціальній та економічній сферах. Стратегічне прогнозування та розробка нових підходів до впровадження цифрових технологій реалізуються в Азербайджані через параметри наскрізних цифрових технологій. Тенденція медіативної функції електронного урядування відображає розвиток послуг активної комунікації між владними структурами та громадянами.Держава гарантує надання широкого спектру державних послуг населенню на платформі обміну даними «Цифровий міст», «Цифрова екологія» та екосистемі «Бір».Впровадження блокчейн-технологій у фінансово-економічний сектор призводить до інтенсивної трансформації бізнес-процесів. Тенденція розвитку інформаційно-комунікаційного вузла двох транспортних коридорів (Північ-Південь, Схід-Захід), що проходять через територію країни, значно підвищує конкурентоспроможність Азербайджану у світовій економіці. Цифрова трансформація несе потенційні ризики порушення приватності та конфіденційності даних, а також виникнення кризових явищ у ринковій економіці.

ТЕРОРИЗМ ЯК ІНСТРУМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АГРЕСІЇ

2025-07-15T10:30:47+03:00

У статті наголошено, що сьогодні світова економіко-політична система увійшла до фази нестабільності, пов’язаної з процесами ротації гегемона. Підкреслено, що за І. Валлерстайном цей період триває тридцять років та характеризується скороченням можливості держав у забезпеченні внутрішньої стабільності, появою впливових позадержавних суб’єктів, розбалансуванням світової системи безпеки, зокрема, зниженням ефективності відповідних міжнародних інституцій. Заявлено, що за таких умов розмиваються грані між багатьма політичними явищами, у тому числі, й видами збройного насилля. Констатовано, що наша держава опинилась в епіцентрі вказаних подій. Зазначено, що враховуючи те, що росія, протягом більш ніж десяти років воєнного протистояння використовує широкий спектр засобів маніпулятивного впливу, постає логічне запитання, чи почав застосовуватись такий феномен як тероризм у якості інструменту інформаційної агресії.У роботі виявлено, що тероризм як суспільно-політичне явище виник наприкінці ХІХ ст., а протягом першої ХХ ст. набув своїх основних сутнісних характеристик, серед яких ключовою є інформаційний резонанс. Констатовано, що терористичні акти передусім спрямовані на психологічний тиск – залякування, створення масової паніки та підрив довіри до державних інститутів. Підкреслено, що в епоху глобалізації завдяки сучасним медіа та телекомунікаційним технологіям цей інформаційний ефект лише посилився.Однак заявлено, що тероризм, на відміну від диверсії та інших видів воєнних злочинів, має недержавну природу. Підкреслено, що терористичні групи діють без підтримки чи уповноваження з боку будь-якої держави. Акцентовано увагу на тому, що наведена теза важлива ще й тому, що надає підстави для подальшої кримінальної відповідальності росії як суб’єкта міжнародних відносин. Зроблено висновок, що тероризм може і застосовується в якості інструмента інформаційної агресії, однак за умови його використання недержавним актором та не під час збройного конфлікту.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ В УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

2025-07-15T10:34:52+03:00

Питання інтеграції кримськотатарського народу в українське суспільство є надзвичайно актуальним у контексті сучасних соціально-політичних процесів в Україні. Кримські татари, як один з корінних народів України, мають унікальну історію та культуру, що значно впливає на їхню взаємодію з українським суспільством. Вивчення їх самоорганізації дозволяє глибше зрозуміти, як цей процес сприяє або, навпаки, ускладнює їх соціокультурну інтеграцію. Самоорганізація є ключовим механізмом для забезпечення права на самовизначення та збереження етнічної ідентичності. Вона включає створення представницьких органів, різноманітних громадських організацій, інституцій та ініціатив, які працюють на збереження мови, традицій, а також на забезпечення та розвіток колективних прав. Цей процес сприяє не лише збереженню культурної спадщини кримсько-татарського народу, але й інтеграції в ширше українське суспільство, оскільки підвищує рівень соціальної активності та громадянської відповідальності.Особливо важливо досліджувати вплив самоорганізації кримських татар у контексті політичних змін в Україні після 2014 року, коли питання національної ідентичності та соціальної згуртованості стали особливо гострими. Додатковим викликом для процесу соціокультурної інтеграції кримських татар стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Цей напад призвів до нової хвилі внутрішньої міграції, включаючи переміщення кримських татар, які знову опинилися у складних умовах пошуку безпеки та адаптації до нових реалій. Військові дії значно вплинули на всі аспекти життя в Україні, включаючи питання національної єдності та взаємодії між різними етнічними групами. Дослідження самоорганізації кримськотатарського народу є важливим не лише для розуміння внутрішніх процесів цієї етнічної групи, але й для формування ефективної державної політики щодо корінних народів та національних меншин (спільнот) в Україні.

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ

2025-07-15T10:38:48+03:00

У статті розглядаються особливості державної підтримки науки та інноваційної діяльності в університетах України в умовах повномасштабної війни та в контексті післявоєнної відбудови країни. Проаналізовано актуальні законодавчі ініціативи, фінансові механізми та стратегічні програми, спрямовані на збереження наукового потенціалу та стимулювання інновацій. Особлива увага приділяється ролі університетів як осередків наукових досліджень і технологічного розвитку в кризовий період. Визначено ключові виклики, зокрема зменшення фінансування, міграція науковців, руйнування інфраструктури, а також окреслено можливі шляхи відновлення та модернізації наукової сфери в системі вищої освіти. Автор підкреслює важливість міжнародної співпраці, цифрової трансформації та інвестицій у людський капітал як пріоритетні напрями політики підтримки університетської науки у післявоєнний період.У статті проаналізовано актуальний стан наукової діяльності та інновацій в українських університетах в умовах військових викликів і процесу відновлення країни. Війна принесла численні труднощі для української науки, зокрема брак фінансування, втрату кадрів через еміграцію науковців, руйнування інфраструктури та ускладнення міжнародної співпраці.Автор статті детально вивчає основні перешкоди, з якими стикається наукова сфера, та визначають ключові напрямки, що сприяють інноваційному розвитку. Особливу увагу приділено інтеграції української науки в глобальний контекст і ролі університетів у відновленні економіки після війни. Підкреслено важливість цифрових технологій як інструменту для подолання наслідків конфлікту та стимулювання наукової діяльності. Крім того, у статті висвітлюються стратегічні кроки для підтримки наукової сфери, такі як розвиток міжнародного партнерства, державно-приватне співробітництво та вдосконалення державної політики у сфері вищої освіти. Автор наголошує на необхідності комплексного підходу до вирішення існуючих проблем, що дозволить українським університетам не лише відновити свої позиції, але й зміцнити їх на міжнародній арені.

РОЛЬ ВІДКРИТИХ ДАНИХ У РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ ДЕРЖАВИ

2025-07-15T10:41:54+03:00

Постановка проблеми. У статті здійснено комплексний аналіз ролі відкритих даних у процесі цифрової трансформації державного управління в Україні. Визначено, що відкриті дані є не лише інструментом забезпечення прозорості, підзвітності та ефективності діяльності органів влади, а й стратегічним ресурсом для формування інноваційного середовища, розвитку цифрової економіки, модернізації публічних послуг та зміцнення довіри громадян до держави.Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окреслено теоретико-методологічні підходи до поняття відкритих даних у сучасній науковій літературі, охарактеризовано правові засади їх функціонування в Україні, зокрема Закон України «Про доступ до публічної інформації» та нормативні акти Кабінету Міністрів України. Зазначено, що українське законодавство гармонізується з європейськими стандартами, зокрема Директивою ЄС 2019/1024.Формулювання мети статті. Мета статті – дослідити роль відкритих даних у цифровій трансформації державного управління в Україні, охоплюючи теоретичні основи, законодавчу базу, практичні кейси та технологічні інструменти, а також окреслити наявні бар’єри та перспективи впровадження. Виклад основного матеріалу дослідження. Проаналізовано практичні аспекти функціонування ключових державних ініціатив – Prozorro, Dozorro, портал відкритих даних data.gov.ua, а також приклади використання відкритих даних у сферах охорони здоров’я, освіти, транспорту, антикорупційного контролю та бюджетного моніторингу. Окрему увагу приділено поєднанню відкритих даних із сучасними цифровими технологіями – Big Data, штучним інтелектом, блокчейном, а також їх ролі у реалізації концепціїSmart City. Висновки з даного дослідження. Визначено основні бар’єри ефективного впровадження відкритих даних в Україні: фрагментарність оновлення інформації, недостатній рівень цифрової компетентності посадових осіб, відсутність міжвідомчої координації та стандартизованих процедур. Доведено, що за умов реалізації комплексної цифрової політики відкриті дані можуть стати системним інструментом модернізації врядування, сприяти сталому розвитку та утвердженню України як цифрової держави європейського зразка.

СЕПАРАТИЗМ: КОНФЛІКТ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ

2025-07-15T10:47:26+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз феномену сепаратизму крізь призму конфлікту інтерпретацій, що виникає на перетині політичних, правових, когнітивних і соціокультурних вимірів. Авторки доводять, що сучасне розуміння сепаратизму значною мірою залежить від контексту – національного, міжнародного та інформаційного – у якому здійснюється його осмислення. Теоретичне осмислення проблеми ґрунтується на класичних і сучасних концепціях політичної науки, зокрема на працях Т. Гурра, М. Гектера, М. Кітінга та Дж. Соренса, що репрезентують як етнополітичний, так і багатовимірний підхід до аналізу сепаратистських процесів. У межах правового дискурсу особливу увагу приділено колізії між принципами територіальної цілісності держав і правом на самовизначення, закріпленим у Статуті ООН. Авторки показують, що міжнародне право не пропонує універсального рішення для врегулювання цього протиріччя, що призводить до неоднозначних рішень у міжнародній практиці. У політичному аспекті наголошується на політичній інструменталізації сепаратизму: для одних акторів він є виявом права на визволення, для інших – загрозою суверенітету. Наведено порівняльні кейси Косова, Криму, Шотландії, Каталонії й Тайваню, які ілюструють суперечливі підходи до легітимації або делегітимації сепаратистських утворень. Окремий акцент зроблено на інформаційно-когнітивному аспекті інтерпретаційного конфлікту, зокрема на ролі інформаційних кампаній, цифрових технологій, наративів та соціальних медіа у формуванні суспільного сприйняття сепаратизму. Визначено, що боротьба за інтерпретацію стала самостійним фронтом когнітивної війни, де інформаційний вплив може мати не менше значення, ніж фізичне протистояння.Соціокультурний вимір інтерпретацій охоплює аналіз історичних моделей автономізму, мовно-культурної специфіки, ідентичності та політичної культури у формуванні легітимності сепаратистських прагнень. Авторки доводять, що у контекстах із сильною унітарною традицією (Франція, Туреччина) навіть обмежені вимоги автономії викликають політичне напруження, тоді як у федеративних або поліетнічних державах (Іспанія, Велика Британія, Ірак) сепаратизм часто має форму тривалих і відкритих політичних процесів. Зроблено висновок, що розуміння сепаратизму у XXI ст. неможливе без врахування багатовимірного характеру інтерпретацій, залежних від геополітичних, інформаційних і культурних факторів, що формують контури глобальної безпеки.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕМОКРАТІЇ ТА СИСТЕМИ СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ

2025-07-15T10:56:40+03:00

Стаття присвячена дослідженню взаємозв’язку між демократією як функціональної характеристики форми держави та системою стримувань і противаг як інституційним механізмом поділу та обмеження влади. У демократичних державах необхідність ефективного функціонування інститутів представницької демократії тісно пов’язана з потребою в юридичних та політичних механізмах, які перешкоджають концентрації влади в руках однієї гілки або посадової особи. У статті аналізується, як система стримувань і противаг може як зміцнювати, так і ускладнювати реалізацію демократичних принципів, зокрема прозорість, підзвітність, участь громадян у прийнятті рішень. Розглянуто історико-теоретичні засади виникнення концепції поділу влади та системи стримувань і противаг, зокрема її розвиток у працях Ш. Монтеск’є та Дж. Локка. Взаємозв’язок системи стримувань і противаг та демократії очевидний.Система стримувань і противаг є інтегрованою сукупністю повноважень органів різних гілок державної влади, що дає їм змогу урівноважувати й обмежувати одна одну. У свою чергу, демократія є формою і методом організації влади, яка забезпечує урівноваження й обмеження повноважень різних гілок влади. Поділ державної влади та система стримувань і противаг сприяють розширенню та якісному поглибленню демократичних основ суспільства задля того, щоб демократія здійснювалася з найбільшою повнотою й послідовністю. У дослідженні використовуються методи системний, порівняльний, інституційний. Практична значущість роботи полягає у можливості застосування її висновків для забезпечення ефективності функціонування системи стримувань і противаг в демократіях, зокрема в умовах політичної поляризації, кризи довіри та загроз авторитаризму. Отримані результати сприяють детальному розумінню системи стримувань і противаг у нових моделях демократії в ХХІ столітті.

ПОЛІТИКА ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

2025-07-15T11:14:07+03:00

У статті здійснено аналіз сучасного стану політики цифрової трансформації України в умовах реалізації євроінтеграційного курсу держави. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю системного осмислення цифрової трансформації як одного з ключових векторів модернізації публічного управління, адаптації до стандартів Європейського Союзу та гарантування національної безпеки в умовах воєнного стану. Визначено, що цифровізація відіграє центральну роль у підвищенні ефективності державного управління, забезпеченні доступності державних послуг, формуванні цифрової інклюзії та протидії новітнім кіберзагрозам. Аналіз наукових джерел і практичних матеріалів дозволив авторам виявити основні досягнення цифрової трансформації, зокрема в аспектах цифровізації органів публічної влади, впровадження електронних сервісів, розвитку цифрової освіти та формування кібербезпеки. Водночас акцент зроблено на низці викликів, пов’язаних із нерівним доступом до цифрових ресурсів, інституційними бар’єрами, нормативно-правовими прогалинами, недостатнім рівнем цифрової грамотності та системного захисту критичної інформаційної інфраструктури. Метою дослідження є визначення ключових тенденцій, ризиків і напрямів удосконалення політики цифрової трансформації України в контексті її стратегічного зближення з ЄС. Методологічною основою роботи є використання загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, що забезпечили комплексність і аналітичний підхід до предмета дослідження. У висновках підкреслено, що цифрова трансформація є не лише технологічною модернізацією, а й інструментом інституційного розвитку, збереження державного суверенітету та відновлення країни після збройної агресії. Запропоновано впровадження цільових програм подолання цифрової нерівності, розвитку цифрових навичок, забезпечення доступу до якісного інтернету й електронних сервісів для всіх соціальних груп, зокрема осіб з інвалідністю. Визначено доцільність формування сталої державної політики у сфері цифрової освіти та безпеки, що відповідає європейським стандартам і сприяє інтеграції України до єдиного цифрового простору ЄС.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ГРОМАД В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ

2025-07-15T11:20:30+03:00

У статті досліджено зарубіжний досвід розвитку громад щодо виявлення найкращих практик та потенційних можливостей їх адаптації до українського контексту. Виявлено загальні напрями підвищення ефективності розвитку територій в зарубіжних країнах. Здійснено порівняльний аналіз зарубіжних країн щодо стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів в умовах фінансової децентралізації. Виявлено, що в європейських країнах домінують принципи незначного втручання уряду в діяльність органів місцевого самоврядування, чіткого окреслення меж функцій місцевого самоврядування від інших сфер управління.В контексті успішної децентралізації досвід Франції у сфері регіонального розвитку є для України корисним, а також відзначено різницю між французькою та українською реформами. Акцентовано на активнішому застосуванні механізмів державно-приватного партнерства та пропоновано, агенції регіонального розвитку. Для України нова політика повинна бути спрямована на гармонійне поєднання європейських підходів та власну стратегію, адекватну викликам сьогодення. Акцентовано на прикладі успішного розвитку громад Польщі щодо створення механізмів фінансової підтримки розвитку місцевих громад і забезпечення їх самостійності. Підкреслено на особливостях організації територіального устрою Німеччини, бюджетній децентралізації; економічному розвитку громад Канади та створенню корпорацій їх розвитку.Виявлено ключові характеристики системи місцевих бюджетів європейських країнах, широким застосовуванням партисипативного бюджетування. Обґрунтовано наявність декількох усталених підходів щодо надання соціальних послуг. Зарубіжний досвід актуалізує необхідність підвищення потенціалу громад шляхом створення партнерства; розвиток соціально-трудової сфери; посилення міжмуніципального співробітництва тощо. Позитивні приклади соціально-економічного розвитку місцевого рівня засвідчують значимість комплексного підходу, який включає стратегічне планування і розвиток інфраструктури, підтримку підприємництва, залучення інвестицій, а також ефективне використання місцевих ресурсів.

АНАЛІЗ БЕЗПЕКОВОЇ СИТУАЦІЇ НА ЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ В КОНТЕКСТІ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ ОСНОВНИХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ АКТОРІВ

2025-07-15T11:23:49+03:00

Аналізуючи безпекову ситуацію в Європі з використанням методів порівняння, класифікації, як і методу real time, та з опорою на статистичні й фактологічні дані, у статті виокремлено домінантні виклики та загрози, які нині впливають на ефективність оборонно-безпекових стратегій у країнах Європи. Крім того, нестабільність безпекової ситуації в Європі зумовлюється зміною президентської влади в США та невизначеністю політики адміністрації Дональда Трампа щодо євроатлантичної співпраці, НАТО, як і поки що не до кінця зрозумілим ступенем «розуміння росії» американським президентом та відповідно його ролі у приборканні, зрештою, країни-агресорки, чи навпаки – поглибленні «розуміння» російського неоімперіалізму, рашизму та ігноруванні воєнних злочинів. Доводиться, що європейська безпека в умовах деглобалізації перебуває під тиском (спричиненим новітніми викликами і загрозами) російської агресії проти України і невизначеності, пов’язаної з перспективами її припинення / поглиблення (аж до агресії росії проти країн НАТО). Невизначеності додають брутальні новітні авторитарні та партикулярні практики, співпраця недемократичних режимів, як і їхнє прагнення зіграти «з колективним Заходом» у гру з нульовою сумою. А ще – піднесення націоналістичних цінностей на шкоду загальнолюдських та майже «останній шанс» для Європи і всього геополітичного Заходу не втратити свою демократичну престижність.

РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У СУЧАСНІЙ ДИПЛОМАТИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

2025-07-15T11:29:56+03:00

У запропонованій статті розглядається роль і потенціал штучного інтелекту (ШІ) у сфері дипломатії як інструменту цифрової підтримки для аналізу даних, прийняття стратегічних рішень і моніторингу міжнародних процесів. Під час дослідження автором використовувалась комбінована якісна методологія, яка включає аналіз вторинних джерел (desk research): наукові публікації, звіти міжнародних організацій, приклади з практики, дослідження технологічних компаній (Google, Microsoft, IBM тощо); огляд і систематизація кейсів (case-study method); порівняльний аналіз (comparative analysis); аналіз переваг, викликів і ризиків, що виникають при застосуванні ШІ в дипломатії.Детально проаналізовано можливості застосування ШІ для прогнозування конфліктів, боротьби з дезінформацією, кібербезпеки, обробки великих обсягів інформації, аналізу громадської думки та автоматизації рутинних завдань дипломатичних служб. Розглянуто приклади використання сучасних технологій, таких як Natural Language Processing, машинне навчання, візуалізація даних та симуляційне моделювання.Акцент зроблено на практичних інструментах, що вже застосовуються в дипломатії, зокрема GDELT, NewsGuard, Graphika, IBM Watson та інші. Також висвітлено ризики, пов’язані з використанням ШІ: кіберзагрози, втручання у приватність, технологічна нерівність та відсутність правового регулювання. Автор підкреслює, що ефективна інтеграція ШІ в дипломатичну практику вимагає балансування між інноваціями та етичними, безпековими та правовими аспектами.

АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІДЕОЛОГІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ НА СОЦІОКУЛЬТУРНУ ДИНАМІКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

2025-07-15T11:33:49+03:00

З початком незалежності українське суспільство зазнало різних форматів політичних трансформацій, що пояснює сучасний багатовекторний характер його соціокультурного простору. Мета. Проаналізувати вплив ідеологічних трансформацій на соціокультурну динаміку українського суспільства. Методи дослідження. Для вивчення впливу ідеологічних трансформацій на соціокультурну динаміку українського суспільства застосовано декілька підходів та методів. Зокрема, системний підхід визначив ключові соціальні процеси, що відображають трансформацію суспільства. За допомогою методу логічного аналізу встановлено їх вплив на суспільство. Історичний метод дозволив прослідкувати динаміку змін соціокультурних трансформацій, а діалектичний підхід надав змогу виявити особливості переходу від радянської через пострадянську до української автентичної моделі цінностей. Соціокультурний метод сприяв аналізу взаємодії економічних, соціальних і політичних чинників на формування культури в незалежній Україні та її вплив на суспільство.Результати. Вивчено націоналістичний світогляд українців. Сучасні соціологічні дослідження свідчать про остаточне руйнування міфів пострадянського минулого. Регіональні відмінності в ставленні до ключових основ державної політики, зокрема демократичного розвитку та європейської інтеграції, також суттєво згладилися. Попри виявлену трансформацію цінностей у суспільстві, спостереження соціологів свідчать, що утвердження європейських норм і принципів, таких як верховенство права й повага до прав людини, реалізовано ще не повною мірою.Висновки. Дослідження довело важливість переосмислення політики ідентичності, яка є вагомою для оновленої української держави. Акцентовано на формуванні політичної нації, модернізації національно-культурної ідентичності та європейському цивілізаційному виборі. Звернено увагу на переоцінення значущості політики ідентичності, що є актуальною для України.

СПЕЦИФІКА ІНОМОВЛЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ЯК АВТОРИТАРНОЇ ДЕРЖАВИ

2025-07-15T11:40:03+03:00

Проаналізовано особливості іномовлення та міжнародної інформаційної політики Російської Федерації, яка відрізняється своєю спрямованістю як на зарубіжну, так і внутрішню аудиторію. Саме Росія своїми пропагандистськими пабліками намагається сприяти оформленню антидемократичної світової вісі, що має слугувати альтернативою Глобальної Півночі, очолюваної США. Відстоювання своїх геополітичних інтересів РФ забезпечує через спотворення правдивої інформації, тиражування фейків та поширення упередженої й недостовірної інформації.Нині Росія сформувала потужне пропагандистське лобі за кордоном завдяки мережі зарубіжних іномовних телеканалів та інформаційних агентств на кшталт Russia Today та Sputnik. Саме такі засоби мовлення виступають у якості ключових медійних інструментів по забезпеченню поширення необхідної для путінського режиму інформації та висвітлення подій у потрібному для нього світлі.Пропагандистське іномовлення Росії спрямоване передовсім на виправдання її експансіоністської політики та підтримку наративу про вороже оточення і його наміри зруйнувати суверенну державність. Російське іномовлення спрямоване на західну аудиторію з тим щоби сформувати негативний імідж України як держави, котра нібито винна у розв’язанні російсько-української війни. Підтверджено, що російська пропаганда активно спрямовується як на пересічних громадян США, так і на адміністрацію вдруге обраного президента Д. Трампа.Водночас РФ намагається донести спотворену інформацію про Україну як державу failed state і таку, що потребує зовнішнього управління за участі ООН. Ще одним напрямом російської пропаганди є формування негативного образу України всередині РФ з метою забезпечення стабільності підтримки повномасштабної війни.

ТИПОЛОГІЯ ГРОМАДСЬКИХ ІНІЦІАТИВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПОЛІТИЧНУ СИСТЕМУ

2025-07-15T11:44:49+03:00

У статті розглянуто роль та значення громадських ініціатив у сучасному суспільно-політичному житті, їх основні функції, механізми та форми впливу. Проведено аналіз та класифікацію громадських ініціатив за рівнем дії, організаційною структурою, напрямами діяльності та методами взаємодії з владою. Окрему увагу приділено впливу цифровізації на громадську активність, зокрема використанню інтернет-платформи, соціальних мереж та електронного врядування для залучення громадськості до процесу ухвалення рішень. На основі проведеного аналізу визначено основні форми громадської інтернет-участі, такі, як онлайн-консультації, електронні петиції, громадські обговорення та кампанії в соціальних медіа. Підкреслюється важливість конструктивної взаємодії між громадським суспільством та державними інституціями для забезпечення прозорості, підзвітності та демократизації управлінських процесів. Обґрунтовано значення громадських ініціатив як механізму контролю за діяльністю влади, мобілізації населення та прав захисту громадян. Висвітлено особливості протестних рухів та адвокаційних кампаній, їхню роль у формуванні політичного порядку денного. Розглянуто волонтерську діяльність як інструмент соціальної підтримки та розвитку громадської солідарності. Визначено основні тенденції розвитку громадських ініціатив в Україні, їх вплив на суспільні процеси. Окреслено перспективи подальших досліджень, зокрема вивчення історичного та сучасного досвіду громадських ініціатив у політичному житті України.

РОЛЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ У РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВИ

2025-07-15T12:11:36+03:00

У статті здійснено комплексне дослідження багатовимірної ролі збройних сил у зовнішньополітичній стратегії сучасних держав висвітлює фундаментальну трансформацію інституту армії у XXI ст., яка полягає у переході від класичного сприйняття збройних сил як виключно інструменту збройного захисту держави до розуміння їх як поліфункціонального суб’єкта, активно інтегрованого у реалізацію стратегічних зовнішньополітичних завдань. У сучасних умовах армія виконує не лише оборонні функції, але й слугує важливим елементом зовнішньої проєкції державної сили, джерелом міжнародного впливу, інструментом гуманітарної дипломатії та стабілізаційним чинником у глобальному безпековому середовищі. Виокремлено низку ключових напрямів реалізації зовнішньополітичної стратегії через інститути Збройних Сил: військову дипломатію, стратегічне стримування, участь у миротворчих місіях, демонстрацію сили та гуманітарну підтримку. Військова дипломатія трактується як інституційно закріплений механізм формування безпекових альянсів, просування оборонних інтересів та створення архітектоніки довіри між державами. Вона включає діяльність військових аташе, обміни офіцерами, участь у спільних навчаннях та підписання оборонних угод. При цьому автори звертають увагу на небезпеку підміни класичної дипломатії логікою «жорсткої сили», що може призвести до витіснення цивільного компонента з міжнародного діалогу та домінування «проєкції сили» як засобу комунікації (згідно з підходами К. Айкенберрі).Підсумовуючи, наголошено, що участь Збройних Сил у зовнішньополітичній стратегії не є статичним або суто функціональним елементом. Її характер, масштаби та ефективність зумовлюються ширшими геополітичними процесами, серед яких виділено: 1) гібридизацію конфліктів (поєднання військових, інформаційних, економічних форм протидії); 2) технологічну трансформацію армій (впровадження ШІ, автономних систем, дронів, кіберзасобів); 3) зростання багатополярності і регіоналізацію безпеки, що вимагає формування нових структур взаємодії та стримування. Усе це вимагає глибшого стратегічного бачення ролі армії у системі міжнародних відносин та модернізації її інституційної архітектури.У висновках наголошено, що збройні сили у XXI ст. стали багатовимірним інструментом, який водночас виконує функції стримування, стабілізації, допомоги, політичної комунікації та символічного впливу. У зв’язку з цим потребує оновлення як безпекова доктрина держав, так і підходи до її дипломатичного інструментарію, з урахуванням нових форматів воєнно-політичної дії.

BIG DATA ЯК ПОЛІТИЧНА ТЕХНОЛОГІЯ І ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ТА ПРАКТИКИ: ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ, МЕТОДОЛОГІЧНІ Й ІНСТИТУЦІЙНІ ВИМІРИ ЦИФРОВОГО УПРАВЛІННЯ

2025-07-15T12:35:39+03:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню Big Data як політичної технології, що радикально трансформує структуру політичного процесу, логіку прийняття рішень та взаємодію між владою, суспільством і технологічними платформами. Актуальність дослідження зумовлена тим, що в сучасному світі дані перетворилися на стратегічний ресурс, котрий не тільки забезпечує нові аналітичні можливості, але й формує нові умови функціонування політичної системи загалом. Метою оглядового дослідження є всебічне осмислення великих даних як політичної технології, що впливає на епістемологічні основи політичного знання, змінює методологію політичної науки та трансформує інституційні практики цифрового управління. Статтю підготовлено через аналіз концептуальних витоків феномена Big Data, виявлення ключових епістемологічних змін, дослідження методологічних трансформацій і характеристик соціально-політичної конструкції великих даних як інструмента влади. У роботі доведено, що Big Data мають «змінну онтологію» і є не нейтральними цифровими масивами, а соціотехнічною констеляцією, яка набуває форми у конкретному політичному й інституційному контексті. Проаналізовано методологічний зсув у політичній науці, який полягає у переході від вибірковості до тотальності, від причинності до кореляції, що радикально змінює способи формулювання гіпотез. Встановлено, що технологічні корпорації трансформувалися з економічних акторів на «супер-учасників політики», котрі володіють даними про поведінку мільярдів людей та інфраструктурою комунікації, що стала «інфраструктурою демократії». Порівняльний аналіз використання Big Data у Китаї, США та ЄС виявив різні підходи до управління даними залежно від політичного режиму. За результатами огляду і дослідження зроблено висновок, що трансформація, яку несе епоха Big Data, часто полягає у перерозподілі політичної агенції, зміні суб’єктів прийняття рішень. Визначено ключові виклики Big Data з цього приводу: деалгоритмізація відповідальності, зміцнення цифрової автономії громадян, переосмислення демократії у цифрову добу. Відтак політична агенція в епоху Big Data визначена як здатність не лише адаптуватися до нових цифрових реалій, а й переосмислити політику як практику колективного знання в умовах надлишку інформації, де людський фактор є ключовим у політичному процесі.

ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ: ЕВОЛЮЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ, МЕТОДІВ ТА ДИНАМІКА НАРАТИВІВ

2025-07-15T12:38:18+03:00

У статті розглянуто особливості інформаційної війни росії проти України, починаючи з 2000-х років до нині, в контексті використання країною-агресором основних засобів, методів інформаційного впливу та динаміки ключових російських наративів. Показано, що інформаційна війна з РФ має декілька вимірів: інформаційний простір власне України, внутрішній інформаційний простір РФ та світовий інформаційний простір, в межах яких Кремль здійснює свій маніпулятивний інформаційний вплив, тісно поєднуючи дезінформацію з пропагандою. Проаналізовано еволюцію застосування російською інформаційною машиною методів та засобів маніпулятивного впливу у вказаних інформаційних просторах, посилаючись на результати сучасних наукових і прикладних досліджень в цій царині. З’ясовано, що до початку повномасштабної війни в Україні головними засоби російського пропагандистського впливу були Інтернет-ресурси, візуальні й звукові носії інформації, новинні портали, кіберхакерські атаки на інформаційні системи та інформаційні холдинги. На основі аналізу результатів вітчизняних досліджень щодо особливостей ведення інформаційної війни росії проти України в соціальних мережах, доведено, що з початком і впродовж війни в Україні, ключову роль в інформаційному протиборстві Росії проти України стали відігравати платформи соціальних мереж та месенджери, блоги, дезінформаційні мережі та технології штучного інтелекту. Також розглянуто основні зміни структури спеціальних заходів в інформаційній сфері Кремля під час повномасштабної війни в Україні. Щодо методів інформаційного впливу, то їх використання є традиційним впродовж досліджуваного періоду і більш «вишуканішим» з плином часу: психологічний тиск, залякування, пропаганда та ін.На основі аналізу ключових російських наративів зроблено висновки, що до початку повномасштабної війни в Україні основною ціллю російського пропагандистського впливу було сформувати ґрунт для виправдання військового вторгнення росії в Україну, а під час війни основними цілями стали дестабілізація та дезорієнтація населення всередині українського суспільства. Щодо інформаційного простору країн Європи та США, то головними напрямами дезінформування є питання збройного вторгнення росії в Україну, підриву міжнародного авторитету до України, критика та викривлення образу і дій української влади та українських військових. Також окреслено основні напрями змін в системі російського пропагандистського впливу в країнах Європи та США, зумовлені зміною політики США щодо України та росії. На основі порівняльного аналізу ключових російських наративів, починаючи з 2000-х до нині, виявлено залежність змісту російських наративів від інтересів і цілей держави-агресора в інформаційних просторах України, європейських країн та США. Показано, як ключові наративи російської дезінформації адаптуються до актуальних подій та є дієвими у впливі на свідомість частини населення. Тому необхідним є постійний моніторинг діяльності пропагандистської російської машини з метою ефективної протидії її впливу.

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУТІВ У ЦИФРОВУ ЕПОХУ: ІННОВАЦІЇ, СТАБІЛЬНІСТЬ І КРИЗА ДОВІРИ

2025-07-15T12:42:05+03:00

У статті проаналізовано трансформацію політичних інститутів під впливом цифровізації в умовах нової технологічної реальності. Актуальність дослідження зумовлена глибокими змінами у взаємодії громадян і держави, появою інституційних інновацій і кризою довіри до демократичних інститутів. Метою роботи є комплексний аналіз впливу цифровізації на демократію, інституційну стабільність і політичну участь.Дослідження показало, що концепція спроможної демократії має бути доповнена ідеями цифрової інклюзивності та захисту прав у кіберпросторі. Розглянуто еволюцію цифрового урядування, е-парламентаризму, електронної участі громадян та впровадження Big Data, штучного інтелекту й блокчейну у політичні процеси. Особливу увагу приділено ризикам цифровізації, таким як інформаційні маніпуляції, кіберзагрози та фрагментація політичного простору. Підкреслюється, що соціальні мережі, попри розширення можливостей участі, поглиблюють суспільну поляризацію та знижують довіру до інститутів. Зазначено, що відкритість цифрового середовища може сприяти поширенню дезінформації замість посилення громадянської обізнаності. Стаття обґрунтовує необхідність комплексної стратегії підтримки політичної стабільності: удосконалення законодавчого регулювання, розвитку цифрової етики, цифрової грамотності та подолання просторової цифрової нерівності. Акцент зроблено на важливості міждисциплінарного підходу, який об’єднує політичну науку, інформаційні технології та соціальну географію для глибшого розуміння викликів цифрової демократії.У підсумку доводиться, що цифровізація одночасно відкриває нові можливості для розвитку демократії й висуває перед політичними інститутами безпрецедентні виклики, що потребують переосмислення принципів легітимності, відповідальності та інклюзивності в умовах глобальної інформаційної епохи.

НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ ТА ДЕМОКРАТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ: ЗМІСТОВНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

2025-07-15T12:45:07+03:00

У статті розглядається роль неурядових організацій (НУО) як суб’єктів політичного процесу в умовах демократичної трансформації. Автор аналізує змістовно-функціональні аспекти діяльності НУО, зокрема їхню здатність формувати альтернативні політичні наративи, мобілізувати соціальні групи, впливати на політичний порядок денний та переосмислювати структури громадянської участі. У центрі уваги – теоретичні підходи до політичної суб’єктності НУО, виклики їхньої легітимності, підзвітності й ефективності. Спираючись на критичний аналіз сучасної політологічної літератури, дослідження висвітлює подвійний характер впливу НУО – як чинників демократизації та одночасно потенційних агентів інституційного напруження в політичному процесі. Стаття акцентує увагу на необхідності переосмислення НУО як активних акторів політичного процесу, здатних формувати не лише громадську думку, а й нові моделі демократичного представництва. Метою статті є теоретичне осмислення ролі неурядових організацій як активних суб’єктів сучасного політичного процесу, зокрема їхньої здатності формувати альтернативні наративи, мобілізувати соціальні групи, впливати на політичний порядок денний та змінювати структури політичної участі в умовах демократичної трансформації. Результати дослідження демонструють багатогранну роль неурядових організацій як активних суб’єктів політичного процесу. Неурядові організації виконують функції не лише постачальників соціальних послуг та захисників окремих інтересів, але й важливих акторів політичної сфери, здатних формувати громадську думку, впливати на політичний порядок денний та виступати посередниками між державою і суспільством.Аналіз типологій неурядових організації виявив еволюцію їхніх ідеологічних орієнтацій від благодійності до розширення прав і можливостей. Водночас, дослідження виявило певні обмеження в політологічному осмисленні ролі неурядові організації, зокрема недостатню увагу до їхньої інституційної природи та впливу на політичні процеси.

АНАЛІЗ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ ПОБУДОВИ ІНСТИТУЦІЙ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

2025-07-15T12:47:38+03:00

У статті досліджено досвід розвинених країн у створенні стійких інституцій, які забезпечують економічну безпеку та сприяють стабільності суспільно-економічних процесів. Основна увага приділяється аналізу правових систем, урядових структур, фінансових установ та інших організацій, що виконують ключову роль у забезпеченні макроекономічної рівноваги та ефективності антикорупційних заходів.Автор відзначає важливість адаптивності інституцій до змін і викликів, підкреслюючи, що саме ця здатність забезпечує їх довготривалу стабільність. В контексті цього аналізу розглянуто приклади Сполучених Штатів Америки, Швеції та Сінгапуру. Кожна з цих країн представлена як взірець ефективності завдяки особливим підходам до організації державної служби, забезпечення правової незалежності та реалізації антикорупційних програм.Зокрема, в США підкреслюється значення Закону Пенделтона (1883 р.), який запровадив меритократичну систему у державній службі. Шведська модель, відома своєю соціальною справедливістю та високим рівнем перерозподілу доходів, демонструє синергію між економічним зростанням і соціальним захистом. У свою чергу, Сінгапур є прикладом країни, що завдяки жорсткій антикорупційній політиці та професіоналізму державної служби досягла економічної стійкості та розвитку.Стаття також аналізує сучасні виклики України, які ускладнюють побудову стійких інституцій. Тривала війна з Росією, політична нестабільність та низький рівень довіри до державних органів створюють значні перешкоди для економічної безпеки країни. Автор пропонує, що ефективна адаптація міжнародного досвіду має враховувати специфіку українського контексту, включаючи політичні, економічні та культурні особливості.У висновках автор робить акцент на необхідності інтегрованого підходу до реформ, що передбачає забезпечення незалежності судової системи, створення антикорупційної інфраструктури, розвиток електронних сервісів та зміцнення соціальної справедливості. Запозичення зарубіжних моделей має супроводжуватися ретельним аналізом їхньої сумісності з українськими умовами, залученням громадянського суспільства та моніторингом ефективності впроваджених реформ.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ФЕНОМЕНА ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ ТА СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ В УКРАЇНІ

2025-07-15T12:50:25+03:00

У статті розглядається еволюція концепту «політична еліта» в контексті західної та української політичної науки. Підґрунтя теоретичної частини базується на працях Г. Москі, В. Парето та Р. Міхельса, що заклали підвалини класичного елітизму, включно з ідеями неминучості влади меншини, поділу суспільства на тих, ким керують, та тих, ким керують, а також формулюванням поняття «еліти» як групи з вищими показниками в соціальному та політичному житті. Сучасні підходи – від меритократії до демократичного елітизму та концепції владної еліти Міллза – демонструють плюралізацію поглядів на природу та функції еліти. Особливу увагу приділено українському досвіду, в якому поєднуються радянська номенклатурна спадщина, олігархічні впливи та регіональні особливості. Проаналізовано підходи українських дослідників, які акцентують увагу на закритості еліт, слабкості механізмів рекрутування та інституційній нестабільності. Також виявлено нові тенденції, що проявилися після 2014 року: зростання громадянського впливу, часткова ротація кадрів, виклики воєнного часу. У статті показано, що інституціоналізовані механізми рекрутування в Україні, через політичні партії, незалежні кадрові конкурси, прозорі кар’єрні сходи, залишаються слабко розвиненими, що створює ризики відтворення старих клієнтелістських моделей.Аналізуються аспекти української специфіки формування еліт. У статті розглянуто дифузійний простір формування еліт, показано вплив чинників, що детермінують цей процес: від об’єктивних до суб’єктивних причин і визнання легітимності еліти з боку суспільства. Робиться висновок, що політична еліта України формується на перетині історичних, інституціональних, економічних і культурних чинників, що потребує комплексного наукового аналізу та врахування в політичних реформах.

ПОСЛАБЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ – ЗАГРОЗА ДЕРЖАВНІЙ БЕЗПЕЦІ ТА ПРИЧИНА НЕЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

2025-07-15T12:54:01+03:00

Дослідження присвячене аналізу послаблення національного суверенітету, що безпосередньо впливає на державну безпеку та ефективність державного управління. Особливу увагу приділено взаємодії національного суверенітету з регіональними інтеграційними процесами та механізмами захисту державного суверенітету в умовах сучасних загроз. Робота спрямована на визначення ключових індикаторів зміщення національного суверенітету та його впливу на стабільність демократичних інститутів.Методологія. Дослідження базується на системному підході, що включає аналіз наукових джерел, порівняльний метод для розгляду моделей публічного управління, а також метод структурно-функціонального аналізу для виявлення особливостей взаємодії державного та національного суверенітету. Додатково застосовано правове моделювання для оцінки взаємодії національного суверенітету з регіональними інтеграційними процесами, а також компаративний аналіз демократичних і авторитарних режимів.Наукова новизна. Наукова новизна роботи полягає у виокремленні національного суверенітету як самостійного феномена, що передує державному суверенітету, а також у встановленні взаємозв’язку між рівнем національної безпеки, стабільністю політичної нації та ефективністю демократичного управління.Визначено основні індикатори послаблення національного суверенітету та його вплив на легітимність державної влади. Досліджено адаптаційні механізми держав до зовнішнього впливу. Висновки. У висновках визначено ключові стратегії держав щодо збереження суверенітету в умовах інтеграційних процесів та глобалізаційних викликів, а також окреслено можливі перспективи розвитку суверенітету у XXI столітті. Встановлено, що послаблення національного суверенітету веде до загроз державному суверенітету, політичній стабільності та ефективності державного управління. Основними факторами збереження національного суверенітету є розвиток горизонтальних демократичних інститутів, активна участь громадян у політичному житті, свобода слова, а також забезпечення механізмів стримувань і противаг у системі публічного управління.

ГЕРМЕНЕВТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

2025-07-15T14:05:30+03:00

Вивчення кримської філософії допомагає нам краще зрозуміти мусульманський світогляд і сучасні зміни в ісламському світі. Ці інтелектуальні зв’язки півдня України в контексті викликів російсько-української війни є для нас надважливим здобутком. Інтеграція інтелектуальної культури Кримського ханства в межі українського національного проєкту зближує нас з численними ісламськими країнами, а також розширює горизонти власної ідентичності, адже сьогодні кримці є невід’ємною частиною української політичної нації. На шляху повноцінної інтеграції кримського суспільства в український інформаційний простір нас чекає потреба деконструкції численних російських імперських міфів, які завжди були способом легітимізації зазіхань на півострів та методом інформаційної війни.Будучи європейською державою зі значною інклюзією тюркського світу, перед нами стоїть потреба дослідити інтелектуальну спадщину Криму, інтегрувати її духовні здобутки в загальноукраїнський контекст та імплементувати кримську філософію як частину загальної історії української філософії.Метаконтекстом, в якому розвивалися кримські автори, було інтелектуальне життя Османської імперії, яке рухалося в напрямку модернізації ісламського світу за західним зразком. Універсальний горизонт їхніх зацікавлень складали раціональні науки, а також звернення до сакральних текстів. Релігійно-філософська спадщина Кримського ханства є самостійною та цілісною традицією. Її можна вважати однією з найбільш динамічних версій посткласичної ісламської філософської думки. Ґрунтовна обізнаність із класикою поєднувалася тут з новаторськими інтелектуальними підходами. Отже, Кримське ханство було одним із потужних центрів ісламського духовного й інтелектуального життя того періоду.

ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ ТА ЕЛЕКТРОННА ДЕМОКРАТІЯ: ВИКЛИКИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКОГО ВТОРГНЕННЯ В УКРАЇНУ

2025-07-15T14:10:07+03:00

У статті проаналізовано трансформацію політичної участі в Україні в умовах повномасштабного вторгнення Росії, з особливим акцентом на функціонуванні електронної демократії як потенційного компенсаторного механізму, здатного підтримати взаємодію громадян із владою в ситуації обмеження базових демократичних процедур. Метою дослідження стало з’ясування того, наскільки інструменти е-демократії – петиції, бюджети участі, цифрові обговорення – можуть забезпечити інклюзивну, безпечну та впливову форму політичної участі в умовах війни, а також які структурні та інституційні бар’єри обмежують їхню ефективність. Водночас завданням статті стало визначення особливостей цифрової взаємодії в умовах воєнного стану, включно з аналізом криз довіри, асиметрії доступу, нормативного дефіциту та слабкої реактивності з боку органів влади. Методологічною основою дослідження стали структурно-функціональний і інституційний підходи, які дозволили розглядати е-демократію як елемент громадянської включеності та показник стану публічного управління. Стаття спирається на контент-аналіз нормативно-правових документів, аналітичних звітів, соціологічних опитувань, а також приклади локальних і міжнародних практик. У роботі зроблено акцент на таких явищах, як формалізація цифрових каналів участі, зокрема петицій, і дефіцит ефективного зворотного зв’язку з боку держави. На прикладі досвіду платформи «Дія» розглянуто як позитивні аспекти цифровізації публічних сервісів, так і виклики, пов’язані з обмеженою політичною дієздатністю окремих інструментів участі. Аналіз включає також приклади з місцевого самоврядування, де бюджети участі й електронні платформи доводять свою ефективність, хоча й залишаються вразливими через відсутність постійного контролю за реалізацією рішень.Новизною дослідження є розгляд електронної демократії не як технічного процесу, а як політико-суспільної системи, яка або сприяє підвищенню легітимності влади, або – у разі відсутності зобов’язання реагувати – поглиблює кризу представництва. Окрему увагу приділено поняттю цифрової нерівності, що посилюється в умовах війни через вимушене переміщення громадян, обмеження інфраструктурного доступу та фрагментацію політичного простору. Стаття також порушує питання довіри як ключової передумови ефективної участі, зокрема у випадку петиційного механізму, який зазнає знецінення у зв’язку з відсутністю гарантованої реакції.У висновках підкреслюється, що електронна демократія може і повинна відігравати стабілізувальну роль у періоди криз, але для цього потрібні чіткі інституційні механізми зворотного зв’язку, нормативне врегулювання процедур реагування на ініціативи громадян та інтеграція цифрової участі у процеси повоєнної відбудови. Досвід Естонії, де електронні інструменти є невід’ємною частиною політичного циклу, запропоновано як орієнтир для модернізації української практики. Таким чином, е-демократія розглядається як основа гнучкого, прозорого та адаптивного врядування, здатного зберігати демократичні механізми навіть у найекстремальніших умовах.

ІНТЕГРАЦІЯ БІЖЕНЦІВ/МІГРАНТІВ У КРАЇНАХ ЄС: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

2025-07-15T14:14:19+03:00

Інтеграція мігрантів та біженців є складним та багатогранним процесом, що охоплює соціальні, економічні, політичні та культурні аспекти. У статті розглядаються ключові відмінності між мігрантами та біженцями, їх правовий статус та основні фактори, що впливають на адаптацію в країнах Європейського Союзу (ЄС).Окрему увагу приділено визначенню інтеграції як взаємного процесу, що потребує зусиль як з боку мігрантів, так і з боку приймаючого суспільства. Проаналізовано основні виклики, з якими стикаються біженці, зокрема мовні бар’єри, соціальна ізоляція, безробіття, житлові проблеми, доступ до освіти та медичних послуг.У дослідженні акцентовано увагу на інтеграційних моделях, які застосовуються в країнах ЄС, в саме у моделях політичного притулку, возз’єднання сім’ї, легальної трудової імміграції та громадянства. Розглянуто політичні, економічні та соціокультурні фактори, що визначають ефективність інтеграції, а також вплив громадської думки на міграційну політику. Визначено, що успішна інтеграція забезпечує економічну вигоду як для самих мігрантів, так і для приймаючих країн. Значну увагу приділено інтеграційним програмам, які реалізуються в ЄС, а також їх впливу на адаптацію українських біженців після 24 лютого 2022 року. Описано заходи, які були прийняті для їх підтримки, зокрема впровадження Директиви про тимчасовий захист, яка забезпечує доступ до житла, освіти, соціальної допомоги та працевлаштування.Також у статті розглядається взаємозв’язок між теоретичними підходами до інтеграції та практичними аспектами її реалізації. Порівнюються концепції асиміляції, мультикультуралізму та структуралізму, що пояснюють різні підходи до включення мігрантів у суспільство.У дослідженні аналізується економічний вплив міграції, включаючи роль мігрантів у ринку праці, вплив імміграції на державний бюджет та соціальні послуги, а також рівень економічної самостійності мігрантів після інтеграції. Визначено, що довгострокові вигоди інтеграції мігрантів переважають короткострокові витрати, оскільки мігранти сприяють зростанню робочої сили, підвищенню продуктивності та розвитку людського капіталу.

НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ПІД ВПЛИВОМ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ПАРАМЕТРИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА МІЖНАРОДНИХ РИНКОВИХ СИЛ

2025-07-15T14:20:08+03:00

У статті проаналізовано вплив міжнародних економічних чинників на національний політичний процес в контексті посилення глобалізації, фінансової лібералізації і транснаціоналізації економіки. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що держави дедалі частіше опиняються в ситуації необхідності поєднання своєї відкритості з потребою зберігати автономність/незалежність у прийнятті внутрішньо- політичних рішень, особливо в умовах глобальних криз і цифрової трансформації. Метою дослідження є системний аналіз механізмів, через які фінансові ринки, зовнішня торгівля, транснаціональні корпорації та іноземні інвестиції впливають на національну політику, а також окреслення можливостей держав зберігати адаптивність. Методологічну основу становлять міждисциплінарний підхід, порівняльний аналіз, політико-економічне реферування теоретичних концепцій та емпіричних досліджень. У ході аналізу висвітлено основні напрями впливу глобального капіталу на фіскальну і монетарну політику держави, специфіку взаємодії між транснаціональними структурами і державами, а також особливості національних моделей реагування. Окрему увагу приділено неореалістичній концепції структури міжнародної торгівлі та переосмисленню поняття державної автономії у XXI столітті. Результати розвідки демонструють, що попри обмеження, зумовлені глобальними ринками, держави з розвинутими інститутами, ефективною координацією та внутрішньою легітимністю здатні зберігати простір для своїх політичних рішень. Замість повної втрати автономії йдеться про її трансформацію – від незалежності до гнучкої адаптивності. У висновках запропоновано бачення «розумної відкритості» як стратегічного балансу між глобальною інтеграцією та політичною дієздатністю держав.

ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСКИХ СТАНДАРТІВ УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНИ

2025-07-15T14:23:15+03:00

Стаття присвячена проблемі впровадження європейських стандартів публічного управління в Україні в умовах трансформації держави. Автор досліджує, як зовнішні виклики впливають на внутрішні процеси реформування державного управління та які можливості відкриваються для України в контексті євроінтеграції. У роботі проаналізовано сучасне розуміння публічного управління, його роль у суспільстві та взаємозв’язок з іншими сферами, зокрема з бізнесом. Особливу увагу приділено вивченню європейських концепцій публічного управління та їх адаптації до українських реалій. Автор досліджує, як війна впливає на різні аспекти публічного управління, включаючи координацію державних органів, мобілізацію ресурсів, забезпечення безпеки та підтримку громадян. Підкреслюється важливість взаємодії держави, бізнесу та громадянського суспільства для ефективного подолання наслідків війни. Ключовими аспектами дослідження стали виклики впровадження європейських стандартів, політична нестабільність, економічні труднощі, соціальна напруженість, корупція, можливості для реформ, децентралізація влади, розвиток цифрових технологій, посилення ролі громадянського суспільства, партнерство держави і бізнесу як рушійна сила реформ, а також вплив війни на різні сфери публічного управління, серед яких оборона, економіка, соціальна сфера. За результатами дослідження автор формулює рекомендації щодо подальшого розвитку системи публічного управління в Україні, зокрема щодо посилення координації між різними рівнями влади, розвитку інститутів громадянського суспільства, боротьби з корупцією та впровадження цифрових технологій.

ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ НАЦІОНАЛЬНИХ СПІЛЬНОТ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

2025-07-15T14:29:46+03:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню інституційного забезпечення правосуб’єктності національних спільнот в Україні, що набуває особливої актуальності в умовах геополітичної нестабільності, внутрішньої міграції, децентралізації та реформування публічного управління. У роботі розкривається зміст поняття «правосуб’єктність національних спільнот» як системної категорії, що охоплює політичне, правове, адміністративне та соціальне визнання національних меншин, спільнот і корінних народів у структурі української державності. Особливу увагу приділено нормативно-правовим підходам до формування інституційного механізму реалізації прав національних спільнот, аналізу діяльності органів державної влади, спеціалізованих консультативно-дорадчих структур, органів місцевого самоврядування, а також організацій громадянського суспільства. Визначено низку проблем у сучасній інституційній моделі: фрагментарність повноважень, недостатню координацію між органами влади, відсутність ефективної участі спільнот у прийнятті рішень, слабку фінансову та кадрову базу. Розглянуто відповідність української моделі міжнародним стандартам, зокрема Рамковій конвенції про захист національних меншин, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, Декларації ООН про права корінних народів. На основі компаративного аналізу європейських практик (Польща, Німеччина, Канада) автор формулює пропозиції щодо вдосконалення інституційного забезпечення правосуб’єктності спільнот в Україні. Зроблено висновок про необхідність інтеграції політики щодо національних спільнот у загальну систему стратегічного публічного управління.

КРИЗА ПОЛІТИКИ МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ В ЄВРОСОЮЗІ

2025-07-15T14:33:33+03:00

У статті розглядається розвиток мультикультуралізму в країнах Євросоюзу в умовах глобалізації, підкреслюється його теоретичне обґрунтування в рамках ліберальної політичної філософії та комунітаризму. Особливий акцент зроблено на тому, що мультикультуралізм як державна концепція розвитку вперше офіційно був впроваджений у Канаді та Австралії у 1970-х роках, а в європейський політичний дискурс цей термін увійшов лише у 1980-х.Зазначається, що ключовим елементом успішної мультикультурної політики є взаємодія культур, заснована на повазі до культурної самобутності та духовної спадщини кожного народу. Це не лише сприяє соціальній гармонії, а й є передумовою формування сучасного космополітичного світу. Підкреслюється, що діалог культур передбачає не лише терпиме ставлення до «іншого», а й глибше розуміння культурних відмінностей крізь призму культурного релятивізму. Це означає зміцнення взаємоповаги та взаєморозуміння не через нав’язування власних цінностей, як це було характерно для етноцентричних підходів, а через визнання рівноцінності різних культурних традицій.Разом із тим, аналізуючи німецький досвід, відзначається, що політика мультикультуралізму викликає значні дискусії. З одного боку, вона сприяє створенню відкритого, толерантного суспільства, але з іншого – стикається з проблемами інтеграції іммігрантів, особливо з країн, що суттєво відрізняються за культурними та релігійними традиціями. Це ставить перед німецькою владою виклики щодо пошуку ефективних механізмів взаємодії між різними етнокультурними групами.Зазначається, що прoвал пoлітики мультикультуралізму в Єврoпі сприяє пoширeнню правoрадикальниx політичних сил. Пeрeoсмислюється рoль і значeння мультикультуралізму, який пoкликаний призвeсти дo бeзкoнфліктнoсті сучасниx мультикультурниx суспільств.

ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У РЕФОРМУВАННІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

2025-07-15T14:37:42+03:00

Реформа державного управління в Україні є важливим елементом модернізації країни, спрямованим на подолання системної неефективності, боротьбу з корупцією та підвищення якості державного управлін- ня. Проте ці зусилля часто нівелюються застарілими бюрократичними процесами, обмеженою прозоріс- тю та недостатньою доступністю державних послуг для всіх громадян. У цьому контексті інтеграція цифрових інструментів, таких як портали електронних послуг, блокчейн, інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, є одним із трансформаційних методів подолання цих проблем. Попри значний прогрес у впровадженні таких платформ, як «Дія» та «Prozorro», залишається низка проблем, зокрема цифровий розрив, недостатній рівень цифрової грамотності, розрізненість систем та вразливість до кіберзагроз. Ці перешкоди уповіль- нюють повномасштабне впровадження цифрових рішень та реалізацію системи державного управління, орієнтовану на громадянина, в Україні. Метою цього дослідження є системний виклад ролі цифрових ін- струментів у реформі державного управління, виявлення наявних викликів та розроблення стратегічних напрямів їх ефективного впровадження в Україні. За результатами дослідження встановлено, що цифрові інструменти, які системно інтегровані в систему державного управління, можуть суттєво зменшити ад- міністративний тиск, сприяти прозорості процесу прийняття рішень та підвищити рівень задоволеності громадян. Водночас дослідження виявило критичні недоліки процесу цифровізації, зокрема нерівність до- ступу до цифрових послуг у сільській місцевості, опір змінам серед державних службовців та недостатнє інвестування в заходи кібербезпеки. Отримані висновки свідчать про важливість подолання цих проблем за допомогою комплексної національної стратегії, пріоритетами якої є інклюзивність, операційна сумісність та безпека. До основних рекомендацій також належать посилення розвитку інфраструктури широкосму- гового зв’язку, удосконалення програм цифрової грамотності, зміцнення системи кібербезпеки та сприяння державно-приватному партнерству для пришвидшення інновацій.