Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління

ЦИФРОВІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Данило IЛЮШЕНКО — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті здійснено комплексний аналіз процесів цифровізації публічного управління в Україні з урахуванням як теоретичних, так і практичних аспектів цього явища. Розглянуто сучасний стан цифрових трансформацій у державному управлінні, зокрема інтеграцію електронних сервісів, таких як портал «Дія», система eHealth та електронні освітні платформи, а також механізми електронного адміністрування податкової системи. Проведено порівняльний аналіз міжнародного досвіду цифровізації, зокрема практик Естонії, Сінгапуру, Данії, Польщі та Литви, що дозволяє виокремити ефективні моделі впровадження електронного урядування та адаптувати їх до українських реалій. Особлива увага приділена соціальним, правовим і інституційним аспектам цифровізації, її впливу на підвищення прозорості, підзвітності та довіри громадян до органів влади. В умовах воєнного конфлікту проаналізовано виклики та адаптацію цифрових сервісів до потреб суспільства та державних органів, що працюють у кризових умовах. Визначено ключові бар’єри розвитку цифрового управління, включно з питаннями кібербезпеки, цифрової грамотності населення, регіональних диспропорцій та необхідності модернізації законодавчої бази. На основі проведеного аналізу запропоновано комплекс рекомендацій для підвищення ефективності державної політики, серед яких розвиток державно-приватного партнерства, підтримка інноваційних стартапів, удосконалення системи цифрової освіти та забезпечення рівного доступу до електронних сервісів у всіх регіонах України. Наукова новизна статті полягає у поєднанні українського та міжнародного досвіду цифровізації, комплексному підході до оцінки ефективності електронного урядування та врахуванні сучасних викликів, що постають перед державою у процесі трансформації публічного управління.

ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РУХ ТА ГРОМАДЯНСЬКА УЧАСТЬ В УКРАЇНІ: ВІД МОБІЛІЗАЦІЇ У ВІЙНІ ДО РОЛІ У ПІСЛЯВОЄННОМУ ВІДНОВЛЕННІ ТА ЗМІЦНЕННІ ІНСТИТУЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ

Євген ВЕРГЕЛЮК — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено еволюцію громадянської участі та волонтерського руху в Україні у 2014–2025 рр., їх роль у зміцненні інституційної стійкості громадянського суспільства та підготовці до післявоєнного відновлення. Показано, що громадянська активність в умовах війни сприяла формуванню нових моделей взаємодії між громадянами і державою, а також забезпечила мобілізацію матеріальних, інформаційних і соціальних ресурсів суспільства. Особливу увагу приділено аналізу трансформації волонтерства від спонтанних і локальних ініціатив 2014 року до організованих структур, здатних виконувати системні завдання у сфері оборони, гуманітарної допомоги, відбудови та розвитку громад. Проаналізовано процес професіоналізації волонтерської діяльності, яка виявилася необхідною умовою функціонування та інституціоналізації волонтерського руху.Висвітлено роль цифрових технологій та онлайн-платформ, що значно підвищили ефективність комунікації, координації дій, збору коштів і реалізації суспільно важливих проєктів. Розглянуто приклади успішних ініціатив, що стали символами солідарності та взаємодопомоги, а також приклади партнерства між волонтерами, органами державної влади, бізнесом та міжнародними організаціями. Підкреслено значимість потенціалу громадянського суспільство у повоєнному відновленні країни, забезпеченні соціальної згуртованості, інтеграції постраждалих груп й загалом подальшому затвердженні демократичних практик. У статті поєднано теоретичні підходи, аналіз соціологічних даних, приклади конкретного практичного досвіду щодо вивчення громадянської участі. Наголошується, що феномен українського волонтерства обумовлений як історико-культурними чинниками, що пов’язано із традиціями колективної дії, так і сучасними процесами цифровізації суспільства. Акцентовано, що громадянська активність в Україні є унікальним прикладом поєднання традицій і новітніх інструментів, що створює підґрунтя для розвитку громадянського суспільства та його вагомої ролі у поступі країни та інтеграції до європейського простору.

РАШИЗМ І ЄВРОПЕЙСЬКА ІДЕЯ: АНТАГОНІЗМ ЦІННОСТЕЙ ТА АСИМЕТРІЯ НАРАТИВІВ

Руслан ДЕМЧИШАК — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

Здійснено порівняльний аналіз ідеології рашизму та європейської ідеї у контексті цінністних орієнтацій.Проаналізовано базові документи, на основі яких формуються ідеологеми рашизму та основні принципи європейської ідеї. Досліджено динаміку конфронтації ідеології рашизму та європейської ідеї.З’ясовано принципову асиметрію у формуванні наративів щодо діалогу між європейською і євроатлантичною спільнотою з одного боку та росією з іншого. Російська федерація, спираючись на ідеологеми євразійства та антизахідництва, які з часом щораз більше проектувалися на державну ідеологію, починаючи з кінця 1990-х років формувала образ Заходу як структурного супротивника. У свою чергу, Європейський Союз і НАТО протягом майже двох десятиліть послідовно розбудовували інституційні механізми партнерства.Лише відкрита збройна агресія Росії стала чинником, що спричинив докорінну зміну політичних оцінок Заходу. Це доводить однобічність протиставлення: ініціатором конфронтаційного наративу була росія, тоді як Європа тривалий час дотримувалася інтегративного та конструктивного підходу.Констатовано, що рашизм як ідеологія становить собою не лише локальний феномен російської політики, а й глобальний виклик для сучасної системи міжнародних відносин. Його сутність полягає у навмисному конструюванні дихотомії «росія/Захід», що перетворює цивілізаційне різноманіття на арену конфронтації та виправдовує насильницьку експансію. Така модель мислення не передбачає можливості діалогу, оскільки заснована на принциповому запереченні рівності та універсальності правових і моральних норм. Вона прагне не до співіснування, а до витіснення альтернативних ціннісних систем, надаючи агресії статусу самопроголошеної «історичної місії». У цьому полягає ключова відмінність від європейського проекту, що інституціалізує свободу вибору, плюралізм і верховенство права як основу співжиття. Отже, протистояння між рашизмом та європейською ідеєю не можна розглядати лише як політичну суперечку чи конкуренцію моделей розвитку; воно є проявом глибинного цивілізаційного розриву між агресивною ідеологією винятковості та нормативним порядком універсальних цінностей

ПРОТИДІЯ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАГРОЗАМ ЦИФРОВОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ДЕМОКРАТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ: КЕЙС ВИБОРІВ РУМУНІЇ 2024 РОКУ

Михайло ДУБЕЛЬ — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

Дослідження присвячена визначенню специфіки інформаційних загроз сегменту цифрового середовища для демократичних цінностей на основі дослідження виборів Румунії 2024 року. У статті акцентується увага на передумовах, що склалися у Румунії перед виборами 2024 року. Дослідження надає характерству Джорджеску та деяким іншим праворадикальним популістам, що робили наголос на розпалюванні ненависті у суспільстві. Мішенями для спрямування агресії аудиторії були обрані Україна, через витрати держави на підтримку; НАТО, яке критикувалося теж на користь проросійських наративів; фонд Сороса через поширення американських цінностей. Основним каналом, через який здійснювався вплив на потенційних виборців Джорджеску з командою обрали TikTok. Обраний канал, на відміну від традиційних засобів масової інформації, не вимагав від Джорджеску дотримання правил, наприклад, подання достовірної інформації.Цифрова платформа надавала Джорджеску можливість об’єднувати виборців в спільноту, де рівень раціоналізму падав під впливом тиску пропаганди. Під час вступної кампанії Джорджеску використовував цифрові технології для впливу на електорат, а саме, мікротаргетовані політичні повідомлення, астротурфінг та формування мовлення за допомогою вірусних челенджів. На основі звіту, що був підготовлений Румунською розвідувальною службою, можна зробити висновок, що облікові записи у TikTok, які були пов’язані з передвиборчою кампанією Джорджеску, були, скоріш за все, ботами. Визначено, що у TikTok антисистемні повідомлення у передвборчій кампанії були спрямовані на діаспору, а релігійні теми були спрямовані на людей похилого віку. Все це може свідчити про те, що у виборчій компанії Джорджеску у TikTok відбувалося широке маніпулювання громадською думкою та ставить під сумнів прозорість та чесність виборів. Ще одним ключовим висновком є роль алгоритмів соціальних мереж у просуванні виборчого контенту. Отже, TikTok для Джорджеску став це майданчик для формування політичної ідентичності.

СУЧАСНІ МЕХАНІЗМИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ТА РОЛЬ МЕДІА У ФОРМУВАННІ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ СУСПІЛЬСТВА

Юрій КИРИЧЕНКО, Тетяна СЕРГІЄНКО, Олександр КУРТА — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті проведено аналіз сучасних підходів до дослідження політичної комунікації та ролі медіа у формуванні ціннісних орієнтацій суспільства. Розглянуто зміст основних категорій, зокрема «ціннісні орієнтації», «політична культура», «політична соціалізація», «медіа-маніпуляція», «інформаційна політика», «цифрові платформи», «громадська думка», «політична ідеологія», «медіа-вплив». Обґрунтовано, що політична комунікація в умовах російсько-української війни набуває стратегічного значення, оскільки медіа та цифрові платформи стають ключовими інструментами формування політичної свідомості та поведінкових моделей громадян. Окреслено соціокультурні чинники, які впливають на сприйняття політичної інформації, ідеологій та меседжів. Також підкреслено необхідність подальшого вивчення впливу алгоритмічних рекомендацій та соціальних мереж на політичні уподобання та ідеологічні орієнтації суспільства. Актуальність теми зумовлена необхідністю наукового осмислення впливу медіа-комунікації на політичну свідомість громадян в умовах гібридної війни та інформаційної конкуренції. У цьому контексті особливої уваги потребує вивчення взаємодії між традиційними й цифровими медіа, а також дослідження алгоритмічних рекомендацій і ролі соціальних мереж у трансляції політичних цінностей. Метою статті є оцінка впливу медіа та цифрових платформ на формування політичної свідомості громадян та визначення ціннісних, соціокультурних і комунікативних чинників сприйняття політичного контенту. Завданнями дослідження виступають аналіз категоріального апарату політичної комунікації, виявлення особливостей медіа-впливу в умовах війни та окреслення напрямів подальших наукових розвідок у цій сфері. Об’єктом дослідження є процес політичної комунікації у сучасному суспільстві, предметом – механізми впливу медіа та цифрових платформ на формування політичних цінностей і свідомості громадян. Методологічну основу становить поєднання соціологічних, політологічних та комунікативних методів, а також інструментів цифрової аналітики, медіамоніторингу та контент-аналізу, що забезпечує комплексне дослідження феномену медіа-впливу у політичній сфері.

РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА І ДЕМОКРАТИЧНА УЧАСТЬ ГРОМАДЯН: ВИКЛИКИ ПОВОЄННОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Сергій КОВТУН — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено актуальні виклики та суперечливості сучасної регіональної політики України в умовах повномасштабної війни, а також особливості державного підходу до відновлення територіальних громад. Зазначено, що ефективна державна регіональна політика неможлива без якісних регіональних стратегій, синхронізованих з Державною стратегією регіонального розвитку на 2021–2027 роки, де пріоритетом є стимулювання економічного зростання та зменшення диспропорцій між регіонами. Висвітлено проблеми нормативного та організаційного характеру, що забезпечуються в процесі реалізації політики відновлення, зокрема наявності позитивних положень у чинному законодавстві про необхідність програми комплексного відновлення та критеріїв визначення території відновлення. Розкрито виклики, з якими стикаються органи місцевого самоврядування під час підготовки стратегічних документів: дефіцит фахівців, відсутність єдиної національної політики з окремих питань, а також складність збору та аналіз первинних соціально- демографічних даних. Акцентовано увагу у необхідності вдосконалення координаційних механізмів, у тому числі на рівнях центральної виконавчої влади, та забезпеченні постійного зв’язку між місцевими громадами та міністерствами. У статті також систематизовано основні інструменти регіональної політики, серед яких – стратегічне планування, програмне фінансування та інституційна підтримка. Підкреслюється важливість створення спеціалізованого органу, відповідального за моніторинг, аналіз та реалізацію регіональної політики, а також необхідність адаптації цієї політики до стандартів Європейського Союзу з урахуванням національної ідентичності та економічних інтересів. Обґрунтовано доцільність переходу до адресного підходу у плануванні регіонального розвитку, з фокусом на малі територіальні одиниці.

ЕЛЕКТРОННІ КОМУНІКАЦІЇ ТА ДОСТУПНІСТЬ ПОСЛУГ У ГРОМАДАХ: ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ПОДОЛАННЯ ЦИФРОВОЇ НЕРІВНОСТІ

Валентин КОЛЄЧКІН — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

У запропонованій роботі теоретично обґрунтовано та практично описано комплекс державних політик і інструментів, що скорочують цифрову нерівність у громадах України під час війни та відбудови.Мета – виробити узгоджену архітектуру регулювання, яка поєднує мережеву доступність, інституційну доступність е-послуг і розвиток цифрових компетентностей населення із гармонізацією до права ЄС. Методологія – міждисциплінарний підхід на перетині публічної політики, права та економіки мереж; аналіз законодавства України («Про електронні комунікації», «Про адміністративні послуги», «Про електронну ідентифікацію та довірчі послуги»), підзаконних актів щодо універсальної послуги, оглядів НКЕК/Мінцифри, кодексу електронних комунікацій ЄС і майбутнього Акта ЄС про гігабітову інфраструктуру; статистика та галузеві звіти; кейс-аналіз національного роумінгу, субвенцій на інтернет у селах, розвитку платформи «Дія» і впровадження стандартів вебдоступності. Наукова новизна – запропоновано гібридну модель «доступ–послуга–компетентність» для громад; доведено ключову роль інституту універсальної послуги з фіксованим широкосмуговим доступом не менше 30 Мбіт/с як бази для безбар’єрного доступу до державних е-послуг; сформовано набір вимірюваних індикаторів місцевої політики електронної доступності. Висновки – політика має інтегрувати: (1) доступ до мереж (універсальна послуга, полегшення розгортання мереж «гігабітної готовності», резервні канали); (2) інституційну доступність е-послуг за ДСТУ ISO/IEC 40500 та ДСТУ EN 301 549 із багатоканальністю й офлайн-дублюванням для вразливих груп; (3) програми цифрових навичок і довіри; (4) поступову інтеграцію до простору роумінгу ЄС «як удома». Отримані результати підтверджують ефективність поєднання ринкових стимулів, стандартів доступності та інвестицій у компетентності для подолання цифрової нерівності на рівні громад.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДТВЕРДЖЕННЯ ТИМЧАСОВОЇ НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ОЦІНКИ ПРАВОМІРНОСТІ НАКЛАДЕННЯ ДИСЦИПЛІНАРНОГО СТЯГНЕННЯ

Катерина КОСТОВСЬКА — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

Актуальність дослідження зумовлена тим, що в умовах воєнного стану та посилення вимог до службової дисципліни в Національній поліції України особливого значення набуває правове регулювання тимчасової непрацездатності поліцейських та належне використання електронних медичних висновків у дисциплінарних провадженнях. Відсутність працівника на службі, навіть з об’єктивних причин, може бути розцінена як порушення службової дисципліни, що породжує складні правові колізії між обов’язком забезпечувати безперервне функціонування поліції та конституційними гарантіями права на працю, охорону здоров’я й захист від незаконного звільнення. У цьому контексті постає питання належності, допустимості та доказового значення електронних медичних документів, які фіксують факт тимчасової непрацездатності, з огляду на вимоги процесуальної форми, стандартів електронного документообігу та судової практики. Метою статті є визначення правової природи електронного медичного висновку про тимчасову непрацездатність у дисциплінарних провадженнях щодо поліцейських, а також з’ясування його ролі як доказу в процесі службового розслідування та судового контролю. Методологічною основою дослідження стали системний і формально-юридичний підходи, що дозволили розкрити зміст нормативного регулювання дисциплінарної відповідальності та електронного документообігу; порівняльно-правовий метод, застосований для аналізу європейських стандартів у сфері прав людини й практики Конституційного Суду; а також герменевтичний метод, завдяки якому розкрито зміст і значення судових рішень Верховного Суду щодо допустимості електронних доказів у дисциплінарних спорах.Основні висновки зводяться до того, що електронний медичний висновок є офіційним документом, який підтверджує факт тимчасової непрацездатності та підлягає врахуванню у дисциплінарних провадженнях.Визнання його недопустимим доказом або формальне ігнорування суперечить конституційним гарантіям права на працю та охорону здоров’я, а також принципам верховенства права. Судова практика свідчить, що службове розслідування має оцінювати не лише формальну відсутність працівника, а й об’єктивні підстави цієї відсутності, підтверджені належними документами, у тому числі електронними. Це забезпечує баланс між інтересами служби та правами поліцейського, що особливо важливо в умовах надзвичайних і воєнних правових режимів.

МОРСЬКА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ: ПРИНЦИПИ, ЗАГРОЗИ І МАЙБУТНІ ВЕКТОРИ РОЗВИТКУ

Ігор РУДЬ — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті аналізується поточна ситуація в українському Чорноморському регіоні в контексті російської агресії, експертні прогнози щодо можливості співпраці з державами регіону усталеними мовами, аналізуються можливі вектори розвитку на основі «Морської стратегії України», прийнятої у 2024 році, та оцінюється важливість підтримки Чорноморської співпраці як фактора економічної стабільності та визначального фактора безпеки України в умовах воєнного стану. Зі здобуттям незалежності у 1991 році Україні знадобилося створити чітку систему органів для формування нової морської політики, яка мала базуватися на міжнародних стандартах у цій сфері та потребах нової держави.Головною метою України як морської держави є повна інтеграція морської практики та законодавства України з європейськими стандартами. Наразі українська держава прагне не лише повернути втрачені території, а й відновити контроль над Чорним та Азовським морями. Морська стратегія України – важливий документ, який кодифікує комплекс заходів, необхідних для збереження статусу України в Чорному морі в умовах російської агресії, втрати значних прибережних територій (що включає економічний та транзитний потенціал портів, військових баз, морських шельфів тощо), та наразі вимагає створення нового плану дій у складних умовах спроб Російської Федерації створити умови для знищення або значного скорочення морського потенціалу нашої держави. Новітня морська стратегія дає змогу швидше та оперативніше захищати інтереси України, узгоджуючи їх з міжнародними договорами, протидіяти ворожим наративам, створювати чіткість щодо позиції України в майбутньому світі, а також відкриває значні можливості для створення нових зв’язків із іноземними організаціями безпеки та, перш за все, НАТО.

ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ІНСТИТУЦІЙ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Олександр СТРИЖАК — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

Проаналізовано трансформацію політичних інституцій України в умовах повномасштабної російсько-української війни. Діяльність всіх органів влади здійснюється в особливих умовах, підтверджених режимом воєнного стану. Верховна Рада України як головний законодавчий орган з метою дотримання норм безпеки в умовах війни працює де-факто у закритому режимі. Попри те, що Верховна Рада України загалом адаптувалася до нових політичних реалій та виконує свої головні функції ключові результати прийнятих рішень на сесійних засіданнях стають відомі широкому українському загалу вже постфактум, що впливає як на легітимацію самих рішень, так і власне правомочність самої провідної законодавчої інституції. Саме тому, навіть в умовах воєнного стану, гостро постає питання вдосконалення роботи Верховної Ради з метою розширення комунікаційної взаємодії з суспільством задля підвищення довіри до головного законодавчого органу держави.З’ясовано, що в умовах повномасштабної війни різко трансформувалася така політична владна одиниця виконавчого штибу як інститут Президента України. Доведено, що за умов воєнного стану помітно розширилися повноваження Президента України як Верховного Головнокомандувача Збройних сил України. Позаяк така ситуація може носити негативний характер та ускладнити зворотній транзит до парламентсько-президентської форми правління по завершенню війни. Також дисбаланс повноважень Президента України та Кабінету Міністрів України як провідної інституції виконавчої владної гілки може негативно позначитися на формуванні та реалізації стратегії повоєнної відбудови держави.Підтверджено, що повномасштабна війна та режим воєнного стану стали перепоною у динаміці реформування судової інституції як однієї з трьох гілок політичної влади. Додає негативу й проблема ресурсного та кадрового забезпечення судів, що викликано бойовими діями та релокацією судів і внутрішнім переміщенням суддів. Зазначено, що за умов повномасштабної війни значна кількість політичних партій так і не знайшли свого місця в нових реаліях динаміки суспільно-політичних процесів, а відтак вся партійна система має низький рівень суспільної довіри. Врешті лише українське громадянське суспільство, яке значною мірою заміщає інші політичні інституції в умовах війни завдяки активізації та високій динаміці волонтерського руху користається найвищим рівнем суспільної довіри.Все ж доведено, що політичні інституції України в умовах повномасштабної війни функціонують у надзвичайному режимі, адаптуючись до викликів, пов’язаних з агресією. Незважаючи на повномасштабну війну, вони зберігають свою дієздатність та в цілому забезпечують життєдіяльність держави.

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ВЕКТОРИ УКРАЇНИ 2022–2025 РОКІВ: ІНСТИТУЦІЙНІ ЗСУВИ ТА КЕРОВАНА РЕЗИЛІЄНТНІСТЬ

Дмитро СУХИЙ — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті систематизовано ключові інституційні зсуви 2022–2025 років і запропоновано концепт керованої резилієнтності як цільового режиму публічної політики, що поєднує правові новації, макрофінансові інструменти, цифрові платформи та мережі безперервності послуг. Мета – описати логіку переходу від антикризового реагування до керованої стійкості через треки євроінтеграції (відкриття переговорів та завершення двостороннього скринінгу acquis), розгортання інструменту «Ukraine Facility» і «Плану для України», відновлення публічності е-декларування, набуття чинності Закону «Про адміністративну процедуру», масштабування «Дії/Трембіти», а також появу сервісів безперервності типу «Power Banking». Методологія – інституційний та системний аналіз; нормоцентрична оцінка імплементації; порівняльний аналіз звітів ЄС/МВФ/ОЕСР; кейс-аналіз цифрової держави, публічних фінансів і мереж безперервності.Наукова новизна полягає у визначенні керованої резилієнтності як керованого, а не суто адаптивного стану, де стійкість проектується інструментами: загальна адміністративна процедура; програмно-цільове фінансування (Ukraine Facility, EFF); відкриті закупівлі і донорські модулі; цифрова інтероперабельність реєстрів; стандарти е-доступності; публічні мережі резервування енергії/зв’язку. Показано, що інтеграція цих елементів формує архітектуру керованої резилієнтності, у якій зменшуються транзакційні витрати держави та громадян, підвищується передбачуваність політики та спроможність громад до відновлення. Практична цінність – індикаторна матриця синхронізації реформ із переговорними кластерами; шаблони локальних «паспортів послуг» із KPI by-default digital; дорожня карта безперервності для ЦНАП, первинки й водоканалів; пропозиції щодо «муніципальних інвест-вікон» із donor-compliant контрактами. Висновки: 2022–2025 роки знаменують перехід від фрагментарного кризменеджменту до керованої резилієнтності на основі євроінтеграції, макрофінансових рамок, цифрової держави та прозорих ринків; подальший прогрес вимагатиме інституціалізації ПІМ/МТБФ, незмінності антикорупційних гарантій і розгортання стандартів безперервності на рівні громад.

РОЛЬ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Євгеній ТАРАН — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено сучасний розвиток державності у світі, особливо в умовах глобальних викликів, гібридних загроз, інформаційної війни та повної масштабної збройної агресії, та встановлено, що він вимагає нових підходів до формування політики національної безпеки. У цьому контексті громадянське суспільство набуває більшого значення як активного учасника процесів утворення держави, стратегічного планування та контролю над владою. Його участь у формуванні політики безпеки є вирішальним аспектом демократичного управління та підтримання стабільності громадськості. Метою дослідження є визначення ролі громадянського суспільства як активної теми трансформації державної політики в галузі національної безпеки, аналізу механізмів її впливу на формування стратегії безпеки, а також для виявлення шляхів зміцнення взаємодії між державними інституціями та громадянськими інституціями в умовах сучасних загроз та викликів. Проаналізовано та систематизовано наукові засади дослідження громадянського суспільства. Стверджується, що сьогодні громадянське суспільство демонструє високі темпи зростання якості та виступає ефективним учасником трансформаційних змін у державній політиці національної безпеки, рівного партнера держави. Розглянуто сучасний стан політики національної безпеки та її адаптацію до нових викликів та можливостей 21 століття. Визначено основні принципи та рамки політики національної безпеки. З’ясовано основні ризики для національної безпеки в гібридних викликах. Досліджено специфіку взаємодії громадянського суспільства та держави у сфері безпеки у контексті трансформаційних змін. Розглянуто практичний аспект трансформацій за участі громадянського суспільства, зокрема, Революція Гідності: реформи в секторі безпеки. Зазначено внесок волонтерських ініціатив у зміцнення обороноздатності країни.У висновках надано рекомендації щодо посилення участі громадянського суспільства у сфері національної безпеки.

ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ У СПРИЯННІ ІНТЕГРАЦІЇ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ПІДКОНКОНТРОЛЬНІ УКРАЇНІ ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ

Володимир УТВЕНКО — Thu, 04 Dec 2025 00:00:00 +0200

Повномасштабне вторгнення рф на територію України призвело до окупації частини її території, руйнації виробничої і соціальної інфраструктури, житлового фонду, що змусило мільйони українських громадян покинути власні домівки та мігрувати як усередині країни, так і за її межі. У приймаючих територіальних громадах внутрішньо переміщені особи (ВПО) зіштовхнулися з низкою проблем соціально-економічного і гуманітарного характеру, які намагаються вирішувати спільними зусиллями органи влади та громадські об’єднання із залученням бізнес-структур, за допомоги міжнародних і благодійних організацій. Особливо постала проблема працевлаштування переселенців, яка загострилася в умовах посилення соціально-економічної кризи на фоні війни та гострої нестачі матеріальних і фінансових ресурсів багатьох територіальних громад. Крім цього, на порядку денному було розв’язання житлових та гуманітарних проблем ВПО.Проаналізовано проблемні аспекти внутрішньої інтеграції ВПО, забезпечення цієї соціальної групи за синергії влади, громадянського суспільства і бізнесу житлом, гуманітарною, соціальною і правовою допомогою.Зроблено акцент на тому, що значна частина ВПО у зв’язку із втратою житла, іншого майна та за інших причин планує залишитися на постійне місце проживання у приймаючих громадах, що посилюватиме навантаження на місцеві бюджети, житловий фонд та соціальну інфраструктуру тощо. Чільне місце приділено аналізу проблеми працевлаштування ВПО у приймаючих громадах, залученню місцевих бізнес-структур до створення робочих місць для переселенців. Подано рекомендації щодо оптимізації співпраці місцевої влади, громадських об’єднань і бізнесу з інтеграції ВПО у підконтрольні Україні територіальні громади.