Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія

ПРОФІЛАКТИЧНІ ПІДХОДИ ДО АГРЕСИВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ У РАННІЙ ПІДЛІТКОВІЙ ВІЦІ

2025-12-03T08:14:32+02:00

Рання підлітковість, віком від 10 до 14 років, є чутливим етапом розвитку. У ці роки молоді люди проходять швидкі фізичні, емоційні та соціальні зміни. Агресивна поведінка може стати або довгостроковою проблемою, або, за належної підтримки, перетворитися на здоровіші способи подолання труднощів. Через це профілактичні підходи є дуже важливими. Експерти часто використовують трирівневу модель профілактики: універсальну, вибіркову та індикативну. Універсальні підходи призначені для всіх учнів і включають створення позитивного шкільного клімату, побудову міцних стосунків між вчителем та учнем, а також навчання соціальним навичкам. Вибіркові підходи зосереджені на групах підлітків, які стикаються з підвищеним ризиком, наприклад, тих, хто виростає в стресових сім’ях або насильницьких районах. Вказані підходи є більш інтенсивними та допомагають молоді, яка вже проявляє серйозну агресію, часто через сімейну терапію або клінічну підтримку. Кілька ключових навичок допомагають зменшити агресію. До них належать навчитися контролювати емоції, мирно вирішувати проблеми та розвивати емпатію до інших. Позитивна дисципліна вдома та в школі встановлює чіткі межі без використання суворих покарань. Міцний зв’язок з вчителями та однолітками, що підтримують, також захищає від агресивної поведінки. Різні програми, засновані на доказах, продемонстрували успіх. Соціально-емоційне навчання в школах покращує як поведінку, так і академічну успішність. Моделі боротьби з булінгом зменшують рівень насильства та роблять школи безпечнішими. Програми виховання дітей навчають опікунів встановлювати межі, залишаючись теплими та підтримуючими. Для молоді з групи високого ризику сімейна або системна терапія спрямована на вирішення проблем у кількох сферах життя одночасно. Структура належної практики повинна поєднувати ранній скринінг, багаторівневі рівні підтримки та постійний моніторинг. Вона також повинна враховувати культурні цінності, гендерні відмінності та вплив цифрових просторів, де часто трапляється булінг. Працюючи разом, школи, сім’ї та громади можуть спрямувати підлітків до позитивного зростання та допомогти запобігти перетворенню агресії на тривалу модель поведінки. Таким чином, своєчасні багаторівневі втручання в ранньому підлітковому віці можуть зменшити агресію та створити міцну основу для здорового соціального та емоційного розвитку.

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ У ОСІБ З ТРАВМАТИЧНИМ ДОСВІДОМ

2025-12-03T08:36:03+02:00

У статті розглядається актуальна проблема психології травми та її глибокого впливу на емоційні стани людини. Здійснено аналіз сучасних підходів до розуміння механізмів виникнення, перебігу та подолання наслідків травматичного досвіду. Показано, що психотравма порушує цілісність особистості, викликає дезадаптивні емоційні реакції, порушення регуляції емоцій та поведінкові зміни. Розкрито взаємозв’язок між травматичним досвідом і розвитком таких проявів, як тривожність, депресивність, агресія чи апатія. У роботі систематизовано основні методи корекції емоційних станів: когнітивно-поведінкову терапію, майндфулнес-практики, арт-терапію, тілесно-орієнтовані техніки та інтегративні підходи. Наголошено на важливості соціальної підтримки, емпатійного середовища та індивідуалізації психокорекційного процесу. Встановлено, що емоційна дисрегуляція є транснозографічним явищем, а ефективність різних стратегій подолання залежить від здатності особистості зберігати функціональність, регулювати емоції та підтримувати конструктивні міжособистісні взаємодії. Підкреслено значення врахування культурних і соціальних чинників у процесі реабілітації осіб із травматичним досвідом. Отримані результати можуть бути використані у практичній психології, психотерапії та соціальній роботі для підвищення ефективності програм відновлення емоційної стабільності й адаптації людини після травми. Особлива увага приділяється ролі внутрішніх ресурсів особистості у подоланні наслідків психотравми. Показано, що процес відновлення емоційної рівноваги вимагає розвитку усвідомленості, самопідтримки та прийняття власного досвіду як частини індивідуальної історії. Психотерапевтична робота з травмою передбачає поступову реконструкцію почуття безпеки, формування довіри до себе та оточення, а також переосмислення життєвих цінностей. Успішна корекція емоційних станів можлива лише за умов інтеграції професійної допомоги, підтримки соціального середовища та активної участі самої людини у процесі відновлення. Підкреслюється необхідність міждисциплінарного підходу, що поєднує психологічні, медичні та соціальні аспекти реабілітації. Таке поєднання забезпечує більш повне розуміння впливу травми на особистість і створює умови для ефективної психологічної допомоги, спрямованої на відновлення внутрішньої гармонії, саморегуляції та здатності до конструктивної взаємодії з навколишнім світом.

ГЕЙМІФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА СТВОРЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ДОЗВІЛЛЯ ДІТЕЙ

2025-12-03T08:40:32+02:00

Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні можливостей гейміфікації навчального процесу через застосування настільних ігор як інструмента формування інтелектуального дозвілля дітей та аналізі їхнього впливу на психоемоційний стан учнів. Методологія дослідження базується на комплексному аналізі вітчизняних і міжнародних наукових джерел, узагальненні педагогічного досвіду, а також емпіричних даних, отриманих під час реалізації масштабного освітньо-виховного проєкту ГО «Батьківська спілка» спільно з ТОВ «Лорд оф Бордз» за підтримки уряду Японії та ЮНЕСКО, у якому взяли участь понад 160 000 дітей віком 7–17 років. Наукова новизна полягає у комплексному підході до впровадження гейміфікації як засобу одночасного розвитку когнітивних, комунікативних, соціальних та емоційних компетентностей у поєднанні з культурно-просвітницькими завданнями. Представлено практичні приклади адаптації ігрових механік та компонентів настільних ігор («Мандрівки віхами історії», «Качконіс», «Борщ») до освітніх цілей, а також наведено дані опитувань батьків, педагогів та дітей, які підтверджують позитивний вплив ігрових практик на інтерес до навчання, розвиток навичок співпраці, зниження тривожності та покращення емоційного фону. Висновки свідчать, що системне використання настільних ігор у навчально-виховному процесі сприяє формуванню мотивації, пізнавальної активності та соціальної взаємодії, а також створює умови для збереження психічного здоров’я і гармонійного розвитку особистості в умовах сучасних освітніх викликів.

ВПЛИВ ПАРАМЕТРІВ ВІРТУАЛЬНОГО ОБРАЗУ БРЕНДУ НА ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ПОКУПКУ В ЦИФРОВОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2025-12-03T08:46:24+02:00

Зростання цифровізації споживчих ринків суттєво змінило взаємодію між брендом і споживачем, зробивши віртуальний імідж бренду одним з основних чинників у процесі прийняття рішень про покупку. В умовах відсутності фізичного контакту з продуктом споживачі дедалі більше орієнтуються на цифрові репрезентації, які поєднують візуальні, семантичні й символічні елементи, формуючи наскільки можливо більш цілісне сприйняття ідентичності бренду. Актуальність цього дослідження визначається необхідністю вивчення механізмів, за допомогою яких віртуальні атрибути впливають на довіру, емоційну залученість та поведінковий вибір, а також практичною важливістю розроблення ефективних стратегій брендингу для конкурентного цифрового ринку. Метою дослідження є аналіз структури та психологічних функцій параметрів віртуального іміджу бренду та визначення їхньої ролі у формуванні споживчих рішень в умовах цифрової комунікації та алгоритмічної персоналізації. У роботі використовувалися такі методи: аналіз наукової літератури – для вивчення сучасних наукових напрацювань із тематики дослідження; узагальнення та систематизація – для структурованого подання отриманих результатів. З’ясовано, що віртуальний імідж бренду функціонує як складний психологічний конструкт, що інтегрує естетичні, лінгвістичні й культурні елементи, які активують когнітивні та афективні реакції, що впливають на намір здійснити покупку. Виявлено, що візуальні параметри, такі як колірна гама, типографіка та графічна композиція, мають значний нессвідомий вплив на емоційну залученість та запам’ятовування бренду. Семантичні компоненти, зокрема тон комунікації та стиль розповіді, формують когнітивну інтерпретацію та узгодження цінностей, тоді як символічні параметри, пов’язані з культурними кодами та архетипами, зміцнюють ідентичність і соціальну приналежність. Ці ефекти можуть послаблюватися або посилюватися залежно від індивідуальних психологічних чинників – мотивації, ціннісних орієнтацій та імпульсивності – а також соціально-культурних і ситуативних обставин, наприклад відгуків, соціального підтвердження, чутливості до ціни й контексту покупки. Отже, ефективність віртуальних образів бренду залежить від їхньої здатності бути послідовними, автентичними та емоційно відповідними для цільової аудиторії. Цифровий брендинг має виходити за межі статичної візуальної ідентичності й ставати динамічною, адаптивною системою, яка персоналізує та інтерактивно залучає споживачів, зберігаючи прозорість і надійність для підтримки довіри.

ЕМПІРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ САМООЦІНКИ ТА ПСИХІЧНИХ СТАНІВ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

2025-12-03T08:50:33+02:00

Стаття присвячена вивченню психосоціальних наслідків внутрішнього переміщення осіб підліткового віку в умовах воєнного стану в Україні. Метою дослідження є емпіричне вивчення особливостей самооцінки та психічних станів у внутрішньо переміщених осіб підліткового віку, а також виявлення взаємозв’язків між цими психологічними характеристиками. Емпіричне дослідження проводилося на базі Запорізької гімназії № 32. Загальна вибірка склала 30 учнів дев’ятих класів віком 14-15 років. Для діагностики самооцінки використано Шкалу самооцінки М. Розенберга. Психічні стани досліджувалися за допомогою методики «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка. Збір даних здійснювався через Google Forms з дотриманням принципів анонімності та етичних стандартів роботи з неповнолітніми. Для статистичної обробки даних застосовано коефіцієнт рангової кореляції Спірмена з використанням програми SPSS Statistics. Дослідження підтвердило гіпотезу про негативний вплив вимушеного переселення на самооцінку та психічні стани підлітків. Так, у групі внутрішньо переміщених осіб виявлено домінування низького рівня самооцінки при значно меншій представленості високого рівня порівняно з контрольною групою, що свідчить про інверсію структури самооцінки між досліджуваними групами. Внутрішньо переміщені підлітки характеризуються несприятливим психоемоційним профілем з підвищеними рівнями тривожності та фрустрації, що суттєво перевищує показники місцевих однолітків. Кореляційний аналіз встановив статистично значущі негативні зв’язки між самооцінкою та основними показниками емоційного неблагополуччя, підтверджуючи припущення про те, що зниження самооцінки закономірно супроводжується підвищенням тривожності і фрустрованості, створюючи передумови для подальшого погіршення психологічного благополуччя. Результати дослідження мають важливе теоретико-практичне значення для наукового обґрунтування психосоціальних наслідків внутрішнього переміщення, а також визначення шляхів психологічної допомоги внутрішньо переміщеним особам підліткового віку, у чому, зокрема, і полягають перспективні напрямки нашого дослідження.

ПРОГРАМА ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ

2025-12-03T08:55:43+02:00

У статті представлено концепцію, структуру та практичну реалізацію програми психологічного супроводу внутрішньо переміщених осіб (ВПО), розробленої на основі інтеграції доказових підходів сучасної психотерапії, гуманітарних принципів психосоціальної підтримки (IASC, 2020) та актуальних потреб цільової групи в умовах війни. Програма спрямована на зниження рівня психоемоційного напруження, розвиток навичок саморегуляції, відновлення соціальних зв’язків і формування резильєнтності. Вона має модульну структуру, що охоплює п’ять етапів: підготовчий, стабілізаційний, когнітивно-поведінковий, інтеграційний і резильєнтного зростання. Кожен етап має чіткі цілі, очікувані результати, критерії переходу та педагогічні продукти, що забезпечує поступову динаміку від стабілізації до особистісного зростання. Програма реалізується у гібридному форматі, який поєднує очні зустрічі, онлайн-сесії, мобільний застосунок-щоденник і відеобібліотеку навчальних матеріалів. Такий підхід забезпечує гнучкість і доступність навіть у нестабільних умовах проживання, а цифровий супровід гарантує неперервність психологічного впливу. Особлива увага приділяється підготовці фасилітаторів та супервізійній підтримці команди, що підвищує якість і безпечність втручань. Застосування стандартизованих інструментів (SCL-90-R, STAI) дозволяє об’єктивно оцінювати зміни психоемоційного стану учасників і підтверджує ефективність програми. Результати впровадження свідчать про зниження рівня суб’єктивної напруги, покращення емоційної регуляції, підвищення когнітивної гнучкості та розширення соціальних контактів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з довготривалим моніторингом ефектів, адаптацією програми для окремих цільових груп і розбудовою міжсекторального партнерства у сфері психосоціальної підтримки ВПО.

ВПЛИВ ГЕНДЕРНИХ СТЕРЕОТИПІВ НА СТВОРЕННЯ СІМ’Ї МОЛОДДЮ

2025-12-03T08:59:28+02:00

У цій статті досліджуються психологічні аспекти гендерних ярликів, що впливають на сімейні уявлення студентів університетів. Аналіз визначає, як емоційні, когнітивні та мотиваційні компоненти, а також усталені уявлення про гендерні ролі впливають на розвиток особистості студентів та процеси прийняття рішень. Результати дослідження показують, що традиційні гендерні стереотипи, поширені в суспільстві, продовжують відігравати важливу роль у формуванні сімейних моделей та майбутніх планів студентів. Ця тенденція демонструє, що, незважаючи на появу передових уявлень про гендерну рівність у сучасний час, традиційні уявлення все ще домінують серед студентської молоді. Наукова новизна дослідження полягає в твердженні, що психологічний вплив гендерних ролей у сім’ї суттєво впливає не лише на особисті рішення та вибір, але й на емоційні стосунки та соціальні очікування. Зокрема, дослідження має на меті виявити психологічні механізми, що лежать в основі гендерних очікувань та розподілу гендерних ролей у ставленні студентів до сім’ї, дослідити вплив емоційних, когнітивних та мотиваційних компонентів, що формуються в цьому процесі, та запропонувати наукові висновки, спрямовані на подолання існуючих гендерних стереотипів. Для досягнення цієї мети дослідження визначає такі завдання: Провести теоретичний аналіз психологічних вимірів (емоційних, когнітивних та мотиваційних) гендерних ярликів та стереотипів; Визначити роль етнічної ідентичності, сімейного середовища та соціальних факторів у формуванні сприйняття студентами гендерних ролей; Порівняльно проаналізувати ставлення студенток та студентів до чоловічих та жіночих ролей у сім’ї; Дослідити, як гендерна ідентичність та процес сексуального самоусвідомлення впливають на прийняття рішень студентами та їхні моделі сімейної структури; Визначити, як традиційні гендерні стереотипи впливають на професійний вибір молоді, сімейне життя та соціальну поведінку; Розкрити механізми, за допомогою яких соціальні та психологічні стереотипи впливають на розвиток особистості та емоційні стосунки студентів.

СТРАТЕГІЇ ІНТЕГРАЦІЇ АРХЕТИПІВ У КОРПОРАТИВНУ КУЛЬТУРУ

2025-12-03T09:14:04+02:00

У статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження, спрямованого на розроблення та апробацію стратегій інтеграції архетипового підходу в корпоративну культуру сучасної організації. На основі юнгіанської концепції колективного несвідомого обґрунтовано роль архетипів як універсальних психологічних моделей, що формують поведінкові сценарії, ціннісні орієнтації та комунікативні патерни у професійному середовищі. Емпіричне дослідження проведено в агрохолдингу «РОАГРО-Н» із залученням 192 респондентів, розподілених на експериментальну та контрольну групи. Використано комплекс валідних психодіагностичних методик (К. Кемерон і Р. Куїнн, Б. Басс, Р. Белбін, Р. Кеттелл, Т. Лірі, Г. Гарднер, Т. Елерс), що дозволив охопити ключові аспекти особистісної, ціннісної, командної та мотиваційної сфер. Розроблено п’ятимодульну програму архетипової інтеграції (освітній, тренінговий, командний, керівний і підтримувальний блоки), впроваджену протягом чотирьох місяців у виробничий процес. Результати формувального етапу засвідчили статистично значущі позитивні зміни: зниження ієрархічно-технократичного перекосу корпоративної культури, посилення кланових та адхократичних характеристик, зростання соціально-командної мотивації, комунікативної відкритості, доброзичливості, емоційної стабільності та креативності. Узагальнений ефект втручання (Cohen’s d = 0,72; η² = 0,18) підтвердив високу практичну результативність програми. Доведено, що архетипове втручання може виступати ефективним інструментом розвитку корпоративної культури, спрямованої на людину, інновації та співпрацю. Перспективи подальших досліджень полягають у перевірці ефективності архетипових стратегій у різних галузях і розробленні діагностичних моделей для оцінки архетипового балансу організацій.

ПСИХОЛОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ОСІБ ІЗ ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ: ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ БІОСУГЕСТИВНОЇ ТЕРАПІЇ

2025-12-03T09:19:03+02:00

У статті розглянуто актуальні питання психологічної реабілітації осіб із психічними розладами в умовах зростання рівня психоемоційного навантаження, тривалого стресу, соціальних викликів і нестабільності. Виявлено, що психологічна реабілітація осіб із психічними розладами є одним із ключових напрямів сучасної психотерапевтичної практики, який спрямований не лише на зменшення симптоматики, а й на відновлення повноцінного функціонування особистості в соціальному середовищі. Установлено, що психічні розлади значною мірою впливають на якість життя людини, її міжособистісні стосунки, професійну діяльність та здатність до самореалізації. У зв’язку з цим психологічна реабілітація передбачає комплексну підтримку, що включає психотерапію, соціальну адаптацію, розвиток навичок саморегуляції, а також формування здорового ставлення до себе та свого стану. Особливу увагу приділено методу біосугестивної терапії як сучасному напрямку психотерапевтичного впливу, який забезпечує комплексну роботу з психічними й психосоматичними порушеннями. Наголошено, що біосугестивна терапія поєднує словесні й невербальні методи впливу, спрямовані на активізацію внутрішніх ресурсів особистості, стимулювання саморегуляції та зниження психоемоційного напруження. У межах терапевтичного процесу створюється безпечне середовище, яке сприяє відкритості клієнта, переосмисленню пережитого досвіду, нормалізації емоційного стану та зниженню рівня тривожності. Наведено дані про ефективність використання біосугестивного підходу при роботі з депресією, тривожними розладами, психосоматичними симптомами та посттравматичними станами, особливо в умовах воєнного часу. Підкреслено важливість індивідуального підходу, врахування особистісних особливостей пацієнта, а також використання біосугестивної терапії як частини інтегративної моделі реабілітації. Представлено результати психодіагностичного дослідження рівня стресостійкості молоді та обґрунтовано доцільність впровадження біосугестивної терапії в освітніх закладах. Окреслено перспективи використання цього методу в системі психопрофілактики та психореабілітації.

КОНФРОНТАЦІЯ ЗІ СМЕРТЮ ЯК ДЖЕРЕЛО ОСОБИСТІСНОГО ЗРОСТАННЯ В ТЕРАПЕВТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ

2025-12-03T09:24:04+02:00

Стаття присвячена практичним аспектам психологічного консультування та психотерапії із застосуванням феноменологічних й екзистенційних методів, за допомогою яких можна вивчити унікальні онтологічні характеристики людини в умовах війни. Емпіричний етап дослідження здійснено на базі Івано-Франківського Центру психологічної підтримки «RAZOM з тобою». Теоретико-методологічну основу дослідження склали: філософські напрями – екзистенціалізм і феноменологія; екзистенційно-феноменологічна традиція у психології та психотерапії. Використано прийнятий в екзистенційній психотерапії та консультуванні феноменологічний підхід як конкретно-наукову методологію у трактуванні та експлікації емпіричних матеріалів. У досліджені представлено методи терапевтичного впливу, що сприяють посиленню конфронтації зі смертю з метою досягнення позитивного росту особистості. Описано консультативні випадки, що ілюструють феноменологічний досвід переживання тривоги, пов’язаної зі смертю. Обгрунтовано, що конфронтація з особистою смертю є межова ситуація, яка здатна викликати значні зміни у стилі та характері існування індивіда в світі. З’ясовано, що смерть діє як каталізатор переходу з одного стану буття в інший. Розкрито сутність екзистенційної шокової терапії й умови для отримання клієнтами екстремального досвіду. Основним показанням до застосування структурованих вправ в індивідуальній та груповій роботі є готовність людини до конфронтації зі смертю. Виявлено ознаки позитивного впливу екстраординарного досвіду занурення у тему смерті на особистість: зростання усвідомленості випадковості та крихкості свого існування, розвиток здатності цінувати даності свого існування; поява відчуття темпоральності буття у всій його повноті; розмірковування над сенсом життя й глибше розуміння смислу свого життя у теперішньому. Виокремлено ключові вимоги до особистості консультанта у процесі психологічної допомоги клієнтам з екзистенційними переживаннями. Представлені результати мають практичну цінність для фахівців у сфері психічного здоров’я в роботі з клієнтами, які переживають досвід конфронтації зі смертю, й намагаються використати його конструктивно.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОДОЛАННЯ СТРЕСУ У МОЛОДИХ МАТЕРІВ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ ДО 3-Х РОКІВ

2025-12-03T09:29:08+02:00

У статті розглядаються психологічні особливості подолання стресу у молодих матерів, які виховують дітей віком до трьох років. Наголошується, що період раннього материнства супроводжується підвищеним рівнем психоемоційного навантаження, обумовленим фізіологічними змінами після пологів, браком сну, необхідністю постійного догляду за дитиною та трансформацією соціальних ролей жінки. Зазначено, що стресові стани у цей період можуть мати довготривалі негативні наслідки як для психологічного здоров’я матері, так і для емоційного розвитку дитини. У ході аналізу сучасних досліджень було встановлено, що ключовими чинниками подолання стресу виступають рівень соціальної підтримки, індивідуальні психологічні ресурси жінки, а також наявність сформованих навичок саморегуляції. Виявлено, що молоді матері застосовують різні копінг-стратегії, серед яких найбільш ефективними є пошук соціальної підтримки, конструктивне вирішення проблем, використання технік релаксації та позитивної переоцінки ситуації. Водночас значна частина жінок схильна до уникання проблем та емоційного реагування, що підвищує ризик хронізації стресових станів. Зроблено висновок про необхідність цілеспрямованої психологічної допомоги молодим матерям, зокрема впровадження програм психоедукації, тренінгів емоційної саморегуляції та груп підтримки. Перспективними напрямами досліджень є вивчення гендерних особливостей батьківського стресу, а також порівняння ефективності різних психологічних інтервенцій у подоланні стресових станів у перші роки материнства.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ І ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ЕМІГРАНТІВ З УКРАЇНИ У ВИМУШЕНИХ УМОВАХ ВІЙНИ

2025-12-03T09:39:27+02:00

Стаття присвячена вивченню особливостей формування і трансформації соціальної ідентичності емігрантів з України у вимушених умовах війни, що є актуальною темою в нинішніх умовах, коли мільйони людей опиняються за межами країни та змушені докладати надмірних зусиль для організації свого життя в іноземних державах. Акцентовано увагу на тому, як особа почувається у малозвичному закордонному середовищі, адаптується до інших традицій взаємодії, наскільки трансформується відповідно до вимог нового оточення. З точки зору соціально-психологічного підходу розглянуті аспекти моделей міграції на мікрорівні, а також відмінності вимушеної міграції в умовах війни від добровільної (трудової, освітньої тощо) міграції. В ході дослідження емпірично виявлені високі рівні загальної та соціальної тривожності; у переважної більшості респондентів спостерігаються негативні зміни, пов’язані з погіршенням психологічного стану, втратою стабільності та соціальних зв’язків. Виділена певна частина респондентів із нейтральними трансформаціями, яка адаптувалась до нових умов без відчутних втрат або здобутків. Результати дослідження в цілому свідчать, що зміна соціокультурного середовища супроводжується значним переосмисленням власного «Я», а також зростанням ролі сімейних та етнічних маркерів у структурі ідентичності. Отримані результати можуть бути використані для подальшої розробки програм психологічної допомоги, направлених на зниження рівня тривожності, підтримання етнічної та культурної ідентичності, гармонізацію процесів соціокультурної адаптації українців за кордоном.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЕМПАТІЇ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

2025-12-03T09:59:46+02:00

У статті розглянуто особливості розвитку емпатії у дітей молодшого шкільного віку як ключового чинника процесів соціалізації, морального становлення та формування просоціальної поведінки. Емпатія розглядається не лише як індивідуальна психологічна характеристика, а як багатовимірний феномен, що інтегрує афективні, когнітивні та поведінкові компоненти й визначає здатність дитини до співпереживання, співпраці та моральної відповідальності. Особлива актуальність проблеми зумовлена сучасними соціокультурними трансформаціями, поширенням цифрових технологій та зростанням значення міжособистісної взаємодії у шкільному середовищі. Мета роботи полягає у всебічному аналізі структурних компонентів емпатії, виявленні їхньої вікової динаміки та визначенні соціально-психологічних умов, що сприяють або гальмують розвиток здатності до співпереживання у дітей молодшого шкільного віку. Методологія дослідження базується на поєднанні теоретичних і емпіричних методів. Застосовано опитувальник Interpersonal Reactivity Index (M. Davis) у дитячій адаптації, методику «Розпізнавання емоцій за мімікою», систематичне спостереження в навчально-ігрових ситуаціях, анкетування батьків щодо сімейного емоційного клімату. Статистична обробка здійснювалася із використанням описової статистики, коефіцієнта кореляції Пірсона, t-критерію Стьюдента та однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA), що забезпечило комплексність та надійність отриманих результатів. Наукова новизна статті полягає у систематизації сучасних уявлень про багатовимірність емпатії та уточненні особливостей становлення її афективної, когнітивної та поведінкової складових у молодшому шкільному віці. Уперше виявлено поєднання стабільності афективної емпатії з вираженим зростанням когнітивної складової та варіативністю поведінкових проявів, що залежать від якості соціального середовища та рівня цифрової залученості дітей. Акцентовано на амбівалентній ролі цифрового простору, який може як сприяти розвитку емоційної чутливості, так і знижувати рівень безпосереднього емоційного контакту. Зроблено висновок, що розвиток емпатії у дітей цього віку є динамічним і багаторівневим процесом, визначеним поєднанням індивідуально-психологічних особливостей та соціально-педагогічних чинників. Отримані результати підтверджують значущість сімейного емоційного клімату, стилю педагогічної взаємодії та підтримки з боку однолітків, а також вказують на необхідність цілеспрямованих психолого-педагогічних програм. Практична значущість роботи полягає у можливості використання її результатів для впровадження програм соціально-емоційного навчання, профілактики булінгу та розробки педагогічних стратегій, спрямованих на виховання толерантності, співчуття і моральної відповідальності у дітей молодшого шкільного віку.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МЕХАНІЗМІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ З РОЗВИТКОМ, ІНТЕГРАЦІЄЮ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯМ АКТУАЛЬНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ

2025-12-03T10:06:19+02:00

Стаття присвячена аналізу взаємозв’язку механізмів психологічного захисту з розвитком, інтеграцією та функціюванням актуальних здібностей особистості в логіці позитивної психотерапії. У вибірці з 33 дорослих (29 жінок, 4 чоловіки; 20–42 роки) застосовано «Індекс життєвого стилю» Р. Плутчика та Х. Келлермана (LSI) і Вісбаденський опитувальник позитивної психотерапії та сімейної психотерапії (WIPPF 2.0). Проведено описову статистику та кореляційний аналіз загального індексу напруженості захистів і окремих механізмів із первинними (любов, довіра, час, надія тощо) та вторинними (акуратність, обов’язковість, ввічливість, справедливість тощо) актуальними здібностями. Показано, що загальна напруженість захистів має обернений зв’язок із «Любов’ю» та прямий – з «Вірою/смислом/релігією»; «Час» позитивно пов’язаний із витісненням і компенсацією; «Довіра» – із запереченням; «Віра/смисл/ релігія» – з проекцією, компенсацією та гіперкомпенсацією; «Любов» – обернено з заміщенням і проекцією. Для вторинних здібностей виявлено низку прямих зв’язків (зокрема з чистоплотністю, ввічливістю, бережливістю, справедливістю) та, у групах з високою/низькою вираженістю, – переважно обернені кореляції, що вказує на компенсаторну роль захистів при дисбалансі здібностей. Узагальнення результатів підтримує подвійну – підтримувальну й компенсаторну – функцію захисних механізмів і підкреслює значення зрілості регуляції для інтеграції актуальних здібностей. Практичні імплікації стосуються психодіагностики та корекційних програм, орієнтованих на зміщення профілю від примітивних/невротичних до зрілих форм регуляції.

СТАВЛЕННЯ ДО КОРУПЦІЇ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ

2025-12-03T10:12:14+02:00

На сьогодні корупція залишається поширеним явищем у багатьох країнах світу, особливо в державах із низьким рівнем демократії та прозорості. Вона руйнує економічні та політичні системи, створюючи нерівність, підриваючи довіру до влади й гальмуючи соціально-економічний розвиток. Дослідження психологічних аспектів ставлення до корупції обумовлено його значущістю для розуміння причин і наслідків корупційної поведінки, а також для розробки ефективних стратегій боротьби з корупцією на рівні особистості, суспільства та держави. Метою роботи є виявлення психологічних характеристик ставлення до корупції громадян, його особливостей. У статті подається відмінність між ставленням та сприйняттям корупції. Наголошується, що ставлення до корупції – це особистісна внутрішня установка, яка визначає поведінкову реакцію, тоді як сприйняття корупції стосується оцінки цього явища в суспільному контексті. Розглядаються види ставлення до корупції, яке може варіюватися від активного неприйняття та опору корупційним діям до нейтральної або свідомої підтримки корупції з численними проміжними станами. Розкриваються витоки корупції через «трикутника шахрайства» Крессі (ситуація, мотивація, виправдання) із додаванням четвертого елемента – особистісних здібностей; через тісний зв’язок із такими явищами, як депривація, фрустрація та девіація, які взаємно підсилюють одне одного і штовхають індивіда до «коротких шляхів» задоволення потреб. Робиться акцент на тому, що проблема корупції пов’язана з певними особистісними рисами (брак емпатії, егоцентризм, маніпулятивність, почуття винятковості, уникнення відповідальності). Відзначається зв’язок «темної тріади особистості» (нарцисизм, психопатія та макіавеллізм) з корупційною поведінкою. Макіавеллісти виправдовують корупцію як стратегію, нарциси використовують її для зміцнення статусу, а психопати ігнорують моральні заборони.

ПСИХОМЕТРИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕРСІЇ МЕТОДИКИ «ВІДЕНСЬКИЙ ОПИТУВАЛЬНИК ІНТЕРЕСУ ДО МИСТЕЦТВА ТА ЗНАННЯ МИСТЕЦТВА»

2025-12-03T10:15:29+02:00

Мета дослідження полягала в адаптації українською мовою «Віденського опитувальника інтересу до мистецтва та знань мистецтва» (VAIAK) та перевірці його психометричних характеристик у вибірці українських респондентів. Методологія. У дослідженні взяли участь 230 осіб віком від 18 до 55 років із різним рівнем залучення до мистецтва. Для оцінки конструктивної валідності було проведено експлораторний та конфірматорний факторний аналіз. Надійність визначали через показники внутрішньої узгодженості (α=0,829–0,946) та ретестової відтворюваності (R=0,866–0,921). Дискримінантна валідність перевірялася шляхом порівняння груп із різним мистецьким досвідом. Конвергентну валідність досліджували через кореляції з особистісними рисами (відкритість до нового досвіду, екстраверсія, нейротизм) та інтолерантністю до невизначеності. Наукова новизна. Вперше в Україні адаптовано VAIAK, що дозволяє достовірно оцінювати інтерес до мистецтва та знання про нього серед українськомовної вибірки. Отримані результати підтверджують валідність та надійність інструменту, а також реплікованість міжнародних даних в українському контексті. Висновки. Адаптована версія опитувальника виявилася психометрично надійною та валідною. Результати підтверджують зв’язок між особистісними характеристиками та рівнем мистецького інтересу й знань, що відкриває нові можливості для досліджень у сфері психології мистецтва. Отримані дані підкреслюють важливість відкритості до нового досвіду у формуванні мистецьких уподобань. Водночас виявлені обмеження свідчать про необхідність подальших досліджень у ширшій вибірці та з використанням додаткових методик.

ОСОБЛИВОСТІ Я-КОНЦЕПЦІЇ НЕЗАМІЖНІХ ЖІНОК: ВІКОВІ ВІДМІННОСТІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ

2025-12-03T10:27:07+02:00

У статті подано результати емпіричного дослідження, присвяченого вивченню особливостей Я-концепції незаміжніх жінок у різних вікових групах. З’ясовано специфіку їхнього самосприйняття, самооцінки та функціонування когнітивних схем, що формують уявлення про себе, власну цінність та майбутнє. Особливу увагу приділено порівнянню вікових відмінностей між жінками 20–29 та 30–40 років, а також аналізу впливу емоційно-ціннісної та соціальної сфер на їхню Я-концепцію. Значну частину дослідження зосереджено на визначенні ресурсних і проблемних аспектів самооцінки, які можуть сприяти або, навпаки, перешкоджати гармонійному особистісному розвитку. Було визначено, що для молодших жінок характерною є відносна стабільність та гармонійність Я-концепції з опорою на професійно-інтелектуальні ресурси, проте із вираженою орієнтацією на зовнішнє схвалення та високі стандарти. Для жінок старшого віку більш притаманні амбівалентність, посилена самокритичність та актуалізація дисфункціональних когнітивних схем, пов’язаних із емоційною підтримкою, надійністю стосунків і життєвими перспективами. Порівняння двох груп дозволило простежити динаміку трансформацій Я-концепції у дорослому віці та виокремити ключові психологічні чинники, що впливають на її формування. У вступі проаналізовано теоретичні підходи до проблеми Я-концепції у вітчизняній та зарубіжній психології, розглянуто значення самооцінки як базового регулятора поведінки й самореалізації особистості, а також окреслено актуальність вивчення цього феномену саме в контексті незаміжніх жінок. Дослідження базується на методиках Дембо-Рубінштейн, Розенберга та Янга, що забезпечило комплексне охоплення когнітивного, емоційного та поведінкового рівнів Я-концепції.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗРОБКИ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

2025-12-03T10:36:22+02:00

У статті розкриваються результати теоретичного аналізу підходів до вивчення емоційного інтелекту й методів його розвитку. Зокрема, аналізуються моделі здібностей, компетенцій і змішані моделі, які використовуються з метою концептуалізації феномену емоційного інтелекту. Пояснюється актуальність дослідження теоретико-методологічних засад розвитку емоційного інтелекту в юних осіб, що зумовлюється сенситивністю їх віку для формування відповідних навичок. Мета роботи полягає в аналізі теоретичних засад розвитку емоційного інтелекту, як способу підвищення рівня резилентності осіб юнацького віку. Методологія дослідження. Для досягнення визначеної мети проведено теоретичний аналіз публікацій, які розкривають сутність, структуру та механізми розвитку емоційного інтелекту. При цьому, визначено найбільш релевантні для вивчення особливостей функціонування емоційного інтелекту в юнацькому віці теоретичні моделі. Синтезовано дані, які вказують на звʼязок навичок емоційного інтелекту, а також важливих для юнацького віку самосвідомості, емоційної й соціальної компетентності. Систематизовано знання про доступні методи розвитку емоційного інтелекту та узагальнено дані про технології, які найбільш відповідні юнацькому віку. Також, розроблено практичні рекомендації щодо інтеграції розглянутих способів підвищення емоційної та соціальної компетентності юних осіб в навчальний процес і позанавчальні заходи. Особлива увага приділяється вивченню особливостей формування та розвитку емоційного інтелекту з урахуванням викликів та завдань досліджуваного вікового періоду. Новизна роботи полягає у деталізації особливостей розвитку навичок емоційного інтелекту в контексті психосоціального розвитку осіб юнацького віку. Виокремлені методи підвищення рівня внутрішньоособистісної та міжособистісної компетентності, як конструктів емоційного інтелекту, можуть лягти в основу розробки соціально-психологічних тренінгів та розвивальних програм для юних осіб. Представлені технології стануть корисними для психологів та інших фахівців, які працюють з юнацькою молоддю в академічному середовищі та поза ним. Висновки. Розвиток емоційного інтелекту являється критично важливим для осіб юнацького віку, оскільки сприяє вирішенню завдань їх психосоціального розвитку. Зокрема, особливої уваги потребують навички рефлексії, емоційної саморегуляції та емпатії. Для цього можна використовувати тренінгові та коучингові технології. Основні методи управління емоціями охоплюють когнітивну переоцінку, технології дихання та заземлення. Водночас для відпрацювання навички емпатії потрібно використовувати методи рольових ігор, дискусій та моделювання ситуацій.

ГОТОВНІСТЬ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК МАРКЕР АНТИКРИХКОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ

2025-12-03T10:40:29+02:00

Дослідження антикрихкості серед працівників поліції набуває особливої актуальності у сучасній психологічній науці, враховуючи специфіку їхньої професійної діяльності, що відбувається в умовах невизначеності, високих ризиків та постійного стресового навантаження. Основною метою дослідження було з’ясувати особливості проявів антикрихкості у поліцейських через аналіз рівня їхньої психологічної готовності до інноваційної діяльності, здатності до прогнозування та особливостей прийняття рішень. Завдання дослідження передбачали: 1) теоретично обґрунтувати доцільність розгляду психологічної готовності до інноваційної діяльності як критерію поділу поліцейських на групи з різним потенціалом антикрихкості; 2) здійснити емпіричний аналіз взаємозв’язків між складовими прогнозування, факторами та особистісними чинниками прийняття рішень у групах поліцейських з різним рівнем готовності до інноваційної діяльності. Наукова новизна роботи полягає в обґрунтуванні психологічної готовності до інновацій як ключового маркера антикрихкості, що відображає здатність працівників поліції не лише протистояти стресу, а й знаходити в ньому ресурс для професійного зростання. Вибірку склали 97 поліцейських, розподілених на групи з високим (n=30) та низьким (n=29) рівнем готовності до інноваційної діяльності; респонденти із середнім рівнем (n=38) були виключені з подальшого аналізу. Для збору емпіричних даних застосовувалися комплекс психодіагностичних інструментів. Результати дослідження показали, що поліцейські з високим рівнем готовності до інноваційної діяльності відзначаються більшою гнучкістю мислення, аналітичністю та схильністю до конструктивного ризику, що узгоджується з концепцією антикрихкості. Натомість у групі з низьким рівнем готовності переважають уникнення, прокрастинація та низька раціональність, що відображає обмежені можливості до перетворення невизначеності на ресурс розвитку. Отримані результати підкреслюють значення готовності до інновацій як інтегративного показника антикрихкості та вказують на потребу у впровадженні програм, спрямованих на розвиток гнучкості, прогнозування та адаптивності у професійному середовищі поліції.

ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНІСТЬ У УЧАСНИКІВ КОМП’ЮТЕРНИХ ІГОР

2025-12-03T10:43:29+02:00

У статті здійснено всебічний аналіз феномена інтернет-залежності серед учасників комп’ютерних ігор як однієї з актуальних форм поведінкової адикції у цифрову епоху. Дослідження зосереджене на вивченні психологічних і соціальних чинників, що сприяють формуванню залежності від віртуального ігрового простору, а також на розробці ефективних підходів до її профілактики та психокорекції. Мета роботи полягає у виявленні структурних характеристик інтернет-залежної поведінки, аналізі зв’язку між типом геймерської активності та рівнем залежності, а також у формулюванні практичних рекомендацій для психологічної допомоги особам із високими ризиками. Методологія дослідження передбачає поєднання кількісних та якісних підходів і базується на емпіричному обстеженні вибірки молоді, що активно бере участь у комп’ютерних іграх. Інструментарій включає анкетування, шкалу інтернет-залежності К. Янг, шкалу С. Чена для оцінки ступеня геймерської залученості, методику вивчення характерологічних акцентуацій Г. Айзенка, тест суб’єктивного благополуччя Дінера та шкалу соціального стресу Такера. Такий комплекс дозволяє виявити взаємозв’язки між емоційним станом, особистісними особливостями та ступенем залученості до онлайн-ігрової діяльності. Результати дослідження засвідчили, що найвразливішими до інтернет-залежності є респонденти з вираженими акцентуаціями характеру, зокрема тривожно-недовірливого, емоційно-лабільного та екзальтованого типів. Додатковими предикторами є низький рівень суб’єктивного задоволення життям, підвищене емоційне напруження та схильність до уникнення міжособистісної взаємодії в реальному середовищі. Також встановлено, що тип геймерської активності (наприклад, захоплення багатокористувацькими рольовими іграми або шутерами) впливає на інтенсивність і характер залежної поведінки, що свідчить про необхідність диференційованого підходу в психокорекційній роботі. Отримані дані мають значний прикладний потенціал для практичної психології, зокрема у сфері молодіжного консультування, шкільної та університетської профілактики, а також у створенні програм цифрової гігієни.

ГОТОВНІСТЬ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ДО ШЛЮБУ ТА СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН ЯК ПРОБЛЕМА СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

2025-12-03T10:47:31+02:00

У статті розглядається проблема психологічної готовності студентської молоді до шлюбу та сімейних відносин як актуальне питання сучасної психології. Автор наголошує, що особливо важливим є усвідомлення того, що формування міцного та гармонійного шлюбу потребує не лише бажання, але й достатньої психологічної підготовки, здатності до розподілу обов’язків та виконання сімейних ролей. В умовах соціально-економічних трансформацій, глобалізації та змін у моральних і культурних нормах, проблема психологічної готовності молоді до сімейного життя набуває особливої актуальності. Теоретичний аналіз наукових джерел дозволив окреслити сутність поняття «психологічна готовність до шлюбу» як багатокомпонентного утворення, що включає когнітивні, емоційні, мотиваційні та поведінкові аспекти особистості. Визначено, що готовність до шлюбу є одночасно психічним станом, процесом та результатом діяльності, що забезпечує мобілізацію внутрішніх ресурсів, інтеграцію особистісних якостей і реалізацію соціально значущих дій. Узагальнено, що психологічна готовність до шлюбу є динамічним явищем, що включає когнітивний компонент (знання та усвідомлення сімейних ролей), емоційно-оцінний компонент (здатність до емпатії, саморегуляції та адекватного сприйняття партнера) та поведінковий компонент (соціально-психологічні навички, адаптація до ролей і обов’язків). Водночас результати проведеного емпіричного дослідження підтвердили теоретичні положення та засвідчили, що рівень психологічної готовності студентської молоді є нерівномірним: достатньо сформованими виявилися когнітивний та поведінковий компоненти, тоді як емоційно-ціннісна сфера потребує цілеспрямованої психолого-педагогічної підтримки. Це підкреслює необхідність упровадження психолого-педагогічних програм, психологічного консультування та освітніх заходів, спрямованих на розвиток емоційної зрілості та формування відповідального ставлення до подружніх і батьківських обов’язків. Таким чином, стаття поєднує результати теоретичного узагальнення й емпіричного дослідження, робить внесок у розвиток наукового осмислення проблеми психологічної готовності студентської молоді до шлюбу та сімейних відносин і визначає напрями подальших наукових розвідок, зокрема вивчення структурних компонентів готовності, впливу соціального та інформаційного середовища на мотивацію до сімейного життя, а також порівняльного аналізу готовності молоді в різних формах сімейних відносин.

ПСИХОЛОГІЧНІ КРИТЕРІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРИДАТНОСТІ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ СУДДІ

2025-12-02T16:58:09+02:00

У статті обґрунтовано актуальність дослідження психологічних критеріїв професійної придатності кандидатів на посаду судді в умовах реформування судової системи та зростаючих вимог до якості правосуддя. Метою роботи є визначення ключових психологічних параметрів, необхідних для ефективного виконання суддівських функцій. Для досягнення цієї мети застосовано комплекс методів: аналіз наукових джерел і законодавчих документів, психологічне тестування групи претендентів, анкетування та експертне оцінювання особистісних характеристик. Результати дослідження показали, що серед основних психологічних критеріїв професійної придатності майбутнього судді виділяються такі: висока особистісна відповідальність і морально-етична стійкість, здатність до об’єктивного та неупередженого судження, емоційна стабільність, толерантність і готовність до самоконтролю, а також розвинуті аналітичні здібності і комунікативні навички. Виявлено значущість емпатії і дипломатичності в роботі з учасниками процесу, що сприяє підтриманню балансу між формальною справедливістю і психологічним благополуччям учасників процесу. Отримані результати підкреслюють важливість врахування зазначених критеріїв при доборі суддівського кадрового резерву та доповнюють існуючі підходи до оцінювання претендентів. Висновки дослідження полягають у тому, що врахування виокремлених психологічних критеріїв підвищує об’єктивність і якість кадрових рішень у судовій системі. Практичне застосування отриманих результатів може реалізовуватися через розробку профілів та стандартів психологічної експертизи претендентів на посаду судді, а також програм психологічної підготовки та професійного розвитку. Запропонована система критеріїв сприятиме відбору психологічно готових до служби у суді кандидатів, що в перспективі зміцнить довіру до судочинства та підвищить ефективність правосуддя.

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ І ПСИХОТЕРАПЕВТІВ ЯК КРИТЕРІЙ ЇХ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ТА ПРОФЕСІЙНОГО ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

2025-12-03T10:52:57+02:00

Стаття присвячена теоретичному і емпіричному дослідженню актуальної у сучасних реаліях воєнного стану в Україні проблеми самоактуалізації як одного з важливих критеріїв і особистісних ресурсів психологічного благополуччя та професійного здоров’я практичних психологів і психотерапевтів. На основі теоретичного аналізу літератури автори простежують взаємозв’язок між феноменами самоактуалізації, психологічного благополуччя та професійного здоров’я. Підкреслено, що самоактуалізація грає важливу роль у підтримці і збереженні психологічного благополуччя та професійного здоров’я практичних психологів і психотерапевтів, оскільки передбачає самопізнання, розуміння і прийняття себе й інших людей, успішну реалізацію власного потенціалу і досягнення внутрішньої гармонії, що є критично важливим для надання якісної психологічної допомоги та своєчасного моніторингу фахівцями власних проблем, знаходження ними ефективних засобів самодопомоги і стратегій самовідновлення у складних умовах воєнного стану. Результати емпіричного дослідження продемонстрували наявність у більшості практичних психологів і психотерапевтів високого рівня самоактуалізації з вираженою автономністю, прагненням до саморозвитку, актуалізації своїх здібностей, спонтанністю, прийняттям інших людей і себе, здатністю до підтримки гармонійних взаємин та творчим відношенням до життя. Водночас, більшість досліджуваних мали середній та низький рівень прояву таких психічних станів як тривожність, фрустрація, агресивність, ригідність. Проте, у вибірці була присутня незначна кількість фахівців з високим рівнем цих негативних психічних станів та з низьким рівнем самоактуалізації, що вказує на наявність у них серйозних внутрішніх конфліктів, відчуття нереалізованості у житті й професійній діяльності. Кореляційний аналіз показав, що практичні психологи і психотерапевти з кращими показниками самоактуалізації одночасно є менш тривожними і ригідними, більш емоційно врівноваженими і стресостійкими, мають вищу фрустраційну толерантність. Тобто, самоактуалізація допомагає фахівцям ефективно боротися з надмірним стресом та іншими негативними психоемоційними станами, що в свою чергу, знижує вірогідність появи в них емоційного виснаження як однієї з ознак професійного вигорання та сприяє збереженню їх психологічного благополуччя і професійного здоров’я в умовах воєнного стану в Україні.

ЕМОЦІЙНІ СТАНИ У КОНТЕКСТІ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ: СУЧАСНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ

2025-12-03T10:59:20+02:00

У статті розглядаються особливості емоційних станів у контексті травматичного досвіду з позицій сучасних теоретичних підходів. Показано, що психотравмуючі події змінюють не лише інтенсивність афективних проявів, а й механізми їх регуляції та когнітивної обробки. Особливу увагу приділено когнітивно-оціночній теорії Р. Лазаруса, циркумплексній моделі афекту Дж. Рассела, моделі базових емоцій Р. Плутчика та конструктивістській теорії Л. Ф. Барретт. Порівняльний аналіз виявив, що Лазарус пояснює індивідуальні відмінності реакцій через оцінку події та ресурси копінгу, Рассел розкриває універсальну структуру емоцій у вимірах валентності й активації, а Плутчик підкреслює еволюційні функції базових емоцій. У свою чергу, Барретт пропонує інтегральну концепцію, що поєднує когнітивні, тілесні та культурні чинники. Її ключові поняття – емоційна гранулярність, «бюджет тіла», категоризація та інтероцепція – пояснюють, як травматичний досвід веде до узагальнення переживань у глобально негативні категорії та виснаження фізіологічних ресурсів. Таким чином, уже на етапі постановки проблеми окреслюється міждисциплінарне поле, в якому сучасні моделі емоцій взаємодоповнюють одна одну. У воєнному контексті України це проявляється у раптових емоційних зривів, труднощах відновлення та зниженні здатності до гнучкої регуляції. Зроблено висновок, що ефективна психологічна допомога має базуватися на розвитку емоційної гранулярності, відновленні точності категоризації сигналів та формуванні інтероцептивної усвідомленості. Отримані результати окреслюють перспективи створення нових психотерапевтичних стратегій для осіб з посттравматичним досвідом та відкривають можливості для впровадження валідних психометричних інструментів у вітчизняній практиці.

ВПЛИВ ТВОРЧОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ НА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНУ АДАПТАЦІЮ ОСОБИСТОСТІ

2025-12-03T11:08:40+02:00

Мета роботи. Метою статті є дослідження впливу творчої самореалізації на соціально-психологічну адаптацію (СПА) особистості в умовах сучасних кризових викликів, зумовлених війною в Україні. Робота спрямована на виявлення ролі творчих методів у зниженні рівня тривожності, інтеграції травматичного досвіду та формуванні нових адаптивних стратегій. Методологія. Дослідження проведено на вибірці з 47 респондентів (29 осіб, які ідентифікують себе як «творчі», та 18 осіб, які не вважають себе творчими). Для оцінки рівня адаптації та емоційного стану застосовано: шкалу психосоціальної дезадаптації (Л. Герасименко), шкалу тривоги Гамільтона (HAM-A) та госпітальну шкалу тривоги і депресії (HADS). Учасники пройшли шеститижневу програму групової психотерапії з використанням творчих методів: арт-терапії, роботи з метафоричними асоціативними картами, образного мислення, драматерапії. Аналіз результатів проводився із застосуванням методів математичної статистики (t-критерій Стьюдента для залежних вибірок, U-критерій Манна–Уїтні). Наукова новизна. Новизна дослідження полягає у комплексному аналізі впливу творчої самореалізації на СПА людей із труднощами адаптації та/або з тривожними розладами. На відміну від попередніх робіт, у дослідженні інтегровано кілька творчих підходів (арт-терапія, асоціативні практики, образне мислення, драматерапія) та здійснено їх емпіричну перевірку у форматі групової терапії. Вперше у вітчизняних умовах творчі підходи були розглянуті через призму багатомодальної моделі BASIC Ph (М. Лахад), що дало змогу показати, як різні методи активізують когнітивний, емоційний, поведінковий та соціальний канали адаптації. Додатково дослідження підтвердило ефективність використання образного мислення та проективних методик як способів сенсотворення та інтеграції травматичного досвіду. Висновки. Результати дослідження продемонстрували, що після шеститижневого циклу терапії рівень тривожності у «творчих» респондентів знизився на 17%, а у «нетворчих» – на 15% (за шкалою HAM-A). За показниками HADS тривожно-депресивні прояви зменшилися на 12% у «творчих» та на 11% у «нетворчих». Найбільш ефективними методами, на думку учасників, стали арт-терапія (83%), образне мислення (96%) та робота з метафоричними асоціативними картами (45%). Респонденти відзначали значний вплив цих методів на емоційну регуляцію, соціальну інтеграцію та сенсотворення. Таким чином, творча самореалізація є важливим ресурсом соціально-психологічної адаптації, що дозволяє активізувати внутрішні та зовнішні механізми подолання стресу. Перспективи подальших досліджень полягають у збільшенні вибірки, формуванні контрольних груп, вивченні довгострокових ефектів застосування творчої терапії, а також у поглибленому аналізі впливу творчої самореалізації на депресивні стани та посттравматичний стресовий розлад.