Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ АДАПТИВНОСТІ УКРАЇНЦІВ В УМОВАХ ВИМУШЕНОЇ МІГРАЦІЇ

2025-10-03T09:56:08+03:00

Стаття присвячена аналізу впливу індивідуально-психологічних властивостей на рівень адаптації українських біженців у контексті вимушеного переміщення, спричиненого воєнними подіями в Україні. Дослідження ґрунтується на порівняльному аналізі двох груп респондентів залежно від низького та високого рівня їх адаптації, на основі двох методик: шкала діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс та Р. Даймонд) та 16-факторний особистісний опитувальник (Р. Кеттел, Форма С). Групи для порівняльного аналізу сформовані з загальної вибірки 200 вимушено переміщених осіб віком 25–50 років. Вибірка охоплює представників Донецької, Луганської, Харківської, Київської, Херсонської, Запорізької, Одеської, Миколаївської та інших областей, що на момент пошукування перебувають за межами України (у Румунії) та у західних чи центральних областях України. Результати показують, що для успішної адаптації є необхідними такі особистісні властивості, як емоційна стабільність, сміливість, домінування та екстраверсія. Висока адаптивність супроводжується емоційною рівновагою, упевненістю в собі та активною соціальною взаємодією. Низька адаптивна спроможність пов’язана з емоційним дисбалансом, внутрішнім напруженням та стурбованістю. Адаптивна особистість характеризується емоційною стійкістю, екстраверсією, комунікативністю, швидкими процесами інтеграції в соціумі, автономністю, прагненням до самореалізації, емпатійністю, хорошими вербальними навичками, аналітичним мисленням, готовністю до конструктивної взаємодії. Неадаптивна особистість характеризується емоційною нестійкістю, імпульсивністю, замкнутістю, невпевненістю в собі, самозвинувачувальними тенденціями, обережністю, інтровертністю, недовірою до оточення, інтолерантністю до фрустрації. Водночас певні характеристики, як товариськість, прямолінійність, моральна нормативність, консерватизм та конформізм виявилися менш релевантними для адаптаційних процесів. Дослідження актуалізує важливість урахування індивідуально-особистісних властивостей при розгляді психологічного портрету українських біженців та слугує надійним підґрунтям для розробки програм інтервенції.

ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПОНЯТТЯ «М’ЯКА СИЛА» («SOFT POWER») В ПСИХОЛОГІЇ

2025-10-03T10:58:54+03:00

Дана стаття має на меті здійснити аналіз теоретико-методологічних засад використання поняття «м’якої сили» в психології, зокрема у галузі управління. Автор прагне розкрити сутність даного поняття, структуру «м’якої сили» та її основні компоненти, які проявляються в управлінських процесах. У результаті аналізу публікацій та праць пов’язаних із даною проблематикою виявлено ознаки використання «м’якої сили» в управлінні та сучасними стилями лідерства. При цьому, виокремлено критерії та індикатори її використання жінками-менеджерами у процесі виконання управлінських обов’язків. Методологія дослідження базується на проведенні теоретичного аналізу досліджень спрямованих на вивчення «м’якої сили», сучасних стилів лідерства та управління. Для досягнення поставленої мети здійснено синтез уявлень про основи та ознаки використання «м’якої сили» для досягнення поставлених цілей, а також моделей лідерства і менеджменту. З метою порівняння досліджуваного підходу до досягнення бажаного результату під час взаємодії з іншими людьми із сучасними стилями лідерства використано метод порівняльного аналізу. Водночас основні критерії та індикатори використання «м’якої сили» в управлінні виокремлено завдяки використанню методу систематизації уявлень про досліджувані феномени. Наукова новизна полягає у введенні поняття «м’яка сила» зі сфер економіки та міжнародних відносин у психологічну науку. Також, вперше здійснено порівняльний аналіз її методів з основними компонентами сучасних стилів лідерства до яких належить трансформаційне, автентичне та лідерство-служіння. У статті вперше систематизовано описано критерії використання «м’якої сили» управлінцями. Дані результати теоретичного дослідження можуть служити основою для розробки практичних інструментів спрямованих на формування здатності менеджерів до використання «м’якої сили» під час виконання своїх обов’язків для підвищення результатів діяльності організацій. Висновки. Отже, «м’яка сила» може стати новим ефективним підходом до управління, що дозволить вирішити актуальні проблеми забезпечення ефективної діяльності організацій в періоди криз та нестабільності завдяки збільшенню рівня прихильності працівників до роботи в них, а також формуванні бажання досягати поставлених цілей через привабливість остаточних результатів у світлі забезпечення власних інтересів, а не тільки матеріальної винагороди.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ПЛАНУВАННЯ КАР’ЄРИ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ

2025-10-03T11:09:40+03:00

У даному дослідженні розглядалися соціальні та психологічні фактори, що впливають на процес планування кар’єри молодими фахівцями. Формування комфортного та результативного процесу планування кар’єри молодих фахівців виступає ключовим завданням у наш час. Згідно теорії поколінь сучасні молоді фахівці належать до поколінь «міленіалів» та «зумерів», які вирізняються своїм прагненням мати баланс між роботою та приватним життям, працювати в психологічно комфортних умовах, будувати швидкі кар’єрні траєкторії та досягати зростання в короткі строки. Це є суттєвою відмінністю від старших поколінь («бебі-бумерів» та «іксів»), які більше цінують стабільність, передбачуваність та більш орієнтовані на тривалі робочі процеси. Така ситуація створює певний дисбаланс на ринку праці та складнощі у сфері управління людськими ресурсами, особливо коли різні покоління зустрічаються в одній організації. Нове покоління молодих спеціалістів готове стрімко залишати нові місця роботи у пошуках ідеального трудового місця, а HR відділи шукають нові стратегії рекрутингу та утримання молодих фахівців в організації, а також адаптації робочого мікроклімату та умов роботи (наприклад, залучення психологів, коучів, встановлення гібридних графіків роботи). Тому виявлення факторів, які впливають на побудову кар’єри молодих спеціалістів має велике значення як для шукачів роботи, так і роботодавців. В рамках цієї статті розглянуто цілі та проблеми найбільш сучасних та ефективних підходів до соціально-психологічного планування кар’єри молодих фахівців, представлений аналіз найефективніших чинників, сформовані рекомендації щодо методики розробки власного підходу соціально-психологічного планування кар’єри для будь-якої організації. Дослідження цієї проблематики дозволяє глибше зрозуміти закономірності розвитку сучасного ринку праці та запровадження успішних стратегій взаємодії між новими працівниками та роботодавцями.

ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ВІДМІННОСТЕЙ У СТРЕСОСТІЙКОСТІ: ВІД БІОЛОГІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАСТОСУВАНЬ

2025-10-03T11:13:04+03:00

У статті подано результати дослідження актуальної для сучасної теоретичної та клінічної психології, психофізіології та диференціальної психології проблеми – психофізіологічні основи індивідуальних відмінностей у стресостійкості: від біологічних механізмів до практичних застосувань. Проблема стресостійкості набуває особливої актуальності в сучасному суспільстві, де хронічні психоемоційні навантаження стають повсякденним явищем. Попри значну кількість досліджень, присвячених психологічним аспектам стресу, біологічні механізми, що лежать в основі індивідуальних відмінностей у реакції на стресогенні фактори, залишаються недостатньо вивченими. Розуміння того, чому одні люди демонструють високу резильєнтність (психологічну стійкість) до стресу, тоді як інші є більш вразливими, є критично важливим для розробки ефективних стратегій підтримки психічного здоров’я. Дослідження є інтегративним аналізом, що поєднує підходи диференціальної психології та психофізіології для об’єктивної оцінки біологічних корелятів індивідуальної стресостійкості.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ В УМОВАХ ВИСОКОЇ КОНКУРЕНЦІЇ: РОЛЬ МОТИВАЦІЇ ТА САМОРЕГУЛЯЦІЇ

2025-10-03T11:15:46+03:00

Дана стаття присвячена аналізу наукової літератури та визначенню психологічних складових професійного успіху людини. У сучасних умовах люди стикаються з постійними динамічними змінами, що вимагають високого рівня професіоналізму від кожного працівника. Було розглянуто роль мотивації та саморегуляції в процесі досягнення успіху особистості в професійній сфері. В роботі успіх розглядається як основа професійної та особистісної самореалізації, тенденція до самоактуалізації та особистісного росту. Успіх з психологічного погляду – це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого прагнула особистість, збігається з її очікуваннями або перевищує їх. Досягнення успіху передбачає оптимальне співвідношення між очікуваннями особистості та результатами її діяльності. Було визначено основні чинники, що сприяють досягненню успіху: фізичне здоров’я, мир в душі, фінансова свобода, здатність встановлювати контакти з іншими, позитивні емоції, саморозвиток, самопізнання, самореалізація та мотивація. Мотивація – це психологічний процес, який надає енергію та спрямовує поведінку для досягнення певних цілей та мети. Крім того, було визначено мотивацію як психологічний процес, за допомогою якого цілі активізуються та підтримуються, і він включає збудження, напрямок і наполегливість поведінки. Мотивація може походити з різних джерел, включаючи особисті інтереси, плани щодо майбутньої кар’єри та бажання позитивно вплинути на світ. Були визначені внутрішні та зовнішні чинники мотивації. Термін «внутрішня» стосується мотивації, яка виникає зсередини у формі інтересів і цілей людини, тоді як «зовнішня» стосується мотивації, яка спричинена зовнішніми змінними, такими як стимули та покарання. Висновки. Психологічні чинники, такі як мотивація, саморегуляція, впевненість у собі, концентрація та стійкість, є неодмінними складовими процесу досягнення успіху. Розуміння та використання цих психологічних елементів може зробити значний внесок у покращення професійних результатів та сприяти особистісному розвитку людини. Професійний успіх людини є не лише важливою особистісною якістю, але й умовою успішного функціонування організації в умовах швидких сучасних змін і високої конкуренції. Що вказує важливість подальших досліджень з метою розробки методів і механізмів розвитку успіху працівників через підвищення їхньої мотивації та саморегуляції.

АРХЕТИПИ, ВЛАДА І ДОБРОЧЕСНІСТЬ: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВІДБОРУ СУДДІВ У КОНТЕКСТІ КОНЦЕПЦІЙ ЮНҐА ТА НІЦШЕ

2025-10-03T12:03:51+03:00

У статті досліджено психологічні основи відбору суддів крізь призму аналітичної психології К. Г. Юнґа та філософської антропології Ф. Ніцше. Показано, що архетипова структура особистості, зокрема інтеграція несвідомих компонентів (аніма/анімус, тінь), істотно впливає на здатність судді дотримуватись принципів неупередженості, етичної стабільності та колегіальності. Узагальнено ознаки архетипової та статевої тіні, наведено таблиці практичного застосування юнґіанських і ніцшеанських підходів до психодіагностики кандидатів. Обґрунтовано необхідність використання проективних, біографічних і типологічних методик на етапі відбору кандидатів у судді на посаду. Визначено, що ключовими показниками доброчесності є: емпатійна компетентність, стійкість до влади, емоційна регуляція, колегіальність та здатність до етичного самоконтролю. Запропоновано інтегральну модель оцінювання, що враховує як глибинні мотиваційні ризики, так і психологічні ресурси, необхідні для здійснення справедливого правосуддя. Постановка проблеми. У сучасних правових системах ефективність та легітимність судової влади значною мірою визначаються не лише професійною підготовкою суддів, а й їхньою особистісною доброчесністю. У світлі викликів, пов’язаних із політичним тиском, емоційною нестабільністю, корупційними ризиками та розмиванням етичних стандартів, постає потреба у концептуальному переосмисленні психологічних критеріїв суддівського відбору. Особливе значення набуває аналіз несвідомих мотивацій і архетипових структур, що можуть бути прихованими предикторами поведінкових відхилень у діяльності судді.

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ КОРЕЛЯТИ ТА ФАКТОРИ СУБ’ЄКТИВНОГО СПРИЙНЯТТЯ ЧАСУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

2025-10-03T12:06:48+03:00

У статті здійснено системний аналіз сучасних наукових підходів до визначення суб’єктивного сприйняття часу, розкрито його когнітивні та емоційні механізми, а також виокремлено основні індивідуально-психологічні кореляти цього феномену. Суб’єктивний час, на відміну від фізичного, є динамічним, варіативним і залежним від багатьох чинників, що зумовлює міждисциплінарний характер його досліджень. Дослідження цього питання є надзвичайно важливим у контексті психології часу, оскільки воно дозволяє глибше зрозуміти механізми суб’єктивного оцінювання тривалості подій, сприйняття минулого, теперішнього та майбутнього, а також особливості темпоральної організації особистості. Проаналізовано ретроспективне та проспективне сприйняття часу, які визначають особливості інтерпретації минулого досвіду та очікування майбутніх подій. Доведено, що суб’єктивне сприйняття часу формується під впливом когнітивних, емоційних, соціокультурних та нейрофізіологічних чинників. Зокрема, встановлено, що рівень сфокусованості уваги, стан усвідомлення емоційних станів, особистісні характеристики (зокрема психотичні риси та імпульсивність) можуть істотно модифікувати часову перспективу та швидкість перебігу часу в індивідуальній свідомості. Результати досліджень засвідчили, що особи з підвищеною імпульсивністю, психотичними рисами особистості або зниженим рівнем когнітивного контролю демонструють спотворене сприйняття часових інтервалів. Встановлено, що на оцінку тривалості подій значною мірою впливають також рівень тривожності, мотиваційні аспекти та суб’єктивна значущість подій. Виявлено, що емоційний стан змінює суб’єктивну оцінку часу: під впливом стресу або тривоги часові інтервали розширюються, тоді як у стані радості чи зацікавленості час здається скороминущим. У висновках наголошено, що суб’єктивне сприйняття часу є складним багатофакторним феноменом, що визначається взаємодією нейрофізіологічних, когнітивних, особистісних і соціальних механізмів. Його динамічний характер підтверджує необхідність подальших міждисциплінарних досліджень, спрямованих на розкриття закономірностей темпоральної організації свідомості та поведінки.

ЗАПОБІГАННЯ ПРОФЕСІЙНОМУ ВИГОРАННЮ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ У КОНТЕКСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

2025-10-03T12:12:39+03:00

У статті представлено теоретичне дослідження проблеми, яка викликає значний науковий інтерес, особливо під час війни в Україні, оскільки відбулося вагоме підвищення попиту на психологічну допомогу різним верствам населення з психотравматичним досвідом. Наші психологи вимушені працювати в складних обставинах численних викликів, що спричиняє зростання у них психічного напруження, перевтоми, емоційного виснаження та підвищує ризик появи професійного вигорання і порушення їх професійного здоров’я. Автором розкрито сутність феномену професійного здоров’я через призму трьох основних його концептуальних моделей – адаптаційної, інтегративної та екзистенціально-гуманістичної. З’ясовано, що професійне вигорання негативно впливає на всі компоненти професійного здоров’я фахівця: фізичний (біологічний), психічний, соціальний, духовний. Акцентовано увагу на тому, що професійна діяльність психологів відзначається високою вірогідністю появи у них професійного вигорання у зв’язку зі значною психоемоційною напругою, необхідністю надання професійної допомоги клієнтам з різноманітними психологічними проблемами, перевантаженістю спілкуванням з ними, і особливо в умовах суспільних викликів (пандемія, війна). Визначено специфіку професійного вигорання практичних психологів з врахуванням психологічних особливостей їх професійної діяльності. З’ясовано, що розвиток професійного вигорання у психологів відбувається через емоційне виснаження, а завершення циклу його формування проявляється у вираженому рівні редукції особистих досягнень, яка супроводжується низькою самооцінкою та незадоволеністю продуктивністю своєї праці. Виокремлено основні шляхи запобігання професійному вигоранню практичних психологів, які допомагають збереженню їх професійного здоров’я, серед яких особливо важливими є опанування стратегіями емоційної саморегуляції, тайм-менеджменту, розвиток стресостійкості, навичок аутотренінгу і релаксації, професійна підтримка та супервізія, а також особистісні стратегії самодопомоги, удосконалення навичок цілепокладання, сенсотворення та опанування стратегіями самореалізації.

ПСИХОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ: РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПІСЕННОЇ ТРАДИЦІЇ У ФОРМУВАННІ ДУХОВНО-ЦІННІСНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ

2025-10-03T12:16:23+03:00

У статті окреслено роль української пісенної традиції у формуванні духовно-ціннісної сфери особистості. Наголошується на тому, що цінності особистості формуються під впливом культури, мистецтва, оточуючого середовища та інших чинників. Приділено увагу теоретичному аналізу понять «духовна культура особистості», «музичне мислення», «психологія музичного мислення», «аксіологічна психологія особистості». Наголошено на актуальності проблеми визначення впливу чинників оточуючого середовища на формування ціннісної сфери особистості. Умови оточуючого середовища, у якому перебуває людина проявляються у традиціях, звичаях, правилах, моральних нормах та інших соціальних феноменах. У контексті дослідження проблеми формування соціальних та духовних цінностей особистості ще більшої актуальності набуває визначення ролі українських музичних традицій у формуванні ціннісної сфери особистості. У процесі дослідження зроблено висновок, що українська народна пісня відіграє значну роль у процесі формування духовно-ціннісної сфери особистості, формуючи працелюбність, національну свідомість, комунікабельність, патріотизм, моральні якості, такі як честь і гідність, мужність, передаючи через покоління культурні традиції, світогляд та історичний досвід народу. Перспективами подальших досліджень є визначення впливу музичних творів різних жанрів на емоційний стан особистості, дослідження емоції як соціальної цінності.

ОСОБЛИВОСТІ ФЕНОМЕНУ «ВІДКЛАДЕНОГО ЖИТТЯ» У СУЧАСНИХ ЖІНОК

2025-10-03T12:20:13+03:00

У статті представлено результати комплексного теоретико-емпіричного дослідження феномену «відкладеного життя», що набуває дедалі більшої актуальності в контексті сучасних соціокультурних трансформацій та зростання психологічного навантаження на жінок. Метою роботи є всебічне осмислення природи цього явища, аналіз його психосоціальних детермінант, вивчення гендерної специфіки переживання, а також визначення ефективних підходів до психологічного супроводу жінок, які схильні відкладати реалізацію власних життєвих цілей на невизначене майбутнє. У теоретичній частині дослідження охарактеризовано ключові наукові підходи до розуміння феномену «відкладеного життя» – екзистенційний, когнітивно-поведінковий, психоаналітичний та гуманістичний. Узагальнено, що відкладене життя супроводжується хронічним відчуттям незадоволеності, тривожністю, відчуженням, очікуванням «справжнього життя» за умов зовнішніх змін. Виділено основні психосоціальні чинники формування цього стану у жінок: культурні моделі «успішної жінки», соціальні очікування багаторольової реалізації, інтерналізовані установки самопожертви, досвід оцінювання з боку оточення, а також особистісні риси – тривожність, прокрастинація, перфекціонізм. Окрему увагу приділено аналізу гендерної динаміки феномену, зокрема особливостям жіночого сприйняття часу, відповідальності та очікувань. У межах емпіричного блоку представлено результати дослідження проявів відкладеного життя у жінок різного віку, соціального статусу та життєвих обставин. Виявлено типові патерни поведінки, стратегії уникання та домінантні установки, що супроводжують це явище. Наукова новизна роботи полягає в інтеграції теоретичних концепцій і емпіричних даних із подальшим формуванням методичних орієнтирів психологічної підтримки. Запропоновано ефективні напрями психокорекційної допомоги: екзистенційна рефлексія, розвиток суб’єктності, підтримка в прийнятті рішень, переорієнтація з майбутнього на цінність теперішнього. Результати дослідження можуть бути використані фахівцями психологічної допомоги, психотерапевтами, консультантами з жіночого розвитку, а також у межах тренінгових і просвітницьких програм.

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ТА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я: ВІКОВІ ТА ПАТОПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

2025-10-03T12:23:38+03:00

У статті проаналізовано психічне здоров’я як фундаментальний чинник гармонійного розвитку особистості протягом усього онтогенезу. Розкрито психічне здоров’я не лише як відсутність психічних розладів, а як динамічну, багатокомпонентну систему, що формується під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. Особлива увага приділена віковим особливостям становлення ментального благополуччя, зокрема динаміці емоційного стану в підлітковому віці – періоді, що вирізняється високою вразливістю, емоційною нестабільністю та схильністю до ризикованої поведінки. Проаналізовано вплив соціального середовища на формування психічного здоров’я, зокрема роль сім’ї, шкільного колективу, групи однолітків і сучасного інформаційного простору. Наголошено на важливості індивідуально-психологічних ресурсів особистості, таких як стресостійкість, емоційна зрілість, рівень самооцінки, здатність до саморегуляції. Виокремлено чинники ризику, що можуть призвести до розвитку патопсихологічних порушень, зокрема депресивних станів, тривожності, агресивної або аутоагресивної поведінки, соціальної ізоляції тощо. Окремий акцент зроблено на превентивних аспектах – важливості психопрофілактики, ранньої діагностики деструктивних змін у поведінці, психологічної підтримки та розвитку навичок емоційної саморегуляції. Представлено результати емпіричного дослідження, проведеного серед учнів старших класів, які виявили високий рівень емоційної напруги, часті перепади настрою, труднощі у побудові соціальних контактів, а також схильність до ризикованих форм поведінки. Отримані дані підтверджують актуальність проблеми та необхідність системного підходу до підтримки психічного здоров’я молоді. Запропоновано низку практичних психопрофілактичних заходів, серед яких – впровадження програм емоційного навчання, регулярне психологічне тестування, створення безпечного та підтримувального освітнього клімату. Підкреслюється важлива роль навчальних закладів, родинного мікросередовища та державної політики у формуванні культури піклування про ментальне здоров’я, що має стати пріоритетом у сучасному суспільстві.

КОПІНГ-СТРАТЕГІЇ СТРЕСОСТІЙКОСТІ ОСВІТЯН В СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ

2025-10-03T12:33:21+03:00

У статті досліджуються копінг-стратегії поведінки як ключовий психологічний ресурс забезпечення стресостійкості та збереження психічного здоров’я педагогічних працівників у складних життєвих обставинах. Визначено сутність феномену копінг-стратегій та їх типи. Окреслено явище та види складних життєвих обставин. Визначено з якими складними життєвими обставинами зіткнулись педагогічні працівники в умовах війни в Україні. Вибірку склали 215 педагогічних працівників загальноосвітніх, професійно-технічних та закладів вищої освіти з різних регіонів України. Емпірично встановлено проведні копінг-стратегії освітян, рівень когнітивної гнучкості та стійкості до стресу. Представлено результати емпіричного аналізу взаємозв’язків між рівнем когнітивної гнучкості, стійкістю до стресу та копінг-стратегіями поведінки педагогічних працівників. Виявлено, що високий рівень когнітивної гнучкості асоціюється з підвищеним використанням проблемно- та соціально-орієнтованих копінг-стратегій, що може свідчити про більшу здатність таких осіб адаптивно реагувати на стресові ситуації. Водночас середній рівень гнучкості пов’язаний з емоційно- та соціально-орієнтованими копінгами, тоді як при низькій когнітивній гнучкості спостерігається тенденція до використання копінгу уникнення. Аналогічно, високий рівень стійкості до стресу позитивно корелює з проблемно- та емоційно-орієнтованим копінгом, що вказує на ефективніші способи подолання труднощів у стресостійких людей. Натомість низький рівень стресостійкості супроводжується соціально-орієнтованим копінгом і копінгом уникнення. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо розвитку гнучкості, емоційної регуляції та свідомого вибору ефективних копінг-стратегій серед педагогів.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АНТРОПОЛОГІЧНИХ ВІЗІЙ ВАСИЛЯ ЗЕНЬКОВСЬКОГО

2025-10-03T12:38:25+03:00

Актуальність теми обумовлена необхідністю осмислення багатовимірної природи особистості в сучасному світі, пошуку гармонійного підходу до її розвитку та комплексного осмислення. Саме В. Зеньковський пропонує цілісний підхід до розуміння людської природи, який інтегрує духовні, психологічні та соціальні аспекти. Його антропологічні ідеї підкреслюють значення проблеми виховання, яке спрямоване не лише на інтелектуальний розвиток, але й на формування моральної і духовної основи особистості. Такий ракурс осмислення ідей мислителя сприятиме вдосконаленню сучасних освітніх систем, збереженню й популяризації вітчизняної психологічної спадщини. У дослідженні застосовано компаративний і герменевтичний методи та методи систематизації та узагальнення. Компаративний метод уможливив порівняння ідей В. Зеньковського з іншими психологічними концепціями. Герменевтичний метод забезпечив інтерпретацію текстів мислителя з метою глибшого розуміння його антропологічних і психологічних ідей. Метод систематизації, фокусуючись на впорядкуванні та структуризації ідей В. Зеньковського, сприяв концептуалізації його психологічного вчення. Натомість узагальнення було спрямоване на створення загальних висновків на основі аналізу окремих ідей мислителя. Звернено увагу як на основні життєві віхи В.Зеньковського, так і на західноєвропейські філософсько-психологічні впливи, які сприяли концептуалізації його психологічних ідей. Дослідження спадщини мислителя засвідчило, що він прагнув об’єднати психологію, педагогіку, філософію та релігію. Такий інтегративний підхід сприяв формуванню проєктивного образу особистості як динамічного вектору унікального і центрального елемента психічного життя у таких психологічних аспектах як антропологічному та релігійному. Антропологічне вчення Василя Зеньковського розглядає людину як цілісну, духовно-творчу істоту, покликану до зростання у свободі, любові та відповідальності. Основу цього вчення становить християнська ідея людини як образу і подоби Божої, яка реалізує своє покликання через взаємодію з Богом, іншими людьми і світом. У цьому контексті виявлено аксіологічно-смислові, особистісно-моральнісні установки та релігійно-поведінкові практики особистості як чинники самосвідомості, свободи волі, морального і духовного розвитку та цілісності і гармонійності особистості.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПРОЦЕСІ МІГРАЦІЇ У ЛЮДЕЙ З ДОСВІДОМ ПСИХОТРАВМ ДИТИНСТВА

2025-10-03T12:41:24+03:00

У статті подано результати дослідження взаємозв’язку дитячих психотравматичних подій (Adverse Childhood Experiences, ACE), посттравматичного зростання (Posttraumatic Growth Inventory, PTGI) та соціальної ідентичності у мігрантів. Проблема трансформації ідентичності набуває особливої значущості в умовах сучасних соціокультурних викликів, вимушеної та добровільної міграції, що супроводжується зміною соціальних ролей і потребує психологічної адаптації. Теоретичний аналіз показав, що дитячі травми можуть виступати фактором уразливості дорослої особистості [6, с. 246], але водночас розвиток посттравматичного зростання є ресурсом для інтеграції та підтримки соціальних зв’язків [8, с. 457]. У дослідженні взяли участь 48 мігрантів (75% жінок), які перебувають у різних країнах. Використано опитувальники ACE, PTGI та Шкалу соціальної ідентичності Кемерона [5, с. 241]. Статистичний аналіз (описова статистика, кореляції Спірмена, непараметричні критерії U Манна–Уїтні та H Краскела–Уолліса) показав, що рівень ACE не має значущого зв’язку із показниками соціальної ідентичності та PTGI. Натомість рівень PTGI позитивно пов’язаний із загальним показником соціальної ідентичності та всіма її компонентами. Зроблено висновок, що процеси осмислення травматичного досвіду, розвиток нових можливостей, позитивні зміни у взаєминах та оцінці життя сприяють зміцненню соціальної ідентичності у дорослому віці. Практичні висновки стосуються фокусу на розвитку PTGI як чинника стійкості та інтеграції.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ У МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

2025-10-03T12:44:15+03:00

Стаття присвячена дослідженню психологічних особливостей професійного вигорання серед медичних працівників. Було розкрито багатогранність цього феномену, що постає не лише як індивідуальна психологічна криза, а й як соціальне явище, тісно пов’язана з умовами праці, культурними нормами та суспільними очікуваннями. Теоретична частина роботи окреслює історію формування поняття «вигорання», його структурні компоненти за моделлю К. Маслач і сучасні дискусії щодо співвідношення цього синдрому зі стресом і депресією. Вигорання трактується як складний процес, що поєднує емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію професійних досягнень, водночас виходячи за межі індивідуальних реакцій і втілюючись у фізіологічних та екзистенційних вимірах. Особливу увагу приділено аналізу специфіки вигорання саме в медичній професії. Постійний контакт зі стражданням, етичні колізії, дефіцит ресурсів і бюрократичний тиск формують замкнене коло виснаження, яке проявляється не лише у зниженні якості роботи, а й у кризі професійної ідентичності. Практична частина дослідження здійснена на базі лікарні, де було опитано 46 медичних працівників різного віку та стажу. Використано комплекс психодіагностичних методик – від опитувальника Маслач до проективної методики «Кактус» М. Панфілової. Результати показали чітку кореляцію між рівнем стресу, емоційним станом і вираженістю симптомів вигорання, що дозволяє стверджувати про його системний характер. Професійне вигорання медиків має безпосередній вплив на якість надання медичної допомоги: воно послаблює здатність до емпатії, підвищує ризик помилок і знижує довіру пацієнтів до системи охорони здоров’я. Робота підкреслює, що подолання цього явища потребує не лише індивідуальних стратегій самодопомоги, а й структурних змін у медичній сфері – від оптимізації робочого навантаження до створення програм психологічної підтримки. У цьому контексті результати дослідження можуть стати основою для розробки ефективних заходів профілактики вигорання, спрямованих на збереження емоційної стійкості медиків та підвищення загальної якості медичних послуг.

ТРАВМО-ФОКУСОВАНА ПСИХОТЕРАПІЯ: ВІД СТАБІЛІЗАЦІЇ ДО ЗЦІЛЕННЯ

2025-10-03T12:51:45+03:00

Стаття присвячена теоретичному дослідженню травмо-фокусованої психотерапії як ефективного методу подолання наслідків травматичних подій. Метою статті є теоретичний аналіз травмо-фокусованих підходів у наданні психотерапевтичної допомоги та пошук шляхів їх впровадження в умовах війни в Україні, що триває. У процесі дослідження визначено основні етапи, принципи, процеси, що складають основу травмо-фокусованої психотерапії. Проаналізовано особливості науково-доказових підходів по роботі з ПТСР (пролонгована експозиція, письмова експозиційна терапія, когнітивно-поведінкова психотерапія, EMDR-терапія), обґрунтовано їхні переваги та недоліки щодо роботи з наслідками бойової психологічної травми в сучасному українському контексті. Визначено важливість адаптації та застосування технік травмо-фокусованої психотерапії у разі вираженої бойової реакції на стрес, як предиктора ПТСР у військовослужбовців. Наголошено на труднощах, що можуть виникнути у процесі психотерапії та можливостях їх подолання, а також викликах її впровадження в українські реалії.

МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВОЄННИХ ДІЙ І ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

2025-10-03T12:54:49+03:00

У статті аналізуються теоретичні та практичні аспекти розвитку емоційної стійкості особистості в умовах воєнних дій і збройних конфліктів. Розглянуто психологічні механізми, які формують здатність адаптуватися до травматичних подій, підтримувати внутрішню рівновагу та зберігати функціональність в умовах тривалого стресу. Метою дослідження було вивчення факторів формування емоційної стійкості та перевірка ефективності спеціально розробленої онлайн-програми її розвитку як доступного інструменту психологічної підтримки. Дослідження включало 60 осіб, які зазнали прямого або опосередкованого впливу воєнних подій. Для діагностики застосовано шкалу CD-RISC (резилієнтність), PSS (сприйняття стресу) та WCQ (копінг-стратегії), що дозволило комплексно оцінити внутрішні ресурси та стратегії подолання складнощів. Результати показали статистично значуще підвищення рівня резилієнтності та зниження рівня стресу в експериментальній групі порівняно з контрольною, а також зростання застосування адаптивних копінг-стратегій. Аналіз даних також виявив позитивний вплив на самооцінку учасників, що стало додатковим аргументом на користь програми. Практично програма може застосовуватися для військовослужбовців, волонтерів і цивільного населення, що опинилися в умовах воєнних викликів. Вона має модульну структуру, інструменти моніторингу змін, рекомендації для супервізії та адаптації під різні групи. Програма включає інтерактивні модулі, такі як вправи на дихальну релаксацію, медитацію та когнітивну реструктуризацію, які допомагають учасникам справлятися з тривогою. Кожен модуль супроводжується відеоматеріалами та інструкціями, адаптованими до різних рівнів підготовки. Обмеження дослідження пов’язані з розміром вибірки та необхідністю довгострокового спостереження за ефектами програми. Наступні етапи планується розширити вибірку до 150 осіб і включити порівняння з іншими методами психологічної підтримки, такими як групова терапія. Наукова новизна полягає в поєднанні класичних підходів до розвитку резилієнтності з онлайн-форматом, що розширює можливості практичного впровадження та робить програму доступною широкій аудиторії, навіть у віддалених регіонах. У додатку є рекомендації для фахівців: шаблони сесій, вправи на релаксацію, методи оцінки ефективності, а також детальні протоколи для проведення онлайн-консультацій. Програма передбачає регулярний зворотний зв’язок від учасників для вдосконалення її змісту, що підвищує її адаптивність до сучасних викликів.

СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ЯК ФАКТОР ВПЛИВУ НА СПРИЙМАННЯ ЧАСУ У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

2025-10-03T12:57:46+03:00

Стаття присвячена теоретичному та емпіричному аналізу особливостей стресостійкості як фактору впливу на сприймання часу у військовослужбовців. Метою статті є визначення особливостей стресостійкості як фактору впливу на сприймання часу у військовослужбовців. Завданнями статті стало вивчення індивідуально-типологічних особливостей стресостійкості особистості військовослужбовців з різним типом часової орієнтації; визначення та порівняння у поспішливих, точних і повільних типів військовослужбовців якісної виразності та специфіки взаємозв’язків між рівнем стресостійкості та показниками персональної компетентності в часі. Гіпотезою дослідження є припущення про те, що існують особливості стресостійкості особистості військовослужбовців, які обумовлені індивідуальною часовою орієнтацією та стилями саморегуляції поведінки у тимчасовій перспективі. У дослідженні застосовувались наступні теоретичні методи: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, моделювання. До емпіричних методів віднесено: анкетування та нестандартизоване інтерв’ю. В якості психодіагностичних методик застосовувались: стандартизована методика дослідження особистості (СМІЛ) Л.М.Собчик, проективна методика «Намалюй час». Розкрито та проаналізовано теоретичні аспекти до визначення понять «стресостійкість військовослужбовців» та «сприймання часу». Наведено результати порівняльного аналізу середніх показників між групами норми та підвищеної психологічної уваги до військовослужбовців. Визначено критерії віднесення респондентів до групи «норми» та групи підвищеної психологічної уваги. На основі результатів дослідження визначено, що перспективи подальшого вивчення даної проблеми.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ В ПЕРІОД РАННЬОГО ДОРОСЛІШАННЯ

2025-10-03T13:01:27+03:00

Стаття присвячена питанням адаптації особистості в соціальному середовищі в період раннього дорослішання. У сучасному світі, що постійно змінюється під впливом соціально-економічних, політичних та культурних трансформацій, питання адаптації особистості в соціальному середовищі набуває великого значення. Період раннього дорослішання є критичним етапом у житті особистості, оскільки в цей час відбуваються суттєві зміни в психологічному, соціальному та професійному розвитку. Вивчення психологічних аспектів цього процесу є важливим для розуміння механізмів, які забезпечують успішну адаптацію до нових умов існування. Адаптація особистості до соціального середовища є фактором, який впливає на загальний добробут і психологічне здоров’я. Багато молодих людей стикаються з викликами, пов’язаними з вибором кар’єри, здобуттям освіти, формуванням соціальних зв’язків та пошуком власної ідентичності. Вказані аспекти стають джерелом стресу та емоційних труднощів, які можуть заважати ефективному функціонуванню в нових соціальних ролях. Молодь, яка не отримує належної соціальної підтримки, має більші труднощі в адаптації. Тому важливо не лише розуміти психологічні аспекти, а й розробляти практичні рекомендації для фахівців, які працюють із молодими людьми. Системний підхід до дослідження адаптації особистості дозволяє виявити ключові фактори, що впливають на цей процес, і визначити ефективні стратегії підтримки. Дослідження адаптаційних механізмів є важливим не лише для академічного співтовариства, але й для практичних спеціалістів у психології, соціальній роботі та освіті.

АКМЕОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЗАДАЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ УНІВЕРСИТЕТУ

2025-10-03T14:37:59+03:00

У статті проаналізовано можливості реалізації акмеологічного підходу в діяльності психологічної служби закладу вищої освіти в контексті сучасних змін в освітньому середовищі. Акцентовано увагу на важливості задачного підходу як методологічної основи, що дає змогу ефективно організовувати професійну діяльність психолога, спрямовану на підтримку особистісного та професійного зростання студентської молоді. Зазначено, що такий підхід передбачає трансформацію зовнішніх труднощів студентів у внутрішньо прийняті завдання, які мотивують до саморозвитку, формування рефлексивності, емоційної зрілості та усвідомленого професійного вибору та подальшого навчання в університеті. Ключовим елементом дослідження визначено оргтехнологічну модель діяльності психологічної служби, яка реалізується через чотири змістові модулі: інформаційно-пізнавальний, нормативно-регулятивний, ціннісно-рефлексивний і духовно-реалізаційний та спроможна забезпечити цілісну, етапну й змістовно насичену роботу фахівців психологічної служби зі здобувачами освіти. Показано, що психологічна служба виконує не лише консультативну функцію, а й виступає каталізатором розвитку внутрішнього потенціалу особистості, формування її суб’єктності та відповідальності. Доведено, що системна робота ПСУ в контексті задачного підходу сприяє створенню розвивального освітнього середовища, у якому особистість студента поступово переходить від адаптації до активного самовизначення та досягнення професійної зрілості. Визначено, що саме задачна організація діяльності психологічної служби сприяє акмеологічному розвитку – досягненню найвищого рівня особистісного та професійного становлення учасників освітнього процесу. Зроблено висновки про інноваційні можливості функціонування акмеологічно зорієнтованої психологічної служби у вищій школі та представлено перспективи впровадження у практику освітнього закладу.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ БОЙОВІ ДІЇ

2025-10-03T14:42:39+03:00

У статті розглянуто багатогранний процес соціальної адаптації дітей, які пережили травматичний досвід війни в Україні. Проаналізовано психоемоційні наслідки повномасштабного збройного конфлікту, серед яких поширення посттравматичного стресового розладу (ПТСР), симптомів токсичного стресу, емоційна нестабільність, труднощі у навчанні та соціальних взаєминах. Окрему увагу приділено віковим особливостям реагування на травму, які розглядаються крізь призму концепцій Е. Еріксона, Л. Виготського, Дж. Боулбі та У. Бронфенбреннера, що дозволяє краще зрозуміти специфіку розвитку дитини в умовах кризи. Здійснено аналіз ролі родини, школи та соціальних інституцій у відновленні базового відчуття безпеки й довіри до світу. Наголошено на важливості створення цілісного підтримувального середовища, яке охоплює педагогічний супровід, психосоціальні інтервенції (арттерапію, казкотерапію, програми емоційного навчання) та координацію дій соціальних служб. Окреслено педагогічні стратегії, спрямовані на формування навичок емоційної регуляції, розвиток комунікативної компетентності та зміцнення соціальних зв’язків дітей, які пережили бойові дії. Зроблено висновок про необхідність комплексного міждисциплінарного підходу, що поєднує ресурси сім’ї, школи та громади для ефективного відновлення соціального функціонування дітей у післявоєнний період. Дослідження також окреслює важливість культурної ідентичності та громадянської приналежності як чинників, що сприяють успішній соціальній адаптації. Збереження національних традицій, мови та колективної пам’яті допомагає дітям відчувати зв’язок зі своєю спільнотою, що стає основою для формування стійкості та подолання почуття ізоляції. Практичне значення роботи полягає у виробленні рекомендацій для освітніх і соціальних політик, орієнтованих на реінтеграцію дітей у навчальне та суспільне середовище. Представлені результати можуть бути використані педагогами, психологами, соціальними працівниками та державними інституціями для розробки ефективних програм підтримки дітей, які постраждали від війни, а також для обміну досвідом на міжнародному рівні.

АРТ-ТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ ПРОФІЛАКТИКИ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

2025-10-03T14:48:46+03:00

У статті здійснено теоретико-практичний аналіз арт-терапії як ефективного засобу профілактики професійного вигорання, що набуває особливої актуальності в умовах інтенсифікації праці, цифровізації та зростання психологічного навантаження на працівників. Визначено ключові ознаки та причини синдрому емоційного вигорання, серед яких – хронічний стрес, відсутність внутрішньої мотивації, монотонність завдань, надмірна відповідальність і постійна доступність до комунікацій у цифровому середовищі. Розглянуто можливості арт-терапевтичного підходу як інструменту, що сприяє самовираженню, емоційному розвантаженню, розвитку внутрішнього ресурсу особистості та формуванню психологічної резильєнтності. Доведено, що саме через творчу активність особистість отримує доступ до несвідомих переживань, може виявити приховану напругу, переосмислити власні внутрішні конфлікти, емоційно «перезавантажитися». Проаналізовано психотерапевтичний потенціал творчості в контексті зменшення тривожності, напруги, апатії, підвищення емоційного тонусу та гармонізації внутрішнього стану. На основі аналізу наукових джерел, клінічних спостережень і практичного досвіду стаття обґрунтовує доцільність інтеграції арт-терапії в корпоративні програми збереження ментального здоров’я та профілактики вигорання. Окреслено особливості проведення індивідуальних і групових арт-терапевтичних сесій для працівників у різних галузях – освіті, медицині, соціальній роботі, управлінні, бізнесі. Зазначено, що навіть короткотривалі арт-інтервенції можуть мати значний профілактичний ефект за умови систематичності та професійного супроводу. Запропоновано практичні рекомендації щодо впровадження арт-терапевтичних методик у систему психологічного супроводу персоналу. серед яких: створення безпечного творчого середовища, регулярне проведення арт-занять як форми профілактики стресу, інтеграція елементів арт-підходу в тренінги soft skills. Підкреслено важливість формування нової культури психогігієни праці, яка поєднує технологічні можливості з гуманістичними цінностями та сприяє збереженню психологічної рівноваги, творчої мотивації та здорового ставлення до праці.