Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія

МАНІПУЛЯЦІЯ СТРАХОМ: ІНФОРМАЦІЙНИЙ ФРОНТ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОЇ ВІЙНИ

2026-03-17T09:53:29+02:00

У статті розглядається феномен страху як потужний інструмент маніпуляції інформаційним простором в умовах українсько-російської війни. Мета роботи полягає в розробці психологічних рекомендацій щодо мінімізації інформаційного впливу на свідомість курсантів. Для реалізації даної мети у дослідженні аналізуються основні механізми та методи використання страху для впливу на громадську думку, дестабілізації суспільства, підриву морального духу та створення атмосфери паніки. Розглядаються ключові наративи, що використовуються російською пропагандою для деморалізації українських громадян і військових, зокрема залякування масовими жертвами, економічним колапсом, зрадою у вищих ешелонах влади та військового командування. Аналізуються методи створення та розповсюдження фейкових новин, маніпулятивних відео, вирваних із контексту свідчень і перекручених фактів, які спрямовані на розпалювання страху та невпевненості. Вивчається психологічний вплив подібного інформаційного тиску на майбутніх офіцерів. Запропоновано напрями мінімізації маніпулятивного впливу страху, зокрема розвиток критичного мислення й медіаграмотності, підвищення обізнаності щодо психологічних механізмів страху, формування навичок саморегуляції та посилення інформаційної безпеки. Наукова новизна роботи полягає у дослідженні механізмів створення та використання страху в інформаційному контенті, з урахуванням особливостей вітчизняного медіаполя та кіберпростору, аналізі методів його поширення та сприйняття майбутніми офіцерами в умовах війни. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язаних з розробкою та емпіричною перевіркою психологічних і освітніх інтервенцій.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕСКРИПТОРИ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ХІРУРГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

2026-03-17T10:21:27+02:00

У статті розглянуто соціально-психологічні дескриптори резильєнтності медичних працівників хірургічного профілю. Емпірично у 2023-2024 рр. досліджено 267 медичних працівників хірургічного профілю (лікарі, середній медичний персонал) комунальних та комерційних закладів охорони здоров’я. У дослідженні застосовано «Опитувальник професійної життєстійкості (українська версія)» (Кокун О.М.). Результати свідчать, що для більшості медичних працівників хірургічного профілю характерним є середній рівень загальної професійної життєстійкості, при цьому спостерігаються професійні відмінності. Лікарі-хірурги та лікарі-анестезіологи частіше демонструють високий рівень загальної життєстійкості, зокрема за показниками професійного контролю та власного професійного компоненту, що відображає сформоване відчуття впливу на професійні події та готовність діяти в складних клінічних ситуаціях. Прийняття професійного виклику у цих груп має дещо нижчі значення, що може свідчити про накопичену втому та тривале перебування в умовах хронічного стресу. Для операційних медичних сестер і медичних сестер відділень характерна більша частка показників із низьким рівнем емоційного компоненту, що проявляється у виснаженні та зниженні емоційної залученості, при цьому мотиваційний компонент зберігається на середньому або високому рівні, вказуючи на підтримання професійної значущості діяльності. Узагальнено, що професійна життєстійкість медичних працівників хірургічного профілю має багатокомпонентний характер та опосередковується посадою й стажем роботи, що підкреслює необхідність диференційованих підходів до психологічної підтримки різних професійних груп. Перспективами подальшого дослідження у даному напрямі є розробка програми психологічної підтримки і профілактики дезадаптивних станів у медичного персоналу та оцінки її ефективності.

ПСИХОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ, СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ТА ПОСТТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ В ЗАКАРПАТТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

2026-03-17T10:38:04+02:00

Російсько-українська війна сформувала затяжний кризовий контекст із тривалим психосоціальним навантаженням. Метою пілотного дослідження є опис психологічних ресурсів, стратегій подолання та посттравматичного зростання (PTG) угорськомовних фахівців у сфері ментального здоров’я Закарпаття, порівняння допоміжних і недопоміжних респондентів, а також визначення предикторів резилієнтного профілю. У дослідженні використано стандартизовані самооцінювальні методики (IES-6, CISS-21, Ways of Coping Checklist, PTGI – адаптація), а також вико- нано факторний аналіз розширеного блоку CISS-21. Через ненормальність розподілів застосовано U-критерій Манна – Уїтні та бінарну логістичну регресію Кластерні зіставлення проводили на вибірці N=171. Порівняння допоміжних і недопоміжних респондентів проводили окремо на шкалоспецифічних підвибірках; через пропуски даних розміри підвибірок відрізнялися (до n=40 та n=169). Факторний аналіз виокремив 11 змістовно інтерпретованих вимірів подолання. Допоміжні фахівці виявили вищі ранги за «особистісним зростанням» (p=0,005) і «орієнтацією на дію» (p=0,021). Кластеризація за показниками психічного здоров’я визначила два профілі: «ресурсно-дефіцитний» (N=90) і «високофункціональний, резилієнтний» (N=81). Резилієнтний кластер характеризувався нижчим рівнем емоційно-фокусованого неадаптивного копінгу та румінацією, а також вищими показниками проблемно-фокусованого копінгу, соціальної підтримки й релігійно-духовного копінгу (p≤0,016). PTG було одним із найсильніших чинників диференціації (Z=-4,833; p<0,001) і зберігало статистичну значущість як предиктор у регресійній моделі. Висновок: резилієнтність у цій вибірці пов’язана не лише зі зниженням симптомного навантаження, а й із процесами смислотворення та позитивних психологічних змін; практичний фокус інтервенцій – посилення проблемно-орієнтованого інструментарію, активна мобілізація соціальної підтримки, підтримка духовних ресурсів і зниження рівня румінації

ОСОБЛИВОСТІ РОЛЬОВОЇ ДЕЦЕНТРАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ПОЗИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ КОНТЕКСТУ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

2026-03-17T11:04:35+02:00

У статті здійснюється аналіз особливостей рольової децентрації як інструменту позиційного аналізу контексту соціальної взаємодії. Здійснений аналіз розуміння сутності децентрації з позиції інтраперсонального та інтерперсонального підходів дали підстави стверджувати, що децентрація: 1) є балансним механізмом егоцентризму особистості; універсальною, інтегративною психічною властивістю, яка визначає особливості сприйняття людиною самої себе та інших людей, сутністю якої є здатність перейти на позицію іншої людини; 2) як психічне явище характеризується динамічністю, етапністю свого розвитку – від відсутності як такої до часткової, ситуативної, нестійкої і тотальної, стійкої; 3) визначає особливості психічного розвитку особистості на всіх етапах онтогенезу людини – від народження до смерті; 4) є критерієм психічного здоров’я особистості. Децентрація за свою структурою містить когнітивний, емотивний, поведінковий та ціннісний компоненти; виявляється у чотирьох інтраперсональних формах та інтерперсональній формі – рольовій децентрації як здатність особистості змінити власну рольову (гендерну, вікову, статусну, етнічну, ідеологічну та професійну) позицію і стати на позицію – роль іншої людини – партнера по взаємодії, спілкуванню. Як складне психічне явище децентрація виявляється як: психічний процес – децентрування, психічний стан – децентрованість та психічна властивість особистості – децентричність, що виявляється на чотирьох рівнях розвитку: від егоцентричності особистості до децентричності як професійної якості фахівців. Результати емпіричного дослідження рольової децентрації майбутніх фахівців соціально-гуманітарної сфери, для яких децентричність є однією з провідних професійних якостей, що забезпечують успішність їхньої професійної діяльності, засвідчили про її недостатній рівень розвитку та важливість актуалізації рефлексивних механізмів у процесі аналізу контексту соціальної взаємодії.

ЗООПСИХОЛОГІЯ В ДЗЕРКАЛІ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ

2026-03-17T11:38:33+02:00

У статті здійснено комплексний історико-науковий аналіз становлення та розвитку зоопсихології як окремої галузі психологічного знання, що формується на перетині біології, еволюційної теорії, психології та етики взаємодії людини з тваринами. Продемонстровано, що витоки ідей про психіку тварин беруть початок у античній філософії, однак ключовим моментом стало виникнення еволюційної парадигми, запропонованої Ч. Дарвіном. Вона обґрунтувала концепцію безперервного психічного розвитку та створила основу для порівняльного наукового вивчення поведінки тварин. Проаналізовано внесок класичних напрямів психології, таких як біхевіоризм, експериментальна психологія та етологія, які сформували методологію та емпіричну базу для дослідження навчальних процесів, інстинктів, адаптивної поведінки та соціальних взаємодій у тваринному світі. Особливу увагу приділено роботам Е. Торндайка, Б.Ф. Скіннера, К. Лоренца та Н. Тінбергена, чиї дослідження стали основою сучасних експериментальних підходів. Окреслено особливості сучасного етапу розвитку зоопсихології, який відзначається підвищеним інтересом до когнітивних процесів, емоційної сфери, соціального інтелекту тварин і міжвидової комунікації. Акцентовано значення зоопсихології для прикладної практичної діяльності: ветеринарної медицини, екопсихології, охорони природи, зоотерапії, програм реабілітації тварин, розвитку гуманного ставлення до живих істот у суспільстві та в освітньому середовищі. Порушено питання етичних аспектів наукових досліджень і дотримання міжнародних стандартів гуманного ставлення до тварин. Зроблено висновок, що сучасна зоопсихологія виступає міждисциплінарною науковою системою, яка поєднує фундаментальні дослідження з прикладними завданнями. Вона має значний потенціал розвитку завдяки цифровізації науки, вдосконаленню дослідницьких методів і зміцненню гуманістичного підходу до спільного існування людей і тварин.

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ РЕСУРС ПІДТРИМКИ МОТИВАЦІЇ В УМОВАХ СТРЕСОГЕННОСТІ

2026-03-17T12:07:56+02:00

Стаття присвячена дослідженню емоційного інтелекту як внутрішнього психологічного ресурсу підтримки та збереження мотивації особистості в умовах підвищеної стресогенності. Актуальність дослідження. У сучасних умовах глобальної нестабільності, соціально-економічних криз та зростання інтенсивності стресогенних впливів проблема підтримання мотивації особистості набуває особливої наукової й практичної значущості. Хронічний стрес асоціюється зі зниженням продуктивності, порушенням емоційної рівноваги та зменшенням ефективності саморегуляції, що ускладнює збереження цілеспрямованої активності й мотиваційної стійкості в навчальній та професійній діяльності. За таких умов актуалізується потреба у виявленні внутрішніх психологічних ресурсів, здатних забезпечити адаптацію до навантажень і підтримання досягальної поведінки. Одним із ключових ресурсів розглядається емоційний інтелект як інтегральна система здібностей/компетентностей, пов’язаних із розпізнаванням, розумінням і регуляцією емоцій, що опосередковує процеси самоконтролю, копінгу та прийняття рішень. У вітчизняному науковому дискурсі емоційний інтелект трактується як чинник мотиваційної саморегуляції та стресостійкості; в емпіричних роботах показано його зв’язок із наполегливістю, залученістю та профілактикою вигорання. У зарубіжних концепціях емоційний інтелект пов’язується з ефективністю цілепокладання, самоконтролю та адаптивних стратегій регуляції емоцій, які знижують виснаження й підтримують мотиваційну енергію в умовах тривалого стресу. Отже, дослідження взаємозв’язку емоційного інтелекту з показниками мотиваційної сфери в умовах стресогенності є своєчасним, теоретично обґрунтованим і практично значущим для розроблення психопрофілактичних та розвивальних програм, спрямованих на підвищення мотиваційної стійкості й психологічного благополуччя. Наукова новизна полягає у комплексному емпіричному обґрунтуванні ролі емоційного інтелекту як психологічного ресурсу підтримки автономної мотивації особистості в умовах підвищеної стресогенності шляхом поєднання двох незалежних моделей його вимірювання з показниками мотиваційної сфери, сприйманого стресу та афективних станів. Практичне значення дослідження полягає у розробці та апробації психологічної програми розвитку емоційного інтелекту як ресурсу підтримки мотивації особистості в умовах підвищеної стресогенності. Отримані результати та сформульовані рекомендації можуть бути використані у діяльності практичних психологів, у системі психологічного супроводу студентів і працівників, а також у сфері організаційної та освітньої психології з метою підвищення мотиваційної стійкості, ефективності саморегуляції та зниження негативного впливу стресових чинників на мотиваційну сферу особистості.