Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА З ВИМУШЕНО ПЕРЕМІЩЕНИМИ ОСОБАМИ ЗАСОБАМИ ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ

Олеся АРЕСТОВИЧ-КОРНІЙЧУК — 2025-05-28

Стаття присвячена дослідженню особливостей впровадження технік гештальт-терапії в професійну практику психологів, які працюють з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) в Україні, зокрема з молоддю віком від 19 до 25 років, в умовах триваючого військового конфлікту та масштабної вимушеної міграції. Особливу увагу зосереджено на широкому спектрі психологічних викликів, з якими стикаються ВПО: високий рівень стресу, психологічна травматизація, втрата соціального статусу, руйнація міжособистісних зв’язків тощо. Наголошується на актуальності та ефективності гештальт-підходу як цілісного психотерапевтичного методу, здатного впливати на когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти психічного функціонування особистості. Емпіричний етап дослідження здійснювався на базі центру психологічного консультування та охопив 40 респондентів. У дослідженні було використано комплекс діагностичних методик, зокрема тест подолання стресу Лазаруса, шкалу стресу PSM-25, а також шкалу адаптації особистості ОСАДА, що дозволило здійснити багатовимірний аналіз копінг-стратегій, рівня стресу та ступеня психологічної адаптації учасників до та після психотерапевтичного втручання. Інтервенція реалізовувалась у груповому форматі на основі ключових принципів гештальт-терапії. Результати продемонстрували статистично значуще зниження частоти використання дезадаптивних копінг-стратегій, зменшення рівня стресу, а також покращення показників психологічного благополуччя та соціального функціонування. Зокрема, частка респондентів із високим рівнем стресу зменшилася з 30% до 17,5%, натомість частка осіб із низьким рівнем стресу зросла з 10% до 50%. Також спостерігалося помітне зростання задоволеності психоемоційним станом, якістю міжособистісних стосунків і загальною життєвою активністю. Загалом, інтеграція технік гештальт-терапії в систему психологічної підтримки ВПО є доцільним та ефективним методом. Представлені результати мають практичну цінність для фахівців психологічної допомоги та можуть бути використані для розробки адаптованих програм втручання, чутливих до соціокультурних та вікових особливостей внутрішньо переміщеної молоді.

ДОМІНАНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА КОМУНІКАТИВНО- ІНТЕРАКТИВНОГО ПАТЕРНУ ОСОБИСТОСТІ

Леонід ВЕЛИТЧЕНКО — 2025-05-28

Мета статті полягає в аналітичному розгляді процесуальних обставин комунікативно-інтерактивних відносин особистості при організації та здійсненні спільної діяльності, пов'язаної з розподілом ролей та утворенням відповідно до цього функціональної структури групи як колективного суб'єкта. На підставі аналітичних міркувань із опорою на реінтерпретацію низки предметних досліджень доводиться, що переживання індивідом власної суб'єктної значущості виступає як аналог усвідомлення власної ресурсності. Відзначається, що у сфері суб'єкт-суб'єктних відносин повторення таких переживань створює передумову для закріплення поведінкового патерну. Наголошується, що прояви домінантності пов’язані з певним видом активності (поведінкова, комунікативна, інтерактивна), в якій один із партнерів приймає на себе лідируючу функцію в результаті порівняння себе з партнером за ознаками, актуальними саме для цієї або аналогічних ситуацій. Новизна пропонованого трактування домінантності визначається думкою про те, що психологічною передумовою домінування є переживання власної ресурсності, що у комунікативно-інтерактивних відносинах виявляє себе у феномені взяття на себе ініціативи при організації активності колективного суб'єкта, де кожен із учасників запозичує з нього відповідну частку домінантності, яка відповідає його власному суб'єктному статусу, посилюючи його за рахунок соціального научіння спостережуваним комунікативно-інтерактивним функціям та аутопоезисного пізнання, завдяки чому соціальна спільнота отримує можливість перетворюватися на мультисуб'єктне квазі-домінантне утворення, що володіє відповідними навичковими схемами ініціювання, які в міру їх розвитку та накопичення утворюють основу для виникнення відповідних ознак домінантності у складі комунікативно-інтерактивного патерну особистості.

ВПЛИВ ТРАВМАТИЧНИХ ПОДІЙ НА КОГНІТИВНІ ПРОЦЕСИ У ДОРОСЛОМУ ВІЦІ

Марина ВОВК — 2025-05-28

Стаття присвячена теоретичному та емпіричному дослідженню впливу травматичних подій на когнітивні процеси у дорослому віці. Мета статті є висвітлення результатів емпіричного дослідження впливу травматичних подій на когнітивні процеси у дорослому віці. Методи дослідження: теоретичні (теоретико-методологічний аналіз, узагальнення та інтерпретація наукових даних); емпіричні: тестування; різноманітні варіанти опитування (відкриті та стандартизовані анкети). Методи обробки експериментальних даних об'єднали: кількісні методи (статистична обробка даних); якісні методи (диференціювання та узагальнення матеріалу за якісними параметрами) Проаналізовано теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми впливу травматичних подій на когнітивні процеси у дорослому віці; на основі теоретико-методологічного аналізу наукових джерел з’ясовано наслідки впливу травматичних подій на когніцію; емпірично досліджено взаємозв’язок рівня прояву посттравматичних стресових реакцій та рівня розвитку таких когнітивних процесів, як: пам’ять, мислення та увага; розроблено та запропоновано програму тренінгу на тему «Профілактика ПТСР». Наведено результати дослідження рівня розвитку когнітивних процесів (пам’ять, увага та мислення) у осіб дорослого віку, яких було розподілено на дві групи за показником «рівня прояву посттравматичних стресових реакцій». За допомогою математичної статистики, було встановлено, що відмінності у результатах груп є достовірними та невипадковими. Це означає, що у осіб дорослого віку, що мають високий рівень посттравматичних реакцій спостерігається знижений рівень функціонування таких когнітивних процесів як «пам’ять», «увага» та «мислення». Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів даної проблематики. Перспективами подальшого вивчення можуть стати поглиблений аналіз ґенези поняття «психотравма» на різних етапах онтогенезу, створення психодіагностичних та психокорекційних методик із вивчення рівня розвитку когнітивних процесів у людей, що пережили або переживають травматичний досвід.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ВИМУШЕНИХ ЕМІГРАНТІВ

Віра СИНЯКОВА — 2025-05-28

Вимушена еміграція є складним соціально-психологічним процесом, що суттєво впливає на ідентичність людини. Втрата звичного середовища, адаптація до нової культури та необхідність інтеграції в нове суспільство призводять до змін у соціальній ідентичності емігрантів. У статті розглянуто психологічні механізми, що визначають трансформацію соціальної ідентичності у вимушених мігрантів. Висвітлено ключові теоретичні підходи до проблеми соціальної ідентичності в умовах міграції, проаналізовано основні когнітивні, емоційні та поведінкові чинники, що впливають на зміну ідентичності. Емпірично доведено, що стратегія адаптації суттєво впливає на динаміку соціальної ідентичності: інтеграція сприяє збереженню позитивного самосприйняття, тоді як сепарація та маргіналізація підвищують ризик психологічного дистресу. Проаналізовано кореляційні зв’язки між стратегіями адаптації та рівнем соціокультурної адаптації та виявлено, що інтеграція має найбільш позитивний ефект. В статті зазначено, що маргіналізація корелює з низьким рівнем адаптації та вищими показниками емоційної нестабільності та встановлено, що рівень соціальної підтримки та наявність міжособистісних зв’язків у новому середовищі можуть суттєво впливати на процес трансформації ідентичності. Практично перевірено, що трансформація соціальної ідентичності у вимушених емігрантів є складним та багатогранним процесом, який включає когнітивну адаптацію, емоційне реагування, соціальну реідентифікацію та механізми подолання кризи ідентичності. Вперше виявленно специфічні психологічні механізми трансформації соціальної ідентичності у вимушених емігрантів, що включають індивідуальні особливості особистості, рівень соціальної підтримки та особливості приймаючого середовища.

ПСИХОЛОГІЧНЕ СПРИЙНЯТТЯ ЧАСУ ОСОБИСТІСТЮ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Алла ДАКАЛ — 2025-05-28

У статті розглянуто проблему психологічного сприйняття часу особистістю в умовах сучасного світу, зосереджено увагу на особливостях темпоральної орієнтації в контексті соціального управління, міжкультурної комунікації, кризових ситуацій і збройного конфлікту. Автором здійснено огляд ключових теоретичних підходів до аналізу психологічного часу, зокрема концепцій часової перспективи, хронопсихології та нейропсихології, що висвітлюють взаємозв’язок між часовим сприйняттям та емоційним, когнітивним і поведінковим функціонуванням особистості. Представлено емпіричні напрацювання, які демонструють, як тип часової орієнтації впливає на адаптацію особистості до соціальних змін, рівень самомотивації, громадянську активність і психічне здоров’я. Особливу увагу приділено дослідженню часових моделей у контексті війни в Україні. Розкрито психологічні особливості переживання часу представниками різних соціальних груп, зокрема політиками, військовими, пересічними громадянами та людьми з ПТСР. Обґрунтовано важливість урахування темпорального виміру в державній політиці, системах підтримки населення та гуманітарних практиках. Репрезентовано міждисциплінарний підхід до осмислення феномену часу як ресурсу психосоціального розвитку в умовах глибокої трансформації суспільства. Зроблено висновок щодо необхідності інтеграції темпорального підходу в державну політику, освітні моделі, програми психосоціальної підтримки населення. Лише в умовах розуміння темпоральних механізмів мотивації, пам’яті та саморефлексії можливо створити справді людяний простір буття, у якому час буде не тягарем або травмою, а ресурсом особистісного й національного розвитку.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІВ ІЗ ДІТЬМИ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Лариса ДАНИЛЬЧУК — 2025-05-28

Стаття присвячена аналізу та обґрунтуванню методологічних орієнтирів, що лежать в основі дослідження професійної діяльності психологів, які працюють із дітьми внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в умовах полікультурного середовища. Враховуючи особливості адаптації дітей до нових соціальних реалій, автори акцентують увагу на необхідності врахування методологічних принципів, які забезпечують ефективну роботу психологів у цьому контексті. На основі аналізу наукових джерел зроблено висновок, що існуючі дослідження розглядають методологічні засади психологічної роботи з дітьми ВПО фрагментарно. Здійснено аналіз фундаментальних методологічних принципів психології, які є базовими у дослідженні проблеми професійної діяльності психологів із дітьми внутрішньо переміщених осіб у полікультурному середовищі, зокрема: принципу системності, що дозволяє розглядати проблему професійної діяльності психологів у цілісному контексті взаємозв’язків різних аспектів роботи; принципу єдності психіки і діяльності, який підкреслює нерозривний зв’язок між психічними процесами дитини та її активною діяльністю у полікультурному просторі; принципу розвитку психіки в діяльності, що розглядає психіку як динамічне утворення, яке зазнає постійних змін у процесі взаємодії з оточенням; а також принципу відображення, який пояснює, як культурні та соціальні умови впливають на психічні процеси та адаптаційні механізми дітей ВПО. Автори наголошують, що професійна діяльність психологів, які працюють із дітьми ВПО у полікультурному середовищі, має враховувати специфіку міжкультурних взаємодій, потенційні бар’єри в комунікації та особливості емоційного сприйняття нових соціальних реалій. Запропоновані методологічні принципи є важливими орієнтирами для подальшого розвитку теоретичних та практичних підходів до роботи з дітьми ВПО, що перебувають у стані соціальної невизначеності через втрату звичного середовища та зміну культурного контексту. Визначено перспективи подальших досліджень, які передбачають розробку методологічних підходів до роботи психологів з дітьми ВПО, що враховуватимуть особливості полікультурного середовища, удосконалення психологічних практик щодо адаптації дітей до нових соціальних умов та створення інтегрованої системи професійної діяльності практичних психологів з дітьми внутрішньо переміщених осіб у полікультурному середовищі.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ НА ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН КЛІЄНТІВ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ

Аліна ЄФРЕМЕНКО — 2025-05-28

У статті визначено, що аналіз впливу соціальних мереж на психологічний стан клієнтів соціальних служб є актуальною темою, оскільки технології соціальних мереж активно інтегруються в життя людей, зокрема тих, хто потребує соціальної підтримки. Соціальні мережі можуть як позитивно, так і негативно впливати на психологічний стан користувачів, зокрема клієнтів соціальних служб. З одного боку, вони надають можливість швидко отримати інформацію, підтримку та консультації. Це важливо для осіб, які перебувають в соціальній ізоляції, оскільки соціальні мережі дозволяють зберігати зв’язок із родиною та друзями, а також долучатися до онлайн-груп підтримки. Через такі ресурси клієнти можуть знайти спільноти з подібними проблемами, що знижує рівень стресу та депресії. Доступ до освітніх ресурсів та правової інформації також допомагає підвищити рівень самооцінки та покращити емоційний стан. Показано, що соціальні мережі можуть посилювати стрес і депресію через порівняння себе з іншими користувачами, що часто призводить до почуття неповноцінності та соціальної ізоляції. Особливо негативний вплив має токсична поведінка в онлайн-просторі, така як булінг чи насмішки, яка може погіршити психологічний стан. Крім того, тривале перебування в мережі заміщує реальні соціальні контакти, що також може спричиняти відчуття самотності. Важливою проблемою є також залежність від соціальних мереж, що може погіршити емоційний стан, а також питання конфіденційності та безпеки персональних даних. Доведено, що соціальні мережі мають двосічний вплив на психологічний стан клієнтів соціальних служб. Для ефективного використання соціальних мереж у роботі з цією категорією осіб обґрунтовано необхідність розробки індивідуалізованих стратегій, які враховують вразливості клієнтів і сприяють мінімізації негативного впливу, при цьому акцентуючи увагу на позитивних аспектах, таких як підтримка та соціалізація. У статті також пропонуються рекомендації для соціальних працівників, які допоможуть максимізувати позитивний ефект від використання соціальних мереж і знизити ризики для психологічного здоров’я клієнтів.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОФЕСІОГЕНЕЗУ ТА РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРІВ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

Олександр КОВАЛЕНКО — 2025-05-28

У статті здійснено комплексний науковий аналіз психологічних особливостей професіогенезу офіцерів Повітряних Сил Збройних Сил України. Проведено системне дослідження психологічних детермінант професійного становлення, розвитку управлінської компетентності та закономірностей трансформації професійної свідомості військових фахівців. Розкрито методологічну платформу дослідження, що ґрунтується на інтегративному підході, який поєднує концепції професійного становлення особистості та розглядає професійний розвиток як багаторівневу динамічну систему. Представлено історичний, соціально-економічний, інформаційно-технологічний та особистісний виміри професіогенезу, що забезпечують неперервність професійного розвитку та адаптацію до мінливих соціально-професійних контекстів. Визначено концептуальні положення дослідження на основі теоретичних розвідок вітчизняних психологічних шкіл. Обґрунтовано розуміння професійної ідентичності як системоутворюючого чинника професійної надійності та психологічної готовності до виконання службових завдань в екстремальних умовах. Охарактеризовано послідовні трансформаційні етапи професійного становлення офіцерів, зокрема тактичний, оперативний і стратегічний рівні інституційної військової освіти, а також етап бойової трансформації психіки офіцера, пов'язаний з безпосередньою участю в бойових діях. Проаналізовано розвиток суб'єктної активності офіцера як принципово важливий вимір професіогенезу, що передбачає трансформацію від виконавця до суб'єкта складних системних рішень. Виокремлено ключові характеристики професійного розвитку: усвідомлену професійну належність, соціально-рольову ідентифікацію, професійну компетентність та готовність до діяльності в екстремальних умовах. Запропоновано концептуальні моделі професійного становлення: адаптивну (репродуктивну) та розвивальну (творчу), що передбачає самореалізацію та перманентне професійне вдосконалення. Підкреслено значення креативного підходу до вирішення професійних завдань, формування професійної інтуїції та інноваційності мислення. Сформульовано аспекти практичних рекомендацій щодо психологічного супроводу професіогенезу офіцерів, що ґрунтуються на диференційованому підході з урахуванням специфіки кожного етапу професійного розвитку. Визначено ключові напрями психологічної підтримки: розвиток психологічної стійкості, формування стресостійкості, підвищення адаптивного потенціалу та забезпечення надійності професійної діяльності в екстремальних умовах.

ОСОБЛИВОСТІ Я-КОНЦЕПЦІЇ ТА СУБ’ЄКТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ДО МАТЕРИНСТВА УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК-БІЖЕНОК В УМОВАХ МІГРАЦІЇ

Лілія КОНЯЄВА — 2025-05-28

У статті представлені результати дослідження актуальної проблеми, вивчення якої зумовлено появою великої хвилі біженців з України внаслідок російсько-української війни, серед яких найбільше матерів-біженок, які мігрували зі своїми дітьми та опинились в складній ситуації, що може викликати трансформацію їх Я-концепції й материнської ідентичності. Метою статті є дослідження особливостей Я-концепції та суб’єктивної психологічної готовності до материнства українських жінок-біженок в умовах міграції з урахуванням досвіду їх материнства. Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, методи порівняння і узагальнення, анкетування, психологічне тестування, статистичні методи (середніх величин – t-критерій Стьюдента, кореляційний аналіз за критерієм Пірсона). Наукова новизна результатів дослідження: вперше виявлені особливості суб’єктивної психологічної готовності до материнства українських жінок-біженок в умовах міграції з урахуванням сформованості їх Я-концепції, рівня стресостійкості та тривожності. Результати дослідження показали, що суб’єктивна психологічна готовність до материнства більшості українських жінок-біженок є достатньо сформованою при наявності у них відчуття неготовності до материнства, але більшість з них не втрачають бажання дбати про своїх дітей, надають їм належну емоційну підтримку, відповідально виконують материнські обов'язки. Проте, частині жінок не вистачає внутрішніх ресурсів для реалізації своїх материнських функцій в умовах міграції. Більшості жінок властивий високий рівень диференційованості Я-концепції, причому цей показник, а також соціальне, діяльнісне та рефлексивне «Я» у жінок-біженок, які мають перших дітей до 3 років, є достовірно менш виразними, ніж у жінок з дітьми різного віку. У переважної більшості жінок помітно виражена ідентифікація себе з роллю матері, а також виявлений середній рівень стресостійкості та високий рівень особистісної тривожності. Встановлено, що у жінок-біженок, які мають перших дітей до 3-х років, з вираженою ідентифікацією себе з роллю матері, краще розвинена рефлексивність та образ свого тіла. Проте, жінки цієї групи з виразним діяльнісним Я менше усвідомлюють свою материнську роль. А у більш досвідчених матерів-біженок широта уявлень про себе виступає ключовим фактором гармонізації різних їх ідентичностей у структурі Я-концепції, проте, усвідомлення своєї материнської ідентичності суттєво не залежить від осмислення ними різних аспектів свого «Я», адже образ матері є у них визначеним, усталеним. Проте, жінки цієї групи з більш виразним усвідомленням свого материнства, менш стресостійкі.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ В НОВУ КРАЇНУ НА ПРИКЛАДІ НІДЕРЛАНДІВ

Катерина ЛИСЕНКО — 2025-05-28

Стаття присвячена вивченню особливостей соціально-психологічної адаптації українських вимушених переселенців у Нідерландах, що є актуальною темою в умовах зростання глобальних міграційних процесів. У статті акцентовано увагу на основних викликах, з якими стикаються переселенці, серед яких виділяються мовний бар'єр, культурні відмінності, економічні труднощі та психологічне напруження. Застосовано методики дослідження, такі як напівструктуровані інтерв'ю, методика DASS-21 та «Шкала оцінки якості життя» О.С. Чабана, які дозволили комплексно оцінити рівень тривожності, депресії, стресу та загального благополуччя переселенців. Результати дослідження вказують на високий рівень тривоги, стресу та депресії. Зокрема, 70% респондентів демонструють високий рівень стресу, 60% — тривоги, а 50% — депресивних проявів. Основними факторами, що ускладнюють адаптацію, є мовні труднощі, різниця у культурних нормах та економічна нестабільність. Водночас було встановлено, що соціальна підтримка, як з боку родини, так і з боку української спільноти в Нідерландах, позитивно впливає на процес адаптації, знижуючи рівень емоційного напруження та сприяючи інтеграції у нове середовище. Дослідження також підкреслює важливість комплексного підходу до підтримки переселенців, що включає психологічну допомогу, мовну підготовку, культурну орієнтацію та професійний розвиток. Автори пропонують рекомендації щодо впровадження програм корекції та розвитку соціально-психологічної адаптації, які сприятимуть покращенню якості життя переселенців і їхньому успішному включенню в нове суспільство. Отримані результати мають важливе значення для розробки ефективних стратегій інтеграції переселенців як на національному, так і на міжнародному рівнях. Перспективи подальших досліджень передбачають аналіз довгострокових наслідків адаптаційних процесів, а також порівняння ефективності інтеграційних програм у різних країнах Європейського Союзу. Робота сприяє глибшому розумінню потреб українських вимушених переселенців і є корисною для практичної реалізації програм підтримки цієї категорії населення.

МОДЕЛЬ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Микита МІНІН — 2025-05-28

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню моделі резильєнтності студентської молоді в контексті сучасних соціально-економічних та освітніх викликів. Резильєнтність розглядається як інтегральний психологічний механізм, що забезпечує здатність особистості адаптуватися до стресових ситуацій, долати труднощі та підтримувати емоційний баланс у складних життєвих умовах. У межах дослідження проаналізовано основні підходи до визначення феномену резильєнтності, що представлені у працях зарубіжних та вітчизняних науковців. Виокремлено три ключові підходи до її розуміння: резильєнтність як особистісна характеристика, як процес активної адаптації та як результат взаємодії особистості із соціальним середовищем. Визначено, що розвиток резильєнтності у студентської молоді є важливим чинником їхньої психологічної стійкості, здатності до ефективного вирішення проблем, академічної успішності та загального психоемоційного благополуччя. Окреслено основні психологічні предиктори резильєнтності, які включають емоційну саморегуляцію, соціальну підтримку, оптимізм, гнучкість мислення та стратегічне планування. Визначено, що формування резильєнтності залежить від ряду внутрішніх та зовнішніх факторів, серед яких: індивідуальні особливості, сімейне середовище, соціальне середовище, навчальна сфера, культурні та соціальні фактори. Модель резильєнтності студентської молоді є багатовимірною системою, що включає оптимізм, соціальну підтримку, самопроєктування, самоставлення, цілепокладання та смисли. Отримані результати можуть бути використані у сфері освітньої психології, профілактичної психології та педагогіки, сприяючи розробці методик підвищення стресостійкості студентської молоді, що дозволить їм ефективніше адаптуватися до викликів сучасного суспільства та розвивати особистісний потенціал.

ВПЛИВ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВЗАЄМОДІЇ З КЛІЄНТАМИ

Лариса ОЛЕКСІЄНКО — 2025-05-28

У статті визначено, що емоційний інтелект є важливим чинником, що визначає ефективність професійної діяльності соціальних працівників. Він включає здатність розпізнавати, розуміти та регулювати власні емоції, а також емпатію – врахування емоційного стану клієнтів. Високий рівень емоційного інтелекту сприяє налагодженню довірливих відносин, що є критично важливим при роботі з вразливими групами населення. Зазначено, що соціальні працівники з розвиненою емоційною компетентністю ефективніше справляються зі стресовими ситуаціями, приймають зважені рішення та підтримують стабільний емоційний стан у складних умовах. Це позитивно впливає як на якість соціальних послуг, так і на зниження рівня конфліктності у взаємодії з клієнтами. Емпатія допомагає глибше розуміти потреби клієнтів, що сприяє індивідуальному підходу до кожної ситуації та підвищенню результативності соціальної роботи. Показано, що емоційний інтелект також визначає рівень комунікативних навичок соціальних працівників. Контроль емоцій та саморегуляція дозволяють уникати імпульсивних реакцій у стресових ситуаціях, що є важливим для ведення переговорів, вирішення конфліктів і підтримання професійної комунікації. Окрім того, високий рівень емоційного інтелекту сприяє зниженню ризику професійного вигорання, адже соціальні працівники часто зазнають значного психологічного навантаження. Доведено, що працівники з розвиненим емоційним інтелектом здатні оцінювати ситуацію з різних перспектив, що сприяє прийняттю обґрунтованих рішень та конструктивному вирішенню проблем. Дослідження підтверджують, що спеціалісти, які проходили тренінги з розвитку емоційного інтелекту, демонструють вищу ефективність у взаємодії з клієнтами, швидше адаптуються до змінних умов роботи та забезпечують високий рівень задоволеності отримувачів соціальних послуг. Визначено, що рівень емоційного інтелекту залежить від особистісних характеристик працівника, специфіки його діяльності та рівня організаційної підтримки. Тому розвиток емоційної компетентності слід розглядати як комплексний процес, що включає професійне навчання, супервізію та застосування психологічних методик. Запропоновано низку рекомендацій щодо його розвитку. До них належать впровадження навчальних програм, розвиток навичок саморефлексії, тренінги з комунікації, створення сприятливого робочого середовища та використання технологій емоційного самоконтролю.

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У ПІДЛІТКІВ З ДЕВІАНТНИМИ ПРОЯВАМИ

Ольга ПИЛИПЧАК — 2025-05-28

У статті розглядається проблема формування навичок соціальної відповідальності у підлітків із девіантними проявами як один із ключових аспектів їхньої соціалізації та подальшої інтеграції в суспільство. Автори підкреслюють, що девіантна поведінка є багатофакторним явищем, зумовленим поєднанням соціальних, психологічних і біологічних чинників. Особливу увагу приділено аналізу наукових підходів до дослідження цієї проблематики, серед яких визначено роль профілактичної роботи, психолого-педагогічної підтримки та мотивації підлітків до відповідальної поведінки. Згідно з проведеним аналізом, формування соціальної відповідальності можливе за умови застосування комплексного підходу, що включає виховання моральних цінностей, розвиток емоційного інтелекту, формування навичок саморегуляції, залучення до суспільно-корисної діяльності та створення сприятливого соціального середовища. Зазначено, що низький рівень соціальної відповідальності у підлітків із девіантною поведінкою спричиняє конфлікти з оточенням, порушення суспільних норм та ускладнює процес їхньої адаптації до соціокультурного середовища. У статті представлено аналіз останніх досліджень щодо корекційної роботи з підлітками, які демонструють девіантну поведінку. Окремо розглянуто методи мотивації соціально відповідальної поведінки, а також ефективність психолого-педагогічних інтервенцій у процесі корекції. Роботи вчених свідчать про зростаючий інтерес до проблеми соціальної відповідальності підлітків у сучасних умовах. Основна мета дослідження – обґрунтування ефективних методів формування соціальної відповідальності у підлітків із девіантними проявами, з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей і впливу сучасного соціокультурного середовища. Автори наголошують на необхідності подальших досліджень у цій сфері з метою розробки індивідуалізованих корекційних програм, які враховують нові виклики та соціальні трансформації. Отримані результати можуть бути використані в освітній і соціальній практиці для розробки ефективних стратегій профілактики девіантної поведінки та сприяння формуванню відповідального ставлення підлітків до соціальних норм.

ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ВІДМІННОСТЕЙ ПЕРФЕКЦІОНІЗМУ ОСОБИСТОСТІ

Олена ПОЛЬОВА — 2025-05-28

Стаття присвячена аналізу індивідуальних відмінностей у перфекціонізмі особистості, що впливають на її психологічний стан, мотивацію та соціальні взаємодії. Розглядаються основні підходи до визначення перфекціонізму, його адаптивні та дезадаптивні прояви, а також зв’язок із рівнем тривожності, самооцінки та успішності. У статті розглянуто три шкали для вимірювання перфекціонізму – багатовимірну шкалу перфекціонізму П. Хьюїтта та Г. Флетта, переглянуту шкалу перфекціонізму (Almost Perfect Scale–Revised, APS–R), «багатовимірну шкалу перфекціонізму» Frost Multidimensional Perfectionism Scale, або FMPS. У статті подано детальний розгляд шкал, що оцінюють рівень перфекціонізму, їх структуру та практичне застосування в психологічній практиці. Окрім того, розроблено план індивідуальної консультації та корекційно-розвивальну програму, спрямовану на роботу з високим рівнем перфекціонізму. Програма розроблена на основі КПТ-терапії та охоплює такі проблемні ситуації, як прокрастинація, самокритика та емоційне напруження, що виникає через завищені вимоги до себе. Запропоновано ефективні підходи для корекції цих проблем у контексті особистісного розвитку за 8-15 сесій, що складаються з декількох етапів, а саме: діагностики, психоосвіти, власне корекції, підбиття підсумків та завершення терапії. Названо основні техніки та інструменти для роботи як з психологом, так і самостійно. Дослідження базується на аналізі наукових праць і емпіричних даних, отриманих шляхом опитування. Результати вказують на наявність індивідуальних відмінностей у формах перфекціонізму та їх вплив на особистісний розвиток. Отримані висновки можуть бути корисними для психологів, педагогів і консультантів у сфері особистісного розвитку. Таким чином, розуміння природи перфекціонізму та його проявів є важливим кроком у напрямі підтримки психічного здоров’я, підвищення якості життя та гармонізації особистісного функціонування.

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ У РОБОТІ ПСИХОЛОГА ПРИ ПСИХОСОМАТИЧНИХ РЕАКЦІЯХ НА СТРЕС У НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ВІЙНИ

Катерина РОМАНОВА — 2025-05-28

У статті подано результати дослідження актуальної для сучасної психології теми – психокорекційна робота психолога методом гештальт-терапії при психосоматичних реракціях на стрес у населення в умовах війни. У роботі представлено теоретико-методологічні підходи до вивчення проблеми стресу, психосоматичних реакцій на стрес, можливостей гештальт-терапії у психокореції психосоматичних розладів, емпірично визначено психологічні особливості осіб з психосоматичними розладами; розроблено та запропоновано систему роботи з корекції та профілактики психосоматичних розладів у населення під час війни. З’ясовано, що екстремальні стресові ситуації впливають на сприятливість та особливості перебігу психосоматичних захворювань. Причому, вiдзначається досить велика кількiсть окремих напрямкiв вивчення психосоматичної патології: стрес і адаптацiйні реакції, стрес і стресорнi пошкодження, стрес-фактори та картина їх суб'єктивного переживання тощо. Психосоматична медицина розглядає психосоматичні стани, як взаємодію біологічного, психічного та соціального факторів. Взагалі, психосоматична медицина визначається як наука про лікування та взаємозв'язок міх психічним та соматичним станом хворого. Поєднання душевного та тілесного є основою даної медицини. Показано, що гештальт-терапія пропонує не шукати причини труднощів, а спостерігати за поточним процесом, за розвитком контакту між людиною і навколишнім середовищем, а також за можливими зривами цього контакту. Це робиться для того, щоб залучити людину до творчого пристосування з урахуванням власних потреб і бажань, а також навколишнього світу. Значущими у гештальт-терапії є: можливість пережити незавершені ситуації в минулому, відпрацювати нові патерни поведінки в різних ситуаціях; усвідомити фактори (заборони, переконання, невдоволені потреби, затиснені відчуття, емоції і почуття, ірраціональні думки) виникнення психосоматичних симптомів і розладів; вибудовування свідомих гармонійних стосунків зі світом, з іншими, з власним тілом, що безумовно сприятиме поліпшенню і посиленню здоров’я. Зроблено висновки стосовно особливостей гештальт-підходу до вирішення психосоматичних проблем та доведена ефективність гештальт-терапії у лікуванні психосоматичних розладів.

РОЗРОБКА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО МЕТОДУ АДАПТАЦІЇ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД

Павло СТЕГНІЙ — 2025-05-28

У статті розроблено соціально-психологічного методу адаптації осіб, які пережили травматичний досвід, ґрунтується на інтегрованому підході, що включає психологічну реабілітацію та соціальну інтеграцію. Враховано індивідуальні особливості постраждалих, їхній емоційний стан, когнітивні стратегії подолання стресу та вплив соціального оточення на процес відновлення. У процесі дослідження визначено ключові психологічні механізми, які сприяють або ускладнюють адаптацію після травми. Аналізуються нейропсихологічні зміни, особливості емоційної регуляції, значення соціальної підтримки та роль посттравматичного зростання. Оцінюється ефективність існуючих методів терапії, зокрема їхні можливості у довготривалому відновленні та соціальній адаптації. Запропоновано модель адаптації, яка включає три рівні: психологічний, нейропсихологічний та соціальний. Психологічний рівень передбачає використання когнітивно-поведінкової терапії, методів експозиції, терапії прийняття та відповідальності, тілесно-орієнтованих технік і психоедукації. Цей рівень спрямований на зниження тривожності, подолання депресивних симптомів та формування ефективних стратегій саморегуляції. На нейропсихологічному рівні враховуються біологічні механізми адаптації. Впроваджено методи нейрофідбеку, медитативні практики, фізична активність, регуляція сну та раціональне харчування. Ці заходи сприяють стабілізації нейронних процесів, підвищенню нейропластичності та відновленню когнітивних функцій. Соціальний рівень забезпечує інтеграцію постраждалих у суспільство через групові терапевтичні сесії, наставництво, соціально-рольові тренінги, професійну реабілітацію та волонтерські ініціативи. Це сприяє формуванню нових соціальних зв’язків, розвитку комунікативних навичок і підвищенню самореалізації. Запропонований підхід створює комплексну систему адаптації, що поєднує сучасні досягнення психології, нейронаук та соціології. Очікується, що він забезпечить не лише ефективне відновлення постраждалих, але й стійкість до майбутніх кризових ситуацій, сприяючи покращенню їхньої якості життя та гармонійній інтеграції в суспільство.

ТІЛЕСНО-ОРІЄНТОВАНА ТЕРАПІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ ЗАСІБ ВІДНОВЛЕННЯ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ ОСОБИ, ЯКА ПЕРЕНЕСЛА ІНСУЛЬТ

Марина ТИМОШЕНКО — 2025-05-28

У статті розглянуто актуальну проблему психоемоційної реабілітації осіб, які перенесли інсульт, з акцентом на відновлення емоційно-вольової сфери. Зазначено, що внаслідок інсульту у пацієнтів часто виникають порушення не лише моторних функцій, а й значні психоемоційні зміни, серед яких зниження самооцінки, апатія, емоційна нестабільність, тривожність і труднощі саморегуляції. Це негативно позначається на якості життя, ускладнює соціальну адаптацію та гальмує процес реабілітації. Автором проаналізовано сучасний стан наукових досліджень у галузі тілесно-орієнтованої терапії як психотерапевтичного методу, що базується на цілісному підході до тіла й психіки. Зазначено, що тілесно-орієнтована терапія передбачає використання дихальних практик, роботи з м’язовими затисками, тілесного усвідомлення, мікрорухів і технік заземлення (grounding) з метою емоційного розвантаження, зниження рівня стресу та активізації внутрішніх ресурсів особистості. На основі аналізу вітчизняних і зарубіжних джерел встановлено, що тілесно-орієнтована терапія має значний потенціал у відновленні психоемоційного стану людини після пережитої травми, зокрема після інсульту. Визначено п’ять ключових напрямів її впливу: відновлення зв’язку «тіло – емоція – свідомість», стабілізація емоційного фону, розвиток вольових зусиль, формування позитивного образу тіла, а також гнучкість та поєднуваність з іншими методами реабілітації. У статті також детально розкрито напрями та умови ефективного застосування тілесно-орієнтованої терапії: від етапу емоційної стабілізації до сприяння соціальній адаптації. Окрему увагу приділено умовам, що забезпечують успіх впровадження тілесно-орієнтованої терапії у реабілітаційні програми: індивідуальний підхід, професійна компетентність терапевта, поступовість у застосуванні технік, емоційна безпека середовища та інтеграція з іншими формами терапевтичної допомоги. Підсумовуючи, автор наголошує на необхідності ширшого наукового та практичного впровадження тілесно-орієнтованої терапії у реабілітаційну практику в Україні, а також на доцільності подальших емпіричних досліджень для розробки стандартів і доказової бази ефективності цього підходу в нейропсихологічній реабілітації.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ КЛІЄНТІВ ЩОДО ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

Тетяна ХАНЕЦЬКА — 2025-05-28

Дана стаття присвячена актуальній темі щодо вирішення конфліктів професійного самовизначення та ролі психологічного консультування. Встановлено, що професійне самовизначення є складовою особистісних та життєвих сфер людини. Професійне самовизначення в профорієнтології, розглянуто як процес визначення людиною себе щодо встановлених у суспільстві (і прийнятих даною людиною) критеріїв професіоналізму. Так, для однієї людини критерії професіоналізму буде лише приналежності до певної професії або фахова освіта. Тоді як іншому необхідне індивідуальний внесок у розвиток своєї професії, постійне самовизначення й самореалізація. В роботі наголошується на важливості ролі особистісних рис у формуванні професійного самовизначення, а також у вирішенні конфліктів самовизначення. Підкреслюється важливість соціальної активності, напористості, співпраці, організованості та креативності у професійному самовизначенні. Для подолання конфліктів професійного самовизначення необхідна психологічна допомога. Було визначення роль коучингу при психологічному консультуванні та його особливості. Так, необхідно враховувати індивідуальні психологічні особливості клієнта, його емоційні стани, уявлення про професійне «Я». Консультанти повинні використовувати методи активного навчання, які допоможуть клієнту зрозуміти та прийняти своє місце в професійній сфері. Важливим аспектом є також робота з комплексами й внутрішніми конфліктами, які можуть виникати під час професійної самоідентифікації. Загалом, психологічне консультування у сфері професійного самовизначення вимагає чутливості, уважності й гнучкості, щоб забезпечити максимальну підтримку для клієнтів у процесі вирішення їхніх конфліктів професійного самовизначення.

ІСТОРІЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ'Ї: АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ І ШЛЯХІВ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Євгеній ЧОРНОШТАН — 2025-05-28

У статті проведено дослідження та проаналізовано еволюцію розвитку української сім'ї, з’ясовано основні звичаї, традиції, побутові аспекти та культурні особливості українського народу. Особлива увага приділялася вихованню дітей та особливостям відносин у середині сім’ї, а також аналізу впливу соціальних, економічних та культурних факторів на сімейну структуру. Значну частину роботи присвячено звичаєвим традиціям укладання шлюбних відносин. Також розглянуто роль батьків у вихованні дітей та гендерні ролі в українській родині, що визначалися традиціями, віруваннями та історичним контекстом. Було визначено вплив християнства на укладання шлюбу та побудову сім’ї. Через призму православних настанов у сім’ї формувалися важливі моральні чесноти, такі як любов, милосердя, співчуття та підтримка, що мали вагоме значення для збереження стабільності родини. Окрім цього, у статті проведено порівняльний аналіз між сучасною українською сім’єю та минулою. У цьому контексті розглянуто соціальні зміни, які відбулися в родині в умовах урбанізації, глобалізації та трансформації традиційних соціальних інститутів. Окремо розглянуто проблеми сучасних сімей, соціально-економічні труднощі та демографічну кризу, зокрема зниження рівня народжуваності та старіння населення, які суттєво впливають на структуру родини. Також проаналізовано вплив війни в Україні на сімейні відносини, зокрема на емоційний стан, соціальні ролі та адаптацію родин до нових умов. Висвітлено проблеми, пов'язані з еміграцією, внутрішньо переміщеними особами та їх вплив на сімейні стосунки. У висновках зроблено рекомендації щодо підтримки традиційних сімейних цінностей в умовах сучасних викликів, а також підкреслено важливість збереження національних культурних та моральних традицій. Зазначено про роль державної політики у підтримці сім’ї, особливо в контексті підтримки молодих родин та забезпечення їхніх прав. Піднята проблема великої кількості розлучень, які негативно відбиваються на функціонуванні сім’ї як соціально-важливого інституту держави, та пропонуються можливі шляхи вирішення цих проблем через посилення соціальної підтримки та освіти з питань сімейних цінностей.