Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія

РОЛЬ ТОЛЕРАНТНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ПРОЦЕСІ ЇХ СОЦІАЛІЗАЦІЇ В ДИТЯЧОМУ КОЛЕКТИВІ

Ірина ДРОБОТЬКО — 2024-12-30

Стаття присвячена питанням соціалізації дітей з особливими потребами в учнівському колективі інклюзивного класу. Наголошено на важливості забезпечення рівних прав для таких дітей і створення умов, що сприяють їх соціалізації, адаптації та розвитку в колективі однолітків. Розкрито основні виклики інклюзивної освіти, серед яких формування толерантного ставлення, адаптація навчальних програм і подолання стереотипів. Проаналізовано дослідження, які акцентують увагу на ролі педагогів, необхідності раннього втручання та створення підтримуючого середовища. У статті зазначено, що педагоги повинні бути підготовлені до роботи з різними категоріями учнів, забезпечувати емоційно комфортні умови та сприяти формуванню толерантного клімату в учнівському колективі. Окремо розглянуто аспекти соціалізації дітей з ООП, роль взаємодії з батьками та важливість просвітницької роботи серед учнів і дорослих. Підкреслено необхідність долання упереджень, які часто виникають у суспільстві щодо інклюзивної освіти. Зокрема, одним із шляхів подолання упередженості щодо дітей з ООП в інклюзивному класі з боку інших учнів та їх батьків визначено саме докладання зусиль педагогів щодо створення умов для гармонійної міжособистісної взаємодії учнів. Наведено психолого-педагогічні умови, що спряють формуванню толерантного ставлення учнів до дітей з ООП в інклюзивному середовищі. Розглянуто також практичні методи роботи з формування сприятливих умов для соціалізації дітей з ООП в учнівському колективі інклюзивного класу. Висновки статті акцентують увагу на координації зусиль усіх учасників освітнього процесу для створення підтримуючого середовища, що сприятиме успішній інтеграції дітей з ООП у суспільство. Ефективна реалізація інклюзивної освіти можлива лише за умов гармонійної взаємодії педагогів, учнів, батьків та адміністрації.

ВПЛИВ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ НА РЕЗУЛЬТАТИ БОЙОВИХ ДІЙ

Олег ДРУЗЬ — 2024-12-30

У статті розглядається вплив морально-психологічного стану особового складу на результати бойових дій у контексті публічного управління. Визначено, що морально-психологічний стан є ключовим фактором, що впливає на боєздатність та ефективність військових операцій. В умовах сучасної війни, яка характеризується високою інтенсивністю та непередбачуваністю, важливість підтримки психологічної стійкості військовослужбовців набуває особливого значення. Зазначено, що для ефективного управління цим аспектом необхідно впроваджувати комплексний підхід, що включає як превентивні заходи, так і механізми швидкого реагування на психологічні кризи. У статті узагальнено основні компоненти морально-психологічного забезпечення (МПЗ), які включають інформаційно-пропагандистське забезпечення, психологічну підтримку, соціально-правове та культурологічне забезпечення. Доведено, що морально-психологічний потенціал є одним із ключових елементів сукупного військового потенціалу держави, який забезпечує функціонування всіх інших складових військової могутності. Стаття також підкреслює важливість формування у військовослужбовців морально-бойових якостей, таких як патріотизм, почуття обов’язку та колективізм. Зроблено акцент на необхідності створення програм, спрямованих на розвиток психологічної стійкості військових, а також на важливість підготовки командирів з питань морально-психологічного забезпечення. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення системи управління морально-психологічним забезпеченням, включаючи впровадження системи моніторингу, активну інформаційну підтримку, а також розробку механізмів реагування на психологічні кризи серед військовослужбовців.

ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ ЧОЛОВІКІВ ТА ЖІНОК В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ

Олена ЗАЙЦЕВА — 2024-12-30

Стаття присвячена теоретичному та емпіричному дослідженню особливостей механізмів психологічного захисту чоловіків та жінок в екстремальних ситуаціях, зокрема в умовах війни. Метою статті є висвітлення результатів емпіричного дослідження особливостей механізмів психологічного захисту чоловіків та жінок в екстремальних ситуаціях та їх порівняння. У дослідженні було використано комплекс методів: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння та ін.) емпіричні (анкетування, психодіагностичні методики та ін.), математико-статистичний аналіз. Розкрито та проаналізовано основні підходи до визначення понять та класифікації механізмів психологічного захисту, а також поняття «екстремальної ситуації» у вітчизняній та зарубіжній літературі. Висвітлено психологічні наслідки впливу екстремальних ситуацій на особистість. Наведено результати дослідження нервово-психічної напруженості, психологічного стресу, показники механізмів психологічного захисту та ресурсних каналів в експериментальних групах. У статті також представлено результати порівняльного аналізу показників механізмів психологічного захисту та розвиненості ресурсних каналів між чоловіками та жінками в екстремальних ситуаціях за моделлю. Зроблено висновок, що статистично значимих відмінностей між результатами двох груп немає. Представлено програму розвитку психологічного захисту особистості в екстремальних ситуаціях та надано рекомендації щодо психологічної допомоги людям, які переживають наслідки екстремальних ситуацій. Дослідження відкриває перспектики подальшого вивчення психологічного захисту особистості в екстремальних умовах, а також методів психологічної допомоги людям, що переживають наслідки екстремальних ситуацій.

ПРОФЕСІЙНА ІНТЕГРАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ ВЕТЕРАНІВ У СОЦІУМ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ДОСВІД ЗАРУБІЖЖЯ

Лариса КАЛМИКОВА — 2024-12-30

Стаття присвячена висвітленню результатів аналізу зарубіжних програм психологічної підтримки військових ветеранів через їхню професійну інтеграцію у соціум. Аналіз існуючих у вітчизняній психології робіт з означеної проблематики засвідчив, що цей напрям психологічних досліджень є відносно новим і малодослідженим. Є окремі розвідки, суміжні з цією проблематикою, але вони більше сфокусовані на вирішенні інших питань реабілітації, зокрема адаптації, становленні, корекції і компенсації порушених психічних функцій. Автори програм професійної інтеграції ветеранів у США, Канаді та Великій Британії виявляють глибоке розуміння важливості психологічної підтримки в процесі переходу військовослужбовців до цивільного життя, зокрема використання: когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), методів управління стресом, групової підтримки, психоосвіти, терапії прийняття та відданості (ACT), а також інтеграції психологічного консультування з кар’єрним розвитком. Вони спрямовані на підвищення рівня адаптації, зниження рівня стресу, поліпшення емоційного благополуччя, а також на успішну професійну інтеграцію ветеранів. Дослідження цих програм засвідчило, що вони можуть бути прикладом для використання в Україні. Впровадження та адаптації подібних програм в Україні має передбачати не лише приклад кращих практик, але й урахування культурних особливостей та специфічних потреб українських ветеранів. Залучення кваліфікованих науковців і психологів та терапевтів, розвиток інфраструктури для надання відповідних послуг, формування комплексних навчальних програм є ключовими для забезпечення успішної реабілітації ветеранів. Врахування міжнародного досвіду та його реалізація в українських реаліях може значно сприяти розробці ефективних стратегій психологічної реабілітації та професійної інтеграції ветеранів.

ЖИТТЄСТІЙКІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ ПСИХОЛОГІЇ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ

Аліна КОРНЄВА — 2024-12-30

У статті подано теоретичний аналіз феномену життєстійкості, який розглядається як багатовимірний психологічний ресурс для адаптації до стресових ситуацій. Описано основні аспекти життєстійкості, її структуру та функції в контексті сучасної психології. Зокрема, розглянуто історію розвитку цього терміну, який вперше був запропонований С. Кобасою і С. Мадді, що вивчали вплив стресових ситуацій на працівників компаній. Визначено три ключові компоненти життєстійкості: залученість, контроль та готовність до ризику, які дозволяють індивідууму ефективно долати труднощі та адаптуватися до змін. Також здійснили порівняльний аналіз різних теоретичних підходів, що існують вітчизняними та зарубіжними психологами до розуміння життєстійкості, виявляючи спільні риси та відмінності у трактуванні цього феномену. Значну увагу приділено дослідженню основних функцій життєстійкості, серед яких виокремлено адаптивну, прогностичну, регулятивну та трансформаційну функції. Кожна з цих функцій допомагає особистості не лише долати стрес, а й розвиватися через подолання труднощів, зберігаючи психологічну рівновагу та знаходячи нові шляхи для самореалізації. Окремо наголошено на важливості соціальних компонентів життєстійкості, зокрема взаємодії з оточенням та підтримки з боку соціальних груп, що є значущими для ефективного подолання стресових ситуацій. В результаті, стаття підкреслює життєстійкість як комплексний феномен, що включає когнітивні, емоційні, соціальні та поведінкові аспекти, які взаємодіють для підтримки адаптації до стресових ситуацій. Практичне значення роботи полягає у можливості застосування її висновків для розробки програм психологічної підтримки, спрямованих на розвиток життєстійкості у різних соціальних і професійних групах. Таким чином, життєстійкість розглядається як універсальний ресурс, що забезпечує адаптацію до стресових ситуацій і сприяє гармонійному розвитку особистості навіть у складних умовах.

ОСОБЛИВОСТІ І ЗНАЧЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ

Людмила ЛІСОВА — 2024-12-30

У статті обґрунтовано проблему соціально-емоційного розвитку дітей дошкільного віку, з огляду на дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців. Авторка вважає цей аспект важливим фактором для всебічного розвитку дитини, її успішної адаптації до соціального середовища, збереження фізичного та психічного здоров’я, а також підготовки до шкільного навчання. На основі результатів наукових досліджень, соціально-емоційний розвиток визначається як здатність дитини дошкільного віку усвідомлювати свої емоції та емоції оточуючих, а також володіти навичками соціальної взаємодії та спілкування з дорослими та однолітками. Особливу увагу приділено ролі педагогів і батьків у формуванні соціально-емоційної сфери дитини. У дослідженні зазначається, що дошкільний вік є сенситивним періодом для розвитку таких якостей, як емпатія, здатність до співчуття, соціальна відповідальність та вміння будувати стосунки. Висвітлено значення інтерактивних методів навчання, які сприяють емоційному збагаченню дітей та формуванню позитивної взаємодії у групах. Аналіз літератури засвідчує, що соціально-емоційний розвиток є багатокомпонентним процесом, що охоплює пізнавальну, емоційну та поведінкову складові. Наукові підходи до цієї проблематики акцентують увагу на необхідності врахування індивідуальних особливостей дітей, їхнього темпераменту, особистісних рис, умов виховання та середовища. Доведено, що діти, які отримують підтримку у своєму соціально-емоційному розвитку, демонструють кращі результати у навчанні, мають вищий рівень самооцінки, а також менше схильні до конфліктів у колективі. У статті пропонуються практичні рекомендації для вихователів і батьків, спрямовані на розвиток емоційного інтелекту у дітей. Описані ефективні прийоми створення сприятливого середовища для емоційного розвитку, такі як використання рольових ігор, казкотерапії, арттерапії та інтерактивних вправ. Особливу увагу приділено питанням формування емоційного самоконтролю у дітей, здатності розпізнавати та регулювати власні емоції, конструктивно реагувати на стресові ситуації та труднощі. Узагальнюється, що соціально-емоційний розвиток дітей дошкільного віку є одним із ключових напрямів сучасної педагогіки, що вимагає системного підходу та всебічної підтримки. Результати дослідження можуть бути використані у практиці роботи закладів дошкільної освіти, а також у підготовці методичних матеріалів для вихователів і педагогів.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ТА ВІДНОВЛЕННЯ ПОСТРАЖДАЛИХ У КОНТЕКСТІ ВІЙСЬКОВОЇ АГРЕСІЇ

Ірина ТАРАСОВА — 2024-12-30

Військова агресія проти України спричинила безпрецедентні виклики у сфері психічного здоров'я населення та зумовила нагальну потребу в розробці ефективних механізмів психологічної допомоги постраждалим. За оцінками експертів, мільйони українців зазнали прямого чи опосередкованого впливу травматичних подій, що потребує системного наукового осмислення та практичного вирішення проблеми психологічного відновлення. В умовах триваючого конфлікту особливої актуальності набуває питання розробки та впровадження комплексних програм психологічного супроводу, які враховують специфіку воєнної травматизації та забезпечують ефективну реабілітацію постраждалих. Метою статті є висвітлення актуальних питань психологічного супроводу та реабілітації осіб, які постраждали внаслідок військової агресії. Розглянуто теоретичні засади організації психологічної допомоги та особливості травматичного досвіду в умовах війни. Проаналізовано сучасні підходи до психологічного відновлення різних категорій постраждалих. Визначено ключові напрями психологічного супроводу, що включають кризове консультування, посттравматичну реабілітацію та соціально-психологічну адаптацію. Окреслено специфіку роботи з різними видами психологічних травм та їх наслідками. Запропоновано модель комплексного психологічного супроводу, яка враховує індивідуальні особливості постраждалих та характер отриманих травм. Обґрунтовано необхідність системного підходу до організації психологічної допомоги та координації зусиль різних фахівців у процесі відновлення постраждалих. Висновки. Отримані дані мають важливе значення для розробки та вдосконалення програм психологічної допомоги населенню в умовах війни, а також для поглиблення розуміння специфіки травматичного досвіду та механізмів психологічного відновлення постраждалих.

КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВА ТЕРАПІЯ У БОРОТЬБІ З СОЦІАЛЬНОЮ ІЗОЛЯЦІЄЮ ТА ЇЇ НАСЛІДКАМИ, ВИКЛИКАНИМИ ПАНДЕМІЄЮ

Тетяна ТРИАНДОФІЛОВА — 2024-12-30

Соціальна ізоляція, спричинена пандемією COVID-19, стала глобальним викликом для психічного здоров’я людей, що призвело до значного зростання рівня тривожності, депресії та інших психоемоційних розладів. У цьому контексті когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) виступає потужним інструментом для допомоги людям у подоланні негативних наслідків ізоляції, викликаних пандемією. КПТ є ефективним методом роботи з когнітивними викривленнями та деструктивними патернами поведінки, що дозволяє знижувати рівень стресу, тривожності та депресії, а також відновлювати соціальні зв’язки, порушені пандемією. У статті розглядається застосування КПТ для подолання психологічних наслідків соціальної ізоляції, зокрема таких як самотність, тривожність і депресія. Окремо акцентується увага на впливі пандемії на різні групи населення, зокрема на дітей, підлітків та літніх людей, і на адаптацію когнітивно-поведінкових методик до цих груп. Усі ці аспекти аналізуються через призму сучасних підходів до КПТ, що дозволяє зробити висновки про ефективність цієї терапії в умовах глобальних соціальних змін.

АПЕТЕНТНА АГРЕСІЯ ЯК ФОРМА ЗАДОВОЛЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКОЇ СХИЛЬНОСТІ ІНДИВІДА

Володимир ФІЛОНЕНКО — 2024-12-30

У статті подано результати дослідження актуальної для сучасної юридичної психології, психотерапії та консультативної психології проблеми – визначення чинників, що є рушійними для вчинення комбатантами та військовослужбовцями агресивних, насильницьких актів та звірств при виконанні військового обов’язку. Розглянуто агресію та агресивність, які вже тривалий час піддаються вивченню з різних точок зору та підходів, основними з яких є фактори, що стосуються ролі та впливу біологічних і соціальних аспектів на індивіда. Прийнято розрізняти так звану захисну агресію, що виконує позитивну функцію для виживання особистості і є інстинктивною, та інший вид агресії, що є деструктивною та жорстокою, яка є безцільною пристрастю і являється виключно людською рисою. Військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, часто стикаються з емоційним напруженням, підвищеною агресивністю, нестриманістю, схильністю до ризикованої поведінки, нехтуванням традиційними цінностями та дотриманням правил. Це вказує на можливу роль нестриманості у прояві агресивної та розгальмованої поведінки, особливо в умовах стресу або передбачуваної загрози. Учасники бойових дій різних воєнних кампаній повідомляли, що вчинення насильницьких дій може бути привабливим і навіть захоплюючим. Існує дві основні форми агресії: реактивна та інструментальна. Реактивна виникає як реакція на певну передбачувану провокацію чи загрозу. Інструментальна агресія є спланованою і цілеспрямованою, або ініціативною, хижацькою агресією, що орієнтована на досягнення мети. Така агресія проявляється заради самої агресії, нанесення шкоди іншому для задоволення власної потреби цього спрямування, так званої апетентної агресії. За свідченнями науковців, найчастіше така поведінка проявляється у солдатів-дітей – членів озброєних формувань та у осіб, які за власним бажанням доєдналися до таких груп. В умовах бойових дій дегуманізація супротивника та ритуали ініціації в озброєних формуваннях можуть спричиняти відхилення від засвоєних моральних норм і підвищувати рівень насильства у спільноті. Серед учасників бойових дій існує частка осіб, які вважають перебування у складі озброєних формувань інструментом для задоволення власних агресивних нахилів та насильницької залежності. Це саме відноситься і до катів, серед яких є тип, що отримує задоволення від нанесення ушкоджень та знущання над іншими. У статті навмисно не застосовується прямий переклад терміну appetitive aggression (апетитна агресія) задля уникнення співпадінь з медичною термінологією. Для позначення агресивної поведінки, що сприймається автором як захоплююча та емоційно збудлива, пропонується використання терміну апетентна агресія. Напрямком подальших досліджень вважаємо з’ясовування ролі та місця апетентної агресії у скоєнні комбатантами інших видів злочинів і правопорушень.

ГЕНДЕРНА ДИСКРИМІНАЦІЯ ТА СОЦІАЛЬНА РОБОТА В УКРАЇНІ

Євгеній ЧОРНОШТАН — 2024-12-30

У статті визначено гендерну дискримінацію як будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевага, яка заснована на гендері, що призводить або може призвести до запобігання або обмеження на основі гендерної рівності в усіх сферах суспільного життя. Проаналізовано основні положення у міжнародному законодавстві, а також процедуру імплементації принципів протидії гендерній дискримінації в українському законодавстві. Для аналізу стану гендерної дискримінації використані міжнародні та загальнонаціональні дослідження та звіти. Доведено: гендерна дискримінація може проявлятися у контексті порушень прав у сфері праці, освіти, охорони здоров’я, політики, релігії, шлюбу, сім’ї чи родини. Основою для виявлення гендерної дискримінації є проведення різноманітних соціологічних досліджень. Виявлено: гендерне насильство є специфічним видом насильства, що виникає через належність жертви до певної гендерної групи. Традиційно його асоціюють із насильством проти жінок, однак це поняття охоплює ширший спектр явищ. Чоловіки можуть бути як суб’єктами агресії, так і її об’єктами, особливо у контексті збройних конфліктів чи побутових ситуацій. Таким чином, гендерне насильство включає насильницькі дії як з боку чоловіків, так і з боку жінок щодо представників обох статей. У перспективі подальших досліджень окреслено необхідність внесення змін у законодавство України щодо протидії гендерному насиллю, постійний моніторинг стану якісного застосування законодавчих та інших нормативних актів, розвиток освіти, зокрема вивчення майбутніми соціальними працівниками гендерної політики.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ ІЗ РІЗНИМИ ЦІННІСНИМИ ОРІЄНТАЦІЯМИ

Вікторія ШЕВЧУК — 2024-12-30

Комунікативна компетентність майбутніх психологів – це багаторівнева система знань, умінь і особистісних якостей, що забезпечує успішність соціальної взаємодії. Її формування тісно пов’язане з ціннісними орієнтаціями, які впливають на мотивацію, ставлення до професії та вибір комунікативних стратегій. Гуманістичні цінності сприяють розвитку емпатії, здатності створювати сприятливу атмосферу й ефективно вирішувати конфлікти. Емпатія, як ключова професійна компетентність, свідчить про психологічну зрілість і готовність до професійної діяльності, що робить її важливим аспектом підготовки фахівців із психології. Для виконання поставлених завдань і досягнення визначеної мети було застосовано загальнонаукові методи теоретичного рівня, зокрема: аналіз, синтез, порівняння, систематизація та узагальнення науково-теоретичних даних. Для діагностики комунікативної компетентності студентів-психологів і майбутніх педагогів із різним рівнем самооцінки були використані такі методики: опитувальник «Шкала емоційного відгуку» А. Меграбяна і Н. Епштейна; методика діагностики рівня емпатійних здібностей В. В. Бойка; методика «Оцінка рівня схильності до спілкування» (В. Ф. Ряховського); методика «Ціннісні орієнтації» М. Рокича. Для обробки отриманих даних як метод математичної статистики було використано критерій χ² Пірсона. Отримані результати підкреслюють важливість розвитку емпатійних здібностей як ключової професійної компетенції студентів-психологів для підвищення ефективності їхньої взаємодії у соціальному середовищі.