Публічне урядування

ДЕРЖАВНИЙ ІМІДЖ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ, ІНСТИТУЦІЙНІ НАПРЯМИ ТА ІНДИКАТОРИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ

Ольга Володимирівна Денисюк — 2025-12-26

Метою дослідження є концептуалізація державного іміджу як стратегічного ресурсу публічного управління та визначення його інституційно-нормативних і комунікаційних засад у контексті сучасних глобальних викликів і гібридних загроз. У роботі розглянуто логіку формування іміджевої політики держави, її ціннісні й управлінські компоненти, а також зв’язок між державним брендингом, публічною дипломатією та інформаційною безпекою. Методологія. Теоретичною основою дослідження виступають положення теорії публічного управління, стратегічних комунікацій, інституціоналізму та теорії репутаційного капіталу. Застосовано системний, інституційно-нормативний, структурно-функціональний і порівняльний методи аналізу; контент-аналіз законодавчих актів, стратегічних документів і комунікаційних програм; методи узагальнення та моделювання для визначення аналітичної рамки іміджевої політики держави. Наукова новизна. Уперше здійснено цілісний аналіз державного іміджу в межах публічного управління як міждисциплінарного феномену, що поєднує управлінські, комунікаційні та безпекові аспекти. Обґрунтовано, що імідж держави є інструментом стратегічного управління довірою і легітимністю, а ефективність іміджевої політики визначається системністю, правдивістю комунікацій і вимірюваністю результатів. У роботі доведено, що Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» закладає інституційну основу сучасного державного брендингу, поєднуючи ціннісну ідентичність, стратегічні комунікації та механізми оцінювання результативності. Висновки. Сформульовано висновок, що іміджева політика держави має розглядатися як структурна підсистема публічного управління, здатна забезпечити стійкість державності, розвиток міжнародного авторитету та зміцнення довіри громадян. Запропоновано концептуальну рамку синхронізації комунікаційних, безпекових та інституційних компонентів державного іміджу як ключового чинника національної стійкості та репутаційного розвитку України.

ГЕНЕЗИС РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЙ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

Владислав Васильович Корольков — 2025-12-26

Мета роботи. Формування національної системи надання адміністративних послуг почалось майже одразу після набуття Україною державності. На протязі цього періоду технології надання адміністративних послуг набули докорінних змін. Зміни визначались на законодавчо-правовому рівні. Також зміни проходили під впливом реформи децентралізації, яка суттєво розширила можливості місцевого самоврядування. Метою роботи є дослідження процесів розвитку технологій надання адміністративних послуг та оцінювання ефективності прийнятих змін технологій, а також визначення напрямів подальшого їх удосконалення та розширення можливостей надання адміністративних послуг в умовах війни. Методологія. На різних етапах розвитку технологій формувались окремі складові системи. Дослідження проводиться на основі аналізу прийнятих Законів України, Постанов КМУ, Наказів КМУ, розробки положень. Якщо на державному рівні розробляються типові положення, то на місцевому рівні проходить їх конкретизація яка дозволяє врахувати місцеві можливості і потреби. Формування технологій, їх нормування потребує формалізації окремих операцій, а також автоматизації інформаційних процесів. Дослідження передбачає проведення аналізу всіх змін. Наукова новизна. За результатами дослідження було побудовано комплексну системну модель інформаційних потоків і розподілу технологічних операцій при наданні адміністративних послуг, що дозволило виявити шляхи покращення системи надання адміністративних послуг, можливості скорочення часу на надання послуг за видами послуг та підвищення їх якості. Визначено етапи генезису розвитку технологій, і описано кожен етап. Висновки. Національна система надання адміністративних послуг в основному сформована, але потребують уніфікації окремі операції. Крім того спектр адміністративних послуг ще повністю не охоплений. Для цього потребується розробка технологічних карт на нові послуги. Проблемним залишається питання охоплення системою надання адміністративних послуг у віддалених населених пунктах з малою кількістю населення. Потребує уніфікації програмне забезпечення для обслуговування центрів надання адміністративних послуг. Проблемним питанням також залишається надання адміністративних послуг для ВПО. Викликає складності надання адміністративних послуг в місцевості, що наближена до лінії бойового зіткнення, а також на окупованих територіях.

ФОРМУВАННЯ КАДРІВ ДЛЯ ОСВІТНЬО-БЕЗПЕКОВОГО СЕКТОРА: ВИКЛИКИ ТА ПОТРЕБИ ВОЄННОГО СТАНУ

Ганна Олександрівна Кузьменко — 2025-12-26

У статті розглянуто проблему формування кадрового потенціалу для освітньо-безпекового сектора в умовах воєнного стану як пріоритетного напряму державної політики у сфері освіти та національної безпеки. Акцент зроблено на необхідності переосмислення ролі фахівців освіти як активних учасників системи управління ризиками, здатних забезпечити безперервність навчального процесу та безпеку учасників освітнього середовища. Метою статті є аналіз формування кадрового потенціалу для освітньо-безпекового сектора в умовах воєнного стану з урахуванням потреб системи освіти. Матеріали і методи. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході з використанням нормативного аналізу, елементів ризик-менеджменту, контент-аналізу стратегічних документів у галузі освіти та безпеки, а також порівняльного аналізу сучасних практик кадрової політики в умовах воєнного стану. Результати. Установлено, що ефективне формування кадрового потенціалу в умовах воєнного стану потребує інтеграції професійних, управлінських і психологічних компетентностей, здатних забезпечити адаптивне реагування на загрози. Виявлено, що нормативно-правова база України поступово адаптується до реалій воєнного часу шляхом запровадження нових посад (фахівця з безпеки, психолога кризової підтримки), оновлення методик оцінювання ризиків та цифрової сертифікації через національні освітні платформи. Окреслено роль міжвідомчої координації у формуванні стійкої кадрової політики на рівні громад. Перспективи. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розроблення моделей компетентнісного профілю працівників освітніх закладів, здатних діяти в умовах надзвичайних ситуацій; оцінку ефективності цифрових інструментів сертифікації; вивчення впливу професійного вигорання на кадрову стійкість; а також моделювання сценаріїв кадрового резерву з урахуванням локальних безпекових контекстів.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРОЦЕСУ СИНХРОНІЗАЦІЇ ТА ГАРМОНІЗАЦІЇ ПОЛІТИК РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЗГУРТОВАНОСТІ ЄС

Едуард Анатолійович Сиромолот — 2025-12-26

Сучасним викликом для регіональної політки України є необхідність розроблення інструментів забезпечення готовності системи управління регіональним розвитком до кращих практик та процедур ЄС у сфері розвитку територій в умовах продовження європейської інтеграції України. Вважливим аспектом публічного управління, для вирішення цього виклику, є проведення дій з синхронізації та гармонізації кращих практик та процедур політики територіальної згуртованості ЄС у сфері розвитку функціональних типів територій як процесу оновлення політики регіонального розвитку України. Реалізації цього євроінтеграційного завдання буде сприяти наближенню регіональної політики України до кращих стандартів доброго врядування політики територіальної згуртованості Європейського Союзу, та ефективному виконанню предвступних зобов’язань України, як кандидата у члени ЄС. Тому, метою статті є дослідження сценаріїв запровадження кращого досвіду розвитку функціональних типів територій при здійсненні стратегічного плануванні регіонального розвитку України у контексті забезпечення готовності громад та регіонів України до кращих практик та процедур реалізації політики територіальної згуртованості ЄС через створення територіальної моделі управління коштами ЄС. Методологія. У запропонованому дослідженні було проведено аналіз джерельної бази нормативно правових документів, які формують політику територіальної згуртованості ЄС та регіонального розвитку України. Структурно-функціональний аналіз використано для дослідження методології формування політики територіальної згуртованості ЄС та політики регіонального розвитку України, методи порівняльного аналізу було використано для визначення типів функціональних територій, а методи моделювання для побудови концептуальної стратегії створення функціональної міської території, як територіальної моделі управління коштами ЄС. Наукова новизна полягає у розкритті сучасного євроінтеграційного процесу синхронізації та гармонізації політик територіальної згуртованості ЄС та політики регіонального розвитку України через застосування практики створення міського функціонального типу територій як кращої методології та процедури європейської політики міждержавного управління розвитком територій в умовах продовження європейської інтеграції України. Висновки. У статті досліджено сутність євроінтеграційного процесу синхронізації та гармонізації політик територіальної згуртованості ЄС та політики регіонального розвитку України, доведено необхідність розробки інструментарію впровадження кращих практик підтримки та розвитку функціональних типів територій у політики територіальної згуртованості ЄС для оновлення регіонального розвитку України в умовах європейської інтеграції, запропоновано заходи з стратегічного планування розвитку міського функціонального типу територій як територіальної моделі багатостороннього управління та співробітництва громад України з метою участі їх у проектах та програмах ЄС.

ІНСТРУМЕНТИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УМОВАХ ВІЙНИ

Зеновій Васильович Квасній — 2025-12-26

У статті розглянуто сучасні інструменти фінансового забезпечення розвитку територіальних громад в умовах децентралізації та посилення ролі місцевого самоврядування. Мета статті – проаналізувати сучасні інструменти фінансового забезпечення розвитку територіальних громад, визначити їх ефективність та потенціал застосування в умовах децентралізації та воєнних викликів, а також обґрунтувати напрями вдосконалення фінансової політики з метою зміцнення економічної спроможності та підвищення фінансової самостійності місцевого самоврядування. Обґрунтовано значення ефективного формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку громад. Здійснено класифікацію джерел фінансового забезпечення на внутрішні (місцеві податки і збори, доходи від управління комунальною власністю, плата за надання адміністративних послуг) та зовнішні (трансферти з державного бюджету, міжнародна технічна допомога, інвестиційні ресурси, гранти). Визначено інноваційні фінансові інструменти, що можуть бути використані громадами: місцеві цільові фонди, муніципальні облігації, державно-приватне партнерство, краудфандинг та соціальне інвестування. Особливу увагу приділено оцінці ефективності існуючої фінансової бази територіальних громад та окреслено основні проблеми: обмеженість власних доходів, нерівномірність розвитку громад, залежність від державних субвенцій. Запропоновано напрями удосконалення фінансової політики на місцевому рівні, зокрема розширення можливостей залучення інвестицій, оптимізація видаткової частини місцевих бюджетів, розвиток партнерських форм фінансування. Практичне значення дослідження полягає у визначенні інструментів, здатних забезпечити фінансову стійкість та конкурентоспроможність територіальних громад у довгостроковій перспективі.

КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ КАТЕГОРІЇ «НАЦІОНАЛЬНА СТІЙКІСТЬ» У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ

Ірина Вікторівна Чуб — 2025-12-26

Стаття присвячена комплексному дослідженні категорії «національна стійкість» у публічному управлінні. Мета статті – здійснити концептуалізацію категорії «національна стійкість» у публічному управлінні шляхом диференціації підходів та формулювання авторських дефініцій. Наукова новизна. Охарактеризовано наукові підходи до дефініції «стійкість» та виявлено відсутність консенсусу щодо її розуміння. Визначено ключові характеристики, що формують концептуальне ядро національної стійкості та відрізняють її від інших видів. Зазначено, з огляду на системний підхід, національна стійкість є не просто спроможністю повертатися до попереднього стану, а цілісною функціональною властивістю системи, що забезпечує адаптацію, трансформацію і безперервність розвитку в умовах небезпеки. Виявлено, національна стійкість є засадничим компонентом національної безпеки, особливо в умовах сучасних безпекових викликів. Стійкість характеризує спроможність держави не тільки протистояти загрозам, проте й розвиватися, а також зберігати свою функціональність в умовах постійних викликів та загроз. Досліджено поняття національної стійкості у міжнародному контексті та виявлено, що воно інтегрує поняття добробуту та сталості з механізмами управління ризиками. Встановлено, підходи до визначення національної стійкості (резильєнтності) різняться в залежності від пріоритетів країни або організації проте всі вони об’єднанні спільною ідеєю: здатність системи функціонувати та швидко відновлюватися після шоку. Висновки. Висвітлено підходи до національної стійкості, які закріплені у нормативно-правових актах та акцентовано на її обов’язковій інтеграції в загальну архітектуру національної безпеки. Показано, що національна стійкість може бути розглянута під кутом інтегрованої, комплексної характеристики держави та суспільства. Вона полягає у здатності нації (держави та суспільства) ефективно протистояти гібридним загрозам (зокрема військовим, соціальним, економічним тощо), підтримувати життєдіяльність ключових систем військовим, економічним, соціальним та іншим загрозам, підтримувати життєздатність основних систем (управління, інфраструктура, оборона, економіка) та швидко відновлюватися після їх впливу, зберігаючи при цьому територіальну цілісність, суверенітет та демократичні цінності. Запропоновано авторську інтерпретацію розуміння національної стійкості, представлену у двох ключових вимірах, розмежовуючи за обсягом охоплення та функціональним фокусом: широке розуміння, що охоплює системні та стратегічні аспекти (на рівні держави); вузьке розуміння, що фокусується на соціальному партнерстві та операційних (локальних) вимірах.