Публічне урядування

КОМУНІКАЦІЙНА БЕЗПЕКА В ОСВІТІ: ПРОТИДІЯ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Ганна Олександрівна Кузьменко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета роботи. Стаття присвячена теоретичному та прикладному аналізу проблеми комунікаційної безпеки в освіті в умовах посилення дезінформаційних впливів. Метою дослідження є обґрунтування сутності поняття «комунікаційна безпека в освіті», визначення основних ризиків інформаційних маніпуляцій у навчальному процесі та виокремлення педагогічних і організаційних механізмів протидії дезінформації. У статті окреслено системну роль освіти як середовища формування інформаційної стійкості, критичного мислення й культури відповідального спілкування в цифровому просторі. Методологічну основу дослідження становить міждисциплінарний підхід, що поєднує принципи педагогіки, психології, комунікативістики та інформаційної безпеки. Застосовано методи контент-аналізу, порівняльного узагальнення, системного та структурно-функціонального аналізу, які дозволили розкрити взаємозв’язок між рівнем цифрової компетентності педагогів, станом освітнього середовища та стійкістю до дезінформаційних впливів. Теоретичну базу становлять сучасні праці українських дослідників – В. Бахмат, Б. Гривнака, В. Іванцова, О. Костенка, О. Лаврентьєвої, І. Лопушинського, Н. Литвин, Д. Лисова, Т. Павленко, І. Сапіжака, А. Яроша, а також нормативні документи, зокрема Концепція розвитку цифрових компетентностей громадян України. Наукова новизна. У роботі запропоновано трактування комунікаційної безпеки як інтегрованого елементу освітньої політики, що поєднує педагогічні, психологічні, технологічні та ціннісні механізми забезпечення достовірності інформації. Обґрунтовано, що розвиток цифрової грамотності педагогів і формування медіаосвітніх компетентностей є ключовими умовами стійкості освітнього середовища до дезінформаційних впливів. Вперше систематизовано напрями державної, інституційної та етичної взаємодії у сфері захисту інформаційного простору освіти. Висновки. Комунікаційна безпека в освіті постає як комплексне явище, спрямоване на формування культури критичного мислення, відповідального спілкування та академічної доброчесності. Показано, що ефективна протидія дезінформації потребує синергії державної політики, внутрішніх механізмів освітніх установ і педагогічних стратегій розвитку медіаграмотності. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні практичних моделей формування інформаційної стійкості педагогів і студентів, а також у вдосконаленні етичних стандартів цифрової взаємодії в освітньому середовищі.

СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ: ПРІОРИТЕТИ, РЕАЛІЗАЦІЯ ТА КОНТРОЛЬ РЕЗУЛЬТАТІВ

Олексій Анатолійович Руснак — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Метою дослідження є аналіз особливостей реалізації стратегічного мислення та механізмів стратегічного менеджменту у публічному секторі, визначення ключових факторів ефективності стратегічного управління, а також дослідження взаємодії політичного та адміністративного рівнів у процесі формування й операційної реалізації стратегічних пріоритетів. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному аналізі наукових праць з публічного управління, стратегічного менеджменту та теорії зацікавлених сторін. Застосовано системний і порівняльний підходи до аналізу державного й корпоративного управління, концепцію створення суспільної цінності М. Мура (Public Value), аналіз нормативно-правових актів, а також інструменти оцінювання ефективності (KPI, BSC, Lean-технології). Наукова новизна полягає у формулюванні інтегрованої концепції стратегічного менеджменту в публічному секторі, що визначає умови ефективної реалізації стратегій: створення суспільної цінності, забезпечення легітимності та підтримки, розвиток операційної спроможності. Виокремлено особливості стратегічної конкуренції на політичному, інституційному, аналітичному та геополітичному рівнях. Обґрунтовано, що стратегічний задум є результатом творчого процесу проєктування майбутнього та узгодження ціннісних пріоритетів стейкхолдерів. Висновки демонструють, що успішна реалізація стратегій потребує узгодження політичного й адміністративного рівнів, оптимального балансу суспільної цінності та операційної спроможності, а також застосування багатовимірних індикаторів ефективності. Показано, що дворівнева структура публічного управління вимагає поєднання політичної підтримки та професійної компетентності державних менеджерів. Водночас недостатня зрілість громадянських інститутів залишаються чинниками, що ускладнюють формування стратегічного мислення та реалізацію національних стратегічних пріоритетів.

КУЛЬТУРА СИСТЕМНОГО ЛЮДИНОЦЕНТРИЧНОГО УПРАВЛІННЯ В ОРГАНАХ ВЛАДИ ЯК КЛЮЧОВА ПАРАДИГМА УСПІШНОГО РОЗВИТКУ ПОВОЄННОЇ УКРАЇНИ

Інна Андріївна Семенець-Орлова, Геннадій Анатолійович Дмитренко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Розглядається проблема пошуку і обґрунтування кардинального важелю модернізації державного устрою України в самий жахливий період її незалежного існування, який здатний «витягнути» державу від її постійного занепаду впродовж понад 30 років руху наосліп. Таким важелем є перехід органів влади усіх ієрархічних рівнів на культуру системного людиноцентричного управління, системоутворюючим стрижнем якого є високий індекс якості життя громадян. Розкривається сутність однієї із головних парадигм розвитку повоєнної України в контексті порятунку її державності від самознищення завдяки господарюванню в органах влади екстрактивної (регресивної) культури управління, неорієнтованої на інтереси народу. Ця сутність полягає в створені ефективного народовладдя через перехід від регресивної культури управління в органах влади на прогресивну, спрямовану на чітко визначені кінцеві результати діяльності владних структур, а саме – підвищення індексів якості життя громадян. Аналізується джерела і підходи до формування ефективної культури управління в органах влади, починаючи із Славетної (кінець ХVІІ ст.), а потім і Промислової революцій в Англії і виникнення менеджменту як науки і практики управління. Постійне удосконалення останнього привело до можливості формування інноваційної культури системного управління за кінцевими людиноцентричними результатами, що забезпечує пріоритет народних інтересів перед власними інтересами владоможців. Обґрунтовується технологія визначення індексів якості життя мешканців громад шляхом щорічного опитування дорослого населення на кшталт референдуму національно-місцевого характеру з поширеною номенклатурою питань. Така технологія надає можливість отримати відповіді у цифровому індексному вигляді і отримала назву «Цифрове Віче». Виокремлюється та обставина, що індивідуальні суб’єктивні індекси якості життя населення перетворюються в об’єктивні, коли мова йде про виміри якості життя мешканців громад в інтегральних індексах. Саме середньо арифметичне вимірювання в сукупності нівелюють емоційні фактори у індивідів. Пропонується пірамідальна схема розподілу відповідальності між структурами влади по горизонталі і вертикалі (між різними ієрархічними рівнями) за щорічну динаміку індексів якості життя громадянина. Єдиним джерелом виміру цих індексів є людина із громади зі своїм сприйняттям індексів якості свого життя. Нагадуємо, які об’єктивізуються в сукупності індикаторів якості життя інших мешканців громад. Отже, завдяки переходу структур влади на культуру системного людиноцентричного управління вдасться, нарешті, реалізувати в Україні ефективне народовладдя, повернувши структури влади на всіх рівнях «обличчям» до людей.

ПРАВО НА СУДОВИЙ ЗАХИСТ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Артем Арсенович Старченко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Метою наукового дослідження є надання загальної характеристики праву на судовий захист в Україні та визначення ключових проблем, що перешкоджають його ефективному використанню населенням та субʼєктами господарювання. У статті аналізується як законодавче поле права на судовий захист, так і теоретичні підходи до його розуміння. Автором надається власне визначення поняття права на судовий захист, виокремлюються його складові частини. Також визначається правова природа права на судовий захист. Обґрунтовується, що право на судовий захист є фундаментальним правом, яке лежить в центрі держави. Надається оцінка факторам, що перешкоджають гарантуванню державою права на судовий захист (війна росії проти України, глобальні виклики ХХІ століття). Аналізується звʼязок стану забезпечення права на судовий захист у державі із внутрішніми та міжнародними рейтингами, зокрема, верховенства права, інвестиційної привабливості, глобального інвестиційного індексу, а також рівня задоволеності життям, рівня довіри до державних інституцій тощо. Посилаючись на різні соціологічні дослідження, автор робить висновки про тенденцію зниження довіри до судів протягом останніх 3 років, що свідчить про недостатнє забезпечення державою права на судовий захист. На підставі цього, автор стверджує на необхідності перегляду механізмів судового захисту прав і свобод та напрацювання відповідних змін щодо його реформування. Окрім цього, у дослідженні автор розглядає конституційну реформу 2016 року, яка торкнулась не лише судової системи, а й суміжних інститутів – адвокатури й прокуратури. Схематично зображено систему судоустрою в Україні – як до конституційної реформи 2016 року так і зараз. Автор пропонує розглядати право на судовий захист в ракурсі теорії публічного управління – Public Value Management (урядування публічною цінністю). Відповідно до цієї теорії критерієм ефективності права на судовий захист виступає результат – реальне задоволення потреби окремої особи щодо захисту та відновлення порушеного права. Таким чином, автор вважає, що механізми судового захисту в Україні необхідно вдосконалити в такий спосіб, щоб кожна особа могла безперешкодно реалізувати своє право на захист і відновлення порушених прав і свобод.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Андрій Андрійович Телендій — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Мета роботи – обґрунтувати теоретико-методологічні засади та практичні механізми публічного управління у сфері забезпечення економічної безпеки територіальних громад України в умовах воєнного стану. Методологія дослідження спирається на системний та інституційний підходи, загальнонаукові методи аналізу й синтезу, порівняльний аналіз наукових праць у галузі фінансової та економічної безпеки, а також аналіз нормативно-правових актів, що визначають повноваження органів публічної влади у воєнний період. Наукова новизна полягає в уточненні змісту поняття «економічна безпека територіальної громади» як інтегральної характеристики стійкості місцевої фінансової системи, інституційної спроможності та здатності до відновлення в умовах тривалих воєнних загроз, а також у запропонуванні авторської моделі механізмів публічного управління економічною безпекою громади, що передбачає послідовність фаз «стабілізація – адаптація – відновлення – розвиток» та взаємодію нормативно-правового, інституційного, фінансово-бюджетного й цифрово-аналітичного контурів управління. Висновки. Доведено, що економічна безпека територіальних громад є ключовою передумовою збереження керованості територій, підтримання критичної інфраструктури та виконання повноважень місцевого самоврядування в умовах воєнного стану. Обґрунтовано, що діюча нормативно-правова база створює рамкові умови для формування політики економічної безпеки на локальному рівні, однак потребує подальшої конкретизації індикаторів та інструментів підтримки громад з різним рівнем ураження. Показано роль податкових надходжень, міжбюджетних трансфертів, боргових та інвестиційних інструментів, а також цифрових систем моніторингу для підвищення стійкості місцевих фінансів. Сформульовано напрями удосконалення публічного управління економічною безпекою територіальних громад, які пов’язані з ризик-орієнтованим бюджетуванням, розширенням міжмуніципального співробітництва, інституціоналізацією цифрових аналітичних платформ і посиленням участі населення у прийнятті рішень.