ГЕНЕЗИС МЕХАНІЗМУ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ З ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ІЗ НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ – ДО КОНСТИТУЦІЇ ПИЛИПА ОРЛИКА 1710 Р.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню витоків і процесів утвердження механізму участі громадськості в державному управлінні в сфері охорони здоров’я в Україні та за кордоном із найдавніших часів – до Конституції Пилипа Орлика 1710 р. З цією метою авторкою статті досліджено низку взаємопов’язаних питань у межах вищезазначених хронологічних меж: по-перше, генезис феномену громадськості й громадянського суспільства й історичних форм їх буття та діяльності; по-друге, історію демократії та багатоманітності її форм, у першу чергу, безпосередньої, представницької та партисипаторної; по-третє, історію становлення та розвитку охорони здоров’я в Україні в контексті розвитку медицини в світі; по-четверте, генезис методів, форм, механізмів і інституцій державного управління в сфері охорони здоров’я; по-п’яте, розвиток конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами, зокрема, в сфері державного управління охороною здоров’я. Досліджуються витоки державного управління та охорони здоров’я в державах стародавнього Сходу (Шумер, Аккад, Єгипет Китай і ін.), а також у Давній Греції та Давньому Римі, й обгрунтовується висновок, що епоха Античності стала не лише колискою для Західної моделі механізму демократичного державного управління, а й сприяла трансформації сакрально-містичних підходів у медицині до матеріально-раціоналістичних. Аналізуються недооцінені у сучасній європейській науці механізми управління охороною громадського здоров’я і розвитком медичної науки в арабських халіфатах. Приділено увагу зародженню державного управління в сфері охорони здоров’я, протидії епідеміям і розвитку медичної освіти у Середньовічній Європі. Визначаються особливості зародження перших слов’янських держав, зокрема Київського князівства, а також «вічевій демократії», як формі державного управління, заснованій на повновладді народу. При цьому, наголошується, що охорона здоров’я в давніх слов’ян, як власне і у варягів, яких запрошували на князювання, навряд чи обговорювалися поза межами конкретної родини. Із часів руйнування Києва військами хана Батия в 1240 р. і упродовж т.з. «темних віків» охороною здоров’я на землях Київського та інших слов’янських князівств опікувалися переважно монастирі, а також міста, наділені Магдебурзьким правом. Зроблено висновок, що Конституція Пилипа Орлика 1710 року, за майже вісімдесят років до появи перших конституцій Франції чи США, внормувала модерну модель організації публічної (державної) влади в Україні, засновану на засадах народовладдя. І хоча питання управління охороною здоров’я в ній залишилось неунормованим, починаючи з XVIII ст. вони стають предметом публічного управління місцевих громад. У подальшому (XIX – поч. XX ст.) розвиток механізму державного управління в сфері охорони здоров’я в Україні визначався відповідною державною політикою Російської та Австро-Угорської імперій, в складі яких перебували Українські землі.