ЗВ’ЯЗОК СВІТОГЛЯДНИХ ОЧІКУВАНЬ ГРОМАДЯН ІЗ ЖИТЛОВОЮ ПОЛІТИКОЮ ДЕРЖАВИ

Анотація

Розвиток світоглядних очікувань громадян – це закономірні, впорядковані та невідворотні зміни сприйняття суб’єктом його права на об’єкт через тенденцію постійних суспільних трансформацій. Світоглядні очікування громадян щодо реалізації їхнього права на житло поєднують теорію природи речей, філософію цінностей і теорію форм буття як феноменологічні концепції права і складаються із правосвідомості кожного індивіда зокрема і суспільства загалом. Під час проведення аналізу досліджень світоглядних очікувань громадян з будь- якою політикою держави, в тому числі житловою, слід враховувати природну дуалістичність кожної людини, яка вимагає комплексного підходу до проблеми функціонування взаємозалежних чинників, а саме: соціум, система правових норм, особистість, внутрішнє сприйняття людиною дійсних норм і реальних дій суб’єктів відповідних норм регулювання. У сучасних умовах світосприйняття і праворозуміння в українському суспільстві проходить процес трансформації від системи соціалістичного сприйняття взаємних зобов’язань до демократичних принципів розвитку сприйняття політики з урахуванням євроінтеграційного курсу держави, а отже, перебуває на трансформаційному етапі. Недостатня забезпеченість населення житлом традиційно є потенційним потужним джерелом невдоволення громадян, що мешкають у пострадянських країнах. Значною мірою це пояснюється спадщиною радянської системи, коли держава надавала сім’ям житло на основі неринкових принципів. Інша причина – традиційна нестача житла в радянську епоху. Так чи інакше, ситуація з доступністю житла залишається гострим політичним питанням. Люди, незадоволені своєю житловою ситуацією, схильні критично ставитися до уряду країни, тоді як власники будинків і квартир більш лояльні до уряду. Серед потенційних джерел нестабільності у пострадянській Євразії дослідники традиційно приділяють більше уваги загальним економічним проблемам і політичним конфліктам, однак напруженість, створювана невирішеним квартирним питанням, є тривалим викликом, ігнорувати який небезпечно. Патерналістські сподівання значної частини населення України (як і всього пострадянського простору) на визначальну роль держави у забезпеченні громадян житлом зберігаються й досі. До певної міри такі настрої підтримує і соціальна спрямованість чинної Конституції України, ухваленої 1996 року як політичний компроміс. Тим не менше, норми Основного Закону є нормами прямої дії. Чи створює держава такі умови на практиці – можна запитати у сімей, які десятиліттями, майже без просування перебувають у чергах для забезпечення житлом у місцевих органах влади.