Експерт: парадигми юридичних наук і державного управління

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ СТИМУЛИ: ТЕОРЕТИЧНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Володимира Володимирівна Добровольська — 2025-12-23

У статті досліджені господарсько-правові стимули як правова категорія, які не визнвачені нормами чинного законнодавства, що породжує проблеми їх правзатосування та які представляють собою сукупність встановлених правовими нормами засобів, методів і форм впливу держави та інших суб’єктів права на учасників господарських відносин, які спрямовані на заохочення їхньої економічної активності, підвищення ефективності діяльності, дотримання законності та досягнення соціально значущих економічних цілей. Аналіз останніх публікації щодо визначення та мети господарсько-правових стимулів здебільшого представляє собою економічний їх аналіз та актуальним є їх визначення саме через призму господарського законодавства, що також є метою статті. Виклад основного матеріалу. Держава намагається стимулювати розвиток господарської діяльності, використовуючи широкий спектр господарсько-правових засобів та інструментів, що базуються на принципах заохочення, преференцій та підтримки, а не примусу. Саме вони спрямовані на те, щоб спонукати суб’єктів господарювання до здійснення інвестицій, інновацій, експорту та створення нових робочих місць. Зроблений висновок про те, що господарсько-правові стимули — це інструменти державного впливу, які спонукають бізнес до певної поведінки не через примус чи покарання, а через створення вигідних умов та зацікавленість та саме вони є протилежністю господарсько-правовим санкціям. Основною самостійною ознакою господарсько-правових стимулів є нормативно-правова форма, адже стимул обов’язково повинен бути встановлений нормативно-правовим актом (законом, кодексом, постановою тощо), що означає, що він не є чиїмось суб’єктивним бажанням чи усною обіцянкою.

МІЖНАРОДНІ ВОЄННІ ТРИБУНАЛИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Володимир Олексійович Заросило — 2025-12-23

У статті здійснено дослідження становлення та розвитку міжнародних воєнних трибуналів як ключових інституцій у системі міжнародного кримінального правосуддя. Розглянуто діяльність Нюрнберзького, Токійського, Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу щодо Руанди, які заклали правові, процедурні та концептуальні засади сучасного міжнародного кримінального права. Узагальнено їхній внесок у формування основоположних принципів індивідуальної кримінальної відповідальності, невідворотності покарання, відсутності імунітету для вищих посадових осіб та універсальної юрисдикції щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності й геноциду. Проаналізовано сучасний етап еволюції міжнародного кримінального правосуддя, який відображає підписання Угоди між Україною та Радою Європи про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Зазначено, що ця ініціатива є логічним продовженням історичної традиції міжнародних воєнних трибуналів, започаткованої в Нюрнберзі, та водночас — інноваційною моделлю регіонального правосуддя, яка виходить за межі класичних механізмів ООН. Метою статті є аналіз становлення та еволюція міжнародних воєнних трибуналів, дослідження їхнього внеску у формування сучасних норм і принципів міжнародного кримінального права, а також оцінка впливу рішень цих трибуналів на подальший розвиток міжнародної системи відповідальності за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Зроблено висновок, що Міжнародні воєнні трибунали, створені після Другої світової війни, заклали основу сучасного міжнародного кримінального права. Нюрнберзький і Токійський трибунали вперше закріпили принципи індивідуальної кримінальної відповідальності, невідворотності покарання та неприпустимості посилання на державний імунітет чи виконання наказів. Трибунали для колишньої Югославії та Руанди суттєво розвинули ці засади, сформувавши практику щодо геноциду, злочинів проти людяності та командної відповідальності, що стало фундаментом для створення Міжнародного кримінального суду. Сучасні виклики, зокрема агресія Російської Федерації проти України, виявили потребу у вдосконаленні механізмів міжнародного правосуддя. Підписання Угоди про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України є логічним продовженням еволюції міжнародного кримінального права та свідчить про здатність міжнародної спільноти адаптувати правові інструменти до нових загроз.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Алла Станіславівна Нестеренко — 2025-12-23

У статті досліджуються адміністративно-правові гарантії реалізації норм міжнародного кримінального права в Україні з урахуванням сучасних викликів, пов’язаних із воєнною агресією та потребою адаптації національної правової системи до міжнародних стандартів. Автори акцентують увагу на особливостях адміністративно-правових механізмів, що забезпечують імплементацію положень Римського статуту Міжнародного кримінального суду, міжнародних конвенцій і двосторонніх угод у національне законодавство. Аналізується практика діяльності органів виконавчої влади, прокуратури, Національної поліції, органів пробації та інших інституцій, які відіграють ключову роль у забезпеченні належного виконання міжнародних зобов’язань України. Метою статті є комплексне дослідження правових та організаційних механізмів, що формують систему адміністративно-правових гарантій у сфері реалізації норм міжнародного кримінального права, а також визначення їх ефективності у сучасних умовах. Методологічною основою дослідження є поєднання загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння) та спеціально-юридичних методів (формально-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, метод тлумачення права). Наукова новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняній доктрині адміністративного права комплексно розкрито механізми адміністративно-правового забезпечення імплементації міжнародних кримінально-правових норм, виокремлено проблемні питання взаємодії національних та міжнародних інституцій, а також запропоновано шляхи вдосконалення адміністративних процедур у цій сфері. Основними результатами є визначення ключових проблем імплементації норм міжнародного кримінального права (колізійність законодавства, недостатня ефективність контролюючих механізмів, проблеми кадрового забезпечення) та обґрунтування необхідності вдосконалення адміністративно-правових гарантій шляхом розширення повноважень органів виконавчої влади, удосконалення процесуальних процедур та підвищення рівня міжвідомчої координації. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх використання для вдосконалення адміністративного законодавства України, підготовки фахівців у сфері міжнародного кримінального права та державного управління, а також у діяльності правозастосовних органів.

СУЧАСНІ НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИВАТНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ТА ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ

Олександр Іванович Савка — 2025-12-23

В статті розглянуто сучасні наукові підходи до дослідження приватної військової та охоронної діяльності у сучасних міжнародних політичних процесах. Визначено, що компанії, які здійснюють приватну військову та охоронну діяльність – це зареєстровані недержавні комерційні структури, діяльність яких спрямована на надання спеціалізованих послуг, які безпосередньо чи опосередковано пов’язані з військовою сферою. Проведений аналіз різних аспектів діяльності компаній, які здійснюють приватну військову та охоронну діяльність. Діючи в рамках правового поля, приватна військова та охоронна діяльність є легальними недержавними акторами. Подібний статус виводить приватну військову та охоронну діяльність з-під контролю держав, яким, у свою чергу, діяльність таких структур «іде на користь, надаючи новий інструментарій для вирішення власних завдань». На сьогоднішній день можна констатувати, що у XXI столітті практично в будь-якому збройному конфлікті на регіональному та/або глобальному рівні певну роль стали відігравати не лише класичні національні держави, а й актори нового типу. За останні роки їх вплив на політичні процеси і, як наслідок, їхня участь у сучасних конфліктах суттєво зросла. При цьому співпраця держав з «акторами поза суверенітетом» стала очевидним трендом сучасного світу. Компанії, які здійснюють приватну військову та охоронну діяльність можна віднести до категорії недержавних акторів міжнародних відносин. Ця категорія є неоднорідною і складається з легітимних та нелегітимних суб’єктів, різноманітних за своєю природою, способами утворення, а також цілям, яким підпорядкована їхня діяльність. Деякі недержавні актори транскордонні і мають широку розгалужену структуру; інші можуть бути тісно пов’язані з державними органами, являючи собою гібридний стан, за якого неможливо провести розмежування; треті спеціально створені державним апаратом реалізації поставлених завдань. Останнім часом приватна військова та охоронна діяльність «почала демонструвати як військову активність у різних регіонах світу, так і виявляти риси щодо самостійних економічних акторів військового сегменту світової економіки». Приватна військова та охоронна діяльність поступово і дедалі помітніше «починає витісняти із збройних конфліктів регулярні армії».

РЕГУЛЮВАННЯ УЧАСТІ ІНОЗЕМНИХ ОСІБ У ПРИВАТНОПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ У СУДОВИХ ІНСТАНЦІЯХ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Руслан Васильович Чорнолуцький — 2025-12-23

У статті здійснено комплексний аналіз особливостей правового регулювання участі іноземних осіб у приватноправових відносинах та їх доступу до судових інстанцій України в умовах воєнного стану. Досліджено, як зміни у національному законодавстві, викликані військовою агресією проти України, вплинули на реалізацію процесуальних прав іноземних громадян і юридичних осіб. Особливу увагу приділено принципу процесуальної рівності сторін, праву на справедливий суд та гарантіям захисту прав осіб, що не є громадянами України, але беруть участь у цивільних правовідносинах на її території. У роботі підкреслено, що попри складні умови воєнного часу, українська судова система продовжує функціонувати на засадах верховенства права, забезпечуючи доступ до правосуддя всім суб’єктам, у тому числі іноземним. Висвітлено процесуальні механізми забезпечення участі іноземних осіб у судових засіданнях дистанційно, особливості повідомлення сторін через електронні засоби зв’язку, проблеми вручення судових документів за кордон у контексті призупинення поштового сполучення з окремими державами, насамперед державою-агресором. Проаналізовано актуальну судову практику, що стосується визнання та виконання іноземних судових рішень в Україні під час воєнного стану, а також розглянуто питання взаємодії національного права з міжнародними договорами, зокрема Конвенціями у сфері цивільного процесу. У результаті дослідження сформульовано пропозиції щодо удосконалення правового механізму участі іноземних осіб у судових процесах, зокрема шляхом розширення використання електронного суду, посилення міжнародної правової співпраці та оновлення процесуальних норм відповідно до умов воєнного стану. Отримані висновки мають практичне значення для суддів, адвокатів, науковців і правозастосовців, а також сприяють зміцненню правової визначеності у сфері міжнародного приватного права України.