СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПОДАННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
DOI:
https://doi.org/10.32689/2523-4625-2022-6(66)-6Ключові слова:
кримінально-процесуальне законодавство, докази, доказування, кримінальний процес, судочинство, сторони, судочинствоАнотація
Стаття присвячена дослідженню становлення та розвитку інституту доказування в системі кримінального судочинства України. Чинне кримінальне процесуальне законодавство України успадкувало чимало прогресивних ідей, закладених Кримінально-процесуальним статутом, зокрема надання учасникам процесу права подавати докази для захисту власної позиції в кримінальному процесі. Право подавати докази стало невід’ємним елементом процесуального статусу підозрюваної ососби, обвинуваченого, їх захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, а також обвинувача. Розглядаючи історичні аспекти порядку подання доказів, насамперед, приходимо до висновку, що стан розвитку цього інституту в різні історичні періоди прямо зумовлювався наявними історичними обставинами. Враховуючи це, проведено періодизацію становлення інституту подання доказів на території України:
1. Давньоруська (княжа) доба – охоплює часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
2. Литовсько-польська доба – охоплює часи перебування українських земель під владою Литви та Польщі.
3. Козацько-гетьманський період – охоплює часи існування запорозького козацтва.
4. Пореформений період – охоплює часи, починаючи з прийняття Статуту кримінального судочинства до 1917 р. і позначений докорінною зміною кримінального судочинства.
5. Період відродження української національної держави – охоплює часи УНР, Української Гетьманщини та Директорії (1917–1920 рр.). Цей період майже не приніс нововведень у сфері кримінального судочинства.
6. Радянський період – охоплює час перебування України у складі СРСР.
7. Сучасний період – розпочався із здобуттям Україною незалежності та характеризується подальшим поступовим розширенням елементів засади змагальності у кримінальному процесі, в тому числі на стадії досудового розслідування. У цей період у кримінально процесуальній науці все частіше почали ставитися пи- тання про необхідність законодавчого врегулювання порядку подання доказів, пропонувалися деякі зміни та доповнення до Кримінального процесуального кодексу України, які, однак, досі залишаються нереалізованими. На жаль, ухвалення у 2012 році довгоочікуваного КПК України, незважаючи на закріплення в ньому ряду прогресивних положень, не вирішило зазначеної проблеми.
Посилання
Василенко М. П. Вибрані твори у трьох томах. Київ : Видавництво дім «Академперіодика», 2006. 560 с.
Землянська В. В. Кримінально-процесуальне законодавство Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії : дис. канд. юр. наук : 12.00.01. Львів, 20023. Карлаш И. А. История развития института представления доказательств лицами, вовлеченными в уголовный процесс. Информационно-аналитический портал «Юридический Луганск». URL: http://jurlugansk.ucoz.org/publ/6-1-0-74
Кистяковский А. Ф. Общая часть уголовного судопроизводства. Киев : Издательство Семенко Сергея, 2005. 118 с.
Лобойко Л. М. Реформування кримінально-процесуального законодавства в Україні (2006–2011 роки). Частина 1: Загальні положення і досудове провадження. Київ: Істина, 2012. 288 с
Михеєнко М. М. Кримінальний процес України. 2-ге вид., перероб. і доп. Київ : Либідь, 1999. 534 с.
Шевченка О. О. Історія українського права. Київ : Олан, 2001. 214 с.
Перший Литовський статут 1529 року/ Хрестоматія з історії держави і права України. У 2 т. Том 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст. навчальний посібник для юрид. вищих навч. закл. і фак. / за ред. В. Д. Гончаренка. Київ : Ін Юре, 1997. С. 60–83.
Судебник князя Казимира 1468 року. Хрестоматія з історії держави і права України. У 2 т. Том 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст. : навч. посіб. для юрид. вищих навч. закл. і фак. / за ред. В. Д. Гончаренка. Київ : Ін Юре, 1997. С. 57–60.
Судебные уставы 20 ноября 1864 года, с изложением рассуждений, на коих они основаны. Часть вторая. СПб. : Издание Государственной Канцелярии, 1866. 504 с.
Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. В 2-х т. Т. 2. Изд. третье, пересм. и дополн. СПб. Сенатская типография, 1910. 573 с.
