ВПРОВАДЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ЗМІНАМИ ДО НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ

Анотація

Впровадження стратегічного управління змінами до надання публічних послуг можливо лише тоді, коли публічна організація є стратегічно орієнтованою, в якій персонал має стратегічне мислення, застосовується система стратегічного планування, що дає змогу розробляти та використовувати інтегровану систему стратегічних планів, і поточна діяльність підпорядкована досягненню поставлених стратегічних цілей. Реалізація переваг у стратегічно орієнтованих організацій дає змогу побудувати обґрунтовану послідовність дій щодо реалізації концепції і формування системи стратегічного управління до надання публічних послуг. Підвищення якості надання публічних послуг завжди пов’язано з впровадженням певних змін. Відповідно слід впроваджувати не просто стратегічне управління, а стратегічне управління змінами. Існують різні підходи до стратегічного менеджменту в контексті управління змінами. Автором запропоновано відповідний механізм підвищення якості надання публічних послуг. Визначено складові процесу формулювання та реалізації стратегії. Доведено, що успішна стратегія забезпечує передбачення неминучих відхилень від тенденцій і вжиття попереджувальних дій. При цьому якщо середовище не є стабільним, корисність інформації, на якій базується стратегія, викликає сумніви, і цінність стратегії зменшується. Обґрунтовано, що у сучасному світі органи публічної влади, почуватимуться добре, якщо швидко реагуватимуть на зміни, навчатимуться на помилках і негайно змінюватимуть будь-яку політику, яка, як виявляється, не спрацьовує. Стратегія бути гнучкими передбачає завчасне рішення про те, що ми готові змінювати організаційні структури, процедури прийняття рішень, пропоновані послуги, обслуговувані групи клієнтів, використовуваних постачальників і роботу, яку люди повинні виконувати. Значну частину своєї роботи керівники публічних організацій можуть виконувати через звичайні комунікації. Існують різні підходи до стратегічного менеджменту в контексті управління змінами, але саме директивні та емерджентні можуть бути інтегровані саме через «комунікативний підхід». Директивним підходам віддають перевагу, коли середовище є стабільним і передбачуваним, вони підкреслюють важливість чітких цілей, делегованих повноважень та ефективних механізмів контролю. Емерджентний підхід наголошує на політичному та культурному аспектах змін і стверджує, що весь процес змін не може бути охоплений раціональною лінійною логікою. Незважаючи на очевидні відмінності між емерджентним і директивним підходами до управління змінами, вони не є взаємовиключними. Автором наведено різні підходи до подолання опору в комунікації, ідеї щодо типів комунікацій та сформовані запитання для комунікації і отримання результатів.