РЕЗОЛЮЦІЇ ООН ЩОДО РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ 2014–2023: АНАЛІЗ ДИСКУРСУ

Анотація

Організація Об’єднаних Націй є головною міжнародною організацією, яка з моменту свого заснування після закінчення Другої світової війни має на меті запобігти розв’язанню Третьої світової війни. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, попри те, що мають рекомендаційний, а не обов’язковий для виконання усіма державами характер, формують контекст і смислові рамки значень термінів у глобальній системі міжнародних відносин. Метою дослідження є з’ясування особливостей риторики ООН щодо російської агресії проти України протягом 2014–2023 років у рамках теорії конструктивізму. Задля цього було здійснено дискурс-аналіз резолюцій, прийнятих ООН щодо України, протягом обраного часового проміжку за методологію Т. ван Дейка, що є провідним спеціалістом у сфері дискурс-аналізу. Дослідники оцінюють реакції ООН на російську агресію з позиції міжнародного права [1] чи з позиції лібералізму, діаметрально протилежно оцінюючи ефективність ООН як міжнародної інституції, мета якої полягає у запобіганні та вирішенні конфліктів [2, 3, 4, 5]. Новизною цього дослідження є методологічний підхід, адже за допомогою методу дискурс-аналізу можна проаналізувати всі прийняті ООН резолюції щодо збройного конфлікту в Україні з 2014 по 2023 рік і визначити зміну риторики цієї організації. Було з’ясовано, що з 2014 року і до початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році, війна Росії проти України не називається війною в резолюціях ООН, а Росія прямо не називається агресором, натомість виступає державою, відповідальною за безпеку в регіоні. Після початку повномасштабної війни, Росія в резолюціях ООН визнається агресором, що є повною мірою відповідальним за свої вчинки, проте, війна все одно не називається війною, а є «ситуацією», «кризою» або «конфліктом». Така риторика впливає на сприйняття подій в Україні лідерами світових держав та міжнародним суспільством як заспокоююча та така, що не сприяє закінченню війни за допомогою консолідованих зусиль світового співтовариства проти країни-агресора, а робить її можливою через ігнорування реальності.