ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ СОЦІУМУ В УМОВАХ КРИЗ СУЧАСНОСТІ

Анотація

Анотація. У статті проаналізовано феномен екологічної культури крізь призму розвитку сучасного проблемного українського суспільства. Стверджується, що формування екологічної культури стає нагальною проблемою державотворення і одним із напрямів формування гуманітарної політики держави. Сучасне людство все частіше піддається впливу надзвичайних ситуацій, на які треба реагувати оперативно і професійно. Визначено основні сфери діяльності, на які має бути спрямована екологічна політика держави: правове регулювання, де норми закону мають бути узгоджені із сучасним станом екології; економічне регулювання та економічне стимулювання раціонального використання природних ресурсів; інформаційно-інноваційні й науково-технологічні заходи з метою охорони навколишнього середовища; формування світоглядних основ для підвищення рівня свідомості людини. Обґрунтовано, що екологічне мислення як складова екокультури виступає загальнолюдською цінністю, яка має стати базовою основою розвитку суспільства. Імплементація такої цінності вбачається у заходах фахово-просвітницького характеру серед населення. Окремо відзначаємо ресурсний потенціал нових територіальних громад, які після реформи децентралізації утворилися в Україні, адже питання врахування місцевих особливостей певних територій, заснування та утримання в належному стані об’єктів охорони природи, можливість на паритетній основі з міжнародними партнерами будувати заводи з утилізації відходів зараз належать до сфери повноважень місцевих органів влади. Наголошено на важливості утвердження екологізації як необхідності зв’язку і взаємообумовленості будь-яких дій з урахуванням екологічних вимог. Також визначено місце сучасної управлінської та освітянської еліти у формуванні екологічної політики держави, її основні складові, напрями та механізми реалізації щодо роботи з населенням. Констатується, що перед суспільством стоїть завдання негайного фахово продуманого підходу до процесу екологізації, що зумовлює такі дії, як: реструктуризація економіки, галузей та регіонів; фахове перепрофілювання економіки; зменшення потреб в економічно негативних видах продукції та послуг; заміна екологічно негативних технопроцесів.