РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Анотація

У статті обґрунтовується, що правовий режим обмежень інформаційних прав формується як тимчасовий, але системно значущий адміністративно-правовий інститут, покликаний забезпечити баланс між інтересами національної безпеки та конституційно гарантованими свободами. Його зміст неможливо зрозуміти без чіткого розмежування широкої категорії інформаційних прав і спеціального права на інформацію, закріпленого у статті 34 Конституції України, адже саме це розмежування визначає межі допустимого втручання держави під час воєнного стану. Наголошується, що конституційний принцип пропорційності, разом із вимогами необхідності та часової обмеженості, задає фундаментальні рамки легітимності будь-якого обмеження, а міжнародні стандарти, насамперед стаття 15 ЄКПЛ та практика ЄСПЛ, окреслюють орієнтири, які зобов’язують державу діяти передбачувано й обґрунтовано навіть в умовах надзвичайних загроз. Звертається увага на те, що адміністративно-правова практика України, включно з рішеннями про блокування інформаційних ресурсів і судовими спорами щодо таких рішень, демонструє нерівномірність правової аргументації. У низці рішень відчутна недостатня деталізація мотивів, що ускладнює зовнішній контроль за пропорційністю втручання та послаблює довіру до механізмів державного реагування в інформаційній сфері. Зазначається необхідність системного оновлення адміністративних процедур, зокрема закріплення чітких критеріїв мінімальності втручання, визначення часових меж і стандартів доказовості, які мають бути покладені в основу блокування інформаційних ресурсів або інших форм обмеження доступу. Обґрунтовується висновок, що посилення незалежного контролю, включаючи запровадження автоматичного судового перегляду рішень ex post facto та підсилення функцій Омбудсмена, є необхідною умовою для забезпечення реальної підзвітності суб’єктів владних повноважень. Автор розробляє рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-правових механізмів, які мають узгодити безпекові інтереси держави з демократичними стандартами свободи інформації, зберігаючи рівновагу між захистом суспільства та повагою до фундаментальних прав людини.