ЗАПОБІГАННЯ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ ОРГАНАМИ ПОЛІЦІЇ: СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз ступеня наукової розробки проблеми функціонування Національної поліції України як провідного суб’єкта запобігання злочинності. Мета дослідження полягає у критичному переосмисленні існуючих теоретико-методологічних підходів до визначення ролі поліції в системі превенції правопорушень, а також у верифікації малодосліджених аспектів, що потребують подальшої наукової детермінації. Автором ґрунтовно досліджено генезис та сучасний стан доктринальних розробок зазначеної проблематики протягом періоду незалежності України. Констатовано, що питання підвищення ефективності правоохоронної діяльності у сфері запобігання злочинності перебували у центрі уваги багатьох вітчизняних науковців, що зумовило формування потужного теоретичного підґрунтя для подальших розвідок. Систематизація та критичний аналіз сучасного масиву дисертаційних досліджень, присвячених проблематиці превенції злочинності у різних галузях юридичної науки, дозволяє констатувати дефіцит комплексних монографічних розробок, об’єктом яких є функціонування Національної поліції України як суб’єкта запобігання кримінальним правопорушенням у контексті новітніх викликів. Зокрема, поза увагою науковців залишається трансформація правоохоронної діяльності в умовах повномасштабної збройної агресії та в процесі євроінтеграційного поступу держави. На сучасному етапі наукового пошуку актуалізується необхідність першочергового дослідження низки лакун, а саме: теоретико-методологічного забезпечення превентивної функції поліції в умовах особливого правового режиму (воєнного стану), а також компаративного аналізу зарубіжного досвіду функціонування поліцейських інституцій у сфері запобігання злочинності з метою його подальшої імплементації у вітчизняну практику. Обґрунтовано висновок, що розробка концептуальних теоретико-прикладних засад функціонування поліції як провідного суб’єкта запобігання злочинності набуває статусу пріоритетного наукового завдання на сучасному етапі державотворення. Це передбачає імперативну необхідність розв'язання комплексу корелятивних фундаментальних та прикладних проблем, що зумовлено стратегічними векторами розвитку України: утвердженням суб'єктності в європейському правовому просторі, зміцненням інституційної спроможності держави та необхідністю ефективної протидії екзистенційним викликам збройної агресії.