ПСИХОЛОГІЧНЕ СПРИЙНЯТТЯ ЧАСУ ОСОБИСТІСТЮ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Анотація

У статті розглянуто проблему психологічного сприйняття часу особистістю в умовах сучасного світу, зосереджено увагу на особливостях темпоральної орієнтації в контексті соціального управління, міжкультурної комунікації, кризових ситуацій і збройного конфлікту. Автором здійснено огляд ключових теоретичних підходів до аналізу психологічного часу, зокрема концепцій часової перспективи, хронопсихології та нейропсихології, що висвітлюють взаємозв’язок між часовим сприйняттям та емоційним, когнітивним і поведінковим функціонуванням особистості. Представлено емпіричні напрацювання, які демонструють, як тип часової орієнтації впливає на адаптацію особистості до соціальних змін, рівень самомотивації, громадянську активність і психічне здоров’я. Особливу увагу приділено дослідженню часових моделей у контексті війни в Україні. Розкрито психологічні особливості переживання часу представниками різних соціальних груп, зокрема політиками, військовими, пересічними громадянами та людьми з ПТСР. Обґрунтовано важливість урахування темпорального виміру в державній політиці, системах підтримки населення та гуманітарних практиках. Репрезентовано міждисциплінарний підхід до осмислення феномену часу як ресурсу психосоціального розвитку в умовах глибокої трансформації суспільства. Зроблено висновок щодо необхідності інтеграції темпорального підходу в державну політику, освітні моделі, програми психосоціальної підтримки населення. Лише в умовах розуміння темпоральних механізмів мотивації, пам’яті та саморефлексії можливо створити справді людяний простір буття, у якому час буде не тягарем або травмою, а ресурсом особистісного й національного розвитку.