ВИКОРИСТАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ПРИ ПРОГНОЗУВАННІ ТА ПЛАНУВАННІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Анотація

В статті визначена проблематика розвитку механізмів, інструментів, технологій, форм та правил формування зовнішньої політики України, тому що в сучасних умовах нестабільності та невизначеності в усіх сферах суспільного життя – це є одним з пріоритетних напрямів цієї діяльності. Тому, пріоритетним завданням в міжнародному просторі є пошук ефективних механізмів й встановлення реально дієвої моделі вирішення внутрішньополітичних проблем, які би могли екстраполюватися на ефективне вирішення зовнішньополітичних завдань. Це сприяло визначенню мети статті, а саме – розкрити роль системного підходу для вироблення ефективної зовнішньої політики держави на базі методів прогнозування та планування. Оскільки зовнішня політика держави розробляється на доволі великий строк, то суттєвим стає визначення стратегічного напрямку її розвитку, а за таких умов підвищується потреба в швидкості ухвалення рішень у виборі альтернатив тощо. З одного боку, формувати ефективні рішення та відповідну державну зовнішню політику стає простіше, адже ми сьогодні отримуємо велику кількість даних та інформації швидко, проте, з іншого боку, серед великої кількості інформації не так багато тієї, яку насправді можна використовувати для ухвалення рішень. Також, можна сказати, що в зовнішньополітичній діяльності України поки що цифровізація поширена недостатньо, хоча в усьому світі основним рушієм процесу ухвалення рішень стають дані та інформація. Планування трансформації, що спричинить «підрив» старих парадигм мислення, вимагає вивчення новаторських моделей, пошуку нових джерел генерування надходжень, прогнозування можливих напрямків здійснення управлінських впливів. Запропоновано, розглянути процеси формування (розробки) зовнішньої політики з точки зору системного підходу та теорії систем, оскільки розуміння загальних закономірностей у будові й функціонуванні систем дозволяє прогнозувати їх дії, передбачати етапи розвитку. Таким чином, в статті запропонована модель формування зовнішньої політики держави на основі системного підходу із застосуванням методів прогнозування та планування, яка вказує на взаємозв’язок умов здійснення прогнозу і його цілей, а також на взаємозв’язок прогнозування і ухвалення рішень. Рішення, як правило, ухвалюються на підставі даних прогнозування. У свою чергу, ухвалені рішення впливають на результати здійснення прогнозів.