ПОНЯТТЯ РОЗВІДКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ВЕДЕННЯ В АНТСЬКО-ВІЗАНТІЙСЬКИХ КОНФЛІКТАХ VI СТОЛІТТЯ

Анотація

У науковій статті встановлено, що розвідка є важливою складовою забезпечення національної безпеки, яка має глибоке історичне коріння та еволюціонувала від простих форм збору інформації у доісторичні часи до складних систем, регламентованих законодавством сучасних держав. Водночас у наш час розвідка є ключовим елементом національної безпеки України. З 2020 року в Україні діє Закон України «Про розвідку», у якому законодавчо визначено поняття розвідки, її завдання, функції та організацію. Розглянуто, що на теренах України перші елементи розвідувальної діяльності проявлялися ще в доісторичний період і в подальшому стали важливим елементом виживання та досягнення військової переваги, зокрема під час антсько-візантійських конфліктів VI століття. Обґрунтовано, що анти використовували широкий спектр методів розвідки, включаючи агентурну діяльність, військову розвідку та адаптивні підходи до збору інформації. Співпраця з гунським військом та взаємодія з Візантією сприяли вдосконаленню їхніх навичок розвідки. Водночас Візантія застосовувала ефективні стратегії дипломатичної розвідки, підкупу та принципу «розділяй і володарюй», які послаблювали антські племена. Доведено, що візантійці вважали антів небезпечними противниками, тому під час походів проти них активно застосовували військову розвідку. Здійснено висновок, що вивчення історичних форм розвідувальної діяльності є важливим для розуміння сучасних підходів до організації розвідки. Підкреслено, що історичний досвід може бути корисним для забезпечення національної безпеки України з урахуванням сучасних викликів. Запропоновано перспективи подальших досліджень, зокрема аналіз впливу історичних підходів до розвідки на формування сучасних моделей розвідувальної діяльності.