НЕМОВЛЕННЄВІ ІНСТРУМЕНТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Анотація

Розглянуто властивості тексту як засобу комунікації у нормотворенні і правозастосуванні. Оглянуто низку мовленнєвих актів, вчинення яких в силу закону спричиняє правові наслідки та на їх фоні – показано діяння, котрі не є вербальною поведінкою, проте також набувають правового значення в силу вказівки на це в законодавстві, комунікативної ситуації та здатності виражати умисел чи волевиявлення. Обстоюється ідея фактичного здійснення правової комунікації, включно із правовим регулюванням, засобами, які не є ані усним чи письмовим текстом, ані іншою мовленнєвою дією: візуальними чи звуковими сигналами, (нетекстовими) символами, жестами, символікою, пофарбуванням, маркуванням тощо. Розглянуто ознаки мовчання як невербального акта. Висловлено позицію, відповідно до якої неунормованість – через повну відсутність норми або її формулювання у навмисно невизначений спосіб – є юридично значущим мовчанням владного суб’єкта і може виражати (презюмувати) згоду (в адміністративній процедурі), дозвіл (у межах загально-дозвільного принципу) або заборону (у разі спеціально-юридичного підходу). Порушено питання про можливість повного чи часткового закріплення правової норми нетекстовими засобами. Зазначено, що юридична визначеність, як критерій якості законодавства у нетекстовому правовому регулюванні забезпечується конкретизацією ситуації (її звуженням, яке відповідає функції «гіпотези» правової норми та «контексту» у мовленні) застосування немовних засобів, їх попереднього однакового засвоєння учасниками юридично значущої комунікації. За відсутності консенсусу окремі переваги таких засобів – миттєве сприйняття, інтуїтивна зрозумілість – втрачаються, відповідна «візуальна» чи «сонорна» норма стає юридично невизначеною. Зауважено, що немовні засоби використовуються також у рамках звичаю, який є джерелом права – так само, як і закон. Констатовано, що знакові системи, не належні до мови, зокрема – до державної мови як засобу правничої комунікації, – наділені правовим значенням та мають ознаки тексту. На цій підставі зроблено припущення про окремі підстави для розгляду явища тексту за межами мови; одночасно констатовано виконання мовою функції мета-системи щодо відокремлених знакових систем. Зауважено, що у правовій комунікації текст виконує посередницьку функцію. Додержання екстралінгвальної відповідності юридичного тексту зменшує розрив між правом та законом, відставання останнього від правової реальності. Окреслено перспективи розширення предмету лінгвістичної експертизи та зауважено, що інтерпретацію немовленнєвих засобів правової комунікації може бути покладено, зокрема у цивільному процесі, на експерта з питань права.