ПРОЦЕС ДЕВІАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЇЇ МОНОЦЕНТРИЧНОСТІ ТА ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

Події 24 лютого 2022 року стали справжнім шоком для всього українського суспільства. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну повпливало на всі сфери життя, зокрема, і на політичну систему нашої держави. Після 2019 року, приходу до влади В. Зеленського вона і так була доволі моноцентричною – президентська політична партія «Слуга народу» отримала монобільшість у Верховній Раді. А сам Президент України був ключовим політиком у державі, який впливав на всі гілки влади. Після ж введення воєнного стану в Україні процес девіації політичної системи прискорився. На це вплинуло багато факторів, які стали наслідком повномасштабної війни у центрі Європи: надання очільнику держави значної кількості повноважень у виконавчій владі, прописаних у Законі України «Про правовий режим воєнного стану»; висока популярність та особистий рейтинг В. Зеленського як всередині країни, так і по всьому світу; посилення контактів з першими особами найвпливовіших держав; кроки самого В. Зеленського на збереження держави і її захист під час масштабних бойових дій. Сукупність цих факторів ще більше посилила президентизацію політичного режиму в Україні. Саме тому постає питання, що є і метою даної статті, вивчення впливу виборів 2019 року, а також воєнного стану, введеного через повномасштабний напад Росії на Україну 24 лютого 2022 року, на девіацію політичної системи в Україні. Адже вказані вище аспекти у сукупності виводять на перший план політологічного дослідження нинішньої політичної системи питання наслідків подібної девіації для України, зокрема у перспективі трансформації системи після перемоги у цій війні. Виходячи з нинішніх тенденцій, актуальним стає зміна форми правління в Україні. Переходу або до президентської форми правління з закріпленням на законодавчому рівні ключової політичної ролі Президента держави, як, зокрема, і голови Уряду. Або законодавче зменшення цієї ролі, переходу до парламентської форми правління. Де визначною фігурою стає лідер партії-переможця парламентських виборів, а посада очільника держави стає номінальною. Будь-який з цих варіантів допоможе унормувати та стабілізувати політичну систему, зменшивши як наявний нині біцефалізм виконавчої влади, так і можливу подальшу її девіацію.