ІДЕОЛОГО-ПОЛІТОЛОГІЧНІ РЕФЕРЕНЦІЇ З ПОЛІВ ВЕЛИКИХ РЕВОЛЮЦІЙ В ЇХ ТРАНЗИЦІЯХ ДО ТЕРЕНУ СУВЕРЕННОЇ УКРАЇНИ, або ВІД ЯКОГО СПАДКУ МИНУЛОГО СЛІД ВІДМОВЛЯТИСЯ

Анотація

Рішення (від травня–червня 2015 р.) “ідейного сектора” правлячого політикуму “радикально викоренити в Україні комуністичну ідеологію” вимагає
теоретичного осмислення. Встановлено, що подібне донкіхотське завзяття “нових еліт” в історії революцій — не рідкість. Навіть більше, це якесь за-
кономірне явище, коли переможні сили "відрізують собі пуповину", відмовляючись від усієї минулої — вітчизняної і світової — ідейно-політичної спадщини. Закономірність явища вперше відкрито К. Реннером в одній незакінченій праці кінця 1930-х років на досвіді багатьох відомих революцій. У координатах аналогічного задуму вирішив виявити себе і автор статті. Найбільш плідними, на його погляд, виявилися три вишукувальні каденції. (1) У досвіді багатьох революцій “напав на слід” цілого зводу загальнозначущих цінностей і орієнтацій, які і понині сприяють оцівілізовуванню народів, країн і спільнот. (2) У досвіді Англійської (ХVІІ ст.), Американської (кінця ХVІІІ ст.) і Французької (кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.) революій виявлено генезис багатьох плідних ідей і концепцій, які солідно збагатили загальносвітову політичну науку і від яких сьогодні немає резону відвернутися, — хоча б з тієї причини, що ідеї не знають політичних кордонів. (3) Через різні причини і обставини
деякі революції генерують і пропонують в геополітичний простір не для всіх (не всім) однотональностні ідеї і ціннісні орієнтації. Що ж залишається робити “реципієнтним” елітам? Автор нікому в зовнішнє середовище не формулює ніяких рекомендацій. Хіба що новоукраїнським революційним елітам радить налаштуватися на толерантний лад, озброїтися “холодним окоміром” М. Вебера і наполегливіше колишнього виводити співвітчизні народи на траєкторію соціального прогресу поліетнічної країни. Бо ж, нарешті, таким невблаганним і є головний урок справді Великих Революцій.