РОЛЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ У РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ ДЕРЖАВИ

Анотація

У статті здійснено комплексне дослідження багатовимірної ролі збройних сил у зовнішньополітичній стратегії сучасних держав висвітлює фундаментальну трансформацію інституту армії у XXI ст., яка полягає у переході від класичного сприйняття збройних сил як виключно інструменту збройного захисту держави до розуміння їх як поліфункціонального суб’єкта, активно інтегрованого у реалізацію стратегічних зовнішньополітичних завдань. У сучасних умовах армія виконує не лише оборонні функції, але й слугує важливим елементом зовнішньої проєкції державної сили, джерелом міжнародного впливу, інструментом гуманітарної дипломатії та стабілізаційним чинником у глобальному безпековому середовищі. Виокремлено низку ключових напрямів реалізації зовнішньополітичної стратегії через інститути Збройних Сил: військову дипломатію, стратегічне стримування, участь у миротворчих місіях, демонстрацію сили та гуманітарну підтримку. Військова дипломатія трактується як інституційно закріплений механізм формування безпекових альянсів, просування оборонних інтересів та створення архітектоніки довіри між державами. Вона включає діяльність військових аташе, обміни офіцерами, участь у спільних навчаннях та підписання оборонних угод. При цьому автори звертають увагу на небезпеку підміни класичної дипломатії логікою «жорсткої сили», що може призвести до витіснення цивільного компонента з міжнародного діалогу та домінування «проєкції сили» як засобу комунікації (згідно з підходами К. Айкенберрі).Підсумовуючи, наголошено, що участь Збройних Сил у зовнішньополітичній стратегії не є статичним або суто функціональним елементом. Її характер, масштаби та ефективність зумовлюються ширшими геополітичними процесами, серед яких виділено: 1) гібридизацію конфліктів (поєднання військових, інформаційних, економічних форм протидії); 2) технологічну трансформацію армій (впровадження ШІ, автономних систем, дронів, кіберзасобів); 3) зростання багатополярності і регіоналізацію безпеки, що вимагає формування нових структур взаємодії та стримування. Усе це вимагає глибшого стратегічного бачення ролі армії у системі міжнародних відносин та модернізації її інституційної архітектури.У висновках наголошено, що збройні сили у XXI ст. стали багатовимірним інструментом, який водночас виконує функції стримування, стабілізації, допомоги, політичної комунікації та символічного впливу. У зв’язку з цим потребує оновлення як безпекова доктрина держав, так і підходи до її дипломатичного інструментарію, з урахуванням нових форматів воєнно-політичної дії.