КОНЦЕПЦІЇ ТА МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ: ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

Анотація

Сьогодні сучасна українська наука і практика державного управління та адміністрування лише починає формувати підходи і індивідуально застосовувати окремі інструменти регіональної та місцевої ініціативи, які враховують вирішення багатополярних завдань – забезпечення соціальної стабільності та залучення ресурсів у регіони. Автором відзначено, що місцеве самоврядування, стикається з великою кількістю складних, гострих проблем, які залежать від реального формування та функціонування місцевого самоврядування. Вирішення всіх поточних проблем потребує значних управлінських ресурсів. Це призводить до накопичення проблем, не створюється підґрунтя для якісних перетворень, втрачаються конкурентні переваги територій та окремих органів регіонального і місцевого самоврядування. У такій ситуації, коли місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування самостійно приймають рішення щодо управління, розвиток територій, стає передусім справою самої територіальної громади. Це визначає необхідність і перспективність запровадження ефективного стратегічного планування на рівні територіальних громад. У теоріях публічного менеджменту, чітко простежується посилення ролі держави в розвитку: від мінімальних втручань у початковий період (ринкова школа), до активної участі і впливу на наступних етапах (диригентський напрямок). Тому, на початковому етапі реформування і, як наслідок, посилення регіоналізму, особлива увага приділяється господарській діяльності суб’єктів на мікрорівні, а згодом – впливу різноманітних інструментів державного впливу на єдину економіку, розвиток процесів у державі. Ще одним важливим для України висновком із зарубіжного досвіду забезпечення ресурсами є запровадження «розумної спеціалізації», як основного методу оновлення економічної політики малих країн ЄС, з урахуванням їх відносних переваг. Це створює реальний стратегічний, і навіть світоглядний виклик щодо термінового перегляду ціннісних орієнтирів національної і локальної економіки. Визначено, що глибокі ринкові зміни в національній економіці, потребують постійного реформування (модернізації) систем, механізмів, інструментів державного управління і адміністрування, з метою забезпечення соціально-економічного, наукового і технологічного формування і реалізацію цілеспрямованої, активної державної політики, особливо у сфері децентралізації і міжгалузевого партнерства, яка стала певною опорою місцевого розвитку в Україні, стала закономірністю у подоланні негативних явищ в економіці різних країн.