ІНСТИТУЦІЙНА СТІЙКІСТЬ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У ПРИЗМІ РОЗБУДОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ: БЕЗПЕКОВИЙ КОНТЕКСТ

Анотація

Впродовж останнього десятиліття установи та організації публічного сектору зіткнулися з низкою криз та викликів (посилення безпекових викликів, диверсифікація гібридних загроз, економічні та фінансові кризи). Предметом наукового аналізу стає фактор як національної стійкості загалом, так і стійкості регіонів (областей), так і стійкості територій (кілька громад), так і стійкості окремих громад. Низка останніх досліджень апелює навтіь до організаційної стійкості окремих установ та організацій публічного сектору. Тому предметом наукових дискусій стали проблемні аспекти низки факторів організаційного розвитку, за допомогою яких державні та недержавні організації справляються з викликами і залишаються здатними нарощувати організаційну стійкість, що стає компонентом національної стійкості. Здійснено аналіз дефініції поняття “національна стійкість” та компонентів, що входять до його інтегрованого змісту в їх взаємозалежності (синергії), зокрема: готовність до викликів, адаптація, гнучкість, залучення зацікавлених сторін, обмін знаннями та інформацією. Національна стійкість є складноінтегрованим поняттям, відтак має місце велика кількітсь різних підходів до трактування змісту цього поняття. Зміцнення структур управління є найефективнішим інструментом підвищення національної стійкості. У поєднанні з цілеспрямованими зусиллями щодо посилення кожного із взаємопов’язаних операційних вимірів змісту поняття “національна стійкість” в умовах сучасних безпекових загроз діяльність установ та організацій публічного сектору може призвести до системних, стійких покращень потенціалу стійкості, підтримуючи національну безпеку, суспільну стабільність та довгостроковий розвиток. Важливим проблемним аспектом виступає питання дотримання прав людини в контексті національної безпеки. Дотримання прав людини та громадянина в Україні грунтується на відповідних міжнародних нормативно-правових актах, проте правовий режим воєнного стану зумовлює потребу певних обмежень (в частині перетину кордону, пересування).