ТРАДИЦІЯ ТА АРХЕТИП: ТВОРЧІ ОСНОВИ ПОСТМОДЕРНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-122-132

Ключові слова:

традиція, архетип, постмодернізм, неотрайбалізм, глокалізація, наратив, минуле

Анотація

Проаналізовано концептуальне поле постмодерної інтерпретації співвідношення традиційного та інноваційного в аналізі соціальних взаємодій з позицій архетипового підходу. Наголошуючи на єдності теоретичних основ постмодернізму, постструктуралізму та деконструктивізму, розглядаються постмодерні практики демонстрації спроможності людини та спільнот жити в умовах нестабільності, хаотичності та плюральності, за рахунок, зокрема, вза- ємопроникнення нових та архаїчних форм соціальності. Архетипна природа традицій в наративній постмодерній практиці яскраво виявляється в інтер- претативних сюжетах-іграх та численних перспективах “прочитань” архетип- них образів, деконструкціях традиційних способів представлення архетипів в іронічному діалозі з близьким та далеким минулим.

У межах теоретико-методологічних основ постмодернізму досліджуються теорії альтернативних форм самоорганізації, які приходять на зміну модерним формам соціалізації та базуються на розрізненні соціальної і культурної реальності. Звертаючи увагу на посилення глокальних контекстів глобалі- зації, розкрито, запропонований М. Маффесолі феномен неотрайбалізму, що базується на таких виразних постмодерних цінностях, як контекстуальна симпатія, общинна емпатія, інклюзивне розмаїття, плюральна толерантність, еклектичність та традиційність. Стверджується, що неотрайбалізм є відобра- женням справжньої духовної революції сучасного інформаційного суспільства в аспекті формування нової мережевої соціальності на основі вільного вибору культурних цінностей та пропаганди культурно “близького” способу життя. Відтак постмодернізм в аспекті його неоконсервативної суті розуміється як повернення архаїзму, що є джерелом життєвої сили та органічної мобілізації колективної енергії. Неотрайби як екзистенційні мережі “живої соціальності” ілюструють творче перевтілення традиції, коли обов’язковість та знеособле- ність ритуалу і канону заміняється живим інтересом, реальними бажаннями та особистими потребами, що забезпечується колективною інтерактивністю.

Посилання

Baudrillard J. Simulacres et simulation. Paris: Galilée, 1981. 235 р.

Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмо- дерна : пер. с фр. Москва: ИЭС, Санкт-Петербург: Алетейя, 1998. 160 с.

Deleuze G., Guattari F. A thousand plateaus. Capitalism and Schizophrenia. London: University of Minnesota Press, 2005. 629 р.

Маффесолі М. Час племен. Занепад індивідуалізму у постмодерному суспільстві. Київ: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2018. 264 с.

Jameson F. Postmodernism, or the cultural logic of late capitalism. Durham: Duke University press, 1991. 438 p.

Ермоленко А. Н. Этика ответствен- ности и социальное бытие человека (современная немецкая практиче- ская философия). Киев: Наук. дум- ка, 1994. 200 с.

Юнг К. Г. Архетип и символ. Мо- сква: Канон, 2016. 336 с.

Юнг К.Г. Ответ Иову. Москва: АСТ, 1998. 384 с.

Лиотар Ж.-Ф. Заметка о смыслах пост. После времени: французские философы постсовременности / Иностранная литература. 1994. № 1. С. 54–66.

Эко У. Заметки на полях “Имени розы” / Эко У. Имя розы : пер. с итал. Москва: Книжная палата, 1989. С. 468–481.

Robertson R. Globalization: Social Theory and Global Culture. London: Sage publications, 1992. 211 p.

Maffesoli M. Iconologias. Nuestras idolatrias posmoderas. Barselona, Ediciones Peninsula, 2009. 204 р.

Foucault M. Surveiller et punir. Naissance de la prison. P: Gallimard, 2004. 318 p.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-05-29

Як цитувати

Кожем’якіна, О. (2020). ТРАДИЦІЯ ТА АРХЕТИП: ТВОРЧІ ОСНОВИ ПОСТМОДЕРНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ. Публічне урядування, (1 (21), 122-132. https://doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-122-132