СОЦІАЛЬНА АРХЕТИПІКА У ПРОБЛЕМНОМУ ПОЛІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Анотація

Розглянуто процес становлення та розвитку соціальної архети- піки як нового міждисциплінарного наукового напряму у проблемному полі публічно-управлінської науки, що реалізовано у процесі ініційованих Укра- їнською школою архетипіки (УША) та у формах наукової комунікації: між- народні теоретико-методологічні семінари та конкурси молодих науковців “Архетипіка і державне управління” (2010–2018), міжнародний лекторій “За- кономірності та особливості української трансформації” (2016), Інтернет-дис- кусії та скайп-конференції. Узагальнено тематичні напрями роботи зазначених наукових форматів, визначено перспективу подальшого поступу УША та роз- витку соціальної архетипіки як міждисциплінарного наукового напряму.

Звертається увага, що на пострадянському просторі наукова спільнота не має достатньо сформованої думки щодо соціальної архетипіки як міждисциплінарного напряму досліджень та її методологічних засад. Підставою для критичних суджень є неоднозначне ставлення як до вчення К. Юнга про архетипи колективного несвідомого, так і до психоаналітичного напряму в цілому. Висунуто припущення, що зниження градусу критичного ставлен- ня до соціальної архетипіки як міждисциплінарного напряму досліджень у предметному полі публічного управління залежатиме від низки умов. По-перше, від коректного використання та інтерпретації ідей, які вплинули на її становлення й розвиток. По-друге, від адекватного розуміння як мож- ливостей соціальної архетипіки, які визначаються її оригінальними спосо- бами пояснення й методами аналізу важковловимих соціальних явищ, що може стати орієнтиром для подальших теоретичних та емпіричних пошуків, так і теоретичної й практичної обмеженості архетипного підходу. Саме тому соціальна архетипіка позиціонується як міждисциплінарний напрям дослі- джень.

Стверджується, що соціальна архетипіка — не універсальний науковий апарат і не ортодоксальне наслідування ідей юнгіанства. Насамперед, це — науковий інструментарій, який дає можливість встановити закономірнос- ті й особливості сучасного соціального розвитку, практичне застосування якого розширює можливості публічно-управлінської діяльності. Водночас, це — метафора, за посередництвом якої дослідника запрошують поринути у більш ширший психосоціальний і соціокультурний контекст соціальних явищ і процесів.