ПАРТНЕРСЬКІ ВІДНОСИНИ МІЖ ДЕРЖАВОЮ І ГРОМАДСЬКІСТЮ НА РІЗНИХ РІВНЯХ ЇХ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИЗАЦІЇ

Анотація

Зазначено, що з позиції соціології, “управління — функція ор- ганізованих систем різної природи — технічних, біологічних, соціальних, що забезпечує збереження їх структури, підтримання певного стану або переве- дення в інший стан, відповідно до об’єктивних закономірностей існування даної системи, що реалізується програмою або свідомо поставленою метою”. Управління здійснюється шляхом впливу однієї підсистеми — керуючої, на іншу — керовану, на процеси, що протікають в ній, за допомогою інформацій- них сигналів або управлінських дій.

Доведено, що самоврядування дає можливість всім членам суспільства або окремого об’єднання найбільш повно висловлювати свою волю й інтереси, долати відчуження, ефективно боротися з бюрократизмом, сприяє громадській самореалізації особистості. Водночас, широка безпосередня участь в управлінні недостатньо компетентних учасників, які не несуть від- повідальності за свої рішення, суперечить суспільному поділу праці, знижує ефективність управління, ускладнює раціоналізацію виробництва. Це може призвести до домінування короткострокових інтересів над інтересами пер- спективними. Тому для суспільства завжди важливо знайти оптимальну міру поєднання самоврядування та професійного управління.

Визначено, що соціальне представництво виступає, з одного боку, най- важливішим посередником між державою і населенням, захищає соціальні інтереси в політично неоднорідному середовищі. З іншого боку, воно забез- печує дію механізму корекції політичної системи, що дає можливість випра- вити раніше прийняті рішення законним чином, не вдаючись до насильства. Доведено, що система соціального представництва впливає на найважливіші політичні зв’язки, сприяє соціальній інтеграції, тобто включенню різних со- ціальних груп, громадських об’єднань в політичну систему.

Запропоновано термін “самоврядування” вживати відповідно до кількох рівнів об’єднань людей: до всієї громади — громадське самоврядування або самоврядування народу, до окремих регіонів або громад — місцеве, до управ- ління виробництвом — виробниче самоврядування. Самоврядування розгля- дається як альтернатива державного управління. Ідеологія і практика само- врядування ведуть свій початок від первісної, общинно-родової демократії.

Встановлено, що на практиці централізація стала всюди “природною фор- мою управління”. У чистому вигляді, централізація не визнає автономії місць і навіть місцевого життя. Вона властива авторитарним режимам, але широко використовується також і режимами демократичними, де вважають, що полі- тичні свободи повинні бути закріплені тільки на загальнонаціональному рівні.

Визначено, що з моменту досягнення державою певних розмірів відмови- тися від існування місцевих органів стає неможливо. Таким чином, деконцен- трація постає однією з форм централізації і як ліки від надмірностей остан- ньої. Деконцентрація передбачає наявність місцевих органів, що залежать від уряду функціонально і в порядку підлеглості їх посадових осіб. Залежність посадових осіб означає, що керівництво місцевих органів призначається цен- тральним урядом і може бути ним заміщена”.