СОЦІОКОМУНІКАТИВНИЙ ПІДХІД МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Анотація

У статті досліджується внесення феномену мовної особистості до предметної сфери соціальної філософії, що дозволяє виявити нові погляди на вивчення сутності особистості. У контексті нашого дослідження важливим є питання про релевантність поняття «мовна особистість» феномену «особистість» як об’єкта соціально-філософської рефлексії. Звісно ж, концепт «мовна особистість», що охоплює сутність особистості як носія здатності до мови, дозволяє узагальнити уявлення про особистість як носія мови (мов), національної картини світу та культурно зумовлених стереотипів мовної поведінки. Саме таке розуміння мовної особистості відображено у дефініції Е. Паніткової, яку ми вважаємо найбільш відповідною для цього дослідження: «Суб’єкт, потенційно чи актуально включений у взаємодію з іншими учасниками мовленнєвої комунікації, який засобами мови реалізує осмислення, концептуалізацію світу, комунікацію з іншими індивідами, а також самореалізацію тими засобами, які притаманні: 1) людській мові взагалі; 2) конкретній (національній) мові, мові національних меншин; 3) мові цього індивіда». Досліджуючи соціально-філософську сутність мовної особистості, основний інтерес являє структура прагматичної характеристики мовної особистості, виокремлена Ю. Карауловим, яка включає у себе три параметри: мотиваційний, когнітивний і функціональний. Центральним елементом є мотивація, природа якої може трактуватися по-різному. Аби не заглиблюватися в це питання, хотілося б пригадати низку тверджень теорії мотивації О. Леонтьєва і її розвитку Д. Леонтьєвим, методологічно значущих для подальшого осмислення дискурсу як виду соціальної дії. Визнання у загальній структурі мовної особистості такого інтеграційного елемента, як ціннісно-смислова картина світу, дозволяє несуперечливо пояснити, яким чином можлива єдність мовної особистості при тому розмаїтті дискурсів, яке виражає різні сторони соціального буття носія мови. Дійсно, залученість мовної особистості до виконання різних соціальних ролей не руйнує її цілісність. Це пов’язано з наявністю у структурі особистості екзистенційного ядра – уявлення про сенс життя, що впливає на вибір життєвих цінностей, ідеалів, установок. Наукова новизна. Проте у розглянутих моделях мовної особистості соціальність є вихідним постулатом, приймається як дане. Це припущення, цілком доречне в межах лінгвістичного або психологічного напрямів, вимагає додаткового обґрунтування у разі розгляду проблеми формування мовної особистості у соціально-філософській перспективі. Людина стає мовною особистістю в міру розвитку мовних здібностей. Наявність їх у індивіда як носія мови є необхідною, але не достатньою передумовою становлення мовної особистості. Онтологічну підставу для її актуалізації утворює мовна спільнота, до якої входять такі соціальні константи, як культура, мова та комунікація. Перетин двох сфер буття – інтерсуб’єктивності і життєвого світу окремого Я – задає способи їх взаємодії як єдності процесів інтеграції і диференціації, єдності колективного та індивідуального.