ВІЙСЬКОВА VS ВОЄННА ФРАЗЕОЛОГІЯ В СИСТЕМІ МОВИ ВІЙНИ В РАМКАХ МІКРОЛІНГВОПОЛІТИЧНОЇ СИНЕРГЕТИКИ

Анотація

Ця стаття є першою спробою у світовому мовознавстві дослідити фразеологізми мови війни з позицій мікролінгвополітичної синергетики з урахуванням їхніх семантичних, структурних і прагматичних особливостей в публіцистичних та художніх текстах воєн ХХ–ХХІ століть. У науковій студії з’ясовано відмінності й спільні риси між поняттями «військова фразеологія» та «воєнна фразеологія», а також запропоновано уточнене тлумачення термінів «ідіоми війни» і «фразеологізми війни».Цінність розвідки полягає у тому, що вперше фразеологізми мови Першої світової війни, Другої світової війни та російсько-української війни було систематизовано за тематичними групами. З-поміж основних груп: бойові зіткнення, театр воєнних дій, перебіг військових операцій, ситуація на фронті, просторово-побутовий вимір фронтового життя, наступальні дії, моменти атак, наслідки збройного протистояння, філософія війни, постать людини на війні, воєнно-політичне спрямування, свідчення і підкорення, моральна стійкість і надія в умовах війни, етичне осмислення війни та моральна мотивація спротиву, стратегічна підтримка, трансформація зовнішньополітичного курсу, мовна ескалація дипломатичного конфлікту, знецінення людського життя на війні, політична непрозорість, просторово-психологічна напруга, психологічна уразливість. У процесі аналізу автор здійснила їх структурно-семантичну класифікацію, виокремила найрепрезентативніші моделі.Про наукову новизну свідчать, зокрема, такі положення: фразеологізми Першої світової війни акцентують увагу на наслідках збройного протистояння між державами, їм характерний низький рівень образності, що зумовлено суворими цензурними обмеженнями того часу. У фразеології періоду Другої світової війни домінує відображення гнітючої атмосфери фронту, зосібна, досвіду поневолення; рівень метафоричності значно зростає, особливо у промовах представників політичного істеблішменту.Фразеологізми російсько-української війни відображають вистраждану боротьбу України за незалежність у протистоянні з імперськими амбіціями Кремля. Мовні засоби демонструють стриману метафоричність, пов’язану з орієнтацією політичного класу на дотримання принципів політичної коректності. У дослідженні доведено, що найвища частотність фразеологізмів із компонентом «війна» – незалежно від експліцитної чи імпліцитної форми його реалізації – зафіксована в текстах усіх трьох історичних періодів, що засвідчує провідну роль цієї лексеми в концептуалізації досвіду війни. Автор виявила, що серед основних чинників, які впливають на динаміку лінгвополітичної взаємодії, фразеологізми слугують засоби мови війни, що відображають зміст таких процесів, як вербальна реконфігурація владного дискурсу, трансформація усталених мовних структур в умовах кризового стану, активне впровадження медійно-політичних фреймів, інтертекстуальна гра фразеологізмів у художньому обрамленні. Узагальнення результатів дозволило постулювати, що мова війни постає як своєрідна метамова – смисловий вимір лінгвополітичної взаємодії, у якому фразеологізми структурують політичні концепти спротиву агресії, захисту держави, виживання в умовах війни.