ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ІНСТРУМЕНТ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Анотація

У статті досліджено публічно-приватне партнерство як потенційно ефективний інструмент протидії корупції в системі охорони здоров’я України. Визначено, що галузь охорони здоров’я традиційно вважається однією з найбільш вразливих до проявів корупції, зокрема через великі обсяги публічних фінансів, складність процедур закупівель, нерівний доступ до медичних послуг та низький рівень підзвітності в управлінні державним майном і ресурсами. У цьому контексті публічно-приватне партнерство розглядається не лише як засіб залучення інвестицій чи модернізації інфраструктури, але й як механізм, що здатний запровадити нові стандарти прозорості, відповідальності та ефективності управлінських рішень у публічному секторі.Авторами проаналізовано ключові характеристики ППП, що забезпечують його антикорупційний потенціал: контрактна природа взаємин, довгостроковий характер зобов’язань, участь незалежних аудитів, відкриті конкурси, обов’язковість звітності, а також впровадження цифрових технологій для моніторингу реалізації проєктів. Особливу увагу приділено аналізу ризиків, що супроводжують реалізацію ППП у медичній сфері: формальний підхід до оцінки корупційних ризиків, відсутність типових договорів із запобіжниками, низька професійна спроможність державних службовців та брак громадського контролю. У статті зроблено наголос на необхідності створення єдиної методології оцінювання доброчесності партнерських проектів, посиленні відкритості процедур укладення договорів та регулярному звітуванні про досягнуті результати.Дослідження акцентує, що ефективне використання ППП у боротьбі з корупцією можливе лише за умов створення цілісної інституційної моделі, що включає нормативне забезпечення, фахову підготовку кадрів, механізми запобігання конфлікту інтересів, прозору систему публічного контролю та наявність політичної волі. Окремо розглянуто значення ППП у контексті післявоєнного відновлення системи охорони здоров’я, коли держава об’єктивно не має достатніх ресурсів для забезпечення належного рівня медичних послуг, а потреба в доброчесному партнерстві стає стратегічною. Автор доводить, що саме в таких умовах необхідно вбудовувати антикорупційні запобіжники вже на етапі формування партнерських ініціатив, а також забезпечувати незалежний громадський і експертний супровід їх реалізації.Зроблено висновок, що публічно-приватне партнерство здатне не лише зменшити рівень зловживань у сфері охорони здоров’я, а й сприяти формуванню якісно нової моделі публічного управління, що базується на довірі, відкритості, ефективності та спільній відповідальності сторін. Запропоновано основні напрями удосконалення державної політики у цій сфері, серед яких: розвиток типових ППП-договорів, впровадження електронних платформ звітності, стандартизація процедур оцінки ризиків та створення інституційно незалежного органу для моніторингу реалізації партнерських проєктів у медичній сфері.