МЕХАНІЗМИ ГОРИЗОНТАЛЬНОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: ВОЛОНТЕРСТВО, КРАУДФАНДИНГ І САМООРГАНІЗАЦІЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Анотація

У статті проаналізовано механізми горизонтальної мобілізації українського суспільства в умовах повномасштабної війни: волонтерство, краудфандинг та самоорганізацію громад і професійних спільнот. Показано, як ці мережі забезпечують оперативну підтримку оборони й тилу, формують інфраструктуру солідарності, підвищують довіру та соціальну згуртованість і водночас відкривають простір для взаємодоповнення з державними інституціями у форматі гібридного управління. Узагальнено емпіричні приклади загальнонаціональних та локальних ініціатив, роль цифрових платформ і участь внутрішньо переміщених осіб у розбудові стійких мереж допомоги. Мета роботи. Виявити та систематизувати ключові форми й чинники ефективності горизонтальної мобілізації, окреслити її взаємодію з державою та запропонувати практичні орієнтири інституціоналізації без втрати гнучкості. Методологія. Застосовано якісно‑аналітичний дизайн із поєднанням огляду наукових і аналітичних публікацій, контент‑аналізу звітів і комунікацій великих платформ та локальних ініціатив (ІСАР “Єднання”, МФ “Відродження”, Інститут аналітики та адвокації, “Повернись живим”, “СпівДія”, “United24” – загальнонаціональна платформа зборів), аналізу нормативної бази (Закон України “Про волонтерську діяльність” № 3236‑VI) і кейс‑стаді краудфандингових кампаній, зокрема “Народного Байрактара”. Для кількісної верифікації використано публічні дані опитувань КМІС 2022–2024 років. Наукова новизна. Уперше в єдиній рамці публічного адміністрування узгоджено три взаємопов’язані виміри горизонтальної мобілізації – волонтерський, фінансово‑краудфандинговий та організаційно‑мережевий – із виокремленням ролі цифрової інфраструктури, механізмів залучення ВПО та контурів гібридної взаємодії з органами влади. Операціоналізовано індикатори результативності для моніторингу швидкості реагування, прозорості та стійкості мереж. Висновки. Горизонтальна мобілізація є не тимчасовою реакцією, а системним явищем, що суттєво підсилює спроможність суспільства і держави в умовах війни та відновлення. Найбільший ефект досягається через поєднання мережевої гнучкості громад з інституційною опорою держави: мінімальні стандарти прозорості даних і фінансів, опорні хаби координації на рівні громад, профілактика вигорання та управління знаннями, швидкі інструменти підтримки (мікрогранти, ваучери), узгоджений набір індикаторів моніторингу, інтеграція ВПО у керівні та операційні ролі, відкриті бібліотеки шаблонів для ініціатив. Така інституціоналізація без втрати гнучкості переводить горизонтальну мобілізацію з площини надзвичайної відповіді у довгострокову суспільну спроможність.